четвер, 21 жовтня 2010 р.

Термінологічна дисципліна

Українець
Чиновники, політики, інтелігенція дуже часто користуються термінологією, яку соромно слухати. Кожне слово має вагу. Політики, чиновники, інтелігенція у багатьох випадках про це не знають. Вони вкидають через окупаційний інформаційний простір словосполучення, позбавлені смислового наповнення.


1. «Громадянське суспільство». Ліберальний проект, під який фонди дають гранти. Типова провокація агентів впливу з метою забалакати і звести нанівець. Приклад – помаранчевий майдан.

2. «Цивілізовані форми протесту». Що це таке, не знає ніхто. Ну якщо вже в Україні форми протесту нецивілізовані, то невже цивілізованими є дії французьких фермерів чи бельгійських педагогів? В принципі, так воно і є. Викликає подив бажання голодувати з боку тих, хто місяцями не отримує зарплату. Це - ознака низької культури. На знак протесту треба їсти. Нехай голодують ті, хто зарплату не видає. Цивілізовані форми протесту як раз і демонструють французькі фермери, бельгійські педагоги та польські шахтарі. Бо вони є носіями максимально оптималізованої протестної культури. Тому їх права і поважають.

3. «Не піддаватися на провокації». Аналогічно до пункту 2.

4. «Незалежність». Фетиш помаранчевих лібералів. Якщо вірити політикам, то Україна незалежна. Незалежна Україна. Є Іспанія, є Німеччина, є Ісландія, є багато інших країн. А є незалежна Україна. Незалежна республіка в межах СНД. Абсурд возведений в культ. Щороку проводяться соціологічні опитування на тему: а чи проголосували б ви за незалежність зараз? Більшого свідчення колоніального статусу важко собі уявити.

5. «Україна ніколи ні на кого не нападала». А Князь Святослав? А Князь Олег? А Княгиня Ольга? А запорізьке козацтво? Українцям хтось дуже хоче прищепити смертоносну бациллу пацифістської дегенерації. Треба знати і пам’ятати - Україна періодично на когось нападала. Така у неї вдача.

6. «Молода держава». Це хто молодий? В якості самодостатнього державного утворення ми існували ще за часів Київської Русі. Це був період розквіту. 24 серпня 1991 року група комуністичних чиновників перелякалась можливих репресій з боку режиму Єльцина, і тому змушена була проголосити відомий Акт. Що не завадило на початку грудня того ж року перейменувати СРСР на СНД. Ця республіка справді отримала те, що вона називає незалежністю, 1991 року. Українська ж держава має славну історію величі й перемог. Між теперішньою республікою СНД і Українською державою - прірва несумісності.

7. «Україна - передбачуваний партнер на міжнародній арені». Передбачуваність апарату чиновників полягає у матеріальній хтивості на тлі відсутності гегемоністських геополітичних амбіцій.

8. «Дохла чайка при битій дорозі». Чомусь підгодовані грантами політологи-соціологи старанно замовчують остаточне вирішення хазарського питання, Хмельниччину, Коліївщину (20 000 ворогів народу, замордованих гайдамаками протягом трьох днів в Умані), акції ОУН. Дохла чайка – це «незалежна республіка». Натомість Київська Русь і Запорізька Січ до убогих замордованих птахів відношення не мають.

9. «Україна повинна орієнтуватися або на Захід, або на Москву». Україна має орієнтуватися на Київ. Все.

Нині, в силу всім відомих причин, Україна стала центром кристалізації незасміченого заразними хворобами майбутнього традиційної Європи. У них там ситуація ще гірше, аніж у нас. Маємо це цінувати. І торувати шлях. На нас дивляться, на нас сподіваються, нам вірять. 



Народний Оглядач


До теми:
П'ять пунктів





середа, 20 жовтня 2010 р.

Бидлоелітні виродки продовжують вбивати українських дітей вакцинами

Вакцинатори

Після смерті чотиримісячної дитини в Рівненській області в Україні триває вакцинація препаратом «Пентаксим», однак іншої серії, повідомляє Gazeta.ua.

Як повідомили у Держлікінспекції МОЗ України, відразу після трагедії, що трапилася, серія «Пентаксиму» G2046–1 була терміново поставлена на карантин і відправлена в Центр імунобіологічних препаратів на лабораторний аналіз.

За даними, наданими прес-службою МОЗ, на 5 жовтня 2010 ін'єкції вакциною серії G 2046–1 були проведені 36 332 дітям у десяти областях України.

Післявакцинальних ускладнень не було більше виявлено в жодному випадку. У Держлікінспекції відзначили, що в Україну додатково завезено ще 15 серій «Пентаксиму» для продовження проведення щеплень.

Також МОЗ повідомляє, що за результатами патологоанатомічного аналізу смерть чотиримісячної дитини настала від асфіксії внаслідок попадання в дихальні шляхи вмісту шлунка.

Нагадаємо, у селі на Рівненщині через кілька годин після щеплення померло чотиримісячне немовля. Лікарі кажуть, що вакцина тут ні до чого, дитина просто захлинулася вмістом шлунку від того, що відригнула їжу.

Нагадаємо також, у вересні в Донецьку на п'яту добу після щеплення померла 7-місячна дівчинка. Дитині було зроблене щеплення вакциною «Пентаксим».

Батьки дитини впевнені, що її смерть спричинила саме введена вакцина. Проте у МОЗ розповіли, що за даними патологоанатомів, причиною смерті був менінгіт.

Без коментарів. Соціологія: українці не люблять циган, євреїв і росіян

Ласкаво просимо в Україну!

В Україні зберігається досить високий рівень ксенофобії стосовно циган і євреїв; підвищилася ксенофобія до росіян.
Про це свідчать озвучені в середу результати моніторингу Інституту соціології НАН України, що щорічно проводиться з 1992 року, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"Якщо наприкінці 80-х рр. відзначалося в цілому шанобливе, піднесене, гуманістичне (хочеться плакати) ставлення до етносів, що зберігалося до середини 1990-х рр., то починаючи з 2002 року відбувається різкий спад толерантності", - сказав на прес-конференції толерантний заступник директора Інституту соціології НАН України Микола Шульга.

За даними моніторингу, толерантне ставлення (за критерієм готовності прийняти у свою родину і мати друга) до євреїв у 1992-1994 р. було приблизно в 1/3 українців у цілому по країні, то у 2002 році було зафіксовано різке падіння цього показника - у 3 рази, і ця величина вже не мінялася у більшу сторону.

Толерантність до росіян демонстрували близько 80% респондентів у 1992-1994 р. У 2000-2002 р. цей показник зменшився до 45% і майже не міняється дотепер.
До циганів толерантність ніколи не була особливо високою - близько 11% на початку 90-х рр. Згодом ця величина закріпилася на рівні 2% і залишається практично стабільною.

Шульга також озвучив показники по ксенофобії (стійке переконання, що представників деяких етносів не варто допускати в Україну) щодо вищевказаних національностей.
Так, наприкінці 80-х рр. ксенофобські настрої до євреїв виражали 10% українців, на початок 2000-х рр. цей показник збільшився майже в 2 рази - до 18%. 
Відносно росіян ксенофобія спочатку була мало виражена (початок 1990-х рр.) - на рівні декількох відсотків, потім зафіксоване незначне збільшення цього показника. У той же час ксенофобія стосовно циган була досить високою, станом на 2002 рік тільки 50% респондентів не бажає пускати представників цього етносу в Україну.

вівторок, 19 жовтня 2010 р.

П'ять пунктів



Тексти Великого Кобзаря вбивчі для недоторканих ліберальних виродків. Поема «Гайдамаки» - страшний сон нащадків жертв легендарної Уманської різанини. Замість розважливих розмірковувань – лаконічність телеграфного стилю. 
№1. Історія України є вибуховою сумішшю, несумісною з ліберальною окупацією. 

№2. Постаті української історії суперечать чужинській генетиці цієї республіки, це природньо. Історія України в якості забороненого плоду – відмінний генератор методичного активного спротиву бандам ворогів народу. 

№3. Постаті української історії не потребують визнання, титулів і звань з боку окупантів. 

№4. Вшанування ключових постатей вітчизняної історії – це не виправдовування і не збір підписів з проханнями до дегенератів. Вшанування ключових постатей вітчизняної історії = цілеспрямована практична протидія окупантам.

№5. Невблаганно насувається епоха термінологічної лаконічності. Епоха директив, інструкцій і розпоряджень, написаних простою зрозумілою мовою. Все всім зрозуміло. Менше слів.

«Поховайте та вставайте, 
Кайдани порвіте, 
І вражою злою кров’ю 
Волю окропіте». 
Тарас Шевченко, Заповіт.


До теми:




У нас была УПА (утро после Марша) (російською)


Итак, утро на больничном. Горячий кофе обжигает воспаленное горло, глаза слезятся, кашель такой, что вот-вот соседи начнут стучать в стенку. Все логично: если наспех сбить температуру лошадиной дозой антибиотиков, пару часов прогуляться прохладным октябрьским вечером, время от времени выкрикивая «Слава Героям!» - на утро просто должно стать хреново. Самое время задуматься, а стоило ли? И если да, то почему и зачем?
Почему и зачем восточный украинец, с детства говоривший по-русски, внук красноармейцев,  провел вчерашний вечер на Марше УПА?
Сразу вынесем «за скобки» второстепенное.
С одной стороны, было решение Окружного админсуда, который по иску Горадминистрации запретил проведение Марша на Крещатике и Майдане.  Я «разбаловался» за 5 лет после Майдана, и не привык, чтобы мне указывали, по каким улицам моего родного города и под какими флагами мне можно ходить, а где и под какими – нельзя. Так что не без того – имела место «красная тряпка», которой режим помахал у меня перед простуженным носом.
Признаться, я и сейчас слегка сожалею, что организаторы Марша прошли исключительно по «санкционированному» маршруту, не попытавшись реализовать свое конституционное право гулять где угодно. УПА, памяти которой посвящен Марш, как-то не спрашивала санкций на маршруты своих рейдов ни у немцев, ни у советов, ни уж тем более у какого-то админсуда…  Однако «не суди» - в этот раз  не я был организатором, и не мне было решать, вести ли толпу с изрядным процентом стариков и малолеток на прорыв ментовских заслонов. Решение реально не простое, и вероятно, на месте «свободовцев»  я бы тоже ограничился прохождением по разрешенным улицам. Что не мешает мне как рядовому участнику об этом слегка жалетьJ
С другой стороны, были аргументы «против». Мне не импонирует «Свобода» Тягнибока, и это еще очень мягко сказано; между тем именно она выступила организатором Марша, и волей-неволей выбор сводился к неучастию в Марше или к прогулке под их флагами. Касательно еще нескольких групп постоянных участников маршей – «автономных правых», конторы с пафосным названием «Патриот Украины» и прочей публики с резкой правой асимметрией мозга, я вообще удержусь от комментариев. При обычных обстоятельствах я едва ли присел бы с ними по нужде в пределах одного гектара. Однако обстоятельства были не вполне обычными – Марш УПА в Киеве был один, и нужно было либо идти всем вместе, либо оставаться дома.
Итак, будем условно считать, что попытка запрета Марша со стороны режима примерно уравновесила мою антипатию к организаторам. В сухом остатке остается собственно Марш. Остается главный вопрос – кем и чем для нас, современных украинцев, является УПА?
Меньше всего хотелось бы сейчас заниматься «историческим ликбезом». На тему реальной, исторической УПА уже написано очень много. Я же сейчас пытаюсь понять скорее другое: чем лично для меня и моих единомышленников является та Легенда, которая осталась от УПА в нашем сознании?
Думаю, ключевое слово – это слово ВЫБОР.  
УПА раз и навсегда ломает привычный стереотип «исторической безнадеги», навязываемый нам всеми имперскими версиями истории. Нет страшного мира тоталитарных режимов, в котором отдельно взятый человек ничего не решает. Нет заведомой обреченности. Нет тоскливого выбора между «большим злом» и «чуть меньшим злом», где третьего не дано. В России, увы, было именно так. В Германии было так же, если не хуже.
А у нас была УПА.
А значит – был личный выбор каждого отдельного человека. Выбор не между «большим и меньшим злом», а между Злом и Добром.
Выбор, отказ от которого не замаскируешь знаменитой фразой всех трусов и предателей  - «ну, знаете, время было такое, от нас ничего не зависело…». Выбор, за который каждый отвечает сам, перед  Тем или чем, в Кого или во что он верит.
Оказывается, можно было не разрываться между сотрудничеством с наци и унылой покорностью коми. Можно было лихо выкрикнуть «Чума на оба ваших дома!» и уйти в лес. Уйти в УПА.
ОБСЕ в 2009 году наконец –то  уравняла сталинизм с гитлеризмом. Для простых сельских парней из УПА это было очевидно еще в 1942-м. Тот случай, когда крестьянская простота куда лучше политических мудрствований.
И не важно, были ли  шансы на победу. Если не было – тем более ответственным был этот выбор. Если на войну идут, математически оценивая шансы на выигрыш и проигрыш – это военная кампания.  Это ремесло генералов. Если идут просто потому, что совесть не позволяет не пойти – это Священная Война. Это – дело Граждан.
У нас была УПА. А значит – были Граждане. Граждане страны, которой еще не было на картах мира. Страны, которой не должно было возникнуть по планам что одних победителей, что других. Страны, у которой не было признанных флага и герба, госапарата, дипслужбы, валюты, регулярной армии, вообще ничего не было. Были только Граждане. И у этих Граждан была своя «самодельная» армия – УПА.
Если у страны есть Граждане – все остальное рано или поздно «приложится». Наоборот – едва ли.
А еще – УПА НИКОГДА НЕ КАПИТУЛИРОВАЛА.
Да, вооруженная борьба в какой-то момент прекратилась, когда все солдаты нашей лесной армии оказались в безымянных могилах или сибирских лагерях. Но капитуляции не было. Не было «мировой» с оккупантами, признания легитимности их режима. Была только вынужденная передышка – пока подрастет новое поколение бойцов. Генералы могут сдаваться в плен со своими регулярными армиями, Граждане не капитулируют.
А еще – УПА ПОБЕДИЛА.
Победила в 56-м, когда советы были вынуждены «амнистировать» выживших повстанцев, чтобы хотя бы прекратить вооруженное противостояние и перестать тратить огромные ресурсы на карательные акции в давно «мирной» стране.
Победила в 60-е, когда требование независимости Украины стали выдвигать будущие диссиденты - юные комсомольцы из Восточной Украины, никогда в жизни не видевшие живого «бандеровца».  
Победила в 90-м, когда киевские студенты в своем палаточном лагере запели неведомо кем и как переписанные повстанческие песни, а молодые рок-н-рольные команды стали посвящать УПА свои новые альбомы.
Победила в августе 91-го, когда исконные враги УПА, коммунисты, скрипя зубами были вынуждены проголосовать за независимость Украины, и поднять над своим верховным советом наши флаг и герб. Флаг и герб УПА.
Победила в декабре 91-го, когда на референдуме 92% украинцев поддержали независимость. То есть поддержали программу и цель УПА.
Победила в 2004, когда миллионы людей вышли на улицы защитить свое право выбора. Над ревущим морем киевлян и гостей из всех регионов вместе с национальными флагами, оранжевыми и желтыми флагами нынешних партий, гордо реяли красно – черные боевые знамена УПА. Их держали люди, мало кто из которых может похвастаться дедом – повстанцем. Повстанцы в силу понятных причин редко успевали обзавестись детьми…  Но эти люди, чьи деды в большинстве своем тихо тянули лямку законопослушных «совков», все же слышали, что можно было – ИНАЧЕ. Что БЫЛ ВЫБОР. Что были люди, РЕШИВШИЕ САМИ. И именно поэтому их хватило на то, чтобы в нужный момент сделать СВОЙ ВЫБОР, и выйти на Майдан в футболках с портретами Бандеры и Шухевича.
УПА побеждает сегодня, когда модный исполнитель в стиле реп-панк вдруг говорит  на концерте, обращаясь к толпе юношей и девушек, для которых не то что Вторая Мировая – для них даже СССР как таковой это уже только строчка из школьного учебника: «Ребята, совсем недавно, в 43-м, в такие же осенние дни сотня бойцов УПА приняла бой с тремя батальонами гитлеровцев, окруженная в руинах старого казацкого монастыря. Не выжил никто, но продержались они целую неделю. Давайте сегодня их вспомним» - и выдает потрясающую рок-балладу памяти повстанцев. И зал, состоящий в основном из совершенно «цивильных», русскоговорящих в повседневной жизни киевских студентов, хором подхватывает припев…  Или когда исполнитель любовной лирики вдруг записывает альбом перепетых в современной аранжировке повстанческих песен, восстановленных по оригинальным записям 40-х, и эти песни становятся национальными хитами, и тысячи киевских мальчишек и девчонок, чьи деды в большинстве своем не только не были в УПА, но даже не жили в тех регионах, где УПА воевала, радостно хором орут «Лента за лентой патроны подавай, Повстанец – украинец, в бою не отступай!».
УПА побеждает, когда в ответ на очередные свинства режима  сотни людей без призыва какой-либо партии, просто по переписке в ЖЖ и Фейсбуке, молча выстраиваются вдоль Крещатика с сине-желтыми ленточками на рукавах, лацканах, сумочках; приходят под стены Службы Безопасности с «просьбой арестовать себя как носителя государственных секретов»; собираются под Парламентом в день рассмотрения дискриминационного языкового законопроекта…
У НАС БЫЛА УПА.
А ЗНАЧИТ – У НАС ЕСТЬ ВЫБОР.
Если он был у этих парней даже тогда – тем более он есть у нас сегодня. У каждого из нас. И за это стоит воевать.
До встречи на следующем Марше. А если будет нужно – до встречи в новой УПА.

понеділок, 18 жовтня 2010 р.

Ліберальна Німеччина сьогодні: учнів німецьких шкіл переслідують за світле волосся та добру німецьку.

tolerastia

Німецький міністр у справах родини Крістіна Шредер виступила вчора на державному телебаченні з попередженням про те, що велика кількість дітей з родин етнічних німців піддаються приниженням та дискримінації з боку дітей іммігрантів. Вона визнала, що «німецьких дітей принижують за те, що вони німці». «Антинімецькі виступи – це форма ксенофобії та расизму» - підкреслила міністр та пояснила, що «…це дискримінація за приналежність до певної етнічної групи». Шредер додала, що це явище розповсюджено у школах та громадському транспорті

Голова уряду землі Баварія Горст Зеєгофер не задовільнився підтвердженням сумного факту дискримінації тубільного населення, та додав, під час виступу у цей самий день, що Німеччина має зачинити двері перед мусульманськими та арабськими іммігрантами.

Яка причина таких відвертих та різких висловлювань німецьких політиків?

Наприкінці минулого тижня німецька газета BILD та телеканал  Das Erste оприлюднили шокуючи матеріали про знущання та побиття німецьких дітей в деяких школах Німеччини, в яких етнічні німці виявилися меншиною

Наприклад, у школах Ессену, де біля 70% учнів є дітьми іммігрантів, панує справжня германофобія.

«З них насміхаються, часто навіть б’ють. У класі з ними ніхто не спілкується, вони забиті, постійно напоготові та рідко висловлюють власну думку. Іншими словами, вони не інтегровані у класі. Гадаєте мова йде про дітей іммігрантів у німецькій школі? Ні, ми говоримо про німецьких дітей в звичайній середній школі – 5-9 класу», - розповідає журналіст.

«Вони, звісно, не погрожують ножами кожен день, але іммігрантські діти поводять себе досить своєрідно, - розповідає директор школи в Ессені. – Наші вчительки змушені працювати з дітьми, які говорять про них до своїх однолітків: «Не розмовляй з нею, це просто німецька шльондра».  

«Під час рамадану в школі надзвичайний стан, -розповідає викладач. – В цей рамадан дійшло до того, що вони плювали в їжу товаришам по навчанню. Вважається, що дискримінують іноземців, але в нас якраз навпаки».

У відповідь німецькі діти або б’ються, або намагаються до стосуватися до обставин. На перервах вони тиснуться до кутків. «16 річний Себаст’ян відчуває постійну загрозу з боку іммігрантських дітей та часто б’ється. Юлія товаришує з набожним Салехом з Палестини. Вона запевняє, що відчуває себе мусульманкою…»

Не кращій стан справ і у Берліні. Викладачі однієї з берлінських шкіл написали доповідь у професійну спілку вчителів, у якій скаржаться на анти-німецьку поведінку учнів. З учнів знущаються, їм погрожують, а якщо доходить до бійки, на допомогу іммігрантам приходять родичі та друзі.

Вчитель фізкультури Олівер Люк каже, що приниження німецьких дітей, це звичайна справа.

15 річний Доміціан з Берліна-Шарлоттенбурга розповідає кореспонденту BILD, що від самого початку відчував себе аутсайдером у своєму класі, бо в нього світла шкіра та волосся, у нього добра німецька та він з повагою ставиться до вчителів.

В серпні його перевели до іншої школи бо він мав погані оцінки і його життя стало нестерпним. «Мені весь час дошкуляють за добру німецьку», каже хлопець.

«З 29 учнів у класі, крім мене, був ще тільки один німець, - скаржиться він. – Усі інші араби та турки».

«З першого дня почалися переслідування. Вони запитали, що мені тут треба і чому я ромовляю німецькою без акценту. Усі вони розмовляли сумішшю німецької та інших мов та вимагали цього від мене, але я хочу говорити німецькою». Хлопець почав пропускати заняття, але вчителі не могли нічого зробити. Батьки були змушені перевести його до школи, де є більше німців.

Княже Місто, переклад мій

До теми:
ВІДЕО. Толерантність


ВІДЕО: УВАГА! ВСІМ ТОЛЕРАСТАМ, ІНТЕГРАСТАМ І ДЕМОКРАСТАМ ДИВИТИСЯ ОБОВ'ЯЗКОВО!

Яскрава реклама Партії Регіонів в Харкові

Так і до Коліївщини недалеко ...


Партія Регіонів в Харкові
Цікаво, вони ідіоти, чи тільки придурюються? 



субота, 16 жовтня 2010 р.

Свято толерастії: у трьох університетах Німеччини - Тюбінгена, Мюнстера і Оснабрюка - відкриються факультети з підготовки імамів і викладачів ісламу


Tolerastia толерантність

Як повідомляє агентство DAPD з посиланням на заяву міністра у справах науки і освіти ФРН Аннети Шаван, студентів будуть навчати за спеціальністю "ісламська теологія". Заняття стартують з зимового семестру 2011 року, а поки що університети розробляють програму і єдині навчальні стандарти.

За даними німецьких ЗМІ, гроші на створення ісламських навчальних центрів при університетах надасть федеральна влада. Кожному університету виділять по чотири мільйони євро протягом п'яти років. Потім схему фінансування можуть змінити.

Зазначимо, що нині більшість імамів приїжджають до Німеччини з інших країн, і переважно це люди, які не володіють німецькою мовою і не знайомі з побутом мусульманських громад у Німеччині.

Підготовка власних імамів, які добре знають німецьку мову і повсякденне життя в Німеччині, є одним з головних принципів політики уряду ФРН з інтеграції вихідців з мусульманських країн у німецьке суспільство.

Тим часом Аннета Шаван заявила про наміри влади розширити викладання основ ісламської релігії в школах. За її словами, необхідно запровадити урок ісламу в якомога більшій кількості німецьких шкіл.

Нагадаємо, у вересні німецький журнал Stern оприлюднив результати соціологічного дослідження, яке показало, що майже половина жителів Німеччини (46%) побоюється засилля мігрантів.


До теми:




Маразм застою в Україні

застій
Протягом останніх 20 років свого існування сучасна Україна стрімко пройшла від власного народження до глибокої, дряхлої старості. Все нинішнє суспільно-політичне її життя просякнуте старечим маразмом і слабоумством.


Маразматична правляча коаліція із потворної, алогічної мішанини олігархів-капіталістів з «комуністами». Маразматична державна ідеологія, тобто повна відсутність такої, що дозволяє правлячій верстві на заході країни стверджувати, що воїни ОУН-УПА герої, а на сході її ж, - що бандити. 

Маразматична державна релігія, представлена у нас церквою Московського патріархату. І це при тому, що хіба що останньому їжаку не відомо, що Москва виникла лише через 300 років після того, як хрестили киян, а в Тернопільській області археологи вже відкопали християнську церкву ІІІ століття (!), тобто за 1200 років до виникнення Росії. 

Абсолютно маразматичний рівень інфляції, якого в «новій країні, яку ми будуємо», перевищив рівень кризового 1995 року. Такої інфляції в нас не було з часу впровадження гривні. 

З кожним днем ми довідуємося про нові, кричущі факти маразму влади. Міністерство з гучною назвою освіти і науки в один день приймає рішення про побори зі студентів за перескладання іспитів і користування Інтернетом, а на другий день, після окрику Президента, їх відміняє. 

Але наймаразматичнішим у нас, безперечно, є рівень корупції. По країні шастають цілі бригади людей з державними повноваженнями на руках, які, скажімо, вдираються до аптеки і починають її «атестувати». Ця «атестація» полягає в тому, що спочатку «бригада» домовляється з власником про розмір хабара, а потім знімає «на додачу» з полиць ще й дефіцитних ліків на декілька тисяч гривень. Все це вантажиться до машини і «атестувальники» відбувають до іншого об’єкта. 

Але, як казали за доби Брежнєва в Радянському Союзі, «маразм крєпчал». І ось уже народний депутат-регіонал пан Лисов широким жестом вилучає храм, побудований на народні гроші на київському масиві Теремки, в Української автокефальної православної церкви і передає її попам Московського патріархату. Це ж треба бути дуже специфічною в інтелектуальному відношенні людиною, я вже не кажу про інші аспекти цієї події, щоб позбавити етнічних українців останнього їхнього храму в усій південній частині столиці, де українці за переписом населення складають 87 %. 

І «фамілійо» в цього депутата, як кажуть у Росії, «какая-то нє русская». В українському варіанті неукраїнська. І так себе поводити з українцями! Ай-йа-йай, пане народний депутат. Який він народ, кажучи науково, презентує? Українці просто з православних підуть до греко-католиків, католиків і протестантів. Невже не зрозуміло? 

Очевидно, що без реальної, чіткої і зрозумілої масам ідеології будувати нову країну не можна. Ще більш очевидно, що в Україні такою ідеологією, навіть у принципі, може бути лише український буржуазний, соціалістичний, ліберальний чи будь який інший націоналізм. Нічого іншого тут видумати не можна. В противному разі Україна розвиватися не буде і руйнуючий державу маразм постійно поглиблюватиметься. 

Будівництво владної вертикалі без ідеології і підтримки населення нічого не дає. Для будівництва задекларованої «нової країни» потрібен ентузіазм критичної маси населення. Навіть не більшості, а критичної маси, повторюю для «особліво нєпонятлівих». В противному разі виникає лише ілюзія сили і порядку. Влада перетворюється на фікцію. 

Не знаю, чи є серед сотень працівників Адміністрації президента хоча б один поганенький ідеолог, але з цього «гнізда» донині не вилетіло жодної (!,?) більш-менш чи менш-більш зрозумілої і виразної ідеологічної доктрини. Жодної! Донині! 

Фантастика, та й годі. Не знаю, які радники рекомендують Президентові заявляти на кожному кроці, що він не проросійський, не проамериканський і не проєвропейський, а саме проукраїнський. Українські ж церкви передаються не Американському, не Паризькому, і навіть не Київському патріархату, а Московському. А в Біблії абсолютно справедливо сказано, по їхніх справах, а не по словах судіть, хто вони є. Далі в людей з’являється посмішка, сарказм, а там не далеко і до масових анекдотів «доби Брежнєва». Тим більше, що початок цьому вже покдадено. 

Відносно нинішнього стану справ в Україні дуже доречним є вірш Булата Окуджави, написаний ним на початку застою в СРСР. 

Римская империя
Времени упадка
Сохраняла видимость
Твердого порядка
Цезарь был на месте,
Соратники рядом,
Жизнь была прекрасна
Судя по докладам.
 

Дійсно, оточення Цезаря завжди йому бреше, кладе на стіл доповідні записки, що все добре і дуже добре. 

Мушу нагадати декому, в кого коротка пам’ять, при маразмі це й не дивно, що скинення і страта Чаушеску в абсолютно стабільній Румунії з найкращою у світі владною вертикаллю почалося з масового мітингу на підтримку його курсу, де цей диктатор і виступав. З мітингу на розстріл його повезли на бетеері його ж охоронці. 

Маразм не може панувати в нашій країні вічно. Особливо нині, коли всі політичні і геостратегічні процеси стрімко прискорюються.

Петро Масляк для НО