середу, 30 квітня 2008 р.

В Україні День Жалоби за загиблими


У зв'язку з катастрофами гелікоптера Мі-8 у районі платформи «Таврида» та судна «Нафтогаз-67» у Південно-Китайському морі 30 квітня 2008 року оголошено в Україні днем жалоби.


Упокой, Господи, душі загиблих рабів Твоїх та прости їм гріхи їх.


Хочу написати декілька слів про ставлення до жалоби в Україні. З питанням поваги до загиблих та днів Національної жалоби у нас повний бардак. Я розумію, що тут найголовніше питання ОСОБИСТОГО сумління та елементарного виховання - але загалом таке враження, що дегенератів значно більше ніж нормальних людей. Дуже бракує Україні Закону про жалобу - з чіткими поясненнями, інструкціями та ГОЛОВНЕ - САНКЦІЯМИ до порушників - бо мені особисто важко зрозуміти людей, які в день жалоби ідуть в нічний клуб або в кіно, але я НЕ РОЗУМІЮ ЯК ВЗАГАЛІ ЦІ СРАНІ КЛУБИ ТА КІНОТЕАТРИ МОЖУТЬ ПРАЦЮВАТИ В ТАКІ ДНІ. Також дивно було бачити числені весілля - Бог їм суддя. Окрема розмова про ЗМІ - тут бардак ще більший - одразу видно де люди з нормальною психікою, а де бичари дебільні.

Великий респект власникам, керівникам, редакторам телеканалів та радіостанцій, які ДІЙСНО змінили сітку мовлення та зняли з ефірів розважальні програми, фільми тощо.

неділю, 27 квітня 2008 р.

Христос Воскрес!

Фреска "Хрест, що розквів" на Св. Софії Київській

Вірш, декламований січовим лицарством Гетьманові Івану Мазепі на Воскресіння Христове 1691 року:


Христос воскрес, рад мир увесь – діждались Божой ласки.
Тепер усяк наївся всмак свяченоі паски.
Всі гуляють, восхваляють воскресшого Боґа,
Що все тая всім до рая дорога простора.
Зліи духи, властні мухи, всі уже послизли.
Зогнав Ісус в пекло по вус, щоб християн не гризли.
І смерть люта, що нам тута вельми докучала –
По болотам, очеретам бігала-кричала.
Та суціга тепер біга як шалена з ляку,
Бо Боґ хрестом чорта з хвостом прогнав як собаку.
Се чортельний Князь пекельний з смертю полизався,
Всіх зажерти, в ад заперти – такто ізмовлявся.
Вони тоє вкупі двоє знюхавшись шайцюють:
Хоть старого, хоть малого – всіх в пекло ланцюють.
Була воля, що й Короля у рай не пускали;
Хоть би святих, вони й тих у пекло таскали.
На всіх трактах і дорогах сторожі стояли.
Серед шляху за шияку у пекло хватали.
Того святці, попи, ченці не минали шляху.
Филозопи й протопопи набирались жаху.
Пропав сей жах, заріс той шлях купьям та болотом,
Де той злий дух глитав як мух ненаситним ротом.
Тепер скорий шлях просторий до раю протертий –
Без сторожі всі навстежі ворота одперти

Закінчення віршованого твору зі святковими ораціями на честь Гетьмана Івана Мазепи не збереглося. (Національна бібліотека України ім. Вернадського)

вівторок, 15 квітня 2008 р.

Звенигородка

Керелівка. Хата дяка.
Їздив на вихідні до друга в Звенигородку (Черкаська обл.) Дуже приємні враження і від місцевості взагалі і від людей зокрема. Звенигородка невеличке, але дуже приємне місто. Також їздив Керелівку (село де Тарас Шевченко провів дитинство - тепер називаеться Шевченкове) та в Моринці (село де народився Тарас Шевченко). В Керелівці досить пристойний музей на місці, де стояла хата батьків Шевченка (макет хати відтворено за малюнками та кресленнями Тараса Шевченка). На подвір'ї музею могила матері Тараса. Все дуже охайне і приємне. Єдиний мінус - страшенно нудна та совкова екскурсія музеєм. Недалеко від музею є хата дяка, у якого вчився Тарас - дуже стара і геть вросла в землю - її накрито захисною спорудою - також все дуже охайно зроблено. Біля цього "накриття" працювали робочі - закінчували класти тротуарну плитку - вони розказали що змінюють якесь інше покриття на цю плитку, бо під час нещодавньої Шевченкової річниці в якоїсь дурної курви, що була там в складі якоїсь офіційної делегації в попередню плитку потрапив та зламався підбор черевика - тому наказали плитку замінити (sic!) на іншу - що і відбувалося на моїх очах. Як казав мій покійний дід: "Бодай би вони повиздихали!"
Керелівка

В Моринцях музей вже було закрито - так що вражень про екскурсію немає - стоять декілька гарних сільських хат (як у Пирогові), напроти гарно відремонтована сільська школа (в ці села часто їздить Президент). Також один мінус - новозбудований адміністративний будинок та каплиця зроблені фінським зрубом - і виглядають як стиць-пиздиць (вибачте за фольклор).

Найбільше вразив музей Вячеслава Чорновола у селі Вільхівець. Музей зроблений у відбудованій хаті батьків Чорновола. Якщо будете в тих краях - обов'язково заїдте. Все дуже просто і з любов'ю. Величезна подяка жіночці, яка доглядає за музеєм (нажаль не запитав як звати) за дуже приємне спілкування. Нехай Вас та Вашу родину Бог береже!

Іхати до Білої Церкви - за третім віадуком поворот на Таращу - далі за вказівниками до Звенигородки. Дорога з фантастичними рельєфами.

Таке, бля життя



Сфотографував вчора біля автомийки на Позняках