Ілля Рєпін "Не чекали"

"Талант-шоу на телебаченні - це політичний інструмент зомбування українців"- сестри Тельнюк

"Talent shows on television are a political tool for zombifying Ukrainians" - Telniuk sisters

Сестри співачки Галина і Леся Тельнюк заявляють, що бездарні талант-шоу по телебаченню, це не лише бізнесовий, а й політичний ідеологічний проект. Співачки стверджуюсь, що в такий спосіб цілеспрямовано понижують рівень культури українців, які звикли сприймати весь сурогат, який їм показують з екранів телевізорів.

"Ці шоу - це перш за все політична річ. У Радянському Союзі було завдання лікбезу: навчити читати, але не вчитуватися. Що роблять ці шоу - вони закривають людям можливість і навіть притомну думку того, що щось можна шукати: вам все знайшли, ось полиця з книжками, яку треба читати" - говорить Галина Тельнюк.

"Додайте великий набір безкінечно гастролюючих російських попсових музикантів. Українських музикантів просто ніде нема. Їх позаганяли в якісь клуби. Це їхнє місце щонайбільше. А от до залів їм і дороги немає. - каже Леся Тельнюк. - До цього, як до випадкової речі, ставитись не можна. Це абсолютно свідоме культурне нищення населення, для того, щоб українців зазомбувати непотребом. Якщо люди почнуть слухати нормальну музику та свідомо ідентифікувати себе й інакше мислити, та вони ж розправлять плечі і будуть непридатними до того, щоб ними легко керувала та маніпулювала влада. Будуть знати, за що голосувати".

Галина розповідає, що в 1991 році їхній дует агітували переїхати і творити в Москву. Пояснювали: в Україні їм нічого не світить, тому що музичний ринок тут уже розподілений під сферами впливу московських продюсерів.

"Пропонували нам залишитися в Москві і казали: "Девочки, вас там сьедят с вашим украинским языком. Вы ничего там не добьетесь. Там все уже поделено". Вони нам показували на карті, як поділена на музичні сектори Україна і який власник у Москві яким сектором керує. Я думала, що ця людина з об'єднання "Квінта" все вигадала і лякає мене в цій машині "Вольво". А вони дійсно вирішують, що кому робити на цій території - кого крутити, який канал закривати, який не закривати. Я дивувалася: "І Київ входить у цю систему?" - "Да ваш Киев в первую очередь", - махав він рукою. Їм були цікаві не тільки ми. Вони тоді до багатьох підкочували лише з одним розрахунком, дивилися як на матеріал, куди можна припасувати цю шпульку: а раптом піде, і вони "слупят бабла".

Можливість стати зіркою на талант-шоу - лише ілюзія, каже Галя Тельнюк:

"Це один із факторів обману населення - що може вийти будь-який фрік і стати зіркою. Насправді це все не так. За цим сидить контора величезна професіоналів і звуку і образу. До цього шлях зовсім виявляється інший. Не з корабля на бал. А навпаки - ти цей корабель збудувати ще повинен, і цей бал. Мій син з 4 років грає на скрипці. Зараз йому 16. Це людина, яка професійно цим займається. І поруч з ним його ровесники, які на три дні стають зіркою. А в них враження, що стають зіркою на все життя. Викривлюються дзеркала. Люди коли споглядають історії Попелюшок, реально заливаються сльозами біля блакитних екранів. Вони реально в це вірять. Всі люди, які професійні займаються музикою й акторством, зараз нікому не потрібні фактично через появу цих шоу".

"Люди думають, що якщо великого артиста нема в телевізорі, значить, він помер. А він не помер. Він творити від цього не перестав. Просто спрацьовує дебільна залежність від телевізора. Село тільки цим і живе. Люди не мають замінника. Їхні справжні традиції підмінюють цим сурогатом. Вони думають, що спів бабусь - це не цікаво, і не розуміють, що це і є той базис, на якому вони можуть розвивати культуру свою і своїх дітей", - додає Леся.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА

Послання Братства до викладачів літератури

Масоны

Шановні колеги. 

Ми вправляємося в одному євангельському спорті – кидаємо перли свиням з поганим апетитом. Хіба що Ви – в професійній лізі. А ми – як аматори.

Ми бажаємо:

1. полегшити вашу працю за ті самі гроші.

2. захистити наших майбутніх онуків та дітей наших учнів, від тієї маячні, що вас примушують впарювати їм в робочий час за наші батьківські гроші. 

Культура, як і вино, має свій вік: її споживають лише частково, рештками, що не скисли на оцет, насолоджуються поціновувачі. Більшість задовольняється етикетками.

Є безсенсовим навязувати не фахівцям твори, споживання яких вимагає спеціальних згань за культуру доби та середовища, що в них вони постали. Отже:

Предметом викладання на уроках літератури – відразу після казок (в тому числі – за кохання), мають стати спогади. Це геніальне рішення дозволить викладати та споживати не виссаті з пальця алюзії, що їх алюзивність давно не очевидна, але покликані життям (!) рефлексії людей певної доби – вповні для споживача зрозумілі. Позаяк життя в своїх базових проявах не змінюється – окрім сталого зростання добробуту. Люди, як створіння Божі, позбавленні здатності «вдосконалюватися» та «розвиватися». «Одіссея», коли сприйняти її як quasi-мемуари, зрозуміліша за «Іліаду» з усім її патосом (Навіть, ви – дипломовані, навчаєте, буцім-то герой «Іліади» Ахіл, а насправді ж – Гектор…Вже не кажу, що ви неспроможні пояснити учням те, що греки не знали минулого часу дієслова – події «Іліади» це не «колись», а «десь» та «зараз». «Пой (нє «пєла»!), богіня про гнєв Ахіллєса»… Визнаю, що мені й самому це важко второпати. Книга Еклезіаста та Піснь Пісень зрозуміліші за Книгу Левітів, повірте на слово – я читав усі три. (Укладач).

Також, викладання літератури не має загрожувати психічному здровю дітей, підлітків та юнацтва. Хрестоматійна російська література є тривожно невротичною і провокує в учнях розвиток підліткових неврозів. Проза Достоєвського – пише британський мистецтвознавець – витримана в тональності сварки двох гомосексуалістів. Натомість існує інша література, написана психічно здоровими людьми, яка і має викладатися психічно здоровим дітям. Ці літератори мали громадянську позицію і досягли певного життєвого успіху: Краснов був повішений, Бабель - розстріляний.

Відповідно до цього know-how ми маємо переформатувати викладання літератури. Сподіваємося на Вашу допомогу. Кількість годин викладання має бути зменшена вдвічі – за ті самі гроші!!! Коли не платять більше – слід працювати менше.

Додатки:

1. Литература на русском языке

Методические указания Братства для учителей школ с русским языком преподавания.

Следует отказаться от практики преподавания некой общей и даже «единой» «русской литературы». Параллельно существуют как минимум три литературные традиции на русском языке. Их следует вычленить.

Основной признана литература русскоязычная – преимущественно советского периода. Она создана в основном евреями, проживавшими на территории б. Российской империи.

Рекомендуются для изучения:

Жаботинский Владимир (Зеев) Евгеньевич «Наброски без заглавия» или «Русская ласка» Это знаковое литературоведческое произведение посвященное Гоголю, следует изучать для понимания феномена русскоязычия.

Бабель Исаак Эммануилович «Конармия»

Ильф Илья Арнольдович (Иехи́ел-Лейб Арьевич Фа́йнзильберг) Петров Евгений (Катаев Евге́ний Петро́вич) «Двенадцать стульев», «Золотой теленок»

Мандельштам Осип Эмильевич – переводы оГюста Барбье, эпиграмма на товарища Сталина («Мы живем под. собою не чуя страны…», 1930—1934 — интерес к экспериментальным размерам сохраняется (дольник, тактовик, пятисложник, свободный стих — 25 %), но вспыхивает бурное увлечение трехсложниками (40 %). Ямба −30 %.)

(від укладачів: Володимир Маяковський-Павленко та Едуард Багрицький-Дзюбан включені до курсу української літератури)

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Второе место занимает литература москалей (московитов, имперская) – преимущественно периода Российской империи. Предметом изучения данной литературы является исследование трансформации сознания в период от антинациональной империи Петра Алексеевича через наднациональную империю Александра Павловича до попытки создания национального государства в царствование Государя императора Александра Александровича и последующее царствование. Изучение источников выявляет кризис сознания и объективную невозможность создания «русского» государства в пределах Империи. Эта попытка завершилась гибелью русских как политической нации. На смену им пришли евреи, создавшие «советского человека» - совка (см. выше).

Из соображений культурной актуальности и значимости следует знакомить учащихся лишь с авторами, творчество которых способно вызвать живые – первичные, а не выдуманные – вторичные, ассоциации у потребителей информационного продукта.

Рекомендуются для изучения

Куракин Борис Иванович «Архив князя Куракина»

Дурова Надежда Андреевна – «Записки» («Записки кавалерист-девицы») в полном тексте – не в цитатах!

Лермонтов Михаил Юрьевич - поэзия о Кавказе

Фон Торнау Теодор Теодорович «Воспоминания кавказского офицера»

Толстой Николай Николаевич «Пластун» (примечание авторов - вместо Толстого Л. Н.)

Алабин Петр Владимирович ««Четыре войны (Походные записки. 1849, 1853, 1855—1856, 1877—1878)»

Путилин Иван Дмитриевич «Сорок лет среди грабителей и убийц»

Морозов Николай Александрович «Повести моей жизни: Мемуары» (вместо Достоевского Ф. М.)

Спиридович Александр Иванович «Записки жандарма» (вместо Чехова А.П.)

Герасимов Александр Васильевич «На лезвии с террористами»

Мстиславский Сергей Дмитриевич «Откровенные рассказы полковника Платова о знакомых и даже родственниках»

Грулев Михаил Владимирович «Записки генерала-еврея»

Краснов Петр Николаевич «На рубеже Китая»

Психическое здоровье указанных авторов и позитивность их мировоззрения несоменны.

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Наименее знаком потребитель с собственно русской литературой. Она возникла в среде кацапов – старообрядцев, сохранилась в торгово-промышленной среде России вплоть до 1930 гг. и существует до сих пор.

Протопоп Авакум «Житие»

Лесков Николай Семенович «Соборяне», «Печерские антики»

Салтыков-Щедрин «История города Глупова»

Сухово-Кобылин Александр Васильевич «Картины прошедшего» (трилогия «Свадьба Кречинского», Дело», «Смерть Тарелкина»)

Варенцов Николай Александрович «Слышанное. Виденное. Передуманное. Пережитое»

Алексей Иванов «Золото бунта»

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Додаток 4

Нинішні навчальні програми штучно виривають літературу з загальнокультурного контексту. Ця форма відчуження має бути подолана чим швидше й раз і назавжди. Разом з літературою (у вузькому сенсі) необхідно викладати дітям пісні, танці, плетіння лаптів та виготовлення бражки на уроках рос.літ., початкову стрілецьку підготовку та основи кавказької кухні на заняттях з укр.літ.

О преподавании лезгинки

Обязательным элементом изучения всех трех русскоязычных литературных традиций является разучивание и исполнение наиболее популярных и массовых литературных призведений – песен и танцев.

Пример соседней и некогда братской нам России убедительно показывает нам опасность ксенофоби и разобщения, порожденных банальной неготовностью выпускников школ жить в реальном обществе – они не умеют танцевать лезгинку и комплексуют! Это же очевидно любому учителю – раз ребенок не умеет танцевать – он зажат, ощущает себя ущербным. Это основа для конфликта, который потом приобретет форму «межнационального».

В условиях многонационального русскоязичного общества преподавание лезгинки – в ее русскоязычном – казачьем варианте должно быть обязательным. Каждый должен знать слова, мелодию и ритм – что бы подпевать и прихлопывать:

http://www.youtube.com/watch?v=sjTGxj_72Y8

«На горе стоял Шамиль, он Богу молился

За свободу, за народ, низко поколнился.

Ой-ся, ты ой-ся, ты меня не бойся,

Я тебя не трону, ты не беспокойся!

Чечен молодой…» – дальше по степени возрастных ограничений и цензуры.

"Дальше Дона не были, видели хохлёночка, на нем брюки галифе, серая шапчёночка.»

http://www.youtube.com/watch?v=Lw1tWUNI2cA&feature=related

В этом народном танце терских казаков четко прослеживается определенный культурный код – послание: «Русский девка увидал – уступи дорога» В смысле: «Мы такие же, только христиане. Будешь быковать, здесь не Россия – зарежем». Соседи это понимали.

Приложение 5

Викладання шансону

Ознайомлення дітей з шансоном слід обмежити піснями мовою оригіналу – ідиш та польською.

Иза Кремер «Чего ты кицечка сердита» - классическое исполнениеhttp://www.youtube.com/watch?v=Bb5CvVkoQrk

Сестры Берри «Шмаровозник» - популярное исполнение той же песни

Койпче папироссен - http://www.youtube.com/watch?v=F9KH8WvETJk

«Центральне везене» - в русском переводе «Таганка»

«Бейгелах» (Бублички) в исполнении сестер Бериhttp://www.youtube.com/watch?v=yAqKkXz5HQQ

Російською слід давати лише пісні, що є значимими для вітчизняної культури

«Кирпичики» http://www.youtube.com/watch?v=RXv8u19BqBs

«С одесского кичмана» - в оригінальній версії, улюбленій тов. Сталіним. «В вапняровской малине…» - суки! В Вапняровской.

Додаток 6

Збірка патріотичних пісень для багатоменшинної країни. Для перегляду та розучування в дитячих садках та молодших класах шкіл.
Слід пояснити, що деякі пісні розучити не вдасться, приклад чому – угорська пісня «Пане капітане» Százados úr, sejehaj.http://www.youtube.com/watch?v=8cpMjVHuqWs&feature=relate

Такі пісні слід награвати неодноразово, щоб діти отримали уявлення за них.

Пісні угорською мовою: 

Don-kanyarban áll egy szomorú fűzfa (мад. Дон сумний, верба схилилась)http://www.youtube.com/watch?v=Hv1hmhK-5JI&feature=related

Пісні румунською мовою:

Сântec de luptã http://www.youtube.com/watch?v=-wfocegmzls (коли цей варіант пісні видасться керівництву Районо «екстремістським», можливо розучувати адаптовану версію)

Treceti Batalioane Romane Carpatii !http://www.youtube.com/watch?v=zDlO1YTEcBc

Польською мовою

О moj rozmarynie rozwijaj sie (http://www.youtube.com/watch?v=ORqBKTpqTZE) – повний текст із звроткою «Дали ми рынграфик з Матка Боска – жебим се не зватпил в снегах под Москва»

Білоруською

«Пагоня» http://www.youtube.com/watch?v=C2oQhTDuRHQ,
«Развітаньне з Радзімай» (Полонез Огінського)

На ідиш 

Stil di Nakht http://www.youtube.com/watch?v=D_915bYVoLw.

Россійською

«Брала русская бригада»http://www.youtube.com/watch?v=XmP7UuxXmls,
«Не для меня придёт весна»http://www.youtube.com/watch?v=Kk4RcAwxjQM

Українські патріотичні пісні

Чорними хмарами http://www.youtube.com/watch?v=AzkuzQQyvQY
Хто живий: http://www.youtube.com/watch?v=pROf9eSlt1Q
Марш УНСО
По зчорнілій землі (вибачаємось, що за 20 років незалежності жодне свідоміцьке ракло не спромоглося записати цю пісню):http://www.youtube.com/watch?v=YjqLZA3G7Ok
Буде нам з тобою що згадати:http://www.youtube.com/watch?v=woFAJXouR98

Додаток 7

Викладання вітчизняної пісенної традиції

Гімн Русі - Богородиця

Діти мають вивчити його напамять та на слух. Знати, що наш гімн найдавніший в Європі, та вміти показати на мапі культурні межі Русі.

Лицарські пісні.

Діти мають знати напамять хоча б одну лицарську пісню, рекомендуємо «Їде Вітовт по вулиці». Також мають асоціювати оспівані події з історичними – битвами Русі з Москвою.

Їде Вітовт по вулиці

Лицарство все зійшлося

Битва під Оршею (обидва варіанти)

Козацькі пісні

Лицар Байда


Стрілецькі пісні

«По зчорнілій землі»

«Буде нам з тобою що згадати»

Пісні ОУН-УПА

Марш УНСО


Українська література має викладатися окремо від літератури меншин. Програма готується і незабаром буде опублікована http://104207.bratst00.web.hosting-test.net/ua/poslannya/4540-poslannya-bratstva-do-vikladachiv-literaturi

Як москалі в України Колобка поцупили

Світлина з видання «100 казок» від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

Не повезло росіянам із фольклором. А все тому, що їхня нація творилася згори, від правлячої еліти, яка мала мужика за пусте місце, через те навіть назви місяців не народні, нема народного гімну, ба навіть жодної пісні, яку б народ слухав чи співав стоячи. 

Взагалі з піснями біда, дуже мало таких, що годяться для співу, наприклад, за столом чи для обробки сучасною естрадою. 

Російські народні пісні дуже рідко виконують навіть народні хори, воліючи співати щось, що вийшло не з вуст мужиків, а створене поетами і композиторами: "Ой мороз, мороз", "Из-за острова на стрежень", "Коробейники", "В далеких степьях Забайкалья", "Ямщик, не гони лошадей", "Однозвучно звенит колокольчик" або ж пісні на мелодії поцуплені у січових стрільців ("Дан приказ ему на запад", "Там вдали за рекой", "Поручик Голицын" ба навіть "Катюша", яка спочатку існувала у стрілецькому варіанті ще під час Першої світової, а вже у Другу світову прикрасилась приспівом "Ой ти Галю, Галю, з Нахтіґалю!" 

З казками та сама біда. При чому не тільки з народними. Алєксєй Толстой переписує "Піноккіо" Карла Колоді і видає "Буратіна", Корнєй Чуковський робить ту саму процедуру з казкою Х'ю Лофтінґа "Доктор Дулітл" і маємо "Доктора Айболита", а ще він позичає в англійців малюка Бібігона. 

Ще хитріше вчинив А. Волков, поцупивши у американця Л. Ф. Баума цілу країну Оз та сотворивши на тій основі п'ять книг, шоста начебто оригінальна, але надто поступається за художністю попереднім. 

Дехто вважає, що все нормально: Волков переписав книги Баума для совєтських дітей. Тоді насувається думка: а що як узяти та й переписати "Анну Каринину" або "Мертвые души"? А потім видати під своїм іменем? Яка буде реакція? 

Ось брати Капранови зредагували "Сестер Річинських" Ірини Вільде і повикидали усе, що було там написане на догоду радянській ідеології. Але роман вийшов під іменем Ірини Вільде, а не Капранових. 

Більшість казок Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казка про золоту рибку походить з Німеччини. "Конек-горбунок" Єршова походить з українських записів. 

"Маленький цветочек" Аксакова – це англійська казка. Як і казка Толстого "Маша и три медведя". Жодна з цих казок ніколи не було зафіксована у фольклорних записах до того, як з'явилася в літературному опрацюванні. 

Казки про "Снігурочку", "Колобка", "Ріпку" – усе це позичено в українців, а казка "По щучьему веленью" у фінів. Коли візьмете в руки три томи "Народных русских сказок" А. Афанасьєва, то побачите там цілу купу українських і білоруських казок, одні з них в оригіналі, інші – в перекладі, а ще доволі багато казок, про які скоромно не вказано, де записані. 

 Хоча сумніватися не доводиться. У примітці до казки №56 про дурного вовка читаємо: "К словам "Ну, уж никому так не достанется, как кургузому" дано пояснение "У малороссиян существует поговорка "Кому, кому, – а що куцому, то вже не минецця". До чого тут українська приказка, якщо казка російська? Але, де вона записана – знову мовчок. 

Більшість записів російських казок були сфальсифіковані. У той час, як українці не мали в Росії своєї літератури, а казки існували винятково в усній формі, росіяни уже з XVІІІ ст. масово поширювали серед народу так звані лубочні книги.

Їх розносили по селах разом з гребінцями й люстерками коробейники, по-теперішньому комівояжери. Відтак селяни, прочитавши німецькі, французькі чи там арабські казки, залюбки потім пригощали ними фольклористів. 

У зібранні Афанасьєва у примітках до казок так і пишеться: "Текст перепечатан с лубочного издания" або "Текст представляет собой літературно-повестовательную обработку былины об Илье Муромце и Соловье-разбойнике". 

Питається: на якій-такій підставі ці казки приписані до народних? А що серед народних російських казок роблять авторські казки українських письменників Миколи Тихорського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Максимовича, Левка Боровиковського? А казки записані у Башкирії, Татарстані, Мордовії? 

Та й казки, записані на якій-небудь Тамбовщині, викликають тиху підозру про фальсифікат: "Сивко бурко, вещий воронко", "Две Доли", "Марко Богатый", "Лихо". Казка "Людська доля" подається чистою українською мовою, але... записана в "Малмыжском районе Кировской области".

І ось на фоні усього цього розкрадання чужого фольклору раптом дізнаємося, що автори "Казкової карти України" посварилися з укладачами аналогічної карти Росії, звинувачуючи росіян у тому, що вони привласнили собі таких казкових героїв як Колобок, Ілля Муромець, Курочка Ряба та інших. 

Герої українського фольклору відтепер будуть представляти світові Росію. Корінними російськими значаться ще й Дід Мороз і Снігуронька, Золота рибка, соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Мара, Баба Яга, Іван-дурень та інші. 

Згідно з "Казковою картою Росії", батьківщиною Колобка вказана Ульяновська область. В Ульяновську вже прийняли програму з популяризації цього казкового бренду". 

Насправді найдавніший російський варіант було записано в Архангельській області, але перед тим уже існував український. Саме слово "Колобок", як і "Сивко-бурко" не російське. 

Ілля Муромець, давно уже доведено, теж не в Росії жив: "Коли князь покликав Іллю Муромця захищати Київ, то він дістався до міста за 5 годин, тобто фактично дійсно він міг дістатися з Чернігівської області за 5 годин до Києва, але ніяк не з міста Мурома", – заявила керівник Казкової карти України Марина Применко. Та й похований Ілля Муромець у Києві. Але це ще не все!

"Російський виробник дитячих іграшок "Комета-Плюс" (Смоленськ) подав позов до Господарського суду Криму з вимогою припинити на півострові нелегальне виробництво м'яких іграшок, що нагадують мультиплікаційного персонажа Чебурашку". 

Ну, мультиплікаційний персонаж справді має своїх батьків і тут нічого не попишеш. Але ось казкова істота Чебурашка – це не що інше як український чеберяйчик. 

Судячи з української народної пісеньки він схожий на зайчика, чеберяйчики зустрічають у казках, у віршах і навіть у романі Павла Загребельного "Євпраксія", де чеберяйчикам присвячено цілий розділ. 

Саме слово Успєнскій сконструював з чеберяйчика та з назви танцю "чабарашка", "чеберячка" (дивись словник Б. Грінченка).

"Чеберяйчиків ніхто ніколи не бачив, хоч і відомо, що живуть вони в лісах і серед трав, – читаємо у П. Загребельного. – Мабуть, а може, й напевне, чеберяйчики всі однакові. Побачити одного - однаково, що побачити всіх. 

Тому ніхто не може сказати, чи вони вмирають, чи живуть вічно. Їдять вони добре й часто, як у князя, хоч і не працюють. Що їдять? Може, росу, може, пахощі квітів... Яка в них робота? Дивуватися зі світу, з його чудес і багатств, ніколи не знаючи ні спочинку, ні втоми в цьому. 

Ще – розносять вони згуки. Луна – то справа чеберяйчиків. Вони залюбки підхоплюють кожен гарний звук і розносять його повсюди. Коли ж звук їм не подобається, вони нікуди не хочуть його нести і він умирає. Скажімо, хрюкання дика. Або лайка поганого чоловіка... 

 Взимку вони переважно сплять. Бо прокинешся серед снігів – умреш від тиші й таємничності. Адже світ, хоч і дивний, але таємничий, і на це нема ради.

Не поможуть ні молитви, ні книги, поможе хіба що мова. У мові вони кохаються. Кожен чеберяйчик мав свою власну мову. Як розуміють один одного? Називають кожен своє. Той квітку, той струмок, той дерево. 

Тоді розповідають один одному, обмінюються словами-назвами. І все називається неоднаково, але всім зрозуміло". 

Ото ж бо й воно, що поки одні у мові кохаються, інші – цуплять.

Джерело: tsn

До теми:
І це теж вкрали! Матрьошка, як символ москальської душі

МОСКАЛЬСЬКІ ТРАДИЦІЇ. Расєяні паразитують також і в спорті

Москалям знову не дають спокою українські танки!

Московська традиція красти. УКРАЇНСЬКИЙ ТАНК "ОПЛОТ" НА КАЦАПСЬКИХ МОНЕТАХ!

Московська традиція красти. Нацистський (СС) і сучасний російський нагрудні знаки

НАВІТЬ ЦЕ ВКРАЛИ: АК-47 розробив не Калашніков, а полонений Гуґо Шмайссер

Як совкова кацапня крала нацистський креатив

Толерантність це... Ліберальні виродки ненавидять дітей! У казці "Пеппі Довгапанчоха" знайшли елементи расизму

толерантність

У знаменитій дитячій книжці шведської письменниці Астрід Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха" знайшли ознаки расизму, повідомляє Gazeta.ru. Про те, що повість сповнена "колоніальних расистських стереотипів", заявила теолог Еске Вольрад з німецької асоціації жінок-евангелісток.

"Річ не в тому, що сама фігура Пеппі Довгапанчоха - расистська, а в тому, що всі три книжки з трилогії сповнені колоніальних расистських стереотипів", - вважає Вольрад. Вона розповіла, що з цих міркувань видавці вже змінили в одній з книг батька героїні - замість "негритянського короля" з'явився "південно-морський король". Але Вольрад переконана, що залишається ще багато проблемних фрагментів.

"У книзі чорні дітлахи кидаються один в одного піском на очах у білих хлоп'ят. Коли я читала книжку своєму племіннику - а він чорношкірий - я просто викинула цей епізод", - сказала Вольрад.

При цьому вона зазначила, що не може ні в чому дорікнути книзі загалом. Навпаки, за її словами, там є дуже багато позитивних речей: наприклад, сильний жіночий характер, відповідальність дітей за свої вчинки, протест проти жорстокості щодо тварин тощо.

Нагадаємо, раніше в США піддали цензурі знамениті романи Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фінна" і "Пригоди Тома Соєра". У новому виданні книжки видалили всі "неполіткоректні" вислови, зокрема слово "негр", а також слово "раб" стосовно чорношкірого. До цього твори Твена вилучили з програм десятків шкіл США через використання слова "негр".

Княже Місто

Відео. Ще один дуже гарний український мультфільм від Олега Скрипки, Степана Коваля та Сашка Лірника

Щедрик (Ukrainian carol of the bells). Український мультфільм. 2010 р. (повна версія)

Різдвяний "Щедрик"
Наспівав і записав Олег Скрипка
Зліпив і зняв Степан Коваль
Сценарій і персонажі вигадав Лірник Сашко

До теми: Відео. Українські діти з Чорткова зробили з пластиліну мультик про Чупакабру

Справжня боротьба з корупцією

Суд Камбіса-2 (Здирання шкіри з продажного судді) 1498. Жерар Давид

У 6 столітті до нової ери суддя Зізамній (Sisamnes) взяв хабара від одної зі сторін на судовому процесі та виніс несправедливий вирок. Персидський цар Камбіс (арійського походження) дізнався про хабар, заарештував Зізамнія та наказав ПОВНІСТЮ здерти з хабарника шкіру. Цією шкірою цар Камбіс наказав оббити суддівське крісло, на якому раніше сидів Зізамній під час судових засідань.


Продовження історії ще повчальніше: на місце судді-хабарника Камбіс призначив новим суддею сина Зізамнія. Він мав вершити правосуддя, сидячі у кріслі, що було оббите шкірою його батька!


Ця картина була написана на замовлення маґістрату міста Брюґе (Бельгія) та висіла в ратуші у залі, де засідав суд та маґістрат.

Лукашенко запропонував Кустуриці зняти фільм у Білорусі

Зустріч Лукашенка з Кустуріцею

Президент Білорусі Олександр Лукашенко запропонував сербському кінорежисерові Еміру Кустуриці зняти кіно у Білорусі.

У вівторок, 9 листопада, Кустуріца, відомий фільмами Чорна кішка, білий кіт, Андеграунд і Час циган, відвідав кінофестиваль у Білорусі. Потім він зустрівся з Лукашенком, який нагородив режисера спеціальним призом за розвиток духовності в кіномистецтві.

"Якщо ви захочете зняти що-небудь солідне, можливо, не пов'язане з Білоруссю, я думаю, ми будемо вважати за честь співпрацювати з такою людиною, бо вона не вміє знімати погані фільми ... А якщо ви ще й десяток наших молодих кінорежисерів чогось навчите, ви просто будете героєм нашої країни", - сказав Лукашенко.

Кустуриця зробив Лукашенкові у відповідь комплімент.

"Ви керуєте країною таким чином, щоб придбана вигода залишалася людям ... Белград розбомбили не тому, що сербський народ скоїв злочин, а тому що (Слободан) Мілошевич (екс-президент Сербії) не дозволив, щоб в країну приходили корпорації. Ви єдина країна, яка домоглася успіху", - сказав режисер, якого цитує прес-служба Лукашенка.

Під час військової операції НАТО проти Югославії наприкінці 1990-х Лукашенко незмінно виступав на підтримку Мілошевича.

Нагадаємо, в жовтні 2009 року Емір Кустуриця відмовився від пропозиції російської влади зняти фільм про війну в Південній Осетії в серпні 2008 року.

Кореспондент

Львів. Аеропорт Пінзель

Іван Пінзель. Самсон, що розриває пащу леву,
різьба по дереву,1750-ті рр.

Нещодавно група львівських інтелектуалів на чолі з Іриною Магдиш так, між іншим народила, як на мене, блискучу ідею напередодні проведення у нашій країні Евро 2012 дати нарешті імена нашим безіменним досьогодні аеропортам. Бо ж якось образливо коли після Варшавського аеропорту Шопен чи аеропорту Леонардо да Вінчі у Римі, Діагорас на Родосі, Марко Поло у Венеції і т. д. попадаєш у все ж безіменні Бориспіль чи Жуляни. Що говорять ці назви про культурні здобутки нашого народу? А нічого. Бо не було такого народу і бути не може, як просторікує горезвісний актуальний міністр імені якого згадувати не хочу. Отож львів'яни ініціюють назвати свій новий аеропорт, що нарешті почав вилізати з землі, іменем, яке щось говоритиме світу. Можливо й інші аеропорти варто назвати і іменем Сковороди, і іменем Шевченка чи Малевича. Може покінчимо з назвами на кшталт "Панчішна фабрика N26":) З огляду на це пропоную розпочати громадську дискусію з цього питання. Не все ж розпачати про відкат демократії в нашій країні. Отож пропоную шановній публіці саме звернення:

У світі існує традиція давати імена аеропортам. Імені Шопена у Варшаві, Шарля де Голя – у Парижі, Бен-Гуріона- у Тель-Авіві. Французький аеропорт Орлі кажуть названий на честь нашого Пилипа Орлика. Окрім всього іншого – це промоція країни ще, так би мовити, з трапу.

Чому б відновлений Львівський аеропорт, повітряні ворота до цілої Західної України, не назвати іменем Пінзеля?

По-перше, це просто красиво.

По-друге, ім'я великого митця, скульптора епохи бароко Івана Ґеорґа Пінзеля не повинно викликати жодних заперечень (спеціально для пана Табачніка: Пінзель давно помер:) і давно є класиком світового мистецтва.)

По-третє, твори Пінзеля збережені і врятовані саме у Львові і його ім'я могло б стати тим унікальним брендом, якого так бракує нашому місту. Від аеропорту його імені до цукерок і сувенірних ангелів Пінзеля.

По-четверте, з огляду на дивовижну і таємничу біографію цього скульптора зразу у кількох країн є велика спокуса притягнути його саме до себе. Назвавши аеропорт іменем Пінзеля у Львові ми назавжди "прив'яжемо" ім'я цього великого майстра саме до України. Що цілком логічно, бо творив він саме у Львові і у Західній Україні, та й твори його, практично усі, тільки у нас і є.

По-п'яте, і це дуже важливо, написання імені Пінзель (Pinsel) латиною не буде ускладненим для сприйняття іноземцями, оскільки не містить ані наших шиплячих, ані йотованих літер. Airport Pinsel – зрозуміло усім.

По-шосте, Пінзель вирізьбив стільки літаючих і крилатих сотворінь (його знамениті ангели і херувими), що аеропорт його імені буде дуже гарним продовженням наскрізної теми його творчости і додасть неповторного стилю у дизайні самого приміщення аеровокзалу.

Аргументів може бути ще багато, аж до нового поштовху у розвитку Музею Пінзеля, який наразі ледь животіє.

Шкода, якщо втратимо таку можливість і не зробимо летовище у Львові неповторним і відразу упізнаваним у цілому світі.

По-перше, це не просто красиво, але і дуже потрібно для розвитку Львова і його іміджу.

Якщо ви підтримуєте таку ідею назвати аеропорт у Львові іменем Пінзеля, можна поставити свій підпис, надіславши своє ім'я, прізвище, фах і місто, у якому живете, на адресу jimagazine@mail.lviv.ua.

Усі підписи будуть оприлюднені на сайті журналу Ї. При достатній їх кількості можна буде звертатися у інстанції, які компетентні вирішувати такі питання.

Раптом нам вдасться?

Блог Тараса Возняка

8 + 8. Ретро ХХІ століття. Сценарій камерного тріллера за мотивами казок, легенд і міфів в контексті сучасності. Жодних аналогій і співпадінь. В двох діях.

Cуд Лінча

Дія І

1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Приватизація елітою державного майна і приватного майна трудящих – підстава для оперативних відкритих народних судів і обов’язкових публічних покарань недоторканих виродків з обов’язковою конфіскацією грошей, коштовностей, рухомого і нерухомого майна недоторканих виродків.

3. Повернення вкрадених недоторканими виродками у трудового народу України лісів, земель, ланів, гаїв, пляжів, парків, санаторіїв і заводів. Повернення вкраденого здійснюється командно-адміністративними методами усіма доступними засобами відповідно до логіки, здорового глузду та історичних традицій Великих попередників.

4. Кредити, що їх еліта набрала у своїх чужоземних спонсорів, відношення до українського народу не мають. Це проблема виключно недоторканих та їхніх спонсорів. Трудовий народ України елітні кредити не повертатиме. Питання закрито.

5. Відсутність терміну давності щодо скоєних злочинів проти трудового народу України.

6. Ставлення недоторканих виродків до трудового народу України = ставлення трудового народу України до недоторканих виродків.

7. Є щури – є стрихнін. З щурами не дискутують.

8. Недоторканість = підвищена доторканість.

Дія ІІ

1. Ліберально-комуністичний хаос гармонійно трансформується у свою авторитарну патріотичну протилежність з усіма витікаючими для ворогів народу наслідками за принципом єдності і боротьби протиріч.

2. Активація чинного законодавства. Порядок – це свобода для трудящих і протидія паразитам.

3. Деокупація інформаційного простору.

4. Культурна контрреволюція.

5. Культ чотирьох «Ні» ( Ні лібералізму, ні толерантності, ні пацифізму, ні українофобії) і чотирьох «Так» (Так особистій скромності і порядності, так традиційним цінностям, так чистій природі, так пунктуальності). Тотальне викорінення елітногламурного жлобства і неповноцінного ниття.

6. Виходячи з неприпустимості українофобського терору недоторканих елітних виродків та їхньої антифашистської агентури, трудовий народ України мілітаризується в межах чинного законодавства.

7. Відновлення тактичного і стратегічного ядерного щита.

8. Соціальна справедливість + національна солідарність = расово-культурна гармонія.

Молитва

Навчіть мене, рослини, зросту,

буяння, і кипіння, й хмелю.

Прасловом, наче зерном простим,

хай вцілю в суть, мов птаха трелем.

Навчіть мене, рослини, тиші,

щоб став сильний, мов дужі ріки,

коли до сну їх приколише

луна неземної музики.

Навчіть мене, рослини, щастя,

навчіть без скарги умирати!

Сприймаю сонце, мов причастя,

хмільним молінням і стрільчатим.

Хай сонце – прабог всіх релігій –

золотопере й життєсійне,

благословить мій дім крилатий.

Накреслю взір його неземний,

святий, арійський знак таємний,

Накреслю Свастику на хаті

і буду спати вже спокійний.

14 березня 1936

Богдан-Ігор Антонич

Джерело: Народний Оглядач

ВІДЕО. Козацький танець. Постановка Павла Вірського (12 лютого (25 лютого) 1905, Одеса — †5 червня 1975, Київ).

Мешканці Львова подарували Луганську Писанкового Лева

Писанковий Лев

У Луганську на вулиці Будьонного встановили пам`ятник Писанковий лев.

Скульптуру було створено на мистецькому фестивалі «Парад левів», що проходив у Львові минулого року. Розписала пам'ятник художниця Оксана Стесенко.

Жителі Львова подарували пам`ятник Луганську.

Як повідомляється на офіційному сайті Луганської мерії, монумент розмальований яскравими фарбами, подібно до великоднього яйця.

За легендою, цей лев контролює розвиток ремесел і кожен, хто побачив його хоч одного разу, відкриває у собі здібності до творчості.

ІТАЛІЯ. Християни обурені замахом хасида Менделя-мєдвєда на відому християнську фреску Леонардо да Вінчі

Мендель Давид (Менахем) Ааронович (Д. Медведев)

Італійські християни обурені тим, що формальний російський ватажок Мєдвєд, справжні ФІО якого, згідно даним єврейської общини Таллінна, Мендель Давид (Менахем) Ааронович, можливо, пошкодив крихку фреску Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», наказавши зняти її кілька разів фотоспалахом при зйомках на тлі картини з прем'єр-міністром Італії Сильвіо Берлуськоні.

Фотосесія робилася 23 липня 2010 року. Берлуськоні показував високопоставленому російському ватажкові, який є активним прихильникам іудейської екстремістської секти хасидів, християнський монастир Санта-Марія делле Грациє, в трапезній якого знаходиться відомий твір художника.

Мендель-мєдвєд забажав зфотографуватися перед фрескою. Мистецтвознавці свідчать, що фотоспалах може завдати шкоди художнім творам.

Звичайним відвідувачам заборонено фотографувати в залах цього монастиря, так само як і палити, користуватися мобільними телефонами і проносити мокрі парасольки, їжу і напої.

Італійські християни обурені, що хасиду Мєдвєду дозволено робити все, що надумається. «Іншим заборонено фотографуватися, а їм  можна», — вказав депутат італійського парламенту Давиді Корріторе.

«Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі була написана в 1495 — 1498 роки. Робота розміром 450 на 870 см не є фрескою в строгому сенсі слова — художник писав темперою не по мокрій штукатурці, а по сухій стіні, із-за чого фарби виявилися менш стійкими.

Нагадаємо, що Мендель Давид Аароновіч, згідно повідомленням російських ЗМІ, зараз посилено вивчає талмуд під керівництвом головного хасидського рабина Росії Лазара.

Джерело: КЦ

* Мендель Давид (Менахем) Ааронович (Мєдвєдєв Д.А.), президент РФ. Народився 14 вересня 1965 в Ленінграді у звичайній не номенклатурній родині, за паспортом росіянин...Батько - Аарон Абрамович Мендель, був професором технологічного інституту (ЛТІ) ім. Ленсовєта (помер у 2004р.) , за паспортом росіянин. Мати - Циля Веніамінівна, філолог, екскурсовод, за паспортом єврейка. Дружина Світлана (дівоче призвище Ліннік) за паспортом єврейка.

Московська маячня: Картина московського художника XIX століття В. Васнєцова визнана Ленінським судом екстремістською

ФСБ визнало екстремістською картину В. Васнєцова
"Зустріч Олега з чарівником" (1899)   

Як тільки зараз стало відомо, 16 лютого 2010 року набуло чинності рішення Ленінського районного суду міста Кирова від 24 грудня 2009 року про визнання Васнєцова Віктора Михайловича, росіянина, народж.1848 г, художником-екстремістом, на підставі замовленої органами ФСБ експертизи його картини «Зустріч Олега з чарівником», виготовленої ним олійними фарбами на замовлення невстановленого слідчими органами особи в м. Москва у 1899 р.

Дана картина як ілюстрація була опублікована в брошурі одного із старійшин націонал-соціалістичного руху Росії Олексія Добровольського («Доброслава»), також визнаній екстремістською.

За рішенням суду всі літографії цієї картини підлягають знищенню разом з брошурами Олексія Добровольського.

У висновку ГУ «Володимирська лабораторія судової експертизи» мовиться:

«До невербальних маніпулятивних дій відноситься оформлення обкладинки «Волхви», на якій зображений дідуган, що вказуючий загону воїнів напрям дії.

Дід одягнений в простий одяг: довгу сорочку, личаки, він щойно вийшов з лісу. В описі діда читається образ язичника. Вказуючий жест руки діда відносно воїнів свідчить про повеління, певну владу над ними.

Виходячи з положення про те, що обкладинка книги виражає її ключову ідею, можна зробити висновок про прагнення автора до повеління, влади над іншими людьми, спрямованості на боротьбу».

Рішення суду після набуття чинності забороняє громадянам Російської Федерації дивитися на картину «Зустріч Олега з чарівником», що має яскраво виражений екстремістський зміст, направлений на збудження ненависті або ворожнечі, а також на приниження гідності людини або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, відношення до релігії, а рівно належності до якої-небудь соціальної групи, здійснене публічно або з використанням засобів масової інформації.

Громадяни інших країн можуть подивитися на неї на американському сайті Вікимедії.

Джерело: КЦ

У Харкові зареєстровано Музей-майстерню слобідського кобзарства!

Козак Мамай, 19 ст. с. Боровиця, Чигиринський р-н, Черкаської обл. Полотно, олія, 70 х 105

Національний Художній Музей України

Керівництво Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича отримало свідоцтво про реєстрацію Музею-майстерні слобідського кобзарства.
Нагадаймо, що Музей-майстерню слобідського кобзарства засновано за ініціативи Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича, Харківського кобзарського цеху та Харківської крайової організації Спілки Української Молоді. Як зазначається у статуті музею, основною метою закладу є популяризація і розвиток автентичного кобзарського виконавства, „харківського способу” гри на бандурі, виготовлення традиційних музичних інструментів, повернення з небуття імен репресованих кобзарів й бандуристів та вивчення їх творчого набутку, наукове дослідження явища українського традиційного співоцтва у контексті національної і світової культур.
На відміну від офіційних „кобзарських” проектів новостворений музей незабаром стане живою лабораторією дослідження і розвитку традиційного музикування на старосвітських співоцьких інструментах – гуслах, гудку, кобзі, торбані, бандурі, панській бандурі, лірі. Кожен бажаючий зможе не лише ознайомитися зі специфікою гри на давніх інструментах, але й власноруч спробувати свої здібності у їх виготовлені.
Джерело: Майдан

АНОНС :Відкриття виставки петриківського розпису у музеї гетьманства в Києві

Петриківський розпис

Музей гетьманства запрошує 1 грудня 2009 року о 16.00 на відкриття виставки Периківських майстринь Валентини Панко та Галини Назаренко.Обидві родом з села Петриківка Дніпропетровської області.

Ця виставка є продовженням подібної, що тривала з 19 по 29 листопада в галереї Українського фонду культури. На свій творчий звіт мисткині з селища Петриківка привезли розписи на папері та склі, підлакові розписи виробів з дерева (скрині, стіл, тарелі, вази), розписи по металу (таці).

Виставка експонуватиметься з 01.12.09. по 20.12.09. в приміщенні Музею гетьманства.