Блог Олександра Білецького

Аристократи від армії не косять

2012-02-03T13:10:00.000+02:00

pulse-uk.org.uk

Принц Вільям розпочав військову службу на спірній території Фолклендських островів.

Принц Вільям прибув на британську військову базу на Фолклендських островах у Південній Атлантиці для проходження шеститижневої служби як пілот рятувального гелікоптера королівських ВПС.

Принц прибув сьогодні у складі групи з чотирьох військовослужбовців ВПС. Про це повідомляє міністерство оборони Великобританії.

Ця поїздка ще до її початку привела до загострення відносин Лондона і Буенос-Айреса, які оспорюють ці території.

Лейтенант авіації Уельський - саме так принц Вільям числиться в лавах ВПС, - служитиме на загальних підставах, хоча і є самим високопоставленим військовослужбовцем, який прибув на спірну територію за останні роки.

Член британської королівської сім’ї вирушає на острови у рік, коли виповнюється 30 років з початку Фолклендської війни. Другого квітня 1982 року аргентинський десант висадився на островах і після швидкоплинного бою змусив капітулювати невеликий гарнізон британських морських піхотинців, який знаходився там. В результаті двомісячної військової кампанії британці зуміли схилити аргентинців до капітуляції, підписаної 14 червня того ж року. До сьогодні острови залишаються спірною територією між двома країнами, проте знаходяться під британським контролем.

Напередодні річниці початку війни на Фолклендах Британія і Аргентина знову почали робити гучні заяви стосовно статусу і можливого майбутнього островів. Крім того, останнім часом уряд Аргентини кілька разів заявляв про свої претензії на ці території, що частково і привело до відправки туди принца Вільяма. Онук британської королеви стане першим за 30 років членом британської королівської сім’ї, який приїде на цю територію. До цього його дядько, принц Ендрю, брав участь у військовій кампанії на Фолклендах як пілот вертольота.

Британська сторона не раз заявляла, що розквартирування принца на Фолклендах не має політичної підоснови. Немає провокації, за твердженням Лондона, і в тому, що британське Міноборони кілька днів тому оголосило, що до берегів островів найближчим часом буде направлений новий есмінець Dauntless (Безстрашний).

Він не буде додатковим кораблем британських ВМС у регіоні, а замінить фрегат, що несе зараз службу біля Фолклендських островів.

Вже два роки тому, коли з’явилися перші повідомлення про те, що принц відправиться в цей регіон, МЗС Аргентини називав небажаною майбутню поїздку на Фолкленди представника британської королівської сім’ї. Уряд Аргентини кілька днів звинувачував Великобританію у мілітаризації островів.

Сам Лондон на заяви Буенос-Айреса відповідає звинуваченнями у "колоніалізмі".

За матерiалами РИА Новости

Джерело: ua.korrespondent.net

Повернення Жеводанського Звіра

2012-02-03T13:07:00.000+02:00

Жеводанський Звір
пожирає трупи своїх жертв.
Середньовічна гравюра

Історична драма в трьох частинах.

Частина І. Прикладна зоологія

Фауна уособлює логіку. Обурюватися звірствами представників тваринного світу лицемірно, на те вони й звірі. Але коли свиня одягає маску толерантності – не вірте. Відомо чимало випадків свинячого людожерства. Пуми принаймні не брешуть. Вони одинаки, і створюють пари лише на момент схрещення з метою продовження роду. Статика фауни нівелює страх перед нею. Страх – адаптація до страху – позитивний страх – протидія страху – застрашення вчорашніх уособлень страху. За часів Київської Русі князі полювали на леопардів, а в дельті Волги жили носороги. Де ви, черкаські леопарди і астраханські носороги?

Зовнішній вигляд має властивість вводити в оману. Середньовічна епідемія чорної чуми породила зловісні маски утконосів з лікувальними травами в дзьобах. Гамельнський щуролов породив страх перед невиконанням обіцянок та пієтет до пацюків. Два трупи чупакабр, забитих у серпні місяці 2010 року в селі Чемер Козелецького району Чернігівської області, емоцій не викликали і просто зникли. Це означає, що помста природи набиратиме обертів. І прояви цієї помсти вражатимуть уяву. Як себе почуваєш, гребля Київської ГЕС?

Слово „перевертні” це не алегорія, а дослівно. Раціональні словоблуди вдень, крокодили на вудуїстських шабашах вночі. Для чого такі високі паркани? Щоб ніхто не бачив, що за тими парканами відбувається. Перенасичення матеріальними благами дегенерує як морально, так і генетично. Силікон, пластична деформація, підшкірні мікрочіпи, всірізнівсірівні, і чим далі тим відвертіше. Тим, кого заборонено називати, вже нема чого приховувати. Бо засоби інформаційного промивання мозгів в їхніх руках. Двадцять чотири години на добу без перерви на обід. Не хочеш бути зомбі – станеш фашистом і провокатором.

Частина ІІ. Ліберальна помаранчева опозиція. Зривання масок

Слабке місце усіх без винятку учасників виборчого процесу – політтехнологи. Хто такі політтехнологи? Політтехнологи – це зкомпрометовані власними біографіями шулєри. Політтехнологи виготовляють словосполучення, аргументи та контраргументи, що мають вигляд інформаційних помиїв. Всю відповідальність за те, що лунає у виконанні політиків, несуть політтехнологи. Чому все так сумно, тупо, а іноді й просто огидно? Бо так написали політтехнологи. З якою метою вони розповсюджують чорну помийну чуму? Щоб отримати гроші. Треба ж обслуговувати нерухомість, придбану за гроші, отримані за розповсюдження помиїв від попереднього політика-замовника послуг політтехнологів.

Припустимо, за наявності чергових фальсифікацій та відвертих махлювань масові протести („проект Майдан”) призведуть до повернення нового Ющенка під іншим прізвищем. Гордіїв вузол безвиході затягнеться на шиї народних мас ще сильніше. Економічна депортація, вона ж еміграція, матиме вигляд вже просто масової втечі подалі від цього пекла на землі. Як показав досвід останніх років, захищатися практично немає кому – гайдамаків фізично знищили по тюрмах, їхніх жінок та дітей заморили голодом. Ті, хто вижив, краще за інших знають – різниці між комуністами та лібералами немає, у тих і у інших спільне походження. 1933 рік – рік реформ. Протистояти ліберально-комуністичним реформам рівнозначно протидіяти Голодомору. Комісари тепер називаються по іншому, але справу батьків-дідів вони закінчують з насолодою.

Навмисне створення пекельних умов виживання для корінних мешканців („проект Реформи”) призводить до зміни етнічного складу населення України, адже заселення звільнених від українців територій афро-азійськими мігрантами є одним із стратегічних пріоритетів тих, кого заборонено називати тим, чим вони є. Так звана об’єднана ліберальна опозиція це кострубата ілюзія: чи не ці персонажі стояли в 2004 на помаранчевій сцені, мило посміхалися і обіцяли, обіцяли, обіцяли? Об’єднавшись, ліберальна помаранчева опозиція підписала собі вирок. Між ними нема різниці, вони всі однакові. І жаліти їх не треба.

Для тих, хто досі вагається: ліберальна помаранчева опозиція несе повну відповідальність за стан справ. Хто відстоює права збоченців – ліберали. Хто фінансується грантами/фондами – ліберали. Хто брехав і продовжує брехати – ліберали. Чи при ліберальному президенті Ющенко, ліберальному прем’єрі Тимошенко, ліберальному міністрі внутрішніх справ Луценко не було репресій проти патріотів? Безсоромні єхидни. Ліберальна опозиція – колективний адвокат диявола. Не треба мати ілюзій – в разі уявної перемоги на виборах помаранчеві ліберали затвердять українофобію в якості офіційної доктрини. Цього вимагатимуть ті, кого заборонено називати. Ліберали відмовити не зможуть, бо рахунки за кордоном, а на обслуговування нерухомості потрібні значні кошти. Політтехнологи – дистриб’ютори зомбі-блювотини на вільному ринку ліберальних послуг.

Частина ІІІ. Жеводанський Звір

Природа ЖЗ лишається таємницею. Він з’явився незвідки, його вбила срібна куля. Сотні очевидців, медичний висновок після огляду мертвого тіла, опудало при дворі Людовика XV. Творчий шлях ЖЗ це чотири роки (1764 – 1767) нападів на жителів селищ в Маржеридських горах на півдні Франції, 123 трупи (більшість з відірваними головами), марні облави, засідки, капкани, отрути і фатальний постріл Жана Шастеля. За габаритами ЖЗ був як корова, мав чорну смугу по лінії хребта, чорні плями по боках, хвіст кісточкою. Кидався на голову, іноді стаючи на задні лапи. Зовнішній вигляд і повадки Звіра свідчать – це був не вовк. Власне, тому він і ЖЗ, а не ЖВ.

Протидія Жеводанському Звіру мала дві складові - втеча або активний самозахист. Більшість тікала, з шансом на збереження життя. Меншість захищалася, з шансом на збереження життя. Семеро дітей-пастушат, самому старшому Жаку Портфе 13 років, замість втечі взяли до рук палиці і пішли на Звіра в атаку. І той відступив в ліс. Вражений дитячою мужністю Людовик XV нагородив дивних малят сумою в 300 ліврів, а Жака Портфе забрав у Париж і забезпечив військовою кар’єрою.

Останній день Жеводанського Звіра поза межами пояснень. Вранці, на лісовій галявині, перед початком чергової облави мисливець Жан Шастель зарядив рушницю срібною кулею, став на коліно і почав читати молитву. Раптом відчув - щось не так. Він відкрив очі. За десять кроків від нього стояв Звір. Стояв, і дивився прямо на Шастеля. Мисливець прицілив, пролунав постріл. Поранений монстр не ворухнувся. Друга срібна куля досягла мети. Жеводанського Звіра було вбито 19 червня 1767 року.

Джерело: Ф.Крюгер

БІЙ ПІД КРУТАМИ

2012-01-29T13:54:00.000+02:00

Цей опис появився ще 1938 року у військовому журналі "За Державність", який видавало Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві в міжвоєнний час. Він важливий ще тим, що спростовує два дуже поширені "міти": по-перше, командиром був Аверкій Гончаренко, а не хтось інший, а друге це те, що головною бойовою одиницею під Крутами був повний курінь Першої юнацької військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького з Києва, а не студенти...

Аверкій Гончаренко народився 22 жовтня 1890 року в селі Дощенки на Полтавщині. В 1912 році закінчив з відзнакою Чугуївську військову школу і був призначений до Кубанського полку російської армії. В часі першої світової війни (1914-17) командував батальйоном, одержав ранґу капітана, викладав тактику в школі прапорщиків та був нагороджений найвищим відзначенням за бойові заслуги - Хрестом Святого Георгія з мечами. У 1917-20 рр. був в Армії УНР: командиром куріня Юнацької Військової школи, губерніальним командантом Поділля, та начальником канцелярії Головного Отамана Симона Петлюри. Підполковник Армії УНР.

Під час Другої світової війни, у 1943-45 рр. - сотник (hauptsturmführer) Дивізії "Галичина" (І-ої дивізії Української Національної Армії). Учасник битви під Бродами. Після війни отримав ранґу полковника від екзильного уряду УНР.

Помер 12 квітня 1980 року на еміґрації в США.
* * *
Ставлю собі за завдання подати до прилюдного відома правдивий перебіг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до того бою, такі:

По оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу Україна стала самостійною державою. Як така, вела мирові переговори з Центральними Державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори з тими ж державами і Росія большевицька. Предсідник большевицької делєґації Троцький виступив із заступництвом Радянської України, запевняючи представників Центральних Держав, ніби Центральна Рада та її Уряд уже не існують. А в цей час Правительство України вживало нелюдських зусиль в подавлюванні анархії внутрі краю і до його оборони назовні.

Найкоротшою дорогою до Києва з півночі йдуть залізничні шляхи Гомель — Бахмач і Харків — Ворожба — Бахмач. На оборону цього надзвичай важного залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан і вислав "1-шу імени гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку Військову школу". В складі школи було 4 сотні (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин. Школа була комплєтована юнаками з бувших російських військових шкіл, з освітою не менше, як 6 кляс гімназії, а переважно з укінченою середньою школою.

Юнацька школа мала 2 курси; молодший, як менше вишколений, продовжував науку на місці, а старший 8.ХІІ1917 в команді ґен.штабу сотника (з російського війська капітан) Носенка виїхав до Бахмача. Бахмач адміністраційно належав до Чернигівщини, де військово-адміністраційну справу провадив сотник (капітан) Тимченко.

Сотник Тимченко не мав ніякого війська і навіть, щоб сформувати собі якийсь відділ для свого штабу, просив у начальника школи старшин. Для цього і був призначений сотник Микола Богаєвський, що став начальником штабу у сотника Тимченка. Між двома командирами виникло непотрібне непорозуміння: з одного боку був сотник Носенко, ґенерального штабу і начальник школи, а з другого - сотник Тимченко, протеґований політичною партією, як командуючий військами адміністративного району Чернигівщини.

22 грудня 1917 р. мене, як командира куріня Юнацької школи, покликав до себе командуючий військами отаман Капкан. Отаман Капкан наказав мені від'їхати негайно до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальників. По одержанні двох секретних пакетів я спитав командуючого військами, чи не міг би я вислати ці накази якимсь молодшим старшиною. На це дістав таку відповідь: — "Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Харкова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач — Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На поміч — трудно чекати". З цим я відійшов.

Щедро наділений повновластю з підкресленням за всяку ціну не віддати Бахмача, щоби не допустити большевиків до Києва, з глибоким смутком і жалем (тоді ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обійми невимовний жаль. Молодий цвіт нашої армії — юнаків — кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробованого в боях вояцтва безжурно демобілізувалося; його не зуміли завчасу, використовуючи для цього національне піднесення, взяти в карби військової дисципліни, а навпаки на мітинґах деморалізували накликуванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край.

Перед самим від'їздом ще пішов я до Головного Начальника Юнацьких шкіл ґенерала Астафієва. Прийшов до нього не тільки як до начальника, а ще як до свого колишнього щиро любленого професора з Чугуївської військової школи. З мого рапорту він довідався, які накази дістала школа і уділив мені багато порад, що так допомогли мені у виконанні завдання оборони Бахмача.

Тут до речі хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас ("малограмотних" українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції, а ґенерал Астафієв до неї належав.

23 грудня увечері я вже був у Бахмачі. Начальник школи, сотник Носенко, від'їхав з Бахмача вдоволений. Сотник Тимченко хотів, щоби школа підлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ командуючого військами. Я лише зазначив, що в справах адміністраційних буду йому підлягати, як зайде потреба, справи ж бойового характеру, згідно з наказом, буду вести сам. В цілі охорони нашого лівого крила в напрямі на Чернигів вислав я сотника Семирозума з четою юнаків.

На Святий вечір — 24 грудня 1917 р. — в напрямі на Гомель я вислав від школи передову заставу. Після незначної сутички ми зайняли ст.Доч, при тому 2 большевицьких вояків взяли до полону. У нас були легко ранені 2 юнаки і 1 старшина. Від полонених довідавсь я, куди і як наступають війська Муравйова.

В напрямі до ст.Ворожба школа також увійшла в бойову стичність з большевиками. Ст. Бахмач і місто залишилися за нами. Треба зазначити, що в залізничному депо Бахмач було до 2 тисяч затруднених при варштатах робітників, переважно москалів. Про їх настрій віднісся я до сотника Тимченка за інформаціями. Сотник Тимченко був у них на мітинґу і сказав мені, що нема страху: робітники оголосили невтралітет. Трудно було однак вірити в їх невтральність, а мати у себе найблизчім запіллі 2 тисячі озброєних робітників — не належало до приємности. На цій підставі я й приступив до переґруповки Юнацької школи, не гублячи однак бойового зв'язку з противником.

Незадоволення сотника Тимченка з цього мого рішення виявилося в його від'їзді з цілим штабом на ст.Крути. Звідти однак він повідомив, що йде нам на поміч піша дивізія; пізніше вказалося, що замісць дивізії прийшло кілька потягів, заладованих возами. Школа скористала з того й поповнилася набоями з ешелонів. Очевидним було, що Київ не мав вільних військових частин.

Така ситуація, а до того ще й вороже настроєне населення, яке косим оком дивилося на "інтеліґентів"-юнаків, безпереривні сутички з большевиками продовж більш як місяць, — все це дуже зле відбивалося на настроях школи. Частина споміж юнаків це були діти спід селянських стріх, з неусталеним ще світопоглядом і тільки інтуїтивно відчували вони правоту наших змагань, і це давало ще можливість держати курінь у рамах дисципліни.

Активність противника збільшувалася; під його натиском наші передні частини відступили, тільки уже не через Бахмач, а через передмістя його, бо робітники, з наближенням большевиків, виступили активно, збільшуючи і без того переважаючого нас в багато разів противника.

Мені нічого не лишалося, як тільки приступити до оборони своїх позицій і приготовитись фортифікаційно до зустрічі з навалою большевиків. В тій цілі після рекоґносцировки й приступлено до праці. Роботу було виконано правильно й скоро.

25 січня 1918 р. дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з 3-го курсу медицини Університету Св.Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там 7 днів, уміють уже стріляти та що в Києві — ціле пекло. Повідомлення про приїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків як блискавка, а вражіння, її приїздом викликане, було таке, якби приїхала ціла дивізія.

Завдяки цьому, так високоцінному і завжди в бою рішаючому чинникові — піднесення духа, — і удалося задержати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби.

27 січня штаб сотника Тимченка від'їхав в напрямі на Ніжень, де стояв полк імени Шевченка, щоби з тим полком приїхати нам на поміч.

Студентська сотня в числі 115-130 людей прибула на ст.Крути о годині 4 ранку 27 січня 1918 р.

Мені особисто треба було розв'язати справу, — куди приділити студентську сотню? Я стояв перед альтернативою: можна було злити її до юнаків, так би мовити - поповнити школу, а можна дати її як окрему сотню, на дільницю оборонної лінії.

До цього другого рішення я прийшов з міркувань чисто військового характеру: молодий вояк, без огляду на його інтелектуальність, в критичній хвилині піддається паніці. Таких хвилин я передбачав аж забагато. Паніка ж під час бою є явищем заразливим, а в результаті дає ганебну втечу.

Тому-то командирові студентської сотні дав я відтинок найменше загрожений зі сторони противника. Познайомив командира сотні з ситуацією, поінформував, звідки і як буде діставати набої, куди направляти ранених, з ким держати зв'язок, а на випадок відвороту, як вивести сотню з бою. Для зв'язку зі мною він призначив 3 студентів, а між ними був і мій брат; його, з огляду на своє становище, як командира, я був змушений відіслати до сотні назад, прощаючи його поглядом, як показалося, навіки.

А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: "Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.

Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

А ми... 500 молодих вояків і 20 старшин. Одні вояки місячними боями перемучені, інші - військово не обучені. Розтягнені по лінії фронту до 3 кільометрів, ми, в обороні зарання нашої державности, вступили в нерівний бій.

Коло год. 10 рано приїхала на плятформі 1 гармата, коло неї сам один сотник Лощенко. Хто його прислав — не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціятива. Цей старшина з подиву гідною самопосвятою вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних і це зупиняло побідний марш Муравйова. Отсю незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити.

Коло год 12-ї почали червоні наступати на студентську сотню, але вступивши в зону перехресного вогню, мусили занехати свій замір, до цього їх змусила й поява на залізничнім торі Чернигів — Крути сотн.Семирозума, що прикривав наш лівий флянок. Але той большевицький наступ був лише маскуванням, бо справдішній наступ, як цього я й очікував большевики спрямували на окруження нашого правого крила, що давало б їм в руки ст.Крути, відтинало би нас від нашої бази та уможливлювало їм цілковите окруження нас. Для цієї операції вони мали аж надто вистарчаючі сили для маневрування. В цей момент я дістав повідомлення, що командир студентської сотні ранений. Цю страту болюче відчувалось, бо заступника його не вказалося на місці. Та про це я довідався дещо пізніше; вільних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зі строю. Тут був би дуже придався штаб сотника Тимченка, що мав тепер у себе активних старшин. По 2 годинах наше окруження розпочалося дуже солідно, з застосуванням всіх тактикою вказаних правил.

Наша гармата, уставлена на плятформі на лінії Крути-Бахмач, не могла під прямим кутом на схід протидіяти маневрові червоних. Тоді я вжив резерв. Введення в бій резерву, нашої останньої сотні, передрішало, як ще довго можна боронити наші позиції.

В багато разів перевищуюча нас сила противника прискорювала нам вирок і тільки слабе темпо його наступу дало можливість дотягти бій до 9 год. вечора, коли-то настала темна, туманна ніч. В цім великім напруженні зв'язковий юнак Валентин Атамановський (студент університету Св.Володимира) подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніженя виступив на з'єднання з наступаючими на нас большевиками, себто наступає на нас з тилу. Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було в нім цінного — це завжди прекрасний гумор, і в цій рішаючій хвилині він мені почав порівнювати наш бій з боями під Полтавою шведів і наших з москалями... Та не було часу. Треба було йому сказати правдивий стан нашого положення: наступ большевиків не припиняється, Шевченківський полк є в двогодинній їзді від нас, повний потяг наших ранених бойців потребує опіки.

Все, що лишилося, не мало змоги продовж цілого дня через часті атаки противника на найменший перепочинок; отже, мушу вивести їх з бою без дальших страт у людях і приготовитись, щоби могти за всяку ціну з'єднатися з Чорними Гайдамаками в команді Симона Петлюри; вони були вже на ст.Бровари і там приготовлялися позиції. Атамановського післав я ще завидна до студентської сотні з наказом про відворот на вказане їй місце. Цей відворот студентська сотня мала розпочати першою.

Сотник Лощенко ще за дня мусив від'їхати. З від'їздом нашої гармати по цілому фронті усилився енерґійний наступ противника. Скрізь відчувався приплив нових сил.

Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння панувати над собою наших старшин і молодих вояків, якої не зауважував за час свого побуту на фронті під час світової війни серед старших добре вишколених жовнірів. По студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: 2,3, й 4; 1 сотня, що була в резерві, а вступила в бій по годині другій, здержувала противника, що намагався нас окружити, аж до повної темноти, після чого рештки того резерву відступили цілком з поля бою і приучилися до школи.

По перегляді після бою не було в студентській сотні мого брата, хоч під час бою раненим він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні. При докладнім особистім перегляді довідався, що не сказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все завпевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно. Про судьбу брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Оказалося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги пішли на світло, на ст. Крути, а там зі сходу надійшли якраз большевики. Після того внедовзі й розігралася ще раз кривава драма... їх не розстрілювали, а кололи баґнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні, на своєму браті й його товаришах.

Станцію Ніжень справді обсадив наш Шевченківський полк, що хотів нас обеззброїти у вагонах, бо ж вступити в бій, а ще до того вночі, у нього забракло "мітинґового героїзму"; а ще певно не знайшлося в ньому ні одного справжнього москаля, бо перед тим москалем він був би і слухняний до безтями, і покірливий.

Повна небезпек була наша дорога відвороту. Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім'я державности, взивали до пімсти.

З Ніженя треба було усунути Шевченківців, що на щастя обійшлося без крови. 28 січня 1918 р. на ст.Бровари я здав уже релятивний звіт Симонові Петлюрі в присутності його начальника штабу сотника (нині ґенерала-хорунжого) Удовиченка Олександра. Замісць бодай хвилинного відпочинку ми змушені були вже не боронити доступів до Київа, а йти його брати, бо в нім повстали місцеві большевики, що гарненько озброїлись й орґанізувались там, де був державний центр - отже, в серці України... Та в цих боях я вже підлягав Симонові Петлюрі.

Тут мушу ствердити несовісність деяких авторів брошур на тему бою під Крутами, що в своїх публікаціях старалися вічною ганьбою покрити ім'я тої совісної старшини, що так віддано руководила боєм та чесно — під час бою — разом з молодими вояками вміла вмирати.

Рівно ж маю сумнів, чи направду ці автори безпосередньо приймали участь в бою, бо той, хто приймав там участь, не міг не знати, що й я, як командир, ні на одну хвилину не залишив позиції та останній залишав поле бою. І тому твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдою. Докладний релятивний звіт з бою під Крутами зберігається на схованці у Київі.

Справою командуючого військами Чернигівщини сотника Тимченка та його начальника штабу сотника Богаєвського зайнявся у свій час війський суд, але кінця свого справа не дійшла через розпочаття повстання проти гетьмана в 1918 році. Отже, обвинувачення і цих двох старшин рівнож є передчасними і лежить воно на совісті тих осіб, що своїми інформаціями впровадили в блуд навіть такого високозаслуженого нашого б. міністра й ученого, як професор Дмитро Дорошенко, що записав як зрадників в історію визвольних змагань України сотників Тимченка і Богаєвського.

Так скінчився бій під Крутами. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна чета (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала, а пам'ять поляглих оповита авреолем слави і стала взором для майбутніх поколінь!

Учасників, що тепер перебувають, як і я, на еміґрації, а саме: сотника Модеста Семирозума, бувшого юнака Чорпіту, бувшого юнака Заквалинського (нині майора польського війська), полковника Лощенка та інших, до кого дійде цей звіт-реляція, — подаю за свідків правдивости описаних подій

Взоруй же, наша молоде, на своїх попередників спід Крут і завжди в усіх своїх починаннях пам'ятай, що найсвятішим для нас було, є і буде — не 3-й Інтернаціонал, а Бог і Україна!
// Сотник Аверкій Гончаренко командир куріня 1-ої ім. гетьмана Б.Хмельницького Юнацької Військової школи і комендант оборони Бахмача в 1917 р.
http://spilka.uaweb.org/library/honczarenko.html

Вирок винниченківським виродкам та його послідовникам

2012-01-28T13:54:00.001+02:00

Крути

29 січня 1918 року захищати Київ від окупаційної чарвоної армії вийшли три сотні студентів, юнкерів, декілька старшин та вісімдесят козаків з оточуючих сіл. Винниченко та компанія у цей час вантажили валізи.

Після Крут Грушевський лив крокодилячі сльози, а Винниченко просив про посаду в Совнаркомі. Багато хто докоряє Гетьманові Скоропадському, що він залишив Винниченко та компанію живими.

Не треба дивуватися свинству лібералів – воно у них у крові. За втраченим статусом ядерної держави, за понівеченою економікою, за обкраденими голодними дітьми можна побачити глянцеві опозиційні пики толерантних та елегантних лібералів-винниченківців.

Іноді історія творить демонстративно-показові акти. День Героїв Крут – вирок винниченківським виродкам та його послідовникам, у які б кольори вони не перефарбовувалися.

Джерело: Ф.Крюгер

Толерантність, це: Німецька "церква" дозволила пасторам-содомітам працювати і проживати зі своїми "партнерами" при "храмах"

2012-01-28T13:29:00.001+02:00

толерантность

Євангелісти-лютерани з церкви Саксонії дозволили пасторам-содомітам спільне мешкання в церковних будинках і келіях, повідомляють західні ЗМІ.

Для цього євангельським збоченцям потрібно лише зареєструвати так зване цивільне партнерство, яке є у ФРН єдиним легальним способом реєстрації одностатевого «шлюбу».

Рада євангелістів одноголосно вирішила узаконити можливість для содомітів жити в приходських будинках. Через «педантичність» питання рішення ухвалювалося на закритому засіданні церковників, присутніх в Дрездені.

Відзначимо, що розмови серед євангелістів про легалізацію церковної роботи для пасторів-содомітів велися вже давно.

Найбільш ліберальні євангелісти закликають дозволити священникам-збоченцям брати участь в місіонерській роботі на території всіх Лютеранських земельних церков.

Сьогодні одностатевий «шлюб» між содомітами в Німеччині практично повністю відповідає шлюбу між чоловіком і жінкою, за винятком можливості всиновлювати дітей.

Чому так ненавидять нинішню владу?

2011-12-28T13:04:00.001+02:00

Петро Масляк

Очевидно, що рівень всезагальної ненависті народу до нинішньої влади уже перевищив всі допустимі норми і продовжує зростати. Все те, що говорять, кричать і навіть співають на всіляких вимушених і невимушених зібраннях прості і не дуже люди достойне пера як мінімум Остапа Вишні.

СБУ до таких речей підходить суто аналітично і звичайно відкидає при цьому саме емоційно-амбіційну сутність проблеми. Однак саме в ній, на мою думку, і криються причини всіх сучасних революцій, які потрясають на наших очах світ.

Нинішня ж влада звикла вимірювати все в "бабках" і тому повністю ігнорує не просто думку суспільства, а, перш за все, його національні емоції, гордість, любов і ненависть, страх і мужність.

Пригадую, як не так давно потрапив на одні парламентські слухання. Сидів у Верховній Раді на місці якогось "депутата-комуніста" і з саркастичною посмішкою гортав якийсь порнографічний журнал з депутатської шухляди з голими "тьолками".

Зала була повністю заповнена різними людьми, які навколо мене гомоніли хто українською, хто російською мовами. Виступали різні промовці-експерти, а також народні депутати.

Представники Угорщини і Польщі намагалися говорити українською, що народ зустрів оплесками. І раптом на трибуну "виліз" "український депутат" пан Болдирєв і заговорив російською мовою Що тут почалося! Зала одностайно повстала. Люди свистіли, тупали ногами, плескали в долоні, кричали "геть з трибуни".

Присутній на слуханнях брат колишнього президента Ющенка намагався втихомирити людей у своїй улюбленій манері: та дайте ж людині висловитися. Двічі він звертався до аудиторії, Але виступити Болдирєву так і не дали. Характерно, що найбільше нетерпимо зустріли виступ російською мовою саме російськомовні запрошені на парламентські слухання.

Це абсолютно нове, ще не досліджене явище в нашому житті. Я можу говорити як завгодно, а ось українська влада має виступати тільки українською і ніякою іншою.

Таким чином, реакція на Болдирєва в ніякій мірі не пов’язана з грошима, пенсіями, комунальними виплатами і такими іншими матеріальними речами. І це найстрашніше для нинішньої влади. Ще страшніше для неї те, що вона цього не розуміє.

На цих парламентських слуханнях молодих людей майже не було. Отже ми можемо говорити про реакцію на регіонала Болдирєва людей середнього віку і, так би мовити, апроксимувати її на все суспільство.

А ось на відкритті стадіону в Києві, куди незрозуміло за порадою яких "спеціалістів" пішов пан Янукович була присутня в основному молодь, якій і належить майбутнє.

Такого абсолютного неприйняття керівника держави, яке виразилося в страшному свисті і суцільному улюлюканні я за своє життя не пригадую. Потім це повторилося у Львові, коли освистали вже не саму особу, а її зображення і голос. Чому ж свистіли ці хлопці і дівчата? Хотіли зниження ціни на білети? Ні. Вони прийшли туди безкоштовно.

Їх турбувала в ту мить інфляція, корупція, відсутність перспектив у подальшому житті, клановість суспільства чи його нестримне розшарування? Теж ні.

Реакція була суто емоційна. Люди ображаються за свою державу, свою націю. Вони не хочуть щоб влада торгувала національними інтересами, здавала газотранспортну систему, хочуть вигнати геть імперіалістичну іноземну військову базу з Севастополя, міста української слави.

Вони хочуть потурити Табачника і не хочуть другої державної мови, бо в Німеччині – німецька, у Франції – французька, в Росії – російська, в Португалії – португальська, а в Польщі польська. Все логічно. Чому ж з нас намагається влада зробити алогічних ідіотів?

Складається враження, що влада просто не здатна нічого второпати сама. А підказати їй з тих чи інших міркувань ніхто не може чи не хоче.

Що говорять про наше керівництво вчителі, які навчають дітей, в цьому опусі цензурними словами описати не можна. Президент повністю ігнорує думку освітян і всіляко пролонгує цього незамінного "вченого-історика". А може просто не має повноважень для його звільнення?

Я не знаю. Але на прикладі пана Табачника саме найяскравіше проглядається гасло нинішніх правителів: ви там собі що хочете про нас думайте, а ми будемо робити що захочемо.

Історія однозначно вказує на те, що це ілюзія. Всі без винятку правителі. які намагалися в своїй діяльності ігнорувати думку народних мас закінчили дуже погано. Чим довше – тим гірше.

Петро Масляк, для УП

Святкуємо 60-ту річницю запуску першого в СРСР і континентальній Європі комп’ютера, створеного в Києві

2011-12-25T23:35:00.001+02:00

Мало хто знає, але сьогодні відзначається річниця ключової події в європейскій історії створення комп'ютера. Шістдесят років тому, 25 грудня 1951 року, саме в українській столиці - місті Києві, Академія наук СРСР, нарешті, офіційно визнала МЕЛМ - новаторський проект Сергія Лебедєва. МЕЛМ, скорочення від "Мала Електронна Лічильна Машина" (найчастіше навіть в україномовних джерелах позначається як МЕСМ, від рос. МЭСМ — Малая электронная счётная машина) , визнана світовим науковим товариством першою, повністю електронною обчислювальною машиною в Радянському Союзі, та й взагалі в континентальній Європі.

Нещодавно ми мали честь отримати з перших вуст розповідь про досягнення Лебедєва від киянина Бориса Малиновського, який працював над МЕЛМ і наразі є провідним експертом обчислювальної техніки радянських часів.

Сергій Лебедєв думав про створення обчислювальної техніки ще у 1930-х роках, допоки його працю не було перервано Другою світовою війною. У 1946 році його було призначено директором Інституту Електротехніки в м. Києві. Незабаром після цього на Заході почали циркулювати розповіді про “електронні мізки”, і тут в повному обсязі проявився інтерес Сергія Олексійовича до обчислювальної техніки.

Фото Сергія Лебедєва - ukrainiancomputing.org

Спочатку керівництво Лебедєва було налаштоване скептично, а деякі в його команді вважали, що робота над "калькулятором", як вони уявляли комп'ютер, було кроком назад у порівнянні з досліжденням електрики та космосу. Лебедєв продовжував працювати, незважаючи ні на що, і в кінцевому рахунку знайшов фінансування з відділу ракетної техніки та місце для праці в покинутій будівлі колишнього монастиря в Феофанії, на околиці Києва.

Робота над МЕЛМ отримала повштовх наприкінці 1948 року і, враховуючи всі перешкоди, темпи прогресу були значними. Україна ще намагалася оговтатися від спустошення після окупації під час Другої світової війни, і багато будівель Києва перебувало у руїнах. Монастир у Феофанії був серед будинків, які було зруйновано під час війни, тому вчені, які працювали над МЕЛМ, повинні були побудувати свої робочі місця з нуля - лабораторію, металообробну майстерню, навіть електростанцію, яка забезпечуватиме електроенергією. Хоча в команді було лише близько 20 осіб - вони були надзвичайно відданими, працювали позмінно 24 години на добу, і багато хто жив у кімнатах над лабораторією.

Фото МЕЛМ та членів команди в 1951 році надано ukrainiancomputing.org. Зліва: Лев Дашевський, Зоя Зоріна-Рапота, Лідія Абалишнікова, Тамара Пецух, Євген Дедешко

Першу програму на МЕЛМ було запущено 6 листопада 1950 року, і вже у 1951 році машина почала працювати у повному робочому режимі. У 1952 р. МЕЛМ було використано для надсекретних розрахунків, пов'язаних з ракетобудуванням та створенням ядерної бомби. Машину проводовжували використовувати в дослідженнях Інституту до 1957 року. До того часу Лебедєв вже переїхав до Москви, щоб керувати будівництвом радянських суперкомп'ютерів нового покоління. Завдяки створенню першого комп’ютера він посів своє місце серед комп’ютерних геніїв Європи. Що ж до МЕЛМ, на неї чекала більш прозаїчна доля - її розібрали на частини і віддали для проведення наукових лабораторних робіт для студентів Політехнічного інституту в Києві.

Марина Тарасова, менеджер зі зв’язків з громадськістю Google Україна

МОСКАЛЬСЬКА НАУКА І ТЕХНІКА. Черговий російський супутник не долетів до орбіти

2011-12-25T16:40:00.001+02:00

Ґарєла, падая, ракєта. А ат нєйо бєжал расчьот…

Кто хоть аднажди відєл ета, тот больше к нєй нє падайдьот.

Супутник зв'язку «Меридіан», запуск якого відбувся у п'ятницю з космодрому Плесецьк (Архангельська область), не вдалося вивести на розрахункову орбіту, повідомляє «Інтерфакс» з посиланням на джерело в космічній галузі.

«За попередніми даними, на етапі роботи третього ступеня ракети-носія «Союз-2» відбувся збій. Таким чином, супутник не вдалося вивести на орбіту», — повідомив співбесідник агентства.

За даними джерела, апарат зв'язку впав на Землю. «За попередньою інформацією, позаштатна ситуація з виведенням апарату відбулася на ділянці роботи третього ступеня ракети-носія. Виходячи з цього, можна стверджувати, що супутник впав на території Сибіру. Координати падіння в даний час уточнюються», — сказав співбесідник агентства. За даними РІА «Новини», супутник впав в Тюменській області в районі міста Тобольськ (це Уральський округ).

Ще одне джерело в російському військовому відомстві повідомило, що апарат зв'язку впав під Новосибірськом. За попередніми даними, жертв і руйнувань немає.

Серія аварій в російській космічній галузі почалася в грудні 2010 року, коли ракета-носій «Протон-М» з розгінним блоком ДМ, запущена з Байконура, поховала три навігаційні апарати «Глонас-М» в Тихому океані у 1,5 тис. км. від Гонолулу. Аварія сталася нібито через те, що в розгінний блок залили 1,5 тони зайвого палива. Збиток досяг 2,5 млрд рублів.

Ще одна аварія сталася в лютому при виведенні на орбіту геодезичного апарату військового призначення «ГЕО-ІК-2». Ракета-носій «Гуркіт» відпрацювала штатно, але на ділянці роботи розгінного блоку «БРИЗ-КМ.» розробки і виробництва космічного центру імені Хрунічева відбулася нештатна ситуація, в результаті якої супутник «ГЕО-ІК-2» був виведений на нерозрахункову орбіту. У червні було неофіційно оголошено про повну втрату апарату.

Після цих невдалих пусків в квітні пішов з посади ватажка Роскосмосу Анатолій Пермінов, який очолював агентство більше семи років. Його змінив Володимир Поповкин.

Але це не допомогло… 18 серпня ракета-носій «Протон-М» з розгінним блоком «Бриз-М» і супутником «Експрес-АМ4», призначеним для забезпечення цифрового телерадіомовлення, стартувала з космодрому Байконур, але на ділянці роботи розгінного блоку між четвертим і п'ятим ввімкненнями його маршового двигуна відбулася втрата зв'язку із Землею. У Роскосмосі повідомили, що причиною виведення супутника на нерозрахункову орбіту стала помилка в розрахунках програми польоту.

24 серпня стартувала ракета-носій «СОЮЗ-У» з вантажним кораблем «Прогрес М-12М», але через аварію двигуна третього ступеня ракети-носія корабель не був виведений на орбіту. Уламки третього ступеня і вантажівки впали на Алтаї.

У ніч на 9 листопада з Байконура був запущений апарат «Фобос-Грунт», призначений для доставки зразків грунту супутника Марса, — Фобоса на Землю. Проте після відділення від ракети-носія «Зеніт» на апараті не ввімкнулися двигуни, які повинні були вивести його на високу опорну орбіту, щоб звідти він міг стартувати до Марса. Вартість проекту, за неофіційною інформацією, склала близько 5 млрд рублів. За останніми даними, «Фобос-Грунт» може впасти і в Україні.

КЦ

ТОЛЕРАНТНІСТЬ, ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ. У прямому ефірі ТБ Голандії учасники шоу їли людське м’ясо

2011-12-21T21:58:00.004+02:00

Сатанізация західного світу наростає прискореними темпами. Публічна содомія, наркоманія, проституція, злягання на очах в перехожих, сатанинські секти, інцест, що пропагується зі всіх можливих інформаційних дірок, насадження содомії дітям, руйнування сім'ї.

До цього додався публічний канібалізм. По голандському ТБ учасники шоу поїдали в прямому ефірі шматки м'яса, відрізані один в одного.

Ведучі голандського телешоу Proefkonijnen («Піддослідні свинки») Деніс Сторм і Валеріо Зено пообідали м'ясом один одного в прямому ефірі телеканалу BNN.

Перед початком передачі обидва перенесли невеличку операцію: Сторму вирізали невеличкий шматок плоті з сідниць, а в Зено — з живота, повідомляє The Daily Mail

Після цього кухар підсмажив шматочки м'яса на олії, не приправляючи їх ніякими спеціями, бо суть цього експерименту полягала в тому, щоб обидва могли відчути справжній смак людського м'яса.

В результаті Сторм і Зено скуштували один одного на смак прямого в студії. Процес дегустації проходив за накритим столом зі свічками. Проковтнувши м'ясо, обидва заявили, що в людсбкому м'ясі немає нічого особливого і що вони не шкодують про свою витівку. Проте вони відмовилися описати смак з'їденого м'яса.

Вся ця сатанинська вакханалія в прямому ефірі була організована під маркою «телешоу». Її учасники організатори заявили, що все відбувалося у відповідності з демократичними законами з взаємної згоди і ніяких правопорушень вони не вчинили.

До теми: ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЦЕ... ДЕГЕНЕРАТИ І ЗБОЧЕНЦІ: У Берліні відкриють ресторан для канібалів

МОСКАЛЬСЬКА ТЕХНІКА.Путін залишився без телебачення. Зіпсувася газпромовська залізяка «супутник Ямал-201»

2011-12-21T02:00:00.000+02:00

Значна частина "Росії" залишилася без центральних телеканалів. Про це повідомляє «РІА Новини».

Нештатна ситуація відбулася з супутником зв'язку «Ямал-201», який належить компанії «Газпром — Космічні системи». Представник компанії був лаконічний: «Пропав сигнал з нашого супутника «Ямал-201». Причина поки невідома».

Телеканал «Дощ» пробував отримати більш розгорнутий коментар «Газпром — Космічні системи», але співробітник прес-служби заявив, що не уповноважений давати коментарі, в ЦУПі і зовсім кинули слухавку.

Дітям про тролінг

2011-12-20T17:01:00.000+02:00

Любі діти! У своїх листах ви питаєте мене – чим ви можете допомогти БРАТСТВУ, аби швидше настав кінець світу? Для цього вам треба стати блоґґерами та зафрендити один одного. Нехай ваші батьки не хвилюються – нічого поганого вам робити не доведеться. Ми з вами будемо робити те, що й дорослі блоґґери – брати участь у виборах. Спочатку, БРАТСТВО обиратиме Путіна Медведєвим. Це дуже важливо, я вам потім поясню, чому.

Щоб обрати Путіна, кожен з вас має знайти в соціальних мережах сімох друзів з Росії та розіслати їм листа такого змісту: «Шановний електорате (або Шановна електоратко!) Дуже прошу Вас на наступних виборах обрати Медведєвим Путіна. Коли ви цього не зробите, Путін втратить роботу. Тоді він, слідом за Савіком Шустером, переїде на Україну, щоб продовжити свою кар’єру Медведєва у нас – як всі колишні московські зірки, починаючи з Маслякова. Ми цього не хочемо. Нехай він лишається у вас, бо нам вас зовсім не шкода. Слава Україні!

З повагою.

Петрик П’яточкін (або його сестра Оленка)»

Але багато росіян уже не розуміють українську мову, бо після розпаду СРСР її перестали викладати в російських школах. Тому ви маєте перекласти цей лист російською. Наприклад, так: «Уважаемый гр. Шариков П.П./гр. Шарикова П.П.(ненужное зачеркнуть). Призываем вас подать голос и лапу за кандидата ЕдРо в ПрезЕрЕф гр. Путина В.В. 1952 г.р. б.п.

Выдача открепительных талонов на кости состоится по месту регистрации по простым числам. По получении – съесть.

Идеологический отдел территориального управления ФСБ».

Ви можете перекласти свій лист інакше. Найкращі переклади ми опублікуємо, а переможець отримає приз – новий альбом Дмитра Корчинського з видами Португалії.

Любі діти, ви вже достатньо дорослі, аби дізнатись що буде, коли Путіна не оберуть Медведєвим. Тоді він приїде сюди, і його оберуть Януковичем замість нашого Президента Віктора Федоровича Януковича. Тепер ви зрозуміли, що поставлено на карту України?! Тоді не гальмуйте, та мерщій починайте тролити, бо інакше всім буде погано.

Братство

МОСКАЛЬСЬКІ ТРАДИЦІЇ. Расєяні паразитують також і в спорті

2011-12-18T01:05:00.001+02:00

Президент федерації важкої атлетики "Росії" Сергій Сирцов підтвердив висновки істориків і соціологів, що росіяни самі нічого не можуть, не здатні ні на які досягнення, а вже багато століть тільки паразитують на народах, поневолених ними. Розповідає Сирцов: «Почалася підготовка до чемпіонату світу в Лондоні. Остання золота медаль у важкій атлетиці на іграх, як відомо, була завойована тільки у 2004 році. На олімпіаді в Пекіні ми залишилися без нагород вищої проби. Після розпаду СРСР більше трьох золотих медалей на іграх в Росії не було».

КЦ

МОСКАЛЬСЬКА ТЕХНІКА. На Таймирі згорів атомний криголам, викид радіації приховується

2011-12-16T11:21:00.000+02:00

российские технологии

За повідомленнями російських окупантів Сибіру, 15 грудня на Таймирі (поневолена росіянами Долгано-Ненеція) згорів 22-річний російський атомний криголам «Вайгач», що стоїть на приколі в районі селища Караул. За іншими російськими даними, це корито рухалося з Дудінки до Мурманська, а за третіми російськими даними воно загорілося під час плавання по річці Єнісей.

Оскільки росіяни брешуть скрізь і завжди, то достовірно встановити, що саме там відбулося неможливо. За одними даними, в пожежі загинули 3 і поранено 1 росіянина, за іншими — двоє загинули, поранений один. Чи загинули вони від радіації або від чогось ще, не відомо. Іржава російська судина загорілася о 6 ранку за місцевим часом відразу в 3 каютах. Причини не повідомляються. Про витік радіації не мовиться ні слова, що означає, що вона має місце.

Російські ЗМІ повідомляють, що проводитиметься «розбір судна», тобто його залишки розрізатимуть на частини, які потім будуть поховані. Це теж свідчить про те, що був сильний викид радіації.

«Для розбору судно можна відбуксирувати або до Дудінки, або в населений пункт Караул, поблизу якого і відбувся інцидент», повідомив якийсь член путінської тербанди МНС «Комсомольській правді».

Росіяни також пишуть, що криголам віз харчі жителям селища Караул і що тепер в них буде дефіцит з їжею. Це свідчить про те, що ці харчі з криголама не можна використовувати. Отже вони повинні бути заражені радіацією.

КЦ

Обаму назвали смердючим скунсом

2011-12-13T17:20:00.001+02:00

барак обама

Черговий скандал спалахнув у США навколо насмішок над президентом з расистським підтекстом.

Активісти американської ультра-консервативної "Чайної партії" (Tea Party movement) зобразили президента США Барака Обаму як смердючого скунса.

"Скунс замість орла став новим символом для президента. Він наполовину чорний, наполовину білий, і все що він робить, майже завжди, смердить ", - так підписані зображення скунса і Обами, викладені на сайті відділення руху в Канзасі.

Представники партії пояснили, що це просто сатира і зазначили, що колишній кандидат в президенти Сара Пейлін ставала об'єктом куди гірших образ.

Однак у NAACP (Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення) заявили, що не бачать жодного гумору в цьому описі, назвавши його кричущим проявом расизму.

На запитання журналістів, чи дійсно приписка "наполовину чорний, наполовину білий" є посиланням на те, що батько Обами був чорношкірим, а мати – білою, у "Чайній партії" відповіли: "А хіба це не правда? Що сталося з правдою?"

Зазначимо, це вже не перша подібна насмішка над Обамою, яка носить расовий підтекст. Раніше скандал в США викликав малюнок каліфорнійських республіканців, які зобразили сімейство шимпанзе в людському одязі, а їхньому малюку вклеїли обличчя Обами.

На картинці був підпис: "Тепер ви розумієте, чому в нього немає свідоцтва про народження" (натяк на полеміку навколо законності перебування при владі Обами, який, на думку його політичних супротивників, народився за межами США).

Джерело: Княже Місто

Як радянська міна потопила радянський «Тітанік»

2011-12-11T14:07:00.002+02:00

сталін

Не було ні коштовностей, ні вечірніх суконь в ту ніч, а також жалісних історій про любов, щоб розповідати про них в майбутньому. Але кошмар крижаного моря, крики зневірених потопаючих людей, зруйнований корабель, що несеться до горизонту, — все нагадувало знамениту, зображену в романах і фільмах катастрофу «Тітаніка». Йдеться про радянський «Тітаніке», затонулий в точності 70 років тому. Ця катастрофа була похмурішою, жорстокішою і забрала більше жертв. Загинуло 3849 осіб, що більш ніж в два рази перевищує кількість пасажирів, що потонули на британському кораблі. Серед них були молоді новобранці Червоної армії і невстановлена кількість сімей, виселених з мирного острова у Фінській затоці, яка раптом опинилася в центрі пекла.

Витягнута із запорошених архівів військово-морського флоту, де вона зберігалася під грифом «цілком таємно», історія корабля «Йосип Сталін» розповідає нам про цинізм, військову непридатність і безжальну пропагандистську стратегію. Все почалося увечері 12 грудня 1941 року. Просування фашистів по радянській території, здається, не зупинити. Німецькі війська неухильно наближаються до Москви і марширують в північному напрямі, захоплюючи один за іншим порти на Балтійському морі і у Фінській затоці. Сталін здається паралізованим, він перебуває в шоці від вістей про безперервні військові поразки і нездатність його генералів переламати ситуацію. Хтось повідомив йому, що естонська столиця Таллін теж скоро потрапить до рук ворога, і фінський острівець Ханко потрібно залишити. Є тільки один чималий корабель, щоб врятувати населення і солдатів гарнізону на острові, який неможливо захистити. Це «Йосип Сталін», двопалубний корабель, який був побудований в Голандії за наказом самого Сталіна у 1939 році. Він повинен був служити для океанських подорожей радянських працівників. Сам Сталін з'явився в рекламних маніфестах, стоячи біля керма корабля, коли він запрошував своїх співвітчизників пуститися в морські подорожі.

Ухвалити рішення про використання такого символічного корабля для такої ризикованої операції було нелегко. Сталін наказав знищити назву корабля на кормі і замінити її більш анонімною ВТ-521. Але силует корабля легко впізнанний. Коли він підплив до острова Ханко, всі вже знали, що прибув «Йосип Сталін», щоб врятувати людей. Корабель переповнений понад всякі норми. У каюти на три персони набивається до 40 осіб. Військові, а також жінки і діти у всіх куточках палуби, яка колись служила для прогулянок. Температура — десять градусів нижче нуля, йде сніг, на поверхні води з'являються крижини. Коли корабель залишив маленький порт, на його борту знаходилося 5589 осіб. Кремль організував супровід з військових кораблів і тральщиків, що вселило рятованим відчуття безпеки. Проте їм невідомо, що капітан Микола Степанов отримав з штабу військово-морського флоту всю можливу допомогу, окрім основної: карти розміщення радянських мін у воді, щоб зупинити німецькі підводні човни. Це надто секретні відомості, щоб передавати їх цивільній особі. Так і трапилося, що кораблі охорони уникнули дружніх пасток, а «Йосип Сталін» ні. Перший вибух стався опівночі. Тисячі людей, що зневірилися, намагаються вибратися нагору. Степанов наказує закрити сталеві двері. Крики замкнутих людей перекриваються двома наступними вибухами.

Слідує четвертий вибух в носовій частині корабля. Корабель зруйнований, серед крижин Фінської затоки тисячі людей намагаються врятуватися, але холод вбиває їх одного за іншим. Намагаються організувати допомогу потопаючим, але це дає малий ефект. Потім те, що залишилося від корабля, несеться у відкрите море. На борту залишилися командир і ще 2500 пасажирів. Корабель некерований, але все ще тримається на плаву.

Сталін в нестямі від люті, наказує врятувати корабель за всяку ціну, корабель, названий його ім'ям, не повинен опинитися в руках німців. Протягом двох днів під час шторму на Балтійському морі потопаючий корабель тримається на поверхні. Хтось вмирає від холоду, хтось кінчає з собою. Але прямих свідчень немає. Відомо напевно, що вдосвіта 4 грудня капітан корабля Іван Святов підписує наказ всім російським кораблям: «Виявити те, що залишилося від «Йосипа Сталіна», і потопити». Краще убити 2500 радянських людей, ніж віддати ворогові корабель-символ. Але неефективність військово-морського флоту цього разу допомагає потопаючим. Корабель не вдається відшукати серед туману, криги і неправильної інформації. Зруйнований корабель і його зневірені пасажири були захоплені німцями, які в запалі війни не зрозуміли і не використали цю подію в пропагандистських цілях. Доля радянського «Тітаника» залишалася секретом аж до вчорашнього дня. Свідків не залишилося. Захоплений разом з іншими капітан Степанов був відправлений до нацистського концентраційного табору в Талліні. Через три роки, коли Естонія буде захоплена Радянською Армією, його розстріляють без суду і слідства за зраду Батьківщини. Святкування перемоги не повинне було бути захмарене незручними спогадами.

NICOLA LOMBARDOZZI

«La Repubblica»

КЦ

У Кам’янському (Дніпродзержинськ) люди силою готові захищати кладовище жертв Голодомору

2011-12-09T22:44:00.001+02:00

моя хата з краю

На Дніпропетровщині родина взяла в оренду старе кладовище. За це офіційно сплачують 160 гривень за рік. Родина Циганок щодня пильнує орендовану ділянку у 30 соток, і власним коштом встановила паркан. Головна мета – захистити його від сусідів, які ховають там померлих. Адже на цій землі – могили жертв Голодомору, які для місцевої влади взагалі не існують, повідомляють журналісти ТСН.

На цьому місці свій останній притулок знайшли три сотні людей. Усі вони – жертви Голодомору. Нині половина їх могил знищена сучасними похованнями.

Люди покладають квіти просто на поле. Тут на кожному кроці – могила. Кажуть, що були змушені взяти цю ділянку в оренду. Оскільки про кладовище часів голодомору місцева влада чути не хотіла, землю їм віддали під сіно.

"Коли дивишся, як ці кістки валяються і черепа. Дитина іде в школу, буцає цим черепом, як м'ячем. Це ж неможливо терпіти!", - розповідає Людмила Циганок.

Історики підтверджують, що 33-ого року жителі села Романкове вмирали цілими родинами.
"Ховали або в одному рові, або просто в ямі. Збирали людей по хатах. Ми писали наші дописи до управління культури. Цьому кладовищу потрібно надавати статус пам'ятки, яка б охоронялася державою", - переконана керівник музею історії Дніпродзержинська Наталя Буланова.

Тим часом на цій ділянці зробили нове кладовище. Місцеві кажуть, що старі кістки люди просто викидали.

"Щодня бачимо. І місцеві, і приїжджі. Тут же не оплачується нічого. Самі потім розповідають: ось ми натрапили на цілу сім'ю. І в той же час їх нічого не злякало. Вони так само продовжували рити цю яму", обурюється мешканка міста Валентина Клименко.

За паркан навколо кладовища Юрій Циганок віддав пенсію за півроку. Про Голодомор його родина знає не з чуток.

"Бабуся і дідусь померли з голоду. Мати трирічну знайшли. Вона повзала по мертвих батьках. Її здати в дитбудинок. Де могила бабусі і дідуся, нічого не відомо", - розповів Юрій Циганок.

Та щойно з'явився паркан, сусіди, що поховали тут рідних, почали скаржитися до прокуратури.

Місцева влада твердить, що про проблему із цвинтарем чують уперше.

Джерело: Тризуб

Толерантність це... Сенат США дозволив американським солдатам займатися зоофілією

2011-12-09T22:18:00.000+02:00

толерантна армія

Статева розпуста американських солдатів стане різноманітнішою. Проект закону про військовий бюджет, прийнятий Сенатом США, містить положення про відміну в армії покарання за содомію і зоофілію, передає AP.

Під скорочення потрапила 125-а стаття Кодексу військової юстиції про поведінку, в якій мовиться, що будь-яка людина «який здійснює неприродний статевий акт з іншою людиною тої ж або протилежної статі або з твариною, винна в содомії. Тих людей, яких визнають винними в содомії, віддадуть під військовий трибунал»

Голова сенатського комітету з оборони Карл Лєвін заявив напередодні, що відміна статті — це звичайна зміна законодавства. Ще у 2003 році Верховний суд США відмінив заборону на содомію, оскільки це суперечить положенню конституції США «про вторгнення в приватне життя».

В даний час сенатори погоджують свій варіант законопроекту з документом, затвердженим в палаті представників. В результаті буде прийнятий остаточний варіант законопроекту, який встановить нові правила поведінки військовослужбовців. Тепер солдати США можу вільно злягатися з ким завгодно — хоч з чоловіком, хоч з собакою, хоч з свинею. Тепер це законно і повністю відповідає демократії і правам людини.

У вересні цього року содоміти отримали офіційне право служити в армії США і не приховувати своїх статевих збочень. Раніше содоміти обох статей могли служити у військах і займатися содомським гріхом приховано. Тепер вони можуть робити це відкрито.

Обрадувані цим рішенням содоміти вирішили не зупинятися на досягнутому і незабаром зажадали, щоб армія США визнавала і содомітські «шлюби» своїх військовослужбовців, розповсюдивши на їх «партнерів» всі привілеї і пільги, що належаться подружжю військових.

Джерело: КЦ

За один день 25 листопада 2011 збройові магазини США продали бажаючим 126166 стволів

2011-12-08T09:11:00.001+02:00

толерантність

Продажі стрілецької зброї в США в "чорну п'ятницю" (Black Friday) досягли рекорду за весь час ведення статистики Федеральним бюро розслідувань, повідомляє Agence France-Presse. У загальній складності 25 листопада 2011 збройові магазини продали бажаючим 126166 різних стволів. За даними ФБР, попередній рекорд продажів був встановлений в 2008 році, коли американці купили 97848 пістолетів, автоматів та гвинтівок.

Джерело: Олег Бойко

В Європу через жопу

2011-12-03T13:03:00.001+02:00

гомосексуалізм

Коли п’ятнадцять років тому нарешті повстала українська держава, вона, першим ділом, скасувала кримінальну відповідальність за гомосексуалізм і встановила жорстоку кримінальну відповідальність за «незаконні воєнізовані формування». Так ми стали на шлях європейської інтеграції. В буквальному смислі: «в Європу через жопу». Участь у гомосексуальних оргіях – це нормально і, в кар’єрному плані, навіть вигідно. А притримуватись дисципліни і разом займатися «стройовою, воєнною АБО фізичною підготовкою» (кваліфікуючі ознаки злочину) – до 12 років з конфіскацією майна.

Аби сподобатися Європі, ми знищили збройні сили і зробили все, щоб збільшити у себе кількість мусульман (яка ж Європа без мусульман?). Всі ці роки кримському татарину з Узбекистану було легше отримати українське громадянство, ніж українцю з Узбекистану. Колись наші предки створили Києво-Могилянську академію, щоб вивчати європейську культуру і протидіяти європейській політиці. Вони хотіли взяти бароко у католиків, а потім їх вирізати. Вони не молилися на чужі цінності, вони їх відбирали. На початку дев’яностих Академія була відновлена, щоб проводити в Україні європейську політику.

Чомусь, завжди, в будь-якій публічній дискусії щодо євроінтеграції, згадують, що в Європі чисті духмяні туалети на відміну від, скажімо, російських; і нам треба в Європу, щоб і в нас були такі туалети, бо без Європи таких туалетів не буває. Насправді, якщо відкинути багатослівне лушпиння, туалети так і залишаються основним аргументом батьків Академії, і всіх інших євроінтеграторів. Проте, дітки мають знати, що європейські туалети нам пропонуються разом з європейською сечею. І щоб там не казали наші помаранчеві брати, вона нічим не запашніша, ніж сеча братів росіян, про яку так багато доброго нам розповідають наші брати з Донецька.

Кмітливий читач, безумовно, здогадався, що я так часто в такому короткому тексті використовую слова «туалети» і «сеча» з метою запрограмувати його на рвоту щоразу, як він чує слово євроінтеграція. Тому ще раз: малята, нам брехали – основними європейськими цінностями є НЕ ТУАЛЕТИ, а КРОВ і ЧЕСТЬ! І в Європі носії цих цінностей переслідуються не менше, ніж в Україні. Сімнадцять офіцерів бельгійської армії були заарештовані на минулому тижні за приналежність до організації «Кров і Честь», за підготовку терактів і воєнного перевороту.

Ми були б кращими громадянами об’єднаної Європи, ніж самі європейці. Наших офіцерів неодноразово принизили всіх гамузом і кожного по черзі. Зараз їх збираються кинути (і кинуть) з пенсіями; і вони не склали змову з метою воєнного перевороту. У бельгійців все добре з пенсіями. В них взагалі все добре, навіть туалети духмяні і чисті, але кров і честь їм потрібні більше, ніж пенсії.

Хоча, не все так погано. Більшість європейських офіцерів зберігають відданість тому варіанту європейських цінностей, який викладається в Києво-Могилянській академії: кілька днів тому двоє іспанських військовослужбовців 26 і 24 років, вперше в історії іспанської армії зареєстрували гомосексуальний шлюб.

Папа Римський поки що відмовляється вінчати гомосексуалістів, але вже вибачається перед мусульманами за образу їхніх релігійних почуттів. Він більше не буде ображати іновірців, він буде хорошим європейцем. От апостол Петро (намісником якого є Папа), був поганим європейцем. Йому б ніколи не спало на думку вибачатися за образу релігійних почуттів язичників. Це не про те, що мусульмани погані. Це європейці погані, а мусульмани хороші. Вони цінують кров і честь, вони всьому навчилися в європейців. А ми маємо повчитися в них захищати Ісуса Христа методами ісламської революції, тобто європейськими методами.

Джерело: Братство

До теми:

ОПОВІДКА ПРО МЕД, БДЖІЛ та ЕВРОКОМІСАРІВ

ВИРОДКИ! У Херсоні в День пам'яті жертв Голодомору окупанти влаштовують півфінал "клубу веселих і кмітливих".

2011-11-23T21:55:00.000+02:00

Holodomor

У Херсоні 26 листопада, в День пам`яті жертв Голодомору відбудеться півфінал регіональної ліги КВК. Як передає кореспондент УНІАН, відповідні афіші розклеєні в обласному центрі. Зокрема, на афіші зазначається, що в суботу, 26 листопада о 18.00 в Палаці молоді (колишній ДКТ) на вул. Перекопській відбудеться другий півфінал Херсонської відкритої ліги КВК.

У грі візьмуть участь 5 команд – херсонські «ВІКНО» і «Вбий бобра», «Небагато знають» (Дніпропетровськ), «Так” і «Фреш» (Суми). Також на афіші зазначається, що гра відбудеться за підтримки Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Херсонської облдержадміністрації та мера Херсона Володимира САЛЬДО.

Як повідомив начальник управління сім`ї, молоді та спорту Херсонської ОДА Олег КРАВЕЦЬ, очолювана ним установа до організації цього півфіналу КВК має непрямий стосунок, а організовує і проводить гру громадська організація Відкрита ліга КВК "Я валяюся!", яка і запланувала проведення цього заходу на 26 листопада. "Це вони планували. Захід був запланований давно і організатори не знали, що цього дня відзначається День пам`яті жертв Голодомору", - сказав О.КРАВЕЦЬ.

Також, за словами начальника управління ОДА, скасувати півфінал КВК неможливо, оскільки, в іграх беруть участь команди з інших міст, і вже вирішено питання з їх приїздом і поселенням. Але, за словами чиновника, організатори перед початком гри оголосять про те, що сьогодні День жалоби.

Також О.КРАВЕЦЬ повідомив, що цей півфінал КВК проводиться в рамках виконання обласної програми "Молодь Херсона" і фінансується в рамках цієї програми з обласного бюджету. Втім точну суму, виділену на проведення цього заходу, О.КРАВЕЦЬ не назвав.

Нагадаємо, що 26 листопада в Україні щорічно відповідно до Указу Президента України від 26.11.1998 р. відзначається День пам`яті жертв Голодомору. Цього дня, згідно з кількома указами Президента і відповідним Законом України обмежують масові розважальні заходи, вносять зміни до розкладу мовлення каналів і радіостанцій, а окремі розважальні телеканали навіть припиняють мовлення.

Княже Місто

До теми: ГОЛОДОМОР 32-33. 10 000 000 ВБИТИХ УКРАЇНЦІВ! ПАМ'ЯТАЙ, НАС ХОТІЛИ ЗНИЩИТИ! НЕ ЗАБУДЕМО! НЕ ПРОБАЧИМО!

МОСКАЛЬСЬКІ РЕКОРДИ. Росія вийшла на перше місце в світі за кількістю вбивств

2011-11-22T10:17:00.001+02:00

russia

За повідомленнями ЗМІ, нещодавно опублікована доповідь розташованого у Відні Офісу ООН по наркотиках і злочинності UNODK (United Nations Office on Drugs and Crime) «Глобальне дослідження гоміциду-2011» (Global Study on Homicide 2011) засвідчила, що Росія обігнала США за кількістю вбивств. Гоміцид — це вбивство людини людиною.

У 2009 р. (дані по гоміциду в Росії були розраховані саме за той рік) в Росії вчинено 15 954 вбивства. У США зареєстровано 15 241. При цьому населення США перевищує населення Росси в три рази.

Проте цифри, наведені в доповіді ООН, не відображають справжньої ситуації з душогубством в Росії. Згідно статистиці тербанди МВС, в Росії в 2009 році насправді було зареєстровано 18,2 тисячі вбивств. Але ці дані до ООН не потрапили.

Згідно результатами багаторічного вивчення латентних вбивств (прихованих, таких, що не потрапили до статистики), проведеного в НДІ академії генеральної прокуратури під керівництвом професора Іншакова, рівень вбивств, розрахований на основі багаточинникової моделі, за минуле десятиліття в Росії постійно зростав. І склав у 2009 році не 15,9, а 46,2 тисячі.

Таким чином Росія випереджає формального ООНівського світового лідера з гоміциду — Бразилію, де населення на 50 мільйонів більше, ніж в Росії. Прийняти на віру офіційні твердження про 15,9 або 18,2 тисячі вбивств не можна, оскільки за 2009 рік до тербанди МВС надійло 45,1 тисячі заяв про вбивства, 77,9 тисяч трупів тоді числилися невпізнаними, а 48,5 тисяч зниклих без вісті громадян так і не знайшли.

КЦ

Біля Хортиці рибалка виловив тисячолітній меч, який, можливо, належав легендарному нетолерантному князю Святославу Хороброму.

2011-11-18T12:52:00.000+02:00

Із Дніпрового дна підняли меч, який, імовірно, був власністю князяСвятослава, що, згідно з історичними документами, загинув під час переправи. За словами представників Національного заповідника "Хортиця", де нині зберігається знахідка, меч випадково знайшов рибалка і приніс до музею. Дослідники кажуть: знахідка датується десятим століттям й очевидно належала комусь зі знаті – про це свідчить багате оздоблення руків’я меча, інформує "Радіо "Свобода".

Випадкова рибалчина знахідка чекала свого часу на глибині 20 метрів біля північної частини острова Хортиця, розповіла Тетяна Шелеметьєва, старший науковий співробітник відділу фондів Національного заповідника "Хортиця". За її словами, руків’я меча належить до так званого варязького типу – із коротким перехрестям, який був поширений на Русі у дохристиянський період. Тобто, його стовідсотково виготовили у середині Х століття, вважає Тетяна Шелеметьєва.

"Є версія, що, ймовірно, цей меч міг належати дружині князя Святослава. Згідно з літописом, Святослав загинув біля дніпровських порогів. Де конкретно – невідомо, – говорить дослідниця. – Цей меч належить до каролінгського типу: верхня частина оздоблена сріблом, бронзою і позолотою. Тобто, вочевидь така досить дорога зброя була". Зі слів науковця, ймовірно, що такий меч міг належати і самому князеві. Хто міг бути власником меча, покаже експертиза.

Загалом, у 20-х роках минулого століття під час будівництва Дніпрогесу було знайдено ще п’ять мечів, які могли належати Святославовому війську, але їх було втрачено під час війни. Однак про те, чи справді цьогорічна знахідка належала дружинникам князя, а то і йому самому, можна буде сказати тільки після низки експертиз, зауважує Михайло Відейко, старший науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук. "Щоправда, зброя до того часу датується з точністю до століття. Наприклад, вважається, що меч міг бути в ходу років вісімдесят. Якщо це була якісна, гарна зброя, вона передавалася від батька до сина і так далі. Крім того, зброя не є іменною – тоді не було таких звичаїв", – зазначає археолог. Однак, навіть не будучи власністю Святослава, меч має безперечну історичну цінність – в Україні знайдено всього кілька десятків зразків зброї того періоду, каже Відейко.

Пролежавши майже тисячу років на дні ріки, нині меч потребує особливих умов зберігання і реставрації, але музей не має необхідних умов, зазначають представники заповідника. За їхніми словами, на початку грудня вони чекають на приїзд спеціалістів з київського реставраційного центру. Можливо, також будуть запрошені фахівці зі Скандинавії, адже такі мечі були поширені саме там.

Джерело: Княже Місто

Толерантність це... Лесбійська пара з США готує свого прийомного сина до операції зі зміни статі

2011-11-14T18:08:00.001+02:00

Толерантність. Сатанинські плакати на стінці у берлінській школі.
Фото Німецької хвилі.

Лесбійська пара з американського міста Окленд готує свого 11-річного прийомного сина Тома до операції зі зміни статі, повідомляє Fox News.

За словами Полін Морено і Дебри Лобел, Том із народження почувається дівчинкою й хоче дійти в цьому питанні до кінця. Хлопчик почав приймати гормони, що уповільнюють процес статевого дозрівання. Таким чином, лікарі готують підлітка до операції зі зміни статі, яку йому можуть зробити через кілька років.

Прийомні батьки Томмі — лесбійська пара з Каліфорнії — заявили, що як тільки вони дозволили підлітку називати себе жіночим ім'ям Теммі й носити сукні, його настрій і загальний стан різко покращилися. За словами жінок, вони не можуть піти проти законів природи і з розумінням ставляться до такого непростого рішення свого прийомного сина.
Жінки, що багато років живуть у шлюбі, були шоковані, коли їхній син заявив, що хоче змінити стать. "Одне — відчувати потяг до людей однієї з тобою статі, інше — жити в чужому тілі", — кажуть жінки.

За їхніми словами, Том уперше сказав, що не хоче бути хлопчиком, у сім років. Через вроджений дефект мови дитина заговорила досить пізно, тому прийомні батьки навчили її мові жестів. Жінки зазначають, що Томмі завжди використовував жіночий знак для позначення себе. Пізніше лікарі діагностували у хлопчика розлад гендерної ідентичності.

Багато американських лікарів уже засудили жінок і заявили, що домагатимуться прийняття закону, котрий забороняє приймати гормони дітям до 18 років. Деякі медики кажуть, що жоден добропорядний лікар не погодиться таким чином поламати дитині життя. Вони звинувачують Морено і Лобел у підкупі лікарів.

Зараз Томмі знаходиться у спеціальній лікарні для дітей із гендерною дисфорією. Лікарі колють йому спеціальні гормони, які уповільнюють процес статевого дозрівання. За словами медиків, у 14 років підлітку необхідно буде прийняти остаточне рішення, залишатися хлопчиком чи ні. В останньому випадку, йому пропишуть жіночі гормони, після чого проведуть операцію зі зміни статі. Крім Томмі у Полін Морено й Дебри Лобел є двоє дорослих синів.

Нагадаємо, у квітні цього року повідомлялося, що австралійський суд дозволив провести операцію зі зміни статі десятирічному хлопчикові на ім'я Джемі, таким чином він став наймолодшою людиною, що готується до такої операції.

Джерело: Тризуб

ОПОВІДКА ПРО МЕД, БДЖІЛ та ЕВРОКОМІСАРІВ

2011-11-13T15:40:00.001+02:00

Якось у ліс до диких лісових Бджіл прийшла поважна делегація від Євросоюзу.

- Чого ви хочете?- нецивілізовано запитали у представників Євросоюзу невиховані, дикі лісові Бджоли.

- Ми хочемо запропонувати вам вступити до Євросоюзу, -відповіли Бджолам цивілізовані представники Євросоюзу.

- Ха! А навіщо це нам?- здивувалися дикі лісові Бджоли?

- Ну як це - "навіщо"? Відразу видно, що ви - дикі, тупі й нецивілізовані Бджоли! Адже виховані, толерантні і цивілізовані Бджоли ніколи б не стали задавати таких тупих, дурнуватих запитань! Це смішно - не знати, навіщо вступають у Євросоюз! Адже ви хочете бути цивілізованими, європейськими бджолами, чи й надалі хочете залишатися тупими, нецивілізованими лісовими Бджолами?

- То ж поясніть нам, будь ласка, які вигоди ми будемо мати від членства у вашому Євросоюзі? - ввічливо запитала представників Євросоюзу бджолина матка.

- Суцільні вигоди! Наприклад, ми будемо захищати вас, щоб північні ведмеді не крали ваш мед!

-Це цікаво! Власне ми й самі можемо захиститися, ну, а якщо не вийшло захиститися, то хоч би помститися! А що пропонуєте ви?

- Помститися! Відразу видно, що ви - дикі та нецивілізовані! Усі подібні справи слід вирішувати лише через найгуманніший європейський суд! Наприклад якщо до вашого дупла вліз непроханий ведмідь і надер меду, що потрібно робити?

- Закусати до смерті! Ми так завжди робимо!- відповіли лісові бджоли.

- Ні!!! Так не можна!! Це не по-християнськи!!! Відразу видно, що ви - дикі та нетолерантні! Насамперед слід викликати представників Єврокомісії з меду, щоб вони оглянули місце злочину та склали акт про правопорушення. Звісно, послуга ця не з дешевих. Зате все буде по-закону.

- А що далі?

- Далі Акт, складений представниками Єврокомісії з меду, проходить по різних наших інстанціях, де його розглядають представники різних Єврокомітетів на предмет єврозаконності та дотримання законних прав усіх можливих меншин.

- Тобто як це?

- Дуже просто! Можливо, цей Ведмідь, котрий надер у вас меду, є представником сексуальної меншини, для котрої крадіжка меду є своєрідним замінником статевого акту. Тоді його дії будуть класифікуватися не як крадіжка меду, а як задоволення сексуальних потреб представника сексуальної меншини.

- Тобто, його не можливо буде покарати?- здивувалися лісові бджоли.

- Ні, ні в якому разі! Ви що, проти прав меншин? - замахали руками представники Євросоюзу.

- Ну нехай, а що ж далі? Що, коли він не є представником сексуальної меншини?

- Ну, там ми подивимося, можливо він є представником якої-небудь релігійної конфесії, представники котрої мусять споживати лише виключно дикий, натуральний, кошерний мед, а ви їм не дозволяєте це робити добровільно. У такому разі це також не буде вважатися крадіжкою.

- Ну добре, а що далі?

- А далідокументи будуть спрямовані до Антикорупційного Єврокомітету, щоб перевірити, чи не була ця крадіжка організована вами самими, щоб зменшити базу оподткування і не сплачувати податки.

- Які ще податки?- здивувалися Бджоли.

- Звичайні, європейські податки на виробництво меду. Адже ви повинні будете сплачувати податки за кожні 100 грамів виробленого вами меду.

- І куди йтимуть ці податки?

- Звісно куди - на захист вас від Ведмедів та від інших шкідників, а також на компенсацію моральної шкоди тим громадянам Євросоюзу, котрі не можуть споживати мед через алергію на нього, чи через інші причини.

- Це ж як? Хіба ж ми винні, що у когось алергія на мед?- ще більше здивувалися Бджоли.

- Звісно, ви не винні в наявності алергії, але ваше існування, як бджіл, а також існування самого меду завдає неймовірних моральних страждань тим громадянам Євросоюзу, хто не може вживати мед через алергію на нього. Через їхню нездатність їсти мед у них розвивається низька самооцінка, комплекс неповноцінності, дехто схильний до самостигматування та навіть до самогубства!

- Гм... Який жаль!.. - сказали Бджоли.- І які приблизно суми компенсації цих моральних страждань можуть бути?

- Різні. Від одного мільйона Євро до кількох сотень мільйонів Євро, в залежності від важкості випадку.

- А звідки нам взяти ці мільйони євро, щоб компенсувати моральну шкоду?

- Знаєте що, шановні дикі нецивілізовані Бджоли, це не наші проблеми. Не хочете сплачувати податки на мед - припиніть його виробляти, та й усе. А інакше прийдуть єврокомісари з меду, опишуть ваше майно, продадуть з аукціону - і таким чином компенсацію у будь-якому випадку виплатять. Якщо ж не буде вистачати коштів, ви будете спрямовані на примусові роботи. І якщо ви не встигнете до смерті відпрацювати борг, то його за вас будуть відпрацьовувати ваші діти, внуки, правнуки, тощо.

- Мабуть, ми не хочемо вступати до Євросоюзу, - сказали Бджоли. - Хай вже краще раз на рік приходить Ведмідь.

©Микола Черкасенко

Бидлоеліта довела країну до краю

2011-11-13T13:09:00.001+02:00

Олег Соскін: Провал місії МВФ в Україні був прогнозованим

Провал місії МВФ в Україні був прогнозованим. Про це кореспондентові FROM-UA заявив директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін.

«Цей провал місії я гарантував, і це добре, тому що ми не можемо віддати навіть тих грошей, які ми вже отримали в МВФ, — це 14,3 млрд. доларів. Умови меморандуму не виконані, там не тільки питання по газу, там питання по банках», — відмітив він.

«В нас агонізуюча банківська система. Тобто якщо відняти банки з іноземним капіталом, то українські банки по суті є сьогодні депресивними і не в змозі забезпечити стабільність. Не вирішене питання з банками, які розорилися у 2008 році і були рефінансовані. Куди поділися гроші? Сотні мільярдів гривень були, по суті, вкрадені власниками цих банків. Не вирішене питання з державними банками — з Ощадбанком, з Ексімбанком, їх треба приватизовувати, як сказано в меморандумі», — вважає експерт.

Соскін стверджує, що на зрив переговорів з МВФ вплинула також політика Національного банку країни. «Плюс, по суті, введені адміністративні методи з конвертації гривні, тобто фактично відбулося повернення до державного соціалістичного регулювання грошової системи. Абсолютно провальна монетарна політика Національного банку. Нацбанк масово скуповує боргові зобов'язання уряду через вторинний ринок, він не має права це робити. Тобто не виконані основні вимоги МВФ», — сказав він.

«Ну і ціну на газ для населення вони підняти не можуть. Зрозуміло, що це такий пункт, який їх всіх змете. Тому зростає дисбаланс, оскільки Росія ще підніматиме ціни на газ. Я думаю, що з нового року буде 600 дол. за тисячу кубів», — дав прогноз експерт.

«Тому грошей від МВФ не буде, і я думаю, що провалена вся програма. І зараз треба говорити про те, як ми розраховуватимемося за раніше узяті гроші. Грошей більше узяти нізвідки. Вони зараз заткнули «дірки» російським кредитом від ВТБ-банку. Це, по суті, путінський банк. Йдеться про 6 млрд. доларів кредиту, притому значна його частина піде в рублях. Плюс вони випустили ОВДП, якими знову поповнили НАК «Нафтогаз», тобто вони не виконали умови меморандуму МВФ — санація НАК «Нафтогаз України», — сказав Соскін.

«Народ вже давно живе без уряду. Це критично для правлячих олігархічних сімей, тому що нічим платити. Тобто в прибутковій частині бюджету грошей немає. І якщо МВФ не дає грошей, то, по суті, цей уряд повинен йти у відставку і треба буде відкрито проголошувати офіційний дефолт», — вважає він.

Джерело: Олег Соскін

ВІДЕО. Наруга над Гімном: у школах висять плакати із фальшивими нотами.

2011-11-10T21:11:00.001+02:00

Голова Івано-Франківської спілки композиторів, учень відомого композитора Анатолія Кос-Анатольського Богдан Шиптур виявив чимало помилок у написанні нот Державного Гімну України на плакатах, які висять чи не у кожній школі чи держустанові країни. Зокрема, йдеться про переплутані такти, брак нот і знаків альтерації, помилки у тексті.

Шиптур каже: «Держава Україна базується на державних символах. А що ж то за фундамент, коли цемент розікрали, – вкрали вісім тактів і кажуть, що це – Державний Гімн».Про це йдеться у матеріалі журналістів телеканалу ZIK.

Кожна літера Державного Гімну – під захистом закону, – наголошують правники. Усе надруковане повинне до коми співпадати зі зразком, що затвердила Верховна Рада України. Юрист з конституційного права Василь Скрипничук, хоч і не музикант, та каже, що навіть він бачить на плакатах з текстом і нотами Гімну розбіжності. За своє нехлюйство видавці повинні поплатитися, – каже юрист, і додає – якщо раптом знайдуться охочі позиватися через Гімн – справа виграшна.

«На мій погляд, якщо є неточності, то вони мають бути вилучені, а якщо це було зроблено спеціально, то юристи можуть це кваліфікувати, як злочин. За статтею 338 Кримінального Кодексу України «Наруга над державними символами», публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України та Державним Гімном України карається штрафом до 50-ти неоподаткованих мінімумів громадян або арештом на термін до шести місяців, або позбавленням волі до 3-х років», – наголосив кандидат юридичних наук Василь Скрипничук

Але наразі не відомо про жоден позов від захисників канонічних тексту та мелодії Державного Гімну. Позиватися довелося б одразу до багатьох видавництв – адже за роки Незалежності, кажуть композитори, чимало різних фірм з різних регіонів друкували плакати з фальшивими нотами – за двадцять років їх продано сотні тисяч екземплярів.

ZIK

Причини радості: що тішить українців

2011-11-10T17:19:00.000+02:00

У нас з'явився привід порадіти: в українців не змінилися цінності, не дивлячись на масу негативних факторів, що мають місце у суспільстві і державі в цілому. На першому місці для українців залишається родина, діти та друзі. Саме ці фактори приносять найбільше радості дорослим у віці понад 18 років.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг", родина (66%), діти (53%) та друзі (41%) є основними приводами для радості в українців. Утім, п’ятірку радощів доповнюють ще два, як виявилося, важливих фактори: гроші (31%) та телебачення (27%).

Родина - основний привід для радості українців

Виявилося також, що кожний шостий громадянин отримує радість від домашніх тварин та роботі по дому і господарству. Дещо менше людям приносять радість відпустка/канікули (14%), їжа (13%), секс (13%), кіно (12%), книжки (12%) та інтернет (10%).

Менше 10% опитаних отримують радість від молитви (церкви), шопінгу, співу, занять спортом та перемог улюбленої команди. Менше 5% – від танців, навчання, театру, усамітнення, алкоголю та азартних ігор.

І лише 3% опитаним нічого не приносить радості в житті.

Зазначимо, що у порівнянні із аналогічним дослідженням, проведеним два роки тому, пріоритети майже не змінилися. Так само як і сьогодні, на першому місці знаходилася родина (понад 60%), на другому – діти (47%), на третьому – друзі (37%), на четвертомуперегляд телевізора (32%), на п’ятому - гроші (27%).

Тоді майже 20% отримували радість від спілкування з природою, а кожен шостий українець радів подорожам. 13% опитаних раділи від ведення домашнього господарства, а 10% - від домашніх тварини.

Варто зазначити, що два роки тому, всього 10% українців раділи від сексу. Цього ж року ситуація змінилася. Ще три відсотки почали отримувати від цього задоволення.

Динаміка радості українців

Разом з тим, за два роки значно збільшилась кількість людей, які відчувають радість від усамітнення – сьогодні таких вже 5%.

Окрім того, виходить так, що за два роки люди почали відчувати радості від телевізору менше, а від інтернету більше.

Що стосується регіонального розподілу радісних людей, то найбільш радісними виглядають мешканці Півночі (передусім Києва), Заходу та Центру. Найменш радісними є мешканці Донбасу.

На Заході України, більше за все радіють від родини та дітей, роботи, пісні та молитви (церкви). Як і два року тому молитва (церква) приносить найбільше радості греко-католикам.

Розподіл за регіонами

Мешканці ж Центру, відносно більше отримують радість від днів народження та подарунків, а також хатньої роботи та домашніх тварин. За цими критеріями мешканці Центру дуже схожі до мешканців Півдня, які, крім того, абсолютні лідери за відчуттям радості від перегляду телевізора.

Мешканці Сходу є абсолютними лідерами за відчуттям радості від грошей – тут відносно менше працює приказка. Виявилося, що Схід України – це єдиний регіон, де від грошей радіють більше, ніж від друзів. Разом з тим, тут люблять бувати на природі і значно більше радіють відпусткам та подорожам, ніж в решті регіонів. Також тут радіють від днів народжень і подарунків, від шопінгу та їжі.

Музика, кіно, книжки, театр значно більше приносять радості мешканцям Півночі (передусім Києва).

Проте, родина виявилося однаково важливою, як для мешканців міст, так і для мешканців сіл. Водночас, друзі, гроші, подорожі, книжки та інтернет більше захоплюють городян, а діти, подарунки, хатні справи, церква та пісні – мешканців сіл.

Очима чоловіків і жінок
Звичайно ж, різняться і приводи для радості у жінок та чоловіків. Так, якщо жінки радіють від родини, дітей, подарунків, хатніх справ та домашніх тварин, книжок, театру, шопінгу, співу пісень та молитов, чоловіків цікавлять друзі, гроші, робота, телевізор, їжа, інтернет, зайняття спортом та перемоги улюблених команд, алкоголь та азартні ігри.

Як і два роки тому секс значно більше радості приносить чоловікам, ніж жінкам.

Секс значно більше радості приносить чоловікам, ніж жінкам

Прикро, але з віком люди починають все менше відчувати радості. Чим старші люди, тим менше вони відчувають радості від друзів, грошей, подорожей, музики, кіно, сексу, шопінгу, танців, спорту.

Чим старше люди, тим менше вони радіють дню народженню. Водночас їм все більше приносить радість хатня робота та господарка, телевізор, церква. Тим не менше старші люди радіють книжці більше, ніж молодь.

Розподіл за віком

Люди середнього віку більше інших радіють від усамітнення, від того, що дарують подарунки, від книжки, театру та спілкування з природою. Також їм більше інших приносить радість робота.

Як і два роки тому молодь продовжує менше інших радіти дітям та родині, водночас значно більше інших радіє друзям, отримує радість від музики, подорожей, інтернету, кіно, сексу, танців, спорту.

Вибіркова сукупність дослідження склала 2000 респондентів. Дослідження проводилося методом формалізованого інтерв’ю.

У ньому брали участь мешканці Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Хмельницької, Черкаської, Київської, Житомирської, Сумської, Чернігівської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Донецької, Луганської областей, а також жителі Києва, Севастополя та Криму.
Фото zoomi.com.ua, zdoroviymir.com.

УП Життя

Фільм про Голодомор і дивацтво фонду Катерини Ющенко

2011-11-10T16:28:00.000+02:00

14-го листопада документальний фільм Сергія Буковського "Живі" буде показано в рамках офіційної програми Кіно і відеофестивалю Марґарет Мід у Нью-Йорку.

Кіновідеофест Марґарет Мід представляється "найдовшим безперервно діючим фестивалем міжнародних документальних фільмів у Сполучених Штатах, що охоплює широкий спектр творів - від тих, що зроблені місцевими фільмарами аж до експериментальної документалістики".

Цього року, як і в попередні, він проходить в імпозантному, відомому на весь світ Музеї природознавства, що із західного боку Центрального парку - у тридцятій третій раз від часу заснування.

Особливою рисою фестивалю, якою пишаються його організатори, є відкритість до найширшої громади, презентації та обговорення фільмів за участю їхніх авторів та провідних фахівців із проблем, які висвітлюються у кожному даному фільмі, аґресивна заанґажованість у нагальні проблеми людства.

Показ фільму "Живі" на цьому фестивалі - це не лише давно належне визнання Сергія Буковського як одного із найталановитіших українських режисерів сьогодення, це прорив самої теми Великого голоду в Україні 1932-1933 років у міжнародний дискурс, свідчення, що світова спільнота нарешті серйозно починає говорити про Голодомор.

Вперше фільм "Живі" було показано у Місті Великого Яблука 2 грудня 2008 року в рамках наукової конференції "Голодомор у кінематографі", яку організувала Програма українських досліджень Колумбійського університету.

Наступного дня "Живі" подивилися у Гарвардському університеті. Заходами Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже п'ять років є єдиним постійним форумом українського кіно в Північній Америці, "Живі" було показано у Стeнфордському університеті, неподалік Сан-Франциско, Торонтонському університеті (Канада), Ґрайсвальдському університеті (Німеччина).

Скрізь фільм викликав дуже позитивну реакцію глядачів. Картина "Живі", на думку Сергія Плохія, професора історії України Гарвардського університету, - "це найкращий документальний фільм з історії України, який мені довелося коли-небудь бачити". "Автори фільму досягли того, чого не вдалося вповні зробити нікому до них: поєднати правду історичного факту із правдою емоційного переживання та представити українську історію у контексті історії світової. Те, що вийшло - це не тільки пам'ятник загиблим та уклін живим, але й сповнене почуття та гідності послання нащадкам"

У фільмі Буковського поєднані дві сюжетні лінії. Одну можна назвати детективною, другу - історично-психологічною.
Глядач поринає у захопливу, таємничу і трагічну історію життя валійського журналіста Ґарета Джоунза, чи не єдиного міжнародного автора, який мотивований власним ідеалізмом і журналістською чесністю ризикує життям, порушує заборону НКВД і пішки йде ураженими Голодомором українськими селами, щоб потім розказати світу про побачене.

Випускник славетного Кембриджського університету, поліглот, особистий помічник британського прем'єра Девіда Лойда Джорджа, Ґарет Джоунз мав перед собою перспективи стрімкої кар'єри.

Він обдарований інстинктивним відчуттям історії, його тягне туди, де розгортаються епохальні події: він потрапляє в один літак із ще не таким відомим тоді вождем німецьких нацистів Адольфом Гітлером і задокументовує цю зустріч у щоденнику.
Пізніше Джоунз виринає у Москві, щоб пересвідчитися на власні очі, як відбувається будівництво комуністичного раю. Те, що він бачить, не лише жахає, але змушує його діяти. Він стає на бік мордованих тисячами українських селян, по суті жертвує кар'єрою, йде наперекір порадам, i починає писати у світовій пресі про Голодомор.

Джоунз платить за свій вибір життям. Силою обставин чесний голос Ґарета Джоунза було заглушено на довгі десятиліття. Фільм Буковського повертає його нам, а з ним і таємничу, сповнену пригод біографію, яка варта не одного фільму чи роману.

Друга сюжетна лінія "Живих" - це теж інший заглушений на десятиліття голос - голос українського народу, свідчення десятка осіб, які пройшли через пекло штучного голоду і бачили навколо себе агонію повільного згасання життів близьких, сусідів, односельців і просто незнайомих - тих, число яких сягнуло мільйонів.

Скількох - ми й досі не можемо порахувати. Слухаючи цих очевидців, вдивляючись у їхні немилосердно поорані часом, але однак такі чудові обличчя, усвідомлюєш, що не цифра має значення, а кожне людське життя, незамінне, унікальне, без ціни.

Перші кадри "Живих" могли б здатися для багатьох, - принаймні так здалося мені особисто, - поцілунком смерті для всього фільму. На екрані з'являється то сумний, то обурений Віктор Ющенко, який таврує сталінських душогубів.
Така картинка мусила б безнадійно заполітизувати фільм. Однак Буковський майстерно відходить від політики, від знайомих до нудоти кліше, що сталевими обручами оперезали в Україні саму розмову про Голодомор. Його камера занурюється на сімдесят незабутніх хвилин у світ українського села, в якому режисер, що прожив життя у місті, почувається цілком по-свійськи.

Співрозмовники Буковського відкриваються, діляться споминами, плачуть, але теж сміються, вкотре жахаються пережитому, але теж співають. Вражає не лише те, що вони розказують, але і як саме вони розказують. Соковита мова, що на диво мало піддалася русифікації, смачні діалектизми, з яких аж сочиться автентика, жарти, здорова самоіронія і якась непідробна шляхетність у голосі, манері розмовляти.

Ці скромні люди, які тихо говорять, не б'ють себе в груди і не волають, що вони - жертви, лишають найсильніше враження від фільму Буковського.

У фільмі є розповіді тих, хто пережив Голодомор

Це враження суперечливе. Вони живі, хоч для світу і більшості сьогоднішнього українського суспільства вони давно померли, бо непотрібні.

Вони живі, хоч їх намагалися замордувати у ті далекі тридцяті, і послідовно нищили з тих пір все, що вони представляють - світогляд, культуру, мову - цiлий український світ. Вони живі, бо хоч як мало їх не лишилося, і хоч яким тихим голосом вони не говорять, їх почують, як не тепер, то згодом. Їх вже починають чути. Фільм Буковського несподівано світлий і оптимістичний, бо лишає враження незнищенності людського духу, а з ним і духу українського.

Є в цій історії і третя сюжетна лінія, яка в сам фільм не закладалася. Це доля самого фільму.

Авторські права на "Живих" належать благодійному фонду "Україна-3000", який очолює Катерина Ющенко. Після офіційної прем'єри в Українському Домі 22-го листопада минулого року, "Живі" фактично померли для установи, яка володіє авторськими правами на нього.

Гучно заявлена самим Андрієм Халпахчі світова прем'єра фільму на Берлінале-2009 лишилася порожньою заявою - відповідальні особи не надали вчасно заявки на участь фільму у програмі. Наскільки відомо цьому авторові, фільм досі не показували по українському телебаченню чи у кінопрокаті.
Його також неможливо купити на компакт-диску. Виглядає, що покази фільму у конкурсних чи позаконкурсних програмах міжнародних кінофестивалів відбувалися здебільшого завдяки зусиллям продюсeра Марка Едвардза, а не відповідальних осіб у фонді "Україна-3000".

"Живі" нагороджено "Срібним абрикосом" на Єреванському МКФ, "Ґран-прі Женева-2009" Міжнародного форуму MЕDIAS "Північ-Південь" у Женевi, спеціальним призом журі Міжнародного фестивалю артхаузного фільму в Батумі (Грузія), а нещодавно його також включено до офіційної програми МКФ "Камерімидж" у Лодзі (Польща), що відбудеться з 28 листопада до 5 грудня, та MКФ "Тисяча один" у Стамбулі (Туреччина) у грудні.

13-го листопада за день до показу "Живих" на фестивалі Марґарет Мід у Нью-Йорку, відбудеться історична британська прем'єра фільму Сергія Буковського у Кембриджському університеті.

Історична, бо головний персонаж фільму Ґарет Джонз - випускник цього університету. Фільм стане символічним поверненням Джоунза у стіни своєї альма матер. З нагоди прем'єри фільму Бібліотека Рена найпрестижнішого у Кембриджі коледжу Св. Трійці розгорнула експозицію щоденників Ґарета Джонза, де разом із іншими є записи про Голодомор.

Записи про Голодомор Ґарета Джонза зараз експонуються в Кембриджі

Їх поміщено поряд із рукописами короля Генріха VІІІ, філософа Людвиґа Витґенштайна та записниками Ісака Ньютона. Це подія - предмет гордості для Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже рік співпрацює із новою Програмою українських студій у Кембриджі, - її очолює вихованець Колумбії Рорі Финин.

В Україні легко почути небезпідставну думку, що добрих українських фільмів зараз не роблять. "Живі" - це фільм найвищої проби. Tим дивніше, що вже майже цілий рік "Живі" не можуть стати надбанням широкої громади ані в Україні, ані за кордоном.

Минулого літа в особистій розмові із Катериною Ющенко в Гарвардському університеті я попрохав її від імені чисельних прихильників українського фільму в Північній Америці зробити так, щоб "Живі" було видано на компакт-диску і щоб він був доступний кожному, хто хоче придбати цей фільм.
Пані Ющенко пообіцяла це зробити. Поки що це не зроблено. Додзвонитися чи дописатися до кого-небудь відповідального чи навіть безвідповідального в фонді "Україна-3000" досі було неможливо.

Тим часом "Живі", як жоден інший український фільм, зроблений за час незалежності, має безпрецедентно широке коло потенційних споживачів і в Україні, і, судячи із листів та відгуків, які ми отримуємо, у Північній Америці.
До мене зверталися представники цілих штатових чи муніципальних шкільних округ у США та Канаді із питанням, де можна придбати цей фільм. Ситуація досить абсурдна, якщо не підозріла. Навіть із чисто прагматичної точки зору повернути видатки на виробництво фільму "Україна-3000" мала б бути зацікавлена у продажі прав показу його і комерційному поширенні фільму на компакт-дисках.

Адже фільми роблять для того, щоб потім їх показувати?
"Живі" мають також побачити у Росії, щоб зрозуміти поза політикою і ідеологією українську точку зору, осягнути чому українцям болить Голодомор. Мовчати про те, що сталося значить погоджуватися із цілим проектом знищення українства протягом всієї нашої "спільної історії", концентрованим виявом якої був і лишається Голодомор.

Фільм Буковського розчарує адептів російської ідеї, бо у ньому немає русофобії. Він може повчити і росіян поваги до власного селянина.

Було б шкода, якби така чудова робота режисера, пишатися яким ми можемо із усіма на те підставами, виявилася в'язнем політики і чинників, які незрозуміло, як діють, якими мотивами керуються й чиї інтереси представляють.

Юрій Шевчук, Колумбійський університет, Нью-Йорк

Толерантність це... Ліберальні виродки ненавидять дітей! У казці "Пеппі Довгапанчоха" знайшли елементи расизму

2011-11-10T12:53:00.002+02:00

толерантність

У знаменитій дитячій книжці шведської письменниці Астрід Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха" знайшли ознаки расизму, повідомляє Gazeta.ru. Про те, що повість сповнена "колоніальних расистських стереотипів", заявила теолог Еске Вольрад з німецької асоціації жінок-евангелісток.

"Річ не в тому, що сама фігура Пеппі Довгапанчоха - расистська, а в тому, що всі три книжки з трилогії сповнені колоніальних расистських стереотипів", - вважає Вольрад. Вона розповіла, що з цих міркувань видавці вже змінили в одній з книг батька героїні - замість "негритянського короля" з'явився "південно-морський король". Але Вольрад переконана, що залишається ще багато проблемних фрагментів.

"У книзі чорні дітлахи кидаються один в одного піском на очах у білих хлоп'ят. Коли я читала книжку своєму племіннику - а він чорношкірий - я просто викинула цей епізод", - сказала Вольрад.

При цьому вона зазначила, що не може ні в чому дорікнути книзі загалом. Навпаки, за її словами, там є дуже багато позитивних речей: наприклад, сильний жіночий характер, відповідальність дітей за свої вчинки, протест проти жорстокості щодо тварин тощо.

Нагадаємо, раніше в США піддали цензурі знамениті романи Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фінна" і "Пригоди Тома Соєра". У новому виданні книжки видалили всі "неполіткоректні" вислови, зокрема слово "негр", а також слово "раб" стосовно чорношкірого. До цього твори Твена вилучили з програм десятків шкіл США через використання слова "негр".

Княже Місто

МОСКАЛЬСЬКА НАУКА І ТЕХНІКА: МОСКАЛІ ЗАПУСТИЛИ СТАНЦІЮ НА МАРС. ДАЛІ ОРБІТИ ЗЕМЛІ ВОНА НЕ ПОЛЕТІЛА

2011-11-09T16:03:00.002+02:00

Пізно уночі 9 листопада з космодрому Байконур було запущено автоматичну станцію "Фобос-Грунт", яка повинна досліджувати один із супутників Марса. Український ракетоносій "Зеніт-2" виконав свою задачу бездоганно і вивів апарат на орбіту: відокремлення станції відбулося через 11 хвилин після старту в штатному режимі. Однак далі земної орбіти апарат не полетів.

При виведенні станції на траєкторію відльоту склалася нештатна ситуація. Причиною невдачі стало те, що не спрацювала маршова рухова установка "Фрегат" (розроблена в Росії), яка повинна була забезпечити рух "Фобос-Грунт" після його відділення від ракети-носія. Про це повідомляє ИТАР-ТАСС з посиланням на керівника Роскосмосу Володимира Поповкіна. За його словами, апарат вийшов на опорну орбіту, пізніше фахівці спробують виправити ситуацію. "Паливо не витрачено, у нас є три доби для перезакладкі програми", - повідомив Поповкін.

"Склалася нештатна ситуація, але вона робоча. Ми її передбачали", - підкреслив Поповкін і пообіцяв, що протягом дня Роскосмос повідомить про стан справ.

Автоматична міжпланетна станція "Фобос-Грунт" призначена для вивчення супутника Марса - Фобоса, зокрема, для збору грунту з його поверхні. Ця перша спроба російських вчених відправити в космос міжпланетний зонд за останні 15 років. Попередня не вдалася: апарат "Марс-96" не вийшов на орбіту і впав в океан в 1996 році.

За планом "Фобос-Грунт" повинен був досягти Марса у вересні 2012 року. Він мав залишити там китайський мікросупутник "Інхо-1" і вирушити до супутника Марса - Фобоса. За планами, посадка на Фобос мала відбутися в лютому 2013 року, повернення капсули з грунтом - в серпні 2014 року.

Джерело: Тексти

Москалям знову не дають спокою українські танки!

2011-11-03T18:59:00.001+02:00

Ну явно не байдужа російська громадськість до всього українського. То на монеті Держаного банка Росії фото нашого танка Оплот розробки Харківського конструкторського бюро машинобудування були викарбували. Тепер виявляється його фото прикрасило обкладинку книги з цікавою назвою

Название: Бронетехника России Автор: Ф.С. Рыков Издательство: Дом Славянской Книги Год: 2009 Страниц: 480

Але я їх розумію.. більшість машин, що виходять з заводів нинішньої Росії несуть на собі тавро прокляття ВАЗу.. Кострубата зовнішність не дозволяє повірити в їх чудові характеристики. Та коронний номер — постріл пальцем в небо в польоті з трампліну — незмінно залишається присутнім на виставках та показах російських танків.

Знаєте що це мені нагадує?.. Пам'ятаєте сюжет з «Єралашу» про хлопчика, котрий добре вмів кататися на перилах сходів?.. так ото й катався доки борода не виросла, в той час як його однокласники дорослішали та розвивалися. Мабуть не тільки мені, бо вже навіть російські військові обзивають новий демонстратор Т90МС, представлений на виставці в Тагілі у вересні, кільканадцятою модернізацією Т-72.

Хоча, завдяки зкопійованим з українського БМ Оплот рішенням, він має хоч більш-менш сучасний вигляд.

Джерело:Український мілітарист

До теми:

Московська традиція красти. УКРАЇНСЬКИЙ ТАНК "ОПЛОТ" НА КАЦАПСЬКИХ МОНЕТАХ!

Московська традиція красти. Нацистський (СС) і сучасний російський нагрудні знаки

Московська традиція красти. УКРАЇНСЬКИЙ ТАНК "ОПЛОТ" НА КАЦАПСЬКИХ МОНЕТАХ! НАВІТЬ ЦЕ ВКРАЛИ: АК-47 розробив не Калашніков, а полонений Гуґо Шмайссер

Як совкова кацапня крала нацистський креатив

Скандал:"Проффессоры" на марші. Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської

2011-10-31T12:19:00.000+02:00

Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова налічує аж 800 сторінок. Цей незабобонний пан вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця...

Останнім часом духовні обрії наших співгромадян помітно розширилися. Кого нині вразиш, скажімо, згадкою про видатного українського поета Чехова або про куди менш знаного діяча української культури Гулака-Артьомовського?
А от чи чув хто-небудь про художника - вибачте на слові - Ехренстрахла? А про славетного іспанського митця Ялину Греко? А про те, що Америго Веспуччі, увічнений п'ятсот років тому словом "Америка", був "головним пілотом" Іспанії? А чи знаєте ви, що цар Іван Грозний скасував харчування у Росії?
Ні? Ну, тоді ми йдемо до вас - з книжкою "Україна - Європа: Хронологія розвитку. 1500-1800 рр." (К.: Кріон, 2010), виданою у рамках проекту "Україна: історія великого народу".

Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова (головного редактора й упорядника "України - Європи"), надрукований видавництвом його дружини, налічує аж 800 сторінок. І, зауважте, це тільки один том із серії, яка охоплює декілька тисячоліть європейської історії! Ну, хіба можна не порадіти за сивочолого нардепа, який, невтомно працюючи на благо України, викроює час для такої активної культуротворчої діяльності - та ще й попри брак відповідної освіти й досвіду.

Депутат-регіонал Зубанов має час і натхнення редагувати книжки про історію

Як стверджують офіційні біографії, регіонал Зубанов закінчив гірничо-металургійний інститут і ледь не все життя пропрацював на сталедротовому заводі у Харцизьку - за що й удостоївся медалі та відзнаки "Ділова людина України".

Плагіат як найвище досягнення наукової думки

Хтозна, чому така людина, замість дбати про сталедротове виробництво або, наприклад, добробут мешканців Харцизька (одного з найгірших за якістю життя міст в Україні), занурилась у глибини історії.
Можливо, не обійшлося без культурного шоку від споглядання панно "Творці незалежності", яке прикрашає "будівлю під куполом": непоказні, але цілком впізнаванні українські нардепи у компанії янголів, Богородиці, рівноапостольногокнязя Володимира , Богдана Хмельницького  й Михайла Грушевського .
Чи, може, спонукою для п. Зубанова став приклад Віктора Пінчука, який на наших очах став "мислителем" світового масштабу  - і, здається, вже й сам у це повірив.
Чи йдеться про внутрішній порив, що його так проникливо висловив   друг і земляк нардепа - Анатолій Толстоухов . Мовляв, "мается душа", "ей нудно":
...Мало дел, нужны еще слова.
Чистые, как белый лист бумаги,
Честные, как исповеди слог,
Мы еще дерябнем для отваги,
Чтоб услышал и народ, и Бог...
Чи не такої миті й було задумано проект "Україна: історія великого народу"?

Плагіат від двох політиків і одного професора

Щоправда, п. Толстоухов задіяний у ньому тільки як співвласник авторських прав на всі видання, які друкує "Кріон" під відповідним логотипом. Натомість Володимир Зубанов показав себе справжнім універсалом, штампуючи товстелезні книжки стаханівськими темпами.
Як наслідок, маємо приклад приголомшливого ребрендінгу: вчорашній промисловець не лише уподобав собі шати культуртрегера, а й очолив - наберіться терпіння - підкомітет з питань книговидання та книгорозповсюдження комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.
Як тут не згадати всесильного покровителя Паніковського - городового Небабу, який вартував на розі Хрещатика й Прорізної, а за нових соціальних реалій став музичним критиком!
Щоправда, нардеп більше схожий на іншого патрона "великого сліпого".
Як знаємо, свого часу Великий Комбінатор почав збирати гроші за вхід до п'ятигорського Провалу, зметикувавши, що "для людини, позбавленої забобонів", той може стати непоганим джерелом прибутків.
Так само незабобонний п. Зубанов вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця: фактаж, ілюстрації й навіть механізм синхронізації подій, що відбувались у різних країнах.
Так із глибин всесвітнього павутиння, як Афродіта із піни морської, постала "Україна - Європа" (далі: "УЄ"), що ґрунтується, головним чином, на загальнодоступній Інтернет-енциклопедії.
Щоправда, з'ясувати це доволі непросто: книжка містить розлогий список джерел, в якому Вікіпедія не значиться (натомість там присутні праці з історії Київської Русі , які не мають жодного стосунку до періоду 1500-1800 рр., що йому присвячена "УЄ").
Лише на останній, 800-й сторінці цього опусу літерами міліметрової висоти занотовано: "Автори проекту в частині статей з посиланням на Вікіпедію [а таких посилань у книзі немає. - О.Р.], а також їх модифікованні [sic!] версії, визнають право кожного на відтворення, розповсюдження, внесення змін згідно з умовами GNU Free Documentation".
Тобто, зрозумілою мовою, придбавши книжку п. Зубанова, можна вільно користуватися тим, що є вільним за визначенням.
При цьому, зауважимо, сама Вікіпедія, попри наявні у ній помилки, є значно надійнішим джерелом знань, ніж її версія, "модифікованна" депутатським "самвидавом" - хай навіть над "УЄ" попрацювала редколегія аж з чотирьох професорів, що з них троє (В. Горобець, О. Курочкін, О. Корнієвський) опікувалися історією, а один, М. Бровко, - філософією.
Як зазвичай і буває у створюваних "на коліні" працях, новий опус видавництва "Кріон", рясніє, як і попередні, кумедними помилками.
Відверті "ляпи" починаються з анотації, яка обіцяє читачеві, опріч "цікавих фактів", "барвисті ілюстрації" - і це у чорно-білому виданні, де кольоровою є лише обкладинка!
Не все гаразд і з задекларованою тут-таки "європейськістю" тематики, що під неї явно не підпадають розлогі описи експедицій Хабарова (379-381) або колонізації американського континенту (66-71).
Останню, до речі, ілюструє мапа "Завоювання Північної Америки до 1715 р." (68) - не тільки повністю "німа" у чорно-білій версії УЄ" (в її електронному оригіналі заокеанські володіння Франції, Британії й Іспанії помальовано у різні кольори), та ще й англомовна.

Карта з Вікіпедії...

Відтак, допитливий читач не раз почухає потилицю, аби второпати, що ж то, скажімо, за землі, "ceded by France to Great Britain by the treaty of Utrecht", і де вони, власне, знаходились.

...а це її "близнюк" з "УЄ"

Та це випробування не є поодиноким: на бідолаху-читача очікують ще й карти французькою, польською та німецькою мовами (і казна-що на с. 308 - аби розгледіти цю мапу Тридцятирічної війни, потрібен потужний мікроскоп).
Загалом, з півтора десятка карт, поданих в "УЄ", лише декілька не призначені для поліглотів.
Зрозуміло, що творці цього опусу, виходячи з власних, украй специфічних, уявлень про культуру видавничої справи, не відчували потреби у перекладі картографічного матеріалу - та це було б їм і не до снаги: нескладно пересвідчитись, що вони не здатні навіть транслітерувати кирилицею невідомі їм іноземні імена.

Єжи став якимсь Джерзі

Як результат - такі характерні метаморфози, як трансформація польського маляра Єжи (Jerzy) Сємігіновського у Джерзі (!) Семігиновського (494), англійця Неллера - у Кнеллера (466-467, 490, 522), німця Еренстраля - в Ехренстрахла (435, 436), француза Уасса - в якогось Хуассе (517).

Ця картина подається чомусь двічі. Та й у другому випадку автор значиться як Ніколя де Ларжійєр

Загадка для читачів "УЄ" (с. 237, 362): хто ж написав цю картину? Художникам у цій книзі взагалі якось не пощастило - їх імена спотворено до невпізнання не тільки невіглаством упорядників, а ще й електронним перекладом, до якого весь час вдаються у "Кріоні".
Тим, хто не гребує такими перекладами, звісно, відомо, якої ретельної вичитки потребують отримані у подібний спосіб тексти.

Німецько-угорський художник вон Блок став "геть" Блоком

Творці "УЄ" про необхідність редагування, вочевидь, і не чули, - а, відтак, маємо те, що маємо: у "перекладі" з російської славетний Ель Греко став ... Ялиною Греко, а Бенджамін вон Блок - Бенджаміном геть Блоком (127, 493).

Ель Греко став... Ялиною. Дякуємо за це відкриття депутату Зубанову;)

А от хто - комп'ютерна програма чи людина - додумалась до "Портрета Козімо Медичі в збруї" (205) чи "переробила" Трафальгарську площу (Trafalgar Square) на сквер (468), залишається тільки гадати.
Так проходить слава мирська: Франсуа Равальяка потрактовано як жінку, а Козімо Медичі - як коня ("УЄ", с. 205, 284).

Новація у топографії Лондона: помандрувавши із Вікіпедії до "УЄ", його найзнаменитіша площа стала сквером (с. 468).

Оцей монумент, виявляється, стоїть у лондонському Трафальгарському сквері...

Та годі розглядати "барвисті ілюстрації" - час перейти до обіцяних читачам "цікавих фактів".
Тут, звісно, також не обійшлося без "машинного" перекладу - і, відповідно, не скажеш, хто завинив, перетворивши церковні братства на "братерства" (224, 232, 266), запровадивши у Речі Посполитій "одноманітний державний устрій" (174) й оголосивши Івана Федорова видавцем першої в Україні "друкарської книжки" (яка звалася чи то "Апостол", чи то "Апостоли"), а заразом і особою, котра здійснила "установку традицій" національного книговидання (78-79, 204).
"Цікавих фактів" з життя історичних осіб у книзі, насправді, хоч греблю гати: зокрема, Ломоносов тут "важко спілкується з академічним начальством" (597), Ньютон керує "Лондонським королівським суспільством" (356), цар Петро І "усмиряє своїх запеклих солдатів" і започатковує перший російський "прилюдний музей" (528, 574), а королева Єлизавета обіцяє своїм воякам полягти разом з ними "в гущавині битви" (157).
З "УЄ" можна дізнатися також про "монастирські устремління" автора "Утопії" (120), про те, що Босх дістав як придане "значне особисте положення" дружини (96), - або ж тут-таки з'ясувати, що Джордано Бруно був магом (252), а Америго Веспуччі - "головним пілотом (штурманом) Іспанії" (65; у Вікіпедії ж йшлося про призначення його "главным кормчим для путешествий, предпринимаемых в Индию" - як кажуть, відчуйте різницю!).
Блиск правління шведського короля Густава ІІ Адольфа проілюстровано згадкою про корабель "Ваза", чи не "найбільший і найбагатший (= рос. "самый дорогостоящий")" у першій третині XVII ст. (292); при цьому якось забулося, що цей давній "Титанік" потонув, щойно його спустили на воду, і нині, піднятий на поверхню та відреставрований, є однією з найцікавіших стокгольмських атракцій.

Чи візьмемо для прикладу царя Івана Грозного (116-120). У дитинстві його обвивала "нескінченна стрічка палацових інтриг", і тому "у пору своєї юності Іван увійшов вже ментально зрілою людиною".

Волзькі татари згадали, як Іван Грозний брав Казань (ФОТО)

Зокрема, юний цар заходився довкола "оптимізації управління і вироблення нових реформ", з-поміж яких приголомшує своєю радикальністю "відміна харчування" (у російському оригіналі йшлося, звісно, про ліквідацію так званих "кормлений" намісників).
Годі й дивуватися, що "до кінця правління Івана Грозного країна знаходилася у пригніченому становищі" - плюс "залишав бажати кращого етичний стан царя".
Кращого залишає бажати й хронологія Іванового правління: воно розпочалось аж ніяк не у 1532 р. - та й Судебник царя побачив світ аж ніяк не у 1549 р. (116, 117, 136). Вартим уваги є й "подвійне" народження Грозного: на с. 115 воно датується 1529 р., а на с. 116 - 1530 р.
Дещо подібне сталось і з Миколаєм Реєм: згідно з хронологічними таблицями "УЄ", він примудрився з'явитись на світ і в Польщі (31), і - як Микола - в Україні (29).
Не може не зацікавити й сюжет про знаменитий Троїцький костел з волинського містечка Олика, яке творці "УЄ" воліють звати Олікою (352). З боку хронологічного тут усе вірно: споруду й справді звели у 1640 р. - хоч замість "Б. Моллего" (за версією "УЄ") у цьому задіяли знаного архітектора-єзуїта Бенедикта Моллі. Та вже у другому реченні собор зветься "Єлецьким" - тобто з незрозумілих причин "телепортується" у Чернігів, де є православні Єлецький і Троїцький собори.

Війни за віру і війни за волю: як сплелися долі короля, гетьмана й отамана

Зрушила з місця й могила Івана Сірка, опинившись, замість Копулівки, у якійсь Капилівці (466). Абсолютно незрозуміло, де саме у 1617 р. було укладено Столбовський мир - "в Столбовій" (301) чи "у селі Столбове" (302) - і де помер екс-цар Василій Шуйський: у Гостинінському (271) чи Гостинському замку (291).
Не менше інтригує те, що польський король Ян Собеський народився в "Олеському замку, що в Російському воєводстві" - і в тому-таки воєводстві (насправді, зрозуміло, Руському) побачили світ гуманіст Станіслав Оріховський і гетьман Петро Сагайдачний (90, 266, 332).
З'ясовується також, що князь Василь-Костянтин Острозький був "одним із найбагатших і найвпливовіших панів Російської Литви" (274) - а кримські хани регулярно видавали володарям Литви ярлики "на всі російські землі Великого князівства Литовського" (92, 125, 159).
Звісно, прикро, що творці "УЄ", напевно, й не чули про "руську" самоідентифікацію давніх насельників України.
Гірше, що під їхнім пером "російським" стало те, що в оригіналі (мого, як це не сумно, авторства) фігурувало як "руське".

Генконсул РФ у Львові плутає "російське" і "руське"

Тож, як бачимо, навіть високе мистецтво списування потребує певного фаху. Бо інакше моя "львівська вірменська громада" не стала би "львівським вірменським суспільством" (72), літописне оповідання - "сповіддю" про історичну битву під Оршею (128), місцеві князі - "міськими" (13), митрополича кафедра - "митрополитською" (62), а той-таки Оріховський - Оріхівським (90, 131).
Ба більше: "Трактат про дві Сарматії" не обернувся б на курйозний "Трактат про двох Сарматіїв", а автор латиномовних поезій Павло Русин з Кросна - на "короля Паннонії" (73, 98).
Загалом, думаю, треба мати якийсь особливий деструктивний хист, щоб, переписуючи найпростіші фрази та речення, повністю позбавляти їх сенсу. Так, мою фразу про Стародубську війну "Головним театром воєнних дій стає Сіверщина" трансформували у безглузде "Головною воєнною дією стає Сіверщина" (120).

1240-1795: протистояння Литви-Русі, Польщі і Москви (ІНФОГРАФІКА)

Або, скажімо, козацький "присуд" (тут: юрисдикція) з якогось дива став "вироком" - з усіма похідними ідіотизмами: сеймовою постановою про скасування "автономного козацького вироку" та "становленням козацької влади і козацького вироку" на землях, захоплених козаками під час повстань 1590-х рр. (241, 295).
Варто занотувати, що в описі цих буремних подій одна й та сама річка постає під двома назвами: Солониця і Солоніца (239-241). І це тенденція, а не поодинокий факт. На сторінках „УЄ" успішно "співіснують" Тиціан і Тіціан (162, 210), Мазаріні і Мазаріно (370-371), Рейсдаль і Рейсдал (383-385), Менглі-Гірей і Менглі-Герей (9, 56, 92), Фальконе і Фальконет (722), Жолкевський і Жулкевський (278, 283), Ришельє і Рішельє (184, 296-297, 323), Алевіз і Альовіз (23, 29), Шемячич і Шем'ячич (6, 32), Босуелл і такий собі Босузм (172).
Острозька Біблія зветься водночас Острожською (217), "Апокрісис" Філалета - "Апокризисом" Філарета (248, 275), син Нострадамуса - Цезарем і Сезаром (23-24), паризький театр, заснований у 1643 р. Мольєром, - то "Величним", то "Блискучим" (360, 455).
На 283-й сторінці "УЄ" король Генріх IV гине від того, що його двічі проштрикнули кинджалом - а на с. 165 маємо опис кожного з трьох ударів ножем, завданих Равальяком.

Убивця виявився жінкою

Камбрейська ліга фігурує у книзі і як Камбрійська, а укладений у 1529 р. у Камбре мирний договір - то як "Дамський мир", то як "так званий Ladies' Peace" (63, 64, 114).
Двічі й по-різному розповідається і про завершення московсько-литовської війни 1500-1503 рр. (16, 20). Окрім того, вигадується московсько-литовська війна 1507-1522 рр. (59), яка, вочевидь, є "синтезою" війн 1507-1508 рр. і 1512-1522 рр. Зрештою, черга доходить до кожної з них, і одне й те саме перемир'я описується і під 1520, і під 1522 рр. (89, 105).
Звісно, у виданні такого штибу марно шукати якихось одкровень стосовно місця України в загальноєвропейському контексті (хоча, поза сумнівом, тішить, що Туреччина "досягла небувалої могутності на світовій арені" лише "завдяки жінці, ім'я якої - Роксолана" (103)).
Навіть банальності про Україну як перехрестя цивілізацій абсурдизовано тим, як в "УЄ" розуміють міжкультурний обмін - скажімо, Растреллі "поєднав елементи європейського бароко з російськими і українськими архітектурними традиціями, такими як дзвіниці, дахи" (667).
По суті, європейські сюжети в "УЄ" просто перемежовано із синхронними українськими; але якби ж йшлося лишень про синхронні події!
Формуючи свою книжку за принципом "в огороді (чи, точніше, Європі) бузина, а в Києві батько", упорядники з легкістю переносяться у нинішні часи - зокрема, рапортуючи про сьогодення українських міст, заснованих у проміжку між 1500-1800 рр., що його охоплює книжка.
Відтак, розгорнувши цей опус навмання, можна натрапити на речі, вкрай несподівані серед реалій XVI-XVIII ст. - як-от на увічненого у центрі Харкова Леніна, новобудови Дніпропетровська чи панораму Дніпровської ГЕС (393, 701, 719).

Сентиментальним пейзажам Клода Лоррена додає реалізму сусідство з "Весіллям у Малинівці" і другом Маркса й Енгельса М. Ковалевським (350-351) - а творчість Джошуа Рейнольдса (який зветься воднораз Рейнолдсом і Рейнольді) виглядає опукліше на тлі трудових звитяг 73-го мостобудівного треста (748-749).

Цікаво, що сказали б з цього приводу уславлені митці?
А от "Королю-Сонце", гадаю, й у найстрашнішому сні не ввижалося, що коли-небудь його портретові складе компанію знімок убогого кременчуцького вокзалу - та й авантюрник Каліостро, як не вдивлявся у майбутнє, навряд чи бачив свій життєпис поруч з реляцією про миколаївський Південно-турбінний завод (184-185, 738).
Не поталанило й Колумбу, чию експедицію 1502 р. уписано до "УЄ" разом із встановленням влади Рад у Бахчисараї (13).

Загалом, думаю, погортати цю книжку варто хіба для того, аби зайвий раз переконатись у незнищенності Homo Sovieticus - із природною еволюцією у бік сучасної "ділової людини", готової "прихватизовувати" все, що бачить око, аж до неозорих просторів віртуального світу.
А результат... "Сумбур замість музики" - або, точніше, історія, яку не можна читати без хрестоматійного брому. Звісно, якщо робити це всерйоз.
Але, в принципі, знайомство з доробком нардепа Зубанова цілком може бути - вдамся до визначення зі с. 109 - "відпочивальною" справою: адже ледь не на кожній сторінці на охочих очікує якась нова "йолка" або "знайомий незнайомець" - Ян Дантишек, перетворений на Дантишенка, король Олександр у вигляді "О. Ягелончика" або художник "Рафаель Сан".
У чомусь це схоже на розглядання титрів, якими нас донедавна так щедро ощасливлювало вітчизняне телебачення (мені, скажімо, траплялися перли на кшталт "рицарів круглого стільця").
Або ж на думку спадають письмові роботи ледачих студентів, що їх гумористичний потенціал оцінили в Українському католицькому університеті , видавши книжечку «„Галопом по Європам": Надкоротка й не обтяжена датами історія європейської цивілізації" (Львів: Видавництво УКУ, 2006).
Прикро лишень, що "УЄ" - це не студентський реферат, а праця, освячена авторитетом аж чотирьох дипломованих науковців...
Що ж, буває. Особливо в Україні.
Такі вони, особливості національної науки.
Така вона - доба "проФФесорів".

Олена Русина
Старший науковий співробітник Інституту історії НАН України

http://www.istpravda.com.ua/

http://starog1.blogspot.com/2011/10/800_31.html#more

СМЕРТЬ РОСІЇ. Росіяни неспроможні створювати нові ракети

2011-10-08T13:48:00.000+03:00

надувна могутність

За повідомленнями ЗМІ путінської Росії, Путін і банкерівництво ракетно-космічної галузі були вимушені відмовитися від розробки нової ракети-носія для пілотованих запусків «Русь-М», яка повинна була прийти на зміну ракетам «Союз», що експлуатуються більше сорока років, одна з яких в серпні цього року впала.

«Розробку нової ракети, поки ми не вийшли з паперу на залізо, ми припинили», — сказав банватажок Роскосмосу Поповкин, виступаючи перед депутатами чекістського парламенту Росії.

На космодромі «Східний», який буде побудований в Амурській області, замість стартового комплексу для ракети «Русь-М» буде створений стартовий комплекс для ледь модернізованої ракети «Союз-2».

«Нових ракет, виходячи з тих завдань, які ми зробили пріоритетом, створювати не треба», — зробив хорошу міну при поганій грі Поповкин.

За його словами, для потреб роскосмосу достатньо ракет «Союз і «Протон», а також ракети «Ангара», створення якої завершується, підкреслив злочинець. 3 серпня 2010 року в ході проведення міжвідомчих випробувань згорів ракетний двигун РД-191 для першого ступеню «Ангари».

КЦ

Олег Соскін: «Олігархічні сім’ї поводяться в Україні гірше, ніж окупанти, тому вони підлягають знищенню»

2011-10-01T12:20:00.000+03:00

Олег Соскін

В середу, 28 вересня, в гостях уFROM-UA був директор Інституту трансформації суспільства, економіст Олег Соскін. В ході відео-онлайн-конференції Олег Ігоревич розповів про те, чому не варто класти грошей в українські банки, чим небезпечний Держбюджет-2012, людей якого типу не можна допускати до влади, і про багато що інше.

Пропонуємо вашій увазі список поставлених питань і відповідей на них.

Олена: — Ви неодноразово пророкували дефолт України, говорили, що він повинен трапитись ще в минулому році, але, як мовиться, «не судилося». Чи не боїтеся Ви, що Вас перестануть сприймати серйозно? Адже виходить, в держави є ресурси? Зараз за рахунок чого може Україна мінімізувати фінансовий удар?

І друге питання, що стосується виборів. Ви конкретно кому симпатизуєте в цій країні, якій політичній силі?
О. Соскін: — Дефолт вже повинен був настати, це однозначно. Але і попередній уряд і теперішній затягують ситуацію дефолту за допомогою засобів, яких не може використовувати жоден нормальний уряд. Що робив і попередній уряд Тимошенко, і продовжує старанніше робити уряд Азарова? Вони втягують країну у все більший борговий мішок, глибоку боргову яму. І для цього досить подивитися, що відбувається з державним боргом і гарантованим державним боргом. Загальна сума на сьогоднішній день перевищила вже 60 мільярдів доларів. Це було на 31 липня 2011 року. А досить сказати, що коли прийшли «помаранчеві», на 1 січня 2006 року державний борг був всього лише 15,5 мільярдів доларів. Можна порівняти ці дві цифри? От тому немає дефолту, тому що в нормальній країні люди б вже не мовчали, всіх нас роблять боржниками. А якщо узяти зовнішній борг — це державний плюс корпоративний, — на початок 2004 року цей борг був близько 24 мільярдів доларів, ми винні були зовнішнім кредиторам всього 24 мільярди, а на сьогоднішній день, на 1 липня 2011 року, наш держборг склав майже 124 мільярди доларів. За яких-небудь сім років він збільшився при нинішній владі на 100 мільярдів доларів. Тому і немає формально дефолту. Просто основна маса людей живе на побутовому рівні самосвідомості, і вони не можуть усвідомити, що означає зростання якогось боргу. Для розуміння ситуації я назву цифру нашого валового внутрішнього продукту — він склав близько 130 мільярдів доларів. Тобто наш зовнішній борг майже зрівнявся з ВВП. А сукупний вже зрівнявся, а державний плюс гарантований вже наблизився до 50 %. От чому не відбувся формальний дефолт, але насправді реальний дефолт вже є, і ми вже живемо в нім другий рік. Фактично я б порівняв ситуацію з хворим, в якого прогресуюча гангрена, і замість того, щоб лікувати, йому колють наркотики і знеболюючі, щоб він не відчував болю, і говорять, що у вас все добре, гангрена ще не дійшла до внутрішніх органів. Поки ви втратили тільки ноги. Це ціна того, що люди терплять владу олігархату в разних її іпостасях.

Нікому не симпатизую, симпатизую тільки простому народу. Всі політичні сили на сьогоднішній день продажні — і ті, що в парламенті, і майже всі ті, хто поза парламентом. Я думаю, буде все одно народний бунт і буде тотальна зачистка політичного простору.

Владислав: — чи є сенс Україні відмовлятися від гривні і в перспективі переходити на рублі або євро?

О. Соскін: — Будь-яка країна має свою національну валюту. Національна валюта є одним з атрибутів державності. Природно, що якщо при владі в країні знаходяться люди, які не є злодіями і бандитами, то вони бережуть стійкість національної валюти і підтримують її непорушність, її статус-кво. На жаль, в Україні ситуація інша. Правлячий 20 років олігархат наживається за рахунок знецінення національної валюти. Це було і в період сурогатної нашої валюти — карбованця, і в період, коли була введена національна валюта гривня на початку жовтня 1996 року. 1 жовтня ми святкуватимемо її 15-річчя. Відтоді, як була введена валюта, вона була знецінена більш ніж в 4 рази. І зробили це і Ющенко, і Кучма, і Павло Лазаренко, і Тимошенко, і Стельмах, і нинішня влада. Аксіома: національна валюта повинна бути стабільною. Держава і нація тим сильніші, чим стійкіша і стабільніша національна валюта. Я останні 10 років говорю про те, що гривню необхідно прив'язати до корзини валют. Найбільш прийнятною в цьому плані є розрахункова грошова одиниця МВФ — це SDR, вона, як відомо, складається з 4 валют в певній пропорції: це американський долар, євро, ієна і англійський фунт. Є ще ідеальніший еталонний варіант — це повернутися до принципів паризької і генуезької валютних систем і прив'язати нашу гривню до золота. Використовувати так званий золотодевізний стандарт. Природно, що до рубля прив'язуватися нема чого, тому що російські рублі — це ерзац-валюта, яка тримається на газі, що видобувається в Росії, нафті. Росія — це дуже відстала країна з тоталітарним режимом. Що стосується євро, то в лютому 2011 року під час круглого столу в Інституті світової економіки і міжнародних відносин я зробив прогноз, що зона євро повинна у найближчі 2 роки скоротитися. Із зони євровалюти повинні вийти Греція, Іспанія, Португалія, Ірландія і, мабуть, навіть Італія. Тому прив'язуватися до цих двох валют немає сенсу. Ну і до американського долара тим більше.

Спартак: — чи Окупляться витрати на Євро-2012? Хто отримає прибуток від турніру?

О. Соскін: — Практика таких заходів, як європейські або світові чемпіонати з футболу показує, що після їх проведення в країни, де проводився даний чемпіонат, виникають складні фінансові проблеми. Приклад тому Португалія. Країни із слабкою економікою, на мій погляд, не повинні проводити подібні заходи. Тим більше, не треба було проводити чемпіонат в Україні, де при владі знаходяться могутні організовані бандформування. Фактично, УЄФА себе цим чемпіонатом зганьбить, оскільки в Україні Євро-2012 використовується правлячими бандгрупами для відмивання кримінальних грошей. Таким чином, керівництво УЄФА теж підпадає під підозру, що вона працює разом з нашими злодіями в єдиній корупційній схемі. На мій погляд, краще за все, якби УЄФА негайно перенесло Євро-2012 з України до Німеччини.

мічман відставний: — Пане Соскін, що найнебезпечніше в діях влади: грабунок країни; здача національних інтересів (Севастополь, ГТС, культура, мова); кріміналізация органів влади (міліція, СБУ, суди, ради всіх рівнів ); «поліцейський режим» по відношенню до ВСЬОГО народу, ЗМІ; РЕПРЕСІЇ по відношенню до малого і середнього бізнесу з метою знищення соціальної протестної бази..?

О. Соскін: — Все важливо, тому що автор питання дуже повно охарактеризував всю систему тотального знищення українського народу, яку здійснюють правлячі кланово-олігархічні сім'ї на чолі з єнакіївською сім'єю, лідерами якої є Янукович та Іванющенко. Настає час, коли народ повинен перестати бути бидлом, карнавальною нацією і узяти свою долю в свої руки. Для цього є відмінна конституційна база — 5-а стаття Конституції. Хто її не вивчив, хай вивчить і читає її кожну годину, щоб розвинути в собі воїна-громадянина і вичавити, як говорив Чехов, по краплині з себе раба.

Євгенія, Львів: — Як відомо, в розвинених країнах один з головних показників розвитку економіки це рівень споживчого попиту. Наша «печерна влада» підвищує тільки свій рівень, народ заганяє в злидні. Але все ж таки, оптимістично дивлячись на речі, — з приходом до влади нормальних, цивілізованих людей, який комплекс заходів потрібно зробити для прориву в цьому найважливішому для всіх громадян питанні?

О. Соскін: — Необхідно, щоб почало зростати споживання серед широких мас населення, для цього слід створити купівельну спроможність. А щоб в людей з'явилися гроші, необхідно всіляко сприяти самозайнятості населення. Тобто люди мають самі займатися будь-яким видом підприємницької діяльності. Найкраще — це приватний сімейний бізнес. А влада на всіх рівнях має всіляко цьому сприяти. Критерієм успішності будь-якої влади, будь-якого органу влади повинно бути те, скільки підприємницьких одиниць реально функціонують і скільки робочих місць цьому органу влади вдалося створити або сприяти створенню. Друге: необхідно повернути в народну власність природні багатства, перш за все, корисні копалини — це копальні, залізняк, марганцева руда, і так далі. Це нафтопереробні заводи. Це порти морські і річкові, це металургійні заводи, хімічні комбінати, облгази, «Укрнафту». І необхідно буде, звичайно ж, серйозним чином розкуркулити наших мільярдерів Ахметова, Пінчука, Коломойського, Боголюбова, Тігипко, Азарова, Януковича, Кучму. Загалом, маємо легіон. Ну, хоч би це. Все інше, решта всіх заходів щодо формування моделі народного капіталізму викладена в моїх наукових працях.

Степан: — Я от коли дивлюся на офіційні доходи громадян — ми бідна країна Європи. А як глянеш на кількість люксових автомобілів і ціни в міських ресторанах — так ми на передовій… Моє пояснення, що ці невраховані доходи дає тіньова економіка. Скажіть як компетентний експерт, як Ви пояснюєте ситуацію дисбалансу цін і рівня життя? І яке приблизне місце за добробутом в Європі ми могли б займати, якби робота держави в економіці була б компетентнішою?

О. Соскін: — Питання дуже правильне, єдине, що необхідно сказати, що в Україні суспільство поділене на два нерівномірні полюси: на одному полюсі — олігархат, надбагачі, їх небагато, разом з сім'ями і тими, хто їх обслуговує, не більше 4 %. У кількісному виразі це не так вже й мало, близько 2,5 мільйонів. Ось вони-то і є головними споживачами предметів розкоші, а 70 % у країні — це бідні люди. Надбагаті хочуть загнати бідних в цифрову в'язницю-резервацію, щоб вони не заважали їм споживати розкішні товари. На жаль, в Україні все більш слабким стає середній клас, фактично відбувається його деградація. У нас в країні залишилося умовного середнього класу не більше 25 %, а повинно бути хоч би 70 %. Ось це і є головною суперечністю країни. А щоб тіньова економіка зійшла у небуття, необхідно перейти до моделі розвитку суспільства, основою якого є середній клас, а його центром — мала і середня національна буржуазія, що працює на базі сімейних підприємств. А головним житлом цієї буржуазії повинні бути малі і середні міста, а не великі мегаполіси-мавпятники, де править бал олігархат, а людей перетворюють на біологічних істот, на карнавальну націю.

Ілона Марик: — Шановний Олег Соскін! Оценіть бюджет наступного року, якщо Ви його бачили або чули компетентні думки. Кому від нього жити добре буде?

О. Соскін: — Ми з вами знаємо, що уряд заявив, що йому, щоб вирівняти прибуткову і витратну частину, необхідно здійснити внутрішніх і зовнішніх запозичень майже на 100 мільярдів гривень. Тобто знову витрати бюджетні більші, ніж доходи. Основний тягар наповнення прибуткової частини бюджету покладений на громадян, на податки від їх доходів. Збільшені також витрати на утримання силових поліцейських структур, на утримання бюрократичного апарату. По суті, вся логіка бюджету підпорядкована продовженню пограбування широких мас народу і надзбагачення правлячих в Україні кланів мільярдерів. Якщо нарід і далі погодиться терпіти подібне знущання, тоце не нарід, а просто якась сукупність біологічних істот. Цей бюджет приведе до остаточного фінансового краху України, якщо він буде прийнятий і нинішній уряд залишиться при владі.

Ростік: — Поважний експерте, нещодавно зіткнувся з реплікою про те, що готівкова грошова маса, яка обертається в Україні, тільки на третину або навіть чверть складається з гривні. А в основному це долар і євро. Наскільки правдиві такі відомості і чи може в такій ситуації бути стабільною національна валюта?

О. Соскін: — На сьогоднішній день в Україні грошова маса, готівка і безготівка, — це М1. На 1 вересня вона склала 663,4 мільярди гривень. Тільки за 8 місяців Нацбанк і уряд збільшили грошову масу на 11 відсотків. Готівкова грошова маса гривни на сьогоднішній день збільшилася практично до 194 мільярдів гривень. Вона зросла на 6 %, Нацбанк надрукував за 8 місяців 11 мільярдів гривень. Відомо, що тіньова економіка, точніше неформальна, сьогодні складає в країні в сукупності, якщо брати всю вироблену масу валового внутрішнього продукту, мінімум 65 %. Велика частина цієї економіки обслуговується у вільноконвертованій валюті. Таким чином, якщо для обслуговування ВВП близько 80 мільярдів доларів, можна сказати, що ще мінімум 160 мільярдів обслуговують неформальну економіку. Я давно писав про штучний поділ економіки, щоб його подолати — це поділ на три сектори: на офіційну, неформальну і натуральну, де продукти праці не приймають грошову форму. Необхідно вивести тіньову економіку, неформальну на поверхню, а для цього треба повністю змінити податкову і соціально-пенсійну системи і роль державної машини. І забрати командні державні висоти в олігархічних сімей. Необхідно відібрати гроші і власність в олігархічних сімей. Без цього ніяких трансформацій здійснити не вдасться.

donbass: — Добридень!
Я думаю, Ви не станете заперечувати тенденції (яка от вже двадцять років) так званої злодійської незалежності від закону, існує в нашій колись країні, а нині помийній ямі, а полягає вона в наступному — чим дешевше Росія нам відпускає газ, тим дорожчий він для населення, чим більший в нас урожай зернових і цукрового буряка, тим дорожчі у нас хліб і цукор, чим дешевша в світі нафта, тим дорожче в нас пальне і т.д.

Я вважаю, що Росія повинна відпускати нам газ за найвищою ціною в світі, ну десь по 1000 доларів за куб, а ще хотілося б, щоб видався неврожайний рік на все, що росте у нас. Поки не відбудеться катаклізм, що включає людські втрати, голод і повне зубожіння, — шансів на якісь зміни в нас дорівнюють нулю.

Як Ви вважаєте, що повинно ще відбутися, щоб стадо, зване у нас народом, нарешті прокинулося і піднялося захищати свої інтереси.

Дякую за відповідь.

О. Соскін: — Питання дуже правильне, і по суті ситуація вже складається така, що карнавальна біомаса, що живе на території України, вже вагітна національними війнами і повинна їх найближчим часом народити. На мій погляд, ми знаходимося на фазі початку щонайпотужнішого руху — гайдаматчини. Правлячий олігархат настільки знахабнів, що вже не приховує своїх україно-ненависницьких інстинктів. Ухвалення так званої пенсійної реформи Тігипка — Азарова, ухвалення закону про біометричні паспорти, ухвалення закону, про те що банки забиратимуть майно і нерухомість в людей і виселятимуть їх з квартир — це практично акції відкритого геноцидного характеру. Далі терпіти подібні приниження неможливо. Правильно наголошується, що спусковим гачком, який висадить ситуацію, може стати ще більше підняття цін на газ з боку Росії. Оскільки в газових сховищах є великий брак газу на зиму, і ми не зможемо забезпечити тиску газу для транзиту його до Європи в зимовий період, то, швидше за все, відключатимуться від газових систем цілі міста. Наприклад, такі як Одеса, Херсон, Миколаїв. І ось коли народ почне замерзати в своїх багатоповерхівках, де не буде ні електрики, ні тепла, ні води, тоді нарід згадає, що він не біомаса, що в нього є відповідальність за себе і своїх дітей. Можливо, тоді і почнеться Коліївщина — ніч довгих ножів, тоді почнуть різати жирних свиней в їхніх особняках. Я думаю, що ми вже близькі до цього, хоча не хотілося б.

Роман Кучеренко: — Пане Олеже! У Ваших статтях Ви завжді прогнозуєте досить песимістичну соціально-економічну картину українського майбуття. Насправді вони не справджуються, або справджуються частково. Чи не пояснюється це Вашим неспрійняттям з певніх причин пануючої політичної силі?

О. Соскін: — На жаль, всі мої прогнози справджуються. Єдине, я помиляюся в часі. Вважаю, що краще лікувати хворобу у зародку, ніж потім боротися з її наслідками, краще швидко усунути причини, ніж потім намагатися зупинити лавиноподібний процес негативних наслідків. Адже якщо проаналізувати основні соціально-економічні показники, які є в нашій країні, то картина буде ще чорніша, ніж я її показую. Я вже говорив про фінансово-економічне банкрутство України. Але є ще й соціальні показники: фактично сьогодні Україна займає 5-е місце в світі за вживанням чистого алкоголю і друге місце за вживанням нашим населенням сигарет. У нас палить 50 % чоловіків, 25 % жінок і 17 % підлітків. Ми займаємо 6-е місце в світі за кількістю увязнених у в'язницях. У нас у в'язницях і СІЗО сидить майже 200 тисяч — це більше, ніж в США, трохи менше, ніж в Китаї. Якщо брати будь-які показники, економічні, фінансові, Україна за ними займає в Європі останнє місце. У нас найкоротша тривалість життя серед країн Європи. Ну хіба це неправда? Просто більшість населення поводяться подібно до страусів, коли ховає голову від страху і проблем в пісок. А це неправильна, помилкова позиція. Ворога треба зустрічати обличчям до обличчя, інакше його перемогти не можна. Треба ясно розуміти, що правляча бандократія безжальна і хижацька за своєю суттю, і ніякої пощади мільйонам українців вона давати не буде. Олігархічні сім'ї поводяться в Україні гірше, ніж окупанти, тому вони підлягають знищенню. І це повинні зрозуміти всі прості українці.

П'ятак: — В чому Ви порадите тримати гроші? Як зберегти і по можливості примножити невеликі заощадження звичайному українцеві в сьогоднішніх реаліях?

О. Соскін: — Якщо маленькі є гроші, ну, скажімо, є в сім'ї від 10 до 40 тисяч в доларах, то їх краще за все тримати в різних валютах: у євро, доларі, швейцарському франку. В усякому разі, від цього людина не втратить свої заощадження. Можна покласти частково невеликими сумами на валютні депозити, але тільки в дуже хороші західні банки, яким можна довіряти. Але класти треба не більше ніж на 3 місяці. Хай це буде невеликий відсоток, але ви будете спокійні. І у жодному випадку не класти грошей в українські банки, майже всі вони — шахрайські структури. Це твердження добре продемонструвала фінансово-економічна криза восени 2008 року. По суті жоден із збанкрутілих тоді близько 20 банків на сьогоднішній день не відновлений. Гроші вкладників були розікрадені. Цьому тоді суттєво допомогло керівництво Нацбанку, уряд і особисто президент Ющенко разом з Балогою. Тому якщо більше, то тоді краще ще купити банківського золота, але з хорошим сертифікатом і з дуже якісним клеймом. Зараз також з'явилася в деяких банках послуга «Золотий депозит» — це теж достатньо хороша форма збереження грошей. У всьому іншому, по суті, гроші тримати неможливо — ні в землі, ні купуючи нерухомість. Це все дуже небезпечно, обтяжливо і не обіцяє великих доходів. Тим більше, криза посилюватиметься як в Україні, так і в світі. Черговою жертвою кризи, я прогнозую, наступного року повинен стати Китай. Тому тим, хто веде бізнес в Китаї, вже сьогодні варто думати про запобіжні заходи, щоб не мати великих втрат.

ломачкин: — Шановний Соскін! Ваша думка: На Україну чекають в ЄС або це все фарс? Чи не здається Вам, що економічні перспективи у нас реальніші в Митному союзі, ніж в ЗВТ? Аргументуйте, де краще, чому. Спасибі.

О. Соскін: — Звичайно до ЄС ми вступити у найближчі 15 років не зможемо, ні ми до цього не готові, ні Європейський союз. Але Україна — це центрально-європейська країна за своєю суттю, яка більше 350 років знаходилася під окупацією Московського царства, а потім Російській імперії, в різних її формах. Природно, тому в нас сильні в соціумі московські атавізми. Але треба вибудовувати продуктивні взаємовигідні відносини з Європейським Союзом, необхідно добиватися ЗВТ з ЄС і безвізового режиму. І для цього сьогодні в України є всі підстави. ЄС для України цікавий тим, що до нього входять держави, орієнтовані на побудову моделі народного капіталізму, а саме розвиток середнього класу. На розвиток принципів свободи особи, захисту її прав, розвиток малих і середніх міст, місцевого самоврядування. Це те, до чого повинні сьогодні прагнути Україна і український нарід. Європейський Союз — це сьогодні наймогутніший світовий економічний суб'єкт. У нім проживає більше 500 мільйонів населення, він виробляє на рік ВВП більш ніж на 15 трильйонів доларів і має один з наймогутніших експортних потенціалів і науково-технічних можливостей. Ясно, що його ринок для нас вкрай важливий, я б сказав, життєво важливий. І досвід країн Європейського Союзу для нас дуже необхідний. Що стосується МС, то в нім зібралися країни-ізгої: авторитарна Росія, напівдиктаторська, дуже бідна країна, в якій щодня відбуваються технологічні катастрофи з сотнями смертельних випадків, а при владі знаходяться кагебісти-мільярдери; убожіюча, нещасна, диктаторська Білорусь, яка вже дійшла до того, що ставить кіоски з білоруськими продуктами в Україні, тому що продукцію білоруську вже ніхто в ній не купує; диктаторський Казахстан з величезним полем убогості і правлячим партійно-кагебістськім кланом. Це все країни-невдахи, які, по суті, не мають навіть якого-небудь ринку. Їхні народи жебракують. Невже в цьому бараку концтабірному, комуністично-кагебістському Україна повинна шукати своє майбутнє? Висновок напрошується сам по собі — народу України необхідно змінити своє майбутнє, треба змінити існуючу соціально-економічну і політичну модель розвитку. Треба перейти від кланово-олігархічного, дикого капіталізму, до моделі народного будинку, народного капіталізму, який побудований в скандінавських країнах, в Австрії, Швейцарії, і по цьому шляху йдуть Польща, Чехія і Словаччина.

ххх: — Ви були радником в Кравчука і Кучми. Ви, коли рвете на собі вишиванку в нападах укрофілії, віддаєте собі хоч трохи звіт в тому, що Ви причетні до того, що ці двоє злодіїв зробили з Україною?

О. Соскін: — В нападах укрофілії я не рву на собі вишиванки, я, до речі, взагалі не є прібічником українського бутафорського шароварного патріотизму, яскравими представниками якого є Ющенко і Капітальман — Тимошенко. На жаль, ні Кравчук, ні Кучма не сприймали тих пропозицій про стратегічний розвиток України, які я їм давав. Через це у нас виникали постійні з ними конфлікти. В ході своєї роботи штатним радником у Кучми і Кравчука я дійшов висновку, що людей, якими керує золоте теля і абсолютне жадання наживи, а такими є і Тимошенко, і Ющенко, і Тігипко, і Азаров, і Янукович, виправити не можна. Людей такого типу не можна просто допускати до влади. Як тільки вони її отримують, вони переходять до нестримного особистого грабунку. За своєю суттю, це хижаки, а, як відомо, кращим засобом зупинити хижака є його знищення. Ось це я можу порадити всім тим молодим людям, які хочуть стати радниками у нинішніх і майбутніх представників олігархічних сімей, як правлячих, так і не правлячих. Треба чітко вивчити аксіому: олігарх — це хижак, і він підлягає знищенню. А будь-якого радника і консультанта він використовуватиме тільки з метою реалізації свого генерального інстинкту — отримання максимального прибутку. Їм не можна йти на поступки і не можна йти до них на роботу в будь-якій якості. Дане твердження є абсолютом.

777: — Скажіть, на які гроші ви існуєте? Хто Вас утримує?

О. Соскін: — Ніхто ніколи в моєму житті мене не утримував. У 17 років я почав заробляти гроші самостійно. Я вважаю себе представником середнього класу, тому утримую себе сам, свою сім'ю і свою команду сам. Вважаю, що я достатньо компетентний і професійний, щоб навіть в нинішніх умовах підтримувати свій статус-кво. Але можу з визначеністю сказати, що останні 3 роки інтенсивність моєї праці і моєї команди зросла мінімум на 50 %. По суті, доводиться працювати по 14–15 годин на добу. Я вже починаю подумувати, що, може, треба створювати співтовариство своїх прихильників, які запропонують олігархам поділитися своїми грошима і власністю. Може, треба починати Коліївщину?

Олександр: — Шановний п. Соскін! З'явилися цифри структури доходів держбюджету на 2012 рік, де доходам з фізосіб відведена провідна роль! Як я був раніше упевнений, основні доходи бюджету повинні приносити податки з підприємств! Що це за джерела, наскільки вони «революційні»? Як їх об'єм (доходів з фізосіб) кореспондується з однією з найнижчих питомою часткою зарплати в Європі? З повагою, Олександр.

О. Соскін: — Питання дуже правильне. По суті, правлячі сім'ї хочуть за рахунок тотального пограбування пересічних українців зберегти свої мільярдні доходи, і не тільки зберегти, але й примножити. Тобто замість того, щоб перекласти тягар складнощів, які зараз переживає Україна, на багатих, на їх корпорації, витягнути гроші з їх офшорів, примусити їх продати свої маєтки, замки, яхти, нерухомість за кордоном і в Україні, скоротити їх доходи істотно, натомість уряд вирішив ще більше пограбувати мільйони бідних українців. Я вважаю, що громадяни України, незалежно від свого соціального статусу, чи то вони пенсіонери, вчителі, лікарі або робітники, чи то фермери, чи то хтось інший, повинні припинити терпіти цю наругу над собою і своїми сім'ями. Повинні створювати загони самооборони та згідно 5-ої статті Конституції брати владу в свої руки. Правлячі олігархічні сім'ї чітко відкрили свої плани: хочуть перетворити Україну на концтабір, а нас зробити оцифрованими рабами. Я точно знаю, що на це ніколи не погоджуся. Я думаю, що і десятки мільйонів українців ніколи не приймуть написане для них «жирними сім'ями» концтабірне життя. Треба повернути мільярдерів, які вийшли з бандитів, в той стан, в якому вони знаходилися в кінці 80-х років. Треба почати новий розвиток соціуму, який живе на території під назвою Україна. Треба збудувати модель, запропоновану мною під назвою «Народний капіталізм». Це буде нашим порятунком.

***

Дуже вдячний ресурсу ФРОМ-УА і всім читачам, які користуються цим ресурсом і сьогодні брали участь в нашій Інтернет-конференції. Оптимізму, надії, сили духу і упевненості в завтрашньому дні. Треба пам'ятати, що тільки спільними зусиллями ми можемо перемогти правлячу в Україні бандократію. Нам треба зараз об'єднатися, незалежно від політичних переконань, для того, щоб врятувати себе, свої сім'ї і дати майбутнє своїм дітям. Треба усвідомити, що олігархи — безжальні і нещадні звірі, і вони підлягають знищенню. І не треба нікого боятися, вони самі всіх бояться. І ніякі десятки тисяч міліціонерів-гоблінів і продажні судді їм не допоможуть, тому що всі, хто стане на бік олігархату, відповідатимуть перед народом, а нас десятки мільйонів, і ми повинні перемогти. За нами майбутнє! Спасибі.

Олег Соскін

Московська традиція красти. Нацистський (СС) і сучасний російський нагрудні знаки

2011-09-28T20:57:00.002+03:00

Зліва: нагрудний знак СС «За боротьбу з партизанами» (нім. Bandenkampfabzeichen). Засновано 30 січня 1944 року.

Справа: нарукавний знак взірця 2011 року співробітників відділів спеціального призначення МВС Росії.

До теми:

Московська традиція красти. УКРАЇНСЬКИЙ ТАНК "ОПЛОТ" НА КАЦАПСЬКИХ МОНЕТАХ!