Неконвенційна війна. Угорська революція 1956. Unconventional War. The Hungarian Revolution of 1956

Будапешт 1956

 Вступ - У 1956 році п'ятиденне повстання закінчилося 3000 загиблими і 20 000 пораненими угорцями. 720 радянських військових було вбито і 1540 поранено, а також 51 дезертирував (імовірно перейшов на Захід). Повстання почалася як студентська демонстрація 23 жовтня 1956 року і зросло до понад 200 000 учасників. Криза тривала з 23 жовтня по 28 листопада 1956 року. Коли революція закінчилася, 200 000 угорців втекли через кордон до Австрії та на Захід, що спричинило т.зв. «витік мізків».

 Угорська тактика

 

Тактика - 24 жовтня 1956 року радянські танки Т-55 увійшли в Будапешт. Угорський 8-й танковий полк був відправлений, щоб захопити радіостанцію, зайняту демонстрантами, але замість цього приєднався до демонстрантів, роздаючи зброю та боєприпаси.

 

Тактика – Тим часом дві машини швидкої допомоги, наповнені зброєю та боєприпасами, прибули на іншу демонстрацію, щоб озброїти добровольців.

 

Тактика – Зброя була вилучена з поліцейських дільниць – багато поліції стали на бік демонстрантів, арсенали резервних сил армії, штаб AVH (Управління державної безпеки (угор. Államvédelmi Hatóság, AVH) був знищений після вторгнення демонстрантів, виробники зброї в Будапешті – вилучено весь їхній запас, мисливські магазини, інша зброя, прихована після II світової війни з'явилася на поверхні, а також зброя з музеїв і виставок. Інша зброя була захоплена у радянських військ, включаючи танки та АСУ.

 

Тактика - Більшість угорської армії залишалися нейтральними в конфлікті, залишаючись у своїх казармах.

 

Тактика – Озброєні добровольці зайняли позиції на важливих точках у місті, встановлюючи блокпости з перекинутих автобусів, автомобілів та бруківки з вулиць, як у Парижі в 1944 році.

 

Тактика – Коктейлі Молотова використовувалися з верхніх поверхів або дахів.

 

Тактика – Є приблизно від 40 до 50 життєво важливих очок, які потрібно взяти, якщо ви збираєтеся контролювати місто – На жаль, демонстранти не планували збройне повстання і не мали справжнього керівництва. Були лідери, які розвивалися на блокпостах і різних зайнятих будівлях, але не було вищого загального керівництва, яке б організувало як пасивний, так і активний опір, як це потрібно. Ніхто не контролював революцію.

 

Тактика – Між цими різними групами було мало комунікації, або взагалі не було.

 

Тактика – революція поширюється на всі інші великі міста Угорщини

 

Тактика – В’язниці були взяті демонстрантами – Це додало сили та людей, тому що багато з них були політичними в’язнями

 

Тактика – Демонстранти пограбували виключно державні сховища і радянські магазини. Угорське майно не чіпали.

 

Тактика – Радіостанція, захоплена демонстрантами, почала мовлення на весь світ з проханням про допомогу ООН, а також про допомогу Заходу. Крім кількох західних спецпризначенців (американських зелених беретів і оперативників розвідки із Заходу, допомоги було мало, за винятком невеликої кількості зброї) – Політично в ООН Угорська революція використовувалася проти СССР до 1962 року.

 

Тактика – демонстранти повісили 23 особи AVH (Управління державної безпеки (угор. Államvédelmi Hatóság, AVH)

 

Тактика – угорське радіо повідомило світ про інтервенцію Радянської Армії.

 

- Опір закінчився 11 листопада 1956 року

 

Тактика – спорадичний саботаж проводився до грудня 1956 року, особливо на залізничних лініях.

 

– Почали надходити біженці до Австрії.

 

Тактика – Багато угорців закопали свою зброю або ховали її. Окупанти дуже старалися її знайти.

 

– Комуністичні партії на Заході значно втратили підтримку.

 

– Всього на угорській стороні було приблизно 15 тисяч озброєних повстанців.

 

Тактика -  Особовий склад угорської армії часто використовувався як інструктори під час повстання.

 

Тактика – нітрогліцерин виготовлявся в лабораторіях для використання повстанцями

 

Тактика – якщо не було іншої можливості повстанці запалювали Коктейлями молотова шини колісної бронетехніки – Згодом вони стають нерухомими, якщо екіпаж не може вийти, щоб загасити пожежу.

 

Тактика – кисневі балони/газові балони, використовувані повстанцями як вибухівка.

 

Тактика – бензин або ацетон використовувався для приготування коктейлів Молотова.

 

Тактика – Повстанці відправили обмежену кількість розвідувальних патрулів для виявлення радянських військ.

 

Тактика – верхні поверхи або дахи можуть бути небезпечними через вогонь артилерії.

 

Тактика – трамвайні рейки використовувалися як частина барикад

 

Тактика – Рідке мило або масло розливали по дорогах, щоб зробити гусениці танків слизькими

 

Тактика – Повстанці використовували фальшиві міни, якими – пофарбовані зеленим кольором сковороди – схожі на міни – розставляли поперек доріг за зразком. – Війська повинні зупинитися для розслідування

 

Тактика – снайпери, якими користувалися повстанці – мисливські рушниці

 

Тактика – ІПсО включали гучномовці, де це було можливо з боку повстанців

 

Тактика – AVH перевдягалися в поліцейську форму, щоб спробувати втекти – Повстанці перевірили всі посвідчення особи

 

Тактика – Медсестри та студенти-медики, які навчаються в університетах, допомагали повстанцям

 

Тактика угорських ІПсО

 

Psyops Тактика – Угорська радіостанція заявила, що демонстранти не були контрреволюціонерами, а «були втіленням продовження соціалістичного розвитку».

 

Psyops Тактика - Почали з'являтися пов'язки з угорським триколором. Комуністичний символ у центрі соціалістичного прапора був вирізаний, залишивши лише колір триколора. На захопленій бронетехніці або тій техніці, що перейшла на бік повстання зафарбовували символіку та малювали національний герб Угорщини. Скрізь майорів довоєнний прапор – витягли зі схованок.

 

Psyops Тактика – угорська – радіостанція, комуністичний символ з центру прапора вирізався так, щоб залишився лише триколор Угорщини, використані триколірні пов’язки для бойовиків, знято червоні зірки, знищена інша комуністична символіка, націоналістичні графіті на стінах, вивішували довоєнні прапори

 

Psyops Тактика - Захоплені радянські танки та бронетехніка автоматично розфарбовувалася угорською символікою. Це суміш пропаганди та уникнення дружнього вогню.

 

Радянська Контрпартизанська Тактика - Угорщина

 

COIN Тактика - AVH (Таємна поліція) відкрила вогонь зі свого штабу по деяких демонстрантах, які потім почали насильницьку угорську революцію.

 

COIN Тактика – Було кілька вбивств цивільних демонстрантів, у тому числі на площі Кошута, де 75 було вбито та 284 поранено 25 жовтня 1956 року.

 

COIN Тактика – фотографії, зроблені під час повстання, пізніше були використані радянськими військами для арешту як демонстрантів, так і озброєних повстанців.

 

COIN Тактика – На жаль, це була не єдина радіостанція в Будапешті, і радянські спецслужби за допомогою інших радіостанцій транслювали інформацію, що радянські війська були запрошені угорським урядом з метою сприяти придушенню «контрреволюційного» повстання. Ця радіостанція повідомила угорським військам наказ залишатися в казармах. Радянський Союз погрожував стратити будь-якого угорського солдата, який приєднається до повстання. – Необхідно контролювати всі радіостанції та підстанції, резервувати розташування радіостанцій, як правило, за містом.

 

COIN Тактика – оголошено воєнний стан

 

COIN Тактика – Міг 15 обстріляв демонстрантів – 17 вбитих і 110 поранених у Тисакечське (велике місто)

 

COIN Тактика – СССР запросив угорське військове керівництво уряду на переговори, а потім заарештував їх.

 

COIN Тактика - У бойових діях відбулася перерва з 29 жовтня по 4 листопада 1956 року - час, використаний радянськими військами, щоб перемістити більше військ в Угорщину

 

COIN Тактика – Вивчений урок – Дружній вогонь по власних автомобілях – Під час вторгнення в Чехословаччину в 1968 році радянські війська намалювали білі розпізнавальні смуги на всій своїй бронетехніці, щоб зменшити кількість втрат від дружнього вогню. Це проблема, коли обидві сторони використовують однакову військову техніку.

 

COIN Тактика - Друга інтервенція з 4 по 12 листопада 1956 року - СССР доставив літаками 7 повітряно-десантних дивізій та перемістив в Угорщину 31 наземні дивізії.

 

COIN Тактика – СССР направив високопоставлених чиновників для проведення переговорів. Арештували всіх, з ким зустрічалися.

 

COIN Тактика – СССР створив новий уряд Угорщини

 

COIN Тактика – 600 радянських сімей, евакуйованих під час перемир’я, – могли стати великими заручниками

 

COIN Тактика – війська Варшавського договору не використовувалися. Не могли залежати ні від німців НДР, ні від поляків і виникли сумніви щодо використання чеських військ.

 

COIN Тактика – 4 листопада всі аеродроми, мости, розв’язки доріг, парламент, армійські казарми та бази були захоплені Радянською Армією. Роззброєні всі підрозділи угорської армії та поліції. Тільки в Будапешті роззброїли 30 000 військових.

 

COIN Тактика – Радянська армія використовувала артилерію та міномети.

 

COIN Тактика – Великобританія та Франція вторглися в Єгипет, щоб захопити Суецький канал 6 листопада 1956 року. Багато радянських десантних військ спочатку думали, що вони перебувають у Єгипті. Їх не повідомили про те, де вони розгорнуті.

 

COIN Тактика – Масові арешти 8 грудня 1956 р. – 33 000 з 230 страченими. У таборах для інтернованих полонених тримали до 1961 року. У 1963 році оголосили амністію, але діти не могли вступати до університетів тощо.

 

COIN Тактика – профспілки заборонені законом

 

COIN Тактика – лютий 1957 р. – Сформовано добровільне ополчення – Армія розпущена

 

COIN Тактика – Багато лідерів старого уряду шукали притулку в посольстві Югославії. – Коли вони вийшли, їх заарештували і судили. Усі лідери були страчені в 1958 році.

 

COIN Тактика – 185 угорських солдатів чинивши опір СССР убито, плюс 570 засуджених за участь або непокору наказам і 30 страчених.

 

COIN Тактика – снайпери AVH використовувалися для залякування натовпу

 

COIN Тактика – Відправляли на швидкості броньований автомобіль, щоб по вогню визначити позиції повстанців. Керування вогнем необхідне, щоб не видати всі позиції відразу.

 

COIN Тактика – 200 радянських військових притягнулися до дисциплінарної відповідальності за критику застосування сили Радянською Армією.

 

COIN Тактика – Радянська механізована дивізія була направлена ​​для закриття кордону. Дивізії не вистачало сил для виконання завдання, і вона була зведена лише до патрулювання.

 

COIN Тактика – Радянські військові радіостанції погано працювали в міській місцевості – Використовувалися телефонні наземні лінії. Якби повстанці захопили центральну телефонну станцію, для СССР було б складніше здійснювати зв’язок.

 

COIN Тактика – Бригада внутрішніх військ була відправлена зі Львова на підтримку. Вона повернулася назад в січні 1957 року.

 

COIN Тактика – страчено всіх вуличних лідерів повстання.

 

Примітка. Якщо ви коли-небудь будете в Будапешті, відвідайте «Будинок Терору»

Музей, відкритий у 2002 році.

Неконвенційна війна. Міський бій. Чечня. Unconventional warfare. Urban combat. Chechnya

Грозний 1995

Тактика – У Першій чеченській війні 1995/96 р. чеченські нерегулярні частини були об’єднані в відділення з 6 або 7 партизанів. Ці відділення були також поділені на два загони по 3 партизани в кожному. Склад:

1 х РПК

1 х РПГ

1 х снайпер

плюс командир відділення, в якості сьомого бійця, якщо це було можливо

3 x відділення плюс від 1 до 3 x 82 мм (середні) міномети = 1 взвод

3 х взводи = 1 х рота приблизно 80 х бійців.

 

Тактика – Коли зтикалися з російськими танками або іншими броньованими машинами, чеченське відділення використовувалося для атаки на один танк. Кулеметники та снайпери придушували вогонь піхоти противника, а перша РПГ стріляла у вибрану точку на танку. Одразу після цього друга РПГ випускалася в ту саму точку, досягаючи проникнення або, принаймні, завдаючи шкоди всередині танка.

Зауважте, що варіант цієї тактики застосовувався проти російської броні з використанням 3-х РПГ, що стріляли по одній точці, щоб забезпечити бажаний ефект.

 

Тактика – чеченські військові мали наступні переваги:

1. Знали добре один одного

2. Мали високу мотивацію

3. Добре знали місцевість

 

Тактика – Чеченці в першій чеченській війні використовували 1000 бійців, щоб атакувати одну російську механізовану колону, еквівалентну мотострілецькій бригаді.

 

Тактика – Цю чеченську тактику можна описати як «Пішу мобільну оборону». Недоліком було те, що чеченці йшли переважно пішки.

 

Тактика – Зауважте, що окрім використання тактики «барикади», який використовували північнокорейці в Сеулі в 1950 році, «піша мобільна оборона» може бути хорошим, якщо не кращим другим варіантом, коли не вистачає винищувачів.

 

Тактика - Чеченці повинні були мати Спостережні пункти на всіх в’їздах в Грозний, але не мали через нестачу робочої сили та відсутність попереднього планування. Мережа таких спостережних пунктів на усіх напрямках можливого просування російських військових була б дуже корисною. Для цієї мети можна використовувати активне цивільне населення.

 

Тактика – Засідки проти російських колон робилися з обох боків вулиці, як правило, з верхніх поверхів, тим самим давали можливість вести прицільний вогонь по росіянам, уникаючи дружнього перехресного вогню.

 

Тактика - РПГ також мали більше шансів пробити тоншу верхню броню танків і БМП.

 

Тактика – Як правило, місце для засідки вибиралося вузьким, щоб знищені передні та хвостові транспортні засоби колони блокувал б і затримувала решту бронетехніки.

 

Тактика – Коли перший і останній транспортні засоби колони були знищені, тим самим відокремлювали різні елементи в колоні від взаємної підтримки. Потім окремі частини колони знищувалися по черзі з використанням зосереджених сил.

 

Тактика – Радіозв’язок росіян часто блокувався завдяки високим і товстим будинкам Грозного. Чеченці, у свою чергу, використовували бігунів (переважно підлітків) для комунікації та зв’язку.

 

Тактика – За вищевказаних обставин у росіян не залишалося іншого вибору, окрім як покинути свої транспортні засоби та пробиватися назад до російських ліній пішки, якщо була така можливість.

 

Тактика – Зауважте, що жодного разу не згадується про те, що один броньований автомобіль відштовхує знищену машину, щоб вибратися із зони обстрілу. Це свідчило про погану ініціативу з боку розгорнутих російських військ.

 

Тактика – Росіяни виявили у своєму арсеналі в Грозному дуже ефективну зброю Міського Бою. Це була ЗСУ-23-4 «Шилка», яка стала найкращою зброєю для боротьби з чеченськими засідками. Зверніть увагу, що ця мобільна система зброї розроблена як мобільна система протиповітряної оборони. На відміну від танків і БМП, «Шилка» могла вести вогонь по верхніх поверхах будинків.

 

Тактика – Іншою ключовою зброєю були ударні вертольоти (зауважте, що чеченці застосовували РПГ з високих будинків - Black Hawk Down в Могадішо відбулося в 1993 році і отримало світове висвітлення як тактика) і РПО-А «Шмель», який ефективно використовувався проти чеченських позицій РПГ.

 

Тактика – Багато текстів про Першу чеченську війну не згадують про те, як чеченці організували вилучення покинутих російських бронетранспортерів і БМП, а також боєприпасів, зброї, їжі та обладнання у російських загиблих і поза транспортними засобами. Це потребувало серйозних зусиль, та мало бути сплановано заздалегідь, щоб зрушити знищені транспортні засоби тощо.

Для цього могли бути використані вірні цивільні добровольці.

 

Тактика – Зауважте, що росіяни не засвоїли, що поки бронемашина не перебуває в бойовій позиції, вона повинна перебувати на холостому ходу і не мати вимкненого двигуна. Це була або погана підготовка екіпажів російської бронетехніки, або ознака дефіциту палива для операції, що, у свою чергу, мало б викликати зацікавленість у атаках на бензовози в тилу противника. Танк, який не може рухатися, марний.

 

Тактика – Ще одна тактика, яку використовували чеченці, полягала в тому, щоб обстрілювати танки з вікон підвалу. Ворожі танки не могли вести вогонь по вікнах підвалів. Для цього треба було  відступити на значну відстань, що часто було неможливо. Ось чому танк без підтримки піхоти в міському середовищі дуже вразливий.

 

Тактика – Зверніть увагу, що російські колони рухалися повільно і обачно. Якби вони рухалися на швидкості, то, можливо, застали б чеченців зненацька. Саме таку тактику використовували американці, щоб перевірити оборону всередині Багдада в березні 2003 року. Атакувати колону американської броні, що швидко рухається, було занадто важким для іракців, незважаючи на певну підготовку до міської війни.

Тактика – 131-а ОМБ 1 і 2 січня 1995 року трималася переважно притиснутою до залізничного вокзалу та вантажної станції в основному чеченськими снайперами після того, як їх броня та БМП були знищені вогнем РПГ. Загони РПГ і РПК залишили тут своїх снайперів та вирушили на полювання на інші танки.

 

Тактика – Зауважте, що росіяни відправили свій спецназ, щоб спробувати з’ясувати, що відбувається з колонами. Спецназ блукав навколо, намагаючись уникнути чеченських відділень пішої мобільної оборони, і врешті-решт повернувся з малою корисною інформацією. Причиною цього були погані та нечіткі накази, які були незрозумілими щодо їх реальної місії, а не низька якість операторів Спецназу.

 

Тактика – В кінці, росіяни почали використовувати артилерію та повітря, а за ними невеликі піхотні підрозділи, які підтримують танки та БМП, по черзі підтримувані ударними гелікоптерами на кожній будівлі. Росіяни брали по одній будівлі. Таким чином росіяни зайняли Грозний, але також вбили багато мирних мешканців (переважно росіян) і при цьому знищили місто.

 

Тактика – зауважте, що вони знищували будівлі вздовж маршруту, яким йшли росіяни, але проігнорували інші будівлі, які йшли паралельно.

В умовах конвенційної міської війни це було б смертельною помилкою, тому що чеченці відправили б війська для нападу на відкриті російські фланги та тилові райони, роблячи це з будівель, які не були зруйновані. Проблема полягала в тому, що це були міські бої не конвенційної війни. У чеченців не було живої сили, необхідної для нападу на фланги, хоча, ймовірно, у них все одно було чим відволікти росіян від їх головних цілей.

 

Тактика – Чеченці розставляли міни-пастки скрізь, де тільки могли - всередині будівель, а також проти транспортних засобів зовні. Проблема полягала в часі, нестачі підготовки та нестачі робочої сили. Використовуючи дружнє населення, можна зробити значно більше. Не всі громадяни готові боротися, але багато хто готовий допомагати опосередковано. Побудова мін-пасток і навіть їх установка, можливо, були хорошою роботою для цивільних волонтерів. Не варто недооцінювати цю тактику розкладання мін. Повстанець у міській війні грає на час і політичні переваги, щоб отримати висвітлення в міжнародних ЗМІ. Міни-пастки та міни зазвичай можуть ефективно затримати ворога в міському середовищі, як можна побачити в дослідженні, присвяченому табору біженців Дженін на Західному березі.

 

Тактика – каналізація використовувалася як схованки та підземні тунелі в міських боях.

 

Тактика – Швидкість стрільби російської артилерії в Грозному оцінювалася в 20-30 пострілів на хвилину.

 

Тактика – мінні поля та барикади використовувалися чеченцями, щоб загнати росіян у зони вбивства.

 

Тактика – Росіяни почали посилати невеликі передові групи, які виявляли засідки, і тоді російські війська йшли як на машинах, так і на ударних вертольотах, щоб ліквідувати таку засідку. Цей тип «приманки» став нормою до кінця боїв у Грозному. Зауважте, що це означає, що чеченці повинні були влаштувати короткочасні засідки, а потім тікати, використовуючи заздалегідь сплановані шляхи втечі.

 

Тактика – Чеченці просто відмінили «приманку», використовуючи снайперів, щоб залучити більші російські сили в засідки. І нападник, і захисник можуть грати з «Приманкою» в міській війні.

 

Тактика – Коротше кажучи, росіяни збільшили артилерію, авіацію, використання ударних вертольотів та розвідувальне патрулювання.

 

Тактика – чеченська організована злочинність, яка діяла за межами та всередині Чечні, використовувалася для отримання зброї, транспорту тощо для чеченських повстанців. Це було головною причиною, чому російські МВС так ненавиділи чеченців. Під час війни використовувати всі шляхи допомоги чи підтримки є нормою. Будьте готові зробити те ж саме.

 

Тактика - Ті чеченці, які не отримали сигналів, просто слідкували за звуком гармат і вступали в бій, коли з’являвся ворог.

 

Тактика - Погана погода все ще може вивести з ладу деякі російські бойові літаки. (Зауважте, що навіть сьогодні не всі російські літаки справді здатні до будь-яких погодних умов) Погана погода завжди є другом партизана в багатьох відношеннях.

 

Тактика - Проте 1 січня 1995 року росіяни почали артилерійський обстріл чеченців. Постраждали російські мирні жителі, які проживали в Грозному, оскільки чеченці постійно переміщали свої засідки або вогневі позиції. Це також означало, що велика частина міста була знищена до того, як була захоплена.

 

Тактика – Зазначимо, що Президентський палац був однією з найбільших будівель Грозного. Великі будівлі не так просто знищити навіть за допомогою артилерії та авіаційних бомб. Підвал використовувався чеченцями як головний штаб і ніколи не був повністю покинутий до того, як його взяли російські війська.

 

Тактика – 16 лютого 1995 року було оголошено чотириденне припинення вогню для евакуації вбитих та обміну військовополонених у Грозному.

Захисники повинні використовувати будь-який шанс на припинення вогню. Це може означати, що навіть одностороннє припинення вогню з боку противника має бути прийняте.

Захисників слід намагатися якомога більше заохочувати до такого припинення вогню.

Захисники міста мають на меті затягнути оборону міста в політичних і моральних цілях.

 

Тактика – Зверніть увагу, що в Грозному 1994/95 росіяни вимагали припинення вогню в міській війні в середньому кожні 5 днів, при цьому перемир'я тривало від 2 до 4 днів щоразу. Це свідчить про відсутність планування, підготовки та, ймовірно, погану систему логістики.

 

Тактика – Чеченці зробили все можливе, щоб затягнути бойові дії в Грозному з міркувань психологічної війни, політичних та міжнародних причин. Чим довша боротьба, тим більше доказів необхідності та права на незалежність, чим довша боротьба, тим краще і легше отримати міжнародне визнання своєї справи за звичайних обставин. Це питання законності причини.

 

Тактика – У Грозному Президентський палац справді був укріплений і захищався до останнього поки чеченське керівництво таємно не відійшло з нього.

 

Тактика – Зауважте, що штаб чеченців був у Президентському палаці не лише тому, що це був символ чеченської влади, а й тому, що це була одна з найбільших будівель у місті, яку не можна було легко перетворити на руїни.

 

Тактика – Зауважимо, що росіяни в даному випадку не атакували на широкому фронті і не захищали свої фланги. Знову ж таки, за звичайної практики міського бою у конвенційній війні це було б смертельною помилкою. Лише нестача чеченської робочої сили та відсутність міської розвідки з боку чеченців врятували росіян від серйозних втрат.

 

Тактика – На другому та третьому етапі росіяни ввели значно більше війська в якості підкріплення, оскільки вони усвідомили, що міська війна є дуже складним випробуванням для тих, хто не навчений цьому. Пам’ятайте, що американці під час Корейської війни, а потім у В’єтнамі довели, що їх сили змогли перомогти переважаючі комуністичні сили в обороні, наприклад, у Сеулі та Хюе, належним чином компенсуючи вогневу міць живою силою. Проте росіяни в Чечні використовували просту грубу силу для подолання своїх ворогів, а не лише належне використання вогневої сили.

 

Тактика – Коли росіяни почали використовувати артилерію, то чеченці почали «обіймати» російські позиції, і в цьому випадку росіянам було важко застосувати підтримку артилерії повітря та ударних вертольотів без ураження власних військ. Зауважте, що це та сама тактика, яку використовували В’єтконг для протидії переважній вогневій потужності Америки.

 

Тактика – Росіяни також з часом почали використовувати снайперів спецназу, щоб приховати свої атаки.

 

Тактика – Міський бій у Грозному також довів, що РПГ можна використовувати для непрямого вогню як артилерію, стріляючи поверх будівель, щоб снаряди потрапляли на сусідню вулицю, де зосереджені російські війська.

 

Тактика – танки та БМП створюють хороші блокпости на швидкісних магістралях.

 

Тактика – Спецназ в Чечні використовував світло-шумові гранати в міській війні.

 

Оборона Грозного

1. Грозний мав лише 3 концентричні кола оборони – це було пов’язано з браком часу на підготовку та наявністю військ (Берлін, 1945 р.)

2. Широкі проспекти захищали артилерія і танки

3. Мости були захищені, але не підірвані – Не вистачало вибухівки (Берлін, 1945)

4. Велися бої як за площі, так і за розв'язки доріг і перехрестя

 

Примітка – росіянам не вдалося повністю оточити Грозний у 1995 році

Спогади виживальника: Досвід виживання у Сараєво під час бойових дій… Memories of a Survivor: The Experience of Surviving in Sarajevo During the Fighting…

виживання

 Це розповідь людини про те, як він та його родина виживали в містечку з населенням 60 000 осіб поблизу обложеного Сараєва. Текст дає розуміння якими навичками треба володіти, та що робити, щоб вижити у місті під час військової облоги.

Довідка - Облога Сараєва стала найдовшою облогою столиці Боснії і Герцеговини в історії сучасної війни. Спочатку вона була обложена силами Югославської народної армії, а потім збройними силами Республіки Сербської і так званими «російськими добровольцями», вихідцями з колишніх радянських республік, в основному з Росії. Облога тривала під час Боснійської війни від 5 квітня 1992 року по 29 лютого 1996 року (1.425 днів), це втричі довше, ніж час облоги Сталінграда і на рік довше, ніж час блокади Ленінграда.

Після того, як Боснія і Герцеговина проголосила свою незалежність від Югославії, боснійські серби, чиєю стратегічною метою було створення нової Республіки Сербської, яка мала включати частини боснійської території, оточили Сараєво силами чисельністю близько 13.000 осіб і взяли його в облогу. На довколишніх пагорбах були розміщені артилерія, міномети, танки, зенітні установки, важкі кулемети, реактивні системи залпового вогню, звідки проводилися обстріли і атаки на місто. Починаючи з 2 травня 1992 року, серби блокували місто. Боснійські урядові збройні сили всередині обложеного міста, що налічували 70.000 війська, були погано озброєні і не мали змоги прорвати блокаду.

Підраховано, що 9.502−14.011 осіб загинули під час облоги, у тому числі 4.548−8.407 солдатів і 4.954−5.604 цивільних осіб. Військові втрати боснійських сербів становили 2.229 солдатів, загиблими або зниклими безвісти. Перепис 1991 року показує, що до облоги в місті та прилеглих до нього районах проживало 525 980 осіб. Існують оцінки, що до початку облоги населення в самому місті становило 435.000. Нинішні оцінки числа мешканців, що проживають у Сараєві, коливаються від 300.000 до 380.000 осіб.

Текст наведений без змін.

«Я з Боснії, а ви знаєте, що там було пекло з 1992 по 1995 роки. Протягом року я жив і вижив у місті з населенням 60 000 осіб без води, електрики, бензину, медичної допомоги, цивільної оборони, системи розподілу продовольства та інших муніципальних служб, без будь-якої форми централізованого управління.

Наше місто було блоковане армією протягом цілого року, і життя в ньому було справжнім лайном. У нас не було ні поліції, ні армії, були озброєні групи, і ті, хто був озброєний, захищали свої будинки та сім'ї. Коли все це почалося, деякі з нас були підготовлені, але у більшості сусідських сімей запасу продовольства було всього на кілька днів. У деяких з нас були пістолети і тільки у небагатьох були АК47 і рушниці. Через 1-2 місяці в місті почали орудувати банди, вони трощили всі, наприклад, лікарні дуже скоро перетворилися на справжні бійні. Поліції більше не існувало, а лікарняний персонал не виходив на роботу на 80%.

Мені пощастило, що моя сім'я була на той час численною — 15 людей у ​​великому будинку, 6 пістолетів, 3 АК47. Тому ми вижили принаймні більшість із нас.

Американці скидали нам сухі пайки кожні 10 днів, щоб допомогти оточеному місту, але цього було замало. Біля деяких, дуже небагатьох будинків були городи. Вже через 3 місяці поповзли перші чутки про смерть від голоду та холоду.

Ми зняли всі двері та віконні рами із занедбаних будинків, розібрали наш паркет і спалили всі меблі для того, щоб зігріватися.

Багато хто помирав від хвороб, особливо через воду (з моєї родини — двоє), оскільки пили ми здебільшого дощову воду. Доводилося також їсти голубів і навіть щурів.

Валюта дуже швидко стала нічим і ми повернулися до бартерного обміну. Жінки віддавалися за банку тушонки. Важко про це говорити, але це правда - більшість жінок, які торгували собою, були зневіреними матерями.

Вогнепальна зброя, боєприпаси, свічки, запальнички, антибіотики, бензин, акумулятори, їжа - це те, за що ми билися, як звірі. У такій ситуації все змінюється — більшість людей перетворюються на монстрів. Це було огидно.

Сила була у кількості. Якщо ти живеш один у домі, бути вбитим і пограбованим було лише питанням часу, незалежного від того, наскільки добре ти був озброєний.

Сьогодні я та моя сім'я добре підготовлені — у нас є запаси, я добре озброєний і маю досвід. Не має значення, що може статися — землетрус, війна, цунамі, інопланетяни, терористи, дефіцит, економічний колапс, масові заворушення… Важливо те, що щось трапиться.

Висновок з мого досвіду - ви не зможете вижити один, сила в кількості, правильному виборі надійних друзів, в єдності сім'ї та її підготовці.

1. Наскільки безпечно було пересуватися містом?

Місто було поділено на спільноти за вулицями. На нашій вулиці було 15-20 будинків, і ми організували патрулювання по 5 озброєних людей щовечора, щоб стежити за бандами та нашими ворогами.

Усі обміни відбувалися лише на вулиці. За 5 кілометрів від нас була ціла вулиця для обміну, все організовано, але через снайперів туди було надто небезпечно ходити.

До того ж по дорозі туди можна було нарватися на бандитів і бути пограбованим. Я сам ходив туди лише 2 рази, коли мені потрібно було щось дійсно особливе та важливе (ліки, здебільшого антибіотики).

Ніхто не користувався автомобілями — вулиці були заблоковані уламками, сміттям, кинутими машинами та й бензин був за ціною золота.

Якщо треба було кудись іти, то робилося це лише вночі. Не можна ходити одному, не можна ходити надто великою групою, лише по 2-3 особи. Всі повинні бути добре озброєні, переміщатися потрібно дуже швидко, в тіні, через руїни будинків, а не вулицями.

Було багато банд із 10-15 осіб, іноді їх чисельність сягала 50. Але було багато і нормальних людей — таких як ти і я, батьки, діди, які вбивали та грабували. Не було „героїв” та „лиходіїв”. Більшість була десь посередині і була готова до всього.

2. А дерева, мені здається, що навколо вашого міста багато лісів, чому ви палили ваші меблі та двері?

Навколо мого міста не було великого лісу. Це було дуже гарне місто — з ресторанами, кінотеатрами, школами, аеропортом та культурними центрами. У нас у місті був парк, плодові дерева, але все це було спиляно менше ніж за два місяці.

Коли немає електрики для того, щоб приготувати їжу і зігрітися, вам доведеться спалювати все, що попадеться під руку — меблі, двері, паркет… А горить все це дуже швидко.

У нас не було доступу до передмістя та приміських ферм – у передмісті був ворог, ми були оточені. А в місті ти ніколи не знаєш, хто твій ворог.

3. Які знання стали Вам у нагоді в цей період?

Ви повинні собі уявити, що це фактично було повернення до кам'яного віку! Наприклад, я мав газовий балон. Але для опалення та приготування їжі я його не використовував, це було занадто дорого! Я пристосував його для заправки запальничок - запальнички були безцінними! Хтось приносив мені порожню запальничку, я її заряджав і брав за це банку консервів чи свічки.

Сам я за професією фельдшер і за цих умов мої знання були моїм капіталом. У такий час знання та навички, наприклад, вміння лагодити речі, цінуються дорожче за золото. Речі та запаси закінчаться, це неминуче, а ваші знання та навички – це можливість заробити собі на їжу.

Я хочу сказати — вчися лагодити речі, взуття чи людей. Мій сусід, наприклад, умів робити гас для ламп. Він ніколи не голодував.

4. Якби у Вас сьогодні було 3 місяці на підготовку, щоб Ви зробили?

3 місяці на підготовку? Хм… Утік би за кордон! (Жарт)

Сьогодні я знаю, що все може змінитись дуже швидко. Я маю запас продовольства, засоби гігієни, батарейки… Запас на 6 місяців. Я живу в квартирі з хорошим рівнем безпеки, я маю будинок з притулком в селі в 5 км від моєї квартири, в будинку також є запас на 6 місяців. Це невелике село, більшість його мешканців добре підготувалися, вони навчені війною.

У мене 4 види вогнепальної зброї та є по 2000 набоїв до кожної.

У мене гарний будинок із садом, а садівництво я знаю.

Крім того, я більше не хочу почуватися лайном — коли всі довкола кажуть, що все буде добре, я вже знаю, що все завалиться.

Тепер у мене є сили робити все для того, щоб вижити та захистити мою сім'ю. Коли все руйнується, треба бути готовим робити неприємні речі заради врятування своїх дітей. Я просто хочу, щоб моя сім'я вижила.

Вижити одному практично немає шансів (це моя думка), навіть якщо ти озброєний і підготовлений, зрештою, якщо ти один, ти помреш. Я бачив це багато разів. Добре підготовлені численні групи та сім'ї, з різноманітними навичками та знаннями це найкращий варіант.

5. Чим є сенс запасатися?

Окрім боєприпасів, продовольства, засобів гігієни, акумуляторів, батарейок, зверніть увагу на прості речі для обміну – ножі, запальнички, мило, кремні. І ще алкоголь, який може зберігатися довго — віскі (марка не має значення), найдешевший, це дуже хороший товар для обміну.

Багато хто помер через антисанітарію. Вам будуть потрібні дуже прості речі, але у дуже великій кількості, наприклад, дуже багато мішків для сміття. І клейкої стрічки. Одноразові тарілки та склянки, пластикові чи картонні, їх знадобиться дуже багато. Я це знаю, бо ми цим не запаслися. Моя думка, що запас засобів гігієни важливіший, ніж запас продовольства.

Можна легко підстрілити голуба, знайти їстівні рослини, але неможливо знайти або підстрелити дезінфікуючий засіб, наприклад. Необхідно мати багато миючих засобів, дезінфікуючі засоби, мило, рукавички, маски… все одноразове.

Крім того, потрібні навички надання першої допомоги, необхідно знати, як промивати рани, опіки або навіть вогнепальне поранення, бо жодної лікарні немає. І якщо ти навіть знайдеш лікаря, у нього може не бути знеболювального або тобі не буде чим йому заплатити. Навчіться використовувати антибіотики та запасіться ними.

Зброя має бути простою. Зараз я ношу Глок .45, тому що він мені подобається, але цей калібр тут не поширений, тому я маю ще два 7.62-мм російських ТТ. Тут багато такої зброї та боєприпасів. Я не люблю автомат Калашникова, але він є у всіх, тож…

Потрібні речі невеликі та непримітні, наприклад, добре мати генератор, але краще мати 1000 запальничок «BIC». Генератор при експлуатації шумить і привертає увагу, а 1000 запальничок недорогі, займають мало місця, і їх можна обміняти на щось.

Воду ми використовували переважно дощову — збирали в 4 великі бочки, а потім кип'ятили. Поруч була річка, але вода в ній незабаром стала брудною. Ємності для води також дуже важливі. У вас повинні бути бочки, відра та контейнери для зберігання та транспортування води.

6. Золото, срібло допомогли Вам?

Так. Я особисто все золото поміняв на боєприпаси. Іноді ми могли використовувати гроші (німецькі марки та долари), щоб купити деякі речі, але ці випадки були рідкісні, а ціни непомірні. Наприклад, банка квасолі коштувала $30-40. Місцева валюта знецінилася дуже швидко, простіше кажучи, ми постійно обмінювалися.

7. Чи дорого коштувала сіль?

Дорого, але дешевше ніж кава та сигарети. Я мав багато алкоголю, і я його обмінював без проблем. Споживання алкоголю зросло більш ніж у 10 разів, ніж зазвичай.

Тепер, мабуть, для бартеру краще запасатися цигарками, запальничками та батарейками, бо вони посідають менше місця.

Я не був готовий на той час, у мене не було часу підготуватися. За кілька днів до того, як "лайно потрапило у вентилятор", політики по телевізору продовжували повторювати, що все гаразд.

А коли небо впало нам на голови, ми просто взяли те, що могли.

8. Чи важко було роздобути вогнепальну зброю, що можна було виміняти на зброю та боєприпаси?

Після війни зброя була у кожному будинку. Поліція конфіскувала багато зброї на початку війни, але більшість людей сховали. У мене є легальна зброя (з ліцензіями), згідно із законом це називається „Тимчасова колекція”. У разі заворушень уряд маєте право тимчасово конфіскувати всю зброю… отже, майте на увазі. Знаєте, є люди, які мають легальну зброю, але ще мають і нелегальну, на випадок можливої ​​конфіскації.

Якщо у Вас є хороші речі для обміну, знайти зброю не складно. Але ви повинні пам'ятати, що перші дні будуть найнебезпечнішими через хаос і паніку. Цілком можливо, що ви не матимете часу знайти зброю, щоб захистити свою сім'ю. Бути беззбройним під час хаосу, паніки та заворушень – це дуже погано.

У моєму випадку знайшлася людина, якій був потрібен автомобільний акумулятор для його радіо, а у нього була зброя, і я поміняв акумулятор на дві рушниці.

Боєприпаси я іноді вимінював на їжу, а за кілька тижнів міняв їжу на боєприпаси. Я ніколи нічого не обмінював у себе вдома та ніколи у великій кількості. Тільки дуже мало людей (мої сусіди) знали про те, як багато в мене зберігалося в будинку.

Хитрість полягає в тому, щоб зберігати максимум можливого по площі і по грошах. Потім, ви розберетеся, що найбільш затребуване.

Уточню – боєприпаси та зброя, як і раніше, для мене головна позиція, але хто знає, може на друге місце, я поставлю протигази та фільтри.

9. А що з безпекою?

Захист був дуже примітивним. Повторюю — ми не були готові, і ми використовували те, що могли.

Вікна були вибиті, покрівля у жахливому стані через бомбардування. Усі вікна були заблоковані мішками із піском, камінням. Я підпер ворота до саду сміттям і використав алюмінієві сходи, щоб перелазити через паркан. Коли я повертався додому, просив, щоб мені її передали.

На нашій вулиці мешкав хлопець, який повністю забарикадував свій будинок. Він зробив дірку у стіні сусідського зруйнованого будинку – свій секретний вхід.

Це здасться дивним, але всі будинки, які були найбезпечнішими, були розграбовані та зруйновані першими.

У моєму районі були гарні будинки із парканами, собаками, сигналізаціями та залізними ґратами на вікнах. Натовп нападав саме на них. Деякі змогли відбитися та встояти, інші ні. Все залежало від того, скільки було людей та зброї всередині.

Безумовно, безпека важлива, але й поводитися потрібно стримано. Якщо ви живете в місті і трапляється таке лайно, вам знадобиться просте скромне житло з великою кількістю зброї та боєприпасів. Скільки боєприпасів? Та скільки можливо!

Наскільки це можливо, потрібно зробити свій будинок непривабливим.

Сьогодні, я маю сталеві двері з міркувань безпеки, але це тільки для того, щоб врятувати мене від першої хвилі хаосу. Після цього я піду, щоб приєднатися до великої групи друзів чи сім'ї у сільській місцевості.

Під час війни у ​​нас були різні ситуації, не хочу вдаватися до подробиць. Але на нашому боці завжди була переважаюча вогнева міць та паркан. Завжди хтось спостерігав за вулицею – гарна організація у разі набігу банд має першорядне значення.

У місті завжди стріляли.

Знову ж таки, наша кругова оборона була примітивною – всі виходи забарикадовані, залишені лише невеликі отвори для стволів. Завжди щонайменше 5 членів сім'ї всередині будинку були готові до бою, а одна людина на вулиці сиділа в укритті.

Щоб не бути вбитим снайпером, доводилося залишатися вдома цілий день.

Слабкі гинуть у перші дні, інші виборюють життя.

Протягом дня майже ніхто не з'являвся на вулиці через снайперів – лінія оборони була дуже близькою.

Багато хто загинув, бо хотів розвідати ситуацію, наприклад, адже це дуже важливо. Хочу нагадати, що ми не мали інформації, ні радіо, ні телевізора, нічого, крім чуток.

Не було організованої армії, але ми були солдатами. Ми були змушені. Кожен носив зброю та намагався захищатися.

Я вам так скажу, якщо завтра це повториться, я буду як усі – скромним, зневіреним, можливо я навіть покричу, або заплачу.

Жодного модного одягу. Я не збираюся одягати супер форму і кричати: "Вам усім... негідники!"

Я буду непомітним, добре озброєним і підготовленим, уважно оцінюючи ситуацію разом зі своїм найкращим другом чи братом.

Зрозумійте, не мають жодного значення ваша супер-оборона, супер-зброя, якщо люди побачать, що тебе слід пограбувати, бо ти заможний, тебе пограбують. Це лише питання часу та кількості стволів.

10. Як було з туалетом?

Ми використовували лопати та будь-яку ділянку землі, ближче до будинку… це виглядає брудно, але це так і було.

Ми милися дощовою водою, іноді в річці, але це було надто небезпечно.

Туалетного паперу не було, а навіть якби він був, я б його на щось обміняв. Все це було тяжко.

Я можу дати вам кілька порад – по-перше, ви повинні мати зброю та боєприпаси, а вже після цього все інше, я маю на увазі все!

Звичайно, багато залежить від ваших площ та вашого бюджету.

Якщо ви щось забули або прогаяли, це не страшно, завжди знайдеться хтось, з ким ви можете обмінятися. Але якщо ви пропустите зброю та боєприпаси, доступу до обміну у вас не буде.

І ще, я не бачу проблем у великих сім'ях та кількості ротів – більше сім'я, більше зброї та більше сил, ну а потім, як і закладено у людях природою, відбувається адаптація.

11. А догляд за хворими та травмованими?

Травми переважно це вогнепальні поранення.

Без фахівців та всього іншого, якщо потерпілому вдавалося знайти лікаря, він мав десь близько 30% шансів вижити.

Це не було як у кіно, люди помирали, і багато хто з них загинув від занесених до ран інфекцій. У мене був запас антибіотиків на 3 або 4 процедури, звичайно, тільки для моєї родини.

Найчастіше зовсім дурні речі вбивали людей. За відсутності ліків та нестачі води, простої діареї буде достатньо, щоб убити вас, особливо дітей протягом кількох днів.

У нас було багато шкірних захворювань, харчових отруєнь, і ми нічого не могли з цим зробити.

Використовували багато лікарських рослин та алкоголь. На короткий термін це допомагало, але в довгостроковій перспективі це було жахливо.

Гігієна це основне, та мати максимальну кількість ліків, особливо антибіотиків.

EPICEDION, себто вірш жалобний про шляхетного й вічної пам'яті гідного князя Михайла Вишневецького

Анонім  1

EPICEDION,

себто

Вірш жалобний про шляхетного й вічної пам'яті гідного князя Михайла Вишневецького, каштеляна київського, черкаського, канівського, любецького старости... котрий у своїй вітчині, в замку Вшиневецькім, на п'ятдесят п'ятому році життя, п'ятнадцятого жовтня, з понеділка на вівторок   1-А, року від народження Христа 1584-го, віддав Богу душу.

До читача

Щоб дійшло це до людей, спілкою подбали:

Що один все написав, інші друкували.

Ні додать, ні вкоротить — діло завершилось,

Хай своїм життям живе те, що народилось.

Тільки щиру правду тут чесно написали,

Та коли б кому здалось, що не так сказали,

Знай, що легше поганьбить, ніж за приклад взяти.

А до того ж всім підряд марно догоджати.

Справжню вроду кожен сам може розпізнати,

Хай зодягнута вона в найпишніші шати.

Як нема вина, вода за обідом п'ється,

Як Марон 2 розкошувать — те не всім дається.

Сталось так, а не інак — скільки є жалоби,

Отже, й тут не все й не всім буде до вподоби.

Та хай ліпше поміж нас житимуть вовіки

Ті, що славлять на весь світ подвиги великі

Вірних краєві синів, а не злісно лають,

Гідні подвигу діла в забутті лишають.

Так, як хворому, що вкрай потребує ліків,

Необхідно правду дать нинішньому віку.

Як із шлунка, що йому хворість допікає,

Підлих розумів брехня світ весь заливає.

Та у відчай не впадай, споконвік ведеться:

Як трава з теплом весни, правда скрізь проб'ється.

Правду важко задушить — гострі в неї роги.

Віку їй не вкоротить, правда — прудконога.

.....................................................................................

Вельможній пані... княжні Гальшці Зеновичівні, пані моїй милостивій... Найнижчий слуга, милостива княжно, хоче висловити вдячність за добродіяння, якими в домі вашої милості й понині втішається. На те з ласки моїх милостивих панів склав кількадесят віршів, пом'янувши ними благородного світлої пам'яті пана й добродія свого милостивого покійного, тож-бо не Гомеровим чи Вергілієвим віршем, а з простої гадки своєї, що подаю в. в., своїй милостивій пані, прохаючи, аби в. в. ту працю мою як від найнижчого слуги свого з вдячністю прийняти зволила.

Писано в Нижній Білці, дня першого січня, року 1585-го.

Хай затихне лютні спів, дивний Аполлоне,

І солодкі не бринять струни, Амфіоне.

Цитро мила, припини ніжне щебетання, —

У моєму вірші жаль, жаль і сумування.

Світ оманливий, хиткий, наче мрево в полі,

Звідки знать, яка тобі випадає доля.

Тільки радості зазнав, горе підступає,

Не так добре, як лихе нас не оминає.

У веселощах одним швидко час збігає,

Другий в куряві сидить, долю проклинає.

Вдень здоровий сам іде, завтра труп виносять,

Бо сліпа підступна смерть без розбору косить.

Нетривкий цей білий світ, хто того не знає,

Що нічого вічного в світі цім немає.

Ми як гості чи посли в світі правовірнім,

Кажуть нам: «Пора іти», — рушили покірно.

Найвельможніший — і той мусить підкорятись,

Бо від долі — хоч-не-хоч — нікуди діватись,

Їй підвладні королі та князі славетні,

Що багатий, що жебрак, що пани шляхетні.

Не помилувала смерть князя над князями,

Мужа, лицаря взяла, славного ділами.

Не схотіла смерть лиха князя обминути,

Не дала на втіху всім довше тут побути.

Тяжко згадувать той час, жалісну годину,

За якої світлий князь грішний світ покинув.

Щиросердий чоловік сном заснув довічним.

Він не паном був — вітцем, до усіх привітним.

Ти дітей осиротив, лицарю звитяжний,

Що ординців відганяв і громив відважно.

Згадка імені твого ворогів страхала,

Незліченні сили орд мужність зневажала.

Смерть суворості печать на чоло поклала,

Найдорожче узяла, завдала нам жалю.

Світ немилий, із очей гірко ллються сльози,

Вже покійному ніхто й трохи не поможе.

Як утриматись від сліз, тільки-но згадаєш

За добродія свого, що світ полишає?

Шиті золотом ясні шати заховайте,

Розмальовану стіну чорним запинайте.

Повелів господь узять лицаря, що здавна

Речі Посполитої був сенатор славний.

Гляньте, славні лицарі славної корони,

Як бере сенаторів пан Бог безборонно.

Україна над Дніпром стала сиротою,

Вже заступника свого згадує з журбою.

Прогнівили Бога ми, що отак карає,

Ліпшого провідника з війська забирає.

Він надійним був щитом цілій Україні,

Пам'ятає силу ту бусурман донині.

Князь що турків, що татар, хижих, навіжених,

Од кордонів одганяв, як собак скажених.

В Дикім полі, де не глянь, височать кургани —

Мовби небо уночі всіяне зірками.

Князь із лицарством своїм виходив полями.

Одганяли ворогів гострими шаблями,

Не давали люд в полон, бранців одбивали,

Небезпеку, як і смерть, мужньо зневажали.

Глянути б на ті поля — певно, посмутніли,

Гірко плакали б, якби плакати уміли.

В різних землях і краях знали князя добре,

Звідусіль до нього йшло лицарство хоробре.

Предки князя визначні, родовиті, звісні,

Вихідці з Литовського, ще здавен, князівства.

З імені достойного Корибут преславний,

Що за подвиги свої став у світі знаний.

Королем був обраний, панував у чехів 3,

Якнайліпше послужив Посполитій Речі.

Зигмунда, що цезар був, вигнав із Морави,

І князівство Шльонське взяв, повернув державі.

Вроцлав, Бітум випалив, німчиків притиснув

Гордовитих, їх здолать цезар сам не мислив.

У князівстві Лужицькім гнів його спізнали,

Гордих вроцлавців тоді вдруге покарали,

Бо порвали з чехами, к цезарю пристали,

Зверхності монаршої все не визнавали.

Від монарха і ведуть рід свій Вишневецькі,

Дім Збаразьких — ще одна лінія отецька.

Як від щепи паросткам буйний ріст дається,

З того дому славного княжий рід снується.

Пане Боже, бережи їх високомості

Та своїми крилами вкрий із високості.

А коли вже, Господи, волею своєю

Славний дім применшуєш, то з ласки твоєї

Хай би вгору він ішов, як ото буяє

Дерево сливове, пагони пускає.

Дому множитись дай так, милістю натхнений,

Як розмножив Авраам рід свій незчисленний.

З божого приречення князь помер преславний,

Він дружину з дому мав, що у світі знаний, —

Юрія Зеновича, лицаря такого,

Що преславні королі відали за нього.

За діяння лицарські угри пам'ятають

І у хроніках своїх ясні згадки мають.

Янушу Угорському — за королювання

Мужнім серцем лицарським послужив він справно,

Туркам голови знімав, здобував звитяжство,

Що за ласки Божої випадало часто [...].

Слів бракує те життя гідно оспівати,

Славні подвиги пером важко описати.

Перш за все відзначимо: Посполитій Речі,

Не шкодуючи, віддав силу молодечу.

Вірою і правдою їй служив, для неї

Жертвував і статками, й кровію своєю.

Замолоду сміливість в серці тім буяла,

Тож і шаблі Марсовій спати не давала.

Двадцять п'ять минуло літ 4 лицарю, як доля

Повела його в степи, до Дикого поля.

Небезпечна та важка випала дорога,

В першій битві скуштував щастя бойового.

Речі Посполитої охоронцем ставши,

За безсмертну славу сам, як належить, дбавши,

З лицарством своїм поля об'їжджав просторі,

Все шукали ворогів, все були в дозорі.

Доля їх не підвела, як нерідко може:

Ціле лігвисько орди вгледіла сторожа.

Перекопського царя двір, бач, розкошує,

Тільки не Девлет-Гірей — Шаткурей керує.

На прудких аргамаках буйно виїжджають,

Наших, що стоять здаля, битись викликають.

Князь сміливо на татар кинутись готовий,

Підбадьорює своїх красномовним словом:

Не боятися татар, хоч яка їх сила,

А по щастя в їхній стан ринути сміливо.

Кількість війська у бою часом важить мало,

Менший більшого долав — часто так бувало.

Сотні тисяч Ксеркс привів воїнів у гори,

Підкорити край чужий сподівався скоро.

Греків мужніх силу й міць нехтував, напевно, —

Військо втратив задарма, сам утік ганебно.

Тридцять тисяч мав монарх греків під рукою,

Та наклали в битві злій перси головою.

Упаде, мов Ксеркса міць, сила бусурманська,

Бог поможе подолать хитрого поганця,

Бачу, кожен має хіть кинутись у битву,

Отже, з Богом, вже нема часу на молитву.

Дружно вдармо на лихих грізних бусурманів,

Злі татари не страшні мужнім християнам.

Славу, мертві чи живі, ми добудем нині,

Хай вона із диких піль високо полине.

Став за звичаєм своїм бусурман до бою,

У руках готовий лук з гострою стрілою.

Битву розпочати знак подали зурною,

Прокотилося «гала!» грізною луною.

Князь із лицарством своїм кинулися мужньо,

До густих татарських лав підступили дружно.

Без страху з обох сторін шаблями рубають,

Інші з коней списами вершників спихають.

Довгий час точився бій, врешті християнам

Бог поміг, перемішав лави бусурманам.

Розпорошені в степу, крутяться безладно,

Наші знову зусебіч нападають справно.

Не один Гіревич злий полетів з бахмата,

Серед степу горілиць полягло багато.

Чи звитяга, а чи смерть — все у Божій волі,

Князь повірив у свою незрадливу долю.

Кровію татарською шабля обкипіла,

Нездоланний захисник праведного діла.

Він із лицарством здобув славну перемогу,

Знатним бранцям показав у полон дорогу.

Про великий грізний бій досі слава лине.

Серед степу, де Хорол до Дніпра доплинув 5

Підіймається курган, Кільдешовим званий,

Там валяються й тепер голови погані.

Давні римляни колись добрий звичай мали,

їхні лицарі в нудьзі час не марнували.

Хай був спокій, не війна — меч не відкладали,

У змаганнях молоду силу гартували.

В полі вчилися мерщій лави шикувати,

Управлялись, щоб умить на коня сідати,

Як до шанців, як на штурм, як іти у наступ,

Як і пішо, і з коня ворога покласти.

Добрих гетьманів також Україна мала.

Гетьманів з країн чужих не потребувала.

І при княжому дворі — хто про те забуде! —

У змаганнях час минав лицарського люду.

Не достойних їх розваг лицарі цурались,

А своєму повсякчас ремеслу навчались.

Як з прудкого румака на скаку стріляти,

Як у герці бусурман шаблею рубати.

Як супроти кінних лав пішими ставати

Та нападника здаля списом уражати.

У навчаннях нелегких бойовому ділу

На Вкраїні піднялось лицарство уміле.

Має хіть вояк в поля часто виїжджати,

Не удома, а в степу мусить вікувати

Та вистежувать татар у полях широких,

За поганцем пильнувать із могил високих.

Кожен тільки тим живе, що про славу дбає,

Небезпечних бусурман гордо зневажає.

Якось нашим серед дня посміхнулась доля:

Турки свій обоз вели білгородським полем.

Зовсім близько князь Роман Сангушко покійний

Із двором своїм стояв, схований надійно.

Вишневецький з ним з'єднавсь, раду вкупі мали,

На якій провідника спільного обрали.

Князь Ружинський їх повів, наш Євстахій славний,

Серця мужнього вояк і собою гарний.

На покірливість йому дружно присягали

І негайно вусебіч чати розіслали.

Вістку ті несуть — сідла турок коней, певно,

Добре чути по росі, як дзвенять стремена.

Зблідли в небі золотім світанкові зорі,

Щойно день ясний почав випливати з моря.

Помолилися князі, — не спіткнись, мій коню! —

Легко рушили своїм звичаєм до бою.

Підійшли під самий бік схованого стану,

Кожний тільки знаку жде ринуть на поганих.

Турки, справні, як завжди, грізно насували,

Чати, як водилося, наперед послали.

Обережно їм устріч наші підступали,

Що задумав бусурман, зірко пильнували.

Із китайки прапорці розмаїті мають.

А на сурмах жалібні думи вигравають.

Раптом хитрі вороги вийшли з-за могили,

Наступать гучна труба нашим провістила.

Шпарко кинулись у бій, мужньо нападають,

Довгі списи бусурман жертв собі шукають.

Наші з луків і рушниць турка пригостили,

У траву з обох сторін мертві покотили.

Поле сповнив дикий крик, ехо гук розносить,

Щоб аллах поміг, турчин у розпуці просить.

Наші ворога тіснять, турки відступають,

А сміливці зусебіч мужньо насідають.

Добре шаблями січуть і з рушниць стріляють,

З ласки Божої од нас турки утікають.

Розгубилися украй, тил свій відкривають,

їм тюрбани із голів шаблею знімають.

Ті втікають в Білгород, кидаються в воду,

Де попало плавом пруть, не спитавши броду.

По гонитві преважкій ледь перепочили,

Раптом бачать — рій татар суне з-за могили.

Аж до неба дикий крик злодії зчинили,

Несподіваним «гала» наших сполошили.

Та осідлані стоять коні під рукою,

Лави кинулись умить шикувать до бою.

Бачать, свіжа сила йде, а самі стомились,

Та бундючних бусурман зовсім не страшились.

Ще сміливіше поган зустрічають ницих:

Ті лиш луки підняли — гримнули рушниці.

Стріли хмарою летять, дим у небо звився,

Не один вояк з коня без душі звалився.

Втрат обидві сторони немалих зазнали,

Бо фортуна тим і тим рівно слугувала.

Не злічить ряди татар, дужо напирають,

Ледве стримуючи їх, наші відступають.

Під ударами поган лави поламались,

Хоч сміливці, хто як міг, мужньо захищались.

Нещасливо повелось нашим серед поля,

Нещаслива в час лихий їх спіткала доля.

Хоч недовірків тіла густо землю вкрили,

Втрат зазнавши немалих, наші відступили.

Мужніх лицарів біда теж не обминає,

Бо зрадлива нам усім доля випадає.

Скандербег — великий князь, воїн знаменитий —

Стільки раз перемагав турків гордовитих,

Дуже часто святкував з лицарством хоробрим,

Та фортуна й з ним не раз повелась недобре.

А візьми Володислав 6, з королів угорських.

Перед ним колись тремтів султанат заморський.

Гору одинадцять раз брав над ворогами,

Турка з Тракії прогнав, як щура із ями,

Щоб до Азії назад повернув напасник,

Щоб на звільненій землі зраді край покласти.

А дванадцяту почав битву біля Варни,

Одвернулась доля зла, кров лилася марно,

Нещасливим був кінець, зірка з неба впала —

Короля великого нагла смерть спіткала.

Хто в сідлі, той під коня раптом може впасти,

Хоч до того багатьох сам зумів покласти.

Не водилося ще так на цім грішнім світі,

Щоб щасливці не були в лиха на приміті.

Щойно греки у похід військо спорядили,

Щоб у Трої вояки кривдників провчили,

Разом з ними й Ахіллес меч узяв одразу,

Бо ж вітчизні хтось посмів учинить образу.

Тож і князь сповна віддавсь лицарському ділу,

Щоб вітчизна утисків більше не терпіла.

Доброчесний син завжди неньку захищає,

Кривди їй від ворогів мужній не прощає...

Ще за Августа, тоді, як він у Посволі

З незчисленним військом став, геть покривши поле,

Щоб лівонця присмирить, хоч який він гордий,

Відомстить магістрові за незносні шкоди,

Чуйний князь не забаривсь до такого діла,

У почеті короля воював уміло.

До монарха з воїнством прилучивсь надійним,

Коні, зброя, лицарі — все було добірним.

Вірою і правдою, кров'ю слугували,

Де найважче, там свою мужність виявляли.

Вийшли з королівського табору дозором,

Щоб лівонця вислідить, хитрого і злого.

Розпустили вусебіч бойові загони,

Не один із німчиків опинивсь в полоні.

Бранців князь до короля хутко посилає,

Що король із вдячністю від слуги приймає.

Князь — природжений вояк, виявив відвагу,

Королівську заслужив шану та повагу,

Добрим старостою став 7 там на Україні,

Де до моря Борисфен плине по рівнині.

Мужнім лицарям завжди Україна рада,

Бо щороку від татар — підступи та зрада.

Не допустить добрий син землю плюндрувати,

Буде власними грудьми матір заступати.

Воєн не доводилось старості чекати:

Завжди лізе зла орда до чужої хати.

Серед степу понад Пслом злодії спинились,

Де зручніше грабувать, звіддалік дивились.

Про появу старости, мабуть, ще не знали,

Може, відали — новий, мало що зважали.

Та у замірах своїх помиливсь, поганин,

З перемоги не втішавсь лютий бусурманин.

Тільки князь про них почув — наказав ладнатись,

Обережно за Дніпро став переправлятись.

Потім лицарство його, що відвагу мало,

Розгорнулось, як у бій, чвалом поскакало.

На безпечнім місці кіш потайці розклали,

Князь розвідників послав, щоб хутчій узнали,

Де нападники свій кіш у степу ховають,

Скільки люду, з чим прийшли, що там замишляють,

А як тільки з місць своїх спробують рушати,

Щоб за ними повсякчас пильно наглядати.

В чистім полі «язика» важко ухопити,

Поки ждали певну вість, серце стало нити.

Та невдовзі в княжий стан чати прискакали,

Що до лігва ворогів близько підступали.

Татарове всім кошем скоро рушить мали.

Те почули від поган — їхню мову знали.

В другу чату 8 у татар вартових спіймали

І негайно до коша князеві прислали.

Все, що треба, за поган, врешті, з'ясували,

Бо у війську перед тим різне все гадали.

Триста збройних у татар — схоплені зізнались.

Хоч і більше, ніж у нас, мужні не злякались.

Бачать гетьмана свого наміри сміливі,

Добрий приклад бадьорить, додає всім сили.

Зарум'янилась зоря, почало світати,

Темінь ночі перед днем стала відступати.

В третю чату знак дали: вороги рушають,

Прудконогих румаків поспіхом сідлають.

Попереду наших князь справно порядкує,

В грізні лави бойові лицарів шикує.

Гадку має на коші ворога застати

І наказує ту ж мить уперед рушати.

Поспішали, скільки сил, кіш очам відкрився,

Раптом з лівої руки ворог появився.

З ласки Божої його легко погромили,

До коша ні жодного звідти не пустили.

Потім кинулись на кіш, крик страшний зчинився,

Стан татарський, наче рій, враз розворушився.

Поспішають чимскоріш сісти на бахматів,

Наші ж прагнуть швидше їх шаблею дістати.

Першим приклад князь подав: спис метнув щосили,

Тіло ворога з коня мертве полетіло.

Наші духом піднеслись, дужий гук піднявся,

Бо знамення то було їхнього звитяжства.

Ще сильніше на поган мужні напирають,

Як побачили, що ті вже вождя не мають.

Татарва в очеретах схованку шукає,

Хоч борониться на смерть, з боєм відступає.

Наші з коней втікачів списами спихають,

Хто у лозах заховавсь — звідти витягають.

Щасна доля там була князеві зичлива,

Де невірні всю свою загубили силу.

В'язнів, коней у татар узяли багато,

За таке звитяжство їм добру славу мати.

Півтораста в нас було люду бойового,

А татарина ущент розгромили злого.

За гетьмана у татар Сохор був великий,

Та в бою зневажив Бог всі його молитви.

Мужній гетьман Ганібал в Карфагені славнім

Натерпівсь од римлян злих за часів прадавніх.

Карфагенці отчий край дружно боронили,

Від кордонів римських зайд, як собак, гонили.

Бо неситі на чужу землю зазіхали,

Хоч на те ніяких прав злодії не мали.

Дай же, Боже, щоб сини мужнії родились,

Котрі б отчій стороні віддано служили,

Рідну землю ворогам кривдить не давали,

Речі Посполитої межі захищали.

Як ото цнотливий князь дбав за те належно:

Де відважно виступав, а де — обережно.

Над усе йому були честь і вічна слава,

У багатство не вбивавсь, бо то марна справа.

Послужив хоробро князь Речі Посполитій.

Задля неї не вагавсь кров свою пролити.

Ті діяння пам'ятні, за усе те, звісно,

Нагородою була ласка королівська.

Змушуєш укласти мир бусурмана злого,

Та не жди, не сподівайсь приязні від нього.

Ненадійне й нетривке з ницим побратимство;

Пристає на злагоду, думає про здирство.

Чи ж про дружбу з отаким може бути мова:

Присягався не чіпать, та ламає слово.

Знов береться за розбій, честі ж бо не має,

Здавна жити з того звик, що чуже хапає.

Рудаш із Білгорода з іншими агами,

Що були в своїх краях знаними вождями,

Силу взявши немалу, ліку їй не знали,

Вдерлися в князівську Русь, на Поділлі стали.

Що покривдили людей, що в полон побрали,

З награбованим добром хутко повертали,

Наші чати назирці, скоро сповістили,

Що грабіжники в степу близько зупинили.

Полем бродять, як вовки, «язика» шукають,

Певно, щось проти Черкас злісне замишляють.

Кільканадцять чоловік злодії схопили,

З ними зразу ж до коша чвалом поспішили.

Наші чати потайком по слідах помчали.

Де Пивиха є гора, ті кошем стояли.

З чати смілих молодців уперед послали.

Не загаялися ті, «язика» дістали.

Все, що треба, про татар вивідали швидко,

Непомітно до коша підступили близько.

Князь коротку раду мав, як справніш почати,

Після того наказав, де кому ставати.

Підбадьорював своїх, щоб страху не мали:

Менша сила скільки раз більшу розганяла,

І Господь, що помага вірним християнам,

Утішатися не дасть злодіям поганим.

Не тривожтесь, що татар завеликі сили,

Пригадайте, як раніш більшу силу били.

Пожаліймо й страдників, котрі потерпають

У полоні у татар, помочі благають.

Після того з місць своїх справно виступали,

Труби переможний марш гучно вигравали.

Перед світом Люцифер зачиняє браму,

День ясний із хмар нічних виплива рум'яно.

Як сторожа від татар вгледіла погоню,

З криками «гяур! гяур!» скочила на коней.

Князь за ними по слідах поспіхом ступає,

Рудаш стямився й своїх битись наставляє.

Наче в краї без людей татарва бродила,

Як у себе вдома, кіш в полі розложила.

Князь напучує своїх, військо об'їжджає,

Перший з кличем бойовим битву починає.

Як рогатину підняв, так і вдарив дужо,

Збив татарина з коня, виполошив душу.

Наше військо, як один, мужньо напирає,

Бачать злодії — не жарт, хто куди втікає.

Той хапається коня, той без ладу б'ється,

Із коша виття татар лине в піднебесся.

Рудаш крик підняв на тих, котрі коней мали,

Щоб гяурів одбивать з луками ставали.

Стріли падають, як дощ, з посвистом недобрим.

Князь із військом не здригнувсь, кинулись хоробрі

Й збоку обійшли татар, коней захопили,

Боронитись не стає ворогові сили.

Що одні від куль рясних з коней повалились,

Інших переляк узяв, зовсім розгубились.

Наших доля вберегла, ницих розгромили,

А розгромлених в степу, як зайців, ловили.

Рудаш з жменькою своїх у яру сховався,

Десь у ямі чи під пнем ночі дочекався.

Не так здобич, як полон наші одгромили,

І мужів, і матерів з дітками малими.

Сорок схоплених татар там же пов'язали,

Наче бидло, до Черкас в замок їх погнали.

Ось як благородний син за вітчизну дбає,

Татарву від рідних піль мужньо одбиває,

Для вітчизни жертвує статками, здоров'ям,

Хай лиш слава на весь світ лине з Подніпров'я.

Перемогу вкотре вже князь із військом справив,

В Гродно двадцять бусурман зв'язаних одправив,

Королеві Августу виказав пошану.

З-над дніпровських диких піль, зі свойого стану

Королеві в'язнів князь часто відсилає,

Тільки винагороди жодної не має.

А годилось вшанувать князя тим же чином,

Як сторонні королі, в інших землях, чинять...

Прикро, як сусідом той, що на зле готовий,

Та ще й віра не така, зовсім інша мова.

Як оце ми поблизу бусурмана маєм.

Україна від злодюг вічно потерпає.

Він не сіє і не жне, за жнива не дума,

Награбованим добром живиться бандюга

Кочове життя веде, харцизяк збирає,

Нашу землю грабувать злодій поспішає.

Не сидить в коші, в степу никає невпинно,

Де що можна потягти, підглядає пильно.

Бакай, Телес, Сивербас серед поля стали,

У Черкасах промишлять підлий намір мали.

Тільки зло задумали, зразу й учинили,

З різних боків до Черкас швидко підступили.

Перед містом у полон люду нахапали,

Що худоби, що добра потягли немало.

Князь про напад бусурман певні вісті має,

У погоню зразу ж сам військо споряджає.

Підбадьорив лицарів полум'яним словом,

Кожен щоб з поганином битись був готовий.

Щоб найперше всі за честь дбали та за славу,

Щасна доля у бою випада по праву.

Щойно на Чигирині злодіїв догнали,

На тім місці без страху битву зачинали.

Кожен лицар, наче лев, сміло наступає,

Мужність один одному у серця вселяє.

Звичним танцем 9 татарва з криком наїжджає,

Не здригнувшись, той наскок військо одбиває.

Закипів кривавий бій, градом сипле стріли,

Князь встигає бути скрізь, править битву вміло.

Крикнув: «Ну ж бо, як один, з усієї сили,

Вдармо, діти, разом, як раніш трощили.

Подивіться, злодії з ляку метушаться,

Врятуватися від нас їм тепер не вдасться».

Бакай із старшиною свіжих приганяють,

Танцем знов наскакують, сильно напирають.

Крики, брязк шабель, які здобичі шукають,

Бусурмани хмари стріл з луків випускають,

їх до річки, до води наші притискають,

Татарове на той бік утікать гадають.

Наші хитро удають, що не помічають,

А тим часом до ріки підступ одрізають.

Татарва одбігла враз дружно з поля бою,

Знов зібралась, наліта лавою одною.

І з такою силою знову насідають,

Так січуть, що з-під шабель іскри вилітають.

Хоч татарин і конав, але мужньо бився,

Від рогатини з коня не один звалився.

Та немає ладу в них, хто куди тікає,

Наші гонять і січуть, у полон хапають.

В тому полі мужній князь, воїн справедливий,

Перемогою втішавсь з лицарством щасливим.

Після бою багатьох у полон забрали,

Котрих, Августе, тобі тут же відіслали.

Ясно князь усім сказав про свої заслуги,

Він був сповнений чеснот, як той Гектор Другий.

Як належиться, чинив до своєї смерті,

Благородний не зганьбив лицарської честі,

Часто грізних бусурман він долав щасливо,

Був для нашої землі батьком милостивим.

І на римлян татарва мало що зважала,

Хоч було, що римська міць всюди панувала.

Гострі стріли бусурман князя обминали,

В Дикім полі перед ним вороги дрижали.

В кожній битві у полон брав татар звитяжець,

Що даремно гаяв час — так ніхто не скаже.

Скрізь ласкавою була до щасливця доля,

Тільки з ласки Божої не упав десь в полі.

На Вкраїні серед піль завжди неспокійно,

Без запрошення сусід преться ненадійний.

Тягне, лупить, шарпає все, що попадеться,

Хоч і знає, що йому дарма не минеться.

Смерть тут знайде, та на те злодій не зважає,

Як зневажив власну честь, про життя не дбає.

Під Черкаси Рараджа вивів п'ятсот кінних

Через хащі потайки в темені осінній.

Хитро сплутавши сліди, бусурман ховався,

В місто вдертися вночі нагло намірявся.

Вдень кусати не посмів, ночі став чекати,

Щоб зненацька налетіть, сонних пов'язати.

Рано сонця ясного світлий лик сховався,

Місяць слідом появивсь, високо піднявся.

Люд, як завжди, уночі упокоївсь, сонний,

Раптом по усіх церквах вдарено у дзвони.

Сон де й дівся у людей. «Пробі! Ґвалт!» — волають,

А татари тут і там частокіл ламають.

Князь, зачувши шум страшний, джурів не чекає,

Вмить прокинувшись від сну, воїнів гукає,

Щоб перед поганином боязні не мали,

Щоб татарських злих собак з міста виганяли.

Мовби сонце, так лице місяця світилось,

Як тривога через зайд в місті учинилась.

Татарюги хмари стріл на людей пускають,

Гострі стріли з посвистом з луків вилітають.

Та від наших влучно б'ють довгії рушниці,

Не урвавши здобичі, утікають ниці.

Князь із мужніми людьми далі напирає,

Переслідує татар, остраху не знає.

Бусурмани захисту на лугах шукають,

Інші все ще стрілами місто осипають.

Одгромили татарву, відкотивсь напасник,

Хоч з ганьбою відступив, знову ж буде красти.

Так і є, за кілька днів хижі повернулись,

Посягнути на чуже ще раз заманулось.

Щойно в небі зайнялись світанкові зорі,

Фебос віз свій золотий викотив із моря,

Як татари де й взялись, місто обступають.

Але й наші проти них з міста поспішають.

Пішим строєм підійшли, битву починають,

Ратищами довгими вершників збивають.

Татарва наскакує, випускає стріли,

Наші кінних із рушниць відбивають сміло.

З коней падають одні, інші утікають,

Наші гонять втікачів, на аркан хапають.

Двадцять зв'язаних татар в замок волочили,

А ще більше на лугах мертвих залишили.

Як і перш, розбійник злий не урвав нічого,

Хоч і хитро підступав до добра чужого.

Знов невдачу потерпів, відійшов з ганьбою,

Бо відважний чуйний князь вчасно став до бою.

Потім Бакай сподівавсь — більшого добуде,

Немалий оршак зібрав здирницького люду.

Вдерся через частокіл уночі до міста,

Вдень кусати не посмів бусурман зловісний.

Та нічого не урвав хитрістю своєю,

Обернулось так, що сам потерпів від неї.

Ледве цілий до орди якпрудкіш подався,

Цілий день в очеретах, мов кабан, ховався.

Як хитруєш, то й чужу хитрість мусиш знати,

Коли хочеш з хитрості зиск для себе мати.

А поганці на своїй хитрості спіткнулись

І, діставши одкоша, биті повернулись.

Тільки ж той розбійник злий часу не марнує,

Нашу Наддніпрянщину знов і знов плюндрує.

Як і ми, й Москва від них часто потерпає,

Так-бо сталося, що їх за сусідів маєм.

Не виборюють у нас волю, незалежність,

Мають око заздрісне на чужу маєтність.

Тої волі, що у нас, злодії не знають,

Тільки задля користі шаблю підіймають.

Справедливо дав Господь силу християнам,

Щоб могли протистоять хижим бусурманам.

А коли б між християн та була ще згода,

Не терпіли б, як тепер, їхні землі шкоди.

Злодіїв уже б давно в Азію загнали,

Де вони колись свої становиська мали.

Був безпечний би тепер батько з діточками,

Не ховався б по лісах та поза кущами.

Подивіться, як в сльозах орачі блукають,

Вигнано їх із садиб, шеляга не мають.

Бачимо ж, як бранців тьму тягнуть на арканах.

А той сам подався геть, на місця незнані.

Рідко хто, було, з нужди вибереться швидко,

Як жорстокий бусурман обдере до нитки.

На Поділлі лихо те й на Волині знають,

Наддніпрянці од татар часто потерпають.

Дякувати долі: є на Дніпрі потужні

України оборонці, сміливі і мужні,

Котрі гострих шипаків зовсім не бояться,

Котрі силі хижій, злій здатні опираться.

Певно, Краків, Познань теж часто б потерпали,

Коли б хижих над Дніпром наші не спиняли.

А ще тут за бусурман певні вісті мають,

Про великі напади в Краків сповіщають.

А як влізуть потайки, цілими не вийдуть,

Ледве ноги винесуть, як не зовсім згинуть.

Триста кінних вів ага, Білгородський Януш,

Думав хитро плюндрувать подніпровський край наш.

Заходились грабувать, як завжди робили,

Вірні люди про татар князю сповістили.

Двісті кінних він узяв, швидко спорядився,

За грабунки вчинені злодіям помстився.

Татарва понад Дніпром здирства учинила,

З награбованим добром до коша спішила,

І Трипіль, що на Дніпрі, геть розруйнували,

У полон людей взяли чи замордували.

Аж на Чорнім Ташлику злодіїв догнали.

Як ті наших вгледіли, в лави шикувались,

Якхутчіш в один загін кіннії зібрались.

Князь та лицарі його прямо наближались,

Мов не бачили, що їх можуть оточити.

Тою хитрістю вдалось ницих обдурити.

Як зіткнулися, ураз сурми залунали.

Татарюги, як завжди, хитро підступали.

Князь ті викрути татар дуже добре знає,

Від яких і сильний муж часом потерпає.

Зразу ж крикнув на своїх, щоб до бою стали,

Нечестивих, як один, дружно одбивали.

Крики бранців та плачі хмари розганяють,

Просять Бога зв'язані, жалібно благають,

Щоб у час лихий поміг з неба християнам

Та щоб силу покрушив ницих бусурманів.

Не загаявся Господь порятунок дати

Тим, кому судилося слізно так прохати.

В нечестивих у бою мужності не стало,

Скоро військо бусурман від страху дрижало.

Наші з князем ще жаркіш хижих припирають,

Ті ж частинами з рядів врозтіч випурхають.

Правда гору узяла, знітились погани,

Наші б'ють їх і січуть, ловлять на аркани.

Коротко з поганами аргументували,

Силогізми шаблями їхні спростували.

Скоро клятих бусурман до ноги розбили,

Трупами розбійників берег річки вкрили.

Бранці до своїх осель цілими вертали,

Злодії в злих намірах одкоша дістали.

Не всім щастя випада, як нашому князю,

З ласки долі серед піль не зазнав ні разу

Він поразки від татар, воював звитяжно,

Тільки й знав, що все ходив степом неосяжним.

Добрий гетьман і про те мусив пам'ятати,

Що безсмертну славу муж має здобувати.

Та клейнодів пильнував, котрі йому дано,

Од кордонів одганяв бусурман поганих.

Королеві сповіщав, де вони кочують

І коли з арматою вдертися міркують.

А не менше ще й на те князь мав пильне око,

Щоб з Московії царем не порушить спокій.

До царя своїх послів посилав із миром,

За провини сповіщав бусурман нещирих,

Котрі й під час злагоди чинять шкоду часто,

А тому й у мирний час жди від них напасті.

Хроніки пригадують Вітовта старого,

Над ординцями значні давні перемоги.

Аж за Волгою татар ще й ногай громивши,

Він в Литву привів полон, слави тим заживши.

То чому б це похвала князя обминала,

Як його рука не раз бусурман в'язала?

Та іще й царевичів, а не простих бранців,

Як ото Сатман-Гірей, зверхники поганські.

І калга, що Алп-Прей, тих зазнав розкошів,

Селямет-Гірей із ним, брат його молодший.

У дарунок їх віддав королю обачно,

За ту послугу король князеві був вдячний.

Заслужив на те наш князь, правду слід сказати,

Щоб в історію діла славні записати.

Завжди правив з гідністю і хоробро бився,

Україні над Дніпром щиро прислужився.

Захищав її, як син, чуйність мав і чесність,

Ні за себе він не дбав, а ні за маєтність.

Як годилося, чинив за свого гетьманства,

Україну не давав шарпати поганцям.

При звитяжцю не могли злі татарські орди

Звичними розбоями учиняти шкоди,

Особливо ж над Дніпром, де сидів потужний

Оборонець і вояк, сміливий і мужній.

І про те наш князь подбав, щоби городища

Щонайліпшими людьми осадить найшвидше.

Де раніше дикий звір по ярах ховався,

Де в державу нетрями бусурман вторгався, —

Там князь місто осадив, прямо в межиріччі,

По-прадавньому його Корсунем нарікши.

А коли б йому Господь більше літ дав гожих,

Мабуть, не лишилося б городищ порожніх...

Славнозвісний Сціпіон і Манілій добрий

Також консул Квінт Катул, Марій прехоробрий —

В цілім світі голосні римські гетьманове,

Риму послужить були повсякчас готові

Вірою і правдою, честю і здоров'ям,

Не жаліли ні життя, ні своєї крові.

Тож так само й мужній князь, це незаперечно,

Україні послужив там, де небезпечно.

Неодмінно там наш князь мусив появитись,

Тільки де з поганином випадало битись.

Як уважно до діянь князя приглядатись,

То, мабуть, неважко нам в тім переконатись,

Що наш князь хоробріший від отих гетьманів,

Од славетних Маріїв, Сціпіонів знаних»

Сміло олені себе в стаді почувають,

Як вони за гетьмана лева собі мають.

Левів юрмисько слабке, хоч вони й сміливі,

Як за гетьмана у них олень боязливий.

Так і військо, хоч яке і сміливе, й мужнє,

Як хоробрий не веде, не назвеш потужним.

Ганібал з малим числом війська проти римлян

їх при Каннах розгромив, силу вражу вим'яв.

Вправний гетьман святкував славну перемогу,

З поля битви ворога не пустив живого.

Кілька мірок перснів зняв з мертвих після бою.

Чом би ж князь у славі мав нещасливу долю?

Римський гетьман Сціпіон славен в цілім світі,

Гектор Ганібал також звісний, знаменитий.

Досі й слава Вітовта, хто того не знає,

Як ширококрилий птах, високо літає.

Чом же, князю наш, твоїй славі утихати?

їй годиться у віках голосно лунати!

Хай хоробрий Сціпіон, як державець перший,

Ахілеса доблесть ти хай не перевершив,

Ганібала не затьмив, вправного у війнах,

Геркулесу-велету ти нехай не рівня,

Що троянцям він наніс грізного удару,

Тільки ж, князю, й ти громив турчина й татара.

По тих війнах час настав в отчий дім вертати,

У вітцівському краю статки пильнувати.

Ні над чим не мудрував, гадку мав єдину:

Рідний край навідати, рідну предківщину.

І сюди по всіх трудах у час вечоровий

З дітьми і княгинею прибував здоровий.

Та фортуна зрадила, враз перемінилась,

Замість того, щоб радіть, всі ми засмутились.

По таких важких трудах тануло здоров'я,

Хоч оточений він був шаною, любов'ю.

Нагла хворість з тіла міць швидко забирала,

Жодні ліки кволому не допомагали.

Змучений, відчув кінець, до його покою

Неминуча скоро смерть з'явиться з косою.

За повинність пригадав, що він — християнин,

З щирим серцем прилучивсь до Господніх таїн...

При ясній був пам'яті, розмовляв до того,

Як, знесилений, віддав тихо душу Богу...

На п'ятдесят п'ятому відійшов він літі,

Благородно вік прожив князь на цьому світі.

Зросту був помірного, вигляд мав поважний,

Проти ницих ворогів мужній та відважний.

Повновидим був з лиця, вигляд мав ласкавий.

З цього кожен міг пізнать, що то князь наш славний...

ДО ЛАСКАВОГО ЧИТАЧА

Ні сріблу, ні золоту, ні сяйним клейнодам

Не дано тії ціни, що людським чеснотам.

Не за срібло-золото цноти добувають,

А своєю доблестю, ділом набувають,

Котрі в світі голосні, славу скрізь розносять

І хоробрих лицарів високо підносять.

Тих обранців на віки доля коронує,

Смерть не смерть їм, бо вони вічно тріумфують..

І хвала на всі віки матері щасливій,

Що для світу славного сина народила.

Вишневецьких княжий дім — то вітчина слави,

Котра голосно луна й по чужих державах.

Мужні лицарські сини з дому вилітали,

Поміж котрих доблесні гетьмани бували...

Вишневецький Михаїл, князь наш преподобний,

Каштелян був київський, похвали достойний...

Олександр , що в ратному був умілий ділі,

Рідний брат покійного, воїн сильний, смілий...

І Дмитро 11, великий князь, лицар всемогутній,

Муж достойний, доблесний, праведний і мужній.

Під горами Пивськими 12 разом з нашим князем

Він супроти бусурман бився, як звитяжець...

Не лякав сміливого хижий бусурманин —

Ні злий турок у чалмі, ні лихий татарин.

Шаблею чалму знімав разом з головою

І не раз проти татар він ставав до бою.

Це його на Хортиці добував цар кримський.

За той штурм татарин злий добре поплатився.

З втратами великими хижі відступили,

Яничарів і татар безліч загубили.

Знав про нього і турчин, знав і цар московський,

Потім зрадили його на землі волоській.

Так і князь, як повелось, з предків ще віддавна,

Краю рідному служив віддано та справно.

Добрі пагони ростуть з доброго коріння,

А від добрих паростків добре і насіння.

Що увесь достойний рід, що його коліна

Славу тільки доблестю добули нетлінну,

Котра голосно бринить, шириться повсюди

І ніколи не помре, вічно жити буде.

ЗАМКНЕННЯ ТИХ ВІРШІВ

Не гадай, татарине, що безкарно нині

Шкоди можеш учинять тут, на Україні.

Є ще славнії сини в нашій материзні,

Будуть мужньо боронить шаблею вітчизну.

Стережися, не зневаж князя молодого,

Він такий же войовник, як був батько в нього,

Котрий, пам'ятаєте, не спускав провини,

Як собак скажених, гнав вас із України.

Тим же чином доля дасть князю молодому

Силу й мужність, щоб змію одганять од дому.

Хай же доля береже славу його мості

І від лиха заступа крильми з високості,

Щоби син наслідував батьківськую справу,

Україні послужив, як державець правий.

АНОНІМ

«Epicedion,

себто вірш жалобний про шляхетного й вічної пам'яті гідного князя Михайла Вишневецького».

Твір дається за: Українська поезія XVI ст. — С. 169 — 194. Переклад з польської В. Пепи.

Ім'я і роки життя автора невідомі. Жив у Новій Білці, неподалік Кременця, служив секретарем у князя Михайла Вишневецького (рідного брата легендарного Дмитра Вишневецького-Байди).

1 Вказані число і день тижня дають змогу встановити, що автор користується новим стилем. Це дає підстави вважати його прихильником реформи.

2 «Як Марон...» — Йдеться про Вергілія.

3 «Панував у чехів...» — Один із князів Корибутів — Сигізмунд — був учасником гуситських воєн і правителем Чехії у 1422 р.

4 «Двадцять п'ять минуло літ». — Йдеться про битву з татарами на р. Хорол 1554 р.

5 «Хорол до Дніпра долинув» — твердження помилкове, бо Хорол впадає у р. Псьол.

6 Володислав — йдеться про Владислава III Варненьчика.

7 «Добрим старостою став.» — Йдеться про черкаського та канівського старосту Михайла Вишневецького.

8 «В другу чату» — За римським звичаєм нічний час автор розділяє на чати: друга чата заступала опівночі, третя — на світанку.

9 «Звичним танцем» — бойовий прийом татарської кінноти, що полягав у несподіваному наскоку, випусканні стріл з луків і такому самому несподіваному поверненні назад.

10 Олександр — мовиться про Олександра Вишневецького.

11 Дмитро — Дмитро Вишневецький. 

12 «Під горами пивськими» — поблизу Кременчука на Полтавщині.