Перелік українських письменників та поетів 13-18 століть. List of Ukrainian writers and poets of the 13th-18th centuries

Ось виникла у мене тут дискусія з жертвами радянської та пост-радянської освіти, які щиро вважають, що церемонимейстер полтавського шляхетства, сл.п. Іван Котляревський був "засновником української літератури та мови". Я ж вважаю його останнім письменником українського барокко.

Спеціально для тих, хто досі не виліз з кацапського підводного човна, подаю  перелік українських письменників та поетів 13-18 століть:

Григорій Цамблак, Григорій Чуй, Себастіян Кленович, Матвій Стрийковський, Йосип Верещинський, Симон Пекаліда, Данило Корсунський, Станіслав Оріховський, Василь Загоровський, Ісайя Кам'янчанин, Герасим Смотрицький, Стефан Зизаній, Клірик Острозький, Христофор Філарет, Мелетій Смотрицький, Іван Домбровський, Тома Євлевич, Йоаникій Волкович, Софроній Почаський, Афанасій Кальнофойський, брати Зиморовичі, Кирило Транквіліон-Старовецький, Петро Могила, Афанасій Филипович, Іван Вишенський, Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Ян Жоравницький, Герасим Смотрицький, Андрій Римша, Лаврентій Зизаній, Дем'ян Наливайко, Афанасій Селецький, Самійло Зорка, Сильвестр Косів, Лазар Баранович, Теодосій Софонович, Олександр Бучинський-Аскольд, Іоанікій Галятовський, Климентій Зиновіїв, Іван Величковський, Петро Попович-Гученський, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Григорій Вишневський, Пилип Орлик, Іван Орновський, Данило Братковський, Іларіон Ярошевицький, Іван Максимович, Теофан Прокопович, Лаврентій Горка, Іван Мазепа, Григорій Граб'янка, Микола Ханенко, Пилип Борзаківський, Павлр Ладинський, Семен Климовський, Самійло Величко, Інокентій Нерунович, Василь Григорович-Барський, Митрофан Довгалевський, Йоасаф Горленко, Михайло Козачинський, Георгій Кониський, Гнат Максимович, Семен Дівович, інок Яків, Григорій Сковорода, Іван Некрашевич, Іриней Фальківський, Василь Капніст, Василь Довгович

Для прикладу - побутовий вірш (т. зв. пашквіль) 1575 року !!!!!!, написаний прекрасною СУЧАСНОЮ, абсолютно зрозумілою нам українською літературною мовою, луцьким шляхтичем Яном Жоравницьким:

Хто йдеш мимо, стань годину,

Прочитай сюю новину.

Чи є в Луцьку білоглова,

Як та пані ключникова?

Хоча й вік подойшлий має,

А розпусти не встидає,

Убираєтся в форботи,

Леч не дбає про чесноти.

Нашо модли єй, офіри?

Аби були каваліри!

Лиш малжонок іде з двора - 

Внет тут молодиков чвора!

З ними учти і беседи -

Не вертайся, мужу, теди!

Ой ти, мужу необачний!

Зроби жоні бенкет смачний:

Змаж ю лоєм з дхлого хорта,

Ачей, зженеш з шкури чорта.

Смаруй кієм над статечность,

Нех забуде про вшетечность.

Поезія Гетьмана Івана Мазепи «Дума ілі пісня» написана 1698 року. Ukrainian Poetry by Hetman Ivan Mazepa "Thought or Song" written in 1698

Портрет Гетьмана Івана Мазепи.

Невідомий художник. Батурин. 1703 р.

Зберігається у Ґріпсхолмі у Швеції.

Portrait of Hetman Ivan Mazepa.

Unknown artist. Baturyn. 1703.

Stored in Gripsholm in Sweden.

Всі покою щіре прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть –
Той направо, той наліво.
А всі браття – того диво!
Не маш любови, не маш згоди
Од Жовтоі взявши води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали.
Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам панувати,
Не всім дано всₑє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо;
Однак стирник сам керує˕,
Весь корабель управує˕.
Пчулка бідна Матку має˕
І одної послухає˕.
Жалься, Боже, Украіни,
Що не в купі має сини!
Єдин живе із погани,
Кличе: «Сюди, Отамане!
Ідім матки ратовати,
Не даймо ій погибати!»
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраіні і той тужить:
«Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Ґди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не мала!»
Третій Москві тож ґолдує˕
І ій вірне услугує˕.
Той на Матку нарікає˕
І неволю проклинає˕:
«Ліпше було не родити,
Ніжли в таких бідах жити!»
От всіх сторін ворогують.
Огнем-мечем руйнують.
От всіх не маш зичливости,
Ані слушнои учтивости.
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Мати моя, старенькая,
Чом ти вельми слабенькая,
Чом ти братів не учила,
Чом од себе их пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбивати!
Я сам бідний не здолаю,
Хиба тільки заволаю:
«Ей, Панове Енерали,
Чому ж єсьте так оспали!
І ви, Панство Полковники,
Без жадноі політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть гіркой муки
Матці своій больш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!»

Поезія Гетьмана Івана Мазепи «Дума ілі пісня» написана 1698 року.
Одна з кількох поезій Гетьмана Мазепи, яка потрапила до сучасників, бо була власноручно написана Василем Кочубеєм на московському допиті під час тортур 21 квітня 1708 року.

Вірш, декламований січовим лицарством Гетьманові Івану Мазепі на Воскресіння Христове 1691 року. A poem recited by the Ukrainian Sich knights to Hetman Ivan Mazepa on Easter Sunday 1691

Фреска "Хрест, що розквів" на Св. Софії Київській
Fresco "The Blossoming Cross" on St. Sophia Cathedral in Kyiv

Вірш, декламований січовим лицарством Гетьманові Івану Мазепі на Воскресіння Христове 1691 року:


Христос воскрес, рад мир увесь – діждались Божой ласки.
Тепер усяк наївся всмак свяченоі паски.
Всі гуляють, восхваляють воскресшого Боґа,
Що все тая всім до рая дорога простора.
Зліи духи, властні мухи, всі уже послизли.
Зогнав Ісус в пекло по вус, щоб християн не гризли.
І смерть люта, що нам тута вельми докучала –
По болотам, очеретам бігала-кричала.
Та суціга тепер біга як шалена з ляку,
Бо Боґ хрестом чорта з хвостом прогнав як собаку.
Се чортельний Князь пекельний з смертю полизався,
Всіх зажерти, в ад заперти – такто ізмовлявся.
Вони тоє вкупі двоє знюхавшись шайцюють:
Хоть старого, хоть малого – всіх в пекло ланцюють.
Була воля, що й Короля у рай не пускали;
Хоть би святих, вони й тих у пекло таскали.
На всіх трактах і дорогах сторожі стояли.
Серед шляху за шияку у пекло хватали.
Того святці, попи, ченці не минали шляху.
Филозопи й протопопи набирались жаху.
Пропав сей жах, заріс той шлях купьям та болотом,
Де той злий дух глитав як мух ненаситним ротом.
Тепер скорий шлях просторий до раю протертий –
Без сторожі всі навстежі ворота одперти

Закінчення віршованого твору зі святковими ораціями на честь Гетьмана Івана Мазепи не збереглося. (Національна бібліотека України ім. Вернадського)