середа, 22 липня 2009 р.

Той, хто навчив папуасів української

Микола Миклуха-Маклай
Микола Гоголь, нещодавній ювілей якого викликав цікаву й подекуди навіть змістовну українсько-російську дискусію, лише одна з сотень постатей, яких Україні було б дуже жаль віддати.

Ще більш колоритною постаттю, ніж Гоголь, є видатний мандрівник Микола Миклуха-Маклай, чергова річниця народження кого минула 17 липня. Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.

Старші читачі пам'ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.

Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.

Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.

Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух отримав теж героїчно. Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен. Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.

Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його. Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. За український патріотизм батька та його зв'язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.

Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо. Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".


Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.

Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе. У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше. Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова. Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.

Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів –швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".

Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай. Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці. Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.

Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо. Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв'язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.

Олександр Палій, історик

Джерело: УП

четвер, 16 липня 2009 р.

СКАНДАЛ! Російські ракети, що перебувають на озброєнні Індії, виявилися бракованими

Кацапська дута потуга
Майже половина ракет класу «повітря-повітря» російського виробництва, які стоять на озброєнні ВПС Індії, виявилися бракованими.Як відзначає газета «Індіан Експрес», йдеться про керовані авіаційні ракети середньої дальності. Вони використовуються як озброєння індійських бойових літаків.Закупівлі цих ракет почалися в 1996 році. Висновки про наявність дефектів були зроблені за наслідками випробувань і оглядів. Під час цих випробувань ракети або не наводилися на цілі, або ще на етапі перевірок на землі визнавалися непридатними до експлуатації через свій стан.



Джерело: КЦ

середа, 15 липня 2009 р.

Знайдено безцінну історичну пам’ятку – україномовний варіант Конституції Гетьмана Пилипа Орлика


Молодий київський історик Олександр Алфьоров (Інститут історичної освіти, Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова), працюючи взимку 2009 р. в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва, фонд «Дела о Украине»), розшукав єдиний відомий на сьогодні україномовний варіянт Конституції гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. Вона була прийнята в екзилі на зборах козацтва біля містечка Бендери (нині Молдова). Раніше Конституція Гетьмана Орлика була відома лише у латиномовному варіанті і переписах. Тепер можна говорити, що тривалий час україномовна копія Конституції Орлика таємно зберігалася на Запорізькій Січі, аж поки разом із іншими документами не була вивезена російськими військами після її зруйнування 1775 р.
Унікальність цієї Конституції полягає в тому, що її вважають першим у світі документом, у якому викладено положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статтей, а українську державу названо Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з Конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парляменту), яка мала б засідати тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову. Виконавча влада покладалася на гетьмана й Раду генеральної старшини, а судові питання передавалися на розгляд Генерального суду. Передбачалося також дотримання місцевого самоврядування згідно з нормами міжнароднього («Маґдебурзького») права, яке почало урізатися представниками царської адміністрації. Таким чином, українська Конституція 1710 р. випередила відомі пізніші конституції США (1787), Франції (1791) і Польщі (1791) і, хоч і не була впроваджена через несприятливі політичні обставини, засвідчила проґресивні наміри козацької еліти.
Разом із Конституцією знаходиться Акт присяги гетьмана Пилипа Орлика на Євангелії, в якому він клянеться в непорушності прийнятого закону, та грамота короля Швеції Карла ХІІ, у якій він визнає законним обрання Пилипа Орлика гетьманом, як і саму Конституцію. Тут же долучено лист Карла ХІІ до кошового отамана Січі Якима Богуша, в якому король запевняє січовиків у продовженні війни проти Москви.
Конституція написана староукраїнською (руською) діловою мовою, якою користувалися на початку ХVIII ст. На полях знайденого документа зроблено російський переклад багатьох слів, що вказує на проблематичність сприймання цієї мови в тодішній Московській державі.
Як зізнався пан Алфьоров, копії документів, які він віз із Москви, ледве не були вилучені на кордоні російськими митниками. 18 червня 2009 р. дослідник урочисто передав знахідку до Музею гетьманства у Києві і провів прес-конференцію. Конституція вже стала часткою експозиції «Пилип Орлик — автор першої Конституції України». Знайдену Конституцію планується незабаром видати, а лист Карла ХІІ до січовиків скоро вийде у двомовному (англійська і українська мови) українсько-швецькому збірнику, присвяченому виставці «Україна–Швеція: на перехрестях історії».
Історична знахідка стало можливою завдяки фінансовій підтримці Програми дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій Альбертського університету. Діяльність Програми фінансується з фонду, створеного в 1987 р. Дарією Муцак-Ковальською та Михайлом Ковальським з Торонто. Спрямована на відродження і підтримку українських студій на зрусифікованому Сході України, Програма включає підтримку Східного інституту українознавства ім. Ковальських при Харківському університеті ім. Каразіна, Батуринського археологічного проєкту, щорічного конкурсу студентських наукових робіт, надання дотацій науковцям та видання журналу Схід–Захід.

Канадський інститут українських студій

Фото: Олександр Алфьоров презентує Конституцію Орлика 1710 р. у Музеї гетьманства (директор музею Галина Ярова ліворуч) (фотографія Віктора Крука).

Джерело: Тернопільська правда, Сварга

середа, 8 липня 2009 р.

ФОТО. Чигирин. Суботів.

Чигирин. Вид на замкову гору з боку музею.

Чигирин. Мамай.

Чигирин. Музей. Бойові козацькі сокири. Що означають засічки - знає кожний військовий...

Чигирин. Музей. Копія Гетьманського бойового прапора Хмельницького (оригінал у Швеції) 

Чигирин. Музей. Кахлі 17ст. з трипільськими та сколотськими мотивами та тризубом. 

Чигирин. Музей. Козацька броня.

Чигирин. Замкова гора. Вид зі стрільниці бастіону Дорошенка.

Чигирин. Вид з замкової гори.

Чигирин. Замкова гора.

Чигирин. План замку Патріка Ґордона 17 ст.

Суботів. Іллінська церква Гетьмана Хмельницького 1653р.