Показ дописів із міткою ХУЦПА. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ХУЦПА. Показати всі дописи

вівторок, 7 травня 2013 р.

9 травня 1945 року – комуністично-московський міф

Україна наближається до 9 травня. Правлячий режим Януковича вже виставив вздовж зруйнованих доріг  бігборди з написами: «Пишаємося Великою Перемогою», комуністи готуються до святкувань під червоними прапорами і злочинною комуністичною символікою, які заборонені у західних областях, як символи окупаційного режиму.
Тоді виникає питання: що нав’язує святкувати суверенній, незалежній Україні Партія регіонів, Компартія та режим бандократії Януковича? Логічно, що 9 травня для незалежної України це не свято перемоги, а день національної трагедії і катастрофи, коли було підтверджено окупацію України російською комуністичною імперією з центром у Москві. Зрозуміло, що у 1941-1945 роках не було ніякої «великой отечественной войни», а відбувалася кривава битва двох хижацьких імперій – фашистської Германії та комуністичної Московії за територію України.
Незаперечним є факт, що Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа між двома бандитами диктаторами Джугашвілі (Сталіним) і Шикльгрубером (Гітлером)і поділу суверенної Польщі. Цей пакт, який був підписаний 23 серпня 1939 року, дозволив Германії поглинути відведену їй частину Польщі, а Московії – здійснити те саме із територією, яка згідно пакту була відведена їй, а також поглинути суверенні країни Прибалтики – Литву, Латвію та Естонію. Після цього перед двома диктаторами постало генеральне питання: кому належатиме Україна, як світова житниця, як держава із величезними сільськогосподарськими, природними, людськими ресурсами.
На той час, на початку 1940-их років, Україна була окупована російською комуністичною імперією. Це сталося у 1922 році, коли незалежна Українська держава, проголошена Третім і Четвертим Універсалами Української Народної Республіки і визнана Брестським мирним договором як незалежний суб’єкт міжнародних відносин, була захоплена більшовиками. Як відомо, в результаті нападу на Україну російських комуністично-чекістських військ був повалений законний український уряд і сформовано штучне колабораціоністське утворення з центром в Харкові, де зрадники української нації за підтримки московських більшовиків, яких очолював Ульянов-Бланк (бандитська кличка Ленін) і Бронштейн (бандитська кличка Троцький)почали наступ на столицю Української Народної Республіки – Київ, і встановили свою комуністичну московську диктатуру.  Але більшовицькі загарбники так боялися національного  державницького спротиву, що проголосили ляльковою столицею окупованої України не Київ, а Харків. Потім комуністично-чекістський режим організував геноцид української нації, Голодомор і лише після знищення 10 мільйонів українців, коли повністю було здійснено зачистку України, столиця у 1934 році була перенесена до Києва.
Отже, про яку перемогу можна говорити? Україна стала жертвою двох кровожерливих людиноненависницьких імперій, двох вбивць, диктаторів. І ці дві імперії влаштували бійню за територію України. Їх метою було просто знищення української нації та окупація України, як житниці світу, як держави, яка володіє найкращим людським арійським ресурсом. Тому що саме українці є нащадками аріїв, спадкоємцями Русі.
Тому, що можуть відзначати українці 9 травня? Яка може бути перемога? Яка «великая отечественная война»? Що це за назва? Чиє це було «отечество»? Очевидно, що це було зовсім не українське «отчество». Все це вигадки московських шовіністів і комуністів. Для нас, українців, це – трагедія, траур, національна катастрофа, це війна, яка розколола українську націю, що є спадкоємницею Русі, арійсько-скіфської держави. І сьогодні наше завдання – дати правдиву оцінку цим подіям, зрозуміти, що в результаті війни гітлерівська фашистська окупація була замінена окупацією іншої імперії. І ми жили під цією окупацією комуністичної кадебістської Московії до 1991 року. Сьогодні ми повинні від цього очиститись і вилікуватись, бо лише це видужання дасть можливість об’єднати українську націю і відродити велич Русі-України, як потужної центральноєвропейської країни, спадкоємниці арійської, скіфської держави.
Таким чином, ніякого спільного минулого з Московією ми не маємо. І для нас це ніяка не «великая отечественная война», і ніяка не перемога. Навпаки, це наша поразка, тому що українська нація, на відміну від Польщі, Чехословаччини, Румунії, Франції, інших країн, не зуміла відстояти своєї незалежності. Ми не змогли це зробити. Прикладом для нас мають слугувати країни Балтії, які звільнились і від фашистської германської  окупації, і від комуністичної московської. Тому головне завдання української духовної, інтелектуальної еліти – дати правильне знання пересічним українцям про ці події. І лише правильний погляд на Другу Світову війну – що це була боротьба за Русь-Україну з боку двох хижацьких імперій, двох чорних сил, генетично ворожих для Русі-України – може нас вивести на новий рівень розуміння сучасної геополітичної та геоекономічної реальності.
Українці мають усвідомити, що сьогодні головний наш геополітичний опонент – це спадкоємець комуністично-кадебістського Радянського Союзу – сучасна Російська Федерація, штучний фіно-угорський, тюркський конгломерат, який повинен розпастися на цілу низку фіно-угорських, тюркських, кавказьких держав. Ці протонаціональні країни, 21 республіка, мають врешті-решт пройти свій шлях національного самоствердження. А так звана Російська Федерація – це химера, яка неминуче розпадеться. І чим швидше вона розпадеться, тим краще. А швидше вона розпадатиметься в тому випадку, якщо будуть зруйновані міфи. І одним із найбільш шкідливих, некрофільних міфів є міф, що була так звана «великая отечественная война». Ми повинні нарешті усвідомити, що насправді мала місце Друга Світова війна, це була битва двох різних ідеологічних імперій, яка охопила весь світ. І ця війна на європейській території завершилась 8 травня. Всі цивілізовані європейські нації відзначають завершення цієї війни 8 травня, як пам’ять про загиблих, згадуючи цю трагедію, війну з величезними людськими жертвами, яка ніколи не повинна повторитись. А в цілому Друга Світова війна завершилась 2 вересня, після того, як була зруйнована ще й і Японська імперія.
Отже, 9 травня – це міф, який є дуже шкідливим для Русі-України. І нам цю дату відзначати немає жодних підстав. Мають бажання її відзначати лише московські посіпаки і лакузи. Якщо вони є такими служками нинішньої Московії і кадебіста Путіна, то нехай їдуть до нього в Кремль, і там у нього працюють лакеями, гувернантками і швейцарами, щоб відчиняти двері Путіну, Медвєдєву та іншій московській кадебістській камарильї.
А ми – українці, українська нація, яка змогла навіть в страшних умовах консолідуватися на війну з двома імперіями. І тепер наслідки цієї страшної війни нам треба подолати. А зробити це можна лише шляхом примирення всередині самих себе, і усвідомлення, що ми є єдина, потужна центральноєвропейська країна Русь-Україна, спадкоємець арійської, скіфської, сарматської держави.
Олег Соскін, голова Української Національної Консервативної партії
OSP-UA.INFO

середа, 16 січня 2013 р.

"Талант-шоу на телебаченні - це політичний інструмент зомбування українців"- сестри Тельнюк

"Talent shows on television are a political tool for zombifying Ukrainians" - Telniuk sisters

Сестри співачки Галина і Леся Тельнюк заявляють, що бездарні талант-шоу по телебаченню, це не лише бізнесовий, а й політичний ідеологічний проект. Співачки стверджуюсь, що в такий спосіб цілеспрямовано понижують рівень культури українців, які звикли сприймати весь сурогат, який їм показують з екранів телевізорів.
"Ці шоу - це перш за все політична річ. У Радянському Союзі було завдання лікбезу: навчити читати, але не вчитуватися. Що роблять ці шоу - вони закривають людям можливість і навіть притомну думку того, що щось можна шукати: вам все знайшли, ось полиця з книжками, яку треба читати" - говорить Галина Тельнюк.
"Додайте великий набір безкінечно гастролюючих російських попсових музикантів. Українських музикантів просто ніде нема. Їх позаганяли в якісь клуби. Це їхнє місце щонайбільше. А от до залів їм і дороги немає. - каже Леся Тельнюк. - До цього, як до випадкової речі, ставитись не можна. Це абсолютно свідоме культурне нищення населення, для того, щоб українців зазомбувати непотребом. Якщо люди почнуть слухати нормальну музику та свідомо ідентифікувати себе й інакше мислити, та вони ж розправлять плечі і будуть непридатними до того, щоб ними легко керувала та маніпулювала влада. Будуть знати, за що голосувати".
Галина розповідає, що в 1991 році їхній дует агітували переїхати і творити в Москву. Пояснювали: в Україні їм нічого не світить, тому що музичний ринок тут уже розподілений під сферами впливу московських продюсерів.
"Пропонували нам залишитися в Москві і казали: "Девочки, вас там сьедят с вашим украинским языком. Вы ничего там не добьетесь. Там все уже поделено". Вони нам показували на карті, як поділена на музичні сектори Україна і який власник у Москві яким сектором керує. Я думала, що ця людина з об'єднання "Квінта" все вигадала і лякає мене в цій машині "Вольво". А вони дійсно вирішують, що кому робити на цій території - кого крутити, який канал закривати, який не закривати. Я дивувалася: "І Київ входить у цю систему?" - "Да ваш Киев в первую очередь", - махав він рукою. Їм були цікаві не тільки ми. Вони тоді до багатьох підкочували лише з одним розрахунком, дивилися як на матеріал, куди можна припасувати цю шпульку: а раптом піде, і вони "слупят бабла".
Можливість стати зіркою на талант-шоу - лише ілюзія, каже Галя Тельнюк:
"Це один із факторів обману населення - що може вийти будь-який фрік і стати зіркою. Насправді це все не так. За цим сидить контора величезна професіоналів і звуку і образу. До цього шлях зовсім виявляється інший. Не з корабля на бал. А навпаки - ти цей корабель збудувати ще повинен, і цей бал. Мій син з 4 років грає на скрипці. Зараз йому 16. Це людина, яка професійно цим займається. І поруч з ним його ровесники, які на три дні стають зіркою. А в них враження, що стають зіркою на все життя. Викривлюються дзеркала. Люди коли споглядають історії Попелюшок, реально заливаються сльозами біля блакитних екранів. Вони реально в це вірять. Всі люди, які професійні займаються музикою й акторством, зараз нікому не потрібні фактично через появу цих шоу".
"Люди думають, що якщо великого артиста нема в телевізорі, значить, він помер. А він не помер. Він творити від цього не перестав. Просто спрацьовує дебільна залежність від телевізора. Село тільки цим і живе. Люди не мають замінника. Їхні справжні традиції підмінюють цим сурогатом. Вони думають, що спів бабусь - це не цікаво, і не розуміють, що це і є той базис, на якому вони можуть розвивати культуру свою і своїх дітей", - додає Леся.

четвер, 10 січня 2013 р.

Как чекисты готовятся купить западный мир (московською) How the Kremlin is preparing to buy the Western world

Впервые об Александре Волкове я услышал в конце 90-х. Знакомый журналист, специализирующийся на экономике, с большим воодушевлением рассказывал о компании «Минфин», легендарных рейдерах, которые без административного ресурса, пользуясь исключительно экономическими и правовыми рычагами, захватывали или защищали от захвата самые разнообразные активы.

Собеседник мой особенно напирал на то, как лихо они создавали проблемы великим мира сего. На рейдерских сайтах, где кучкуются в основном те, кто занимался этой веселой деятельностью в девяностых – начале двухтысячных, до сих пор признается первенство «Минфина» – группы интеллектуалов во главе с Александром Волковым.

Потом, спустя несколько лет, имя Волкова стало часто возникать уже немного в другом контексте. Во-первых, о нем заговорили как о серьезном и авторитетном аналитике, «который понимает, как все устроено». А во-вторых, как об авторе концепции «операторов и оперов».

Когда Александр Николаевич Привалов, человек, буквально символизирующий собой трезвость суждений и рациональность мировосприятия, начал объяснять мне про «операторов», которые всем управляли, и их конфликт с «операми», которые теперь всем управляют, поминутно ссылаясь на Волкова, я был сильно озадачен. Чего-чего, а конспирологии я от Привалова явно не ожидал. Как и от других солидных, тертых и осведомленных людей, от которых впоследствии доводилось слышать об этих самых «операх» и «операторах». Эти странности я списывал тогда исключительно на авторитет Волкова как аналитика.

Чуть позже я познакомился и с самим Волковым. Он всегда был немногословен, а на расспросы чаще всего отвечал встречными вопросами, которые, впрочем, оказывались часто полезнее многих ответов. Много лет я хотел подробно расспросить его о том, что, по его мнению, происходит, с чем мы сегодня имеем дело, ну и, конечно, об «операх и операторах». Но как-то все не получалось. Возможно, просто время тогда не пришло.

Мы говорим в его офисе где-то в арбатских переулках: две комнаты – это все, что осталось от той самой легендарной компании «Минфин». Мы говорим долго, точнее, говорит в основном он, я даже не столько задаю вопросы, сколько пытаюсь думать над его словами. А он говорит. Медленно, спокойно, без какой-либо ажитации; как бы рассуждает вслух.

Говорит про систему власти, про захваты активов, нехотя – ему уже не так интересны подробности его давней теории – про «операторов» и «оперов». Я слушаю. И постепенно в моей голове складывается история захвата (даже точнее – поглощения) огромной страны. История убедительная, цельная и законченная. А за ней вырисовывается другая, новая история, которая только начинается и в которой понятны только исходные позиции и общие контуры обусловленных этими позициями действий.

Впрочем, обо всем по порядку. Наверное, начинать такого рода истории правильно не с начала, а с точки «здесь и сейчас». Так, как делают в фильмах: показывают какое-то событие из «здесь и сейчас», а потом появляется титр «пять дней назад», и мы получаем объяснение того, как герои дошли до такой жизни и ситуации.

Итак. Здесь и сейчас мы имеем бюрократический капитализм, то есть систему, где собственность управляется и контролируется чиновниками. Впрочем, и это не совсем так. Из картины, которую рисует Волков и которая совершенно не противоречит всему, что я знаю и вижу, ясно – «Чиновник не субъект системы. Он не имеет директивных функций. Он не может самостоятельно ставить и формулировать задачи. Чиновник как объект управления только получает сигнал и транслирует его».

За это ему предоставляется «закрепленный источник дохода в виде ренты». За каждым чиновничьим креслом («не за человеком, а креслом»), так или иначе, закреплена рента – возможность получать доходы. То есть брать взятки, воровать и так далее. И это никакая не коррупция (разъедающая систему ржавчина), это, наоборот, – структурный элемент системы.

А кто же субъект системы? Кто обладает директивными функциями, кто формулирует и ставит задачи? Чекисты. И речь не только и даже не столько о действующих сотрудниках и руководителях ФСБ, а о системе, в которой ключевую роль играют бывшие сотрудники спецслужбы (как эта система организована и как управляется – чуть позже).

И тут почти нет никакой конспирологии. То есть дело не в тайных правителях, неведомыми рычагами управляющих страной, – рычаги вполне ведомые. Большая часть финансовых потоков, большая часть активов прямо контролируется этими самыми чекистами. Волков называет цифру 60%. И это именно прямой контроль. Остальные 40% (ну, может, 39,2, например, процента) контролируются ими косвенно, через тех же чиновников, крупных бизнесменов (которые по сути те же чиновники, только с другой формой ренты). При желании эта собственность в любой момент может перейти под прямой контроль чекистов.

Но это уже активы, которые проще контролировать через косвенные рычаги – возни много, а деньги небольшие. Да и чиновникам надо же с чего-то ренту собирать.

Тут, наверное, самое время пустить титры «за пять дней до того» и начать историю сначала, то есть рассказать о том, как же получилось так, что страна контролируется чекистами. Впрочем, сначала еще хорошо бы прояснить вопрос о чекистах. Кто они? Что они такое?

«Вход в чекистские социальные лифты состоит из системы фильтров. Есть первичный отбор, потом штат действующих сотрудников региональных структур. Когда человек попадает в эти структуры, у него появляются функции и полномочия, которые он должен выполнять и реализовывать. Если он справляется, проявляет должные качества – его продвигают дальше. Он попадает в систему.

Начинает работать с конкретными предприятиями уже под началом старших товарищей. То есть на этом этапе возникает системная иерархия, параллельная служебной. Тут ключевую роль играют «старшие товарищи» – и это не только вышестоящие офицеры, а в первую очередь бывшие сотрудники. Через них идут финансовые потоки, они их курируют и направляют. Они принимают решения и ставят задачи (в рамках отведенных полномочий и ресурсов). Они, с одной стороны, уже не сотрудники спецслужбы и не подставляют непосредственно систему, с другой стороны, обладают всеми полномочиями и возможностями использования штатных сотрудников и структур ФСБ.

Ну и дальше – те, кто выделен по тем или иным качествам и включен в систему, те растут и постепенно вырастают в «старших товарищей», которые получают уже полномочия и ресурсы для решения вопросов».

И еще, «очень важно, что данная система исключает буквальное единоначалие на верхнем уровне. Если в такой системе единственный субъект, принимающий решения, то она становится слишком зависимой от него и потому крайне неустойчивой. Потому верхний уровень должен быть распределен по группе или даже группам голов».

70-е. Операторы

Внешнеторговые операции в СССР осуществлялись через систему внешнеторговых объединений. Они создавались собственно для осуществления прямых экспортно-импортных операций, а также для закупок оборудования, в том числе для военного производства. Кроме того, через эти предприятия аккумулировались на западных счетах средства, необходимые для решения внешнеполитических задач (помощь рабочим партиям, дружественным режимам, средства на проведение операций спецслужб, на ту же неофициальную или полулегальную закупку оборудования). И, естественно, деятельность этих предприятий и аккумулирование средств происходили в большой степени через оффшоры.

У этих предприятий были две очень важные для нас особенности: во-первых, они, естественно, работали под непосредственным контролем КГБ. Вот, например, «Совкомфлот» (как говорит Волков, много лет работавший с различными пароходствами) в момент создания состоял на 15% из профессионалов и на 85% из чекистов. Наверное, где-то были другие соотношения, но во всех этих внешнеторговых структурах был подавляющий контроль чекистов». А во-вторых, все эти объединения были встроены в советскую плановую систему. То есть их деятельность строилась на основе планирования. На все был четкий план: на перемещение финансов в страну, на выделение ресурсов на закупку.

Система аккумуляции средств полноценно заработала к концу 1972 года. А осенью 1973 года начинается нефтяной кризис. Цены на нефть в течение 1974 года выросли в 4 раза (с 3 до 12 долларов за баррель). План по перемещению средств на 1974 год оставался тем же, а вот денег на счета, где аккумулировались средства, поступило намного больше – образовался значительный остаток. Весной 1979 года революция в Иране вызвала новую волну нефтяного кризиса. С 1979 по 1981 год цены выросли почти втрое. Объем средств, осевших на специальных счетах, снова резко увеличился. Ну и наконец, в 80-м году Рейган объявил о новой экономической политике («рейганомика») и начал с того, что поднял ставку рефинансирования до 20%.

В Америку рванули деньги со всего мира – в том числе и наши «остатки», которые за короткое время еще удвоилась.

Само название «операторы» Волков взял из доклада ФБР о русской мафии в США. В нем описывается группа из 15–20 человек, сосредоточенных в основном на Западном побережье, которая названа «операторами», так как они, собственно, не делали ничего, кроме управления банковскими счетами.

Итак, есть деньги, большие деньги, связанные с системой внешнеторговых организаций, полностью контролируемых КГБ, которые управляются группой людей, непосредственно связанных с КГБ. «Как можно было удержать такие деньги. Почему их не растащили те, кто проводил операции с ними? Кто принимал решения о направлении движения денег?

Ничего, кроме внутренней партии, тут не придумывается. Достаточно независимая, сплоченная группа, с внутренним уставом, с круговой порукой, распределенными полномочиями и коллективным руководством. Скрепленная, кроме всего этого, страхом физического уничтожения». Насколько они были подконтрольны руководству и системе КГБ? Изначально это была созданная и полностью подконтрольная КГБ структура. Однако, как считает Волков, сама логика устройства таких структур (закрытых, сплоченных групп) предполагает, что время работает на усиление их независимости.

К середине 80-х это была группа, сохранившая глубокие формальные (в частности, на уровне обязательств и связанного с ними страха физического уничтожения) и неформальные связи с «конторой», но достаточно независимая, чтобы принимать решения вне системы советской иерархии.

Вернемся к деньгам. «В какой-то момент эти деньги стали настолько значимыми, что сами стали движущей силой». Деньги, выросшие, окрепшие и состоявшиеся на Западе в среде рыночной экономики, но принадлежащие СССР, от которого оторваны, – и не только территориально, но и на уровне технологических циклов.

Как их вернуть назад? Советская экономика может закупить на них еще зерна, потратить на ширпотреб, на станки для оборонки… то есть проесть и профукать. А деньги и те, кто ими управлял, существуют в другой системе, где деньги не профукиваются, а растут и умножаются. При этом лучше всего эти деньги могут умножиться, именно вернувшись назад на Родину, но только в страну с уже другой экономической системой и технологическим циклом. Причем не просто умножиться. С их помощью сплоченная группа, опирающаяся на могучую систему советских спецслужб, может буквально захватить (а точнее – поглотить) огромную страну.

Разумеется, речь не идет о том, что перестройка и последующее крушение СССР –исключительно результат деятельности группы «операторов». Тут, безусловно, сошлось много факторов. Но все-таки значимость того, в какую игру и на чьей стороне играют структуры, связанные с КГБ, за которыми к тому же стоят громадные финансовые ресурсы, недооценивать не стоит.

Лихие 90-е. Операторы и их опера

Какими бы ни были средства на счетах оффшорных компаний, контролируемых чекистами, просто взять и скупить огромную страну и ее активы было невозможно. Крушение СССР и советской экономики открыло эту возможность. Реализация которой заняла почти 20 лет.

Поздний Советский Союз – это страна, контролируемая и управляемая партийно-хозяйственной элитой. Причем больший вес в этой конструкции имела именно хозяйственная элита. Директора крупных заводов, руководители добывающих объединений. Крушение советской системы нанесло по ней сильный удар, однако она по-прежнему оставалась реальной силой, и под их контролем находились все значимые активы страны. И вот эти самые лихие 90-е – они в том числе и про борьбу за собственность и власть между партхозактивом и чекистами. И октябрь 1993-го, и залоговые аукционы, и консолидация нефтяных активов Восточной Сибири ЮКОСом – про это. Ну, может, не только про это, но в том числе и про это.

Какие ресурсы были у «операторов»? Деньги. В России в начале 90-х больше ни у кого не было настоящих денег. Но в мире они были. И одной из главных задач было – не допустить крупные иностранные деньги в Россию. Это было не так сложно. Большие деньги – деньги осторожные и понятливые. Надо было только внятно объяснить всем, кто интересовался, что вложения в Россию крайне рискованны. И это удалось – деньги не пошли в Россию.

Даже такой игрок, как Сорос, вынужден был действовать очень осторожно: сначала вкладывая в чистую благотворительность (кстати, очень полезную и эффективную). Только позже, вроде бы нащупав почву, он решил приступить к вложению денег в активы и, как потом он сам неоднократно говорил, это стало главной ошибкой во всей его карьере. Что говорить про куда менее крутых игроков типа Кеннета Дарта. За тем, чтобы деньги чекистов были монопольными, очень внимательно следили специальные люди.

Но сами по себе деньги – это всего лишь деньги. Нужны были те, через кого они проходят, те, кто скупает ваучеры, создает компании, участвует в залоговых аукционах и получает лицензии. Нужны экономические контрагенты, через которых деньги превращаются в активы. И это должны быть лучшие, удачливые и, что очень важно, контролируемые.

Волков рассказывает про разные компании (например, «Совинторг»), которые были в начале 90-х на том же ходу, что и ЮКОС. Кто-то из них справлялся с заданиями – и с ними работали дальше. Кто-то не справлялся, оказывался неэффективным (как экономический контрагент или как недостаточно контролируемая структура) – и их оттирали. И если внимательно изучить историю того или иного нефтяного или металлургического гиганта 90-х, то в путаной схеме оффшоров непременно найдется оффшор со странным названием, который был создан в 70-х – начале 80-х и со счетов которого поступили основные инвестиции для всех крупных сделок начального периода.

В свое время Александр Привалов, разбирая первый процесс по делу Лебедева и Ходорковского, недоумевал: почему вдруг адвокаты Ходорковского не поставили вопрос о том, кто же реально владеет оффшорами «Килда» (создан в 1974 году) или «Джамблик» (создан в 1984 году), к которым сходились все ключевые нити обвинения. Кстати, оффшор с названием «Джамблик» в 1996 году – уже владелец большого пакета акций Братского алюминиевого завода и других активов империи братьев Черных.

Впрочем, в выбранные компании операторы вкладывались не только деньгами. Они вкладывались также и… чекистским ресурсом. И этот ресурс был важнейшей частью всей схемы. Чтобы решать вопросы в судах и управах, чтобы помогать контрагентам разбираться с возникающими проблемами, ну и, наконец, чтобы контролировать этих самых контрагентов, получать полноценную информацию о них, необходимы были конкретные люди. Опера. Бывшие (а их тогда образовалось великое множество) сотрудники КГБ, сохранившие и развивавшие тесные связи с действующими сотрудниками спецслужбы, которая теперь часто меняла руководителей и названия.

Оперская деятельность была разнообразной, но, пожалуй, главным инструментом, на который была сделана ставка, довольно быстро стала база компрометирующих материалов (БКМ), точнее, умение ее создавать и работать с ней. Разумеется, если на уровне борьбы за активы работа с компроматом была всего лишь одним из элементов, то на уровне решения кадровых вопросов, взаимоотношений с чиновниками и общим контролем за ситуацией в стране компромат был определяющим элементом.

Были, разумеется, и другие формы работы. Вот, например, когда Ходорковский завоевывал Восточную Сибирь, аккумулируя нефтяные активы. Там было много случаев, когда нефтяные генералы (руководители нефтедобывающих предприятий) – люди тертые и очень непростые – внезапно тонули или гибли на охоте. Впрочем, все же знают, что это дело рук исключительно Ходорковского с Пичугиным.

Поглощение. Опера и их операторы

К концу 90-х основная задача перехвата контроля за страной и ключевыми ее активами была решена. Деньги вернулись и преумножились. Создана и эффективно действует чекистская структура, которая так или иначе позволяет контролировать собственность и ключевые процессы в стране. Даже президент теперь свой, элемент той самой структуры. Вполне можно было и остановится.

Судя по всему, так оно многими из операторов и предполагалось. Однако активы, пусть и под контролем, но весьма косвенным. Формальные собственники почувствовали вкус собственности и все больше и больше воспринимают ее как свою. А главное, структура оперов создана для контроля и захвата – они хотят действовать, им нужно пространство для развития. А вокруг еще столько всего не поглощенного, столько активов, которые чьи-то. Особенно в регионах. Там, где самые голодные опера.

Волков раньше свою концепцию «оперов и операторов» строил на их конфликте: операторы, рыночники по своей психологии, в начале 2000-х вступили в конфликт с операми – которым куда проще и естественнее делать ставку не на финансовые рычаги и конкуренцию, а на силовое давление. Первый путинский срок начинается как торжество операторов, а заканчивается как полное их поражение.

Опера и их логика силового давления и прямого контроля становится доминирующей и определяет дальнейшую судьбу страны. Сейчас он не говорит о конфликте, скорее о взаимопроникновении. Опера научились у операторов управлению с помощью финансовых потоков, а операторы признали эффективность прямого силового давления. Возможно, после того, как столкнулись с проблемой бунта контрагентов (дело ЮКОСа), а может, после того, как опера нашли абсолютно эффективный и малозатратный способ получения активов (о котором, впрочем, чуть ниже).

Так или иначе, но начиная где-то с 2002–2003 года чекистами решается уже немного другая задача – полный захват страны. И если для первого этапа скупки собственности и борьбы с партхозэлитой демократия и рыночная экономика были наилучшей средой, то теперь стали препятствием. А потому общественная формация активно перестраивается в систему бюрократического капитализма, тут даже не надо было специальной воли. Новые задачи и новые люди, появившиеся среди тех, кто принимает ключевые решения, определили направление движения.

Благо модель бюрократического капитализма уже по факту начала осуществляться региональными руководителями, в первую очередь Лужковым. Только теперь с одним важным изменением – чиновников лишили директивных функций (символично, что едва ли не последним штрихом, окончательно оформившим захват страны чекистами, стало устранение Лужкова).
Волков рассказывает, как в начале 2000-х Сергею Генералову (одному из руководителей «Менатепа» и ЮКОСа до 1998 года, министру энергетики в правительстве Кириенко) поставили задачу консолидировать всю морскую инфраструктуру Дальнего Востока.

Ему выделили ресурсы: деньги (что-то около 80 млн), чекистский ресурс – административный и соответствующую БКМ. Он делал все правильно, грамотно. По Дальневосточному пароходству все прошло: он скупил акции – естественно, пришлось платить почти рыночные деньги. Потом после соответствующей обработки согласился уйти гендиректор. А с Приморским пароходством не получилось.

Люди уперлись. Кстати, Волков рассказывает, как к его «Минфину» обратились за помощью в решении этого вопроса сразу с двух сторон из «Роснефти» (тогда это была всего лишь средненькая нефтяная компания) и «Альфа-Групп». Но запрос по-прежнему формулировался исключительно с опорой на нормы права. «Минфин» просили как профессионалов, работающих в правовом и экономическом поле. Это очень показательный пример ограниченных возможностей правовой схемы.

Параллельно в начале 2002 года была проведена короткая и очень удачная операция, которая во многом определила дальнейшее развитие страны, – это операция с «Сибуром» и его владельцем Яковом Голдовским. Перед Новым годом прямо в приемной нового председателя правления «Газпрома» Алексея Миллера его арестовали. А уже к 10 января он написал заявление о сложении с себя полномочий гендиректора, а контрольный пакет акций «Сибура», расписанный на самых разных людей, был передан «Газпрому». Этот силовой инструментарий показал столь высокую степень эффективности, что довольно быстро стал определяющим и сам стал определять многое.

Если вы будете консолидировать акции, очень грамотно работать с ними, использовать админресурс и базу КМ, то, конечно, можно сильно опустить цену. Но как показывает практика – максимум вдвое. Совсем другое дело, когда владелец сидит у вас в соседней комнате за решеткой. Он готов (а при правильной работе почтет за счастье) заключить договор даже и за 10% от стоимости активов.

Теперь основным инструментом поглощения активов и их консолидации стал арест. Арест осуществляют, разумеется, не чекисты, а милиция (где-то за соответствующее вознаграждение в виде небольших денег и/или закрытой папки с компроматом). Они же часто делают работу по прессовке и доводке, но тут уже по прямым указаниям оперов. Эта схема примечательна еще и тем, что в ней важную, пусть и чисто техническую роль играет милиция. Ее используют, причем именно в том качестве, которое предполагает некоторый карт-бланш на самостоятельные действия подобного рода по отношению к мелкому бизнесу и простым гражданам.

Системно такая милиция – большая проблема для чекистов: население – то немногое, чего чекисты реально боятся, и угроза слишком тесного столкновения с населением – для них большая опасность. Но ничего сделать с милицией они не могут – им нужна именно такая милиция, им нужен этот ресурс для захвата собственности, для контроля за страной.

Тотальный захват активов в нулевые шел в несколько этапов. Основной задачей была консолидация активов внутри страны. В основном тех, которые уже так или иначе контролировались через операторские схемы 90-х. Основные активы, которые прибирали к рукам чекисты в первой половине нулевых, – активы приватизированных предприятий. Нелегитимных в глазах значительной части населения и ощущавшиеся как «свои» самими чекистами. Но они быстро закончились.

А машина поглощения продолжала работать – довольно значительные неподеленные активы были в регионах. Для обеспечения консолидации региональных активов необходимо было максимально ограничить независимость местной власти, в первую очередь губернаторов. Что и было сделано к 2004 году.

К тому же за время, прошедшее с крушения СССР, возникло много новых современных активов, созданных умом, удачей и талантом бизнесменов (впрочем, часто не без некоторой поддержки деньгами и другими ресурсами со стороны чекистов). И эти активы тоже довольно быстро стали объектом поглощения. Захват «Евросети» Чичваркина был далеко не первым в этом ряду, но самым отчетливым сигналом для тех, кто еще не понял, с кем и с чем имеет дело.

Конец поглотителей

К 2008 году основная задача была решена, а к 2011-му операция по поглощению страны завершилась окончательно. Все. Больше нечего захватывать. Все, что есть, – поделено. А нового не возникает.

Да и не может возникнуть. Во-первых, потому, что бизнесмены хорошо учатся и больше не хотят отстраивать объекты для поглощения. А во-вторых, и в-главных, созданная чекистами система крайне эффективна для захвата собственности, для экстенсивного развития.

Но крайне неэффективна для развития интенсивного. Сначала заговорили об инновационном развитии, потом, когда оказалось, что ничего не получается и получиться не может, о модернизации. Но и модернизации не может получиться без конкурентной среды, без свободного экономического пространства. Активы консолидированы, денег много, очень много, но пространства для развития – нет. Система впадает в стагнацию. А если к этому добавить все то же давление оперов – голодных, агрессивных оперов на низших ступенях, которые попробовали живой крови рейдерства. Что с ними делать? Отправить в офис? В отдел маркетинга?

(Тут Волков вдруг начал рассказывать о том, чем пробавляются сейчас отправившиеся на вольные хлеба, но сохранившие связь с системой рейдеры низшего звена. Об их работе на уровне ТСЖ и органов опеки. О тех ужасных вещах, которые там происходят, о том, как отнимают недвижимость у душевнобольных, как делают здоровых людей душевнобольными и переписывают себе их квартиры… Кроме всего прочего, эта деятельность крайне опасна из-за слишком тесного соприкосновения с людьми. Люди, которые видят и слышат, как отнимают имущество у душевнобольных, – они уже одной ногой на Болотной.)

Собственно стагнация для поглотителей – это крушение и смерть (а после Болотной, возможно, не медленная и тягучая, а быстрая и болезненная).
А единственный выход преодолеть стагнацию – внешняя экспансия. Об истории операторов и захвате чекистами России Волков говорит устало, ему, очевидно, не очень интересно говорить о том, что он понял и продумал много лет назад, но когда речь заходит про грядущую экспансию чекистов, его слова наполняются мрачным воодушевлением. Это для него по-настоящему важно.

Там, на Западе, есть активы, много активов, причем не просто активы. А высокотехнологичные активы, модернизированные и даже инноватизированные. Финансовые ресурсы скоплены и сосредоточены, однако этих ресурсов, как оказалось, мало. Не только в буквальном смысле, но еще и потому, что не все решают только деньги. Попытка «Северстали» купить Arcelor в 2006 году, еще более поздняя (2009 год) история с несостоявшейся покупкой Opel – и там, и там денег предложили достаточно, намного больше, чем это стоило по рынку. Обе сделки сорвались.

В первом случае Лакшми Миттал показал значение работы с советом директоров. А во втором вроде бы и поддержкой правительства ФРГ заручились, и инвестиционные обязательства по рабочим местам в Испании на себя взяли, однако, несмотря на все это, сделка не состоялась. General Motors отказался от продажи, как только речь зашла о поправках к договору, предусматривающих полный доступ к технологиям.

Но ведь технология внутреннего захвата – это не только и даже не столько финансовая технология. Опыт работы с компроматом, умение его копить, создавать и использовать – это как раз то дополнение к деньгам, которое может обеспечить успех экспансии. «Инструментарий, конечно, будет другим. Но в любом случае в его основе останется БКМ: ее сбор, формирование и агрессивное использование.

Вычислять страхи конкретных людей (например, членов совета директоров выбранных для захвата компаний или чиновников, ответвленных за те или иные решения, возможно, журналистов, формирующих общественное мнение), а потом формирование навеса угрозы над их страхом – это, собственно, и есть работа с КМ, которую они умеют делать. С учетом западной специфики это непростая и очень дорогая работа». И, судя по всему, она уже идет (Волков специально оговаривается про отсутствие прямого инсайда, но по косвенным признакам убежден в этом).

Уже после разговора с Волковым я беседовал с сербским журналистом, который с ужасом рассказывал, как стремительно меняется отношение к России и русским инвестициям у него на родине. Все ждали русских денег, «братушек», которые придут и своими инвестициями поднимут сербскую экономику. Однако вышло совсем не так, как мечталось сербским пророссийским патриотам. Пришли мрачные люди, которые сначала трясли деньгами и указывали на свои связи с еще большими деньгами в России, а потом начинали прессовать владельцев и захватывать их активы за бесценок.

А что же ждет чекистов на Западе? Как отреагирует западная элита, устроенная совсем не так, как наша, на предстоящую экспансию? Даже не на саму экспансию, а на подготовку к ней, сбор БКМ – это уже достаточное действие, чтобы вызвать сильную аллергическую реакцию западного организма. И куда будет направлена эта самая ответная энергия Запада – на крушение путинского режима или на его маргинализацию и локализацию внутри «крепости Россия»? Как поведут себя чекисты, когда столкнутся с этой реакцией? Или уже столкнулись, и многое из того «неожиданного», что мы наблюдаем в последние месяцы – следствие этого столкновения?

Впрочем, какой бы ни была эта история, она только начинается. У нее открытый конец, и в ней еще очень многое можно изменить.


вівторок, 8 січня 2013 р.

Карітас vs Лібералітас. (Елвін Дж. Шмідт, Як християнство змінило світ.) Caritas vs Liberalitas. (Elvin J. Schmidt, How Christianity Changed the World.)

Християнська благодійність дуже відрізнялася від благодійності античної. Перші християни практикували карітас, що протиставили лібералітас римлян. Карітас означало давання, аби полегшення економічної або фізичної біди отримувача допомоги, нічого не очікуючи на заміну, а лібералітас означало давання, аби догодити отримувачу допомоги, який пізніше мав чимось догодить давачеві. Впродовж багатьох століть римські язичники практикували лібералітас, а не карітас. Лише у винятково рідких випадках деякі римляни давали щось, нічого не очікуючи на віддяку. Зазвичай то були найшляхетніші з римлян...

Елвін Дж. Шмідт, Як християнство змінило світ.

Почіхрав потилицю і дійшов до висновку, що допомагаючи алкоголікам, циганам і фаховим пройдисвітам у державі - ти множиш лайдачне багно, або твориш карітас.
А підтримуючи доброго господаря, митця, талановиту дитину - чинеш лібералітас, гріх смертельний перед отцями святими - зменшуєш їм паству...
Тож ,панове робимо висновки ...)))

P.S. До речі, одне зі значень слова liberalitas перекладається як шляхетність і щедрість.



четвер, 25 жовтня 2012 р.

Їхали хозари із Дніпра додому

Їхали хозари із Дніпра додому,
Умовляли Галю їхати з собою:
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Умовляли Галю їхати з собою.

«Єдєм, Галя, с намі, мудримі жидамі,
Будеш жить получше, чем у родной мами».
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Будеш жить получше, чем у родной мами».

Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на воза весело сідає.
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
До жидів на воза весело сідає.

Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Крутими ярами, темними лісами.

Розтинали Галю масними руками,
Прив'язали бідну до сосни косами.
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Прив'язали бідну до сосни косами.

Попід ноги Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу.
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Запалили сосну ізверху донизу.

Сосна догоряє, Галя промовляє:
«Ой хто мене чує, нехай порятує».
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
«Ой хто мене чує, нехай порятує».

Козаки почули, до лісу майнули —
Жидів порубали, Галю врятували.
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
Жидів порубали, Галю врятували.

Ой хто дочок має, нехай научає
З хтивими жидами шляхом не пускає
«Ой ти, Галю, Галю молодая»,
З хтивими жидами шляхом не пускає

четвер, 16 серпня 2012 р.

Хуцпа. Харків. "Політична нація" встановила стенди про нетолерантних фашистських українців.



На вулицях Харкова українофоби встановили бігборди, мета яких вкотре показати українцям, які вони нехороші фашисти.
Серед зображень - воїни УПА  чомусь в німецькій формі, які цькують та паплюжать громадян, схожих на недоторканого ліберала, представника "політичної нації" Добкіна.

На іншому полотні люди у формі Червоної армії вставляють металеву ложку в рот малюку, подібному на Кернеса, відомого також як Гєпа, тільки з відгодованими щічками.
Харків'яни із зацікавленістю дивляться на бігборди, весело посміхаються, і йдуть далі.

Джерело: Княже Місто

четвер, 28 червня 2012 р.

Як Муаммар знущався з свого народу і за що вбили Кадаффі


Прощайте, полковнику… або легенди не вмирають… 

Прощайте, полковнику… або легенди не вмирають…
Полковник Каддафі
 
1. Прийшовши до влади, він вигнав з країни міжнародні корпорації.
2. Закрив військові бази НАТО
3. Довів ВВП на душу населення - $ 14 192.
4. На кожного члена сім’ї держава виплачує в рік $ 1000 дотацій.
5. Допомога по безробіттю - $ 730.

6. Зарплата медсестри - $ 1000.
7. За кожного новонародженого виплачується 7000 $.
8. Нареченим дарується 64000 доларів США на купівлю квартири.
9. На відкриття особистого бізнесу одноразова матеріальна допомога - 20 000 $.
10. Великі податки і побори заборонені.
11. Освіта та медицина безкоштовні.
12. Освіта і стажування за кордоном - за рахунок держави.
13. Мережа магазинів для багатодітних сімей з символічними цінами на основні продукти харчування.
14. За продаж продуктів із простроченим терміном придатності - великі штрафи і затримання підрозділами спецполіції.
15. Частина аптек - з безкоштовним відпуском ліків.

16. За підробку ліків - смертна кара.
17. Квартирна плата - відсутня.
18. Плата за електроенергію для населення відсутня.
19. Продаж і вживання спиртного заборонені - «сухий закон».
20. Кредити на купівлю автомобіля і квартири - безпроцентні.
21. Ріелтерські послуги заборонені.
22. Купівлю автомобіля до 50% оплачує держава, бійцям народного ополчення - 65%.
23. Бензин коштує дешевше води. 1 літр бензину - $ 0.14

24. Збудована «Велика штучна ріка» так називають водопровід,що будувався з 1983 по 2001 рік. Над підземними прісними озерами, які в 1960-і роки були відкриті в пустелі, була зведена гігантська конструкція. Сумарний обсяг води цих озер зіставимий з об’ємом води Чорного моря.
25. Поруч з лівійськими містами побудовані величезні резервуари об’ємом від 4 000 000 до 24 млн куб. м. Під час будівництва найбільшого водогону з надр землі витягли близько 155 000 000 куб. м грунту, що в 12 разів більше по відношенню до будівництва Асуанської греблі. З цегли та каменів, застосовуваних у цій справі, можна було б звести 17 пірамід Хеопса. А витраченого бетону було б достатньо на дорогу від Лівії до Китаю. Кожен день через водопровід перекачується 7000000 куб. м води. 


Тільки при Муаммарі негри півдня Лівії знайшли людські права.

За сорок років його правління населення Лівії зросло у три рази.

Дитяча смертність зменшилася в раз 9.

Тривалість життя в країні збільшилася з 51,5 +74,5 до років.

Кадаффі прийняв рішення вивести Лівію зі світової банківської системи і за його прикладом хотіли піти ще 12 арабських країн. мінімальна заробітна плата простого робітника становить 6 тисяч фунтів стерлінгів, а доходи керівників підприємств досягають 30 тисяч. Лівія зуміла обійти навіть Великобританію - у країні практично немає безробіття. Доходи від нафти, які становлять близько 10 мільярдів доларів на рік, витрачаються так: половина суми йде на потреби держави, а половина - розподіляється між лівійцями, а це - від 7 до 10 додаткових тисяч доларів у бюджеті більше 600 000 сімей. Ідеальні дороги. Лівія посідає перше місце у світі за споживанням населенням товарів преміум-класу.



Кадаффі був головним ініціатором відмови від доларових розрахунків, А ВИСТУПАВ ЗА ВВЕДЕННЯ ЗОЛОТОГО ДИНАРА, А ТАКОЖ СТВОРЕННЯ АФРИКАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ З 200 000 000-м АРАБСЬКО-НЕГРИТЯНСЬКИМ НАСЕЛЕННЯМ



Мінімальна заробітна плата простого робітника становить 6 тисяч фунтів стерлінгів, а доходи керівників підприємства досягають 30 тисяч. Лівія зуміла обійти навіть Великобританію - у країні практично немає безробіття. Доходи від нафти, які становлять близько 10 мільярдів доларів на рік, витрачаються так: половина суми йде на потреби держави, а половина - розподіляється між лівійцями, а це - від 7 до 10 додаткових тисяч доларів у бюджеті більше 600 000 сімей. Ідеальні дороги. Лівія посідає перше місце у світі за споживанням населенням товарів преміум-класу.



Але тепер всьому цьому настане кінець ...

Не довіряйте бРЕХНІ підконтрольних ЗМІ. Розкажіть цю інформацію своїм друзям ... в пам’ять про справжнього патріота і жертві змови світового закулісся.


20 жовтня відбулася знакова і трагічна подія, яка завершила цілу епоху прикладу некапіталістичного та незалежного шляху розвитку країни. 20 жовтня 2011 року був убитий лідер Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії Муаммар бен Мухаммад Абу Мен`яр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі. Саме таке повне ім’я полковника Каддафі. Вбито ще одного патріота та будівничого нового суспільства в Африці, людину неординарну, екстравагантну, навіть непередбачувану. Так само до того вбили таких борців за права простих людей як Патріс Лумумба, Томас Санкара та інших.


Убивці із НАТО
Масові акції протесту в Лівії почалися в лютому 2011 року і незабаром переросли у відкрите збройне протистояння. Можна сказати, що розпочалася громадянська війна, причини якої потребують окремої розмови. Підтримку противникам Джамахірії надали сили НАТО, чия авіація з 19 березня почала наносити удари по позиціях армії Каддафі.


Наприкінці серпня війська контрреволюції за підтримки Північноатлантичного альянсу взяли столицю країни Тріполі, після чого Каддафі зник у невідомому напрямку. Деякі члени його родини, зокрема, дружина Сафія, дочка Аїша, сини Мухаммад і Ганнібал знайшли притулок в Алжирі.


Одразу після вбивства полковника НАТО оголосило про завершення своєї операції в Лівії. Основна мета операції досягнута: Муаммар Каддафі убитий. І дожити до якогось гіпотетичного суду йому не дозволили. Генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Андерс Фог Расмуссен заявив, що проведена протягом семи місяців військова операція сил НАТО в Лівії "увінчалася великим успіхом". "Мабуть, це була одна з найбільш успішних операцій в історії НАТО", - додав він, висловивши впевненість у тому, що після падіння режиму Каддафі "лівійці тепер можуть в умовах безпеки взяти майбутнє країни у свої руки". «Мирні» натівські «голубки» в черговий раз захистили «права людини».


На питання, як так вийшло, що колишній лідер колишньої Джамахірії був по-звірячому убитий, командувач натовської операцією "Об’єднаний захисник" знизує плечима. "Ми поняття не мали, що в колоні був Каддафі. Я взагалі був здивований, що Каддафі затримався в районі Сирта до такої пізньої стадії конфлікту", - заявив Шарль Бушар.


Однак, Перехідна національна рада (ПНР) Лівії звернувся до НАТО з проханням продовжити місію Альянсу в Лівії принаймні до кінця року. Наймані холуї великого капіталу просять хазяїв не покидати їх у непевний ще час, а то ж можливо і вони повторять долю свого убитого і зрадженого лідера. Ні для кого не секрет, що саме НАТО своєю військовою силою знищувало війська джамахірії. Без НАТО сили контрреволюції давно були б розбиті, або ж їх ізолювали на сході Лівії. Відомо, що навіть втрата 30 чоловік у бою для сил перехідної ради була критичною, вони не могли продовжувати бій і тікали. Каддафі почав програвати як тільки НАТО почало повномасштабне військове втручання, вирішальна роль належала авіації. Також за деякими повідомленнями преси, на стороні ПНР воювали найманці із Катару, доведена участь у війні наземних спецпідрозділів країн НАТО.


Французький уряд, в порушення резолюції Радбезу ООН, провів секретну операцію з постачання зброєю сил контрреволюції, що діють в регіоні Західні Гори на північний захід від Тріполі. Контейнери з автоматами, кулеметами, гранатометами і протитанковими ракетними комплексами Milan спочатку скидалися на парашутах над позиціями ПНР з транспортних літаків. Після того, як опозиціонери домоглися значних успіхів, були обладнані невеликі аеродроми, куди стали приземлятися літаки з арабських країн, на борту яких було все та ж зброя.


Західні країни тепер з’ясовують, хто ж вніс більший вклад у ліквідацію Каддафі. В останні дні життя він активно користувався супутниковим та мобільним зв’язком, і як з’ясували британські журналісти, технічні підрозділи МІ-6 і ЦРУ прослуховували його розмови. І саме тоді з’ясувалося, що лівійський лідер планує покинути Сирт. Повітряну розвідку забезпечували британські "Торнадо", першу ракету по конвою, нібито, випустив американський безпілотний апарат, а потім бомбовий удар завдали французькі "Міражі".
"Французькі ВПС виявили колону позашляховиків. Думаю, їх було близько 80. Це багато. Вони їхали з Сирта на захід у бік Бані-Валіда. Вони були зупинені, але не знищені повністю, завдяки втручанню французьких ВПС, французьких" Міражів ", - це слова Жерара Лонге міністра оборони Франції.


Саме підтримка авіації альянсу забезпечила повстанцям перемогу, а в результаті і ліквідацію самого Каддафі. Те, як розправилися з колишнім главою Лівії, західних колег, здається, зовсім не шокувало. Хоча ще недавно більшість з них приймали в себе в гостях Каддафі як почесного гостя, продавали йому зброю, купували його нафту і газ і якось не звертали уваги на те, що він «диктатор» і довгий час допомагав терористам.


Сьогодні і вчора вони говорили про новий шляху та нові можливості для Лівії, немов не помічаючи, що відлік починається з позасудової розправи. "Найбільш важливе - я гордий тим, чого домігся лівійський народ. Перед ним відкрилася неймовірна можливість самому визначити свою долю. Ми це бачимо в північній Африці, в усьому арабському світі", - лицемірно заявив 44-й сатана на троні імперії зла Барак Обама.


Держсекретар США Хілларі Клінтон, отримавши текстове повідомлення про вбивство Каддафі, не змогла приховати радості. Клінтон тут же пожартувала: "Прийшли, побачили, а він мертвий".

За що вбили Каддафі?
Ось за ці «гріхи» вбили Кадаффі! Прийшовши до влади уряд Каддафі повернув у власність народу те, що загарбали транснаціональні корпорації, закрив бази НАТО на території країни.


На кожного члена сім’ї держава в Лівії виплачувала на рік більше 1000 доларів дотацій; допомога з безробіття - 730 доларів; зарплата медсестри - 1000 доларів; за кожного новонародженого виплачується 7000 доларів; молодим держава безплатно дає 64 000 доларів на купівлю квартири; на відкриття особистого бізнесу одноразова матеріальна допомога - 20 000 доларів. Великі податки й побори заборонені; освіта й медицина безплатні; освіта й стажування за кордоном - за рахунок держави; мережа магазинів для багатодітних сімей із символічними цінами на основні продукти харчування; частина аптек - з безплатним відпущенням ліків; квартирна плата - відсутня; плата за електроенергію для населення - відсутня; кредити на купівлю автомобіля й квартири - безвідсоткові; на купівлю автомобіля до 70 відсотків вартості оплачує держава. Бензин коштує дешевше від води: 1 літр - 14 центів; мінімальна заробітна плата простого робітника становить 6 тисяч фунтів стерлінгів, а доходи керівників підприємств досягають 30 тисяч. Лівія зуміла обійти навіть Великобританію - у країні практично немає безробіття. Доходи від нафти, які становлять близько 10 мільярдів доларів на рік, витрачаються так: половина суми йде на потреби держави, а половина - розподіляється між лівійцями, а це - від 7 до 10 додаткових тисяч доларів у бюджеті більше 600 000 сімей. Ідеальні дороги. Лівія посідає перше місце у світі за споживанням населенням товарів преміум-класу.


До лютневих подій 2011 ВВП на душу населення в Лівії, розрахований за паритетом купівельної спроможності, становив 13 800 дол - в два з гаком рази більше, ніж у Єгипті і Алжірі, і в півтора рази більше, ніж у Тунісі. У країні діють 10 університетів і 14 науково-дослідних центрів, дитячі дошкільні установи, школи і лікарні, що відповідають світовим стандартам. Лівія займає перше місце серед держав Африки за рівнем людського розвитку і за тривалістю життя - 77 років. Дитяча смертність зменшилася в 9 разів.


До речі, Лівія потрапила до Книги рекордів Гіннеса як країна, в якій за період 2001-2005 рр.. був найнижчий рівень інфляції - 3,1%.


Тільки при Муаммарі негри півдня Лівії знайшли людські права. За сорок років його правління населення Лівії зросла в три рази.


Кадаффі прийняв рішення вивести Лівію зі світової банківської системи і його приклад хотіли наслідувати ще 12 арабських країн.


Але тепер всьому цьому настане кінець ...

Штрихи політичної біографії. Диктатор без влади.
Хто ж такий Муаммар Каддафі? Чи справді він є втіленням зла і його смерті потрібно радіти, так як це робили західні лідери?


Муаммар Каддафі народився 13 вересня 1940 або 1942 в шатрі в 30 км на південь від міста Сирт в бедуїнській родині із арабізованого берберського племені аль-Каддафі. Його дід був убитий в 1911 році італійським колоністом. Згадуючи своє дитинство, Каддафі говорив: «Ми, бедуїни, насолоджувалися свободою серед природи, все було первозданно чистим ... Між нами і небом не було ніяких перешкод». У 9 років він пішов до початкової школи. Слідуючи за батьком, який постійно кочував в пошуку нових, більш родючих земель, Муаммар змінив три школи. Батько пізніше згадував: «Я не мав грошей, щоб знайти синові притулок в Сирті або доручити його знайомим. Він ночував у мечеті, приходив за 30 кілометрів по вихідним дням відвідувати нас, проводив в пустелі, біля палатки, свої канікули». В юності Муаммар Каддафі був шанувальником єгипетського лідера Гамаля Абделя Насера; брав участь в антиізраїльських акціях протесту під час Суецької кризи в 1956 році.


У 1959 році в м. Себха створюється підпільна організація, одним з активістів якої стає Каддафі. 5 жовтня 1961 організація провела демонстрацію протесту проти виходу Сирії зі складу Об’єднаної Арабської Республіки, що завершився промовою біля древньої стіни міста головного організатора заходу - Муаммара Каддафі. Через кілька днів він був виключений зі школи-інтернату м. Себха.


Школярем брав участь у підпільній політичній організації, проводив антиколоніальні демонстрації проти Італії. У 1961 році Муаммар створив підпільну організацію, що ставила за мету повалення монархії. У жовтні того ж року в місті Себха почалася молодіжна демонстрація на підтримку алжирської революції. Вона відразу ж переросла в масовий антимонархістський виступ. Організатором і керівником демонстрації був Каддафі. За це його заарештували, а потім вислали з міста. Продовжувати навчання довелося в Місураті. Там він вступив до місцевого ліцею, який успішно закінчив в 1963 році.


У 1965 році Муаммар Каддафі в чині лейтенанта закінчив військовий коледж в Бенгазі і почав службу у військах зв’язку у військовому таборі Гар Юнес, в 1966 році проходив перепідготовку у Великобританії і отримав звання капітана. Під час стажування у Великобританії лейтенанти Каддафі і Абу Бакр Юніс Джабер виділялися в групі лівійських офіцерів строгим слідуванням ісламським звичаям, відмовлялися від спиртного і розважальних поїздок.


Виступ у Лівії 1 вересня 1969 загонів «Організації вільних офіцерів юніоністів-соціалістів» під керівництвом Ради революційного командування у складі 12 офіцерів на чолі з 27-річним капітаном військ зв’язку, завершився поваленням монархії. Цікаво, що західні демократії підтримали Муаммара Каддафі.


Причиною розробки стратегії теперішнього знищення Лівії став політичний курс керівництва країни на створення особливої, некапіталістичної, не ліберальної моделі розвитку - так званої «Третьої світової теорії». Основні положення цієї теорії в «Зеленій книзі», написаної Каддафі в період з 1976 по 1979 роки, були втілені в життя. Система «прямої народної демократії» (джамахірія), створена за зразком античної демократії, базується на трьох принципах:
1. Безпосереднє здійснення влади народом через народні збори, де кожен бере участь у прийнятті рішень;
2. Володіння народом суспільним багатством, яке розглядається як власність всіх членів суспільства;
3. Передача народу зброї і навчання його застосування з метою покінчити з монополією на зброю з боку армії.


Новий державний устрій було проголошено у березні 1977 року, країна отримала назву «Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія», її законодавство ґрунтується на Корані, а політичний устрій - на прямому народовладді. Муаммар Каддафі офіційно був оголошений лише лідером лівійської революції, він не займав жодної офіційної державної посади.


Сам образ Соціалістичної Народної Джамахірії був посяганням на виключну перевагу ліберальної демократії - цього прапора Заходу, який він встановлює на підконтрольних і окупованих територіях. Причому на відміну від інших країн, що розвиваються Лівія дійсно перетворилася на успішну країну. Цифри говорять самі за себе.


Одержуючи інформацію про рівень життя в Лівії, дивуюєшся: щось тут нечисто. З одного боку - революції на порожньому місці не виникають, з другого - у Лівії передумов для революції немає жодних. Меркне образ «диктатора-душогуба» Каддафі, створеного у світовому «демократичному» медіапросторі.


«Влада, багатство й зброя - у руках народу!» - таке основне гасло лівійського соціалізму. Сам народ має здійснювати владу, розпоряджатись багатством країни, та захищати себе від іноземних загроз. «Будь-які інші системи правління, - говорить Каддафі, - недемократичні. Тільки народні конгреси й народні комітети становлять кінцевий результат боротьби за демократію». Однак поняття демократії в Каддафі й у тих, хто експортує її по всьому світу на плечах військових, різні. Коли в когось щось потрібно відібрати, немає кращого приводу для цього, ніж демократія. У вас усе гаразд? Тоді ми йдемо до вас!

Прогноз Фіделя справдився… на жаль…
Лідер кубинської революції Фідель Кастро заявив, що плани НАТО щодо «окупації» Лівії для нього були очевидні ще вісім місяців тому.


«Трохи більше восьми місяців назад ... я заявив з повною упевненістю, що план НАТО - окупувати Лівію. Я тоді вперше торкнувся цієї теми в своїх «Роздумах», і стаття під таким заголовком здавалася в той час плодом фантазії». Великий Фідель нагадав, що в лютому цього року він заявляв про те, що для нього вже тоді було абсолютно очевидно - «уряд Сполучених штатів абсолютно не турбує мир у Лівії і він, не вагаючись, віддасть наказ НАТО окупувати цю багату країну», «через кілька годин або протягом найближчих днів».


Причина цього - економічна: «нафта перетворилася на головне багатство в руках великих американських транснаціональних корпорацій», і «завдяки цьому джерелу енергії вони отримали в своє розпорядження знаряддя, яке значно зміцнило їхню політичну владу в світі».


«Найгірше в цей момент було б зберігати мовчання перед особою злочину, який готується здійснити НАТО проти лівійського народу», - нагадує товариш Кастро власні слова восьмимісячної давності. «Вже тоді я переконався в тому, що було абсолютно очевидним».

Вода як привід для війни?
Одну з причин війни в Лівії, яка завершилася смертю колишнього лідера країни Муаммара Каддафі, деякі експерти бачать у спробі перерозподілити лівійські ресурси. Причому мова йде не про нафту, а про воду. Виявляється, що запасів води в Лівії - на 131 трильйон доларів.


Проект під назвою "Велика техногенна річка" (Great Manmade River), що стартував ще в 1980-х роках за ініціативою Каддафі, повинен забезпечити питною водою понад 90% території Лівії. Сам полковник називав його "Восьмим чудом світу" (за деякими оцінками, це найбільший з існуючих на сьогодні інженерних проектів).


Воду планувалося видобувати з чотирьох величезних прісних водоймищ, розташованих під оазисами Хамада, Куфра, Морзук і Сирт. Загальна кількість прісної води в цих джерелах - 35 тисяч кубічних кілометрів. Цієї кількості вистачило б на 5000 років. Якщо цю воду "вилити" на Україну, то вона покриє країну 50-метровим шаром.


За проектом Великої ріки, 4605 кілометрів трубопроводів повинні передавати воду, добуту з 1300 свердловин, розташованих на середній глибині 280 метрів, і направляти її за 400 кілометрів до міст лівійського середземноморського узбережжя.


Зараз трубами GMR (спеціальний трубний завод для Лівії побудувала Південна Корея) поставляється близько 6,5 мільйонів кубометрів води в день (2,37 кубокілометрів на рік) для сільського господарства і побутового споживання. Іншими словами - 378 тисяч літрів чистої прісної питної води на людину.
За цінами опрісненої води ці запаси коштують 131 трлн. доларів. У регіоні Магриб знесолена морська вода продається за 3,75 долара за тонну.


Варто відзначити, що, за оцінками Світового Банку, вже до середини XXI століття 40% населення Землі буде відчувати дефіцит води, 20% - серйозно страждати від нього. Ще в 2005 році, за даними Masons Water Yearbook, 545 мільйонів чоловік (9% населення світу) отримували воду від приватних провайдерів за ринковими цінами.


Сьогодні кубометр чистої води в Європі коштує 2 долари, в Туреччині і на Близькому Сході - 4 долари, на основі використання сучасних технологій з опріснення морської води.

Останні години життя
Мансур Дао, начальник охорони полковника, потрапив у полон та на допиті розповів як пройшли останні дні його начальника. Каддафі покинув Тріполі приблизно за 12 днів до того, як місто було взято військами Перехідного національної ради, і після цього переховувався в Сирті - своєму рідному місті.


З ним був його син, Муатассім і ще два десятка найбільш відданих, вірних охоронців. Приблизно в той же час інший його син, Сейф аль-Іслам прибув до Бані-Валіду, а шеф розвідки Абдалла ас-Сенуссі - в південне місто Себха.


"Каддафі проводив час за читанням, робив нотатки або заварював собі чай. Він не керував опором, цим займалися його сини. Сам Каддафі нічого не планував. Та й не було в нього ніяких планів", - відзначає Мансур Дао.


За словами Дао, обороною Сирта керував якраз Муатассім Каддафі. На початку бойових дій він командував трьомастами п’ятдесятьма солдатами, до двадцятого жовтня під його керівництвом залишалося тільки 150 чоловік, інші втекли, або були вбиті.


Сирт тримався довго. Війська Перехідного ради штурмували місто десятки разів. Не раз заявляли, що місто повністю під їх контролем. У розпорядженні військ контрреволюції були кілька сотень джипів, танки. Але як тільки солдати входили в Сирт, по них били снайпери.


А Муамар Каддафі і його помічники в цей час жили в покинутих біженцями будинках, без світла, при свічках, міняли квартири суворо кожні чотири дні - побоюючись облави і бомбардувань НАТО, розповідає Мансур Дао. Він, втім, відразу ж зазначає: сам він не вірить, що Каддафі боявся.


"Він був засмучений, він був злий, іноді нам здавалося, він божеволіє. Найчастіше він був просто сумний і злий. Він був переконаний, що лівійський народ як і раніше його любить, навіть після того, як ми сказали йому, що столиця впала ", свідчить Дао.


В останні дні в Сирті було зовсім погано з продовольством, зброєю, технікою. Свої аудіо-звернення Каддафі пересилав по супутниковому телефону.


Потім Каддафі разом з останніми прибічниками вирішив покинути Сирт. Дао їхав на одному позашляховику з полковником, коли по конвою було завдано авіаудару НАТО. "Ми виїхали з нашого притулку у другому районі Сирта, їхали в Джараф, - говорить Мансур Дао. - Повстанці оточили місце, де ми ховалися, і ми намагалися прорватися, але наш конвой був майже знищений. Ми вилізли з машин і пішли далі пішки. Я йшов разом з Каддафі, з Юніс Джабером міністром оборони, інші там теж були. Я не пам’ятаю тільки, як загинув полковник. Мене поранили в спину, і я втратив свідомість ".


Мансур Дао стверджує, що помічники Каддафі не раз радили йому припинити боротьбу і залишити Лівію, а той весь час відмовлявся, кажучи, що хоче померти на землі своїх предків.


"Шкода, що він так і не зміг правильно оцінити ситуацію. Він легко міг втікти, у нього були можливості вибратися з країни і прожити щасливе життя", - з жалем відзначає колишній глава охорони Муамара Каддафі Мансур Дао.

Розправа
Спочатку повідомлялося, що полковник помер від поранень, отриманих під час удару з американського безпілотника "Предатор" ("Хижак") по автомобільній колоні, що прямувала в бік Місурата.


Проте пізніше з’явився відеозапис, на якій видно, що Муамар Каддафі був убитий з свого 9-міліметрового пістолета пострілом в голову одним з бандитів перехідної ради, який опинився на місці бомбардування колони. За однією з версій подій, полковника вбив 18-річний Ахмед аш-Шайбані.


Як стало зрозуміло з численних відеозйомок, колишнього лідера Джамахірії перед смертю довго терзали, а потім глумилися над тілом.


З аматорських відео можна зробити висновок, що Каддафі фактично лінчували: тяжкопораненого 69-річного чоловіка, у якого не було сил чинити опір, били з криками "Аллах акбар!" і тягали за волосся, перш ніж заштовхати в задні двері джипу, який пізніше назвуть "швидкою допомогою". Кадри, показані «Аль-Джазірою», також підтверджують, що полковник був узятий в полон живим. На плівці видно, що обличчя в поваленого лідера в крові, а сам він слабкий, хоч і намагається чинити опір людям, які схопили його. Також кадри відобразили, як хтось б’є його пістолетом по голові.


Високопоставлений представник Перехідного національної ради (ПНР) Лівії визнав, що колишній лідер країни Муаммар Каддафі був навмисно вбитий, що розходиться з офіційною версією подій представленої ПНР. У заяві Нацради говорилося, що автомобіль, в якому Каддафі везли до шпиталю, потрапив під перехресний вогонь бійців ПНР і сил самого полковника, в результаті він отримав смертельне поранення в голову.


"Вони (контрреволюціонери) жорстоко побили його (Каддафі), а потім застрелили. Це - війна", - повідомив неназваний представник ПНР.


Каддафі при відході з Сирта, який перейшов під повний контроль сил ПНР, був поранений при ударі ВПС НАТО по його конвою.


За даними цього представника, прихильники Каддафі сховали пораненого полковника в дренажній трубі в околицях Сирта, де його захопив у полон загін повстанців, перебивши виставлену перед притулком охорону.


Експерти американського видання «Global Post» проаналізували кожен кадр відеозапису, на якому зображений захоплений у полон Каддафі. На їхню думку, полковник, який вже не міг чинити опір після поранень в живіт і голову, зазнав тортур, в тому числі і збоченого вандалізму.


Газета наводить кадри з відеоролика, на яких видно, що один із солдатів здійснює з вмираючим Каддафі розпусні дії. З’ясувалося, що над тяжкопораненим і стікаючим кров’ю 69-річним полковником повстанці знущалися ще й сексуально.


На сайті видання показані огидні кадри, на яких чітко видно, як якийсь міцний бородатий повстанець захоплено гвалтує повернутого до нього спиною Каддафі чимось на зразок палиці. Global Post, втім, робить припущення, що це міг бути і ніж.


Як у свою чергу пише The Daily Mail, відеокадри "розправи м’ясників" викликали огиду у багатьох жителів Лівії, включаючи тих, хто вітав загибель «диктатора». Ці кадри, за даними видання, викликали гнів у багатьох жителів самої Лівії, в тому числі з числа противників полковника.


За деякими даними, захоплений у полон і поранений Муаммар Каддафі до самого кінця закликав бійців Національного перехідного ради Лівії зупинитися. Про це пишуть західні ЗМІ. Одним з останніх його слів було "харам" - у вільному перекладі це означає "одумайтеся". Якщо точніше, то "харам" означає - "не можна, те, що заборонено ісламським правом і незаконно", гріх.


Один з убивць, які схопили полковника, нібито відповів на це: "Заткнись, собака!". "Ви знаєте, що правильно, а що ні?" - Нібито запитав Каддафі перед смертю. Повідомлялося також, що схоплений полковник встиг тільки прокричати: "Не стріляйте!"


Що ж, мертвого лева може лягати і осел…


Заповіт
Прихильники вбитого лідера Джамахірії Муаммара Каддафі опублікували на офіційному сайті полковника його заповіт, в якому він закликає своїх прихильників продовжувати чинити опір силам контрреволюції, а також боротися проти будь-яких агресорів, які намагаються захопити Лівію. Про це повідомила радіостанція Бі-бі-сі.


"Я закликаю моїх прихильників боротися проти будь-яких іноземних загарбників сьогодні, завтра і завжди, - йдеться в тексті документа, що містить останню волю загиблого. - Навіть якщо ми не виграємо негайно, ми дамо урок наступним поколінням, що рішення захищати свій народ - це велика честь, а зрада - це найбільше віроломство, яке навічно залишиться в історії ".


У заповіті Муамар Каддафі виявив бажання в разі смерті бути похованим на кладовищі в Сирті, поруч з могилами його сім’ї та родичів.


Тіло Муаммара Каддафі так і не віддали родичам і таємно поховали в пісках Лівії. Перехідний уряд злякався, що могилу засновника Джамахірії зроблять місцем паломництва. Разом з Каддафі поховані його син Муатассім, а також екс-глава Міноборони Лівії Абу Бакр Юніс.


Тіло полковника вночі, щоб ніхто не відстежив, вивезли в лівійську пустелю. Поховали на світанку. За мусульманським звичаєм - підкреслюють нова влада, адже до цього тіла полковника, його сина і колишнього міністра оборони як військовий трофей виставляли напоказ 5 днів у промисловому холодильнику. Так що в останній день проходити повз Каддафі було вже важко. При похованні, як стверджується, були присутні 4 людини. Їм і належить зберігати велику таємницю місця. Втім, холодильник спочатку теж був вкрай секретним, але дізналися про нього всі.

«Демократичні» репресії
У лівійському Сирті, рідному місті Муаммара Каддафі, виявлені останки 267 осіб, багато з них були прихильниками колишнього лівійського лідера, повідомляє телеканал "Аль-Джазіра". Більшість убитих були розстріляні і поховані на території міста і в його околицях. У ПНР пообіцяли «розслідувати» подію і «покарати» винних.


І це не перше знайдене місце масового поховання прихильників Джамахірії, на території готелю "Махара" теж у Сирті, який під час боїв опинився в руках контрреволюціонерів, були також виявлені тіла 53 страчених прихильників Каддафі.


А в серпні більше 30 чоловік, що билися на боці лівійського лідера Муаммара Каддафі, були знайдені вбитими на території військового табору в центральному районі Тріполі. За словами свідків, тіла убитих були зрешечені кулями. Як мінімум у двох застрелених на руках були наручники, що дає підстави говорити – цих людей стратили.


Можна також говорити, що йде цілеспрямоване знищення родини Каддафі. Крім самого полковника убиті його сини Муатассем, Хасім, Сейф аль-Араб, який разом із трьома онуками Каддафі загинув в результаті НАТОвських бомбардувань

Повернення в середньовіччя?
Торжество переможців перетворилося на вакханалію. Тіло лівійського лідера в морзі фотографували, все це супроводжувалося радісними криками. Також натовп поводиться і поруч з тілом сина полковника Каддафі Муатассіма. За ісламським традиціями - а повстанці називають себе мусульманами і скандують релігійні гасла - убитих мали поховати ще напередодні, в день смерті.


Нова влада обіцяє країні зміни. Закони будуть шаріатськими, а система влади, швидше за все, буде копіювати Саудівську Аравію або Катар. Тимчасовий уряд буде протягом місяця, заявили в Тріполі. На що будуть покладатися - теж прояснили. "Ми - мусульманська країна і за основу нашого законодавства взяли шаріат. А тому будь-який закон, який суперечить принципам ісламу, відміняється. Наприклад, закон, що забороняє багатоженство", - заявив лідер ПНР Абдель Джаліл.


За деякими даними, ісламський емірат недавно проголосили в місті Дерна - і там вже почали знищувати суфійські мечеті і гробниці місцевих святих. Але шаріат явно не підтримають багато з лівійських племен - арабських, берберських. Не кажучи вже про те, що у кожного племені свій погляд на майбутнє розподіл посад і нафтових контрактів.


"Лівія, один з наших південних сусідів, зараз може стати на дорогу демократії і створити тимчасовий уряд. Нова політична система повинна покладатися на верховенство закону і повага фундаментальних свобод всіх громадян", - а так лицемірно заявив старий антикомуніст Єжи Бузек, голова європейського парламенту.

Продовження боротьби…
Все говорить про те, що миру після війни в Лівії не буде ще довго. І вибух паливного сховища в рідному місті Муамара Каддафі - Сирті тому підтвердження. Понад 100 загиблих, 50 поранених.


Прихильники Каддафі обіцяють мстити, а місцеві племена вже планують відвойовувати території.
Син колишнього лівійського лідера Муаммара Каддафі Сейф аль-Іслам, який знаходиться в міжнародному розшуку, виступив з новим посланням, опублікованими в ряді арабських ЗМІ.


"У цей історичний час, коли деякі вважають, що все скінчилося і всі загинули, я хочу чітко визначити свої завдання і сказати - зараз все тільки починається", - йдеться в посланні.


Син полковника пообіцяв перетворити життя зрадників у пекло після того, що вони зробили з країною. Він закликав усіх своїх прихильників до продовження боротьби за повернення "втраченої Лівії та втраченої честі", і до помсти "злочинцям і вбивцям".


Сейфа аль-Іслама вважали найбільш ймовірним наступником Муаммара Каддафі. У червні Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав ордер на арешт Сейф аль-Ісламу, звинувативши його в гуманітарних злочинах.


Разом з батьком Сейф брав участь в обороні Сирта і зміг вийти з оточення, не потрапивши під вогонь авіації НАТО.


Представники родини Каддафі, що живуть в Алжирі, вважають, що авіація НАТО здійснила спланований військовий злочин, розстрілявши кортеж колишнього лідера Джамахірії під Сиртом. Доводити свою правоту сім’я готова в Гаазькому трибуналі, позов у який буде поданий найближчим часом.

Майбутнє без Каддафі
Майбутнє Лівії тепер ще більш туманно, ніж раніше. Навряд чи можна очікувати, що завтра контрреволюціонери почнуть будувати демократію. Скоріше, озброєні і воюючі 8 місяців повстанці, залишившись без єдиного ворога, тобто Каддафі, почнуть з’ясовувати, хто більше зробив для революції, і що за це їм тепер належить. Згадається, що при натовських нальотах загинули сотні мирних жителів, а щоб відновити зруйновану під час війни інфраструктуру, потрібні роки і іноземна допомога. Так що багато лівійці можуть незабаром почати порівнювати своє життя при Каддафі і за нової влади, і хто знає, куди заведе ностальгія.


Очевидно, що тих високих соціальних досягнень вже не буде. Можливо Лівія повторить навіть долю Югославії, вбомбленої НАТО в «демократію» та «європейський вибір», адже Лівія також складена із частин, колишніх колоній – Тріполітанії, Кіренаїки, Феззану (Феццану).


Ну, а про шлях від соціалізму до капіталізму яскравим прикладом є не тільки Югославія, а й Україна, яка так і за 20 років не змогла перевершити рівень останнього радянського соціалістичного року життя.
Ті, хто сьогодні радіють своїм міфічним здобуткам скоро забудуть, що таке безкоштовна медицина і освіта, робота, згадують, що таке злидні, яких вони не знали, що таке трудова міграція та положення залежної, але із формальною незалежністю країни.

Уроки для революціонерів
Отже, ще одна спроба побудувати суспільство соціальної справедливості задушена. Через 42 роки Захід таки взяв реванш над лівійцями. Які ж уроки ми можемо зробити з поразки Джамахірії? Підтвердилися слова Леніна, що революція варта чогось тільки тоді, коли вона здатна захищатися. Лівійська армія значно поступалася в силах силам НАТО, особливо це стосується авіації та сил протиповітряної оборони – вони не змогли протистояти авіації НАТО. Більше того, Каддафі відмовився від розробки зброї масового ураження під тиском Заходу та взамін на обіцянки співпраці в економічній сфері. Життя підтвердило правдивість слів Маркса, можна йти на угоду з чортом, якщо ти впевнений, що перехитриш його. Каддафі не перехитрив таких чортів як Ніколя Саркозі, якого він спонсорував під час кампанії виборів президента Франції та престарілого педофілічного ловеласа Сільвіо Берлусконі. Вони просто «кинули» людину, якій були винні гроші. Пограбували Лівію, кошти на закордонних рахунках передали контрреволюціонерам, задля одного - встановити свій контроль над багатством цієї країни. 



Потрібно і відстежувати настрої суспільства, щоб потім не повторяти слова Ю. Андропова «ми не знаємо суспільства, в якому живемо». Соціалістичний лад вириває людей із мороку бідності підносить їх на якісно новий рівень, і завдання по будівництву перед цими людьми стоять також якісно інші, тож і вирішувати ці завдання їм треба на новому рівні, суспільство має відповідати вищому рівню розвитку. Інакше є загроза деградації розуміння завдань, які стоять перед країною, особливо ця загроза стосується молоді, яка виросла у ситому, якісно новому суспільстві і не знала бідувань, і порівняти їй ні з чим. А змії спокуси буржуазного суспільства здаються такими привабливими.

                                                                                                                                                       Дмитро Мельник