 |
Карта України 1918
Соборна Україна від Сяну по Кавказ
Map of Ukraine published in Germany 1918 |
Повідомлення прес-служби Об'єднання українців Росії і Федеральної
національно-культурної автономії українців Росії з приводу відповіді
засобам масової інформації офіційного представника МЗС РФ
А. Нестеренка
ПРО СТАН ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
У зв'язку з відповіддю офіційного представника Міністерства закордонних справ РФ А.А. Нестеренка на питання ЗМІ про задоволення освітніх потреб українців Росії прес-служба Об'єднання українців Росії і Федеральної національно-культурної автономії українців Росії повідомляє наступне.
Чому в Росії немає українських шкіл?
МЗС РФ стверджує, що «…незважаючи на велику чисельність українців…запити на заснування повноформатних шкіл…не надходять» і пояснює це близькістю східнослов'янських мов і культур, загальною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою. Однак такий поверховий підхід не дає розуміння того, чому в Росії відсутня система української освіти. А причини цього є, як об'єктивні, так і суб'єктивні:
— дійсно, загальна історія. Однак під час перебування в одній державі, крім позитивного досвіду взаємного культурного збагачення, добре відомого з курсу російської історії, мали місце і вкрай негативні моменти — цілеспрямована імперська політика переслідування української мови, оголошення її лише «південним діалектом общєрусского язика», що призводило до русифікації українців, виникненню в них почуття меншовартості, несамоцінності;
— відсутність в Росії українського інформаційного простору;
— відсутність української церкви в Росії й неприкрита жорстка протидія її поширенню;
— залежність гуманітарної політики російської влади щодо української діаспори Росії від сьогочасної політичної кон'юнктури;
— несприйняття більшістю російської політичної еліти незалежності України, самостійності української нації і самодостатності української мови, що призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики.
Заявляючи фактично про те, що українські школи в Росії не потрібні через близькість російської та української мов, культур, історичних шляхів і спільної віри, п. А. Нестеренко надає українським чиновникам вагомий аргумент для українізації російськомовних шкіл: мовляв, у наших народів близькі культури і мови, загальна історія, ми у своїй більшості сповідуємо православ'я. Так навіщо при такій близькості потрібні російські школи в Україні?
Претензії і заперечення представників російської громади України тепер варто пред'являти чиновникові російського МЗС.
Що стосується потреби в українській освіті в Росії, надамо слово активістам українських організацій.
Людмила Найденко, заступник голови товариства «Вербиченька» (м. Нижньокамськ): «…потреба в українській освіті є, і велика. Інша справа, що навіть почути про створення української освітньої установи досить важко. Великий вплив на освітню роботу накладає рівень відносин між Україною й Росією, від чого потерпають звичайні громадяни, які змушені вислуховувати на адресу України приниження, глузування. Часто з цієї причини люди взагалі не зізнаються в приналежності до своєї нації, а тому де вже говорити про прагнення до навчання».
Мирослава Філіппова (м. Томськ), голова комісії Об'єднання українців Росії з питань освіти: «…для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови».
Микола Сергієнко, голова Об'єднання українців Кубані (м. Краснодар): «…один із прикладів своєрідного, проте типового ставлення до української мови в Росії. У школі народного мистецтва в Краснодарі українська мова вивчається під назвою «кубанського нарєчія», і ніяк не вдається виправити це становище. Інакше як приниженням української мови це назвати важко». (Від себе додамо – впровадження крайовою владою терміна «кубанськоє нарєчіє» є, по суті, прямим продовженням імперської політики щодо української мови як «нарєчія общєрусскаго»).
У Росії немає програми розвитку національної освіти, зокрема української. Починаючи з 1993 р., українські організації домагаються розробки й прийняття Федеральної державної програми розвитку української культури та освіти в Росії (резолюції чотирьох Конгресів українців Росії - 1993, 1997, 2002, 2005 рр.). Немає постійного діалогу федеральної й регіональної влади й громадських організацій.
У вертикалі російської влади численні реорганізації виконавчої влади призвели до зменшення ваги національного питання в практичній діяльності федеральних державних структур. Департамент міжнаціональних відносин Міністерства регіонального розвитку, Консультативна Рада з питань національно-культурних автономій при міністерстві діють чисто формально, не маючи реальних важелів для вирішення проблем національних меншин Російської Федерації.
«Інформація» і інформатори
Хотілося б довідатись, звідки МЗС РФ бере «інформацію» про українську освіту в Росії. У заяві МЗС РФ сказано: «…Українська мова як предмет викладається з 1 по 11 клас у Санкт-Петербурзі в загальноосвітній школі № 479 ..., у двох школах Воркути, у слов'янських гімназіях Мурманська й Пензи...».
Михайло Волик, член правління української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга: «У Санкт-Петербурзі немає шкіл з вивченням української мови як предмета».
Ольга Ніколаєва, завуч школи № 479 р. Санкт-Петербурга: «Немає. У нас української мови в програмі немає».
Микола Бейзак, голова товариства «Україна» (м. Воркута): «У Воркуті немає шкіл з викладанням української мови, немає недільних шкіл, немає факультативів української мови».
Наталя Литвиненко-Орлова, голова національно-культурної автономії українців Мурманської області (м. Мурманськ): «У Мурманську немає освітніх установ з вивченням української мови».
МЗС РФ: «Українська мова вивчається …в ліцеї Нового Уренгоя, ... у містах Ханти-Мансійську, Уфі, Нижньокамську, Казані, Омську, Оренбурзі, Єкатеринбурзі, Владивостоку, Сиктивкарі, Сочі, Сургуті, Нижньовартовську, Тобольську, а також в Білгородській, Воронезькій та Самарській областях».
Владимир Халімончук, голова ради товариства «Українська родина» в Сургуті, координатор Об'єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах, Тюменській області: «В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, …у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова не вивчається».
Такі ж свідчення можна отримати з Казані, Єкатеринбурга, Владивостока, Сиктивкара, Сочі, інших міст. З Білгородської області і відповісти нема кому, бо немає там українських організацій і української освіти.
Подаємо інформацію (без лапок), що відповідає дійсності. На сьогодні українська мова і деякі українознавчі предмети вивчаються в базовому шкільному плані в декількох школах (Москва, Республіка Башкортостан, Томськ, Самара). У Московському лінгвістичному ліцеї № 1555, Заозерній школі № 16 м.Томська, декількох школах Башкортостану, середній школі №132 м.Самари українська мова вивчається як предмет. У селі Золотоношка Республіки Башкортостан працює єдиний у Росії комплекс дитячий садок - школа, де всі діти (близько 70 осіб) вивчають українську мову. Як факультатив українська мова вивчається в декількох школах (Башкортостан, Воронеж). Українська мова (т.зв. «кубанськоє нарєчіє») та історія козацтва викладаються в Краснодарській крайовій дитячій експериментальній школі народного мистецтва. Існує кілька недільних (суботніх) шкіл при освітніх установах або українських товариствах Москви, Республіки Башкортостан, Республіки Татарстан, Ханти-Мансій-ського автономного округу, Камчатської, Томської областей. В кількох вищих навчальних закладах Росії - Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин (Університеті) МЗС РФ, Дипломатичній академії МЗС РФ, Воронезькому, Красноярському університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного університету предмети україністики вивчаються в складі блоку слов'янської філології.
У Росії є буквально кілька шкіл, де українська мова вивчається як предмет невеликою кількістю учнів, що дає підстави для висновку: це виняток, що підкреслює загальне правило: української освіти в Росії немає! Відповідно немає підготовки вчителів української мови, ніхто не створює, тим більше не випускає українські підручники.
І справа не у відсутності «повноформатних шкіл». До речі, у такому плані українські організації Росії питання не ставили, і ніхто в українських організаціях не говорить про повний паритет української освіти в Росії і російської освіти в Україні. Тільки відсутністю послідовності, системності в проведенні національної політики, поверховим підходом до проблеми, що не враховує інтереси української меншини в Росії, можна пояснити «інформацію» міністерства про українську освіти в Росії.
А порівнювати кількість російських шкіл в Україні та українських у Росії, про що говорить п. А. Нестеренко, дійсно нема чого: якщо в Україні російських шкіл більше 1000, то в Росії українських просто немає! Досить показова щодо цього є порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб українців у Росії і росіян в Україні (додається).
Гуманітарна політика в Росії
Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, які стосуються української гуманітарної сфери. Після 2004 р. по відношенню до України фактично ведеться інформаційна війна, частиною якої стала справжня зачистка українського гуманітарного простору.
ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ:
- у спробах поставити на керівні посади в українських організаціях Росії угодних для влади людей або створити маріонеткові організації;
— у неприкритому тиску, що чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, які своїми діями не вписуються в уявлення деяких російських чиновників;
— в цензурі культурницьких заходів українських товариств з метою недопущення заходів, що не відповідають офіційній ідеології.
Так, на початку 2008 р. у Москві під приводом відсутності необхідної документації був закритий Український освітній центр при середній школі № 124. Замість дієвої допомоги для нормалізації ситуації освітній центр, що проіснував тривалий час (більше 10 років) не в підпіллі, а з відома Департамента освіти Москви, було поставлено поза законом і водночас ліквідовано, що швидше нагадувало розгром. У відповідь на неодноразові звернення Об'єднання «Українці Москви» управління освіти не знайшло нічого кращого, як придумувати пояснення, що не відповідають дійсності: «…виконуюча обов'язки директора школи № 124 О.Н. Овсєйчик неодноразово пропонувала оформити й упорядкувати документи Українського центру. З огляду на … відмову представити необхідні документи Українського центру, в.о. директора школи … не знайшлаа можливим продовжити договір». Подібні дії викликають нерозуміння і швидше є спробою перекласти недоліки в управлінській діяльності на інших та схожі на прагнення замаскувати якісь інші цілі.
В 2006-2007 р. було зачищено Бібліотеку української літератури в Москві, у якій «звили гніздо українські націоналісти». Правління Об'єднання українців Росії у своєму відкритому листі Президентові Росії відзначало, що після відомого листа В. Путіна (листопад 2007 р.) ситуація в бібліотеці залишається вкрай ненормальною, що викликає занепокоєння всіх, хто уболіває за долю єдиної в Росії державної установи культури, створеної для задоволення інформаційних та освітніх потреб українського населення. Після звільнення 9 (!) співробітників до бібліотеки прийшло нове керівництво і найняті ним люди, які у своїй більшості не знають української мови, дуже далекі від української культури. Більше того, у бібліотеці з'явилися співробітники, які всупереч офіційно задекларованому курсу на розвиток добросусідських відносин з Україною, проводять антиукраїнську діяльність, відверто пропагують несприйняття української державності, усіляко принижують українську культуру, мову і літературу.
На сьогодні доводиться констатувати, що в Росії українські освіта та культура стали заручниками російсько-українських політичних відносин, що, як ми вважаємо, в XXI столітті є абсолютно неприпустимим.
Якщо ми — українці і росіяни — дійсно близькі народи, то українська культура і освіта українською мовою в Росії повинні сприйматися як збагачення слов'янства, що особливо актуально в нинішній ситуації «глобального переселення народів», а зовсім не як «підривна змова» з метою послабити Росію — а саме таке розуміння панує в головах деяких російських чиновників, які свідомо й цілеспрямовано гальмують розвиток української культури й української освіти в РФ і фактично є перепоною на шляху взаєморозуміння наших народів.
На закінчення приведемо результати досліджень громадської думки Київського міжнародного інституту соціології і «Левада-Центру» про ставлення росіян до України та українців до Росії. У січні 2009 р.: ставлення росіян до України «погано і дуже погано» - 62 %, ставлення українців до Росії «добре і дуже добре» - 91 %.
Можливо, стан української освіти в Росії залежить також і від думок в головах?
05.05.2009
Прес-служба Об'єднання українців Росії й Федеральної національно-культурної автономії українців Росії
т.т. +79057572587; +79067001949
.
