Білорусь отримуватиме нафту через український нафтогін Одеса-Броди

Одеса - Броди

Венесуела в травні ц.р. поставить до Білорусі через Одеський порт пробну партію нафти обсягом до 80 тис. тонн, а до кінця року планує поставити до 4 млн. тонн.

Про це повідомляється на сайті Президента Білорусі.

Контракт із постачання нафти було підписано 17 березня ц.р. у Каракасі після закінчення переговорів президентів Білорусі та Венесуели Олександра ЛУКАШЕНКА і Уго ЧАВЕСА.
Крім того, протягом двох місяців планується створити спільне білорусько-венесуельське підприємство з постачання нафти, в якому 75% акцій належатиме Венесуелі, 25% - Білорусі. Сира нафта поставлятиметься через порт Одеси для подальшої її переробки на Мозирському НПЗ.

Також підписана ліцензія на право розробки Білоруссю газових родовищ і видобуток газу на шести родовищах у Венесуелі, а також договір про заснування спільного підприємства з надання сервісних послуг у галузі видобутку нафти. В 2010 році до Венесуели буде поставлено 2 тис. комплектів газового обладнання, контракт на постачання яких було підписано під час роботи в Каракасі 11-13 березня білорусько-венесуельської спільної комісії з торгівельно-економічної співпраці.

Джерело: Тризуб

Московський ЧФ у Севастополі - за дешевий газ для "українських" олігархів

українофоб затулін

Основною умовою зниження ціни на російський газ, що поставляється в Україну, може стати продовження термінів базування Чорноморського флоту Росії в Криму.

Про це заявив журналістам депутат Державної Думи РФ Костянтин Затулін у Донецьку.

"Промисловість яка у вас працює, щоб продаватися в Росію, є конкурентом тієї промисловості, яка у нас працює... Якщо ми це робимо (знижуємо ціни на газ для України), ми повинні розуміти, що даємо якісь конкурентні переваги українській промисловості, віднімаючи їх у російської промисловості", - пояснив депутат невигідність для російської сторони йти на поступки Україні в питаннях цін на природний газ.

При цьому, Затулін чітко сформулював умову, за якої здешевлення російського газу цілком можливе.

"Умовно кажучи, дуже грубо, ви залишаєте Чорноморський флот, а ми заради цього готові знижувати... (ціну на російський газ)".

Як відомо, Затуліну до президентства Януковича був заборонений в'їзд в Україну.

Термін перебування ЧФ РФ на території України визначено у Конституції України. Наразі коаліція КоСаРів не має 300 голосів для внесення змін до Конституції і за визнанням регіоналів - не буде їх мати у перспективі.

Джерело: Аратта-Україна

Бандитів жде біда! Автономний спротив в Одесі атакував офіс партії «Родіна»

бидлоелітний українофоб марков

18 березня 2010 року, близько 12 години, активісти Автономного спротиву атакували в Одесі офіс антиукраїнської партії «Родина» (приймальню у Приморському районі — вул. Софіївська, 15). Всередину офісу закинули димові шашки, фасад обляпали зеленкою. Затриманих немає.

Мені прислали лінк на це відео разом з коротеньким прес-релізом, пише у своєму блозі Олена Білозерська. «Бандитів і винуватців смерті Максима Чайки затравлено газом! — сказано у ньому. — Активісти Автономного спротиву будуть і надалі продовжувати свою боротьбу з українофобами в Одесі. Ми встановимо справедливість в нашій країні. Слава Україні!».

На місці акції активісти розкидали листівки такого змісту:

«В 2007 році українофоб Марков зі своїми бандпосібниками серед білого дня скоїли напад на мирний пікет одеських патріотів. Прямо перед телекамерами та в присутності міліціянтів декілька чоловік отримали важкі тілесні ушкодження. Міліція проявила злочинну безпорадність. До сьогоднішнього дня жодний з нападників так і не був покараний. Кримінальну справу щодо Ігоря Маркова, який особисто добивав людей, нещодавно було зам’ято.

Вбивць, які рік тому зарізали молодого націоналіста Максима Чайку, також кришує Марков. І їх теж не поспішають ловити.

Більше ми не дозволимо банді Маркова знущатися над українцями тільки за те, що вони люблять свою Вітчизну.

Якщо наша держава не в спромозі захистити своїх громадян, правосуддям щодо негідників будемо займатись ми! Ми памятаємо про всі антиукраїнські злочини, і всі негідники будуть покарані!

Ми не дамо спокою Маркову і його «Родині», поки останній українофоб не залишить нашу країну! Марков вже вміє тікати до своїх кремлівських господарів, і ми змусимо його зробити це знову.

Якщо ніхто в цій державі не може встановити справедливість — це зробимо ми, активісти Автономного Спротиву.

Завтра належить нам!».

Джерело: КЦ 

The Economist: ФСБ — внутрішні окупанти Росії

московські карлики
путін - мєндєль - путін

Впливовий англійський тижневик «Економіст» присвятив статтю в номері від 18 березня звірствам російських терористів з банд ФСБ і МВС. Перерахувавши деякі з незліченних злочинів міліції і спецслужб за останній час, англійський журнал відзначає, що з путінською міліцією нічого не можна поробити, оскільки вони знаходяться в підпорядкуванні правлячій терористичній організації ФСБ і виконують її накази і завдання. Журнал пише:

Вони розстрілюють, б'ють і катують цивільних осіб, захоплюють бізнес і беруть заручників. Їх бояться і їм не довіряють дві третини країни. Але вони не іноземні окупанти, найманці або мафія. Вони — російські поліцейські офіцери.

Міліціонери є знаряддями в руках могутнішої організації — ФСБ, спадкоємиці КДБ, яка залишається поза суспільним контролем і поза критикою.

Російські міліціонери не тільки керують колишнім працівником ФСБ, але також пронизані чекістами, говорить Володимир Пастухов з російського Інституту права і суспільної політики, російського аналітичного центру.

Фсбшники можуть влізти в будь-який бізнес, який їм сподобається, проте доручають міліції робити всю брудну роботу. Ніяка серйозна реформа міліції неможлива, якщо дати спокій господарям міліціонерів.

ФСБ — кланова організація з своїми власними інтересами, має майже повну монополію на державні репресії. Ще більшу стурбованість викликає те, що ФСБ діє, спираючись на свої традиційні зв'язки з організованою злочинністю.

Російський журналіст Канів, який розслідував найбільш відомі викрадення багатих бізнесменів і їхніх родичів, говорить, що тільки деякі з них могли б бути здійснені без інформації і навіть участі колишніх і нинішніх членів держбезпеки.

Комерційні викрадення, які свого часу були прерогативою Чечні, тепер стали крупним бізнесом в Москві.

Про багато випадків, говорить Канів, ніколи не повідомляється. Натомість жертва тихо платить викуп. Це саме те, що робиться на окупованих територіях», свідчить англійський тижневик.

Джерело: КЦ

Повний гаплик: віце-президентом “національного” телеканалу став гламурний іммігрант

Бидлогламурний Єгор Бенкендорф та гламурно-толерантний іммігрант Валід Арфуш

Кабінет міністрів призначив президентом Національної телекомпанії Єгора Бенкендорфа, а його заступником - Валіда Арфуша.
Як відомо, ліванець очолює громадську організацію “SOS-расизм”. Разом з Анною Герман він брав участь у розробці законопроекту проти “расизму”.

З 2003 року разом з братом Омаром (громадянство України відсутнє) випускає гламурно-ліберальний журнал «ПапараZZи».

Сам же Бенкендорф на новій посаді має намір “навести порядок на каналі”. Напевно колишній іммігрант з Лівану допоможе йому в наведенні “порядку” та зробить свій внесок в розбудову “українського” ліберастичного телебачення.

Раніше у НУ-НСі заявляли, що Арфуш не може бути віце-президентом НТКУ через незнання української мови. Зокрема, нардеп Ірина Геращенко сказала, що йому потрібно скласти іспити українською. За її словами, Арфуш міг би бути лише консультантом Бенкендорфа.

Джерело: Народний Оглядач

Алексєй Шіропаєв: «Евророссия»

ЄССР

Как известно, 25 февраля с.г. Европарламент принял резолюцию, осуждающую указ Виктора Ющенко о присвоении звания Героя Украины Степану Бандере. В этом демарше Европа проявила полное единодушие с кремлем, негодовавшим по поводу чествования «нацистского пособника» и «антисемита». Не будем сейчас вдаваться в разоблачение этих ярлыков, уже и без того достаточно разоблаченных. Я бы хотел порассуждать на другую, гораздо более интересную и важную тему.
Депутат от блока «Наша Украина – Народная самооборона» Андрей Парубий, напомнив, что «Нюрнбергский процесс никоим образом не вспоминает ОУН-УПА в качестве нацистов или коллаборационистов», считает, что резолюция Европарламента обусловлена «мощным “газпромовским” лобби России в среде европейского политикума».
Заявление интригующее. Владимир Буковский прямо говорит, что «Евросоюз – дико коррумпированная и коррумпирующая система». Эти слова известного антикоммуниста ярко иллюстрирует пример нынешней Литвы: «Вступив в Евросоюз, Литва стала самим коррумпированным государством в Европе. Евросоюз поощряет коррупцию не только разрушая демократию и правовое государство, но и своей структурой органов правления, чиновничьей этикой и распределительной политикой». Нечто знакомое, не правда ли? Отмечается, что «бюрократия Евросоюза напоминает религиозную секту, масонскую организацию или даже индийскую касту, которая тратит множество времени и денег на продвижение своего публичного образа. Поэтому вероятность того, что потенциальный коррупционный евроскандал не будет покрываться и будет оглашён СМИ, приближается к нулю».
Кстати, о СМИ. Американский политолог Джеф Найквист пишет: «Офицер КГБ в отставке недавно заявил мне, что “нет ничего проще, чем купить западного журналиста”». Вообще агентурный аспект в нашей теме имеет место быть. Нередко в Сети можно встретить пассажи о работе «лубянской агентуры и пророссийского лобби на западе, активировавшихся после прихода к власти ставленника КГБ-ФСБ Владимира Путина». Напомним, что диссидент Александр Литвиненко незадолго до своей гибели встречался в Лондоне с итальянским правоведом Марио Скарамеллой – бывшим консультантом итальянской парламентской комиссии, которая в 2002-2006 гг. занималась расследованием подрывной деятельности КГБ в Италии в годы холодной войны. В апреле 2006 года Литвиненко, дававший показания этой комиссии, «инициировал запрос в Европарламент относительно Романо Проди (премьер-министр Италии в 1996-1998 и в 2006-2008 гг., левоцентрист –А.Ш.) как вероятного агента влияния КГБ - ФСБ». Известный перебежчик Олег Гордиевский, правда, усомнился в этих подозрениях, но, однако, сам же считает, что у российской агентуры влияния на Западе «больше, чем при СССР». По его словам, российские спецслужбы «покупают доли в газетах, информационных сервисах или телеканалах. Вербуют журналистов и так называемых влиятельных людей. Главным при подборе агента является его хорошая репутация и то доверие, которым он пользуется».
Примеры? Взять хотя бы Герхарда Шредера, социал-демократа, который после ухода с поста федерального канцлера ФРГ возглавил комитет акционеров North European Gas Pipeline Company – компании-оператора Северо-Европейского газопровода (СЕГ). Напомню, что доминирует в этой компании «Газпром», то есть Шредер, по сути, пошел на работу к другу Путину. Говорят, зарплата товарища Шредера – 1,5 млн евро в год. Вероятно, он счел, что за такие деньги можно наплевать на веские обвинения в политической коррупции. Пост главного исполнительного директора этой компании занял председатель правления Dresdner Kleinwort Wasserstein и глава наблюдательного совета ЗАО «Дрезднер банк» Матиас Варниг – давний друг Путина. С середины 70-х годов Варниг был сотрудником «Штази», занимаясь военным шпионажем против ФРГ. Как утверждает The Wall Street Journal, еще в 80-е годы он познакомился с Путиным, который тогда нес нелегкую чекистскую службу в ГДР. Понятно, что благодаря СЕГ, «Россия получает мощные рычаги воздействия на своих бывших вассалов, пишет The Wall Street Jornal».
Разохотившись, кремль пошел дальше. В 2008 году председатель правления «Газпрома» Алексей Миллер предложил премьер-министру Италии Романо Проди, покидавшему свой пост, «возглавить швейцарскую компанию South Stream, реализующую проект газопровода "Южный поток"». Так или иначе, но Проди отказался замыкать Европу в «энергетические клещи» на пару с коллегой Шредером…
Эту хронику разложения можно продолжить. Европу покупают как девку. Но только ли в «агентах влияния» дело? Вряд ли. При ближайшем рассмотрении становится очевидно, что за обликом нынешней Европы – едино-номенклатурной, коррумпированной, позорно потакающей кремлю – кроется целый проект.
Владимир Буковский рассказывает, что в начале 90-х коммунизм был спасен от аналога Нюрнбергского процесса не только противодействием советской номенклатуры, но и противодействием Запада, «где левые силы давно контролируют общественное мнение и львиную долю прессы. Они насмерть перепугались, что этот процесс вскроет их многолетнее сотрудничество с Кремлем, многомиллионные счета и прочие скандальные документы…».
Буковский убежден, что Евросоюз «изначально представлял собой некий конвергенционный сговор между советскими коммунистами и европейскими социал-демократами…». Отсюда и поразительное сходство структур ЕС и их командно-административного характера с хорошо знакомыми советскими реалиями, вплоть до именования еврочиновников комиссарами.
«Фактически, - говорит Буковский, - Евросоюз как система преемствует все параметры СССР, даже структурные, разница между ними примерно такая, какая была между большевиками и меньшевиками. То, что одни хотели установить сразу, другие планировали в результате некоторой эволюции. Но любопытно то, что эти "новые меньшевики" порою требуют стандартов даже более жестких, чем у "старых большевиков"».
Буковский считает, что идея «общеевропейского дома», озвученная когда-то Горбачевым, как раз и «предусматривала постепенное объединение Европы под жестким контролем левых правительств» и последующее слияние с «перестроившимся» совком. По существу же речь шла об исторической капитуляции Европы.
Однако процесс вышел из-под контроля – благодаря национал-демократическим революциям в Восточной Европе и Балтии. Антикоммунизм буржуазно-националистического толка, символами которого стали Бандера в Украине, Жемайтис в Литве, латышские и эстонские ветераны-антибольшевики 2-й мировой, герои восстания 1956 года в Венгрии, воины Армии Крайовой в Польше, не вписывался в конструкт красноватого «общеевропейского дома». Возникла как бы вторая Европа, хотя и тяготеющая к ЕС, но не совпадающая с его стандартами политкорректности.
Появление недавней резолюции Европарламента по Бандере вполне логично. Это символическая месть тем силам, которые в свое время внесли сбой в конвергенционный проект «общеевропейского дома». Это ультимативный посыл всей Восточной Европе с ее идеей строительства национальных государств. Это посыл Москве о готовности к «стратегическому партнерству с Россией» в духе Шредера и прочих «друзей Путина». Посыл о готовности предать собственные ценности свободы и достоинства.
Украина зажата между двумя жерновами. Украине ломают хребет. Она мешает "путинско-шредерской" конвергенции - гнилой, подлой, основанной на коррупции, цинизме и агентурных сетях, мешает возникновению монструозной «Евророссии», гибрида свиньи и гиены. Настоящая Европа сейчас – Украина, стиснутая между предательством Запада и имперской агрессией Москвы. Там, в Украине, сейчас решается судьба европейских ценностей, о которых посмели вякать «газпромовские» евродепутаты в своей позорной резолюции по Бандере. Будто предвидя это, еще в прошлом году Виктор Ющенко заявил на форуме Конгресса украинской интеллигенции в Ивано-Франковске, назвав имена Ярослава, Филиппа Орлика, Хмельницкого, Бандеры, Шухевича, что "мы всегда были европейской нацией, мы творили европейские ценности". Пусть это слышат и помнят продажные политические дельцы, рассматривающие Украину лишь как "звено в газотранспортной системе" или "емкий рынок сбыта и резервуар рабочей силы".

Джерело: Сварга

Клюєв підтримує конфіскацію в українського народу газотранспортної системи

Українська ГТС

Перший віце-прем'єр-міністр внутрішньо-окупаційного уряду виступає за передачу газотранспортної системи в концесію газотранспортному консорціуму, власниками якого виступлять Україна, Росія і Європейський Союз.

Про це він повідомив в інтерв'ю журналу Профіль.

"Це повинен бути тристоронній проект. Створюється він українською стороною, Росією - постачальником газу, і ЄС - споживачем. Окремо потрібно прийняти закон про передачу в концесію ГТС, а після цього передати її газотранспортному консорціуму" , - сказав Клюєв.
Джерело: Тризуб

Фінляндія готується до московської агресії: фінська газета опублікувала можливий сценарій війни з Росією

Talvisota

Найбільша фінська газета Helsingin Sanomat опублікувала вигаданий сценарій війни між Росією і Фінляндією у 2010 році
Як стверджує видання, сценарій було підготовлено певними військовими експертами. Вони розписали подробиці можливих військових дій в усіх деталях і фарбах.
Початком вигаданої війни стало потрапляння російської крилатої ракети в мовний центр фінської телерадіокомпанії в Гельсінкі. Далі видання зазначає, що телемовлення у Фінляндії припиняється і починається хаос. Влада, намагаючись взяти ситуацію під контроль, оголошує загальну мобілізацію, а президент країни бере на себе обов'язки головнокомандуючого силами оборони. "Оголошується військовий стан, обмежується свобода пересування громадян, вводиться цензура", - пише газета.
Далі до Гельсінкі підлітають на надзвуковій швидкості російські винищувачі. При цьому вони зазнають перших втрат у боях з фінськими пілотами. Фінські військові евакуюють уряд і парламент якнайдалі від Гельсінкі. Тим часом триває мобілізація резервістів.
За сценарієм Helsingin Sanomat, "на Карельському перешийку моторизовані частини російської армії за підтримки артилерії намагаються за дві доби прорватися до столиці Фінляндії. Проте російський наступ, зустрівши відсіч фінської армії, зупиняється в районі поблизу Кюмійокі.
За версією видання, чіткої лінії фронту не існує, оскільки фінські військові частини легко переміщуються з одного місця на інше на бронетранспортерах Pasi. Росія ж тим часом перекидає до Фінляндії сотні танків з-за Уралу, які можуть застосовувати заряди зі збідненим ураном. "Військові госпіталі заповнено. Забито біженцями дороги до Швеції. Мобільні телефони не працюють", - наголошує газета.
Далі згідно зі сценарієм російські висаджують повітряний десант у низці районів Гельсінкі. Мета парашутистів - порушити постачання міста електроенергією, водою і продовольством. "Перелом у війні наступає в повітрі. Тут Росія має беззастережну перевагу, її ВПС нараховують більш ніж 1200 винищувачів і 700 бомбардувальників. У Фінляндії всього 62 винищувачі Hornet та 49 учбових літаків Hawk", - пише Helsingin Sanomat.
Але на закінчення видання зазначає, що блискавичної перемоги Росії не відбувається, бо Фінляндія отримує дипломатичну підтримку всього світу.
За словами головного редактора Helsingin Sanomat Янне Віркунена, сценарій став продовженням серії публікацій про Зимову війну та її підсумки. Він зауважив, що в матеріалі представлено придуманий сценарій війни, а його метою було показати, як розвивалася б ситуація, якби виник такий же конфлікт, як у 1939 році.

Джерело: Тризуб

Український Південмаш постачатиме деталі для американських ракет

Південмаш

Українське виробниче об'єднання Південмаш виграло тендер на поставку першого ступеня для американської ракети-носія Falcon 9, повідомляє газета Дело.
На самому Південмаші свою перемогу в тендері не коментують, посилаючись на комерційну таємницю. За словами учасників ринку, Україна вже давно співпрацює з США та Канадою в космічній сфері, проте інформація щодо проектів суворо засекречена. З цієї ж причини не розголошується і вартість українських комплектуючих для американської ракети. Єдине, що сьогодні відомо - це загальні цифри щодо проекту. Зокрема на програму заміни Space Shuttle адміністрація Обами виділила більше $ 1,9 млрд. А всього на цей космічний проект Білий дім має намір витратити понад $ 6 млрд.
Перший ступінь, агрегат, який постачатиме Південмаш до США, - найбільш важлива частина ракети-носія. Вона розганяє всю ракету до необхідної для виходу у відкритий космос швидкості. Відомо, що агрегат днями успішно пройшов випробування. Запуск самої Falcon 9 запланований на 12 квітня цього року, зазначає Дело.
Falcon 9 була розроблена американським космічним агентством NASA у рамках проекту, який повинен замінити космічні човни Space Shuttle. У NASA планують, що за допомогою цієї ракети на орбіту буде виводитися космічний корабель Dragon для доставки на Міжнародну космічну станцію астронавтів і вантажів.
Розробка космічних кораблів, які повинні будуть доставляти астронавтів на орбіту, для США вкрай важлива. У цьому році запланований останній політ Space Shuttle. Після цього Америка практично втратить можливість самостійно відправляти астронавтів у космос. І якщо в цьому році проект із запуску Dragon провалиться, NASA доведеться платити Росії по $ 51 млн. за доставку на орбіту кожного астронавта.
Falcon 9 - багаторазова ракета-носій компанії SpaceX. Ціна виведення корабля на орбіту цієї ракетою складе від $ 44 млн. до $ 50 млн. SpaceX розвиває кілька центрів зі стартовими майданчиками. Перший з них розташований на мисі Канаверал (Флорида, США). Інший стартовий майданчик розташований на острові Омелек (Маршаллові Острови).
Джерело: Тризуб

Денис Богуш: Стратегическая неопределенность ''проекта Украина''

Cегодняшнее состояние Украины можно охарактеризовать как "стратегическую неопределенность. Не столько государства, сколько т.н. "проекта Украина".

Если идти в контексте парадигмы "проекта Украина", то любые тактические ходы новой власти должны исходить из определения маркеров будущей стратегии страны.

Понятно, что с одной стороны – мировой экономический кризис, с другой стороны – катастрофическое состояние украинской экономики, политический кризис, много "подвешенных" вопросов в конституционном поле... Но определяться все-таки придется.

Проекты стран

Это состояние неопределенности возникло не в этом году, Украина в этом состоянии с 1991 года, после возникновения независимого государства. Все эти годы она находилась в поисках своего места в мире. Просто после президентской избирательной кампании 2010 года эта неопределенность чрезвычайно актуализировалась.

Речь идет в первую очередь о целях и миссии "проекта Украина", приоритетах национальных интересов, работе со стратегическими партнерами.

Стратегическая неопределенность, на настоящий момент, выражается в отсутствии "проекта Украина" как такового. В первую очередь, не определены в рамках этого проекта – цели страны, миссия, стратегия, векторы и модели развития, позиционирование в мире, своя картина мира и т.д. Во вторую очередь, нет компетентной команды, которая бы занималась подобными вопросами.

В такой слабой позиции Украина становится частью других проектов, например, "проекта Россия", "проекта Евросоюз" и занимает в них далеко не комфортное для себя, часто откровенно дискриминационное положение.

Чем слабее страна, тем более "неудобную роль" ей отводят в других проектах, если, еще она сама не знает, чего хочет. Фактически страна "завоевывает" свое позиционирование в других проектах и мире, исходя из своей стратегии.

Если смотреть и оценивать страны, международные объединения стран с точки зрения стратегического проектного менеджмента, то можно говорить о ярко актуализированных мировых проектах: "США", "Европа", "Россия", "Китай", "Япония" и др.

Страны делают собственные проекты или объединяются и становятся частью каких либо глобальных проектов.

Если говорить о проекте "Европа" то он объединяет разные европроекты, например, Евросоюз, Шенгенская зона, Еврозона, Западноевропейский союз и т.д. со своей картиной мира, своим вектором развития. Например, страны, такие как Франция, Германия и др. стремятся в этом проекте занять более значимое и доминирующее положение. В рамках этого проекта обсуждается концепция разноскоростной Европы, когда регионы и страны в разной степени интегрированы в общеевропейские проекты.

Глобальные проекты-страны имеют свои технологии продвижения путем формирования имиджей и брендов, используя рекламные технологии и добавляя капитализацию в нематериальные активы территорий. И для того, чтобы попасть в сознание современному человеку и занять там лидирующее или хотя бы заметное позиционирование, используется множество рекламных и PR инструментов. Города, особенно мегаполисы делают свои собственные проекты-бренды.

Каждый проект страны имеет свои преимущества, например, научные разработки, системы смыслов, ресурсы, систему образования, язык, валюту, которыми пользуются в других странах (например, язык (англ.) и валюта (доллар) – части "проекта США"), вооружение, национальные персонажи (например, Дед Мороз, Санта Клаус, Святой Николай) т.д.

И наконец, "картину мира", систему ценностей и идентичностей, в том числе систему ответов на вопрос "что хорошо, а что – плохо".

Разработчики успешных проектов стран и объединений разрабатывают смыслы и суперидеи – и тратят очень много ресурсов для разработок системы управления будущим своих проектов, заранее закладывая в такие картины будущего выгодные конкурентные преимущества по сравнению с другими.

Для любого проекта важно прогнозирование как общих тенденций, так и планирование ресурсообеспечения. И тут выходят на первый план т.н. "точки или зоны роста" в различных сферах. Это "точки роста" экономики, научных прорывных идей и технологий, гуманитарных инициатив и т.д.

Обычно на первый план встает управление проектами. Главную роль в таком управлении играет уровень компетенции и легитимности основных менеджеров проекта, часто этим занимаются руководители страны, создавая соответствующие институты.

Современный кризис проявился как испытание на прочность глобальных проектов. "Мировой финансовый кризис" – ширма, за которой скрываются глобальные изменения не только в сфере финансов, но и климата, мировоззрения, восприятия реальности. И эти изменения настолько сильны, что их оценивают на уровне угрозы национальной безопасности многих стран.

Перспективы проекта "Украина"

Перспективы у проекта существуют в том случае, когда есть сам проект. Важен вопрос методологических инструментов в "проекте Украина" и компетентных специалистов, которые будут им заниматься. Это подход с точки зрения стратегического проектирования.

Огромное влияние на сегодняшние возможности Украины оказал СССР: развитие инфраструктуры и логика построения системы воспитания и образования, основные направления научных исследований, развития промышленности и аграрного сектора. За время независимой Украины практически не внесено новых концептов и инновационных моделей развития территории и инфраструктуры, структурирования среды обитания, а старые установки почти разрушены.

Объективно мир изменился. Мы живем не в индустриальную эпоху и а в информационную (даже постинформационную), большая часть населения изменило свой уклад жизни за последние 100 лет. Например, в 1913 году на территории Украины жило 19% городского и 81% сельского населения, в 1959 – 46% и 54% соответственно, в 1983 – 64% и 36% и на сегодняшний день эта цифра приближается к 70% (городского) на 30% (сельского). Подобные изменения имеют колоссальное значение для построения адекватного проекта страны.

На первом этапе разработки "Проекта Украина" важно осознание способа существования страны, и важен разработанный т.н. "Стратегический пакет" Определение для себя национальных приоритетов в различных сферах – международной политике, системе образования и воспитания, безопасности, национальной идентичности и т.д.

Важно разработать "картину мира" и "смысл существования" "проекта Украина". С необходимыми "моделями поведения", "картами реальности" и ресурсообеспечения, а также стратегиями развития и пределами возможностей, а также важно разработать т.н. "сценарии успеха".

Очень важно определить основные стратегические маркеры:

Маркеры идентичности: язык, территория, культура, уклад, мифы и сказки

Маркеты ресурсообеспечения: плодородная земля, территория, люди как нация и как персонал с потенциальными возможностями, климатические возможности, полезные ископаемые, в т.ч. нефть, газ и уран.

Маркеры преимуществ проекта: большая территория, научно-технические возможности, космические технологии, военные технологии, ядерные технологии, аграрные возможности и т.д.

Многие эксперты Европы, России хотят от Украины определенности, прогнозированности, и в конкурентных условиях – ее слабости.

Кстати, думаю, специально планомерно навязывается дискуссия извне для руководства нашей страны – "или Россия или Запад" именно в такой упрощенной парадигме. В реальности у нас огромные возможности для сотрудничества с Китаем, Индией, Бразилией, Японией – будущими лидерами в мире, от которых нашу элиту "отвлекают" навязыванием специально "зауженной" картиной мира.

Стратегические вопросы, на которые жизненно необходимо получить правильные и адекватные ответы для новой власти:

1. Какое место Украина занимала в проекте "СССР"?

2. Какое место Украина может занимать в проекте "Европа" (Евросоюз)?

3. Какое место Украина может занимать в проекте "Россия"?

4. Какое место Украина может занимать в проекте "США"?

5. Насколько сильно Украина сможет изменить положение, позиционирование в рамках этих проектов?

6. Нужна ли Украина сильная и конкурентоспособная в этих проектах?

7. Кто занимается проектом "Украина"?

8. Какие цели и задачи проекта "Украина", какие претензии и амбиции?

9. Какой вектор движения в будущее проекта "Украина"?

10. И, наконец, какое место будут занимать "Европа", "Россия", "Китай", "США", "Япония" и др. в проекте "Украина"?

Ответы на эти вопросы настраивают на адекватное восприятие реальности, которая изменилась и заставляют думать в правильном направлении.

На данном этапе, вызовы современности по отношению к нашей стране настолько серьезны, что существует реальная угроза государственности и суверенитету Украины.

"Украина для людей" или ''Книга счастья''

На сегодняшний день единственным документом от новой власти, направленным в будущее, является предвыборная программа Виктора Януковича "Украина для людей". Исходя из целей этой программы и предполагаемых результатов, ее можно назвать "книга счастья".

Анализируя программу "Украина для людей", то это, к сожалению, банальный набор популистских лозунгов и целей. Ни одного намека на механизм воплощения, "точек роста" экономики и способов наполнения бюджета страны для выполнения этих обещаний.

Если подойти с экспертной стороны к этому документу, который, кстати, висит на официальном сайте Президента Украины, то наверное и трех бюджетов Украины не хватит для оплаты всех социальных обещаний, изложенных в этой Программе. К слову, уже сегодня – 30 млрд. гривен дефицита бюджета в 2010 году и 100 млрд. долл. внешних долгов. Даже широко обсуждаемый Закон о социальных стандартах не содержит такого количества социальных выплат.

А ведь моделировалась ситуация и писалась программа Януковича не в космосе, а с учетом реальной экономической ситуации, во время кризиса. К сожалению, вирус социального популизма все-таки передался от предыдущей власти.

Если бы там было написано, что мы не знаем реальной экономической ситуации, а разберемся и сделаем всем хорошо – одно дело. Но в программе совсем конкретные цифры и даты.

Например, несколько цитат из программы:

• 50 млн. жителей Украины к 2020 году

• Каждый ребенок Украины будет ежемесячно получать от 250 до 500 гривен

• При рождении второго и третьего ребенка семья получит – от 50 тысяч до 100 тысяч гривен

• Все врачи, военнослужащие, работники культуры и милиционеры получат квартиры

• Финансирование медицины – 10% от ВВП

• Малому бизнесу – отмена налогов на 5 лет.

• Все военнослужащие первого года службы получат жилье

На основании этой программы была избрана новая власть. После создания коалиции в ВР и избрания Николая Азарова Премьер-Министром Украины уже ничего не мешает Партии Регионов, Президенту и Премьер-Министру выполнять свои предвыборные обещания, данные источнику власти – народу. Я даже не сомневаюсь, что Закон о бюджете, Программа Правительства и другие важные документы будут написаны в контексте программы Президента Януковича "Украины для людей". Соответственно, мы, должны увидеть в реальности какие-то результаты в этом направлении.

Если говорить о главенствующем положении Партии регионов в действующей коалиции, то на первый план выступают программные документы Партии регионов.

Это, например, "Стратегия экономического развития Украины", написанная в 2005 году, доступная на официальном сайте Партии регионов и проект Закона Украины "Про внесення змін до Конституції України" (май, 2005). На основании этих документов можно предположить, какие изменения будут внесены в существующее законодательство Украины.

Конституционные изменения и реформы, в идеале, должны исходить из целей и задач "проекта Украина". Законодательные и конституционные изменения – это просто юридическое оформление основных направлений развития государства на базе политического и стратегического консенсуса в обществе. Например, в программных документах Виктора Януковича и Партии регионов не описана логика желаемых конституционных изменений формы правления страны после политической реформы-2004.

В результате внесенных изменений в Конституцию Украины во время "Оранжевой революции" страна превратилась из президентско-парламентской в парламентско-президентскую, с "усеченными" полномочиями Президента. После этого различными политическими силами предлагались разные варианты конституционных изменений: от ликвидации поста Президента или выборов Президента в Парламенте до возвращения ситуации в Конституции и, соответственно, укрепления полномочий Президента.

Есть надежда, что новая власть учтет все ошибки предыдущего руководства страны, и начнет с "головы", т.е. с разработки миссии, целей и задач Украины, подойдет к стратегии развития страны с позиции парадигмы проекта. И мы увидим "проект Украина" с концепцией развития нации и культуры этой территории, приоритетами национальных интересов, эффективным позиционированием в мире, стратегическим планированием развития страны на базе инновационных моделей, "точками роста" и конкурентноспособной экономикой и структурированной средой обитания.

И все стратегические документы, исходящие от новой власти будут базироваться на адекватном восприятии реальности с просчитанными механизмами и стратегиями развития.

Джерело: Блог Дениса Богуша

БИДЛОЕЛІТА: ЛОЗІНСЬКИЙ ДОБИВАВ СВОЮ ЖЕРТВУ БАМПЕРОМ, ЯК ЗВІРА

бидлоелітний виродок лозінський

Екс-депутат Віктор Лозінський добивав Валерія Олійника, як дикого звіра, знаходячись за кермом автомобіля "Ніва-Шевроле".

Про це свідчать відтворення обставин подій з виїздом на місце вбивства й матеріали експертиз, пише газета "Сегодня".

При відтворенні обставин подій із виїздом у Голованівський район слідчої групи Генпрокуратури встановлено: Лозінський розігнав машину і скерував її прямо на Олійника, завдаючи бампером травми вже пораненому з вогнепальної зброї селянину, який стікав кров'ю.

Це підтверджується також матеріалами експертиз, повідомив газеті заступник генпрокурора Віталій Щоткін.

"Лозінський категорично відмовився від участі в слідексперименті, але це не вплинуло на хід подій, тому що зібрано достатньо доказів його причетності до загибелі Олійника", - каже він.

"Акт за підсумками відтворення ще не підписаний, але до вже наявних свідчень долучимо й нові. Припускаємо, що до кінця березня – початку квітня обвинувачувальний висновок буде готовий, після чого Лозінському належить ознайомитися з ним у порядку статті 218 УПК України", - додає Щоткін.

Лозінський продовжує перебувати у Лук’янівському СІЗО. Свою провину в смерті мешканця села Грушки Кіровоградської області Олійника, який загинув під час полювання Лозінського в його угіддях 16 червня минулого року, екс-депутат БЮТ не визнає.

Під вартою знаходяться і його співучасники – екс-прокурор Голованівського району Євген Горбенко, єгер Василь Перепелиця, помічник дільничного інспектора Олег Штука. Екс-начальник райвідділу міліції Михайло Ковальський відпущений на підписку про невиїзд.

Джерело: УП

Американські імперіалісти програють війну в Афганістані: США розпочнуть переговори з талібами

мафія

США планують найближчим часом почати переговори з радикальним ісламським рухом Талібан, пише сьогодні газета КоммерсантЪ.
За інформацією видання, яке посилається на джерело у Вашингтоні, саме це питання обговорювалося на закритому засіданні "військового кабінету" президента Барака Обами, яке відбулося в Білому домі 12 березня.
У зустрічі, що тривала 90 хвилин, крім самого Обами взяли участь його помічник з національної безпеки генерал Джеймс Джонс, держсекретар Гілларі Клінтон, її заступник Джек Лью, голова об'єднаного комітету начальників штабів адмірал Майкл Маллен, спецпредставник президента по Афганістану Річард Холбрук і посол США в Кабулі Карл Ейкенберрі .
Як нагадує газета, у рамках нової стратегії Обами США планували почати виведення військ з Афганістану в 2011 році після серії вдалих операцій з витіснення талібів і налагодження контактів з місцевим населенням. Проте, як зазначають експерти, перша така операція (що отримала назву Моштарак - Разом) закінчилася провалом. Війська коаліції зайняли оплот талібів - місто Марджа на крайньому південному заході Афганістану, але самі бойовики або залишили район бойових дій, або розчинилися серед місцевого населення.
Як зазначає КоммерсантЪ, в цих умовах у Вашингтоні задумалися про необхідність якнайшвидше почати переговори з талібами, причому не тільки з помірними. Одним із послідовних прихильників такого підходу вважається посол Ейкенберрі, який брав участь у недавній нараді і восени виступив опонентом командувача ISAF генерала Стенлі Маккрістала.
Водночас, у Вашингтоні є впливові противники переговорів з талібами. Так, Пентагон вже оголосив, що після Марджі коаліційні війська мають намір розгорнути бойові дії в провінції Кандагар на кордоні з Пакистаном, де розташовується головний оплот талібів.
До ідеї переговорів також прохолодно ставляться і в ЦРУ. Як повідомлялося напередодні, американські спецслужби заарештували недавно лідера військового командування талібів Абдул Гані Барадара, який саме вів активні переговори з Кабулом. Це викликало гнів президента Афганістану Хаміда Карзая, оскільки переговори з талібами в підсумку зірвалися. Не відкидається, що Барак Обама зібрав своїх підлеглих у Білому домі саме для усунення подібних розбіжностей, резюмує видання.
Джерело: Тризуб

Московська маячня: Картина московського художника XIX століття В. Васнєцова визнана Ленінським судом екстремістською

ФСБ визнало екстремістською картину В. Васнєцова
"Зустріч Олега з чарівником" (1899)   

Як тільки зараз стало відомо, 16 лютого 2010 року набуло чинності рішення Ленінського районного суду міста Кирова від 24 грудня 2009 року про визнання Васнєцова Віктора Михайловича, росіянина, народж.1848 г, художником-екстремістом, на підставі замовленої органами ФСБ експертизи його картини «Зустріч Олега з чарівником», виготовленої ним олійними фарбами на замовлення невстановленого слідчими органами особи в м. Москва у 1899 р.

Дана картина як ілюстрація була опублікована в брошурі одного із старійшин націонал-соціалістичного руху Росії Олексія Добровольського («Доброслава»), також визнаній екстремістською.

За рішенням суду всі літографії цієї картини підлягають знищенню разом з брошурами Олексія Добровольського.

У висновку ГУ «Володимирська лабораторія судової експертизи» мовиться:

«До невербальних маніпулятивних дій відноситься оформлення обкладинки «Волхви», на якій зображений дідуган, що вказуючий загону воїнів напрям дії.

Дід одягнений в простий одяг: довгу сорочку, личаки, він щойно вийшов з лісу. В описі діда читається образ язичника. Вказуючий жест руки діда відносно воїнів свідчить про повеління, певну владу над ними.

Виходячи з положення про те, що обкладинка книги виражає її ключову ідею, можна зробити висновок про прагнення автора до повеління, влади над іншими людьми, спрямованості на боротьбу».

Рішення суду після набуття чинності забороняє громадянам Російської Федерації дивитися на картину «Зустріч Олега з чарівником», що має яскраво виражений екстремістський зміст, направлений на збудження ненависті або ворожнечі, а також на приниження гідності людини або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, відношення до релігії, а рівно належності до якої-небудь соціальної групи, здійснене публічно або з використанням засобів масової інформації.

Громадяни інших країн можуть подивитися на неї на американському сайті Вікимедії.

Джерело: КЦ

Під час візиту Колеснікова до Львова місцеві владні холуї перейшли на російську

бидлоелітні щури

Під час візиту «віце-прем'єра з Євро-2012» Бориса Колеснікова представники влади Львова продемонстрували своє знання російської мови. Зокрема, мер міста колаборант Андрій Садовий привітав Колеснікова російською мовою.
У свою чергу начальник управління містобудування та архітектури Львівської облдержадміністрації Степан Лукашик поінформував ламаною російською про стан справ з підготовкою львівського аеропорту до Євро-2012.
Губернатор області Микола Кміть був стриманим і не дуже багатослівним, висловлюючись лише щодо деяких уточнень.
Таким чином, збулося пророцтво першого заступника мера Львова Олега Синютки, який 10 лютого під час наради з директорами шкіл Франківського району міста оцінив підсумки виборів: "Ну що, будемо розмовляти російською?".
Українці, складаймо списки колаборантів і зрадників, щоби після повалення бандитського режиму Януковича провести повну люстрацію влади!

Джерело: Тризуб

Янукович відмовився повернути розділ про Голодомор на свій сайт

бидлоеліта

Банери про Голодомор не повернуться на сайт антиукраїнського пРезидента. Про це повідомила сьогодні на брифінгу Ганна Герман, відповідаючи на запитання журналістів.
Зокрема, Ганна Герман відзначила: "Сайт Віктора Януковича розповідає про те, що робить Янукович. Ми не займаємося Голодомором. Ми вважаємо, що ця проблема досить вивчена попереднім президентом. Ми займаємося майбутнім".
Раніше Всесвітній конгрес українців закликав Віктора Януковича повернути тематичний розділ про Голодомор 1932-33років на свій офіційний сайт.

Джерело: Тризуб

Відхилення електорального маятника чи підготовка до згортання українського проекту? (Кілька надіюсь теоретичних моделей розвитку ситуації в Україні)

Тарас Возняк

Тарас Возняк
Бліцкріг, блискавична війна, яка мала на меті захоплення всієї повноти влади в Україні однією політичною силою – Партією регіонів – яка супроводжувалася безпрецедентною і демонстративною наругою над Конституцією України завершилася. Все відбулося настільки миттєво, що опоненти навіть не змогли зреагувати, якщо не враховувати кількох кволих протестів. Тим більше не встигла зреагувати і деморалізована частина суспільства, яка не голосувала за президента Віктора Януковича, а це рішуче більша частина суспільства.

Реально за Януковича проголосувало тільки близько третини виборців, що мають голос. Саме від їхнього імені він і здійснює свою політику. Однак постає запитання – а чи політик, якого реально підтримала третина виборців має легітимне право на всю повноту влади в країні? Запитання далеко не риторичне. Тому ситуацію з захопленням всієї влади в Україні одним політичним угрупуванням потрібно нагально та відверто осмислити у всій повноті та у наслідках, які з цього витікають.

Для початку коротка хронологія подій (даруйте за повтор):

• Політично безпрецедентна зміна Закону про вибори президента України між першим та другим турами президентських виборів. Обгрунтуванням стала небезпідставна підозра в тому, що Юлія Тимошенко взяла курс на принаймні частковий зрив виборів у Луганській, Донецькій та Кримській областях. Цю драстичну зміну миттєво підтримав президент Ющенко.

• Що б там не говорилося в українських судах на моє глибоке переконання в тих самих областях мало місце масове фальсифікування результатів виборів.

• З огляду на самовпевненість Юлії Тимошенко, що з огляду на безвихідь їй вдасться змусити всі національно-демократичні сили підтримати її у другому турі та прорахунки її політтехнологів, які радили їй не втручатися у вибори в цих областях, де їй і так не здобути голосів, вона зробила спробу піти на зрив виборів принаймні у частині виборчих округів через відкликання свої представників у виборчих комісіях. Однак, коли зрозуміла, що це не вдасться, вона не змогла нічого протиставити масованому фальшуванню виборів. Тимошенко "зекономила" знехтувавши підготовкою корпусу кваліфікованих членів виборчих комісій та юридичним супроводом кампанії в цих регіонах. Отож ми бачимо, що обидва претенденти були готові до фальсифікації виборів. Партії регіонів це вдалося краще.

• Наступним актом ламання права, попри неготовність Тимошенко підтвердити на належному рівні фальсифікацію виборів, став фарс з оскарженням результатів виборів у Вищому адміністративному суді України, який з усіма церемоніями і у повному складі відмовив Тимошенко у її скарзі навіть особливо не заглиблюючись у суть справи. Все виглядало так, що суд навіть не приховував того, що результат судового розгляду йому відомий заздалегідь.

• Найкричущішим ламанням права стала зміна порядку формування більшості у Верховній раді України, яка у відповідності з Конституцією формується на фракційній основі. Партія регіонів з сателітами – Блоком Литвина, КПУ – та перебіжчиками з інших фракцій узаконила формування більшості на змішаній основі – фракціями та перебіжчиками. Таким чином знову було узаконено політичну корупцію у Верховній раді – ми повернулися до ситуації 2007 року. Знову запрацював ринок продажу депутатських мандатів.

• Ламаючи чітко прописаний в Конституції принцип формування більшості президент Янукович блискавично підписав цю зміну в Законі. Очевидно, що партія регіонів вже давно спланувавла саме таке розгортання подій – в одному з телеефірів депутат від ПРУ Нестор Шуфрич про це проговорився задовго до другого туру. Дивно, що вже після виборів, за два дні до підписанням президентом Януковичем цього Закону, Віктор Ющенко, перебуваючи у Львові, сумнівався, що ситуацію будуть розігрувати саме так.

• Так само блискавично, користуючись загальним шоком, була сформована сумнівна з огляду на конституційність парламентська більшість з оксюморонною назвою "Стабільність і реформи" на базі трьох фракцій – регіоналів, литвинівців, комуністів і таємної фракції чи констеляцій перебіжчиків, зрадників та політичних парій.

• Не менш блискавично було відставлено Кабінет міністрів Юлії Тимошенко і її саму, що з огляду на попередні порушення Конституції теж може бути визнаним неконституційним. Хоча задля справедливості слід нагадати, що і сама Тимошенко ледь не півтора року обіймала посаду прем'єр-міністра навряд чи маючи на це законні підстави – реальною більшістю у Верховній раді вона не володіла.

• Так само блискавично було внесено у Верховну раду сумнівною щодо своєї законності більшістю та затверджено склад такого ж сумнівного у своїй легітимності наступного Кабінету міністрів України на чолі з... Азаровим.

"Рефері" у цьому протистоянні двох гравців, що були готові задля перемоги йти на будь-які порушення закону та Конституції мав ба виступити ще тоді діючий президент Ющенко. Знаючи свій результат у майбутніх виборах, він і решти його політичного оточення практично не боролися навіть за достойну поразку. Ющенко обмежився переконаністю у своїй правоті. І значну долю правоти за ним слід визнати – з часом це стане очевидним. Однак політична правда, це не тільки абстрактна правота, але й ефективність реалізації своїх переконань. Ющенко доволі справедливо зрозумів, що головною причиною не лише його особистої поразки, але й поразки його бачення модернізації українського проекту, є Юлія Тимошенко. Ним цілковито опанувала образа. Очевидно він забув давню істину, що ображені як правило є безсилими. Віктор Ющенко "рефері" не став і чисто емоційно так чи інакше все ж більше шансів давав партії регіонів. При цьому серед його прихильників ширилися слухи про якісь їхні домовленості, що породжувало надію на стабільність політичного курсу. Надія – матір глупоти.

Що ми отримали в результаті?

Загальну деструкцію законності в країні. Тверде розуміння того, що і так слабке дотримання законів на найвищому державному рівні повністю ігнорується. Все робиться тільки з огляду на політичну доцільність.

Зворотною стороною цього демонстративного ігнорування Конституції та законів буде таке ж їх ігнорування і з боку вже не опонентів, а супротивників, якщо не ворогів цієї влади. Опоненти є тільки у системі, де діють правила, тобто Закон, а де немає закону – там вороги і стосунки укладатимуться на іншій основі.

Кричущим і демонстративним ламанням Конституції та законів Україні запущено механізм боротьби без правил.

Механізм боротьби без правил запущено не однією Партією регіонів, але й на своєму етапі БЮТ-ом та, як не парадоксально і міжнародним співтовариством, на кшталт спостерігачів за виборами від ЄС, який визнав за доцільне закрити очі на фальсифікації виборів.

У Верховній раді України сформовано яскраву антиукраїнську більшість.

Різне можна говорити про функцію Кабінету міністрів, який вона сформувала – багато-хто називає її кабінетом самогубців, неначе б то він повинен взяти на себе перший удар несприятливих економічних обставин та складного спадку після кабінету Тимошенко, а такі фігури, як Табачник, просто червоними шматинами, які мають відволікати увагу суспільства від набагато важливіших справ. Однак залишається фактом, що уряд, принаймні частково, сформовано з одіозних фігур, починаючи з Ніколая Азарова, закінчуючи вже зовсім одіозним українофобом Дмітрієм Табачником та представником посередницьких структур у газовій сфері Юрієм Бойко.

Ідеологічно уряд має яскраве антиукраїнське, антиєвроінтеграційне спрямування.

Негайно почалося масове "обсаджування" своїми людьми й інших державних структур.

СБУ очолив близький до РосУкрЕнерго мільярдер Валерій Хорошковський – очевидно про конфлікт інтересів тут не йдеться, як і у випадку близьких до РосУкрЕнерго міністра енергетика Юрія Бойко чи керівника Адміністрації президента Сергія Льовочкіна.

Такий самий контроль Партія регіонів різними правдами та неправдами забезпечила собі над Центральною виборчою комісією. А також над Конституційним судом України.

Ось короткий, проте переконливий список державних інституцій, якими повністю опанувала Партія регіонів на сьогодні:

• Посаду президента України;

• Верховну раду України;

• Конституційний суд України;

• Колегію суддів України, а отже всю судову систему;

• Вищий адміністративний суд України;

• Посаду прем'єр-міністра України;

• Кабінет міністрів України;

• Національний банк України;

• Всі силові структури – СБУ, МВС, ЗСУ;

• Практично всі канали телебачення;

• Більшість тиражної преси;

Залишилося опанувати тільки товариством філателістів України. Однак за певною інформацією "колекціонер" Табачник, як не смішно, добирається і до нього.

А, якщо серйозно, то таку саму тотально контрольовану і в даному випадку законну вертикаль президент Янукович вибудує і на базі обласних та районних адміністрацій.

Бліцкріг відбувся. Партія регіонів опанувала всією повнотою влади в країні. І це при тому, що за її кандидата в президенти України проголосувала третина виборців (33,8% громадян країни, що мають право голосу) і третина регіонів України – 10 регіонів. Тобто 2/3 регіонів не представлені у цій тотально опанованій регіоналами владі просто ніяк, а це аж 17 регіонів.

Причому при реалізації цього плану захоплення влади були ефективно застосовані технології деморалізації супротивника. Бліцкріг відбувся з безпрецедентною в новітній українській політиці брутальністю і рядом знакових демонстративних демаршів, які мали означити не лише рішучість регіоналів і дійсно деморалізувати супротивника, але й означити напрямок подальшого розгортання подій та розвертання державного курсу України.

Після інаугурації президента Януковича сконструйований його політтехнологами імідж такого собі добряка різко змінився. Він відновив металеві нотки в голосі і розпочав процес застрашування суспільства і перш за все перший ешелон опанованої ним та регіоналами різних гілок влади. Соромно дивитися на страх ведучих Першого державного каналу телебачення, які вже тепер затикають рота експертам та опонентам, коли ті пробують висловити думки, які йдуть в розріз з позицією ПР. Чи голосування власників концерну "Славутич", членів фракційної групи УНП, за відставку Тимошенко та призначення Азарова – свого роду присяга на вірність.

Страх поповз по коридорах влади та ЗМІ.

Якоюсь мірою застосування цих технологій нагадує перший прихід до влади Путіна. Той самий стиль. Спочатку застрашування, а потім законне чи не законне опанування всією повнотою і всіма гілками влади в країні з прицілом на довгі роки. Ні про яку незалежність окремих гілок влади сьогодні в Україні йтися не може.

Тому можемо з повним правом констатувати, що в даному випадку ми маємо справу з узурпацією влади в Україні однією політичною силою.

Ось таке торжество демократії в Україні освятив ЄС. Причому ніхто навіть не пискне. Бо ж це не таке важливе питання, як питання визнання Степана Бандери Героєм України. До речі – це ще один з прийомів відволікання уваги як міжнародної так і української громадськості від суті того, що відбувається. Теж така собі червона шматина.

А що ж опоненти? А де ж опозиція?

Як такої об'єднаної чи єдиної опозиції немає. Юлія Тимошенко, очевидно все ще перебуваючи поза межами реального, як завжди патетично і як завжди безрезультатно оголосила саму себе лідером єдиної опозиції коло пам'ятника "нашому" (за її словами) Тарасу Шевченку 9 березня.

Вже навіть коло пам'ятника побилися дві "непримиримі" опозиції – опозиція, очолювана Юлією Тимошенко, та опозиція, очолювана антирекордсменом президентських виборів 2010 року Юрієм Костенком.

А ще є парламентські опозиції НУНС, очолювана таким "харизматом", як Микола Мартиненко, фракційна група "За Україну" В'ячеслава Кириленка. До того слід додати "грізну" опозицію Арсенія Яценюка. Ще декілька маргінальних груп. Таким чином така "об'єднана" опозиція є сумним видовищем. Принаймні на сьогодні. Це збір неадекватних політиків, які не можуть позбутися свого і так неефективного образу, як от Тимошенко, і крайніх маргіналів, які тільки заважають появі дійсно ефективної, дійсно національної, дійсно народної, та направду об'єднаної (якщо не єдиної) опозиції. Зрештою ці маргінали і покликані блокувати виникнення такої опозиції.

Які висновки ми можемо з цього зробити?

На майбутнє слід позбуватися антиукраїнської (такої що нищить основи буття українського народу) та антинародної (такої що як олігархія паразитує на народі України) влади.

На майбутнє слід позбуватися "об'єднаної" тимошенківської і розрізнено-маргінальних опозицій. Чому? Тимошенко показала вже першими своїми опозиційними кроками, що вона патологічно не здатна ні на які домовленості з жодними політичними силами. Її правило просте – або я, або ніхто. Вона ніяк не може зрозуміти, що інтереси громадянки Юлії Тимошенко по порятунку самої Тимошенко не тотожні з долею України та потребою створення справді об'єднаної української національної опозиції для організації спротиву антиукраїнському та антинародному режиму, що почав запускати свої метастази в Україні. І без консенсусу та компромісу тут не обійдеться.

У цій статті, виходячи з конкретної ситуації, я вперше дійшов думки, що ми не обійдемося саме без об'єднаної української національної опозиції. Української національної опозиції в незалежній Україні. Причиною стали реальні загрози українству, які вийшли з підпілля і зайняли панівні позиції в державі Україна. Нехтування української суті Української держави в Україні набуло монструальних форм. Якщо події розвиватимуться з такою ж динамікою, що сьогодні, то втрата Україною своєї ідентичності як саме української ідентичності неминуча.

Українство мусить об'єднатися, широко тлумачене українство, яке включає в себе великого українського поета Мойсея Фішбейна, але абсолютно виключає "колекціонера" Дмітрія Табачника. Нам підкидатимуть ксенофобію, однак мусимо зрозуміти, що маємо її уникнути, або програти.

Якщо об'єднана українська національна опозиція постане, якщо її не розмиють, не задушать у колисці, то напевно вона не може вже бути такою пацифістською, як це було 2004 року. Майдану не буде. Історія не повторюється.

Однак залишається реальна ситуація і реальна політика, тому маємо відповісти на запитання -а чи реально створити цілком нову опозицію з нуля, якщо гратимемо на тому самому полі і у ту саму гру, що й досі. Все одно Тимошенко прагнутиме домінації і матиме на це організаційні та матеріальні ресурси. Такі ж самі мікроресурси та мікроамбіції матимуть й інші гравці на цьому полі. На полі, де виграє найбільш безпринципний, як показав реванш Партії регіонів, виграють. Отож маємо шукати якогоси асиметричного виходу. Діапазон варіантів – від пацифізму Ганді до терору єврейської воєнної організації "Іргун", яка не гребувала і терором.

Якщо домовлятися на політичному полі, то з ким. Маємо розуміти, що багато політичних проектів в Україні мають своїм завданням дискредитацію ідеї українства, блокування виникнення у певних ідеологічних нішах справді не контрольованого третіми сторонами, в тому числі і закордонними, політичних проектів та недопущення створення неконтрорльованої тими ж третіми сторонами ефективної української опозиції.

Ми повинні зрозуміти, що поки ми не позбудемося цієї значною мірою теж антиукраїнської псевдоопозиції, доти ми не позбудемося і антиукраїнської влади. Вони породжують одне одного. І вони контролюються з тих самих центрів впливу. Ба більше – саме вони привели до влади президента Януковича і настільки антиукраїнську владу. А тепер блокують появу будь-яких насправді незалежних політичних сил в Україні.

Яких політичних наслідків ми можемо очікувати від такої безроздільної монополії Партії регіонів на владу?

Попри те, що правляча парламентська більшість, очолювана Партією регіонів, має назву "Стабільність і реформи", жодних реформ не буде, тому що головною метою такої бурхливої реставрації старого кучмівського олігархічного режиму є саме блокування будь-яких реформ, будь-якого просування України до відкритих стандартів ЄС чи цивілізованого суспільства взагалі. Кучмізм є єдино можливою і найкращою формою організації влади для олігархічних кланів в Україні. Єдиними проблеми, які потребують вирішення це встановлення балансу між цими олігархічними кланами. Розподіл посад в уряді та інших посад і є першим наближенням до цього балансу.

Тому Україну слід було законсервувати у її кучмізмі. І її зупинили, зупинили як у внутрішньому розвитку (тому ми і спостерігаємо такий бурхливий відкат до всього пов'язаного з кучмізмом), так і у її адаптації до транспарентності норм ЄС, вже не кажучи про не такі й давні плани отримати хоча б якісь гарантії безпеки втілені у намірах прилучитися до НАТО. Помпезно проголошена спочатку самим Януковичем, а потім покірно повторена новопризначеним міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, "економізація" української дипломатії з одного боку виглядає як обслуговування зовнішньоекономічних інтересів правлячих олігархічних кланів, а з іншого чітко упускає якусь там євроінтеграцію чи євроатлантичну інтеграцію як базові напрямки роботи МЗС. Таким чином Україну перетворюють у відстійник, країну яка примушується до стагнації у всіх аспектах її життя. Тим самим теперішня влада потрафляє замовленню своїх явних, як от в Кремлі, так і не явних, як от в Брюсселі, зовнішньополітичних патронів – вони перетворюють Україну у функцію і ресурс для обслуговування інтересів цих крупних геополітичних гравців.

• Для ЄС Україна має стати тільки безпроблемною лімітрофною територією, що не складатиме жодної загрози енергопостачанню ЄС. Як от Білорусь, яка віддала/проїла свої газотранспортні та нафтотранспортні системи. З логістичних міркувань краще, звичайно, щоб Україна і адміністративно була підпорядкована головному експортеру енергоресурсів до ЄС – Росії. Однак це можливий наступний етап демонтажу українського проекту. Разом з тим на перспективу Україна має стати для ЄС і буфером з рештою світу, і ринком товарів, і джерелом неамбітної робочої сили (мігранти), але так само і людських ресурсів (емігранти), які такі необхідні ЄС вже сьогодні.

• Для РФ Україна має стати ресурсом для реалізації її майбутніх проектів – це і трудові, і людські, і інтелектуальні ресурси. Але на даному етапі головним завданням, яке вона на даний момент чудово виконала, було зупинити українізацію України, присікти відновлення чи побудову її української ідентичності, яка включає в себе не лише культурологічні ідентифікаційні складові, але й економічні, політичні, орієнтаційні. Для того обов'язково потрібно було усунути президента Віктора Ющенка, який, самотужки таки дійшов до розуміння першопочатковості цього завдання і, хоч і не занадто успішно, але вперто на останньому етапі своєї каденції пробував розгорнути саме цю базову роботу. З огляду на далекосяжні плани Росії нова влада має перетворити Україну в ще одне "русское государство". Територію з повним домінуванням не лише російської мови, але й російської ментальності, московського православ'я, по можливості і російського стилю ведення бізнесу (зрештою "донецьких" цьому вчити не потрібно – вони просто поширять цей досвід на решту регіонів). Для того і потрібне повне домінування в інформаційній сфері та освіті (казус Табачника). Таким чином Україна (або її частина – залежно від ситуації) буде підготовлена до реінтеграції в Росію. Другим завданням нової влади, яке вона повинна виконати, є поглиблення розколу в Україні. На це працювали всі без виключення виборчі кампанії в Україні починаючи з 2004 року. Таким чином готується грунт хоча б для сепарації хоча б частин України за абхазьким, південно-осетинським, придністровським сценаріями. Це стосується Донбасу та Криму з їх подальшою інтеграцією у великий російський проект. Території можуть бути і "самостійними" і ні, і окупованими (взятими під захист) і ні. Ця технологія відпрацьована Росією досконало. Третім завданням є поглиблення розколу з метою виштовхування не цікавих з огляду на подальшу реінтеграцію в Росію територій. першою чергою це стосується Західної України, зокрема Галичини. Тому вискоки Табачника проти Галичини як "неукраїнського" регіону зовсім не випадкові, а є усвідомлюваною політичною технологією. При цьому ідеологічно, емоційно, політично ізольовується Західна Україна як з метою зменшення її впливу на решту України, так і з метою виштовхування з переформатованого "украинского проекта" в російському виконанні.

• США не мають позиції щодо України. Вони стрімголов перетворюються з світової наддержави у один з полюсів багатополярного світу. Своїми останніми кроками вони демонструють, що втратили інтерес навіть до ЄС. Німеччина та Франція над цим добре попрацювали. Хоча все таки можливий і варіант "розміну" України в обмін на якісь зобов'язання перш за все Росії щодо якихось особливих інтересів США, як от в Ірані.

Таким чином за "потуранням" чи прямими провокуванням ЄС, недалекоглядності чи заклопотаності внутрішніми проблемами США, неоімперській агресивності РФ український проект, проект становлення справді незалежної, справді української Української держави та становлення української політичної нації, буде підлягати ревізії.

Яким чином може відбуватися ця ревізія українського проекту?

Ревізування цього проекту може відбуватися за найбільш м'яким білоруським, або більш жорстким придністровським, абхазьким та південно-осетинським сценаріями.

У випадку реалізації білоруського сценарію, який найбільше відповідає інтересам домінуючих у Партії регіонів олігархічних груп, бо вони типові компрадори. Ну навіщо буде потрібне РосУкрЕнерго і її ставленики Росії, якщо Україна просто не існуватиме. Те саме стосується і донецьких сталевих та вугільних магнатів. Тому будуть збережені, хоча і дещо совєтизовані, атрибути державності. Але буде оголошена нещадна боротьбі саме українськості у всіх її проявах. Бо ж перед Росією потрібно якось відзвітувати. Що і має місце у Білорусі. Саме для цього потрібні такі діячі, як Табачник. Цей сценарій прийнятний для Росії, однак не найкращий і небезпечний рецидивами українізації.

У випадку поетапної анексії української території за грузинським сценарієм (перший етап – Абхазія, другий етап – Південна Осетія, зірвався ще один етап – Аджарія) можливе створення кількох українських урядів, незалежного уряду Криму – на біду свого часу його таки створили. Можлива й безпосереднє "визволення" у випадку Криму – "соотечественники" чим не судетські німці – та включення в якості суб'єкта в Російську Федерацію чи приєднання до Російсько-білоруської віртуальної держави. Або прийняття як окремого суб'єкта у склад СНД. В цьому сценарії найбільше зацікавлена РФ. Не зацікавлена більша частина саме сьогоднішньої української влади та її бази – українського олігархату. Однак у складі цієї влади є прямі ставленики російських імперських інтересів – їхні плани і радикальніші і далекосяжніші.

Ці сценарії не є чимось особливим у європейській історії нового і новітнього часу. Автором якої поетапної анексії є не теперішні влади Росії, які її часто застосовують, а Адольф Гітлер, який точно таким самим методом поетапно анексував у 1939 році Чехо-Словаччину.

Як бачимо, різні гравці у справі ревізії українського проекту мають різні інтереси, ставлять перед собою різні завдання, реалізація цих завдань має різну часову перспективу. Знову проревізуємо ще раз всіх гравців цього пасьянсу в порядку їх важливості. Отже ними є:

• Російська Федерація;

• Олігархічні групи, які є базою Партії регіонів;

• Партія регіонів;

• Європейський Союз;

• Сателіти ПРУ – КПУ, Блок Литвина, перебіжчики;

Так чи інакше протистоїть цій ревізії парламентська і позапарламентська опозиція (БЮТ, НС, НУНС, група ЗНУ ets.)

Не зауважені (чи не оскаржені) в справі демонтажу українського проекту є США. Але чи вдасться їм і далі зберігати свою нейтральність?

Зрозуміло, що вся ця рубрикація доволі умовна, але, можливо, вона дасть змогу гостріше зрозуміти суть справи.

Отож чого хоче, що може досягнути і наскільки далекосяжними є плани кожного з цих гравців?

• Російська Федерація прагне максимально ослабити і узалежнити від себе Україну з тим, щоб утримати її в орбіті свого ментального, культурного, інформаційного, політичного, економічного і силового впливу. Утримати з тим, щоб поглиблюючи внутрішній розкол готувати Україну до тієї чи іншої форми реінтеграції в "русский проект". Цілі РФ не досягнуті остаточно. Хоча українізація України зупинена.

• Олігархічні групи, які є базою Партії регіонів, перш за все зацікавлені у перетворенні України у об'єкт їхнього визискування. Для того вони будуть переспрямовувати грошові потоки, джерелом яких є державний бюджет України. Задля реалізації своїх бізнесінтересів вони вже продемонстрували готовність будь-які національні інтереси чи пріоритети (газовий консорціум, пролонгація перебування Чорноморського флоту РФ у Криму). Основним і базовим буде питання "дешевого" газу для сталевих та хімічних олігархів (Ренат Ахметов ets.), і водночас "дорогого" газу для газових посередників (реанімоване РосУкрЕнерго – Фірташ, Бойко, Льовочкін, Хорошковський ets.). А також витягуваних з бюджету безкінечних субсидій для "шахтарів" і здешевлення вугілля для все тих самих сталевих та хімічних олігархів. Стратегічного проектування настільки різношерста група мати не може. Однак тактичний горизонт складає навряд чи більше однієї президентської каденції.

• Партія регіонів як конгломерат олігархічних угрупувань в політичному плані досягнула максимуму своїх очікувань. В її руках вся повнота влади в Україні. Тепер головним завданням є закріплення у владі, не формальне, а реальне, оперте на тисячах горизонтальних та вертикальних клієнтських зв'язках партійних назначенців та перебіжчиків. Другим завданням є поширення своїх впливів в тих регіонах України, де вона представлена символічно. Спочатку це "освоєння" Києва. Двома шляхами – через інкорпорацію київського істеблішменту в свої лави та ротацію керівних кадрів, що вже і здійснюється обома шляхами. При цьому донецький кістяк партії зіткнеться з проблемою відстоювання своєї провідної ролі в партії та політичному процесі. Вже тепер очевидним стає розмивання цього кістяка київським істеблішментом. Для партії це загрожує перетворенням її у ще один київський проект, який буде використаний і забутий. Так столичний істеблішмент (спочатку посткомуністична номенклатура) почергово перемелював то комуністів, то соціалістів, то націонал-демократів різних генерацій аж до нашоукраїнців. Потім має відбутися "освоєння" Центральної України. А потім і асиміляція чи ізоляція політичного життя у Західній Україні.

• Європейський Союз не цілісний. Ядру Старої Європи (Німеччині, Франції ets.) відповідала б консервація України, нейтралізація її євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень. Це завдання досягнуте. Ті самі європейські гравці зацікавлені і у "стабілізації" України як транзитера енергоносіїв до ЄС. Це завдання також виконане. Жодних конфліктів між РФ та такою упокореною Україною не буде. Однак частина країн Центральної Європи, перш за все країн колишнього комуністичного блоку навряд чи тішаться з такого упокорення України. Вони розуміють, хто буде наступним. Причому упокорюватимуть їх як з Мокви, так і з Брюсселя – досвід такої синхронізації вже є. Під російською експансією у ці країни слід розуміти не анексію, що неможливо, а новітніші форми узалежнення.

• Сателіти ПРУ – КПУ, Блок Литвина, перебіжчики отримали шанс "останнього розграбування" уділених їм у відповідністю з ніким ще досі не баченою новою коаліційною угодою галузей, задоволення потреб своїх спонсорів. Більшість із них розуміють, що це шанс останній.

Зрозуміло, що у всіх гравців різною є глибина і детальність тактичного, стратегічного політичного планування. Важко порівнювати глибину політичного планування ФРН та Партії регіонів ets. Тому в даному випадку можна вести мову про ситуативне співпадіння чи неспівпадіння інтересів конкретних гравців. З огляду на разючу диференціацію їхнього бачення та планування своєї перспективи можемо стверджувати, що гравці з більш глибоким та детальнішим політичним плануванням просто використовують гравців з меншою перспективою, для них це розхідний матеріал. Тобто РФ та ЄС просто маніпулюють президентом Януковичем, Партією регіонів та їхніми базовими олігархічними угрупуваннями. У свою чергу Янукович, ПРУ та його олігархат маніпулюють своїми ситуативними союзниками, ситуативною і неконституційною більшістю, мало легітимним кабінетом міністрів ets.

Тому з огляду на глибину політичного планування ми можемо поділити цих гравців на такі групи:

• "Стратегічна" – це ЄС та РФ і почасти США – глибина їхнього реального політичного планування сягає 20-50 років;

• "Тактична" – це ПР, президент Янукович, український олігархат – глибина їхнього реального політичного планування навряд чи більша однієї каденції президента Януковича, тобто це 5 років. Але це сьогодні.

• "Розхідна" – це "витратний матеріал політики", це нова парламентська більшість "Стабільність і реформи", новий кабінет міністрів, ситуативні союзники ПРУ – їхнє політичне планування навряд чи може бути більшим одного року.

Провівши такий побіжний аналіз можемо зупинитися над запитанням – з чим ми насправді маємо справу з електоральним маятником чи підготовкою до згортання українського проекту? Тому що різні гравці мають різні цілі і різну часову перспективу реалізації своїх планів.

Чи після завершення каденції президента Януковича ще будуть можливі відносно демократичні вибори? Чи Україна вступає, у відповідності з планами Партії регіонів, у процес політичної "білорусизації" звідки повернення немає? В Білорусі теж гадали, що Лукашенко це не надовго. Виявилося – назавжди. Наступні вибори до місцевих рад дадуть нам відповідь на це запитання. В цій "білорусизації" зацікавлені і Янукович, і ПРУ, і старе ядро ЄС.

Чи Росії вдасться закріпити успіх, поглибити внутрішній розкол і потім поетапно проковтнути Україну? І тим самим вичерпати український проект взагалі. А на разі російські влади дали гарантії підтримки узурпації всієї повноти влади ПРУ з огляду на свої далекосяжні плани. Тоді, як президент Янукович може говорити про свої короткотривалі.

Чи ЄС і далі контролюватиметься двома-трьома державами, які непрямо сприяють згортанню українського проекту? Переконаний, що в аналітичних записках їхніх МЗС наша доля вже детально і далеко наперед прописана. Але це тільки та доля, яка вигідна їм

На щастя у історії є ще й випадок, курйоз, збій. Як от Майдан, який неприємно шокуавав багатьох не лише у Москві, але і у Брюсселі. А з іншого боку в Україні ще є трохи українського люду. Він може піднести і неприємні сюрпризи всім цим цинічним політичним гравцям. В тому, щоб електоральний маятник працював зацікавлений саме він.

Джерело: Блог Тараса Возняка

У Севастополі група кацапського бидла кинула українські підручники під ноги своій цариці-повії, що злягалася з конем та спалила

збіговисько кацапні у Севастополі

кацапські виродки паліть українські книжки

кацапські виродки паліть українські книжки

П’яна кацапня у Севастополі провела збіговисько, під час якого викинула українські підручники з історії до підніжжя пам'ятника відомій на весь світ повії Єкатєрінє Второй.

Близько 150 підручників з історії України, української та російської літератури за 8-й клас були кинуті в ящики з написом "звалище", виставлені біля монумента збоченки в центрі міста, а потім спалені.

Перед цим брудні кацапи порвали портрет екс-міністра освіти Івана Вакарчука як "головного ідеолога запровадження в українських школах українізації і фальсифікації української історії".

Учасники антиукраїнського шабашу - активісти ПСПУ та молодіжного фронту «Прорив»

Чорноморському Флоту Росії, можливо, нікуди буде забиратися

кацапський флот

Чорноморському Флоту Росії, можливо, буде нікуди забиратися — будівництво бази в Новоросійську відстає від графіка. Про це повідомляє«Відлуння Москви». У 2017 році закінчується термін договору з Україною, відповідно до якого Флот може базуватися в Севастополі.
Запасною гаванню був оголошений Новоросійськ, де планують розмістити більше 80 кораблів, включаючи нові субмарини. Видання цитує анонімного чиновника уряду, який стверджує, що висока вірогідність того, що база в цьому місті так і не з'явиться. Через кризу пріоритети інвесторів змінилися. Багато об'єктів тепер, мабуть, доведеться фінансувати з бюджету.


Джерело: КЦ

Світова глобалістична свинота рекомендує Україні знизити мізерні жебрацькі пенсії та розпродати українські землі

Смерть ворогам!

Учора Світовий банк (СБ) порекомендував новому уряду для виведення української економіки з кризи негайно розпочати реалізацію реформ, більшість з яких вважаються непопулярними.

Світовий банк дав ключові рекомендації новому уряду. "Ситуація в Україні така, що для подолання наслідків кризи потрібні реформи. Список найнеобхідніших ми вже підготували", - повідомив глава представництва СБ в Україні Мартін Райзер. СБ рекомендує скерувати на інфраструктурні проекти мінімум 1% від ВВП і знизити бюджетний дефіцит.

Для збільшення доходів держбюджету пропонується скасувати дію договору про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром і пільги по ПДВ, а для зменшення витрат - встановити максимальний розмір пенсій і знизити виплати працюючим пенсіонерам, а також удвічі підвищити тарифи на послуги ЖКГ. Важливим кроком є і вирішення проблеми з відшкодуванням ПДВ.

СБ наполягає на завершенні в найближчі півроку капіталізації банків і продовженні регуляторної реформи. Вона передбачає зменшення кількості ліцензій на 30% і відмову від сертифікації товарів і послуг, що не проходять ліцензування в Євросоюзі. "Хоча фіскальна реформа є ключовою, для успішного розвитку економіки необхідна реалізація всіх запропонованих змін", - вважає пан Райзер.

До кінця 2011 року СБ пропонує знизити ставки податків на прибуток підприємств і з доходів фізичних осіб, скасувати заборону на продаж сільськогосподарських земель, відмовитися від субсидування пасажирських перевезень, посилити повноваження Антимонопольного комітету і Нацкомісії регулювання електроенергетики, відновити приватизацію. Серед соціальних реформ найбільш важливою стане поступове збільшення терміну виходу жінок на пенсію з 55 до 60 років шляхом щорічного підвищення цього порога на півроку, зазначає КоммерсантЪ.

"Відсутність виборів у найближчій перспективі дозволяє провести непопулярні реформи. Останні роки в уряду такої можливості не було, - зауважує керуючий партнер Ernst & Young Олексій Кредісов. - Але якщо реформи буде перенесено на 2011 рік, малоймовірно, що їх розпочнуть".