![]() |
Україні - ядерний статус! |
І СЛАВА НАША ЙДЕ ПЕРЕД НАМИ, І ВІДКРИВАЄ НАМ БРАМИ МІСТ! (Великий Князь Київський Святослав Завойовник)
середа, 19 серпня 2009 р.
четвер, 6 серпня 2009 р.
середа, 5 серпня 2009 р.
ФОТО. Новгород-Сіверський
Собор Успіння Богородиці 1671р. Шкода, що барокові українські бані собору замінили на огидні кацапські цибулі. |
вівторок, 4 серпня 2009 р.
У понеділок 3 серпня пішов із життя лідер гурту "Брати Гадюкіни" Сергій Кузьминський. Вічна Пам'ять!
![]() |
Сергій Кузьминський |
Вчора, після тривалої боротьби з важкою хворобою, пішов із життя Сергій Кузьминський. На жаль, втішні прогнози лікарів не справдилися, і 3 серпня ми втратили справжнього музиканта й людину.
Гурт "Брати Гадюкіни" та сім'я Кузі висловлюють подяку всім тим, хто підтримував його протягом хвороби.
Прощання з Сергієм Кузьминським відбудеться 5 серпня з 15:00 до 22:00 у Львові на вул. Вірменській, 35 (Дзиґа).
ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ
П'яний московський президент МЄДВЄДЄВ (Фото)
середа, 22 липня 2009 р.
Той, хто навчив папуасів української
![]() |
Микола Миклуха-Маклай |
Микола Гоголь, нещодавній ювілей якого викликав цікаву й подекуди навіть змістовну українсько-російську дискусію, лише одна з сотень постатей, яких Україні було б дуже жаль віддати.
Ще більш колоритною постаттю, ніж Гоголь, є видатний мандрівник Микола Миклуха-Маклай, чергова річниця народження кого минула 17 липня. Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.
Старші читачі пам'ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.
Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.
Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.
Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух отримав теж героїчно. Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен. Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.
Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його. Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. За український патріотизм батька та його зв'язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.
Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо. Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".
Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.
Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе. У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше. Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова. Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.
Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів –швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".
Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай. Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці. Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.
Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо. Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв'язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.
Олександр Палій, історик
Джерело: УП
четвер, 16 липня 2009 р.
СКАНДАЛ! Російські ракети, що перебувають на озброєнні Індії, виявилися бракованими
![]() |
Кацапська дута потуга |
Джерело: КЦ
середа, 15 липня 2009 р.
Знайдено безцінну історичну пам’ятку – україномовний варіант Конституції Гетьмана Пилипа Орлика

Молодий київський історик Олександр Алфьоров (Інститут історичної освіти, Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова), працюючи взимку 2009 р. в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва, фонд «Дела о Украине»), розшукав єдиний відомий на сьогодні україномовний варіянт Конституції гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. Вона була прийнята в екзилі на зборах козацтва біля містечка Бендери (нині Молдова). Раніше Конституція Гетьмана Орлика була відома лише у латиномовному варіанті і переписах. Тепер можна говорити, що тривалий час україномовна копія Конституції Орлика таємно зберігалася на Запорізькій Січі, аж поки разом із іншими документами не була вивезена російськими військами після її зруйнування 1775 р.
Унікальність цієї Конституції полягає в тому, що її вважають першим у світі документом, у якому викладено положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статтей, а українську державу названо Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з Конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парляменту), яка мала б засідати тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову. Виконавча влада покладалася на гетьмана й Раду генеральної старшини, а судові питання передавалися на розгляд Генерального суду. Передбачалося також дотримання місцевого самоврядування згідно з нормами міжнароднього («Маґдебурзького») права, яке почало урізатися представниками царської адміністрації. Таким чином, українська Конституція 1710 р. випередила відомі пізніші конституції США (1787), Франції (1791) і Польщі (1791) і, хоч і не була впроваджена через несприятливі політичні обставини, засвідчила проґресивні наміри козацької еліти.
Унікальність цієї Конституції полягає в тому, що її вважають першим у світі документом, у якому викладено положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статтей, а українську державу названо Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з Конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парляменту), яка мала б засідати тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову. Виконавча влада покладалася на гетьмана й Раду генеральної старшини, а судові питання передавалися на розгляд Генерального суду. Передбачалося також дотримання місцевого самоврядування згідно з нормами міжнароднього («Маґдебурзького») права, яке почало урізатися представниками царської адміністрації. Таким чином, українська Конституція 1710 р. випередила відомі пізніші конституції США (1787), Франції (1791) і Польщі (1791) і, хоч і не була впроваджена через несприятливі політичні обставини, засвідчила проґресивні наміри козацької еліти.
Разом із Конституцією знаходиться Акт присяги гетьмана Пилипа Орлика на Євангелії, в якому він клянеться в непорушності прийнятого закону, та грамота короля Швеції Карла ХІІ, у якій він визнає законним обрання Пилипа Орлика гетьманом, як і саму Конституцію. Тут же долучено лист Карла ХІІ до кошового отамана Січі Якима Богуша, в якому король запевняє січовиків у продовженні війни проти Москви.
Конституція написана староукраїнською (руською) діловою мовою, якою користувалися на початку ХVIII ст. На полях знайденого документа зроблено російський переклад багатьох слів, що вказує на проблематичність сприймання цієї мови в тодішній Московській державі.
Як зізнався пан Алфьоров, копії документів, які він віз із Москви, ледве не були вилучені на кордоні російськими митниками. 18 червня 2009 р. дослідник урочисто передав знахідку до Музею гетьманства у Києві і провів прес-конференцію. Конституція вже стала часткою експозиції «Пилип Орлик — автор першої Конституції України». Знайдену Конституцію планується незабаром видати, а лист Карла ХІІ до січовиків скоро вийде у двомовному (англійська і українська мови) українсько-швецькому збірнику, присвяченому виставці «Україна–Швеція: на перехрестях історії».
Історична знахідка стало можливою завдяки фінансовій підтримці Програми дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій Альбертського університету. Діяльність Програми фінансується з фонду, створеного в 1987 р. Дарією Муцак-Ковальською та Михайлом Ковальським з Торонто. Спрямована на відродження і підтримку українських студій на зрусифікованому Сході України, Програма включає підтримку Східного інституту українознавства ім. Ковальських при Харківському університеті ім. Каразіна, Батуринського археологічного проєкту, щорічного конкурсу студентських наукових робіт, надання дотацій науковцям та видання журналу Схід–Захід.
Канадський інститут українських студій
Фото: Олександр Алфьоров презентує Конституцію Орлика 1710 р. у Музеї гетьманства (директор музею Галина Ярова ліворуч) (фотографія Віктора Крука).
Джерело: Тернопільська правда, Сварга
Канадський інститут українських студій
Фото: Олександр Алфьоров презентує Конституцію Орлика 1710 р. у Музеї гетьманства (директор музею Галина Ярова ліворуч) (фотографія Віктора Крука).
Джерело: Тернопільська правда, Сварга
неділя, 12 липня 2009 р.
середа, 8 липня 2009 р.
ФОТО. Чигирин. Суботів.
![]() |
Чигирин. Вид на замкову гору з боку музею. |
![]() |
Чигирин. Мамай. |
![]() |
Чигирин. Музей. Бойові козацькі сокири. Що означають засічки - знає кожний військовий... |
![]() |
Чигирин. Музей. Копія Гетьманського бойового прапора Хмельницького (оригінал у Швеції) |
![]() |
Чигирин. Музей. Кахлі 17ст. з трипільськими та сколотськими мотивами та тризубом. |
![]() |
Чигирин. Музей. Козацька броня. |
![]() |
Чигирин. Замкова гора. Вид зі стрільниці бастіону Дорошенка. |
![]() |
Чигирин. Вид з замкової гори. |
![]() |
Чигирин. Замкова гора. |
![]() |
Чигирин. План замку Патріка Ґордона 17 ст. |
![]() |
Суботів. Іллінська церква Гетьмана Хмельницького 1653р. |

понеділок, 29 червня 2009 р.
Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
![]() |
Музей Трипілля |
Олександр Поліщук переконаний, що про Трипільську культуру мають знати всі українці, бо українці, за його словами, – це не те, що люди першого сорту, а “вищі люди в світі”. За ними стоїть велична Трипільська цивілізація, вони є прямими нащадками того народу, який породив всі індоєвропейські народи, що пішли і в Європу, і в Азію.
![]() |
Музей Трипілля |
Адреса музею: вул. Риболовецька, 1, село Трипілля, Київська обл. (поблизу причалу). Їхати старо-Обухівською трасою через Українку.
Час роботи: з 10-00 до 18-00, вихідний — понеділок (окрім великих екскурсій за попередньою домовленістю).
Тел. для довідок: (067) 7719010, (067) 3494541.
Час роботи: з 10-00 до 18-00, вихідний — понеділок (окрім великих екскурсій за попередньою домовленістю).
Тел. для довідок: (067) 7719010, (067) 3494541.
четвер, 18 червня 2009 р.
четвер, 21 травня 2009 р.
вівторок, 19 травня 2009 р.
Якого чоловіка хочуть жінки в різному віці
У 16 років.
1. Щоб був красивим.
2. Щоб у нього була машина.
3. Щоб він цінував мене.
У 21 рік.
1. Гарний хлопець.
2. Чарівний та вихований.
3. Без фінансових проблем.
4. Щоб розумів мене.
5. Розумний та добрий.
6. Атлетичної статури.
7. Щоб стильно вдягався.
8. Щоб цінував все найкраще в житті.
9. Повний сюрпризів.
10. Щоб був коханцем з багатою уявою та романтиком.
У 32 роки.
1. Щоб виглядав пристойно, бажано не лисий.
2. Щоб відкривав переді мною двері машини та підтримував стілець, коли я сідаю.
3. Щоб мав достатньо грошей на гарну вечерю.
4. Щоб сміявся над моїми анекдотами.
5. Щоб носив мені торби з овочами.
6. Щоб мав хоча б один костюм.
7. Щоб йому подобалася добра домашня їжа.
8. Щоб не забував про дні народження та річниці.
9. Щоб хотів займатися сексом хоча б раз на тиждень.
10. Щоб мився.
У 40 років.
1. Не дуже страшний, нехай навіть лисий.
2. Постійна робота.
3. Щоб іноді запрошував мене куди не будь на вечерю.
4. Щоб ствердно кивав головою, коли я говорю.
5. Щоб пам’ятав фінали анекдотів.
6. Щоб у нього вистачало здоров’я пересувати меблі.
7. Щоб носив сорочку, що прикриває його пузо.
8. Щоб не забував закривати за собою кришку унітазу.
9. Щоб голився майже кожні вихідні.
У 55 років.
1. Щоб вистригав волосся у вухах та носі.
2. Щоб не пукав та не чухався на людях.
3. Щоб у нього були хоч які не будь заощадження.
4. Щоб не розповідав одні й ті самі анекдоти по 100 разів.
5. Щоб хоч іноді вилазив з постілі на вихідні.
6. Щоб надягав однакові шкарпетки та носив чисту спідню білизну.
7. Щоб йому подобалася гарна покупна їжа.
8. Щоб пам’ятав імена людей.
9. Щоб хоч іноді голився.
У 65 років.
1. Щоб його не лякалися діти.
2. Щоб його було не занадто дорого утримувати.
3. Щоб хропів не занадто голосно.
4. Щоб пам’ятав над чим сміятися.
5. Щоб у нього було достатньо здоров’я самого себе обслуговувати.
6. Щоб носив який не будь одяг.
7. Щоб пам’ятав де залишив вставні щелепи.
8. Щоб пізнавав мене.
У 75 років.
1. Щоб дихав.
2. Щоб не робив поза унітаз.
.
1. Щоб був красивим.
2. Щоб у нього була машина.
3. Щоб він цінував мене.
У 21 рік.
1. Гарний хлопець.
2. Чарівний та вихований.
3. Без фінансових проблем.
4. Щоб розумів мене.
5. Розумний та добрий.
6. Атлетичної статури.
7. Щоб стильно вдягався.
8. Щоб цінував все найкраще в житті.
9. Повний сюрпризів.
10. Щоб був коханцем з багатою уявою та романтиком.
У 32 роки.
1. Щоб виглядав пристойно, бажано не лисий.
2. Щоб відкривав переді мною двері машини та підтримував стілець, коли я сідаю.
3. Щоб мав достатньо грошей на гарну вечерю.
4. Щоб сміявся над моїми анекдотами.
5. Щоб носив мені торби з овочами.
6. Щоб мав хоча б один костюм.
7. Щоб йому подобалася добра домашня їжа.
8. Щоб не забував про дні народження та річниці.
9. Щоб хотів займатися сексом хоча б раз на тиждень.
10. Щоб мився.
У 40 років.
1. Не дуже страшний, нехай навіть лисий.
2. Постійна робота.
3. Щоб іноді запрошував мене куди не будь на вечерю.
4. Щоб ствердно кивав головою, коли я говорю.
5. Щоб пам’ятав фінали анекдотів.
6. Щоб у нього вистачало здоров’я пересувати меблі.
7. Щоб носив сорочку, що прикриває його пузо.
8. Щоб не забував закривати за собою кришку унітазу.
9. Щоб голився майже кожні вихідні.
У 55 років.
1. Щоб вистригав волосся у вухах та носі.
2. Щоб не пукав та не чухався на людях.
3. Щоб у нього були хоч які не будь заощадження.
4. Щоб не розповідав одні й ті самі анекдоти по 100 разів.
5. Щоб хоч іноді вилазив з постілі на вихідні.
6. Щоб надягав однакові шкарпетки та носив чисту спідню білизну.
7. Щоб йому подобалася гарна покупна їжа.
8. Щоб пам’ятав імена людей.
9. Щоб хоч іноді голився.
У 65 років.
1. Щоб його не лякалися діти.
2. Щоб його було не занадто дорого утримувати.
3. Щоб хропів не занадто голосно.
4. Щоб пам’ятав над чим сміятися.
5. Щоб у нього було достатньо здоров’я самого себе обслуговувати.
6. Щоб носив який не будь одяг.
7. Щоб пам’ятав де залишив вставні щелепи.
8. Щоб пізнавав мене.
У 75 років.
1. Щоб дихав.
2. Щоб не робив поза унітаз.
.
середа, 13 травня 2009 р.
Фотовиставка «Звинувачення Росії в геноциді народів Кавказу».
![]() |
Злочини Москви на Кавказі |
Сергій Мельникофф і Алла Дудаєва представили в центрі Тбілісі фотовиставку «Звинувачення Росії в геноциді народів Кавказу».
Грандіозна публічна виставка відкрилася 12 травня на площі Свободи в центрі грузинської столиці.
Сім довгих військових років Наталія Медведєва вела фото-документальну розповідь про звірства російської армії в Чечні. Це вона добровільно обміняла себе на заручників в Будьоновську і публічно відмовилася прийняти орден «Мужності» з рук ката Єльцина. Два роки тому Наталії вдалося вивезти з фашистської Росії 11 тисяч негативів у США.
Безпрецедентна виставка, що відображає криваву історію фашистської Росії, починає своє світове турне!
пʼятниця, 8 травня 2009 р.
ШОК!!! Порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб росіян в Україні та українців в Російській Федерації
Порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб
росіян в Україні та українців в Російській Федерації
(2008-2009 навчальний рік)
1. Дошкільні навчальні заклади:
- в Україні з російською мовою виховання – 983 (в них дітей – 164 027);
- в Російські Федерації з українською мовою виховання – 0 (в них дітей– 0)
2. Загальноосвітні навчальні заклади:
- в Україні з російською мовою навчання – 1 199;
- в Російській Федерації з українською мовою навчання – 0.
3. Загальноосвітні навчальні заклади:
- в Україні з українською та російською мовами навчання – 1 755;
- в Російській Федерації з російською та українською мовою навчання – 0.
4. Загалом навчання в загальноосвітніх навчальних закладах ведеться:
- в Україні російською мовою у 779 423 учнів;
- в Російській Федерації українською мовою у 0 учнів.
5. Вивчають мову як предмет:
- в Україні російську мову як предмет вивчають 1 292 518 учнів;
- в Російській Федерації українську мову як предмет вивчають 205 учнів.
6. Вивчають мову факультативно або в гуртках:
- в Україні російську мову – 165 544 учня;
- в Російській Федерації українську мову – 100 учнів.
7. Професійно-технічні навчальні заклади:
- в Україні з російською мовою навчання – 35;
- в Російській Федерації з українською мовою навчання – 0.
8. Професійно-технічні навчальні заклади:
- в Україні з українською та російською мовами навчання – 113;
- в Російській Федерації з російською та українською мовою навчання – 0.
9. Загалом навчається учнів професійно-технічних навчальних закладів:
- в Україні російською мовою – 51 685 учнів;
- в Російській Федерації українською мовою 0 учнів.
10. Загалом навчається студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації:
- в Україні російською мовою – 59 656 студентів;
- в Російській Федерації українською мовою – 0 студентів.
11. Загалом навчається студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації:
- в Україні російською мовою – 395 186 студентів;
- в Російській Федерації українською мовою – 0 студентів.
12. Надруковано підручників за рахунок державного бюджету:
- в Україні російською мовою – 1 555 500 примірників (вартістю 18 616 200 грн.);
- в Російській Федерації українською мовою – 0 примірників (вартістю 0 грн.).
13. Надруковано українсько-російських термінологічних словників за рахунок державного бюджету
- в Україні – 125 000 примірників (вартістю 1 500 000 грн.);
- в Російській Федерації – 0 примірників (вартістю 0 грн.).
14. Витрачено коштів з бюджетів всіх рівнів на утримання навчальних закладів:
- в Україні з російською мовою навчання – 3 195 634 300 грн.
- в Російській Федерації з українською мовою навчання – 0 грн.
Джерело: Об'єднання українців Росії й Федеральної національно-культурної автономії українців Росії
середа, 6 травня 2009 р.
ПРО СТАН ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
![]() |
Карта України 1918 Соборна Україна від Сяну по Кавказ |
Повідомлення прес-служби Об'єднання українців Росії і Федеральної
національно-культурної автономії українців Росії з приводу відповіді
засобам масової інформації офіційного представника МЗС РФ
А. Нестеренка
ПРО СТАН ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
У зв'язку з відповіддю офіційного представника Міністерства закордонних справ РФ А.А. Нестеренка на питання ЗМІ про задоволення освітніх потреб українців Росії прес-служба Об'єднання українців Росії і Федеральної національно-культурної автономії українців Росії повідомляє наступне.
Чому в Росії немає українських шкіл?
МЗС РФ стверджує, що «…незважаючи на велику чисельність українців…запити на заснування повноформатних шкіл…не надходять» і пояснює це близькістю східнослов'янських мов і культур, загальною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою. Однак такий поверховий підхід не дає розуміння того, чому в Росії відсутня система української освіти. А причини цього є, як об'єктивні, так і суб'єктивні:
— дійсно, загальна історія. Однак під час перебування в одній державі, крім позитивного досвіду взаємного культурного збагачення, добре відомого з курсу російської історії, мали місце і вкрай негативні моменти — цілеспрямована імперська політика переслідування української мови, оголошення її лише «південним діалектом общєрусского язика», що призводило до русифікації українців, виникненню в них почуття меншовартості, несамоцінності;
— відсутність в Росії українського інформаційного простору;
— відсутність української церкви в Росії й неприкрита жорстка протидія її поширенню;
— залежність гуманітарної політики російської влади щодо української діаспори Росії від сьогочасної політичної кон'юнктури;
— несприйняття більшістю російської політичної еліти незалежності України, самостійності української нації і самодостатності української мови, що призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики.
Заявляючи фактично про те, що українські школи в Росії не потрібні через близькість російської та української мов, культур, історичних шляхів і спільної віри, п. А. Нестеренко надає українським чиновникам вагомий аргумент для українізації російськомовних шкіл: мовляв, у наших народів близькі культури і мови, загальна історія, ми у своїй більшості сповідуємо православ'я. Так навіщо при такій близькості потрібні російські школи в Україні?
Претензії і заперечення представників російської громади України тепер варто пред'являти чиновникові російського МЗС.
Що стосується потреби в українській освіті в Росії, надамо слово активістам українських організацій.
Людмила Найденко, заступник голови товариства «Вербиченька» (м. Нижньокамськ): «…потреба в українській освіті є, і велика. Інша справа, що навіть почути про створення української освітньої установи досить важко. Великий вплив на освітню роботу накладає рівень відносин між Україною й Росією, від чого потерпають звичайні громадяни, які змушені вислуховувати на адресу України приниження, глузування. Часто з цієї причини люди взагалі не зізнаються в приналежності до своєї нації, а тому де вже говорити про прагнення до навчання».
Мирослава Філіппова (м. Томськ), голова комісії Об'єднання українців Росії з питань освіти: «…для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови».
Микола Сергієнко, голова Об'єднання українців Кубані (м. Краснодар): «…один із прикладів своєрідного, проте типового ставлення до української мови в Росії. У школі народного мистецтва в Краснодарі українська мова вивчається під назвою «кубанського нарєчія», і ніяк не вдається виправити це становище. Інакше як приниженням української мови це назвати важко». (Від себе додамо – впровадження крайовою владою терміна «кубанськоє нарєчіє» є, по суті, прямим продовженням імперської політики щодо української мови як «нарєчія общєрусскаго»).
У Росії немає програми розвитку національної освіти, зокрема української. Починаючи з 1993 р., українські організації домагаються розробки й прийняття Федеральної державної програми розвитку української культури та освіти в Росії (резолюції чотирьох Конгресів українців Росії - 1993, 1997, 2002, 2005 рр.). Немає постійного діалогу федеральної й регіональної влади й громадських організацій.
У вертикалі російської влади численні реорганізації виконавчої влади призвели до зменшення ваги національного питання в практичній діяльності федеральних державних структур. Департамент міжнаціональних відносин Міністерства регіонального розвитку, Консультативна Рада з питань національно-культурних автономій при міністерстві діють чисто формально, не маючи реальних важелів для вирішення проблем національних меншин Російської Федерації.
— дійсно, загальна історія. Однак під час перебування в одній державі, крім позитивного досвіду взаємного культурного збагачення, добре відомого з курсу російської історії, мали місце і вкрай негативні моменти — цілеспрямована імперська політика переслідування української мови, оголошення її лише «південним діалектом общєрусского язика», що призводило до русифікації українців, виникненню в них почуття меншовартості, несамоцінності;
— відсутність в Росії українського інформаційного простору;
— відсутність української церкви в Росії й неприкрита жорстка протидія її поширенню;
— залежність гуманітарної політики російської влади щодо української діаспори Росії від сьогочасної політичної кон'юнктури;
— несприйняття більшістю російської політичної еліти незалежності України, самостійності української нації і самодостатності української мови, що призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики.
Заявляючи фактично про те, що українські школи в Росії не потрібні через близькість російської та української мов, культур, історичних шляхів і спільної віри, п. А. Нестеренко надає українським чиновникам вагомий аргумент для українізації російськомовних шкіл: мовляв, у наших народів близькі культури і мови, загальна історія, ми у своїй більшості сповідуємо православ'я. Так навіщо при такій близькості потрібні російські школи в Україні?
Претензії і заперечення представників російської громади України тепер варто пред'являти чиновникові російського МЗС.
Що стосується потреби в українській освіті в Росії, надамо слово активістам українських організацій.
Людмила Найденко, заступник голови товариства «Вербиченька» (м. Нижньокамськ): «…потреба в українській освіті є, і велика. Інша справа, що навіть почути про створення української освітньої установи досить важко. Великий вплив на освітню роботу накладає рівень відносин між Україною й Росією, від чого потерпають звичайні громадяни, які змушені вислуховувати на адресу України приниження, глузування. Часто з цієї причини люди взагалі не зізнаються в приналежності до своєї нації, а тому де вже говорити про прагнення до навчання».
Мирослава Філіппова (м. Томськ), голова комісії Об'єднання українців Росії з питань освіти: «…для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови».
Микола Сергієнко, голова Об'єднання українців Кубані (м. Краснодар): «…один із прикладів своєрідного, проте типового ставлення до української мови в Росії. У школі народного мистецтва в Краснодарі українська мова вивчається під назвою «кубанського нарєчія», і ніяк не вдається виправити це становище. Інакше як приниженням української мови це назвати важко». (Від себе додамо – впровадження крайовою владою терміна «кубанськоє нарєчіє» є, по суті, прямим продовженням імперської політики щодо української мови як «нарєчія общєрусскаго»).
У Росії немає програми розвитку національної освіти, зокрема української. Починаючи з 1993 р., українські організації домагаються розробки й прийняття Федеральної державної програми розвитку української культури та освіти в Росії (резолюції чотирьох Конгресів українців Росії - 1993, 1997, 2002, 2005 рр.). Немає постійного діалогу федеральної й регіональної влади й громадських організацій.
У вертикалі російської влади численні реорганізації виконавчої влади призвели до зменшення ваги національного питання в практичній діяльності федеральних державних структур. Департамент міжнаціональних відносин Міністерства регіонального розвитку, Консультативна Рада з питань національно-культурних автономій при міністерстві діють чисто формально, не маючи реальних важелів для вирішення проблем національних меншин Російської Федерації.
«Інформація» і інформатори
Хотілося б довідатись, звідки МЗС РФ бере «інформацію» про українську освіту в Росії. У заяві МЗС РФ сказано: «…Українська мова як предмет викладається з 1 по 11 клас у Санкт-Петербурзі в загальноосвітній школі № 479 ..., у двох школах Воркути, у слов'янських гімназіях Мурманська й Пензи...».
Михайло Волик, член правління української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга: «У Санкт-Петербурзі немає шкіл з вивченням української мови як предмета».
Ольга Ніколаєва, завуч школи № 479 р. Санкт-Петербурга: «Немає. У нас української мови в програмі немає».
Микола Бейзак, голова товариства «Україна» (м. Воркута): «У Воркуті немає шкіл з викладанням української мови, немає недільних шкіл, немає факультативів української мови».
Наталя Литвиненко-Орлова, голова національно-культурної автономії українців Мурманської області (м. Мурманськ): «У Мурманську немає освітніх установ з вивченням української мови».
МЗС РФ: «Українська мова вивчається …в ліцеї Нового Уренгоя, ... у містах Ханти-Мансійську, Уфі, Нижньокамську, Казані, Омську, Оренбурзі, Єкатеринбурзі, Владивостоку, Сиктивкарі, Сочі, Сургуті, Нижньовартовську, Тобольську, а також в Білгородській, Воронезькій та Самарській областях».
Владимир Халімончук, голова ради товариства «Українська родина» в Сургуті, координатор Об'єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах, Тюменській області: «В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, …у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова не вивчається».
Такі ж свідчення можна отримати з Казані, Єкатеринбурга, Владивостока, Сиктивкара, Сочі, інших міст. З Білгородської області і відповісти нема кому, бо немає там українських організацій і української освіти.
Подаємо інформацію (без лапок), що відповідає дійсності. На сьогодні українська мова і деякі українознавчі предмети вивчаються в базовому шкільному плані в декількох школах (Москва, Республіка Башкортостан, Томськ, Самара). У Московському лінгвістичному ліцеї № 1555, Заозерній школі № 16 м.Томська, декількох школах Башкортостану, середній школі №132 м.Самари українська мова вивчається як предмет. У селі Золотоношка Республіки Башкортостан працює єдиний у Росії комплекс дитячий садок - школа, де всі діти (близько 70 осіб) вивчають українську мову. Як факультатив українська мова вивчається в декількох школах (Башкортостан, Воронеж). Українська мова (т.зв. «кубанськоє нарєчіє») та історія козацтва викладаються в Краснодарській крайовій дитячій експериментальній школі народного мистецтва. Існує кілька недільних (суботніх) шкіл при освітніх установах або українських товариствах Москви, Республіки Башкортостан, Республіки Татарстан, Ханти-Мансій-ського автономного округу, Камчатської, Томської областей. В кількох вищих навчальних закладах Росії - Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин (Університеті) МЗС РФ, Дипломатичній академії МЗС РФ, Воронезькому, Красноярському університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного університету предмети україністики вивчаються в складі блоку слов'янської філології.
У Росії є буквально кілька шкіл, де українська мова вивчається як предмет невеликою кількістю учнів, що дає підстави для висновку: це виняток, що підкреслює загальне правило: української освіти в Росії немає! Відповідно немає підготовки вчителів української мови, ніхто не створює, тим більше не випускає українські підручники.
І справа не у відсутності «повноформатних шкіл». До речі, у такому плані українські організації Росії питання не ставили, і ніхто в українських організаціях не говорить про повний паритет української освіти в Росії і російської освіти в Україні. Тільки відсутністю послідовності, системності в проведенні національної політики, поверховим підходом до проблеми, що не враховує інтереси української меншини в Росії, можна пояснити «інформацію» міністерства про українську освіти в Росії.
А порівнювати кількість російських шкіл в Україні та українських у Росії, про що говорить п. А. Нестеренко, дійсно нема чого: якщо в Україні російських шкіл більше 1000, то в Росії українських просто немає! Досить показова щодо цього є порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб українців у Росії і росіян в Україні (додається).
Михайло Волик, член правління української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга: «У Санкт-Петербурзі немає шкіл з вивченням української мови як предмета».
Ольга Ніколаєва, завуч школи № 479 р. Санкт-Петербурга: «Немає. У нас української мови в програмі немає».
Микола Бейзак, голова товариства «Україна» (м. Воркута): «У Воркуті немає шкіл з викладанням української мови, немає недільних шкіл, немає факультативів української мови».
Наталя Литвиненко-Орлова, голова національно-культурної автономії українців Мурманської області (м. Мурманськ): «У Мурманську немає освітніх установ з вивченням української мови».
МЗС РФ: «Українська мова вивчається …в ліцеї Нового Уренгоя, ... у містах Ханти-Мансійську, Уфі, Нижньокамську, Казані, Омську, Оренбурзі, Єкатеринбурзі, Владивостоку, Сиктивкарі, Сочі, Сургуті, Нижньовартовську, Тобольську, а також в Білгородській, Воронезькій та Самарській областях».
Владимир Халімончук, голова ради товариства «Українська родина» в Сургуті, координатор Об'єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах, Тюменській області: «В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, …у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова не вивчається».
Такі ж свідчення можна отримати з Казані, Єкатеринбурга, Владивостока, Сиктивкара, Сочі, інших міст. З Білгородської області і відповісти нема кому, бо немає там українських організацій і української освіти.
Подаємо інформацію (без лапок), що відповідає дійсності. На сьогодні українська мова і деякі українознавчі предмети вивчаються в базовому шкільному плані в декількох школах (Москва, Республіка Башкортостан, Томськ, Самара). У Московському лінгвістичному ліцеї № 1555, Заозерній школі № 16 м.Томська, декількох школах Башкортостану, середній школі №132 м.Самари українська мова вивчається як предмет. У селі Золотоношка Республіки Башкортостан працює єдиний у Росії комплекс дитячий садок - школа, де всі діти (близько 70 осіб) вивчають українську мову. Як факультатив українська мова вивчається в декількох школах (Башкортостан, Воронеж). Українська мова (т.зв. «кубанськоє нарєчіє») та історія козацтва викладаються в Краснодарській крайовій дитячій експериментальній школі народного мистецтва. Існує кілька недільних (суботніх) шкіл при освітніх установах або українських товариствах Москви, Республіки Башкортостан, Республіки Татарстан, Ханти-Мансій-ського автономного округу, Камчатської, Томської областей. В кількох вищих навчальних закладах Росії - Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин (Університеті) МЗС РФ, Дипломатичній академії МЗС РФ, Воронезькому, Красноярському університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного університету предмети україністики вивчаються в складі блоку слов'янської філології.
У Росії є буквально кілька шкіл, де українська мова вивчається як предмет невеликою кількістю учнів, що дає підстави для висновку: це виняток, що підкреслює загальне правило: української освіти в Росії немає! Відповідно немає підготовки вчителів української мови, ніхто не створює, тим більше не випускає українські підручники.
І справа не у відсутності «повноформатних шкіл». До речі, у такому плані українські організації Росії питання не ставили, і ніхто в українських організаціях не говорить про повний паритет української освіти в Росії і російської освіти в Україні. Тільки відсутністю послідовності, системності в проведенні національної політики, поверховим підходом до проблеми, що не враховує інтереси української меншини в Росії, можна пояснити «інформацію» міністерства про українську освіти в Росії.
А порівнювати кількість російських шкіл в Україні та українських у Росії, про що говорить п. А. Нестеренко, дійсно нема чого: якщо в Україні російських шкіл більше 1000, то в Росії українських просто немає! Досить показова щодо цього є порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб українців у Росії і росіян в Україні (додається).
Гуманітарна політика в Росії
Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, які стосуються української гуманітарної сфери. Після 2004 р. по відношенню до України фактично ведеться інформаційна війна, частиною якої стала справжня зачистка українського гуманітарного простору.
ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ:
- у спробах поставити на керівні посади в українських організаціях Росії угодних для влади людей або створити маріонеткові організації;
— у неприкритому тиску, що чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, які своїми діями не вписуються в уявлення деяких російських чиновників;
— в цензурі культурницьких заходів українських товариств з метою недопущення заходів, що не відповідають офіційній ідеології.
Так, на початку 2008 р. у Москві під приводом відсутності необхідної документації був закритий Український освітній центр при середній школі № 124. Замість дієвої допомоги для нормалізації ситуації освітній центр, що проіснував тривалий час (більше 10 років) не в підпіллі, а з відома Департамента освіти Москви, було поставлено поза законом і водночас ліквідовано, що швидше нагадувало розгром. У відповідь на неодноразові звернення Об'єднання «Українці Москви» управління освіти не знайшло нічого кращого, як придумувати пояснення, що не відповідають дійсності: «…виконуюча обов'язки директора школи № 124 О.Н. Овсєйчик неодноразово пропонувала оформити й упорядкувати документи Українського центру. З огляду на … відмову представити необхідні документи Українського центру, в.о. директора школи … не знайшлаа можливим продовжити договір». Подібні дії викликають нерозуміння і швидше є спробою перекласти недоліки в управлінській діяльності на інших та схожі на прагнення замаскувати якісь інші цілі.
В 2006-2007 р. було зачищено Бібліотеку української літератури в Москві, у якій «звили гніздо українські націоналісти». Правління Об'єднання українців Росії у своєму відкритому листі Президентові Росії відзначало, що після відомого листа В. Путіна (листопад 2007 р.) ситуація в бібліотеці залишається вкрай ненормальною, що викликає занепокоєння всіх, хто уболіває за долю єдиної в Росії державної установи культури, створеної для задоволення інформаційних та освітніх потреб українського населення. Після звільнення 9 (!) співробітників до бібліотеки прийшло нове керівництво і найняті ним люди, які у своїй більшості не знають української мови, дуже далекі від української культури. Більше того, у бібліотеці з'явилися співробітники, які всупереч офіційно задекларованому курсу на розвиток добросусідських відносин з Україною, проводять антиукраїнську діяльність, відверто пропагують несприйняття української державності, усіляко принижують українську культуру, мову і літературу.
На сьогодні доводиться констатувати, що в Росії українські освіта та культура стали заручниками російсько-українських політичних відносин, що, як ми вважаємо, в XXI столітті є абсолютно неприпустимим.
Якщо ми — українці і росіяни — дійсно близькі народи, то українська культура і освіта українською мовою в Росії повинні сприйматися як збагачення слов'янства, що особливо актуально в нинішній ситуації «глобального переселення народів», а зовсім не як «підривна змова» з метою послабити Росію — а саме таке розуміння панує в головах деяких російських чиновників, які свідомо й цілеспрямовано гальмують розвиток української культури й української освіти в РФ і фактично є перепоною на шляху взаєморозуміння наших народів.
На закінчення приведемо результати досліджень громадської думки Київського міжнародного інституту соціології і «Левада-Центру» про ставлення росіян до України та українців до Росії. У січні 2009 р.: ставлення росіян до України «погано і дуже погано» - 62 %, ставлення українців до Росії «добре і дуже добре» - 91 %.
Можливо, стан української освіти в Росії залежить також і від думок в головах?
05.05.2009
Прес-служба Об'єднання українців Росії й Федеральної національно-культурної автономії українців Росії
т.т. +79057572587; +79067001949
.
вівторок, 5 травня 2009 р.
Англійська за три заняття [English for Three Lessons]

Англійська для початківців: "Три відьми розглядають три годинника "Свотч". Яка з відьом розглядає який з годинників?"
Зараз англійською!
Three witches watch three Swatch watches. Which witch watches which Swatch watch?
Заняття друге.
Англійська для просунутих: "Три відьми - трансвеститки розглядають три ґудзичка на годиннику "Свотч". Яка з відьом -трансвеститок розглядає який з ґудзичків на годиннику "Свотч"?"
Зараз англійською!
Three switched witches watch three Swatch watch switches. Which switched witch watches which Swatch watch switch?
Заняття третє, останнє.
Англійська для професіоналів: "Три швейцарські відьми-сучки, які бажають стати трьома швейцарськими відьмами-сучками зі зміненою статтю, розглядають три ґудзичка на годиннику "Свотч". Яка з швейцарських відьом-сучок, які бажають стати трьома швейцарськими відьмами-сучками зі зміненою статтю, розглядає який з ґудзичків на годиннику "Свотч"?"
Зараз англійською!
Three swiss witch-bitches, which wished to be switched swiss witch-bitches, watch three swiss Swatch watch switches. Which swiss witch-bitch, which wishes to be a switched swiss witch-bitch, wishes to watch which swiss Swatch watch switch?
.
вівторок, 28 квітня 2009 р.
вівторок, 17 березня 2009 р.
Жерар Давид (1498-1499) "Здирання шкіри з продажного судді"
![]() |
Жерар Давид (1498-1499) "Здирання шкіри з продажного судді" |
Актуально!!!
У 6 столітті до нової ери суддя Зізамній (Sisamnes) взяв хабара від одної зі сторін на судовому процесі та виніс несправедливий вирок. Персидський цар Камбіс (арійського походження) дізнався про хабар, заарештував Зізамнія та наказав ПОВНІСТЮ здерти з хабарника шкіру. Цією шкірою цар Камбіс наказав оббити суддівське крісло, на якому раніше сидів Зізамній під час судових засідань.
Продовження історії ще повчальніше: на місце судді-хабарника Камбіс призначив новим суддею сина Зізамнія. Він мав вершити правосуддя, сидячі у кріслі, що було оббите шкірою його батька!
Ця картина була написана на замовлення маґістрату міста Брюґе (Бельгія) та висіла в ратуші у залі, де засідав суд та маґістрат.
Суд Камбіса-2 (Здирання шкіри з продажного судді) 1498. Жерар Давид |
Продовження історії ще повчальніше: на місце судді-хабарника Камбіс призначив новим суддею сина Зізамнія. Він мав вершити правосуддя, сидячі у кріслі, що було оббите шкірою його батька!
Ця картина була написана на замовлення маґістрату міста Брюґе (Бельгія) та висіла в ратуші у залі, де засідав суд та маґістрат.
Дякую http://a-ingwar.blogspot.com/
Підписатися на:
Дописи (Atom)