неділя, 27 травня 2012 р.

Фізіогноміка за Аристотелем

Додати заголовок

Своє вчення про співвідношення форми і матерії Арістотель послідовно провів, розглядаючи фізіогномічні проблеми психології. Арістотель визначає фізіогноміку як розпізнавання природних душевних властивостей і розпізнавання всіх набутих властивостей, які впливають на міміку і пантоміміку людини. Кваліфікувавши фізіогноміку як науку про ознаки, Арістотель вказує на такі їхні роди: тілесні рухи, конституція, колір, вираз обличчя, волохатість, голос, м’ясистість, а також загальний вигляд тіла. Виходячи з єдності усіх цих ознак, Арістотель встановлює фізіономічні риси мужніх і боязких, здібних і тупих, безсоромних і скромних, добродушних і похмурих, спотворених і суворих, гнівливих і лагідних, лукавих і легкодухих тощо.

Можливості фізіогноміки Арістотель бачить в тому, що душа і тіло в живій істоті органічно поєднані між собою. "... Душа залежить від тіла і не залишається сама по собі нерухомою при змінах тіла, це зовсім очевидно при сп’янінні і хворобах: душа при цьому виявляється дуже зміненою під впливом афектів тіла. І навпаки, стає зрозумілим, що тіло співпереживає станам душі, що має вияв у коханні, страху, горі і задоволенні... Тіло і душа злиті таким чином, що стають взаємною причиною більшості станів: насправді, ніхто ніколи не бачив живої істоти, яка мала б вигляд одної істоти, а душу іншої, але завжди вона має чиє тіло, того й душу, відтак необхідно зробити висновок, що певному тілу властива певна душа. Нарешті, і не тільки про людину, а й про інших живих істот можуть судити знавці – про кожну на основі зовнішнього вигляду: і любителі коней, і любителі собак. Якщо ж у них виходить правильно (а в них завжди виходить правильно), то можлива і фізіогноміка людини".

Джерело: Олег Бойко

Немає коментарів: