вівторок, 11 вересня 2012 р.

Полковник Василь Андрусяк (Грегіт-Різун) ЯК ПЕРЕМАГАТИ


Визволений із закритих архівів лаконічний підручник командира Різуна (полковника Василя Андрусяка) є живим свідченням високого рівня української військової думки, її внеском у світовий досвід.

«Як перемагати» — це фактично бойовий статут УПА, а статут, як відомо, «писаний кров’ю» і робить із озброєних людей боєздатне військо.

Зрештою, основи успішної партизанської війни ніколи не слід вважати виключно історичною пам ‘яткою, тим більше, коли вони стосуються наших реалій і нашої ментальності.

Тарас Прохасько
Книжка надана ГДА СБ України в м. Івано-Франківську
© Видавництво «Лілея-НВ», 2010

ЗМІСТ
I. Спецзавдання двох чи трьох стрільців у селі
ІІ. Постій роя в селі
ІІІ. Постій чоти в селі
IV. Постій сотні в селі
V. Випадкове квартирування рейдуючої чоти
VI. Таборування чоти в лісі
VII. Оборона в лісі та прорив з оточення
VIII. Наскок на село і бій в місцевості

Повстанцям, що полягли на Полі Слави, і тим, що в рядах УПАрмії — присвячую

І. СПЕЦЗАВДАННЯ ДВОХ ЧИ ТРЬОХ СТРІЛЬЦІВ У СЕЛІ
В жодному випадку одному стрільцеві невільно йти самому лісом чи селом зі спецзавданнями. Йде щонайменше 2-3 стрільці. Перед входом в село один стрілець залишається на 200-300 м від хат, а другий йде до крайньої хати провірити, чи нема ворога, Коли перевідає, стягає оставшого знаком чи свистком, а тоді вдвох йдуть до наміченої цілі. Входячи в хату, один з них стає на стійці, а другий полагоджує справи. Коли заквартировують вдень чи вночі в хаті, то один спить, а другий вартує. Ніколи не говорять — хто вони, чого прийшли, та з якої групи. Повинні бути зв’язані з місцевою цивільною розвідкою. Повстанець в хаті на спочинку не роздягається до білья. Не можна йому знімати зброї з пояса, або щоб зброєю бавились цивільні, не дозволить себе впоїти чи встрявати в жіноче товариство. Якщо два стрільці йдуть загроженим тереном, де сподіваються що ворог є, а не можуть його вислідити, тоді держаться один від одного на зорову віддаль (залежно від терену), і тим самим викличуть ворога. Ворог, замітивши їх, стрілятиме. Один може бути вбитий чи ранений, а другий все-таки має змогу вернути та повідомити свій відділ про ворога і вислід завдання.

ІІ. ПОСТІЙ РОЯ В СЕЛІ
Входячи з роєм у село, ройовий зупиняється з роєм під лісом, в укритті. В першу чергу висилає стрільців у село на розвідку. Якщо ворога нема, тоді закритим тереном (ровом чи яром) сходить до крайніх хат, залишаючи (під лісом), там, кудою думає виходити, одного стрільця. Займає (крайню) хату або дві собі сусідні. З одною ланкою квартирує ройовий, а з другою його заступник. Під хатою виставляє стежу. Стрільці до деякої міри в поготівлі.

Якщо ворог надходить або оточує село, стійковий під лісом повідомляє рій знаком, або свистком, а найкраще пострілами, умовленими наперед. Рій в одній хвилині в бойовій готовності. Виходить непомітно з хати та закритим тереном прямує в безпечне місце.
Якщо розвідає, що ворога небагато, тоді з укриття сильним збірним вогнем вдаряє по ньому та нищить, старається забрати трофеї і в бойовому порядку відходить.

III. ПОСТІЙ ЧОТИ В СЕЛІ
Входячи на постій в село з чотою, чотовий зупиняється з чотою в укритті перед селом, обеспечується стійками, а рій висилає в село на розвідку та для приготовлення квартир. Рій іде в бойовому порядку. Передні розшуки на зорову віддаль, зв’язковий, кулеметна ланка, опісля ройовий, стрілецька ланка, а в кінці заступник. Коли в село є два підходи, тоді ройовий з одною ланкою йде одним входом, а його заступник з другою ланкою другим входом. Загрожені входи забезпечується заставою. Сам розпитує перехожих про ворога, та в бойовім порядку підходить до крайніх хат, зоставляючи у віддалі 100—200 м на становищі кулемет, та розвідує про положення. Буває, що в одній з крайніх хат є сексот, який пильно поінформує про ворога. Тому ройовий для більшої певності розвідає в декількох хатах. Впевнившись, що ворога в селі немає, залишає стежу з двох стрільців на відтинку квартир чоти, а сам з іншими йде приготовляти квартири для чоти та чотового, який перебуватиме все при однім з роїв — в середині роїв.

Чота не може займати для квартирування цілого села, бо не зможе його і себе оборонити в разі бою. Тому підшукується відтинок, пригожий для квартирування та відходу (поруч з лісом, добрим яром і т. д.).

Піднайшовши квартири, ройовий з одною кулеметною ланкою охороняє найбільш небезпечне місце на віддалі 200-300 м від чоти, а другою ланкою забезпечує місце відходу чоти в разі потреби. Якщо немає двох кулеметів, то кулемет дається в більш загрожене місце, а друге місце забезпечується крісами та автоматичною зброєю. Від застави до застави ходить стежа з двох, трьох людей. Перед кулеметним становищем ставить ройовий зорця у віддалі до 100 м. Зорець (підслух) мусить мати далековид. Коли зорець завважить ворога, тоді алярмує кулеметну ланку та сам непомітно біля неї залягає. Буває, що ворог скорше побачить нашу заставу, а побачивши, старається її обійти. Тому застава не повинна нікого випускати в того відтинку, де квартирує чота, бо між перехожими бувають сексоти, які можуть ворога перевести через застави. За безпеку чоти відповідає ройовий чи комендант застави.

Перевіривши всі заходи забезпечення, стягає ройовий чоту на постій. Після того ройові ставлять алярмових під кожною хатою своїх роїв, а на відтинках роїв — стежі. Стежі ходять так, щоб ніхто їх не замітив, а вони бачили все навколо себе. Чотовий віддає останні накази ройовим: зазначує місце збірки в разі ворожого нападу, алярмову площу, проводить перекличку та зачитує порядок дня. Назначає інспекційного, який контролює заставні стійки (коменданта застав).

Буває так, що цивільне населення доносить, що з котрогось напрямку надходить ворог, причому звичайно застрашує про велике його число. Тоді треба добре розвідати про чисельність ворога і якщо це число не перевищує чоти, і якщо є дані, що підмога ворогові скоро не наспіє (далеко від району), тоді чотовий рішається вдарити по ворогові. Задля забезпечення чотовий залишається там, куди думає відходити, а сам робить засідку. Ніколи не втікає з села панічно перед ворогом. Коли чотовий має відвагу заквартирувати в даному відтинку, то нехай має відвагу охороняти його. Якщо сили ворога є переважаючі і дальше ведення бою було б недоцільне, тоді чота зорганізовано, в бойовому порядку відходить.

Ні в якому разі чота не може квартирувати в селі тиждень, або більше, це вже було б безділля. Партизанам пробачають, якщо вони відпочиватимуть день чи два, але дальше повинні самі за ворогом шукати, якщо його немає.

IV. ПОСТІЙ СОТНІ В СЕЛІ
Щонайменше годину перед приходом сотні перша чота входить бойовим порядком в село, де мала б заквартирувати сотня (гляди — постій чоти в селі). Чотовий вибирає праве або ліве крило села та квартири для сотні, приготовляє між чотами квартиру для сотенного враз з його почотом. На роздоріжжя в селі чотовий висилає заставу в силі одного роя. На тому шляху, куди мали б в разі чогось відходити ставить заставу, в силі одної ланки (евентуально роя). Від застави до застави ходить стежа силою 2-3 чоловіка. На передпіллі застав в лісі чи іншому закритому терені залишаються стежі у віддалі 2-3 км. Рівнож посилається розвідки силою 2-3 людей до сусідніх сіл. Добре було б, щоб така розвідка їхала на конях. Убезпечивши добре місце квартири, чотовий посилає гінця на ту дорогу, кудою марширують чоти разом зі сотенним. Гінець вручає записку від чотового, в якій звітується про положення в селі і залишається коло сотенного. Вмаршировуючу сотню здержують застави першої чоти, і по розпізнанні голосяться тощо. Щоби чоти довго не крутилися по хатах, на них чекають два стрільці з першої чоти, які розпроваджують їх по призначених квартирах.

Сотенний, зайнявши квартиру, скликає всіх чотових на нараду. На нараді обговорюються завдання на другий день, визначає алярмову площу в разі заскочення, місце збірки в разі евентуального розбиття, встановлює клички та умовлені знаки: якщо таких дотепер не подано. Обговорює евентуальний відмарш при допомозі мапи та узгіднює всі інші відповідні завдання: (завдання, власні сили і стан, відомості про ворога, спосіб переведення, дальший намір). Зв’язкові від трьох чот мусять знати, де чотові квартирують, щоб в разі відмаршу чи негайної їх потреби могли їх скоро стягнути, зглядно повідомити. Службовий чотовий не спить, а перевіряє застави. Найкраще, щоб сотенний квартирував разом з одним з чотових. Інші формальності постою — як в роті.

Коли сотня рано виходить в ліс для замаскування свого побуту, то не відчалюється дуже далеко від села, але ближче, щоб в разі появи ворога в село можна було скорим підтягненням з лісу зробити засідку. В селі не залишати ні ранених, ні хворих, ні «маркірантів», а при відході забрати всіх. Хворих і ранених можна відставити конспіративно, до іншої місцевості, де цього дня не квартирувалося.

V. ВИПАДКОВЕ КВАРТИРУВАННЯ РЕЙДУЮЧОЇ ЧОТИ
Коли чоти йдуть в рейд по наміченій цілі, сотенний дає чотовим відповідні поручення (куди мають рейдувати, що мають зробити та коли мають вернутись до сотні чи куреня — до місця збірки). Подає чотовому свій зв’язок, а чотовий рівнож встановлює свій зв’язок, де б він не був, умовлені знаки, ба навіть записку кличку. Чотовий, виходячи з табору, не каже стрільцям, навіть ройовим, куди і чого йдуть. В таборі не залишають жодних речей, що зраджувало б їх таборування. В найближчому селі можна навіть замовити вечерю чи снідання, а по них не прийти, стрільців нагло зібрати і повідомити про відхід.

Чота відходить непомітно, через села, знайомі повстанцям, щоб змилити сексотів про свій напрям. Зустрічних перехожих під час вимаршу вночі не залишати. Можна їх брати з собою, придержати день та, змінивши напрям, рейду, відпустити. Евентуально розпитувати про зовсім противну дорогу, щоб змилити свій напрям. На день перед рейдом чотовий висилає трьох найкращих розвідників по лінії рейду для ведення розвідки. Умовляє з ними місце зустрічі, де мають на нього чекати. Чотовий має в плані кілька доріг до наміченої цілі, а вирушає в найбільш безпечну дорогу. Розвідка, вислана чотовим, в найближче місце квартир чоти, не входить з цивільними в балачки, ке сміє казати, з якої групи тощо, Вона в’яжеться з харчовим (якщо такий є), заготовляє харчі, при тім назначує, коли мають вони бути, але не каже, що прийде відділ, щоб в селі не знали, чи харчі треба кудись везти, чи хтось по них прийде. Якщо немає в селі харчового, то харчі заготовляє чота сама, прийшовши в село. Відповідальним за прохарчування робить чотовий звичайно голову «сільради».

Якщо захопить відділ день, а це літо, то чота може перебути день в лозах, густих корчах, високих травах, — одначе мусить туди заходити розстрільною, а не стрілецьким рядом, щоб не робити слідів. Якщо можливо добитися до більшого лісу, то ще краще. Повстанці все мусять уважати на правила забезпечення. Розвідку залишає чотовий щонайменше 2-3 км від місця свойого постою, а також обезпечує чоту на постою. По харчі сходить чота сумерком.

В міжчасі веде розвідку відносно удару по ворогові, на другий чи третій день. Ворога б’є ненадійно, наглим скоком з ліса. Вночі робить засідку при шляхах, чи планує напад на ворожий осідок. Вдаряє нечайно, скоро, не зв’язується з фронтальним боєм. Бити ворога не тільки ніччю: якщо пригожі умови до ведення бою днем, то ці умови треба використати. Після бою, якщо місце постою розконспіроване, скоро полишає дане місце, милить ворога, що йде ніби в ліси, а може податися в лози (залежно від терену) та перебути даний час, відповідно замаскувавшись. Якщо зводить бій вночі, то чотовий мусить так його повести, щоб ще до світанку відійти (коли терен не пригожий, а в сусідстві є районні осідки, що можуть надіслати скору підмогу ворогові).

Чотовий мусить бути чуйний та хитрий до тієї міри, щоб ворога все заскочити, а не щоб ворог його заскочив. Ініціатива мусить бути в нього в руках. Мусить вміло маневрувати тереном, де найменше ворог його сподівається (ровами, полями, корчами — навіть щоб не було близько якогось ворожого осідку. Ворог буде здезорієнтований).

Пізньою осінню та зимою чота переважно квартирує в селах, які є в сусідстві великих лісів. Заквартирувавши в селі, обезпечується, веде навкруги себе розвідку. На випадок заскочення відходить до лісу, і то в його глибину. Зимою ворог може за слідами переслідувати чоту, тому треба йти вглуб лісу так, щоб ворога придержати до сумерка (короткі дні, довгі ночі), а вночі відбитися щонайменше 15-20 км, або в інший район.

VI. ТАБОРУВАННЯ ЧОТИ В ЛІСІ
Чота не є аж такою самостійною одиницею, щоб могла розтаборуватися в лісі так, як сотня чи курінь. Замало людей в неї для подібної забезпеки. Коли прийдеться квартирувати чоті в лісі, підшукується місце під табор недалеко села (3-4 км) з відповідним джерелом води. Для добра забезпеки, чотовий не розтаборується над більшою річкою, бо звичайно понад річку ворог шукає партизан. В літі табору не конче будувати, коли є палатки. Розтягається палатки роями, в середньому рої звичайно чотовий. Коли чота не має палаток, то можна зробити відповідне накриття з кори, сіна і т.п.

Найкраще таборувати в долині між гущами і між височинами, тільки не в ярі між високими берегами. Ворог, коли нападе, не так легко кулеметним вогнем може знищити партизан.
Відділ совєтських партизан розтаборувався вдолині між гущами та відповідними горбками. Дві чоті наших повстанців напало на них сплячих. Тому, що вони були вдолині і не можна було підійти до них, вдарено по них з горбів. Партизани втікли, залишаючи тільки ранених. (Липень 1944 р., відділ Різуна в бою з большевицькими партизанами під Тухолькою).

Чому на горбі не є безпечно приміщуватися? Ворог з долини завжди повзком до горба підсунеться, хоч би ми як того горба боронили. Звичайно буває, що ворог наступає в більшій кількості, й тоді в нас є багато жертв.

(Напр: Табір під командою Різуна в квітні 1944 р. містився на горбі, долиною плила річка Луквиця. Большевицькі партизани почали наступ. Стрільці відкрили з горба кулеметний вогонь по большевиках, що стрибками лізли догори без жертв. Треба було відступати: залишено табір лише тому, що він був на горбі.

(Засадничо цей досвід автора суперечить правилам партизанської штуки: коли ти в гірському або різьбленому терені — старайся все бути вище, чим ворог. Так врятувався Ковпак від німецького оточення під м. Делятином. А й сам автор з бою свого куреня на горі Лопаті в дні 8.7.44 видержав цілий день наступи переважаючих сил німців, що втратили зверх 180 вбитими, гори не здобули і вечором відступили до м. Сколе. Власні втрати — 2 легко ранені і табір. — Це, зрештою, залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх моментів, до того ж, в данім випадку йдеться про чоту — примітка редакції).

Розмістившись відповідно, чотовий виставляє 2-3 стійки на віддалі 100— 200 м, переважно по лініях (дуктах). Стійка відповідно замаскована, не зраджує свого побуту, незнаних людей спиняє або не зрадившись пропускає це залежить — ред.). Коли надходить ворог, стріляє до нього, алярмуючи табір. На більш підозрілих місцях чотовий дає кулеметну ланку. Від стійки до стійки ходить стежа силою двох чоловік. В таборі є один алярмовий. Крім цього, чотовий посилає розвідку в найближче село силою щонайменше трьох. Розвідка, перевіривши положення в селі, вертає по наказу. Чотовий наказує площу збірки, а навіть дві, що в разі відлучення когось від групи можна було його стягнути відповідними умовними знаками чи сигналами. В таборі перебувається найбільше один місяць і переноситься в друге місце.

До табору не впускають самі стійки нікого, хіба за дозволом чотового. Стійковий може пустити до табору тих стрільців, які знають кличку, або викажуться посвідкою, що повертають з даної роботи. Командир табору всім стрільцям, які виходять поза табір, дає посвідку. Без посвідки стійковий не дозволяє вийти, ні увійти до табору. Коли трапиться, що стрілець іде з посвідкою з невідомими людьми, то стійковий їх здержує. Стрільця з посвідкою впускає до табору, а незнаних людей задержує при стійці, поводячися з ними як з ворогами або підозрілими: певна віддаль, обернись, евентуально але не завжди — відкинь зброю, — а щойно по дозволі командира може їх пустити до табору. Буває, що невідома для стрільців людина прибуває до табору і з командиром табору обговорює свої справи. Стрільці знають лише його з вигляду. Коли стрілець стоїть на стійці, а знайома людина йде до табору, знаючи навіть кличку, стрілець його без посвідки не пустить, але держить на «цівці кріса» здалека. Чому викриває нас ворог а лісі? Заскакує?

Ми маємо великі жертви і часом так тяжко пробитися? — Бо:

А) Розвідка, коли йде в село, розмовляє з дівчатами, бабами і принагідно один зі стрільців висловиться, яка сила їх в лісі, то знову в романсах з дівчатами або при склянці горілки скаже, яка зброя, а навіть скільки кілометрів до табору і в котрому він місці.

Б) Буває, що стрілець замовить собі у бабуні порядний обід і вона піднесе його в ліс близько табору, друга підійде зі стрільцем аж до стійкового, а він з нею ще там сотий раз прощається, третя, залюблена в чотовому або в сотенному, має такі великі «фори», що прийде до табору.

В) Харчі звичайно підвозять близько табору і замість дядька залишити 5 кілометрів за табором чи прямо не брати нікого з села, то дядько їде зі стрільцями під табір, бо стрілець залінивий відправити сам коні в село. Стрільці самі повинні заготовляти харчі, вночі їх забирати і вночі відставляти фіри.

Що діється, коли багато людей знає про табір? Отже ворог впадає в село, лапає одну з дівчат, що носила їсти, або дядька, що возив харчі, а вони вже приведуть, або точно опишуть, де табір міститься. Коли ворогові ще неясна справа, то він висилає своїх спеців, а ті вже докладно прослідять хто, що, коли, де, як.

Стійковому не можна опускати свого місця зорення, навіть коли побачить ворога, аж поки вистрілить кілька разів до зорога. Бігти в той час, коли ворог є близько, і давати знати голосом, вже є запізно. Ворог в парі зі стійковим вже буде коло табору. Рівнож розвідка, що йде зі села в село, або лісом, коли побачить недалеко табору у віддалі 100-200 м ворога, не може тікати, але обов’язком її є вдарити по ворогові, хоч би він був чисельний.

Примір: І. XI. 44 р. — табір командира Гамалії, Чорний ліс: розвідка на віддалі 1 км від табору побачила ворога, що йшов в напрямі табору, і втекла в іншому напрямі. Стійковий, що доглянув ворога на віддалі 100 м, прибіг, алярмуючи. З його приходом большевики вдарили вже на табір.

VII. ОБОРОНА В ЛІСІ ТА ПРОРИВ З ОТОЧЕННЯ
буває часто, що ворог збирається на облаву і транспортує військо автами в підлісні села. Одних привозять, других знову відвозять, щоб змилити партизан. Буває, що ворог немає відповідної розвідки, заквартировує в котромусь з підлісних сіл, та арештує людей, розпитує їх про повстанців: де містяться, скільки їх. Між арештованими все знайдеться хтось, хто заломиться духово і після того, що знає, подасть деякі дані.

Під лісом кладе ворог сильні застави та висилає розвідки дещо у глиб лісу. Така розвідка має за завдання шукати слідів і взагалі різних познак, які вказували б про присутність повстанців. Напередодні генеральної облави група смільчаків йде дальше вглиб ліса, де сподівається зустріти повстанців, одначе з ними боєм не зв’язується, а тільки розвідує про місце перебування, силу тощо.

Перед приїздом розвідної групи в підлісні села, ворог кидає багато своїх розвідників в убранню звичайних фронтових військ, які йдуть часто без зброї чи зі зброєю та декількома набоями. Такі розвідники — це звичайні собі енкаведисти. Вони поводяться з людьми дуже добре, лагідно, просять їсти та заночувати. Кажуть, що вони втікають з фронту, що хочуть йти в УПА і т. п. При тому ведуть розвідку спільно з місцевою сіткою сексотів чи власну. Часто такі розвідники йдуть в ліс і полонини (в горах). Обсервують терен, сліди, та замітні рухи в лісі. Крім військових розвідників, пускають в розвідку малих хлопців від 14 до 16 літ та дівчат. Дають завдання дістатися до табору повстанського, дати себе зловити, вислідити силу і зброю партизан, та викрутитися від них, по змозі втекти. Після такої розвідки з’їжджаються в підлісні села, випитують людей, та аж тоді роблять намічену облаву на ліс.

Повстанці повинні такі розвідки придержувати, точно допитувати (від них можуть мати всякі дані про плани ворога). На менші залоги під лісом нападати, нищити їх, щоб перешкодити ЇМ в їх цілях.

Буває, що ворог стягне десятикратні сили, заблокує всі підлісні села й увійде в ліс, щоб знайти і змусити до бою, — та по його думці знищити. Коли ворог немає відповідних розвідчих даних, тоді шукає їх сам. Таке шукання вимагає від нього більшого перегрупування сил зі всіх боків лісу. Перед самим «нападом» повстанець зорієнтований, котрого навіть дня ворог увійде в ліс, бо ворог день чи кілька днів перед тим стягає а підлісні села свої сили. Подальше від ліса скупчення ворога є помітне вже навіть тиждень перед нападом.

Коли командир даного відділу в лісі веде добру розвідку і знає все про ворожі рухи, то, не чекаючи нападу ворога день ба навіть два перед сподіваним нападом, виходить в інші ліси, вільні від нападу, а в літі в лази, густі корчі, отверте поле і т. п. Ворог все-таки нападати на ліс буде, бо йде по плану. Щоб «надармо» не відходити, то напередодні свого відходу вдарити на ворога в його рай осідку чи в поблизу лісу на спеціальну залогу, а тоді непомітно відійти.

Буває, що ворог підсуне свої сили так швидко (добрі дороги навколо лісу, районні центри, з яких протягом години може блокувати), що нема вже часу вибратися з лісу, або зорог є вже на тропі і стає нам на п’яти. Тоді треба оборонятись. Напасти на групу в лісі в таборі після доброго її забезпечення, — ворог нагло не може. Командир відділу своєю розвідкою є вже зорієнтований про вхід ворожих сил до лісу. Ворог перекликається поміж собою стрілами, зв’язкує, або стріляє тоді, коли що-небудь побачить. Група є в бойовім поготівлі, не залишає нічого на місці постою, а коли має що, то лишає подальше і замасковує.

Часом сексот чи навіть ворог зорієнтований по слідах або здогадуючись про місце постою відділу — підсувається близько, вдаряє наосліп провокаційним вогнем, щоб повстанці відізвались і тим самим здемаскували своє розположення. Тоді повстанці не встрявають у бій, а непомітно відходять.

Буває, що ворог, обійшовши застави, нагло повстанців обстрілює. У тому випадку не можна скоро відходити, бо настане паніка, але і годі теж з місця обороняти місце постою. Треба з місця постою відплазувати або стрибками відбігти хоч 200-300 м. В точці такого відходу зорганізуватись в бойовий лад і, оскільки цей лад не є поміченим ворогом, відходити дальше, щоб уникнути бою. Якщо ворог біжить навздогін, тоді тил, решти бодай 1/3-тя наших сил, залягає і вдаряє сильним вогнем. Ядро сил міняє напрям, вбік чи попри ворога в його тили (в лісі поле зорення від 10-15 м, так, що 100 м боком попри ворога можна пройти в його готовлене окружне кільце. Таким чином повстанці дуже тихо попри дороги маневрують в боки або в його тили (ніколи там, де ворог хоче).

Буває, що ворог, знаючи про постій групи, окружує її зненацька, і стрільці в паніці втікають, куди їх жене ворог. Тоді завданням командира є податись чимскоріше за втікаючими, в бігу сформувати їх в бойовий лад, не дозволити в паніці відступати, а підчинити своєю рішучістю наказом вдарити по ворогові та відходити планово, змилюючи напрям. Командир ні в якому разі не залишається від втікаючих, щоб самому чи ще з деякими одчайдухами боротися, — а навпаки, — він мусить обов’язково якомога скорше бігти за втікаючими, щоб своїм наказом чи кермуванням охоронити спанікованих від ворожих застав та переслідувань. Чейже ж він є за відділ відповідальний перед своїми зверхниками. Вихований повстанець розуміє, що ніколи йому не вільно залишати при відступі свойого командира позаду. Це саме, коли друг бачить свойого друга в небезпеці і атакованого ворогом, повинен його обороняти. В бою мусить бути солідарність. Повстанець не сміє бути однолюбом, не вільно йому залишити ранених чи знеможених друзів і командирів.

Буває, що ворожа розстрільна вдаряє на повстанців і жене їх на свої застави, або змушує до довшого бою з метою окруженкя. Тоді повстанці збірним вогнем вдаряють по середині ворожої розстрільної, розчленовують її на двоє своїм «кликом вперед», проривають на зади ворога і непомітно відходять. Здезорієнтований ворог б’ється між собою і не завважує прориву або напряму після прориву повстанців. Коли ворог втратив повстанський відділ з очей, тоді муситься бігти якнайскоріше в бойовому порядку, щоб відтягнутися якнайдальше від ворога. Коли ще не вечоріє, треба знайти відповідне місце там, де ворог вже перейшов, та, убезпечившись і замаскувавшись, чекати смерку.

Звичайно на деяких важніших проходах в лісі (лінії) є ворожі, сильні застави. Треба, отже, відшукувати відповідні теренові вглиблення, рови, якісь старі окопи та повзком прориватись (навіть попри ворога) туди, де треба. Ніколи не йти широкими дорогами, лісовими лініями, не виходити на широкі по/іяни або поля, бо там все є ворожі застави і ворог може легко всіх вибити. Проходити закритим тереном і підшукувати переходів непомітними зарослями, руслами річок, ярами, стежками і т. п. Перед прогалинами все треба стати, провірити їх і, впевнившись, що ворога немає, швидко перебігати. Коли ж така прогалина є небезпечна, коли сподіваємося, що на ній є ворожа змстава, а ми мусимо її проскочити, бо ворог жене нас ззаду, тоді вище чи нижче даного місця кинути рій чи ланку, щоб провокувала ворога, стараючись прорватися. Ворог усю свою узагу зверне у той бік, а відділ проскочить, користаючи з неуваги ворога.

Є й так, що ворог, оточуючи відділ, думає, що повстанці будуть прориватися вглиб лісу, або — коли це в горах — то на верхи гір. Тоді треба повстанцям вдати, що біжать у ліс. Тим часом вибрати собі напрям попри самий шлях, поле чи село, — взагалі туди, кудою ворог нас найменше сподівався б. Коли вже ворог збився з шляху, тоді група може зайти непомітно в гущавник (навіть, щоб це було близько ворожої застави). Коли є здогад, що ворог все-таки зможе за нами йти в погоню, тоді треба обійти ворожі застави вільним від залоги селом чи іншим закритим тереном і податися в інші ліси.

Ворог, звичайно, робить на ліс тижневі облави. Тому-таки зараз першої ночі по облаві, найкраще вийти із заблокованого лісу. Можна спокійно відпочивати в сусіднім лісі, лазах чи ярах, добре убезпечившись та поробити всякі заходи маскування. Якщо сили ворога збираються довкруги лісу і є здогад евентуальної облави, то зараз же треба з такого ліса чи лазів податись в інші, вільні від блокади, терени, хоча б як командири і люди були змучені, хоч би яка була негода (бурі, дощі), — за всяку ціну треба зараз же відходити в безпечне місце. Нераз військо і командири перед великою небезпекою хотять відпочити, спати. Треба це все перемогти і йти хоч би 20 км. Цим збережеться ціло себе і повірених собі людей.

Коли трапиться так, що відділ зупиниться в лісі, а вже зранку ворог оточує даний (малий) лісок, то хоч би це було і рано, треба не дати змоги ворогові «по плану» оточити себе, але прорватися. Тоді можна зустрітися з меншою силою та з меншим опором ворога, не приготованого до удару: він іде після «плану» і не сподівається нагального прориву або виходу повстанців з даного лісу, про який мав точні дані відносно місця нашого постою тощо.

Командир не допустить до того, щоб військо в неладі відступало або щоб зневірилося. Він повинен так кермувати, щоб без втрат і без паніки прорватися в безпечне місце. В першу чергу повинен командир вести себе холоднокровно і давати приклад стрілецтву. Під час оточення командир повинен бути серед вояків. Не сміє дати пізнати свойого зденервування, бо стрілецтво тоді отримало б віру у вихід з положення. Ніколи сам чи зі своїм почотом не залишає відділу — ганьба такому командирові, який, рятуючи своє життя, опускає людей. Під таким командиром група буде розбита. Коли командир в часі небезпеки не спроможний до командування (стратить голову), тоді будь— котрий старший підстаршина повинен перебрати командування, щоб не допустити до розбиття чи більшої поразки.

Можна також перебути час облави в лісі, але це вже залежить від командира, який вміє зачути (по стрілах, після вміло веденої розвідки, маневрування ворога) та, якщо має відповідну кількість харчів, таку блокаду перебуває ось як: удень іде в місце, яке ворог вже перешукав, і залягає ромбом. Ніччю переноситься в інше місце, також перешукане. Варять вечерю, відпочивають, і, відпочивши, знову йдуть у провірений уже ворогом терен.

Так поступають аж до кінця облави. Тому, що є різні роди облав, наприклад, одної днини ворог переходить ліс, то знову третьої і т. д. (хресні облави), треба вести добрі підслухи та розвідку, щоб не попастися. (Хресні облави проходять стрілецьким рядом за компасом, де-не-де розстрільною, без огляду на лінії і дороги). Слабша облава проходить тільки лініями, попри річки, дорогами на низах, — дорогами і верхами на горах.

Третій рід облав: йдуть розстрільною з одного боку лісу на другий і не вертають зараз, хіба другого дня знову поновлюють.

Четвертий рід — це подвійно-протилежні розстрільні з одного і другого боку лісу, що сходяться на умовленім місці (посередині). Тоді вичути і, щоб не попасти між розстрільні, належить прориватися на крилах (праве чи ліве).

Вмілий командир мусить зорієнтуватися, який рід облави, та відповідно до цього пристосувати маневрування.

Найважча облава на ліс є весною (березень, квітень): дні великі, трави та листя немає. Найменший день восени, ночі великі та різноколірність трав і листя. Восени можна маневрувати під час облави виключно в лісі, якщо мається відповідну кількість харчів. Літом можна найкраще скритись під час облави, завдяки рістні, та можна непомітно проходити з місця на місце. Зимою, коли є сліди і ворог по них може робити погоню, старатися поділити відділ на чоти а то й рої (коли було б неможливо вийти з лісу перед облавою) і різними напрямами маневрувати, щоб поробити багато слідів.

Коли відділ квартирує в лісі зимою, повинен поробити в різні напрями багато стежок, щоб на випадок облави змелити ворога. Можна і там робити сліди, де відділу не було. Та все-таки зимою найкраще передчасно відходити, щоб не попасти під облаву.

VIII. НАСКОК НА СЕЛО І БІЙ В МІСЦЕВОСТІ
(Непокоєння і виснажування)
Щоб ворога непокоїти і виграти з ним бій, повстанці звичайно нападають на нього з засідки, або роблять наскок вночі.

Не вказано нападати на ворога днем у селі, бо можуть бути жертви, хочби навіть ворог мав меншу силу. Він залягає і з укриття нищить довкілля. Днем нападати, коли командир рішений на жертви та коли мусить битися, щоб ворога викинути зі села. Звичайно нападається з закритого терену: лісу, лугів, збіжжя. Про силу партизан ворог не може знати.

Коли наскакуємо на село днем, ворог старається підтягнути резерв і як може найдовше вмотує нас у бій. Командир знає, що потрібно забезпечити відділ ззаду і з боків — коли наступає в село — значить з того боку, звідки наступає, кладе засідку, бо ворог звичайно вдаряє по задах, стараючись відтяти наші сили від запілля, відтягнути нас, розчленувати і зпанікувати.

При добрій засідці наступається на село з кількох сторін. Рівно ж при входових місцях до села дати сильні засідки на резерви, що приходять в поміч ворогові. В селі вдаряти зблизька гураганним вогнем, занявши відповідні для себе становища. Звичайно йдеться розстрільною і спільними або довгими стрибками наступається на село. Займати крайні хати, рови, дерева і т. п. Стрибками посуватися від хати до хати і викурювати ворога вогнем. Коли ворог ставить запеклий опір в деякім районі села, то для доброго підходу можна запальними кулями, ракетами чи гранатометними стрілами підпалити ту частину села (в добавок, коли це вороже село). Після викинення або знищення ворога, на відповідні свистки чи ракети вирушити шляхом, де мається забезпечений відворот. Ворожі резерви, правильно положена засідка повинна вибити (відбити).

Буває, ще ворог не здається і при найбільших втратах підтягає резерви далі. Командир тоді не входить у фронтальний бій з ворогом і дає відповідний знак до відвороту. Порядок до відвороту такий: перше ті, які б’ються в селі, очевидно, відходять у бойовім порядку. Засідки б’ються з ворогом доти, доки не відійдуть ті, що б’ються в селі. Кожний чотовий чи ройовий командир даної засідки відходить на умовлене місце збірки. Повстанці не лишають на полі бою ні вбитих, ні ранених, хоч би прийшлося їм за це в більшості згинути. Вдаривши поворотові вміло і зручно, забирають трофеї. Деколи трапляються в рядах панікери, за якими подаються навіть цілі відділи, з чого ворог користає. Приклад: дві чоти б’ються в селі, а третя забезпечує тили в засідці. І замість битися і не допускати ворожої резерви — панічно втікає без наказу перед переважаючими ворожими силами. Ворог нападає на стрільців ззаду, що б’ються в селі, і завдає їм великих втрат. Або: повстанський відділ перемагає ворога і ще потрібно кілька хвилин, щоби його остаточно добити. Нагло котрийсь з панікерів крикне: ворог ззаду! Стрільці без наказу командира в безладі опускають поле бою, а ворог, зорієнтувавшись в тому, що сталося, зорганізовано завдає відділові великих втрат.

Командир може зробити такий «трюк» (до того він мусить мати добрих боєвих стрільців): наші, що б’ються в селі, починають «панічно» тікати в ліс. На флангах під лісом командир заздалегідь дасть відповідні застави. Ворог звичайно за втікаючими біжить аж у ліс. Застави вдаряють і нищать, не даючи ворогові змогти вийти навіть з лісу. Таких боїв мало вдень зводиться. Корисні напади є нічні, тоді менше втрат.

Днем битися мусимо, коли ворог наскочить на нас або коли цього вимагає від нас престиж Української Повстанської Армії, оборона Народу та бойово-пропагандивний змисл.

В обороні застави, що забезпечують, вдаряють по ворогові, а ядро сил, зорієнтувавшись у силі ворога, в боєвому порядку відходить, завдавши із засідок великих втрат ворогові.

Нападаючи на ворога вночі, повстанці підходять з ліса відповідними дорогами чи ярами, перевівши перед тим добру розвідку (де ворожі застави, куди ходить стежа, де стійки, в котрих хатах головна сила). Обійшовши ворожі застави, нищать наглим скоком ворожі стежі і підсуваються під стійки. За відповідним умовленим знаком ударяють гураганним вогнем по головній силі ворога. Бій починати звичайно звечора, щоби мати доволі часу деморалізувати ворога вогнем і ще до сумерків відійти, не залишивши за собою жодних слідів. (Можна починати опівночі — залежно від сили ворога і від розпланування наскоку. Коли ворог замітить нас у селі, займе оборонні рови і почне боротися, щоб не було втрат, не потрібно лавою наступати на вогонь. Одні можуть легким вогнем в’язати ворога, другі — зайти непомітно ззаду й закинути окопи гранатами. Коли нема доброго підходу, тоді зв’язати поодиноким вогнем, щоб вичерпався з амуніції і викидав гранати. Як уже відчується його перемучення, підсувається повзком під окопи і закидується їх гранатами.

Ворог примушений здаватися або буде цілковито знищений. Нападаючий відділ на село вночі забезпечується так само, як і вдень.

Вночі є певність перемоги, бо ворог боїться присилати скору поміч, щоби не наткнутися на засідки. Поміч переважно прибуває над ранком. Коли напад відбувається близько головного міста, де є гарнізон, тоді частина ворожих сил може підійти і вночі.

Ворог добре знає, що під час ночі не нанесе повстанцям жодної шкоди. Ворожа сила, хоч би 10-кратно сильніша від нападаючих, буде переможена, бо не знає повстанських сил, планів і швидкості заскочення. Нагло нападений в селі ворог панічно тікає, не вспівши зорганізуватися. Застави на дорогах разять його кулеметним цільним вогнем. Коли не можна здобути даного об’єкту (мурований дім, бетонні бункери), старатися запалити його (ракетами, панцбулавками, фляшками з бензиною, гранатами тощо). Коли не видно ворога, звідки він борониться, можна запалити поблизу одну-дві хати і при світлі вогню викурити ворога з оборонної точки. Повстанські втрати в нічних боях бувають хіба через необережність або випадковість.

Коли б повстанців підвела розвідка і вони наткнулися на набагато більші ворожі сили, тоді під заслоною ночі нанести поодинокими стрілами ворогові паніки і відходити.

Після бою відділ відходить таким боєвим порядком, як і днем. Не легковажить собі ворога, хоч він розбитий або розбігся, бо ворог може також використати ніч і при відході зробити повстанцям засідку. Так само, як і в день, поодинокі командири відділів на умовлений знак (ракета) виходять на умовлене місце збірки.

У виснажуючій тактиці командир посилає кількох стрільців підданий район чи залогу ворожих військ із завданнями непокоїти ворога і виснажувати. Стрілами, серіями, пальбою не дати ворогові спати, алярмувати, залишати зайняті квартири тощо.

Видавництво «Лілея-НВ» вдячне за допомогу у виданні книжки партії «Українська платформа»
БЕГЕЮ Василю Амбросійовичу
Видавництво «Лілея-НВ»
a/c 250 вул. Незалежності, 18/2 м. Івано-Франківськ, 76018
Тел.: (0342)559-170 Свідоцтво ІФ № від 28.12.2000 р.

Немає коментарів: