Послання Братства до викладачів літератури

Масоны

Шановні колеги. 

Ми вправляємося в одному євангельському спорті – кидаємо перли свиням з поганим апетитом. Хіба що Ви – в професійній лізі. А ми – як аматори.

Ми бажаємо:

1. полегшити вашу працю за ті самі гроші.

2. захистити наших майбутніх онуків та дітей наших учнів, від тієї маячні, що вас примушують впарювати їм в робочий час за наші батьківські гроші. 

Культура, як і вино, має свій вік: її споживають лише частково, рештками, що не скисли на оцет, насолоджуються поціновувачі. Більшість задовольняється етикетками.

Є безсенсовим навязувати не фахівцям твори, споживання яких вимагає спеціальних згань за культуру доби та середовища, що в них вони постали. Отже:

Предметом викладання на уроках літератури – відразу після казок (в тому числі – за кохання), мають стати спогади. Це геніальне рішення дозволить викладати та споживати не виссаті з пальця алюзії, що їх алюзивність давно не очевидна, але покликані життям (!) рефлексії людей певної доби – вповні для споживача зрозумілі. Позаяк життя в своїх базових проявах не змінюється – окрім сталого зростання добробуту. Люди, як створіння Божі, позбавленні здатності «вдосконалюватися» та «розвиватися». «Одіссея», коли сприйняти її як quasi-мемуари, зрозуміліша за «Іліаду» з усім її патосом (Навіть, ви – дипломовані, навчаєте, буцім-то герой «Іліади» Ахіл, а насправді ж – Гектор…Вже не кажу, що ви неспроможні пояснити учням те, що греки не знали минулого часу дієслова – події «Іліади» це не «колись», а «десь» та «зараз». «Пой (нє «пєла»!), богіня про гнєв Ахіллєса»… Визнаю, що мені й самому це важко второпати. Книга Еклезіаста та Піснь Пісень зрозуміліші за Книгу Левітів, повірте на слово – я читав усі три. (Укладач).

Також, викладання літератури не має загрожувати психічному здровю дітей, підлітків та юнацтва. Хрестоматійна російська література є тривожно невротичною і провокує в учнях розвиток підліткових неврозів. Проза Достоєвського – пише британський мистецтвознавець – витримана в тональності сварки двох гомосексуалістів. Натомість існує інша література, написана психічно здоровими людьми, яка і має викладатися психічно здоровим дітям. Ці літератори мали громадянську позицію і досягли певного життєвого успіху: Краснов був повішений, Бабель - розстріляний.

Відповідно до цього know-how ми маємо переформатувати викладання літератури. Сподіваємося на Вашу допомогу. Кількість годин викладання має бути зменшена вдвічі – за ті самі гроші!!! Коли не платять більше – слід працювати менше.

Додатки:

1. Литература на русском языке

Методические указания Братства для учителей школ с русским языком преподавания.

Следует отказаться от практики преподавания некой общей и даже «единой» «русской литературы». Параллельно существуют как минимум три литературные традиции на русском языке. Их следует вычленить.

Основной признана литература русскоязычная – преимущественно советского периода. Она создана в основном евреями, проживавшими на территории б. Российской империи.

Рекомендуются для изучения:

Жаботинский Владимир (Зеев) Евгеньевич «Наброски без заглавия» или «Русская ласка» Это знаковое литературоведческое произведение посвященное Гоголю, следует изучать для понимания феномена русскоязычия.

Бабель Исаак Эммануилович «Конармия»

Ильф Илья Арнольдович (Иехи́ел-Лейб Арьевич Фа́йнзильберг) Петров Евгений (Катаев Евге́ний Петро́вич) «Двенадцать стульев», «Золотой теленок»

Мандельштам Осип Эмильевич – переводы оГюста Барбье, эпиграмма на товарища Сталина («Мы живем под. собою не чуя страны…», 1930—1934 — интерес к экспериментальным размерам сохраняется (дольник, тактовик, пятисложник, свободный стих — 25 %), но вспыхивает бурное увлечение трехсложниками (40 %). Ямба −30 %.)

(від укладачів: Володимир Маяковський-Павленко та Едуард Багрицький-Дзюбан включені до курсу української літератури)

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Второе место занимает литература москалей (московитов, имперская) – преимущественно периода Российской империи. Предметом изучения данной литературы является исследование трансформации сознания в период от антинациональной империи Петра Алексеевича через наднациональную империю Александра Павловича до попытки создания национального государства в царствование Государя императора Александра Александровича и последующее царствование. Изучение источников выявляет кризис сознания и объективную невозможность создания «русского» государства в пределах Империи. Эта попытка завершилась гибелью русских как политической нации. На смену им пришли евреи, создавшие «советского человека» - совка (см. выше).

Из соображений культурной актуальности и значимости следует знакомить учащихся лишь с авторами, творчество которых способно вызвать живые – первичные, а не выдуманные – вторичные, ассоциации у потребителей информационного продукта.

Рекомендуются для изучения

Куракин Борис Иванович «Архив князя Куракина»

Дурова Надежда Андреевна – «Записки» («Записки кавалерист-девицы») в полном тексте – не в цитатах!

Лермонтов Михаил Юрьевич - поэзия о Кавказе

Фон Торнау Теодор Теодорович «Воспоминания кавказского офицера»

Толстой Николай Николаевич «Пластун» (примечание авторов - вместо Толстого Л. Н.)

Алабин Петр Владимирович ««Четыре войны (Походные записки. 1849, 1853, 1855—1856, 1877—1878)»

Путилин Иван Дмитриевич «Сорок лет среди грабителей и убийц»

Морозов Николай Александрович «Повести моей жизни: Мемуары» (вместо Достоевского Ф. М.)

Спиридович Александр Иванович «Записки жандарма» (вместо Чехова А.П.)

Герасимов Александр Васильевич «На лезвии с террористами»

Мстиславский Сергей Дмитриевич «Откровенные рассказы полковника Платова о знакомых и даже родственниках»

Грулев Михаил Владимирович «Записки генерала-еврея»

Краснов Петр Николаевич «На рубеже Китая»

Психическое здоровье указанных авторов и позитивность их мировоззрения несоменны.

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Наименее знаком потребитель с собственно русской литературой. Она возникла в среде кацапов – старообрядцев, сохранилась в торгово-промышленной среде России вплоть до 1930 гг. и существует до сих пор.

Протопоп Авакум «Житие»

Лесков Николай Семенович «Соборяне», «Печерские антики»

Салтыков-Щедрин «История города Глупова»

Сухово-Кобылин Александр Васильевич «Картины прошедшего» (трилогия «Свадьба Кречинского», Дело», «Смерть Тарелкина»)

Варенцов Николай Александрович «Слышанное. Виденное. Передуманное. Пережитое»

Алексей Иванов «Золото бунта»

(предлагаем вносить авторов для обсуждения)

Додаток 4

Нинішні навчальні програми штучно виривають літературу з загальнокультурного контексту. Ця форма відчуження має бути подолана чим швидше й раз і назавжди. Разом з літературою (у вузькому сенсі) необхідно викладати дітям пісні, танці, плетіння лаптів та виготовлення бражки на уроках рос.літ., початкову стрілецьку підготовку та основи кавказької кухні на заняттях з укр.літ.

О преподавании лезгинки

Обязательным элементом изучения всех трех русскоязычных литературных традиций является разучивание и исполнение наиболее популярных и массовых литературных призведений – песен и танцев.

Пример соседней и некогда братской нам России убедительно показывает нам опасность ксенофоби и разобщения, порожденных банальной неготовностью выпускников школ жить в реальном обществе – они не умеют танцевать лезгинку и комплексуют! Это же очевидно любому учителю – раз ребенок не умеет танцевать – он зажат, ощущает себя ущербным. Это основа для конфликта, который потом приобретет форму «межнационального».

В условиях многонационального русскоязичного общества преподавание лезгинки – в ее русскоязычном – казачьем варианте должно быть обязательным. Каждый должен знать слова, мелодию и ритм – что бы подпевать и прихлопывать:

http://www.youtube.com/watch?v=sjTGxj_72Y8

«На горе стоял Шамиль, он Богу молился

За свободу, за народ, низко поколнился.

Ой-ся, ты ой-ся, ты меня не бойся,

Я тебя не трону, ты не беспокойся!

Чечен молодой…» – дальше по степени возрастных ограничений и цензуры.

"Дальше Дона не были, видели хохлёночка, на нем брюки галифе, серая шапчёночка.»

http://www.youtube.com/watch?v=Lw1tWUNI2cA&feature=related

В этом народном танце терских казаков четко прослеживается определенный культурный код – послание: «Русский девка увидал – уступи дорога» В смысле: «Мы такие же, только христиане. Будешь быковать, здесь не Россия – зарежем». Соседи это понимали.

Приложение 5

Викладання шансону

Ознайомлення дітей з шансоном слід обмежити піснями мовою оригіналу – ідиш та польською.

Иза Кремер «Чего ты кицечка сердита» - классическое исполнениеhttp://www.youtube.com/watch?v=Bb5CvVkoQrk

Сестры Берри «Шмаровозник» - популярное исполнение той же песни

Койпче папироссен - http://www.youtube.com/watch?v=F9KH8WvETJk

«Центральне везене» - в русском переводе «Таганка»

«Бейгелах» (Бублички) в исполнении сестер Бериhttp://www.youtube.com/watch?v=yAqKkXz5HQQ

Російською слід давати лише пісні, що є значимими для вітчизняної культури

«Кирпичики» http://www.youtube.com/watch?v=RXv8u19BqBs

«С одесского кичмана» - в оригінальній версії, улюбленій тов. Сталіним. «В вапняровской малине…» - суки! В Вапняровской.

Додаток 6

Збірка патріотичних пісень для багатоменшинної країни. Для перегляду та розучування в дитячих садках та молодших класах шкіл.
Слід пояснити, що деякі пісні розучити не вдасться, приклад чому – угорська пісня «Пане капітане» Százados úr, sejehaj.http://www.youtube.com/watch?v=8cpMjVHuqWs&feature=relate

Такі пісні слід награвати неодноразово, щоб діти отримали уявлення за них.

Пісні угорською мовою: 

Don-kanyarban áll egy szomorú fűzfa (мад. Дон сумний, верба схилилась)http://www.youtube.com/watch?v=Hv1hmhK-5JI&feature=related

Пісні румунською мовою:

Сântec de luptã http://www.youtube.com/watch?v=-wfocegmzls (коли цей варіант пісні видасться керівництву Районо «екстремістським», можливо розучувати адаптовану версію)

Treceti Batalioane Romane Carpatii !http://www.youtube.com/watch?v=zDlO1YTEcBc

Польською мовою

О moj rozmarynie rozwijaj sie (http://www.youtube.com/watch?v=ORqBKTpqTZE) – повний текст із звроткою «Дали ми рынграфик з Матка Боска – жебим се не зватпил в снегах под Москва»

Білоруською

«Пагоня» http://www.youtube.com/watch?v=C2oQhTDuRHQ,
«Развітаньне з Радзімай» (Полонез Огінського)

На ідиш 

Stil di Nakht http://www.youtube.com/watch?v=D_915bYVoLw.

Россійською

«Брала русская бригада»http://www.youtube.com/watch?v=XmP7UuxXmls,
«Не для меня придёт весна»http://www.youtube.com/watch?v=Kk4RcAwxjQM

Українські патріотичні пісні

Чорними хмарами http://www.youtube.com/watch?v=AzkuzQQyvQY
Хто живий: http://www.youtube.com/watch?v=pROf9eSlt1Q
Марш УНСО
По зчорнілій землі (вибачаємось, що за 20 років незалежності жодне свідоміцьке ракло не спромоглося записати цю пісню):http://www.youtube.com/watch?v=YjqLZA3G7Ok
Буде нам з тобою що згадати:http://www.youtube.com/watch?v=woFAJXouR98

Додаток 7

Викладання вітчизняної пісенної традиції

Гімн Русі - Богородиця

Діти мають вивчити його напамять та на слух. Знати, що наш гімн найдавніший в Європі, та вміти показати на мапі культурні межі Русі.

Лицарські пісні.

Діти мають знати напамять хоча б одну лицарську пісню, рекомендуємо «Їде Вітовт по вулиці». Також мають асоціювати оспівані події з історичними – битвами Русі з Москвою.

Їде Вітовт по вулиці

Лицарство все зійшлося

Битва під Оршею (обидва варіанти)

Козацькі пісні

Лицар Байда


Стрілецькі пісні

«По зчорнілій землі»

«Буде нам з тобою що згадати»

Пісні ОУН-УПА

Марш УНСО


Українська література має викладатися окремо від літератури меншин. Програма готується і незабаром буде опублікована http://104207.bratst00.web.hosting-test.net/ua/poslannya/4540-poslannya-bratstva-do-vikladachiv-literaturi

Тотеми прадавніх родичів

**** Слово Праведний - походить від поняття ПРАВИ – одного з трьох всеосяжних світів, про які уявлення і знання наших праукраїнських предків розкриває «Велесова Книга»: «Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть наступає. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв"(дошка 1). Вважається, що, проживши в проявленому, тобто в реально земному, просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела – через світ Нави до Богів Прави. Походження слова «православ’я» також пов’язано з поняттям ПРАВИ. Звідси ж і - правИЛо, правитЕЛЬ, правда, правосуддя, правонаступництво тощо.

Руслан Морозовський 

Зі щирим подивом автор зустрів невідомо ким розповсюджену в Інтернеті свою, написану кільканадцять літ назад та опубліковану ще у славнозвісному «Вечірньому Києві», а трохи пізніше - в одному з номерів народознавчого часопису «Берегиня», статтю. Згодом стаття  послужила підвалиною однойменної короткої доповіді автора на одному з зібрань громади дослідників «Буття українців». Виявляється, зміст колишньої праці не втратив актуальності й донині. Про що, зокрема, свідчать феноменальна назва, тематика і рубрики сайту, творці якого  люб’язно поширили скромний доробок автора в Інтернет просторі. (див.): http://kharakternyk.in.ua/forum/ Характерник - форум української духовної традиції (самовдосконалення, пошуки істини, гартування, осягнення світу, магія, міфологія, характерництво, мольфарство, просвітлення, езотерика, українська духовність).

Надіємось, що запропонована нижче публікація дослідження, особливо під кутом зору аргументованої протидії печерній україножерській пропаганді перефарбованих у регіональних демолібералів вчорашніх комуношовіністів, загарбників українського життєвого простору, майна та людського потенціалу  викличе цікавість і стане корисною  шанувальникам «ЗБ».  Подаємо статтю з мінімальним числом доопрацьованих автором  і роздобутих на сторінках енциклопедій (зокрема з Вікіпедії) необхідних ілюстрацій, доповнень та  уточнень. (ред.)

1.  Усі слова колись були Богами

«До твого питання (про Телесика Тільця, Дівчину(Орел) натрапив на цікавустаттю…» (Цитата з листування візитерів Інтернету щодо змісту нижченаведеного матеріалу).

З давніх-давен український бог шлюбу та кохання називається Лель. Земною священною іпостассю Леля вважався i вважається лелека. Трепетні, лагiднi, майже нiжнi стосунки українців з лелекою обумовлені саме тим, що лелека приносить діточок. Цiлi народи називались іменем лелеки.

лелека

ЛЕЛЕКА — один із символів України, який з’явився задовго до язичницьких часів, і наші предки з особливими трепетом ставилися до цих сакральних (священних) птахів. Вважається, що назва «лелеки» пішла від імені праукраїнського бога кохання Леля. Оскільки від кохання народжуються діти, не дивно, що українці й досі поетично висловлюються — що дітей приносить лелека. Досі існує така прикмета: якщо побачиш одного лелеку, то цілий рік будеш сам, двох — будеш у парі.

Отже, задовго до ЕЛлiнiв БАЛкани, пiвострiв ПЕЛопонес, острови Егейського моря,  як свідчать давньогрецькі історики та географи, населяли праслов’янські племена пЕЛасгів та лЕЛегів. Цей благодатний край, як i всю планету, зiгрiває світило, одне з людських імен якого ГЕЛiос. Найголовніший герой найстародавнішого, створеного у ХХІІ столітті до н. е., шумерського епосу носив ім’я ГІЛЬгамеш. А в тодішній шумеро-аккадській міфології дружина головного божества повітря, який відокремив Небо від Землі, ЕнЛІЛЯ носила ім’я НінЛІЛЬ. Операцію відокремлення Неба від Землі згодом повторив біблійний ЕЛохім. Хто забажає вияснити, чому сталась така нісенітниця з архітекторами всесвіту, хай уважно прочитає геніальну працю Івана Франка «Сотворення світу».

ЦАР І ГЕРОЙ СТАРОДАВНЬГО ШУМЕРСЬКОГО ЕПОСУ

ГІЛЬГАМЕШ З ПЕРЕМОЖЕНИМ ЛЕВОМ (3000 – 2500 рр. до н. е.)

Практично на всій території давньої Європи, включаючи нинішню Україну, в давні часи мешкали роди та династії загадкових кЕЛЬтів. Згідно з мiфологiєю романо-германських племен ліси, траву, повітря, чагарі, гори та провалля населяють фантастичні безтiлеснi істоти – ЕЛЬфи. Назва європейської річки ЕЛЬби загадковим чином докорінно споріднена з іменем споконвічної життєдайної водяної артерії Єгипту – НІЛом. Місцем перебування давньогрецького Пантеону небожителів мешканці ЕЛлади обрали гору ОЛімп, а назва мусульманської верховної істоти — АЛлах. Як бачимо, рЕЛІктові звукосполучення типу –ел(ь)-, -ол(ь)-, -ал(ь)-, -ул(ь)-, -iл(ь) – в різних варiацiях, у різних мовах народів світу пов’язані з іменами правителів, народів, сакральних (від латинського –sacralis, священний) істот, з місцями їхнього мешкання, ріками, просторами поширення тощо. Чи не є це свідченням надзвичайної давнини виникнення самої божественної лексеми – ЕЛЬ? Чи не саме те це слово, що було споконвіку? Адже написано: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1). «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ів. 1:3).

Правнук Прометея, син Елліна й німфи Орсеїди, внук Девкаліона, повелитель вітрів Еол.

  

Давньоукраїнські імена сонцесяйних божеств ЯрИЛа та КупА(Й)Ла в основах власних імен своїх також явно зберегли взаємну загадкову кореневу спорідненість не тільки між собою, але й з іменами іноплемінних верховних істот - АпОЛлона,  ДевкАЛІона, його внука,  повелителя вітрів ЕОЛа (грец. Αἴολος Aiolos, лат. Aeolus) тощо. Ім’я вищезгаданого ветхозаповітного творця біблійного світу Елохiм — це теж множинна форма лексеми – ель, взята з арамейської мови. Ніби струменями талої води з періоду вЕЛикого ОЛеденiння, виплекані промінням животворящого ГЕЛiоса, розтікаються, розлітаються, розхлюпуються рЕЛІктові лексеми між бІЛими і небІЛими племенами та народами людськими, породжуючи все нові i нові слова, речі, явища та поняття, i відкриваючи нам, допитливим, у слушний час таємний зміст стародавніх заповiтiв предків.

Професор Володимир Шaян в знаменитій книзі «Віра предків наших» зазначає: «Наші терени славилися здавна виробом меду, сиченого, питного, ферментованого, а також «алу» або «олу», що вiдповiдає англійському «алє», у теперiшнiй вимові «ЕЛЬ», тобто рід густого пива.

Таким чином, центральне світИЛо сонячної системи, рідини, фантастичні істоти, річковий або ставковий мУЛ (iл), природні і поза природні (трансцендентні) вищі сИЛи концентруються фактично навкруг однієї i тієї ж лексеми. Слово янгОЛ прийнято перекладати словами – «посланець Бога». (Можливо – юний Бог (юнга)? Назва славнозвісної стОЛиці стародавньої вавИЛонії ВавИЛон перекладається – Брама Богів. Принагідно зауважимо,  що казкова країна, повна зОЛотом, мОЛоком та медом, до якої так рвалися конкістадори, іменується ЕЛЬдорадо. Місце священнодійства, тобто місце мОЛитовної єдності з Богами називається ОЛтар, а вища верства будь-якого народу, людського, рослинного чи тваринного, називається ЕЛІта. 

Останніми словами розіп’ятого засновника християнства були звернені до неба арамейські слова: «ЕЛІ! ЕЛІ! Лама азав та ні?», які, згідно з євангЕЛІєм, означають: «Боже, Боже, навіщо ти мене покинув?». Тут слово ЕЛІ перекладається (як побачимо далі – не зовсім правомірно) словом БОЖЕ(?). Причому інакомовні учасники розпинальної  екзекуції дивувалися, вважаючи, що розіп’ятий за співчуттям чомусь, як їм здавалося, звертається не до власного безжАЛісного небесного родича Ієгови, а до пророка Іллі, ім’я якого на слух нагадувало вигук ЕЛІ. А й справді, якого співчуття можна очікувати від біблійного діяча, котрий, далебі, в запалі приступу релігійного фанатизму, за один день,  на горі Кармель (івр. הר הכרמל Гар га-Кармель/Керем Ель — буквально: "Божий виноградник"; араб. الكرمل Курмуль араб. جبل مار إلياس,Джабаль Мар Ельяс — буквально: гора Іллі Пророка (Вікіпедія ред.) власноруч зарізав ~1000 колег-священнослужителів  тільки за те, що їхнє богорозуміння відрізнялося від уявлень головоріза? Можна собі уявити, яким потрібно бути оскаженілим кровожером, щоб, зарізаючи кожну годину ~100 чоловік, різати їх без перерви 10 годин підряд? Недарма саме цим «святитЕЛЕм» народ лякає малих дітей, коли закінчується купАЛЬний сезон: «Не купайся, бо верба нижче спини виросте!»

Отже, вогонь, вода, земля, повітря — всі чотири стихії, сакрАЛьні і псевдосакрАЛьні істоти, племена, країни, ріки, стОЛиці держав  i багато чого поза ними — усе охоплене загадковим поняттям ЕЛЬ, яке, подібно хвилям ЕЛектромагнiтного поля в ефiрi, пронизує свідомість народів та наповнює простір i час.

А тепер звернімося до знаменитого українського довідника СтЕЛЯ. З чого могли виготовляти наші первiснi предки покрівлю на своїх домівках чи куренях? Зi шкур тварин? Правильно! Пiвнiчнi народи i досі так роблять. Адже в давнину людей було мало, а звiрiв багато. Здобичі вистачало i на їжу, i на одежу, i на стЕЛю виготовлену зі шкури тЕЛЯти, тобто з тЕЛЯ  або ОЛеня. І стіна (для порівняння) тому так i називається, що споруджена вона з ТИНА, обтинькованого глиною. А попід стінами стЕЛилися тЕЛячi (ЯЛовичi) шкури. На них спАЛи та кохАЛися. Тому предмети для спання та кохання i досі називаються ПОСТЕЛЯ. Або ще краще ПОСТ ЕЛЯ, тобто пост Бога шлюбу та кохання. До речі, шлюбний головний убір нареченої називається ВЕЛін.

Бугай

Бугай птах

   

Загальновідомо, що тварин, які годували, зiгрiвали та рятували людей, стародавні люди обожнювали (фетишизували), вважаючи своїми оберегами не тільки їх, а навіть словесні та мальовані зображення тих істот. На стор. 218 книги «Віра предків наших» професор Володимир Шаян емоційно наголошує: «Знову ж не доводиться цитувати пречисленних місць iз Ригведи (священне письмо індоарійців ред.), як теж наведень, що могутнього звучання назвою «Бугая»(англ. Bull, мовою гінді вимовляється BaILa ред.) називали самих Богів». Турецький переклад слова Бугай –Boğa дивовижно підтверджує міркування професора Шаяна. Наразі, один з українських птахів так i називається БУГАЙ. Недарма також i українська хата називається осЕЛЯ. Тобто осiдок божества ЕЛЯ. А там де відсутнє ТЕЛЯ - там пусТЕЛЯ. До зображення золотого ТЕЛЯти, як відомо, молилися в пусТЕЛІ i євреї, що вивтікали під проводом Мойсея з Єгипту.

Отже, ми з’ясували, що принаймні одне з безлiчi значень лексеми -ель-, -аль-, -оль-, -іль-, – в українській мові міцно пов’язане зi словом ТЕЛЯ. А теля — це дитина корови, з якої можна виростити тЕЛицю або вола (ВЕЛЯ). Український бог торгiвлi, достатку, скотарства, Бог поетів та мистецтв (він же й ВОЛодар світу Нави) зветься, до речі, ВЕЛЕС. Наразі стародавнє і донині священне письмо українців називається «Велесова Книга». Тобто, можемо зауважити, що, давши наймення найкрасивішому, найпотрібнішому і найкориснішому створінню природи – тЕЛЬцю та обожнивши його, наші праотці розповсюдили варіації обожненого імені  і на інші живі та сакрАЛьні створіння. Особливо на птахів, адже вони набагато ближчі до неба.  Наразі українські сЕЛЯни (та, як відомо, індуси) досі відносяться до корів як до справжніх священних істот. А хто буває ближче до неба, ніж священні створіння? Звернімося, отже, до правічних, українських, священних, легендарних, сизокрИЛих...

2. Орел, Журавель, Бусел.

Тільки глухонімий, i то не всякий, відмовиться пізнати в цих крИЛатих словах звукові зображення споконвічних, живих, невмирущих тотемних карбів — оберегів української нації. (Наразі, слово «аист» подібної iнформацiї в собі нести аж ніяк не здатне). Отже, наші мудрi предки — прадавні українці, разом з іменами, якими вони нарекли найпопулярніших ссавців, плазунів та пернатих, передають нам, нинiшнiм i майбутнім українцям, священні ключі коду нашої Священної Мови. Згідно з цим кодом, одне зі смислових наповнень лексем -ель-, -оль-, -аль-, -иль – якраз i є значенням тотемного карбу, сакрального оберегу.

ОРЕЛ

         

А саме - ОР-ЕЛ — тотемний  карб, знак — оберіг народу Ора — прабатька всіх українців — Орiян** (оріїв i всіх арiйцiв. Орел — герб римлян, нiмцiв, англосаксів, американців, поляків i багатьох інших білошкірих націй).

ЖУРАВЕЛЬ

          

ЖУРА-ВЕЛЬ — тотемний знак — сакрАЛьний оберіг народу Жура (Цура, Чура, Джура, Пращура?)***, який оберігав територію праукраїнських племен задовго до трипільської доби. Наразі, слово журба хіба не рідня слову журавель?

БУСЕЛЬ

          

БУС-ЕЛЬ (бусол, лелека, боцюн, чорногуз) — тотемний знак народу Буса (Боза, Божа), на цей раз історичного (IV ст. нової ери) правителя (за свідченням істориків – корОЛя) племінного союзу наших праукраїнських предків Антів, трагедія якого (вірОЛомне розп’яття  на хресті його і ще 70 царедворців його дому задовго до прийняття візантійського варіанту чужоземного віровчення) описана в творах готського історика Йордана, в Бояновім «Слові о полку Ігоревім», у Велесовiй книзі, в багатотомній «Історії України-Руси» Михайла Грушевського тощо. Священне ім’я імператора Антів  Божа російський історик Михайло Тихомиров пов’язує з назвою українського племінного союзу Бужан, яке, в свою чергу, міцно прив’язане до імені знаменитої річки Буг (Бог) А звідси вже й недалеко від вищезгаданої в священному писані індоарійців «Ригведі» могутнього звучання назви «Бугая». Ім’я героїчного вождя давніх українців збереглося досі також в географічних назвах багатьох арійських місцевостей, зокрема в Києві (річка Бусiвка — притока Либедi) тощо.

БУС БОЖ

                   

БУС (можливо титул – відсіля буси? Не впевнений, що існує якийсь лінгвістичний зв'язок з терміном Буси-до, тобто з кодексом самурая, але суголосся показове. Ред.), БОЖ, або БОГ (порівняй НЕБІЖ – НЕБОГА) — суть імена того самого слов’янського кореневого ряду, що i наша Матір Божа (тобто рідна мама нашого давньоукраїнського пращура Божа, а не чужоплемінного рабина Ієшуї). І польська Матка Бозка. І сербська країна Боснія, i чеська Богемiя, тобто країна Божа. Та й найпоширеніший український вираз, який нерідко і нині супроводжує ситуацію скрутного становища: « Ой Боже ж мій, Боже!», обов’язково звучав під час лиховісного розп’яття ватага Божа ще в ІV столітті нинішньої ери, коли наші пращури найменшої гадки не мали, що з нами станеться в 988 році. Отже, слово і поняття Бож, Бог має суто вітчизняне походження від конкретного власного імені одного з українських праотців – імператора героїчного народу Антів Буса Божа, чи, можливо, ще давнішого персонажа «Велесової Книги» Богумира.  І чи правильно наші пізніші християнські предки учинили, що дозволили перетворитисвященне власне, конкретне ім’я давньоукраїнського праотця Буса Божа  на загальну назву чужинецьких  створінь та ще й «позичили» питомо український термін «воріженькам» заради самообману, заради облудної словесної підміни біблійних імен суто іноплемінних, потусторонніх істот? Таке легковажне, малограмотне діяння колишніх і нинішніх перекладачів біблії дозволяє ганебно нівелювати заповітну пам'ять наших героїчних предків  і богохУЛЬно підмінювати священний правдивий український родовід та рідне богорозуміння  примарами кровожерливих іноплемінних демонів (давньогрецькою δαίμων, «божество»(!?), албанською мовою Dem – Бугай).

Від свідків Ієгови, наприклад, часто можна почути вираз – «бог Сатана». НормАЛьно?! НенормАЛьно також, що українці не протестують, коли які-небудь рЕЛІгійні сектанти-агітатори та проповідники вживають вираз «бог Ієгова». Це все одно, що вживати словосполучення «бог нечиста сила».  Адже, згідно з дослідженнями багатьох учених  біблієзнавців різних країн, упродовж викладу біблії нараховано ~7000(!) випадків, де в перекладах ветхозавітних та новозавітних текстів з юдейського оригіналу  на інші мови має вживатися не слово Бог (Gott, God, Θεός), а слово Ієгова (івр.יהוה‎).

Бо власні імена, хоч юдейські, хоч французькі, хоч гондураські, згідно з правилами граматики усіх на світі мов, ніколи ніким не перекладаються. Хіба, наприклад, англійці що-небудь зрозуміли б, якби в перекладеній англійською з української мови книзі про Великого Кобзаря замість імені Тараса Шевченка стояло ім’я Ісака Ньютона? Отож маємо завжди пильно пам’ятати, що переклад будь-яких текстів з мови іншого народу на рідну мову і навпаки обов’язково спотворює оригінал. Тим паче, мусимо не допускати, щоб недоречне вживання сакрАЛЬних (священних) термінів, завдяки недолугому перекладу іноплемінних текстів, спотворювало рідні, предковічні поняття добра і зла з точністю до навпаки. Цю обставину пречудово розуміють усі перекладачі біблії (в тому числі преподобний перекладач одного з останніх варіантів біблії Рафаїл Турконяк) та більшість християнських священиків. Але, на превеликий жаль, лише одна секта «Свідків Єгови» наполегливо і, з точки зору граматики, справедливо декларує необхідність негайної заміни в текстах Святого Письма ветхозаповітним  іменем власним Єгова, Ієгова або Яхве ~7000(!) псевдонімів біблійного Деміурга, зокрема,  термінівГосподь, Саваот, Адонай, особливо,  слова Бог тощо. Адже, хіба пересічному віруючому не важливо усвідомлювати, кому він під псевдонімом «Господь» молиться насправді: Ієгові, Єгові, Яхве, Богу-отцю, יהוה чи Богові Праведному****? Звичайно ж важливо! Одначе, далі пустопорожніх розмов і багатослівних пояснень проповідниками проблеми, питання адекватного, тобто правдивого, перекладу біблійного тексту чомусь досі  не вирішується. А рядовим прихожанам в гонитві за кусенем хліба нема часу поміркувати про те, що тільки рідне богорозуміння здатне врятувати людину від нескінчених і безнадійних блукань в лабіринтах пошуку Початку Початків, Верховного Абсолюту, Істинного Сенсу Життя, тобто Бога, якого крім нас, українців, ні в кого іншого нема! Бо в мовах усіх інших земних племен поняття про Початок Початків, про Деміурга, про Верховний Абсолют тощо графічно, на слух і ментально позначається абсолютно іншими іменами, ієрогліфами, звукосполученнями та розуміннями, як правило, діаметрально протилежними нашому розумінню. Саме така підміна, тобтозамасковане церковниками, протилежне праведному, підтасоване розуміння духовної сутності Всевишнього і руйнує, часом незворотно, природний менталітет кожного покоління довірливих тубільних прихожан.

Саме тому релігійного невігластва, чим би воно розумовими і духовними ледацюгами не виправдовувалось, єдиний у Сварзі, всемогутній, всюдисущий,  багатопроявний Бог не прощає. ВІН автоматично карає кожного, хто дозволяє дурманити себе анти Божими міфами.

Бо ВІН  кожному з нас дав гОЛову на плечі, щоб ми користувАЛися нею самостійно, без чужої, особливо зловорожої, підказки. Щоб ми, ЙОГО Дажбожі онуки, нащадки оріян, кіммерійців, кельтів, роксоланів, русів, полян, дулібів, угличів, тиверців, древлян… цілими сім’ями, родами, племенами та народами  добровІЛЬно, упродовж сотень літ, не лізли під ковпак підступного чужоплемінного забамбУЛення, духовного та тілесного рабства. Отож.

Залишаю читачеві насолоду відповідним чином поміркувати над СОК-ОЛОМ, (Дивлюсь я на небо, тай думку гадаю – чому я не СОКІЛ, чому не літаю?), СОЛОВЕЙКОМ, ЩИГ-ОЛЕМ, ЗОЗ-УЛЕЮ, ПЕЛІКАНОМ, ВИВІЛЬГОЮ, ДЯТ-(Е)ЛОМ, ГАЛКОЮ, ГАЛИЧЧЮ, ГАЛИЧИНОЮ, ГАЛЛІЄЮ, ГАЛІЛЕЄЮ тощо...

    

ВИВІЛЬГА

                                                

Слова джерЕЛо, дЕЛЬта, дЕЛЬфін, форЕЛЬ, кефАЛЬ, акУЛа,ВУЛик, ВУЛиця, щаВЕЛЬ, ВІЛЬха, сІЛЬ, кІЛ, кІЛЬ, кУЛЬка , бУЛЬка, стрІЛа, пАЛЯ, скЕЛЯ, кОЛо, сАЛо, сЕЛо, зОЛа, зЕЛо, вОЛя, дОЛя, дУЛя, дОЛина, ВОЛинь, ОЛія, ОЛово, гОЛота, гОЛка, обОЛонь і незліченна лічба інших, тут неназваних,  взаємо споріднених кореневими звукосполученнями термінів, також заслуговують на пильну нашу увагу.

Хто засумнівається, що вищенаведені і, за браком місця, не наведені споконвічні українські слова, не українські, або не ровесники Мізинської Стоянки, Кам’яної МогИЛи, ТрипІЛЬської ЦивІЛІзації, хай проковтне власного язика! 

Отже, обширні масиви споконвічних українських слів, а з ними й сама українська мова, за часом виникнення, сягають, не XIV-XVстоліть нинішньої ери, в чому нас уперто тужаться переконати наші недруги та вороги роду людського, а,  як мінімум,  льодовикового періоду, періоду приручення, періоду перетворення диких тварин на свійських. Тобто доби, коли тварини, звiрi та птахи, їхня їжа, питво, місця розповсюдження тощо одержували імена не від біблійного Ієгови, а від незбагненно давніших за Ієгову наших праотців, праукраїнців. Тобто, нинішні українські слова – однолітки  доби виникнення людської мови взагалі. Про це беззаперечно свідчать орлині, гiрськi та небесні висоти, лелечі пари в гніздах на українських хатах, журавлині ключі. Наші предки прагли передати i передали разом зі споконвічними, беззастережно українськими словами рідної мови та пісні у наше вічне володіння не тільки Землю, розпродажу якої мусимо не допустити, природу, простір i час, але й саму вічність. Бо не спускались ми на нашу землю на парашутах невідомо коли і невідомо звідки. Бо скільки тисяч літ існує українська земля, стільки з нею існуємо та існуватимемо надалі  й ми.

Однак питання полягає не тільки в тім, щоб доказати давність нашу і зберегти у власності Української Нації рідну Землю, ріки, ліси, озера тощо, але i в тім, щоб опанувавши сучасністю, лiквiдувати над нами, українцями, ганебний чужоплемінний контроль, особливо духовний. Бо без духовного рабства не буває рабства ні тілесного, ні матеріального. Початок зловорожого над нами релігійного контролю сягає часів, коли, намагаючись декому з нас прищепити почуття меншовартiсностi, наших предків-язичників хитромудрі пришельці незаконно, неправомірно і незаслужено звинуватили iдолопоклонництвi.

Що ж таке ідолопоклонство? Всім відомо, що ідол — це предмет поклоніння. Пригляньмося ж пильніше до цього терміну i поняття. ІД-ОЛ. По аналогії з вищерозглянутим, предківським ключем коду словотворення, це слово має означати тотемний знак, предмет поклоніння якихось Ідiв. А що таке Іди? Виявляється, мовою їдиш це не хто інший як євреї (івр.יהודי (иеhуди), лат. Judaeus,нім. Jude, польск. żyd, укр. так само тільки кирилицею).  Вони так i називають себе самі «брiдер iден», що в перекладі означає «браття євреї» (див. Васiлiй Гроссман «Жизнь и судьба» — стор. 148). Тобто поняття «ідол», «ідолопоклонство» вірогідно виникло для позначення своєрідних  прикметних вірувань кочівників, скотарiв-семiтiв i має застосовуватись суто до них i їхніх предметів поклоніння. Справді, страхітливі близькосхідні семітські ідоли, наприклад, мали імена БаАЛ (Ваал, Бел, Балу - загально семітський термін - букв. «бог(?), благий, володар, великий», який мав епітети Силач і Бик та МОЛох (гебр. Melek) , який, згідно з традиціями кабалістичних переказів, був

також увінчаний головою бика. Обидва демони вимагали людських жертвоприношень, найприємнішими з яких вважалися спалені живцем новонароджені діти. Семіти добросовісно виконували демонічні забаганки ветхозавітних ідолів. Про це чомусь в повсякденній суєті суєт мало хто з християнського духовенства згадує, зате щоденно чужоплемінні ветхозавітні провинності за невинні жертви релігійного фанатизму нашими недругами та попами раз-по-раз перекладаються з хворої ідолопоклонницької на здорову богопоклонну голову. Та ще й, самі ідолопоклонники, забуваючи про власне поганство, обзивають цим нечемним словом інших. Наразі, духовний спадкоємець Баала та Молоха Єгова, хоч і звільнив патріарха Авраама від обов’язку ритуального вбивства власного єдинокровного первістка Ісаака, в багатьох інших біблійних ситуаціях жадобу кривавих жертвоприношень семітофіл  з лихвою надолужив.

                                                     

Баал	Молох

Адже саме близькосхідні ідолопоклонники (бо богопоклонники до такого не додумалися б) вигадали термін «ІзраЇЛЬ» (ЇсраЕЛЬ), для перекладу якого прийнято вживати термін – богоборець. Наприклад: «І сказав (ангел): як ім’я твоє? Він сказав: Яків. І сказав (йому): віднині ім’я тобі буде не Яков, а Ізраїль, бо ти боровся з Богом, і людей долати будеш» (див. Книга Буття. Глава 22). Одначе, і в цій фразі, як і в багатьох інших місцинах недосконалого перекладу тори, тобто біблії – заморочка і велика неправда. Бо ангЕЛ, з яким єврейський патріарх Яків (Іаков) боровся в урочищі ПенуЇЛ, на переправі Яббок, згідно з текстом Ветхого заповіту, являв собою навіть не Яхве, не Єгову, не Саваота, тим паче, не Бога, а був усього-на-всього рядовим янгОЛом. Отже, виникає закономірне питання: з якого дива сповідникам християнсько-юдейської біблійної міфології нащадків «янголоборця» Іакова називати «богообраними»? Якщо їх, наразі, якось і пов’язувати з потусторнньою біблійною міфічною істотою, то, принаймні, слід вживати термін «єговообрані» або «єговоборці». Одначе тисячолітня людиноненависницька, антиарійська ідея богоборства виявилася надмірно живучою. З особливою сатанинською звірячістю ця ідея нещадно втілювалася в життя космополітами, комсомольцями, більшовиками та комуняками, які, порівняно нещодавно понищивши церкви, костели, синагоги, інші молитовні місця, згноївши в тюрмах, Гулагах та на інших бійнях мільйони росіян, українців, білорусів, тих же євреїв тощо, нині лицемірно заявляють про свою несподівану прихильність до біблійного віровчення. В погано завуальованому вигляді естафету народовбивства від більшовиків наприкінці ХХ століття перехопили доктринери «золотого мільярду», всесвітні шахраї, пройдисвіти і молохопоклонники – глобалісти, діяння яких вже привели до винищення понад п’яти мільйонів українців всього за 20 років.

Однак, в чому полягає боротьба з Богом  в нашу незалежну добу, на початку ХХI століття нової ери?

Наразі, боротьба творців, особливо недобросовісних перекладачів біблійних текстів та їхніх прислужників, з Богом, насправді, як зазначено вище, крім усіх інших проявів, полягає також в тому, що замість правдивого, власного, неперекладного імені центрАЛЬьного персонажа ветхозавітної Книги Буття (Ієгови, Єгови, Яхве), в суперкнизі сектантами та церковниками всіх мастей неправомірно, вперто і незаконно продовжує вживатися абсолютно непритаманне, чуже давньоєврейським авторам біблії, українське слово Бог. Слова Бог в біблії не повинно бути! Бо Єгова не Бог! І Бог не Єгова!  Тому що, як нам тепер, слава Богу, відомо, Український Праведний Бог до біблійної міфології немає ніякого відношення.

Іаків бореться з янгОЛом (Олександр Луї Лелуа, 1865)

Проте, сприйнявши явну підміну понять за істину, деякі(?) довірливі віруючі прихожани під прапором Авраама, під проводом малоосвічених, або лукавих і криводушних керівників взаємо ворогуючих конфесій, на жаль, самі собі, у власних уявленнях скаламутили богорозуміння. Українці ж бо (крім обдурених або озлоблених, неосвічених або малосвідомих, зажерливих або підкуплених) не були, не є i ніколи  не можуть бути богоборцями, тобто ідолопоклонниками, за визначенням.

  

ГОГОЛІ НАД ДНІПРОМ

Розглянемо нарешті ще одне цікаве слово — ГогОЛь. Згідно з тим же вищеназваним правилом розкодування, Гог-ОЛЬ — тотемний знак, оберіг народу ГОГА. Ось, виявляється, вiдкiля взялися «жахливі» та «страшні» бiблiйнi супротивники юдейських iдолопоклонникiв, знамениті ГОГ i МАГОГ! З «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки»! Трішки скоригувавши транскрипцію слова ГОГОЛЬ, одержимо ХОХОЛ. Пишатися потрібно таким героїчним, могутнім, безмірно давнім назвиськом. Адже вiдсiля походить i романо-германське ХОХ — високий.

Будьмо ж високими, як душею i вОЛею до свободи, так i засобами її досягнення та збереження!

P. S.  Обов’язково знайдуться діячі, які, проглянувши вищеподаний матеріал, заявлять: «На фіга оно тєбє? Пашлі лучче випєм!», або «Какая разніца, какому Богу моліцца?» Або мовчатимуть, бо взагалі нічого не зрозуміють. З такими справу мати не треба. А для тих, котрі хоч трохи навчилися користуватись Богом даною власною головою, подаю з брошури Іцхака Зільбера «Пламя не спалит тебя» цитату: 

«Если скажут народи всего мира евреям (виділення Р. М.): «Грабители вы! Вы захватили страну, в которой жили семь племен», те ответят: «Вся земля принадлежит Б-гу (зверніть увагу на транскрипцію - Б-гу, кому це? Р. М.), он ее сотворил и отдал, кому пожелал. Захотел – отдал им, захотел – отнял у них и дал нам».   (МП, изд. центр «ФИТА». – К., 1991 – С. 95).

Тож питання на засипку – хто зашифрований у цій цитаті під кличкою Б-г?  Невже Той Самий, через якого все повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього?

*Тотем – священна істота, яка вважається засновником та оберегом племені.

**ОРІЇ (АРІЇ, ОРІЯНИ. Прабатько їхній – ОР, прамати - Лель) — найстародавніша назва давніх українців. Першоорачі світу. Приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими в світі окультивували жито, пшеницю, просо. Свої знання з рільництва та народних ремесел понесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу, Скандинавію. Племена аріїв стали основою для всіх індоєвропейських народів. (За Л. Силенком).

***Цур (чур) - вигук. За деякими даними, слово походить від імені давньоукраїнського Бога родового вогнища Цура (ЖУРА), який оберігає межі земельних володінь. 
Таке розуміння було популярним серед вчених XIX століття. Ключевський писав: «обожненого предка вшановували під ім'ям Чура, в церковнослов'янській формі Щура; ця граматична форма досі вціліла в складному слові Пращур... Передання, залишило сліди в українській мові, які надають  (Цуру, Чуру, Журу, Джуру?)значення, однакове з римським Термом, значення зберігача родових полів і кордонів.» [ 1] Таке ж пояснення є в малому словнику Брокгауза і Ефрона «Цур, Чур,(Жур) слов'янськ. міфол. - божество прикордонних знаків, заступництва, надбання та наживи. Символи -цурки і колоди, тобто межові знаки»[2].  Згадаймо німецьке -ZURück  - назад (від моєї межі! Ред.). За матеріалами ru.wikipedia.org/wiki/Чур.

**** Слово Праведний -  походить від поняття ПРАВИ – одного з трьох всеосяжних світів, про які уявлення і знання наших праукраїнських предків  розкриває «Велесова Книга»: «Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть наступає. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв"(дошка 1). Вважається, що, проживши в проявленому, тобто в реально земному, просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела– через світ Нави до Богів Прави. Походження слова «православ’я» також пов’язано з поняттям ПРАВИ. Звідси ж і - правИЛо, правитЕЛЬ, правда, правосуддя, правонаступництво тощо.

Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ 

1997 –  11 вересня 2011рр.