Голова Івано-Франківської спілки композиторів, учень відомого композитора Анатолія Кос-Анатольського Богдан Шиптур виявив чимало помилок у написанні нот Державного Гімну України на плакатах, які висять чи не у кожній школі чи держустанові країни. Зокрема, йдеться про переплутані такти, брак нот і знаків альтерації, помилки у тексті.
Шиптур каже: «Держава Україна базується на державних символах. А що ж то за фундамент, коли цемент розікрали, – вкрали вісім тактів і кажуть, що це – Державний Гімн».Про це йдеться у матеріалі журналістів телеканалу ZIK.
Кожна літера Державного Гімну – під захистом закону, – наголошують правники. Усе надруковане повинне до коми співпадати зі зразком, що затвердила Верховна Рада України. Юрист з конституційного права Василь Скрипничук, хоч і не музикант, та каже, що навіть він бачить на плакатах з текстом і нотами Гімну розбіжності. За своє нехлюйство видавці повинні поплатитися, – каже юрист, і додає – якщо раптом знайдуться охочі позиватися через Гімн – справа виграшна.
«На мій погляд, якщо є неточності, то вони мають бути вилучені, а якщо це було зроблено спеціально, то юристи можуть це кваліфікувати, як злочин. За статтею 338 Кримінального Кодексу України «Наруга над державними символами», публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України та Державним Гімном України карається штрафом до 50-ти неоподаткованих мінімумів громадян або арештом на термін до шести місяців, або позбавленням волі до 3-х років», – наголосив кандидат юридичних наук Василь Скрипничук
Але наразі не відомо про жоден позов від захисників канонічних тексту та мелодії Державного Гімну. Позиватися довелося б одразу до багатьох видавництв – адже за роки Незалежності, кажуть композитори, чимало різних фірм з різних регіонів друкували плакати з фальшивими нотами – за двадцять років їх продано сотні тисяч екземплярів.
14-го листопада документальний фільм Сергія Буковського "Живі" буде показано в рамках офіційної програми Кіно і відеофестивалю Марґарет Мід у Нью-Йорку.
Кіновідеофест Марґарет Мід представляється "найдовшим безперервно діючим фестивалем міжнародних документальних фільмів у Сполучених Штатах, що охоплює широкий спектр творів - від тих, що зроблені місцевими фільмарами аж до експериментальної документалістики".
Цього року, як і в попередні, він проходить в імпозантному, відомому на весь світ Музеї природознавства, що із західного боку Центрального парку - у тридцятій третій раз від часу заснування.
Особливою рисою фестивалю, якою пишаються його організатори, є відкритість до найширшої громади, презентації та обговорення фільмів за участю їхніх авторів та провідних фахівців із проблем, які висвітлюються у кожному даному фільмі, аґресивна заанґажованість у нагальні проблеми людства.
Показ фільму "Живі" на цьому фестивалі - це не лише давно належне визнання Сергія Буковського як одного із найталановитіших українських режисерів сьогодення, це прорив самої теми Великого голоду в Україні 1932-1933 років у міжнародний дискурс, свідчення, що світова спільнота нарешті серйозно починає говорити про Голодомор.
Вперше фільм "Живі" було показано у Місті Великого Яблука 2 грудня 2008 року в рамках наукової конференції "Голодомор у кінематографі", яку організувала Програма українських досліджень Колумбійського університету.
Наступного дня "Живі" подивилися у Гарвардському університеті. Заходами Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже п'ять років є єдиним постійним форумом українського кіно в Північній Америці, "Живі" було показано у Стeнфордському університеті, неподалік Сан-Франциско, Торонтонському університеті (Канада), Ґрайсвальдському університеті (Німеччина).
Скрізь фільм викликав дуже позитивну реакцію глядачів. Картина "Живі", на думку Сергія Плохія, професора історії України Гарвардського університету, - "це найкращий документальний фільм з історії України, який мені довелося коли-небудь бачити". "Автори фільму досягли того, чого не вдалося вповні зробити нікому до них: поєднати правду історичного факту із правдою емоційного переживання та представити українську історію у контексті історії світової. Те, що вийшло - це не тільки пам'ятник загиблим та уклін живим, але й сповнене почуття та гідності послання нащадкам"
У фільмі Буковського поєднані дві сюжетні лінії. Одну можна назвати детективною, другу - історично-психологічною.
Глядач поринає у захопливу, таємничу і трагічну історію життя валійського журналіста Ґарета Джоунза, чи не єдиного міжнародного автора, який мотивований власним ідеалізмом і журналістською чесністю ризикує життям, порушує заборону НКВД і пішки йде ураженими Голодомором українськими селами, щоб потім розказати світу про побачене.
Випускник славетного Кембриджського університету, поліглот, особистий помічник британського прем'єра Девіда Лойда Джорджа, Ґарет Джоунз мав перед собою перспективи стрімкої кар'єри.
Він обдарований інстинктивним відчуттям історії, його тягне туди, де розгортаються епохальні події: він потрапляє в один літак із ще не таким відомим тоді вождем німецьких нацистів Адольфом Гітлером і задокументовує цю зустріч у щоденнику.
Пізніше Джоунз виринає у Москві, щоб пересвідчитися на власні очі, як відбувається будівництво комуністичного раю. Те, що він бачить, не лише жахає, але змушує його діяти. Він стає на бік мордованих тисячами українських селян, по суті жертвує кар'єрою, йде наперекір порадам, i починає писати у світовій пресі про Голодомор.
Джоунз платить за свій вибір життям. Силою обставин чесний голос Ґарета Джоунза було заглушено на довгі десятиліття. Фільм Буковського повертає його нам, а з ним і таємничу, сповнену пригод біографію, яка варта не одного фільму чи роману.
Друга сюжетна лінія "Живих" - це теж інший заглушений на десятиліття голос - голос українського народу, свідчення десятка осіб, які пройшли через пекло штучного голоду і бачили навколо себе агонію повільного згасання життів близьких, сусідів, односельців і просто незнайомих - тих, число яких сягнуло мільйонів.
Скількох - ми й досі не можемо порахувати. Слухаючи цих очевидців, вдивляючись у їхні немилосердно поорані часом, але однак такі чудові обличчя, усвідомлюєш, що не цифра має значення, а кожне людське життя, незамінне, унікальне, без ціни.
Перші кадри "Живих" могли б здатися для багатьох, - принаймні так здалося мені особисто, - поцілунком смерті для всього фільму. На екрані з'являється то сумний, то обурений Віктор Ющенко, який таврує сталінських душогубів.
Така картинка мусила б безнадійно заполітизувати фільм. Однак Буковський майстерно відходить від політики, від знайомих до нудоти кліше, що сталевими обручами оперезали в Україні саму розмову про Голодомор. Його камера занурюється на сімдесят незабутніх хвилин у світ українського села, в якому режисер, що прожив життя у місті, почувається цілком по-свійськи.
Співрозмовники Буковського відкриваються, діляться споминами, плачуть, але теж сміються, вкотре жахаються пережитому, але теж співають. Вражає не лише те, що вони розказують, але і як саме вони розказують. Соковита мова, що на диво мало піддалася русифікації, смачні діалектизми, з яких аж сочиться автентика, жарти, здорова самоіронія і якась непідробна шляхетність у голосі, манері розмовляти.
Ці скромні люди, які тихо говорять, не б'ють себе в груди і не волають, що вони - жертви, лишають найсильніше враження від фільму Буковського.
У фільмі є розповіді тих, хто пережив Голодомор
Це враження суперечливе. Вони живі, хоч для світу і більшості сьогоднішнього українського суспільства вони давно померли, бо непотрібні.
Вони живі, хоч їх намагалися замордувати у ті далекі тридцяті, і послідовно нищили з тих пір все, що вони представляють - світогляд, культуру, мову - цiлий український світ. Вони живі, бо хоч як мало їх не лишилося, і хоч яким тихим голосом вони не говорять, їх почують, як не тепер, то згодом. Їх вже починають чути. Фільм Буковського несподівано світлий і оптимістичний, бо лишає враження незнищенності людського духу, а з ним і духу українського.
Є в цій історії і третя сюжетна лінія, яка в сам фільм не закладалася. Це доля самого фільму.
Авторські права на "Живих" належать благодійному фонду "Україна-3000", який очолює Катерина Ющенко. Після офіційної прем'єри в Українському Домі 22-го листопада минулого року, "Живі" фактично померли для установи, яка володіє авторськими правами на нього.
Гучно заявлена самим Андрієм Халпахчі світова прем'єра фільму на Берлінале-2009 лишилася порожньою заявою - відповідальні особи не надали вчасно заявки на участь фільму у програмі. Наскільки відомо цьому авторові, фільм досі не показували по українському телебаченню чи у кінопрокаті.
Його також неможливо купити на компакт-диску. Виглядає, що покази фільму у конкурсних чи позаконкурсних програмах міжнародних кінофестивалів відбувалися здебільшого завдяки зусиллям продюсeра Марка Едвардза, а не відповідальних осіб у фонді "Україна-3000".
"Живі" нагороджено "Срібним абрикосом" на Єреванському МКФ, "Ґран-прі Женева-2009" Міжнародного форуму MЕDIAS "Північ-Південь" у Женевi, спеціальним призом журі Міжнародного фестивалю артхаузного фільму в Батумі (Грузія), а нещодавно його також включено до офіційної програми МКФ "Камерімидж" у Лодзі (Польща), що відбудеться з 28 листопада до 5 грудня, та MКФ "Тисяча один" у Стамбулі (Туреччина) у грудні.
13-го листопада за день до показу "Живих" на фестивалі Марґарет Мід у Нью-Йорку, відбудеться історична британська прем'єра фільму Сергія Буковського у Кембриджському університеті.
Історична, бо головний персонаж фільму Ґарет Джонз - випускник цього університету. Фільм стане символічним поверненням Джоунза у стіни своєї альма матер. З нагоди прем'єри фільму Бібліотека Рена найпрестижнішого у Кембриджі коледжу Св. Трійці розгорнула експозицію щоденників Ґарета Джонза, де разом із іншими є записи про Голодомор.
Записи про Голодомор Ґарета Джонза зараз експонуються в Кембриджі
Їх поміщено поряд із рукописами короля Генріха VІІІ, філософа Людвиґа Витґенштайна та записниками Ісака Ньютона. Це подія - предмет гордості для Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже рік співпрацює із новою Програмою українських студій у Кембриджі, - її очолює вихованець Колумбії Рорі Финин.
В Україні легко почути небезпідставну думку, що добрих українських фільмів зараз не роблять. "Живі" - це фільм найвищої проби. Tим дивніше, що вже майже цілий рік "Живі" не можуть стати надбанням широкої громади ані в Україні, ані за кордоном.
Минулого літа в особистій розмові із Катериною Ющенко в Гарвардському університеті я попрохав її від імені чисельних прихильників українського фільму в Північній Америці зробити так, щоб "Живі" було видано на компакт-диску і щоб він був доступний кожному, хто хоче придбати цей фільм.
Пані Ющенко пообіцяла це зробити. Поки що це не зроблено. Додзвонитися чи дописатися до кого-небудь відповідального чи навіть безвідповідального в фонді "Україна-3000" досі було неможливо.
Тим часом "Живі", як жоден інший український фільм, зроблений за час незалежності, має безпрецедентно широке коло потенційних споживачів і в Україні, і, судячи із листів та відгуків, які ми отримуємо, у Північній Америці.
До мене зверталися представники цілих штатових чи муніципальних шкільних округ у США та Канаді із питанням, де можна придбати цей фільм. Ситуація досить абсурдна, якщо не підозріла. Навіть із чисто прагматичної точки зору повернути видатки на виробництво фільму "Україна-3000" мала б бути зацікавлена у продажі прав показу його і комерційному поширенні фільму на компакт-дисках.
Адже фільми роблять для того, щоб потім їх показувати?
"Живі" мають також побачити у Росії, щоб зрозуміти поза політикою і ідеологією українську точку зору, осягнути чому українцям болить Голодомор. Мовчати про те, що сталося значить погоджуватися із цілим проектом знищення українства протягом всієї нашої "спільної історії", концентрованим виявом якої був і лишається Голодомор.
Фільм Буковського розчарує адептів російської ідеї, бо у ньому немає русофобії. Він може повчити і росіян поваги до власного селянина.
Було б шкода, якби така чудова робота режисера, пишатися яким ми можемо із усіма на те підставами, виявилася в'язнем політики і чинників, які незрозуміло, як діють, якими мотивами керуються й чиї інтереси представляють.
Пізно уночі 9 листопада з космодрому Байконур було запущено автоматичну станцію "Фобос-Грунт", яка повинна досліджувати один із супутників Марса. Український ракетоносій "Зеніт-2" виконав свою задачу бездоганно і вивів апарат на орбіту: відокремлення станції відбулося через 11 хвилин після старту в штатному режимі. Однак далі земної орбіти апарат не полетів.
При виведенні станції на траєкторію відльоту склалася нештатна ситуація. Причиною невдачі стало те, що не спрацювала маршова рухова установка "Фрегат" (розроблена в Росії), яка повинна була забезпечити рух "Фобос-Грунт" після його відділення від ракети-носія. Про це повідомляє ИТАР-ТАСС з посиланням на керівника Роскосмосу Володимира Поповкіна. За його словами, апарат вийшов на опорну орбіту, пізніше фахівці спробують виправити ситуацію. "Паливо не витрачено, у нас є три доби для перезакладкі програми", - повідомив Поповкін.
"Склалася нештатна ситуація, але вона робоча. Ми її передбачали", - підкреслив Поповкін і пообіцяв, що протягом дня Роскосмос повідомить про стан справ.
Автоматична міжпланетна станція "Фобос-Грунт" призначена для вивчення супутника Марса - Фобоса, зокрема, для збору грунту з його поверхні. Ця перша спроба російських вчених відправити в космос міжпланетний зонд за останні 15 років. Попередня не вдалася: апарат "Марс-96" не вийшов на орбіту і впав в океан в 1996 році.
За планом "Фобос-Грунт" повинен був досягти Марса у вересні 2012 року. Він мав залишити там китайський мікросупутник "Інхо-1" і вирушити до супутника Марса - Фобоса. За планами, посадка на Фобос мала відбутися в лютому 2013 року, повернення капсули з грунтом - в серпні 2014 року.
Невдалі випробування гучно розрекламованого російського безпілотника нарешті стали надбанням громадськості: скандальне ВІДЕО з'явилося в інтернеті. До моменту, зображеного на відео, конструкторське бюро Луч страшенно пишалося своєю розробкою — безпілотним літальним апаратом «Аіст». Ну, а відразу після випробувань про БПЛА, на який російські військові покладали такі великі надії, постаралися якомога швидше забути. Як і про сам проект міністерства оборони, який обійшовся Росії, до речі, в 3 мільйони доларів. Як стверджували розробники, причиною невдачі стала «затримка в системі керування». Інші ж заявляли — літак просто знесло вітром. Зараз же ж в мережі з'явилося відео, яке показує, що ж насправді сталося на злітній смузі.
Пасажири почали громити московський аеропорт Шереметьєве. За повідомленням підмосковного телевізійного каналу «Перший обласний», «розлючені пасажири руйнують все на своєму шляху».
Телеканал відзначає, що «те, що зараз коїться в аеропорту Шереметьєве, можна назвати не інакше як пеклом. Офіційні служби рапортують, що аеропорт працює в штатному режимі, проте «Перший обласний» має в своєму розпорядженні унікальні кадри бунту в Шереметьєві.
На кадрах видно, як багатотисячний натовп пасажирів, які чекають вильоту, прорвався через огорожу, виставлену на підходах до зони паспортного контролю. Люди ламають все на своєму шляху і скандують: «Хочемо літак»!
Як повідомляє один з російських ресурсів, в людей починають здавати нерви.
«Вони вже декілька ночей сплять на багажних стрічках і валізах. Їжі в барах немає, діти сидять голодні. Ланч-бокси перестали роздавати ще учора ввечері.
Інформація на офіційних табло аеропорту і Аерофлоту як і раніше не відповідає реальності. У багатьох пасажирів пропав багаж», — передає підмосковне телебачення.
Нагадаємо, авіаколапс в московських аеропортах спровокував енергетичний колапс. Невеликий крижаний дощ, який обрушився на це місто в суботу, викликав обвал енергопостачання.
У аеропортах на багато тижнів застрягли близько 20 тисяч осіб.
Тим часом багатомільйонна Москва фактично паралізована. Автомобільна пробка за станом на вечір середи перевищила 3 тисячі кілометрів. Про це Інтерфаксу повідомили в аналітичному центрі «Яндекс.Пробки». Ситуація з корками на дорогах Москви різко погіршала в середу через сильний снігопад. У ніч на четвер індикатор «Яндекс.Корки» оцінював ситуацію у 8 балів за десятибальною шкалою.
Російські ЗМІ передають, що через велику кількість снігу і льоду машини не можуть забратися на розв'язках на мости — їх штовхають вручну. Середня швидкість руху автомобілів на цьому відрізку становить 7 км/год, повідомляє «Інтерфакс».
На внутрішньому боці МКАД швидкість руху не більше 10 км/год.
Там відзначають, що 3 тисячі кілометрів це більше, ніж, наприклад, відстань між Москвою і Барселоною. З урахуванням завірюхи і передноворічного ажіотажу можна очікувати, що завантаженість доріг з відсьогодні буде тільки зростати.
А тим часом у підмосков'ї вимерзають 150 тисяч мешканців.
Мешканка підмосковного міста Железнодорожний, раніше селище Обіраловка (у 9 км. від МКАД на схід від Москви), опозиційна журналістка Ольга Касьяненко, мігрантка з української Донеччини, повідомила 28 грудня в своєму блозі про катастрофічний стан, що склався в Підмосков'ї:
«Третя доба без електрики і води. У Железнодорожному закінчилися свічки і вода в магазинах. Батареї ледь теплі. На дев'ятий поверх з сумками ходжу пішки.
Через обмерзання - аварії, декілька областей відрізано від цивілізації, електрички не ходять. Дерева, які впали, не прибирають. Статтю б написала, та працює тільки телефон».
Тим часом місцеве видання «Железнодорожний Таймс» повідомило, що влада не знає, чому місцеве населення сидить без електрики і води, проте є підстави вважати, що це якось пов'язано з поганою погодою.
«Як вважають в Московській об'єднаній електромережевій компанії, відключення електроенергії в Железнодорожному відбулося, швидше за все, через погодні умови.
Железнодорожний занурений в темряву, не працює система вуличного освітлення, немає електрики в житлових будинках, магазинах і установах. Відключені насоси, що подають гарячу і холодну воду в будинках. Єдине джерело освітлення на вулицях — це автомобільні фари», пише «Железнодорожний Таймс».
Крім підмосковного «Таймса», свідчення журналістки підтверджуються іншими офіційними ЗМІ. Навіть за сильно заниженими офіційними даними, без світла залишаються 27 районів Підмосков'я, або більше 150 тисяч скацаплених мокшів. Десятки їхніх досить крупних міст залишилися на морозі в непроглядній темряві.
У Подольському районі мокши рубають ополонки, щоб добути воду. У Жуковському вони набирають сніг у відра і топлять його. Щоб хоч якось зігрітися, мокши включають газові плити і не знімають куртки і шерстяні шкарпетки. Фермерам нічим поїти корів і кроликів. Електрогенератори всі розкуплено.
У Шатурському районі мокши теж вже близько чотирьох днів живуть без води і світла через відключення ЛЕП «внаслідок обмерзання дротів» (яка країна, такі і дроти).
Через відсутність електрики мокши мать проблеми з роботою продовольчих магазинів, а свічки стали справжнім дефіцитом. Через темряву в будинках діти не можуть нормально готуватися до шкільних занять. Свій язичницький «новий рік» мокши традиційно зустрінуть в темряві.
Відновні роботи росіянами не ведуться.
У всіх бідуючих населених пунктах не налагоджені підвезення води до будинків, постачання продовольством; не організовані теплі приміщення, де вимерзаючі мокши могли б зігрітися, нарешті, немає навіть елементарного інформування про те, що відбувається.
Погода повстала проти москалів. В середу до Підмосков'я підійшов циклон з Чорного моря. Зараз скрізь спостерігаються опади, місцями сильні, у вигляді снігу і мокрого снігу з дощем.
Нова негода додає ваги тонам льоду, під тиском яких впали тисячі дерев, деякі з яких обірвали лінії електропередачі, тому обриви дротів почалися по новому заходу.
В середу температура повітря знизилася до мінус 8 градусів, а в наступні дні вона знизиться до мінус 15 градусів морозу. Це створює ще критичнішу ситуацію для сотень тисяч жителів, що вже зараз вимерзають в своїх знеструмлених квартирах.
Деякі російські джерела вказують, що рух на вулиці паралізований, сніг не прибирається, гілки дерев і дроти, що впали, так само лежать не прибраними. Міліція практично не бере участі в регулюванні руху.
Часткове енергопостачання відновили вночі з 27 на 28 грудня. Але нормальне опалення так і не відновилося. Ближче до опівдня світло, вода з опаленням знову зникли і не відновлені досі. Коментарів з адміністрації, Жеків, котельних інших відповідальних структур немає. Всі структури лише відбрикуються. Не знаємо, зламалося і т.п.
«Ситуація починає виходити на рівень надзвичайного стану», — повідомляють жителі міста.
Троє школярів з міста Чортків Тернопільської області з місцевого фотогуртка (керівник Олег Марчак) 7-хвилинний пластилиновий мультфільм про містичну чупакабру і розмістили його в інтернеті.
На зйомки мультика пішло майже півроку і було витрачено... 56 гривень. Стільки учні заплатили за 8 пачок пластиліну, з якого зліпили мультфільм. Знімали його на звичайний цифровий фотоапарат.
Поки всі українські тележурналісти, редактори та оператори були задіяні у зйомках різноманітних "Танців з зірками" та Шустєрлівів, відома арабська телекомпанія "Аль-Джазіра" зняла серію документальних фільмів про країни з найбільш нелюдськими умовами праці в 21-му столітті. Поряд з Індонезією, Нігерією і Пакистаном до цього списку потрапив і український Донбас.
Фільм називається "Working Man's Death" (Смерть робочого). У фільмі детально показана робота підпільних шахтарів, весь процес вуглевидобутку в саморобній шахті - так званій копанці, а також домашній побут українських гірників.
Дуже чесний фільм. Подивіться обов'язково! І подумайте...бо від кожного з нас залежить, щоб така модель "економіки по-донецьки" незабаром не розповсюдилася по всій Україні.
(англійською, з рос. субтитрами) Десятихвилинний витяг з відомого інтерв'ю Аарона Руссо, яке він дав Алексу Джонсу. Про дружбу з Рокфеллером, плани світової мафії, світовий уряд, світову фінансову систему, гендерну рівність тощо.
Аарон Руссо (лютий 14, 1943 - серпень 24, 2007) продюсер фільмів "Помінялися місцями", "Америка: від свободи до фашизму".
Щоб подивитися 69 хвилинне інтерв'ю повністю - наберіть у Гуглі: "Historic interview with Aaron Russo"
