Озброєний загін Молдови вчинив збройний напад на Дністровську ГЕС-2

Дністровська ГЕС 2

Рівно 8 років тому посеред білого дня і без будь-якого спротиву українських прикордонників озброєний загін із сусідньої Молдови вчинив збройний напад на Дністровську ГЕС-2, що є суверенною територією нашої держави. Виставили на греблі свій пост, який досі там стоїть, чим, по суті, засвідчили роль загарбника. Агрессор – він і є агресор. Стосовно Молдови, то не забулось, як її до зубів озброєні молодчики, за активної підтримки спецназу із ще однієї дуже сусідньої нам держави, перед кидком на Придністров’я вчинили різню мирного населення в Дубосарах. І лише грізне застереження колишнього командуючого 14-ою армією генерала Олександра Лебедя, яка стала на захист Тирасполя, зупинила спецнази двох держав. І ось черговий конфлікт Молдови з Україною, в процесі якого, слава Богу, не пролунало пострілів і не пролилася кров. Хоча питання є: чому ми не дали рішучої відсічі й чому ми такі собі ніякі? Про непросту, якщо не сказати вибухонебезпечну ситуацію в зоні Дністровської ГЕС-2, на третині греблі якої хазяйнує Молдова, розмовляємо з начальником стратегічного об’єкта А.М.Мельником.

– Анатолію Михайловичу, що б ми не говорили, але потоптані наші честь та гонор. Пам’ятаєте заяви двох попередніх президентів України, які запевняли, що не потерплять зухвальства і зроблять все від них залежне, аби, послуговуючись міжнародним правом, поставити амбітну Молдову на місце. На жаль, з того нічого не вийшло, ситуація досі тупикова. Ваше бачення проблеми?

– За колишніх президентів казати не можу, бо мусили ж щось заявляти, аби заспокоїти суспільну думку. Але ситуація на віроломно захопленій частині ГЕС-2 була і залишається тривожною. Молдова не збирається покинути захоплену територію. До того ж, на лівому березі Дністра ліквідовано наш прикордонний пост. Як, скажіть, після цього не складеться враження, що нам уже нічого не треба: беріть нас, «дорогі сусіди», голими руками.

– Колектив буферної гідроелектростанції і ви особисто відчуваєте дискомфорт, працюючи під пильним поглядом молдовських прикордонників?

– Не те слово. Єдине, що більш-менш втішає, на сьогодні досягнута письмова угода між сторонами, згідно з якою на обидвох постах, тобто нашому і молдовському, охоронники чергують без зброї.

– Виходить, ми знову дали задній хід на своїй же території. Ну як можна залишати стратегічний об’єкт, яким у державі є Дністровська ГЕС, без зброї?

- Поділяю  ваше справедливе обурення, але хіба це від мене залежить?

- Так, не  доведи, Боже, і біди дочекатися можна. Хіба мало терактів на подібних об'єктах трапляється зараз навіть і   в найблагополучніших державах?.. Будь ласка, ще раз окресліть роль, яку виконує буферна ГЕС-2.

– Свого часу вона проектувалася і будувалася, щоби виконувати конкретне стратегічне завдання в найнижчій точці каскаду. Функція одна – регулювання стоку річки Дністер (нижній б’єф), причому незалежно від режиму роботи пікових ГЕС-1 і ГАЕС, на якій запущено перший агрегат. Повторюю: не було б такого буферного гідровузла, яким є ГЕС-2, від паводків продовжували б потерпати десятки і десятки населених пунктів Молдови та нашої Вінницької області. Кому- кому, а сусідам варто було б взяти це до тями. Одначе не взяли, вчинили віроломство.

– Сьогодні буферний гідровузол працює вже в повному режимі. Як ви справились з великою водою 2008 року?

– Повна проектна потужність станції ще попереду. Та попри це з великою повеневою водою 2008 року справилися, пропустивши її транзитом з ГЕС-1, яка, в свою чергу, погамувала стихію.

– ГЕС-2, яка в комплексі будувалася за часів СРСР, має прив’язку до надзвичайно важливих об’єктів уже на самій території Молдови, що на лівому березі Дністра. Час від часу їх треба обслуговувати. Служби Молдови всіляко унеможливлювали доступ до них ваших фахівців. Як зараз?

– Проблеми залишаються, бо досі законодавчо не врегульована лінія кордону між обома державами. Тому стверджувати, що згадані об’єкти станції вже на молдовській території, однозначно не можна. Щодо переліку об’єктів, які періодично треба обслуговувати. Це насамперед естакада ремонту затворів водозливної греблі та вся мережа вимірювальних засобів.

– Як часто треба це робити?

– Двічі на рік. Дається перевірка вкрай складно. Раніше процедуру пропуску узгоджували на прикордонній заставі, якій підпорядковано незаконно виставлений на нашій території пост. Зараз складніше, бо з питанням треба виходити безпосередньо на МЗС Молдови. А це гора паперів. Раз вдається, іншого разу не зовсім. Одне слово, мороки на цілий віз. З тієї причини, що часто змінюється керівництво відомств двох держав, які займаються ситуацією на ГЕС-2. Підмітив особисто, що їхнє керівництво частіше прибуває на об’єкт, ніж наше. Наче власне майно на суверенній території України нам уже не потрібне. Абсурд та й годі. Тепер – знову щодо об’єктів, на обслуговування яких дорогою для нас ціною треба вимолювати дозвіл у Молдови. З огляду на обставини, з її території на свою перенесли електромережу в 35 кіловат, яка іде на підстанцію в Сокиряни. Це добре, одна проблема знята. Але ж на чужій стороні залишаються ще ряд інших об’єктів, і як вирішувати питання щодо обслуговування їх в аварійних ситуаціях – одному Богу відомо.

– Анатолію Михайловичу, задля вирішення спірних питань безліч разів засідали міждержавні відомчі та урядові комісії. У чомусь сторони погоджувалися, на іншому розходилися в думках. Найболючішим є питання щодо визначення середини гідроспоруди, на половину якої претендує Молдова. Так?

– Коли б то по-людськи, по-сусідськи. Тим часом молдовани в своїх домаганнях постійно наполягають збільшити свою половину. А гідроспоруда – це єдине ціле. Як, скажімо, можна ділити той чи інший агрегат та ще й на суверенній території України?

– Яку ще й всіляко треба боронити. Розумію, не вам це вирішувати, але, як громадянин держави, скажіть, чи можна було того серпневого дня 2003 року дати рішучу відсіч озброєним молдованам, які ввірвалися на нашу територію?

– Справді, все відбувалося на очах наших прикордонників і озброєних охоронців ГЕС-2. З одного боку соромно, що не відстояли і не дали відсічі. Але, скажіть, якби тоді пролунали постріли, в що б то перетворилося? Слава Богу, обійшлося. Але конфлікт все одно існує, і його треба негайно вирішувати. Відстоюючи на всіх рівнях до сантиметра суверенну територію держави, частиною якої є ГЕС-2. назад...

Іван АГАТІЙ

(Опубліковано: газета "Буковина")

Довідка "BukNews":

У липні 2011 року виповниться вже 8 років з часу, коли 11 озброєних автоматами молдовських прикордонників на чолі з трьома офіцерами, під загрозою застосування зброї, вступили зі сторони своїх постів "Козлів" та "Неславча" на територію Дністровської ГЕС-2 і виставили охорону на греблі Дністровського буферного гідровузола. Траплялося, що на території цього важливого гідротехнічного об'єкту молдовські прикордонники навіть влаштовували заняття зі стройової підготовки, а українських фахівців углиб своєї території пропускали не далі ніж на 100 метрів, та й то у супроводі конвою. Позаяк українсько-молдовський кордон ще з радянських часів проходить по фарватеру Дністра (правий берег молдовський, лівий – наш), тобто перетинає греблю навпіл, то формально молдовські прикордонники, як і українські, мають право перебувати на цій греблі - кожні з власного боку кордону. Проте тепер тих 17,35 га землі, на яких розташована друга частина греблі Дністровської ГЕС-2 та нижнього водосховища Дністровської ГАЕС, опинилися відрізаними від решти об'єкта: де-факто за кордоном української держави. (Для порівняння: під час створення рукотворного Дністровського водосховища було затоплено 16 тисяч (!) га землі). Відтак затягування Києвом вирішення даного питання не може не турбувати.

Очевидно, що у разі закриття доступу на молдавську частину території будівництва, Україна ризикує так ніколи й не завершити спорудження шостої (!) за масштабами будови подібного типу у світі, яку видно навіть із космосу. (При глибині понад 28 метрів кожного з семи шахтних колодязів для майбутніх турбін їх діаметр сягає 22 метрів). Можливі претензії молдавської сторони ускладнять залучення кредитів, необхідних для завершення будівництва ГАЕС й загальмують строки її здачі. Хоча ще в грудні 2005 року голова Державної прикордонної служби України Микола Литвин, під час свого приїзду на Буковину,  переконував, що "той "грибок" і ті два молдовських прикордонники, які там стоять, ніяк не впливають на функціонування і діяльність ГАЕС. Але це питання лежить у площині демаркації і вирішенні майнових питань на рівні урядів".

Ще раніше колишній директор гідровузла Анатолій Жук не раз попереджав, що робота буферного гідровузла ГЕС-2 багато в чому залежить від десятка контрольно-вимірювальних приладів підземного стану гідротехнічних споруд, кабельної та електричної мереж (до 10 кілометрів), а також лінії зв'язку розміщених саме на території Молдови. Деякі з них треба обслуговувати ледь не щотижня. З огляду на те, що головним завданням ГЕС-2 залишається регулювання водного режиму Дністра, у тому числі під час паводків, можливі наслідки виконання молдовською стороною ультиматуму про недопущення на свою територію українських фахівців страшно навіть уявити.

Створення гідробар'єра на річці обґрунтували не лише економічною вигодою, але й потребою захищати населення регіону від руйнівних повеней.  Очевидно й тієї катастрофічної, що трапилася тут у липні 2008 року. Захищаючи села Вінницької та Одеської областей, Молдови від великої води, Дністровська ГЕС дві доби справді тримала її у водосховищі. Однак уникнути форсованого скиду до 3900 тонн води за секунду тоді не вдалося.  Попри те, що такі потужні попуски несуть реальну загрозу для розташованих нижче за течією Дністра населених пунктів, зробити це все одно довелося. Головно, щоб не допустити прориву дамби і одночасного скиду води всього водосховища. Хоча енергетики переконують: якби на Дністрі не було цього гідробар’єра, затоплення пониззя було б значно масштабнішим.

 Якщо не вживати заходів з якнайшвидшої добудови об'єкта, то вбудована в аргелітову (від контакту з повітрям – руйнується) скелю ГАЕС разом з усім своїм обладнанням може просто зсунутися у Дністер. За оцінками спеціалістів МНС, у різі катастрофічного зсуву вузьке русло Дністра перекриється суцільним масивом заввишки 20 метрів і тоді вже точно не обійтися без прориву греблі і затоплення цілих населених пунктів.

Джерело: BukNews
Дякую Олегу Бойкові 

ПОШИРЮЄМО! ПРАВДА про шахти, Правда про суцільний злочин власникив та влади!

До теми: ВІДЕО. “Аль-Джазіра” зняла фільм про рабську працю на шахтах Донбасу. БИДЛОЕЛІТНИМ ВИРОДКАМ ДИВИТИСЯ ОБОВ'ЯЗКОВО!

Нова енергетична ініціатива президента США Барака Обами може знищити і без того конаючу Росію.

кацапня

Нова енергетична ініціатива президента США Барака Обами може нанести потужний удар по експортних прибутках Путіна-Мєнделя (Мєдвєдєва), та знищити і без того конаючу Росію. План Обами передбачає зменшення на третину  споживання імпортної нафти, шо може обвалити світові ціни на нафту до 10-20 доларів за барель. 

Цей сценарій може стати реальним ще й тому, що не тільки США, але й ЄС та Китай, планують замінити нафту іншими джерелами енергії.  

ВІДЕО. “Аль-Джазіра” зняла фільм про рабську працю на шахтах Донбасу. БИДЛОЕЛІТНИМ ВИРОДКАМ ДИВИТИСЯ ОБОВ'ЯЗКОВО!

Як НАСПРАВДІ живе трудовий народ України! 


Поки всі українські тележурналісти, редактори та оператори були задіяні у зйомках різноманітних "Танців з зірками" та Шустєрлівів, відома арабська телекомпанія "Аль-Джазіра" зняла серію документальних фільмів про країни з найбільш нелюдськими умовами праці в 21-му столітті. Поряд з  Індонезією, Нігерією і Пакистаном до цього списку потрапив і український Донбас.


Фільм називається "Working Man's Death" (Смерть робочого). У фільмі детально показана робота підпільних шахтарів, весь процес вуглевидобутку в саморобній шахті - так званій копанці, а також домашній побут українських гірників.


Дуже чесний фільм. Подивіться обов'язково! І подумайте...бо від кожного з нас залежить, щоб така модель "економіки по-донецьки" незабаром не розповсюдилася по всій Україні.

Лукашенку потрібна українська труба, щоб захиститися від Росії

Нафтогон Одеса - Броди

Президент Бєларусі Олександр Лукашенко доручив урядові провести переговори з Україною про використання нафтогону "Одеса-Броди" для транспортування нафти в Бєларусь.

Відповідне доручення Лукашенко дав першому віце-прем'єр-міністрові Бєларусі Володимиру Семашку, повідомляє Обком з посиланням на УНІАН.

Як уже повідомлялося, президент Бєларусі Лукашенко і президент Венесуели Уго Чавес домовилися про організації постачань венесуельської нафти в Бєларусь.

Країна змушена шукати можливості диверсифікації шляхів постачань нафти через збільшення Росією мита при постачаннях своєї нафти на білоруські НПЗ.

Передбачається, що Венесуела в травні 2010 року поставить у Бєларусь через Одеський порт спробну партію нафти в обсязі до 80 тисяч тонн, а до кінця року планує поставити до 4 млн тонн.

25 березня посол України в Бєларусі Ігор Ліховой заявив, що Україна може запропонувати Бєларусі потужності нафтопроводу "Одеса-Броди" для транспортування нафти з Венесуели на білоруські нафтопереробні заводи.

Про можливості транспортування нафти в Бєларусь з Венесуели через "Одеса-Броди" також заявляв експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський.

Джерело: УП

Ворог української нації Бойко їде в Москву здавати українську газо-транспортну систему

бидло еліта

У вівторок у Москву планують прибути представники режиму внутрішньої окупації України для проведення газових переговорів.

У складі делегації буде нове антиукраїнське керівництво паливно-енергетичного комплексу України.

Ця делегація пробуде в Москві до кінця тижня.

На цих переговорах планується обговорити зраду національних інтересів: питання створення газотранспортного консорціуму, надання імперській стороні можливості продавати газ безпосередньо споживачам України в ув'язуванні зі зниженням ціни на газ для України.

Джерело: Тризуб

Білорусь отримуватиме нафту через український нафтогін Одеса-Броди

Одеса - Броди

Венесуела в травні ц.р. поставить до Білорусі через Одеський порт пробну партію нафти обсягом до 80 тис. тонн, а до кінця року планує поставити до 4 млн. тонн.

Про це повідомляється на сайті Президента Білорусі.

Контракт із постачання нафти було підписано 17 березня ц.р. у Каракасі після закінчення переговорів президентів Білорусі та Венесуели Олександра ЛУКАШЕНКА і Уго ЧАВЕСА.
Крім того, протягом двох місяців планується створити спільне білорусько-венесуельське підприємство з постачання нафти, в якому 75% акцій належатиме Венесуелі, 25% - Білорусі. Сира нафта поставлятиметься через порт Одеси для подальшої її переробки на Мозирському НПЗ.

Також підписана ліцензія на право розробки Білоруссю газових родовищ і видобуток газу на шести родовищах у Венесуелі, а також договір про заснування спільного підприємства з надання сервісних послуг у галузі видобутку нафти. В 2010 році до Венесуели буде поставлено 2 тис. комплектів газового обладнання, контракт на постачання яких було підписано під час роботи в Каракасі 11-13 березня білорусько-венесуельської спільної комісії з торгівельно-економічної співпраці.

Джерело: Тризуб

Клюєв підтримує конфіскацію в українського народу газотранспортної системи

Українська ГТС

Перший віце-прем'єр-міністр внутрішньо-окупаційного уряду виступає за передачу газотранспортної системи в концесію газотранспортному консорціуму, власниками якого виступлять Україна, Росія і Європейський Союз.

Про це він повідомив в інтерв'ю журналу Профіль.

"Це повинен бути тристоронній проект. Створюється він українською стороною, Росією - постачальником газу, і ЄС - споживачем. Окремо потрібно прийняти закон про передачу в концесію ГТС, а після цього передати її газотранспортному консорціуму" , - сказав Клюєв.
Джерело: Тризуб

"Укртатнафта" заявляє про припинення відвантажень авіапалива і заправлення літаків авіакомпанії Wizz Air

Укртатнафта

"Укртатнафта" заявляє про виключення з числа своїх контрагентів авіакомпанії Wizz Air, а також про припинення відвантаження авіапалива на адресу вищезгаданого авіаперевізника і заправлення літаків даної компанії", - говориться в повідомленні.

"Це обумовлено неприпустимою і навіть неадекватною поведінкою працівників авіакомпанії Wizz Air щодо пасажирів в аеропорті Luton (Лондон), коли не тільки були зігноровані всі професійні норми, але і фактично порушені права людини", - відзначається в повідомленні.

"Укртатнафта" висловлює своє обурення недозволенним поведінкою авіакомпанії Wizz Air, яку не можуть виправдати ніякі форс-мажорні обставини", - підкреслюється в прес-релізі.

"Укртатнафта" заявляє про свою принципову громадянську позицію і висловлює протест проти невмотивованих агресивних дій компанії Wizz Air стосовно власних пасажирів", - відзначається в повідомленні.

Болгарія втратила інтерес до московського «Південного потоку» і почала «газову дружбу» з Грецією

Кацап

Впродовж цього року Болгарія стрімко втрачала інтерес до російського газогону «Південний потік», повідомляє Флот2017.

Ще 28 травня парламент країни ухвалив рішення підтримати лобійований ЄС і США проект Nabucco, заявивши, що ділянка газогону, який проходитиме через територію Болгарії, є проектом «Національного значення». Після цього прем'єр Сергій Станішев підписав в Туреччині міжурядову угоду про співпрацю в області доставки природного газу за допомогою Nabucco. В той же час президент Георгій Пирванов визнавав існування розбіжностей між його країною і Росією щодо прокладки «Південного потоку». За його словами, для Болгарії зараз важливіше будівництво атомної електростанції і домовленості про альтернативні постачання «блакитного палива». А це означає прискорення реалізації проекту Nabucco і спорудження терміналу для газоконденсату.

Вчора шеф зовнішньополітичного відомства Румяна Жельова на зустрічах з держсекретарем Гіларі Клінтон і спецпредставником США з енергетичних питань в Євразії Річардом Морнінгстаром повторила слова голови держави. «Проект газогону Nabucco є пріоритетом для Болгарії, оскільки дає хорошу можливість диверсифікації джерел енергії, — заявила вона. — У зв'язку з цим, особливе значення для Болгарії матиме збільшення об'єму американських інвестицій в проекти в області енергетики» — заявила вона.

Джерело: КЦ

Можливо на Ставропіллі знищене найбільше в світі газосховище

Підрив

За неофіційною інформацією одночасно із знищенням двох військових баз в Ульяновську, було також знищене найбільше в світі підземне газосховище, розташоване в Ставропільському краї, РФ.

«Почерк» подій дивно нагадує знищення раніше цього року Саяно-Шушенської ГЕС в Росії з одночасним знищенням у той самий день великого лігва банди «міліціонери» на території ІК.

На підставі внутрішньої інформації повідомляє добре обізнане джерело агентства російських новин:

«П'ятниця 13 — стала в Росії днем катастроф. Удару завдано по стратегічних об'єктах, дуже чутливих точках.

Головною темою випусків новин ЗМІ стали незрозумілі пожежі на військових складах Ульяновська: вже повідомляють про десятки загиблих, сильне задимлення міста з можливими витоками хімічних боєприпасів (населення міста вдягло марлеві пов'язки і в кранах раптом пропала вода).

Це серйозна (а можливо і дуже серйозна) надзвичайна подія державного масштабу, особливо, якщо на складах дійсно були хімічні боєприпаси. Проте подія в Ульяновську — це далеко не найголовніше з того, що сталося в п'ятницю, 13-го листопада 2009-го.

Як повідомляють наші джерела в Ставропіллі, відбулася глобальна аварія на найбільшому у світі Північно-Ставропольському підземному газосховищі в районі селища Різдвяний. Район оточений військами, і будь-яка інформація звідти блокується, а на випадок витоків — у телевізор запущений сюжет про невелику пожежу на газогоні в цьому районі, яку нібито вже загасили.

Однак про «невелику» пожежу не може бути й мови бо тільки стовп вогню, видимий здалеку очевидцями, на їхню думку, сягає висоти у 200–300 метрів і іноді нагадує грибоподібну хмару після ядерного вибуху(відео).

Про масштаби і наслідки події легко можна судити хоча б із масштабів об'єкта, що зазнав катастрофи. Ця катастрофа серйозніша, ніж військові склади, з технологічних наслідків, але в першу чергу з політичних.

Найбільше у світі Північно-Ставропольське ПСГ регулює сезонну нерівномірність поставок, забезпечує газопостачання споживачів Південного федерального округу, республік Закавказзя, України і надійність експортних поставок.

Про обсяг газу, який знаходиться там, ніде офіційно не повідомляється, і це говорить про крайню важливість об'єкта. Оцінювати його можна більш ніж приблизно, але, швидше за все, обчислюється десятками мільярдів кубометрів. Тобто, мова йде про стратегічно і політично важливий об'єкт.

Відомо, що в результаті інтенсивного закачування на ПГС (підземному газовому сховищі) утворився незвичайний для несучих шарів газодинамический режим, наслідком чого стали серйозні деформації поверхні, зафіксовані в результаті геодезичних режимних спостережень вже за період з 1975 по 1990 роки.

Далі, коли газ з родовища стали знов відбирати, ситуація ще більше погіршилася. Некеровані перетікання газу, що вводиться під тиском, в поєднанні з наявністю газопроникних грунтів викликали повсюдні тріщини і розломи породи, тому, коли газ з часом стали з родовища відбирати — над ним стали множиться спонтанні провали грунту, що супроводжуються проривами газу на поверхню. Але, як і у випадку з Саяно-Шушенською ГЕС, в період «приватизації» було не до цього. Тобто об'єкт був украй вразливий.

А зараз на ПСГ сталася якась масштабна катастрофа і зовсім незрозуміло ні що там відбувається на поверхні (районі блокований), ні тим більше на глибині кілометра (орієнтовна глибина газоносних пластів). Зате цілком зрозумілим стає інше.

Газ — це такий товар, який не можна злити як нафту у відро і чекати, коли на нього буде відповідна ціна. Таким «відром» в якійсь мірі є газосховища. Тому будь-яке газосховище — це ключовий вузол транспортної магістралі, в який можна закачати частину газу для регулювання сезонних або технічних коливань потоку (наприклад, коли з тих чи інших причин відключає один з споживачів, надлишок газу закачують в газосховище).

Але Північно-Ставропільське ПСГ — це вже не просто вузол. Це вузол колосальних розмірів, найбільший на планеті. Він регулює потік газу на Кавказ, до Туреччини, в Європу і на весь Південь Росії. Відповідно споживачами цього вузла є вже не окремі заводи і газові компанії, а цілі країни. Наприклад, коли в період минулорічної газової війни з Києвом Україна була відключена від труби, газ з Уренгоя просто закачувався у Північно-Ставропільське ПСГ.

Свого часу в Україні існувала думка, що припинити поставки газу по її транзитних трубопроводах Росія не зможе, тому що їй не буде куди подіти видобутий газ. Про це кулуарно йшлося в уряді України. Там виходили з відомих оцінок обсягів російських ПСГ.

Проте, як виявилося, вони помилялися, виходячи з цих оцінок. Про те, що Росії нікуди подіти газ навіть сказав Ющенко в інтерв'ю одній із західних телекомпаній. Тому для українського уряду Юлії Тимошенко виявилося дуже неприємним відкриттям, коли постачання газу в трубопровід припинилися.

Обсягів російських ПСГ виявилося достатньо, щоб прийняти видобутий газ, що не пішов до українського трубопроводу. Розрахунок українських політиків виявився невірним, і Тимошенко довелося їхати до Москви на уклін. Головну роль у прийманні обсягів, які не пішли до Європи,зіграло саме Північно-Ставропільське ПСГ. Невипадково, мабуть, його ємність приховується.

Тепер же ж, якщо це ПГС тимчасово чи назавжди або частково перестане працювати, газ, що добувається на Уренгої, треба буде або постачати в Україну на умовах України (аж до безкоштовних поставок), щоб не перекривати свердловини газовидобутку (що дорого, не робиться швидко й іноді призводить до її ліквідації), або — палити смолоскипами прямо на Уренгої, бо іншого шляху утилізації газу немає.

Дивний збіг — дивна дата п'ятниця 13-е, та ще дві катастрофи, та на наступний день після президентського послання? Або дуже погані знаки для російського керівництва з самого Неба, або, хтось дуже, дуже серйозно старається. Та й Чечня недалеко. Дуже дивний збіг ».

Джерело: КЦ

Президент Білорусі Олександр Лукашенко вважає, що Білорусь зможе одержувати азербайджанську нафту через територію України.

нафтопровідна система України

Про це він сказав в інтерв`ю азербайджанському агентству «Trend News» напередодні офіційного візиту Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва до Мінська 12 листопада.

«Ми прораховували маршрути поставок нафти через Україну, довго обговорювали це питання з президентом цієї країни, і в останню нашу зустріч ми про це говорили. Це маршрут поставок танкерами на українське узбережжя Чорного моря, а потім залізницею на наші нафтопереробні заводи. Ще один напрям — нафтопровід Одеса-Броди. Мені здається, цей варіант можливий, і абсолютно без проблем ми можемо поставляти на наші нафтопереробні заводи вашу дуже якісну і корисну для переробки нафту», — сказав О.Лукашенко.

На його думку, треба мати на увазі, що це буде вторгненням на ринок, що вже оформився, де держави вже давно торгують і де склалися певні зв`язки.

«Тому цей процес непростий. Але треба, звичайно, і врахувати, що на сьогодні, поки експортна ціна азербайджанської нафти надвисока і не складається економіка на іншому кінці цієї труби — на нафтопереробному заводі. Але це тільки поки що. Ми прорахували ці варіанти, і як тільки ми домовимося, і економічно буде вигідно, то негайно розпочнемо реалізацію цього проекту», — сказав він

О.Лукашенко наголосив, що у цьому зацікавлені Азербайджан, інші прикаспійські держави, а також Україна і Білорусь.

«Ми прорахували варіанти поставок нам вуглеводневої сировини, зокрема, нафти. Звичайно, якби була зацікавленість сусідніх держав заміщенням поставляти нам нафту і газ, було б непогано. На жаль, кожний бореться за ринки, ніхто свої ринки просто так не віддасть, а для нас дуже важливо диверсифікувати поставки вуглеводневої сировини», — сказав Президент Білорусі.

«Росія — це дружня нам держава, однак, проте, диверсифікація необхідна. Ми не можемо залежати від поставок вуглеводневої сировини лише з однієї держави», — наголосив О.Лукашенко.

Джерело: КЦ

.

Каспійська нафта піде на Кременчуцький НПЗ. Перший танкер з азербайджанською нафтою вже розвантажується!

Кременчук, НПЗ

ВАТ «Укртранснафта» почало реалізацію проекту з поставок нафти з альтернативних джерел (країн Каспійського регіону) на вітчизняні нафтопереробні заводи (НПЗ).
Про це УНІАН повідомили в управлінні інформації і стратегічних комунікацій ВАТ «Укртранснафта».

У повідомленні наголошується, що реалізація цього проекту проводиться на виконання «Програми диверсифікації джерел поставок нафти до України на період до 2015 року», затвердженої постановою КМУ від 8 листопада 2006 року №1572.

Зокрема, в перших числах жовтня в Одеський морський торговий порт прибули два танкери з легкою каспійською нафтою об`ємом 80 тис.тон кожен.

Нафта з першого танкера вже відвантажена в резервуари нафтобази, визначені кількісні та якісні параметри нафти, завершується процедура митного оформлення. Почалася підготовка до транспортування системою Придніпровських магістральних нафтопроводів ВАТ «Укртранснафта».

Розвантаження другого танкера очікується в найближчі два дні. Крім того, планується прибуття ще одного (третього) танкера об`ємом 80 тис.тон нафти.

Компанія відзначає, що нафта постачатиметься для потреб ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ), який звернувся до Міністерства палива та енергетики з проханням допомогти у вирішенні питання щодо забезпечення постачань нафти на НПЗ шляхом укладання довгострокових договорів на транспортування нафти з каспійського регіону системою магістральних трубопроводів ВАТ «Укртранснафта».

«Дворічна нафтова блокада Кременчуцького НПЗ (51% акцій у власності державної компанії НАК «Нафтогаз України») з російського боку в черговий раз довела гостру необхідність диверсифікації джерел поставок нафти на територію України, яка повністю відповідає енергетичній стратегії України», — підкреслив голова правління ВАТ «Укртранснафта» Олександр Лазорко.

Нагадаємо, з жовтня 2007 року ОАО «Укртранснафта» не здійснює транспортування російської нафти сорту Urals на Кременчуцький НПЗ через відмову російської сторони поставляти сировину для переробки на заводі.

З іншого боку, використання системи Придніпровських магістральних нафтопроводів винятково в традиційному південному напрямі, як це пропонує Одеський НПЗ, є економічно неефективним для ВАТ «Укртранснафта», оскільки завантаження нафтопроводу не перевищує 15%.

За таких умов головним завданням ВАТ «Укртранснафта», як оператора магістральної системи нафтопроводів України, є створення умов для максимального забезпечення поставок нафти на вітчизняні нафтопереробні потужності.

Довідка УНІАН. ВАТ «Укртранснафта» є оператором системи нафтопроводів України, 100% акцій підприємства належать НАК «Нафтогаз України».

Джерело: КЦ

.