Принцип забороненого плоду

Україна і толерантність

Інтрига ситуації в Україні носить природній характер. Чим сильніше пружина стискається, тим потужніше і швидше випрямляється. Дія породжує протидію. Революція породжує контрреволюцію. Тиск феодалів породжує протидію активної частини трудового населення. Відсутність протидії в умовах України обумовлена генетичною виснаженістю корінного етносу, який відчув на собі протягом ХХ століття селекцію двома світовими війнами, голодом 1921-22/1946-47 років, геноцидом 1932-33 років, за які жоден з організаторів та виконавців не був покараний. З останнього факту, цілком можливо, будуть зроблені відповідні практичні висновки.

Тривалість генетичного виснаження обумовлена фактором часу. Феодальні нащадки організаторів та виконавців злочинів проти трудового народу України, не відчуваючи належного спротиву, збільшують градус тиску, адже лише методом активізації економічно-психологічного виснаження в карально-репресивному режимі зберігається тотальний суспільний контроль. Інформаційне зомбування генетично і морально виснаженого населення покликане унеможливити його спротив. Циклічність інтервалів між спалахами корегується при цьому волею Всевишнього.

Підставами грандіозних змін стають навіть побутові причини. Погана поведінка дрібного елітного хама Чаплинського породила феєрію під назвою Хмельниччина. Хто дасть гарантію, що завтра вкотре витримають наругу нерви  викинутого феодалом на вулицю сталевара, тероризованого бандою чергового лозинського селянина чи втомленого від зневіри безквартирного офіцера? Історія констатує доконаний факт – ніхто такої гарантії дати не може. Є чаплинські-лозинські – є хмельницькі-залізняки. Нічого дивного в тому, що феодальний кагал чаплинських-лозинських прагне морально і фізично ліквідувати потенційних хмельницьких і залізняків, немає. Більше того – це нормально, адже феодальне поголів’я має посилений інстинкт самозбереження з огляду на бажання скористатися награбованими матеріальними благами за період  власного фізичного існування.

Розуміння природи речей привносить елемент байдужості. Проте байдужість багатогранна, і далеко не завжди статична. Пекельний коктейль ненависті, огиди і байдужості як наслідок непопулярних реформ. І побутовий конфлікт, що здатен, як свідчить наша історія, породити цунамі. Бо непопулярні реформи не потрібні – потрібні реформи популярні. Непопулярними реформами окупанти називали Голодомор.

Новий феодалізм базується на крадіжках в особливо великих розмірах. Процес розкрадання започаткований т.зв. «перестройкой», ініціатором якої була Комуністична партія на чолі зі своїм Генеральним секретарем М.Горбачовим. Хто і якими каналами підкинув цю ідею комуністам не суттєво, проте на слід пошуків вказують і профінансований запломбований вагон ліваків-екстремістів навесні 1917 року, і етнічна одноманітність керівних органів лівоекстремістських політичних партій, і оперативне перевтілення партійно-комсомольського активу на недоторканих банкірів-депутатів. Хіба не цікаво дізнатися, де і ким нині працюють онуки кагановічєй-хатаєвічєй? І на якій, власне, підставі? Коріння нового феодалізму – буржуазно-комуністична єресь нащадків, посібників та поплічників організаторів і виконавців Голодомору. Це ключовий момент того, що відбувається.

Нові феодали розуміють – контроль над минулим дозволяє контролювати сьогодення. З цієї причини  ліквідований національний кінематограф і загнана в гетто українська книжка. Художні фільми про героїчне минуле українського народу за визначенням становлять небезпеку для нових феодалів, адже являють собою пряму аналогію, стаючи таким чином керівництвом до дії. Остаточне вирішення хазарського питання Святославом, Хмельниччина, Коліївщина, боротьба за самостійність у ХХ столітті – всі ці актуальні теми є табу для залишків кіновиробництва, штучно спрямованих в бік серіальної обслуги. Історія України заборонена. Заборонена історія України – заборонений плід, що має властивість притягувати. Очевидний попит втомленого бидлогламуром суспільства на праву справу сигналізує – з кожним днем термін, відведений провидінням на генетичну реабілітацію корінного народу, спливає.  Процес неминуче наближається до логічного завершення, що стане стартом швидкого – бо позбавленого нікому не потрібних інтелектуальних розмірковувань - повернення до витоків. Все очевидно, і це добре, бо економить час.

Тому і не потрібна революція. Революція – руйнація. Революція – це те, чим займаються нові феодали, руйнуючи ландшафтні старожитності з метою побудови спа-салонів і суші-барів. Різниці між революційними бланками-бронштейнами та їхніми нащадками, поплічниками і посібниками немає. Як ті, так і інші байдикували на гламурних закордонних курортах, а народ в цей час працював і воював.

 Термінологія карбує реальність. Революція – ліберальний проект. Натомість правий – від слова «правильний», а не від розташування лавок в конвенті наприкінці ХVIII століття. На кожен напад є самозахист, на кожну революцію – контрреволюція. Трудовому народу  потрібна хороша зарплата, цікава праця, повернення до великодержавного статусу Київської Русі як відновленої ядерної держави, домашній затишок і яскраві радісні видовища, базовані на збереженні расово-культурної ідентичності свого роду. Хто проти? Феодали та їхня агентура. Тому, в принципі, персональна  ідентифікація феодалів, які розікрали землю, ліси, лани, санаторії, дитячі табори відпочинку, пляжі, озера і мальовничі галявини, не обов’язкова. Персональна відповідальність = колективна відповідальність. Часи написання розлогих текстів відходять в минуле. Актуальними стають інструкції та директиви.  

Ф.Крюгер

Джерело: Княже Місто