середу, 22 червня 2011 р.

Під час Другої Світової війни найбільше постраждала Україна

організатори Другої Світової Війни
Ще з радянських часів у нашій свідомості існують певні стереотипи щодо Другої світової війни. Зокрема, що в цій  загинуло 20 мільйонів людей — громадян колишнього СРСР. Або що основний тягар війни виніс на собі російський народ. Нарешті, що найбільше втрат серед інших народів зазнали євреї.

Спробуємо подивитися на все це з іншої точки зору. І допоможе нам у цьому уродженець Львівщини, професор Сорбонського університету Володимир Косик. Ще 1986 року в Парижі з'явилась його книга «Націонал-соціалістична Німеччина й Україна». 1993 року її переклали українською й видали під назвою «Україна і Німеччина у Другій світовій війні».

Ця книга не втратила своєї актуальності й досі. Її цінність, перш за все, полягає в тому, що автор широко використав архіви Третього рейху. А всім відомо, як гітлерівці скрупульозно підраховували все: і свої здобутки, і втрати. Тому сумніватися в правдивості даних не доводиться.

Тепер щодо цифри в 20 мільйонів радянських жертв. Зрозуміло, що вона була взята «зі стелі», без вивчення архівних даних, без точних наукових розрахунків. 1995 року, до 50-річчя Перемоги, росіяни оприлюднили нову цифру — 27 мільйонів радянських людей загинуло під час Другої світової війни. Звідки взялися «зайві» 7 мільйонів, на підставі яких даних — незрозуміло. Очевидно, це було зроблено з пропагандистською метою: щоб показати всьому світові, яких страждань зазнав радянський народ. Тому маніпулювання в сім мільйонів людських душ мало, на думку авторів ідеї, спрацювати на імідж незалежної Росії.

Натомість Володимир Косик стверджує, що загальні втрати не перевищували 18 мільйонів чоловік. При цьому він посилається на різноманітні джерела, доводить це відповідними розрахунками.

Завищуючи загальні втрати й роблячи акцент на тому, що люди загинули від фашистів, Росія й досі не спромоглася оприлюднити даних, скільки мільйонів людей загинуло в сталінських концентраційних таборах. Тоді цифра у 27 мільйонів чоловік, які загинули від Гітлера та Сталіна, справді, може видатися замалою.

Володимир Косик переконливо доводить, що найбільший тягар війни на собі винесла Україна. За його даними, вона втратила 8 мільйонів чоловік, тобто майже кожну п'яту людину, яка жила тоді на території України, або до 45 відсотків загальних втрат СРСР. Всього, за даними вченого, під час Другої світової війни на фронті та на окупованих територіях загинуло 18 мільйонів радянських людей. Для порівняння: Німеччина втратила 6,5 мільйона чоловік, Росія — до 6 мільйонів, Польща — 5 мільйонів.

Не слід забувати і про так звані демографічні втрати. Якщо в січні 1941 року в Українській РСР проживало 41,9 мільйона чоловік, то в 1945 — 27,4 мільйона. Різниця в 14,5 мільйона — це вбиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти, втрати у природному прирості.

Або ще один красномовний факт. Усього німці депортували з радянських територій 2,8 мільйони чоловік. У той же час із України до Німеччини як робочу силу було вивезено 2,2 мільйони чоловік або майже 80 відсотків від усіх депортованих.

Володимир Косик пише: «У світі знають долю чеського села Лідіце і французького села Орадур-сюр-Ґлан. Німці спалили ці села разом із сотнями мешканців. Але хто в світі знає, що на Україні було 250 таких сіл, як Лідіце і Орадур (97 на Волині, 32 у Житомирській області, 21 у Чернігівській області, 17 у Київській області та ін.?)».

Величезними були в Україні й масштаби руйнувань, спричинених війною: 714 міст і містечок та 28 тисяч сіл було зруйновано чи спалено, 10 мільйонів чоловік опинилося без притулку, було знищено 16150 підприємств, 33 тисячі шкіл і навчальних закладів, 18 тисяч лікарень і диспансерів. Матеріальні збитки України оцінювались у 286 мільярдів карбованців (загальні збитки СРСР становили 679 мільярдів, з яких 255 мільярдів у Росії, 75 мільярдів у Білорусії, 20 мільярдів у Латвії, 17 мільярдів у Литві та 16 мільярдів в Естонії). Якщо збитки в Україні становили 42 відсотки від загальних збитків СРСР, то коли 1943–1945 року уряд виділив на відбудову радянських територій 75 мільярдів карбованців, Україні перепало лише 18,3 мільярди, тобто 24 відсотки від загальної суми.

Імперська Росія просто прикрилась Україною, коли Гітлер мав намір знищити СРСР. Звідси — такі великі людські та матеріальні втрати України, які не можна порівняти з російськими чи німецькими.

Нарешті про єврейські втрати. Самі євреї стверджують, що вони найбільше постраждали під час другої світової війни, називаючи цифру в шість мільйонів жертв. Голокост — це найбільша трагедія єврейського народу.

Звичайно, скрупульозно підраховувати, кого більше вбили — українців чи євреїв, — справа невдячна. Бо навіть зі смертю однієї людини, казав філософ, умирає Всесвіт. Інша справа, що українці, яких, за статистичними даними, загинуло більше, ніж євреїв, не мають свого Голокосту. Більше того, в усьому цивілізованому світі жертви України не сприймаються як такі, що були найбільшими під час Другої світової війни.

Що стосується єврейських втрат, то Володимир Косик пише про це так:

«У перші тижні окупації єврейське населення методично винищували айнзацкоманди, потім євреїв зганяли у гетто в містах і депортували до концентраційних таборів. Оцінки стосовно винищення єврейського населення на всій території Радянського Союзу вагаються від 700 тисяч до одного мільйона 50 тисяч (на приблизно 10 мільйонів цивільних жертв). Треба все ж додати до цих оцінок і близько 1,2 мільйони єврейських жертв на західних територіях Білорусії та України, які зараховують до втрат Польщі. Таким чином, єврейські втрати становили, мабуть, від 1 мільйона 700 тисяч до 2 мільйонів 200 тисяч чоловік. Деякі автори вважають більш достовірною цифру від 2 з половиною до 3 мільйонів. Зате радянські джерела дають цифру 1,2 мільйона. Втрати єврейського населення на Україні приблизно становлять 1,5 — 1,8 мільйона (на 5,5 мільйонів усіх цивільних жертв)».

Ми поволі позбуваємося стереотипів минулого. Проте цей процес відбувається занадто повільно. Ми самі ще не усвідомили, що Україна була в епіцентрі Другої світової війни. Ми не можемо цього довести до відома світової громадськості. Або ж світова громадськість, знаючи все достеменно, не хоче нас почути.

Але найстрашніше полягає в тому, що ми не робимо належних висновків. На двадцятому році незалежності Україна остаточно не визначилася в своїх політичних, економічних і соціальних пріоритетах. Ми й надалі залишаємося слабкою державою, а це завжди підштовхує наших сильніших суперників до того, щоб укотре зробити Україну жертвою своїх геополітичних зазіхань.

Автор Анатолій Власюк,
Прес-служба БФ "Підтримки Українських ініціатив"

вівторок, 21 червня 2011 р.

Організація Об’єднаних Націй захистила «права» статевих збоченців. Українські дипломати проголосували "за"!


Толерантний Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко
тримає руку педераста та збоченого сатаніста Ґідо Вестервелле
За повідомленнями ЗМІ, ООН виступила відразу проти всіх світових релігій і оголосила, що переслідуватиме всі віруючих за засудження содомітів і содомії.

У резолюції ООНівських захисників содомії, зокрема, мовиться (повний офіційний англійський текст тут ):

«Комітет з прав людини генеральної асамблеї ООН на своїй 17 сесії просить верховного комісара доручити проведення (to commission) дослідження, яке повинне бути завершене до грудня 2011 року, для документування дискримінаційних законів і практик і актів насильства проти осіб на підставі їх сексуальної орієнтації і статевої ідентичності в усіх релігіях світу і пов'язаних з ними порушень прав людини, що грунтуються на сексуальній орієнтації і статевій ідентичності».

ЗА проголосували: Аргентина, Бельгія, Бразилія, Чилі, Куба, Еквадор, Франція, Гватемала, Угорщина, Японія, Маврикій, Мексика, Норвегія, Польща, Корея, Словаччина, Іспанія, Швейцарія, Україна, Тайланд, Великобританія, США, Уругвай.

ПРОТИ — Ангола, Бахрейн, Бангладеш, Камерун, Джибуті, Габон, Гана, Йорданія, Малайзія, Мальдіви, Мавританія, Нігерія, Пакистан, Катар, Молдова, Росія, Саудівська Аравія, Сенегал, Уганда.

УТРИМАЛИСЯ: Буркіна Фасо, Китай, Замбія

ВІДСУТНІ: Киргизстан, Лівія (членство припинене)

Резолюція була прийнята більшістю голосів при 23 «за», 19 «проти» і 3 «що утрималися».

«Рада ООН з прав людини прийняла резолюцію, в якій мовиться, що всі люди рівні в правах, незважаючи на їхню сексуальну орієнтацію», абстрактно і незрозуміло заявляє американська «Свобода».

«Резолюція передбачає створення спеціального органу, який повинен буде стежити за дотриманням прав сексуальних меншин по всьому світу», забігає вперед подій на пару років російська «Лєнта».


До теми:


ДЕМОКРАСТІЯ-ТОЛЕРАСТІЯ-ЛІБЕРАСТІЯ. Комісія ООН запропонувала узаконити наркотики


У «демократичній та толерантній» Німеччині за відмову розбещувати своїх дітей батьків саджають за ґрати


На тлі вимирання німецької нації, берлінських школярів знайомлять з основами педерастії!


Гей-парад на Майдані незалежності під виглядом соціальної акції


До уваги українських батьків!!! На цьому тижні в Швейцарії почалися продажі презервативів для дітей.


Ліберальна Німеччина сьогодні: учнів німецьких шкіл переслідують за світле волосся та добру німецьку.


Німецький фонд готує підручник з пропаганди толерастії та збочень для українських журналістів.


Сатаністи наступають: Мер Амстердама вимагає навчати дітей початкових шкіл основам содомії


ПОВНА ДЕГЕНЕРАЦІЯ: Міністр закордонних справ Німеччини виявився збоченим сатаністом і педерастом


Сатанинська «Рада Європи» має намір заборонити слова «мати» і «батько»

Академік Петро Масляк: Постгеноцидна нація має право на нестандартні програми відродження

Причина смерті - Українець
(натисніть для збільшення) 
Ось і стала історією чергова річниця пам’яті Великого голодомору української нації. Погасли мільйони поминальних свічок. Але залишилося дуже багато запитань, на які ніхто донині не дав системної науковообгрунтованої відповіді. Працюючи зі студентами, читаючи лекції для вчителів багатьох областей України, я чую немало запитань стосовно причин і наслідків Голодомору. Вважаю, що всі їх можна об’єднати в три групи.


По-перше, чому для першого в історії людства очевидно ритуального тотального вбивства людей голодом була визначена Україна, а жертовними агнцями було обрано саме українців? Чому !?

По-друге, чому найпотужнішого удару голодом в Україні було завдано по етнографічній Полтавщині, яка включає частини всіх нинішніх сусідніх з нею областей: від Київської до Харківської, від Черкаської до Дніпропетровської !? Чому !?

По-третє, чому жодного Голодомору в Україні не було під час німецько-фашистської окупації, а також під час польської, австро-угорської, угорської, чехословацької і румунської окупації різних частин України? Чому !?

В мене є відповіді на всі ці запитання, але нехай на ці поставлені запитання дадуть відповіді наукові комісії. Якщо зможуть, звичайно. І ще найважливішим запитанням є, що нам робити далі як постгеноцидному народу. Очевидна депопуляція, яка є найбільшою у світі бере початок з Голодомору. В Центральній і Східній Україні в 1933 році вимерли всі без винятку двометрові чоловіки. Їм для підтримання життя потрібно було багато їжі. Відбулася очевидна фізична деградація нації. Виступи в парламенті „їжакуватих комуняк” про те, що треба кинути гроші на село для підвищення народжуваності є черговою утопією.. Середній вік сільських жителів центральних і східних областей вже давно перевищив 60 років. То ви цим бабусям хоч по 10 мільйонів євро дайте, вони народжувати дітей не зможуть.

Треба оголосити на увесь світ, що ми як постгеноцидна нація маємо право на нестандартні програми відродження. Зокрема, треба організувати клуби «Українська сім’я», куди на конкурсній основі набирати неуражених Чорнобилем, наркоманією і СНІДом українських хлопців і дівчат. Зустрічаючись в цих клубах, вони створюватимуть нові родини. З останніми держава має підписувати угоди, що вони матимуть по 3-5 дітей. А держава візьме на себе працю забезпечення їх будинками в котеджних містечках, престижною і високооплачуваною роботою, освітою тощо. Тільки таким чином можна подолати наслідки Великого голодомору-голокосту української нації. Нічого іншого донині ніхто ні в Україні, ні за її межами для цього не запропонував. Мабуть, інших шляхів вирішення проблеми просто не існує.

У кожному організованому вбивстві є замовники, організатори і виконавці. Науковий аналіз ситуації з Голодомором можливий лише на основі причинно-наслідкових зв’язків. Безпричинних явищ навіть у принципі не буває. Так ось, цей аналіз однозначно вказує на те, що замовниками Голодомору української нації були сіоністські організації США. Інакше чому б то США визнали СРСР якраз у 1934 році, просто відразу після „остаточного вирішення української питання.” Ну хіба ж можна так відверто, панове-сіоністи, світитися на увесь світ. Думали, що не прийде час розплати? Організаторами Голодомору були комуно-більшовицькі керівники колишнього СРСР, „лица еврейской национальности” Каганович, Ягода, Сталін тощо. Виконавцями стали озброєні бандитські формування осіб з Центральної Росії, які „природно” ненавиділи „проклятих хохлов”. Росіяни мобілізували повністю деморалізованих, збожеволілих з голоду місцевих колабораціоністів-українців, які виконували найбруднішу роботу, переважно з транспортування і поховання померлих від Голодомору.

Закономірність геополітичного маятника історії, яку ще можна назвати закономірністю історичної справедливості, вказує на те, що через певний час починається відродження знищених захоплених, сплюндрованих націй, національних держав і створених ними цивілізацій і культур. Як маятник, який рухаючись в одному напрямку, досягає певної точки і починає свій рух у протилежному напрямку, так і плин історії неминуче карає загарбників, нації, які організовували геноцид інших народів, призводить до поступової деградації держав-завойовників. У нас на очах подібні процеси відбуваються в США, де мексиканці заселяють захоплені цією країною у Мексики штати. Назавжди знищені, як здавалося, іспанцями індіанські племена Південної Америки починають відвойовувати втрачені позиції. У Росії підкорені росіянами декілька століть тому народи починають знову повертати собі попередній статус. Багато таких прикладів і в інших частинах світу.

Закономірність історичної справедливості врешті-решт призведе до відродження України і українців. І тоді невблаганний хід історії, Доля і Бог обере нашу націю своїм знаряддям помсти ідейним замовникам, організаторам і виконавцям Голодомору в Україні.

Петро Масляк,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік,
професор Київського нац. Університету ім. Т. Шевченка,
доктор географічних наук
 



Джерело: Народний Оглядач

Звернення Київської міської організації тов. «Меморіал» ім. Василя Стуса до української громадськості

70 років тому, з 22 по 24 червня 1941 року, російсько-більшовицька окупаційна адміністрація, після вторгнення в Україну гітлерівської націонал-соціалістичної Німеччини розпочала масові розстріли українців в тюрмах Галичини й Волині.

Переповнені тюрми Західної України спустошувалися загонами окупаційної НКВС за наказом Москви. Тисячі людей, які перебували у в‘язницях, у більшості з політичних мотивів, у порушення норм міжнародного права були знищені.

За нормами міжнародного права такі дії кваліфікуються, як злочини проти людства, на які терміни давності не поширюються, а, відповідно, винуватці цих злочинів мають бути покарані.

На жаль, ані до 1991 року, коли в Україні керувала російська окупаційна влада, ані за 20 років де-юре незалежної України, винуватці розстрілів не були названі, а їх дії не були засуджені судом від імені української держави.

Більше того, щороку, саме 22 червня відбувається відзначення початку «Вєлікой отєчєствєной». У цей час в Україні починається чергова комуністична, проросійська істерія й чергове введення народу в оману. Під гаслом боротьби з фашизмом, про що безупинно твердять апологети комунізму й «єдіной нєдєлімой» приховуються масові, тотальні злочини проти людства, які здійснював комуністичний режимом СССР.

Не можна говорити лише про коричневу чуму, не бачачи її прототипу — червоної.
Злочини мають бути усвідомлені людством, щоб вони ніколи не повторились.

З огляду на це Київська міська організація «Меморіал» ім.. Василя Стуса звертається до української та світової громадськості з проханням:
— з 22 по 25 червня, щороку проводити вшанування пам‘яті замордованих й вбитих українців у тюрмах Волині й Галичини окупаційними режимами: соціалістичного СССР (Росії) та націонал-соціалістичної Німеччини;
 - Звертатися до влади на місцях з вимогою — порушити кримінальну справу по факту скоєння злочину й розпочати підготовку судового процесу над організаторами й виконавцями названого злочину;
 - Ігнорувати заклики влади щодо проведення прокомуністичних заходів, які прославляють одного з окупантів й ворогів незалежної України;
 - Вважати дії влади, яка організовує заходи пов‘язані з початком війни на території України у червні 1941 року між двома окупантами, як такі, що спрямовані проти незалежності України, так, як   війна для українського народу почалася відповідно у 1917 та 1939 роках;
Розцінювати дії влади, яка буде відзначати 22 червня початок «Вєлікой отєчєствєной»  — знущанням над пам‘яттю тисяч українців, які загинули від російсько-комуністичної та німецько-нацистської окупаційних адміністрацій;
 - Прийняти обласним, районним та міським радам відповідні рішення, які узаконять проведення 22–24 червня поминальних заходів й не допустять вивішування кривавих червоних прапорів колишнього СССР.

За дорученням Ради Київської міської організації
Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Голова КМО тов. «Меморіал» ім. Василя Стуса
Роман Круцик

понеділок, 20 червня 2011 р.

Плінтизмократія проти демократії.

Спочатку було слово
Біблія

Диявол криється у дрібницях
Прислів’я.

Підрубиш корені - вб'єш дерево.
Знищиш історію - вб'єш народ
Українське прислів’я .
Підміна понять, їх перекручення - є найкращим
з методів маніпуляції масами
Йозеф Гебельс.

В усі часи можновладці мріяли про те, як навчитись керувати людьми, підкорювати їх своїй волі. Робити це так наче люди самі того хочуть і прагнуть. Тобто, хотіли навчитися впливати не на свідомість, а на підсвідомість тих ким прагнули керувати. Як же того досягнути, коли нормальні люди не вівці і прагнуть волі більше ніж рабства?
Найлегшим виявилося не суперечити старим, традиційним поняттям і уявленням, а змінити і перекрутити їх первісне значення, звичайно ж, для власної вигоди.
Такої метаморфози зазнало і поняття «демократія». Тільки дуже глибокої, тонкої, майже не помітної і, так би мовити, комплексної, бо з демократією пов’язані ще дуже багато інших понять, які теж довелось піддати підміні, нівелюванню і перекрученню.
Тому, щоби зрозуміти істинне значення демократії треба розкопати його первісне, споконвічне значення і повернути його до життя. Чому ж знадобилося можновладцям перекручувати і перебріхувати це прекрасне поняття?
Та тому, що це поняття глибоко націоналістичне і не толерантне. Демократія – це не влада народу, в нашому кастрованому розумінні цього слова, а влада ДЕМОСУ - громадсько-політичної організації етнічних греків, які проживали у полісах Давньої Греції. До складу демосу входили тільки вільні греки-землевласники (багаті чи бідні не мало значення), це було одне плем’я, один рід. Всі інші мешканці полісу –метеки і раби були чужинцями та іноземцями, напівкровками і вільновідпущениками, які і мріяти не могли про рівні права з громадянами демосу.
Але найдивніше те, що саме метеки і раби завжди найактивніше підтримували демократію проти засилля олігархії і аристократії. А мандрівники завжди обурювалися «розпущеністю» рабів у тих же рабовласницьких Афінах
Тобто, демократія – це одна з форм влади корінного народу, нації на своїй землі, а не терпимість того народу до влади зайд у своїй країні, якою її виставляють хитромудрі маніпулятори свідомістю. Це влада сильної нації, яка надає можливість, також, розвитку представникам інших народів під її захистом, за умови, що вони в жодному разі не посягають на права панівного народу. Але влада та абсолютна і непорушна. І горе тому, хто протиставить себе їй. І це справедливо.
Всім нам з дитинства вдовбували, що демократія – це щось дуже добре, це найвище досягнення політичної думки людства, найбільш досконала і справедлива система управління  державою, яка дає можливість кожному громадянинові приймати участь в управлінні країною або, принаймні, впливати на рішення верховної влади. Скажемо наперед, що погоджуємося з тим, так воно і є. Але….
Нуж бо  спитаймо наших високолобих маніпуляторів: «А що воно таке – демократія?» І почуємо прекрасну лекцію про основні принципи народовладдя, різновиди республіканського правління, цілу їх класифікацію і т.д. і т.п. А головне, про святі демократичні догмати і принципи – Свободу, Рівність, Братерство, про рівність усіх перед державою, як перед Богом.
Та ми ж допитливі і невгамовні, нам же ж усе цікаво, кругом треба сунути носа і докопатися, як то кажуть, до дна. «Звідкіля ж оте диво дивнеє узялося – демократія?», - спитаємо ми. А нам у відповідь, якщо нарвемося на ерудита, посиплють про Афіни, викладуть швиденько цілу тираду про усіляких там пентакосіомедимнів, зевгітів, диакріїв, фетів, розкладуть чим вони одне від одного відрізнялися і хто що там робив. Розповідь заведуть про архонтів, еклесії, ареопаги, гелії, остракізми і хіротонії (от словечко, правда ж?).. Докладно розпишуть про реформи Клісфена, Солона і Перікла, про поганців Писистратидів… Коротше насиплють стільки, що аж голова обертом піде. Фуф, яка складна штука ця демократія! Ну її к бісу… мо дійсно класна штука, якщо така складна? Ну то хай так і буде – вірю!!! Демократія – відмінна річ!!!
І за отою облудою і казочками, за отою машкарою з термінів, понять, певним чином викладених історичних відомостей залишиться прихованою справжня сутність демократії, сам її дух, її рушійна сила, суть і сенс існування.
То, може, копнемо до дна?
Візьмемо саме слово «де-мо-кра-ті-я», що воно означає? Слово це, як відомо навіть дрімучому неуку, має грецьке походження. «А що ж воно означає?», - спитаємо ми у себе і звернемося до довідників, щоб не слухати теревені маніпуляторів. Самі з вусами…
Ось тлумачний словник Ожегова С.І. (Словник русского языка.: М.:-1987; «Русский язык», 19-е видання. Під редакцією Шведової Н.Ю.) що там пишуть? Теекс… ага. Перекладу українською: «ДЕМОКРАТІЯ, 1. Політичний лад, заснований на визнанні принципів народовладдя, свободи і рівності громадян». Ну там ще про соціалістичну демократію, буржуазну… То вже од лукавого…
Малувато, чи не так?
Ану ж бо візьмемо Словник іншомовних слів:- Київ – 1974; Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН Української РСР. Слово ж іноземне, де ж його значення ще шукати, як не тут?
ДЕМОРКРАТІЯ (грецьк. Δημοκρατία – народовладдя, від δήμοζ – народ і κράτοζ - влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю, формальною або фактичною, народу в управлінні державними справами.
Вже більше але суть та ж сама – НАРОДОВЛАДДЯ!!! Тобто, влада народу!!! Ура!!! Все зрозуміло. А може підемо трохи далі? Ну з владою все більш менш зрозуміло… А що ж воно таке народ в розумінні наших високолобих укладачів словників, які, власне, писали їх на замовлення наших можновладців колишніх і цілком влаштовують наших можновладців нинішніх. Бо інакше вони б їх перевидали зі своїми правками і тлумаченнями.
Як же ж вони тлумачать народ, якому за демократії належить вся повнота влади? Знову гортаємо Тлумачний словник Ожегова…: НАРОД, 1. Населення держави, мешканці країни??? Опаньки, приїхали… А що ж тоді НАСЕЛЕННЯ? На наступній сторінці відповідь: «мешканці якоїсь місцевості (країни, міста)…»
Як це накажете, шановні, розуміти? Це що ж народ і населення – одне й те саме??? Так навіщо тоді лукавити, двома словами одне й те саме позначати? Отже «демократія», за тлумаченнями наших розумників, якщо скласти 2 + 2 - це влада населення? То й називали б тоді її ПЛІНТИЗМОКРАТІЄЮ (від грецького πληθυσμός - населення). Так ні, сунуть нам саме народовладдя.  Ні, щось тут не так, панове, десь ви нас дурите. А ну ж бо розберемось…
Спочатку розберемося зі словом НАРОД і поняттям, яке за ним стоїть. Так от, походить воно від імені слов'янського Бога РОДА і означає «створені, породжені Родом» і означає кревно споріднену (в тому числі і з самим Богом) людську спільноту, яка проживає на спільній території, має спільну мову і традиції.
Повним відповідником слову народ є грецьке слово εθνοζ (етнос) - історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє, звичайно, зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.
Отак!!! Все чітко, ясно, зрозуміло і конкретно. Ось воно - вірне і первинне значення слова НАРОД.
Виявляється, нам замість поняття народу, як єдиного, кревно спорідненого організму підсовують кастроване, потворне поняття народу, як мішанини без усякого зв’язку і спорідненості. Народонасєлєніє якесь…
От ми і знайшли перше перекручення понять, з якого й походить брехливе трактування поняття ДЕМОКРАТІЯ. … почекайте!!!... а що ж тоді воно таке отой «δήμοζ - демос». Нам же ж його пропонують визначати, як «народ». А тепер виходить, що це не так? Дійсно, це не так! Це чергова підміна понять, як і підміна народу – етносу на народ – населення. Так чия ж влада була в тих Афінах?
В Афінах була влада ДЕМОСУ. Це поняття виникло, як вважають історики, близько 508 року до н.е. при  проведенні Клісфеном територіальної реформи в Афінах. Згодом його запозичили інші поліси Греції (а де не запозичили, там пізніше його існування приписали історики для зручності викладення матеріалу). Згодом, це поняття розвивалося, набирало нових відтінків але означало, в принципі, завжди одне – члени дему (громади). Спочатку якогось одного, окремого, а потім всієї спільноти вільних громадян полісу. Тобто, демос це форма громадсько-політичної організації народу-етносу.
Взагалі ж населення, наприклад, Афін поділялося на три, далеко нерівноправні, групи. Найбільша з них, панівна - вже згадуваний нами, демос – греки-іонійці, особисто вільні, власники земельних ділянок, які зосередили в своїх руках всю, без виключення, повноту політичної, економічної, адміністративної, судової і військової влади в Афінах. Нижче знаходились т.зв. метеки – особисто вільні, неповноправні мешканці полісу. Слово μέτοικοι має багато тлумачень але головні з них напівкровка, чужинець. Це були іноземці, яким дозволили поселитися у Афінах, вільновідпущеники, тощо. Вони не були членами громади – демосу, не мали жодних політичних прав і свобод, їм було заборонено володіти нерухомістю (землею, звичайно, теж), вступати до шлюбу з афінянами і афінянками, вони мали сплачувати податок метекійон, зобов’язані були мати покровителя з числа афінських громадян, служити у війську і сплачувати надзвичайні податки, приймати участь в літургіях – державних повинностях. Але їм заборонялося обіймати будь які адміністративні і військові посади. Діти, прижиті афінянами від метеків, не мали права на громадянство і теж вважалися метеками. Ну і третьою групою були раби. З цими все ясно і зрозуміло – прав нема ніяких, особистої свободи нуль, прав на власність нуль.
Але з історії відомо, що метеки мріяли поселитись в Афінах, незважаючи на своє нерівноправне, по відношенню до демосу, становище. А справа в тому, що афіняни створили для них дуже не погані умови. Метеки відігравали значну роль у торгівлі, ремісництві, інших сферах діяльності, не пов’язаних з землеробством. Під захистом демократії вони часто наживали чималі статки і жили цілком заможно.
Отже режим демократії був СПРАВЕДЛИВИМ, а тому ефективним і підтримувався абсолютною більшістю населення.
То який висновок ми з вами, шановні, можемо зробити? Власне, він вже викладений на початку статті. Але повторимося і закріпимо…
 Та модель суспільних відносин і управління державою, яку нав'язують світові в цілому і Україні зокрема не має жодного стосунку до будь якої з форм демократії – це абсолютно протилежний їй, антинародний, лукавий режим, який повинен мати іншу назву – ПЛІНТИЗМОКРАТІЯ. Це режим за якого, на догоду іноземним зайдам (метекам?), панівному корінному народу нав’язується думка, що він не народ, а населення, яке не має нічого спільного зі своєю країною. Нав'язується думка, що такого поняття, як народ у вигляді спорідненої цілісності, взагалі не існує, а нібито існує народ, як маса поодиноких, чужих одне одному, індивідів, якими управляє жменька чужинців.
ПЛІНТИЗМОКРАТІЮ людству підсовують у все нових і нових обгортках – інтернаціоналізм, толерантність, глобалізм, поліетнізм, мультикультурне суспільство, політична нація…
Таким чином, під виглядом повнокровного, здорового, природного поняття демократії, як форми управління, з допомогою якої нація здійснює владу у своїй державі, нам старанно і вперто підсовують плінтизмократію – владу «населення» над нацією і при цьому цинічно прикриваються Свободою, Рівністю, Братерством.
Та яке може бути почуття братерства до іноземців, які грабують мою країну. Таких завжди називали окупантами, загарбниками, грабіжниками, ордою, колоніалістами (і чинили з ними відповідно), але ніколи братами!!! Кожен має свободу вибору, дій, думок, совісті, віросповідання, але ту свободу, яку нав'язують нам, завжди називали ворожим свавіллям і насильством. Як може бути рівним тому хто розбудовує власну країну той, хто прибув на все готове і паразитує на тілі цієї країни? Відповім: НІЯК!!!
Плінтизмократія назвавшись демократією, як зозуленя, вже давно викинула останню з гнізда і править під її іменем народами, а ті, осліплені і збиті з пантелику, коряться їй, бо приймають її за свою матір-демократію. Плінтизмократія вже поставила на межу БІОЛОГІЧНОГО виживання цілі нації – французів, німців, італійців, росіян. На черзі Україна???
Тільки тоді коли корінна нація стане панівною і встановить у своїй країні дійсно демократичні порядки у їх споконвічному, чистому, первозданному вигляді буде встановлено справедливість для  всіх її мешканців.

Слава Нації!!!

Ярема Галайда

вівторок, 14 червня 2011 р.

135 податків і зборів – Україна поставила світовий антирекорд

ДПА

Поки українські підприємці намагаються щось довести владі, аналітики Світового банку оприлюднили свіжу глобальну доповідь «Податкові платежі — 2011». Ці висновки вражають невідповідністю, доведеною фактами, того, куди рухається у податкових реформах світ, а куди — наша держава.

За даними Світового банку, кількість платежів українських підприємств і громадян до бюджету є найбільшою у світі!

Звіт охоплює 183 країни і дає можливість порівняти податкові умови провадження бізнесу в цілому світі. Ми спеціально розшукали цю понад стосторінкову доповідь у базі даних Світового банку.

«Попри економічний спад, процедура сплати податків стає дедалі легшою у цілому світі. З 2006 року 60% країн внесли значні зміни, щоб платити податки стало простіше. Притім 40 економік домоглися значних реформ торік», — стверджується у доповіді.

З 2006 року податкові платежі зменшилися в середньому на 5%, час, необхідний для провадження звітності, — на тиждень, а кількість платежів майже на чотири, — підрахували аналітики Світового банку.

Порівняння України щодо конкретних показників із більшістю країн просто вражають. За простотою процедур сплати податків ми на 181 місці серед 183 вивчених СБ держав!

Вище від нас в останній десятці латиноамериканські й африканські Ямайка, Панама, Гамбія, Болівія, Венесуела, Чад, Конго, а нижче тільки Центральноафриканська Республіка та Білорусь.

У першій же десятці за простотою сплати Мальдіви, Катар, китайський тепер Гонконг, Сингапур, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Ірландія, Оман, Кувейт та Канада.

Інші показники теж свідчать: поширене у світі уявлення про процвітання арабо-мусульманських країн тільки завдяки нафті є надто поверховим. Не тільки природа, а уряди цих держав роблять дуже багато для того, аби світовий капітал ішов туди зі своїми проектами. На відміну, скажімо, від України, яка дожилася до світового рекорду за кількістю податків і зборів — 135! За цим показником знущання з підприємців наша держава «заслужено» посіла останнє, 183-тє місце.

А хто ж зовсім не морочить людям голову «розмаїттям» способів узяти їхні гроші? Не повірите, якщо в нас 135 податкових платежів, то у Швеції — лише два!!! У Гонконгу, Катарі й на Мальдівах — по три. У Норвегії є чотири такі канали викачування грошей до державного й місцевих бюджетів, у Сингапурі — п'ять, Мексиці та Східному Тіморі — по шість, по сім — у Китаї, Естонії, Латвії, Франції та екзотичних країнах Маврикію і Кірибаті.

За часом, який підприємства і підприємці в середньому витрачають на провадження податкової звітності та сплату податків, ми виявилися на 174-му місці — 657 годин на рік! Отже, у цьому пункті в України «прогрес»: десятку найгірших у світі ми не замикаємо, а очолюємо. Нижче від нас Мавританія (696 годин), Чад (732), Білорусь (798), Венесуела (864), Нігерія (938), В'єтнам (941), Болівія (1080) і Бразилія (2600).

Натомість зовсім не відбирає у підприємців час податкове адміністрування на Мальдівах. Інші члени клубу найкращих у цій номінації держав такі: Об'єднані Арабські Емірати (12 годин на рік — у 55 разів менше часу, аніж в Україні), Катар і Бахрейн (по 36 годин на рік), Багами і Люксембург (58 і 59 годин, відповідно), Оман (62), Швейцарія (63), Ірландія (76), Сейшели (76) і Саудівська Аравія (79).

понеділок, 6 червня 2011 р.

Мирослав Симчич — Рука Божої кари.

Мирослав Симчич
Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах воїнами УПА було знищено зведену дивізію НКВД разом з її командувачем — генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє «геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій чеченського та інгушського народів у лютні — березні 1944 року і кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так сталося як гадалося… Тут «геройські вертухаї» зіткнулися не з дітьми і старими, яких нікому було захистити, а з Українською Повстанською Армією і  з одним з легендарних її старшин — сотником Кривоносом (Мирославом Симчичем).

Треба відзначити, що генералові Дергачову на додачу до прибулого з ним полку злочинців, в Прикарпатті були придані сили 31, 33 і 87 прикордонних загонів та сили місцевої міліції. Таким чином була створена зведена дивізія НКВД, яка заходилася активно боротися з бандерівським рухом. В грудні 1944 перед цією бандою було поставлено задачу захопити селище Космач  і знищити курені і сотні УПА, які дислокувались у цьому районі.

5 січня 1945 року частини цієї дивізії, складені з прикордонників, почали наступ на Космач, з якого бійці УПА вийшли, щоб уникнути кровопролиття серед мирного населення. Виконавши задачу, прикордонники зайняли оборонні позиції на околицях Космача, а у селище вдерлись горлорізи Дергачова. Вони зчинили і місті справжню різанину, грабіж і гвалтування. Тобто, зайнялися, звичною для них з часів Криму та Кавказу, бандитською справою.

В цей час у лісах навколо Космача збирались сили української армії, скликані з прилеглих районів — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», «Гуцульський» і «Перемога», з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута. Всього — близько 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.

Сюди ж рушила і Березівська сотня першого куреня УНС (української народної самооборони), в якій служив командиром чоти Мирослав Симчич, молодий старшина, який на той час вже відзначився у багатьох боях з загарбниками. Дорогою у селі Шипіт ця сотня розгромила батальйон карателів, але в бою було поранено сотника Мороза, котрий передав командування сотнею Симчичу. Так він і став сотником Березівської сотні.

Коли сотня прибула в район Космача, там вже третій день йшов бій з дивізією Дергачова. Повстанці, оточивши з усіх боків містечко, в ночі атакували позиції конвойного полку і прикордонників. Розслаблене безкарними грабунками і насильствами, воїнство Дергачова впало у паніку. У темряві вони відкрили вогонь по своїх же прикордонниках, що тримали оборону з боку лісу, прийнявши їх з переляку за бандерівців. Додало страху і паніки й те, що українські повстанці зуміли дати хибний сигнал ракетами для авіації яку викликали для підтримки енкаведистські бандити. Бомби, що призначалися бандерівцям впали на голови дергачівців. Зазнаючи величезних втрат і не маючи змоги вирватись з оточення, вони були змушені викликати підкріплення.

Генерал Дергачов прийняв рішення особисто вирушити на допомогу із залишками своєї зведеної дивізії. Але радіограми з воланням про допомогу і рішенням генерала перехопила розвідка УПА.
Завдання зупинити енкаведистський резерв було покладено на Березівську сотню, котру посилили 22 легкими кулеметами, однією 23-мм. протитанковою гарматою, двома мінометами та бійцями з сотні сотника Юрка. Всього Симчич мав під командуванням 215 вояків.

Мирослав прийняв рішення влаштувати засідку на дорозі Яблунів — Космач в урочищі річечки Рушір. Ця операція в майбутньому увійде в усі підручники бойової підготовки партизанських з'єднань, як зразок організації засідок в гірській місцевості. Її вивчатимуть бійці Че Гевари, Дудаєва, Хо Ши Міна.

Бійці Мирослава Симчича розібрали міст через річку Рушір, а самі зайняли ретельно замасковані позиції обабіч дороги таким чином, щоб противник потрапив у вогневий мішок. Два кулемети було винесено далеко вперед для того, щоб вони мали змогу обстрілювати хвіст ворожої колони і не дали можливості для втечі.

Позиції були зайняті повстанцями з вечора 7 січня. А на світанку до зруйнованого мосту прибули 12  (за іншими даними — 15) вантажних «студебеккерів» вщент забитих карателями. Серед тих «студебеккерів» рухалась легкова автівка з генералом Дергачовим. Сніг, що випав вночі, запорошив сліди і ще краще замаскував позиції бійців сотника Симчича. Вислана Дергачовим розвідка не змогла викрити засідку.

Дергачівське вояцтво посипалось з автівок і почали шикуватись для переправи через потік. В цей момент сотником Симчичем було подано команду: «Вогонь!!!». Кара Божа, а може й Аллаха наздогнала катів вайнахів, кримських татар і українців в урочищі Рушір.

Поранений в цьому бою, Мирослав Симчич стікаючи кров'ю продовжував керувати боєм поки не знепритомнів. Командування взяв на себе сотник Юрко.

В ході двохгодинного бою практично вся колона була знищена кинджальним вогнем кулеметів і артилерії народних месників. За відомими даними в цьому бою загинуло 376 енкаведистів, ще 53 померло від ран і обморожень у шпиталі. Загинув і сам сумнозвісний кат генерал Дергачов. Результатом цього бою стало, також, повне знищення зведеної дивізії НКВС у Космачі, котра так і не дочекалась допомоги.

Сьогодні Мирослав Симчич проживає у своєму рідному селі Вижній Березів біля Коломиї. Цього року він відзначив своє 88-річчя. 32 з половиною роки з них він провів у більшовицьких в'язницях та концентраційних таборах. Крім цього бою він провів в цілому 42 бої, з яких виграв 40, а два закінчились «у нічию».

Легендарний герой України, якого можна сміливо вважати і національним героєм-месником  чеченців, інгушів та кримських татар, всім своїм життям показав майбутнім поколінням приклад незламної віри у перемогу справедливості і торжество національної ідеї. Він став наочним прикладом того, як має бути покаране Зло!!!

За нашу і вашу свободу!!!
Ярема Галайда

До теми: Мирослав Симчич - Кривоніс

пʼятницю, 3 червня 2011 р.

Споживчий кошик українця виявився гіршим, ніж пайок військовополоненого у 1941 році

106 грамів хліба, 5 грамів сала і 25 грамів ковбаси, півтора стакана молока та 250 грамів картоплі на день, пара шкарпеток та колготок на рік, одна пара білизни на 5 років – це не тюремні норми, а рекомендований державою так званий споживчий кошик для українців.

У світі існує два види прожиткового мінімуму: соціальний, що враховує культурні потреби населення, та фізіологічний, необхідний для фізичного виживання людини (споживчий кошик). Останній розробляли на випадок війни з розрахунку норм харчів про продуктових картках.

Виходить, Україна досі живе у тяжкі воєнні часи. Для порівняння, у 1941 році пайок для німецького військовополоненого, що утримувався у сталінських таборах, був майже удвічі більшим - 600 грам. У перерахунку на день, німецьких полонених під час війни годували так, як українців хочуть нагодувати у мирний час за 66 років після війни.


Можна порадіти за те, що в продуктовому мінімумі українців є пів'яйця на день і молоко, чим німців обділили. Також населення повинно отримувати, на думку влади, на 35 грам більше солодощів, ніж німці в дні війни. Хоча в пайці полонених, на відміну від загальноукраїнського кошика, були присутніми ще й борошно, томат-пюре, а в кращі часи і горох, квасоля, сухофрукти та кава.


Мабуть, і одягали їх не гірше, ніж українців сьогодні, бо, скажімо, чоловічі зимові черевики за споживчим кошиком можна придбати раз на 12 років. На 8 років нашій людині має вистачити одного пальта.


Як заявив заступник міністра соціальної політики Надрага, держава пішла на зустріч громадянам, збільшивши норми споживання аж по 60 позиціях переліку з наявних 432. Профспілки та представники громадської експертизи, з якими узгоджували новий обов'язковий набір, наполягали на більш суттєвих змінах, але на ці благі наміри грошей у бюджеті не вистачило.


Скажімо, в Англії у споживчий кошик закладено шампанське та пиво, а ще МР3-плеєр з музичними записами. Крім того акустична гітара і великий перелік товарів для дому, включаючи дверні ручки та витрати на садівника. Кошик США передбачає витрати на тютюнові та алкогольні вироби, витрати на освіту, мобільний та комп'ютерний зв'язок. А французи заклали у свій споживчий кошик навіть витрати на відвідування перукарні, купування лаків для волосся, гелів для душу та інших численних косметичних засобів, без яких сучасне життя неможливе. Крім цього передбачені кошти на няню для дитини, апарати для виправлення зубів, оренду автомобілів, проїзд на таксі, а також їжу для котів та собак.


Виходить, за світовими стандартами, чим повніше кошик відображає вимоги часу, тим багатша країна. Лише українці не відчувають цієї динаміки, живучи за стандартами воєнних часів минулого століття.


АРАТТА 

четвер, 2 червня 2011 р.

ДЕМОКРАСТІЯ-ТОЛЕРАСТІЯ-ЛІБЕРАСТІЯ. Комісія ООН запропонувала узаконити наркотики

Практична толерастія толерантность
Глобальна комісія ООН прийшла до висновку, що легалізація наркотиків у всьому світі і припинення кримінального переслідування наркоманів будуть нібито ефективніші, ніж війна проти розповсюдження наркотичних речовин.

До складу комісії увійшли колишній генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Кофі Аннан і колишні президенти Мексики, Колумбії і Бразилії.

У доповіді затверджується, що боротьба з наркотиками призвела лише до посилення наркоторгівлі і організованої злочинності. При цьому вона обходиться платникам податків в мільйони доларів і забирає життя тисяч людей.

За даними ООН, вживання опіумомістких засобів зросло з 1998 по 2008 рр. на 35%, кокаїну — на 27%, маріхуани — на 8,5%.