понеділок, 31 жовтня 2011 р.

Скандал:"Проффессоры" на марші. Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської

 
Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова налічує аж 800 сторінок. Цей незабобонний пан вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця...
Останнім часом духовні обрії наших співгромадян помітно розширилися. Кого нині вразиш, скажімо, згадкою про видатного українського поета Чехова або про куди менш знаного діяча української культури Гулака-Артьомовського?
А от чи чув хто-небудь про художника - вибачте на слові - Ехренстрахла? А про славетного іспанського митця Ялину Греко? А про те, що Америго Веспуччі, увічнений п'ятсот років тому словом "Америка", був "головним пілотом" Іспанії? А чи знаєте ви, що цар Іван Грозний скасував харчування у Росії? 
Ні? Ну, тоді ми йдемо до вас - з книжкою "Україна - Європа: Хронологія розвитку. 1500-1800 рр." (К.: Кріон, 2010), виданою у рамках  проекту "Україна: історія великого народу".
Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова (головного редактора й упорядника "України - Європи"), надрукований видавництвом його дружини, налічує аж 800 сторінок. І, зауважте, це тільки один том із серії, яка охоплює декілька тисячоліть європейської  історії! Ну, хіба можна не порадіти за сивочолого нардепа, який, невтомно працюючи на благо України, викроює час для такої активної культуротворчої діяльності - та ще й попри брак відповідної освіти й досвіду. 
 Депутат-регіонал Зубанов має час і натхнення редагувати книжки про історію
Як стверджують офіційні біографії, регіонал Зубанов закінчив гірничо-металургійний інститут і ледь не все життя пропрацював на сталедротовому заводі у Харцизьку - за що й удостоївся медалі та відзнаки "Ділова людина України".
Хтозна, чому така людина, замість дбати про сталедротове виробництво або, наприклад, добробут мешканців Харцизька (одного з найгірших за якістю життя міст в Україні), занурилась у глибини історії. 
Можливо, не обійшлося без культурного шоку від споглядання панно "Творці незалежності", яке прикрашає "будівлю під куполом": непоказні, але цілком впізнаванні українські нардепи у компанії янголів, Богородиці, рівноапостольногокнязя Володимира Богдана Хмельницького  й Михайла Грушевського .
Чи, може, спонукою для п. Зубанова став приклад Віктора Пінчука, який на наших очах став "мислителем" світового масштабу  - і, здається, вже й сам у це повірив. 
Чи йдеться про внутрішній порив, що його так проникливо висловив   друг і земляк нардепа - Анатолій Толстоухов . Мовляв, "мается душа", "ей нудно":
...Мало дел, нужны еще слова.
Чистые, как белый лист бумаги,
Честные, как исповеди слог,
Мы еще дерябнем для отваги,
Чтоб услышал и народ, и Бог... 
Чи не такої миті й було задумано проект "Україна: історія великого народу"? 
Щоправда, п. Толстоухов задіяний у ньому тільки як співвласник авторських прав на всі видання, які друкує "Кріон" під відповідним логотипом. Натомість Володимир Зубанов показав себе справжнім універсалом, штампуючи товстелезні книжки стаханівськими темпами. 
Як наслідок, маємо приклад приголомшливого ребрендінгу: вчорашній промисловець не лише уподобав собі шати культуртрегера, а й очолив - наберіться терпіння - підкомітет з питань книговидання та книгорозповсюдження комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. 
Як тут не згадати всесильного покровителя Паніковського - городового Небабу, який вартував на розі Хрещатика й Прорізної, а за нових соціальних реалій став музичним критиком! 
Щоправда, нардеп більше схожий на іншого патрона "великого сліпого". 
Як знаємо, свого часу Великий Комбінатор почав збирати гроші за вхід до п'ятигорського Провалу, зметикувавши, що "для людини, позбавленої забобонів", той може стати непоганим джерелом прибутків. 
Так само незабобонний п. Зубанов вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця: фактаж, ілюстрації й навіть механізм синхронізації подій, що відбувались у різних країнах. 
Так із глибин всесвітнього павутиння, як Афродіта із піни морської, постала "Україна - Європа" (далі: "УЄ"), що ґрунтується, головним чином, на загальнодоступній Інтернет-енциклопедії.
Щоправда, з'ясувати це доволі непросто: книжка містить розлогий список джерел, в якому Вікіпедія не значиться (натомість там присутні праці з історії Київської Русі , які не мають жодного стосунку до періоду 1500-1800 рр., що йому присвячена "УЄ"). 
Лише на останній, 800-й сторінці цього опусу літерами міліметрової висоти занотовано: "Автори проекту в частині статей з посиланням на Вікіпедію [а таких посилань у книзі немає. - О.Р.], а також їх модифікованні [sic!] версії, визнають право кожного на відтворення, розповсюдження, внесення змін згідно з умовами GNU Free Documentation". 
Тобто, зрозумілою мовою, придбавши книжку п. Зубанова, можна вільно користуватися тим, що є вільним за визначенням. 
При цьому, зауважимо, сама Вікіпедія, попри наявні у ній помилки, є значно надійнішим джерелом знань, ніж її версія, "модифікованна" депутатським "самвидавом" - хай навіть над "УЄ" попрацювала редколегія аж з чотирьох професорів, що з них троє (В. Горобець, О. Курочкін, О. Корнієвський) опікувалися історією, а один, М. Бровко, - філософією. 
Як зазвичай і буває у створюваних "на коліні" працях, новий опус видавництва "Кріон", рясніє, як і попередні, кумедними помилками.
Відверті "ляпи" починаються з анотації, яка обіцяє читачеві, опріч "цікавих фактів", "барвисті ілюстрації" - і це у чорно-білому виданні, де кольоровою є лише обкладинка! 
Не все гаразд і з задекларованою тут-таки "європейськістю" тематики, що під неї явно не підпадають розлогі описи експедицій Хабарова (379-381) або колонізації американського континенту (66-71). 
Останню, до речі, ілюструє мапа "Завоювання Північної Америки до 1715 р." (68) - не тільки повністю "німа" у чорно-білій версії УЄ" (в її електронному оригіналі заокеанські володіння Франції, Британії й Іспанії помальовано у різні кольори), та ще й англомовна. 
 Карта з Вікіпедії...
Відтак, допитливий читач не раз почухає потилицю, аби второпати, що ж то, скажімо, за землі, "ceded by France to Great Britain by the treaty of Utrecht", і де вони, власне, знаходились.  
...а це її "близнюк" з "УЄ"
Та це випробування не є поодиноким: на бідолаху-читача очікують ще й карти французькою, польською та німецькою мовами (і казна-що на с. 308 - аби розгледіти цю мапу Тридцятирічної війни, потрібен потужний мікроскоп). 
Загалом, з півтора десятка карт, поданих в "УЄ", лише декілька не призначені для поліглотів. 
Зрозуміло, що творці цього опусу, виходячи з власних, украй специфічних, уявлень про культуру видавничої справи, не відчували потреби у перекладі картографічного матеріалу - та це було б їм і не до снаги: нескладно пересвідчитись, що вони не здатні навіть транслітерувати кирилицею невідомі їм іноземні імена. 
Єжи став якимсь Джерзі
Як результат - такі характерні метаморфози, як трансформація польського маляра Єжи (Jerzy) Сємігіновського у Джерзі (!) Семігиновського (494), англійця Неллера - у Кнеллера (466-467, 490, 522), німця Еренстраля - в Ехренстрахла (435, 436), француза Уасса - в якогось Хуассе (517).  
Ця картина подається чомусь двічі. Та й у другому випадку автор значиться як Ніколя де Ларжійєр
Загадка для читачів "УЄ" (с. 237, 362): хто ж написав цю картину? Художникам у цій книзі взагалі якось не пощастило - їх імена спотворено до невпізнання не тільки невіглаством упорядників, а ще й електронним перекладом, до якого весь час вдаються у "Кріоні". 
Тим, хто не гребує такими перекладами, звісно, відомо, якої ретельної вичитки потребують отримані у подібний спосіб тексти. 
Німецько-угорський художник вон Блок став "геть" Блоком
Творці "УЄ" про необхідність редагування, вочевидь, і не чули, - а, відтак, маємо те, що маємо: у "перекладі" з російської славетний Ель Греко став ... Ялиною Греко, а Бенджамін вон Блок - Бенджаміном геть Блоком (127, 493). 
Ель Греко став... Ялиною. Дякуємо за це відкриття депутату Зубанову;)
А от хто - комп'ютерна програма чи людина - додумалась до "Портрета Козімо Медичі в збруї" (205) чи "переробила" Трафальгарську площу (Trafalgar Square) на сквер (468), залишається тільки гадати. 
Так проходить слава мирська: Франсуа Равальяка потрактовано як жінку, а Козімо Медичі - як коня ("УЄ", с. 205, 284).
Новація у топографії Лондона: помандрувавши із Вікіпедії до "УЄ", його найзнаменитіша площа стала сквером (с. 468). 
Оцей монумент, виявляється, стоїть у лондонському Трафальгарському сквері... 
Та годі розглядати "барвисті ілюстрації" - час перейти до обіцяних читачам "цікавих фактів". 
Тут, звісно, також не обійшлося без "машинного" перекладу - і, відповідно, не скажеш, хто завинив, перетворивши церковні братства на "братерства" (224, 232, 266), запровадивши у Речі Посполитій "одноманітний державний устрій" (174) й оголосивши Івана Федорова видавцем першої в Україні "друкарської книжки" (яка звалася чи то "Апостол", чи то "Апостоли"), а заразом і особою, котра здійснила "установку традицій" національного книговидання (78-79, 204). 
"Цікавих фактів" з життя історичних осіб у книзі, насправді, хоч греблю гати: зокрема, Ломоносов тут "важко спілкується з академічним начальством" (597), Ньютон керує "Лондонським королівським суспільством" (356), цар Петро І "усмиряє своїх запеклих солдатів" і започатковує перший російський "прилюдний музей" (528, 574), а королева Єлизавета обіцяє своїм воякам полягти разом з ними "в гущавині битви" (157). 
З "УЄ" можна дізнатися також про "монастирські устремління" автора "Утопії" (120), про те, що Босх дістав як придане "значне особисте положення" дружини (96), - або ж тут-таки з'ясувати, що Джордано Бруно був магом (252), а Америго Веспуччі - "головним пілотом (штурманом) Іспанії" (65; у Вікіпедії ж йшлося про призначення його "главным кормчим для путешествий, предпринимаемых в Индию" - як кажуть, відчуйте різницю!).
Блиск правління шведського короля Густава ІІ Адольфа проілюстровано згадкою про корабель "Ваза", чи не "найбільший і найбагатший (= рос. "самый дорогостоящий")" у першій третині XVII ст. (292); при цьому якось забулося, що цей давній "Титанік" потонув, щойно його спустили на воду, і нині, піднятий на поверхню та відреставрований, є однією з найцікавіших стокгольмських атракцій. 
Чи візьмемо для прикладу царя Івана Грозного (116-120). У дитинстві його обвивала "нескінченна стрічка палацових інтриг", і тому "у пору своєї юності Іван увійшов вже ментально зрілою людиною". 
Зокрема, юний цар заходився довкола "оптимізації управління і вироблення нових реформ", з-поміж яких приголомшує своєю радикальністю "відміна харчування" (у російському оригіналі йшлося, звісно, про ліквідацію так званих "кормлений" намісників). 
Годі й дивуватися, що "до кінця правління Івана Грозного країна знаходилася у пригніченому становищі" - плюс "залишав бажати кращого етичний стан царя". 
Кращого залишає бажати й хронологія Іванового правління: воно розпочалось аж ніяк не у 1532 р. - та й Судебник царя побачив світ аж ніяк не у 1549 р. (116, 117, 136). Вартим уваги є й "подвійне" народження Грозного: на с. 115 воно датується 1529 р., а на с. 116 - 1530 р.
Дещо подібне сталось і з Миколаєм Реєм: згідно з хронологічними таблицями "УЄ", він примудрився з'явитись на світ і в Польщі (31), і - як Микола - в Україні (29). 
Не може не зацікавити й сюжет про знаменитий Троїцький костел з волинського містечка Олика, яке творці "УЄ" воліють звати Олікою (352). З боку хронологічного тут усе вірно: споруду й справді звели у 1640 р. - хоч замість "Б. Моллего" (за версією "УЄ") у цьому задіяли знаного архітектора-єзуїта Бенедикта Моллі. Та вже у другому реченні собор зветься "Єлецьким" - тобто з незрозумілих причин "телепортується" у Чернігів, де є православні Єлецький і Троїцький собори. 
Зрушила з місця й могила Івана Сірка, опинившись, замість Копулівки, у якійсь Капилівці (466). Абсолютно незрозуміло, де саме у 1617 р. було укладено Столбовський мир - "в Столбовій" (301) чи "у селі Столбове" (302) - і де помер екс-цар Василій Шуйський: у Гостинінському (271) чи Гостинському замку (291).
Не менше інтригує те, що польський король Ян Собеський народився в "Олеському замку, що в Російському воєводстві" - і в тому-таки воєводстві (насправді, зрозуміло, Руському) побачили світ гуманіст Станіслав Оріховський і гетьман Петро Сагайдачний (90, 266, 332). 
З'ясовується також, що князь Василь-Костянтин Острозький  був "одним із найбагатших і найвпливовіших панів Російської Литви" (274) - а кримські хани регулярно видавали володарям Литви ярлики "на всі російські землі Великого князівства Литовського" (92, 125, 159). 
Звісно, прикро, що творці "УЄ", напевно, й не чули про "руську" самоідентифікацію давніх насельників України. 
Гірше, що під їхнім пером "російським" стало те, що в оригіналі (мого, як це не сумно, авторства) фігурувало як "руське". 
Тож, як бачимо, навіть високе мистецтво списування потребує певного фаху. Бо інакше моя "львівська вірменська громада" не стала би "львівським вірменським суспільством" (72), літописне оповідання - "сповіддю" про історичну битву під Оршею (128), місце­ві князі - "міськими" (13), митрополича кафедра - "митрополитською" (62), а той-таки Оріховський - Оріхівським (90, 131). 
Ба більше: "Трактат про дві Сарматії" не обернувся б на курйозний "Трактат про двох Сарматіїв", а автор латиномовних поезій Павло Русин з Кросна - на "короля Паннонії" (73, 98).
Загалом, думаю, треба мати якийсь особливий деструктивний хист, щоб, переписуючи найпростіші фрази та речення, повністю позбавляти їх сенсу. Так, мою фразу про Стародубську війну "Головним театром воєнних дій стає Сіверщина" трансформували у безглузде "Головною воєнною дією стає Сіверщина" (120). 
Або, скажімо, козацький "присуд" (тут: юрисдикція) з якогось дива став "вироком" - з усіма похідними ідіотизмами: сеймовою постановою про скасування "автономного козацького вироку" та "становленням козацької влади і козацького вироку" на землях, захоплених козаками під час повстань 1590-х рр. (241, 295). 
Варто занотувати, що в описі цих буремних подій одна й та сама річка постає під двома назвами: Солониця і Солоніца (239-241). І це тенденція, а не поодинокий факт. На сторінках „УЄ" успішно "співіснують" Тиціан і Тіціан (162, 210), Мазаріні і Мазаріно (370-371), Рейсдаль і Рейсдал (383-385), Менглі-Гірей і Менглі-Герей (9, 56, 92), Фальконе і Фальконет (722), Жолкевський і Жулкевський (278, 283), Ришельє і Рішельє (184, 296-297, 323), Алевіз і Альовіз (23, 29), Шемячич і Шем'ячич (6, 32), Босуелл і такий собі Босузм (172).
Острозька Біблія зветься водночас Острожською (217), "Апокрісис" Філалета - "Апокризисом" Філарета (248, 275), син Нострадамуса - Цезарем і Сезаром (23-24), паризький театр, заснований у 1643 р. Мольєром, - то "Величним", то "Блискучим" (360, 455). 
На 283-й сторінці "УЄ" король Генріх IV гине від того, що його двічі проштрикнули кинджалом - а на с. 165 маємо опис кожного з трьох ударів ножем, завданих Равальяком. 
Убивця виявився жінкою
Камбрейська ліга фігурує у книзі і як Камбрійська, а укладений у 1529 р. у Камбре мирний договір - то як "Дамський мир", то як "так званий Ladies' Peace" (63, 64, 114). 
Двічі й по-різному розповідається і про завершення московсько-литовської війни 1500-1503 рр. (16, 20). Окрім того, вигадується московсько-литовська війна 1507-1522 рр. (59), яка, вочевидь, є "синтезою" війн 1507-1508 рр. і 1512-1522 рр. Зрештою, черга доходить до кожної з них, і одне й те саме перемир'я описується і під 1520, і під 1522 рр. (89, 105).
Звісно, у виданні такого штибу марно шукати якихось одкровень стосовно місця України в загальноєвропейському контексті (хоча, поза сумнівом, тішить, що Туреччина "досягла небувалої могутності на світовій арені" лише "завдяки жінці, ім'я якої - Роксолана" (103)). 
Навіть банальності про Україну як перехрестя цивілізацій абсурдизовано тим, як в "УЄ" розуміють міжкультурний обмін - скажімо, Растреллі "поєднав елементи європейського бароко з російськими і українськими архітектурними традиціями, такими як дзвіниці, дахи" (667). 
По суті, європейські сюжети в "УЄ" просто перемежовано із синхронними українськими; але якби ж йшлося лишень про синхронні події! 
Формуючи свою книжку за принципом "в огороді (чи, точніше, Європі) бузина, а в Києві батько", упорядники з легкістю переносяться у нинішні часи - зокрема, рапортуючи про сьогодення українських міст, заснованих у проміжку між 1500-1800 рр., що його охоплює книжка. 
Відтак, розгорнувши цей опус навмання, можна натрапити на речі, вкрай несподівані серед реалій XVI-XVIII ст. - як-от на увічненого у центрі Харкова Леніна, новобудови Дніпропетровська чи панораму Дніпровської ГЕС (393, 701, 719).  
Сентиментальним пейзажам Клода Лоррена додає реалізму сусідство з "Весіллям у Малинівці" і другом Маркса й Енгельса М. Ковалевським (350-351) - а творчість Джошуа Рейнольдса (який зветься воднораз Рейнолдсом і Рейнольді) виглядає опукліше на тлі трудових звитяг 73-го мостобудівного треста (748-749). 
Цікаво, що сказали б з цього приводу уславлені митці? 
А от "Королю-Сонце", гадаю, й у найстрашнішому сні не ввижалося, що коли-небудь його портретові складе компанію знімок убогого кременчуцького вокзалу - та й авантюрник Каліостро, як не вдивлявся у майбутнє, навряд чи бачив свій життєпис поруч з реляцією про миколаївський Південно-турбінний завод (184-185, 738). 
Не поталанило й Колумбу, чию експедицію 1502 р. уписано до "УЄ" разом із встановленням влади Рад у Бахчисараї (13).
Загалом, думаю, погортати цю книжку варто хіба для того, аби зайвий раз переконатись у незнищенності Homo Sovieticus - із природною еволюцією у бік сучасної "ділової людини", готової "прихватизовувати" все, що бачить око, аж до неозорих просторів віртуального світу. 
А результат...  "Сумбур замість музики" - або, точніше, історія, яку не можна читати без хрестоматійного брому. Звісно, якщо робити це всерйоз. 
Але, в принципі, знайомство з доробком нардепа Зубанова цілком може бути - вдамся до визначення зі с. 109 - "відпочивальною" справою: адже ледь не на кожній сторінці на охочих очікує якась нова "йолка" або "знайомий незнайомець" - Ян Дантишек, перетворений на Дантишенка, король Олександр у вигляді "О. Ягелончика" або художник "Рафаель Сан". 
У чомусь це схоже на розглядання титрів, якими нас донедавна так щедро ощасливлювало вітчизняне телебачення (мені, скажімо, траплялися перли на кшталт "рицарів круглого стільця"). 
Або ж на думку спадають письмові роботи ледачих студентів, що їх гумористичний потенціал оцінили в Українському католицькому університеті , видавши книжечку «„Галопом по Європам": Надкоротка й не обтяжена датами історія європейської цивілізації" (Львів: Видавництво УКУ, 2006).
Прикро лишень, що "УЄ" - це не студентський реферат, а праця, освячена авторитетом аж чотирьох дипломованих науковців...
Що ж, буває. Особливо в Україні.
Такі вони, особливості національної науки.
Така вона -  доба "проФФесорів".
Олена Русина
Старший науковий співробітник Інституту історії НАН України

субота, 8 жовтня 2011 р.

СМЕРТЬ РОСІЇ. Росіяни неспроможні створювати нові ракети

надувна могутність
За повідомленнями ЗМІ путінської Росії, Путін і банкерівництво ракетно-космічної галузі були вимушені відмовитися від розробки нової ракети-носія для пілотованих запусків «Русь-М», яка повинна була прийти на зміну ракетам «Союз», що експлуатуються більше сорока років, одна з яких в серпні цього року впала.

«Розробку нової ракети, поки ми не вийшли з паперу на залізо, ми припинили», — сказав банватажок Роскосмосу Поповкин, виступаючи перед депутатами чекістського парламенту Росії.

На космодромі «Східний», який буде побудований в Амурській області, замість стартового комплексу для ракети «Русь-М» буде створений стартовий комплекс для ледь модернізованої ракети «Союз-2».

«Нових ракет, виходячи з тих завдань, які ми зробили пріоритетом, створювати не треба», — зробив хорошу міну при поганій грі Поповкин.

За його словами, для потреб роскосмосу достатньо  ракет «Союз і «Протон», а також ракети «Ангара», створення якої завершується, підкреслив злочинець. 3 серпня 2010 року в ході проведення міжвідомчих випробувань згорів ракетний двигун РД-191 для першого ступеню «Ангари».

КЦ

субота, 1 жовтня 2011 р.

Олег Соскін: «Олігархічні сім’ї поводяться в Україні гірше, ніж окупанти, тому вони підлягають знищенню»

Олег Соскін

В середу, 28 вересня, в гостях уFROM-UA був директор Інституту трансформації суспільства, економіст Олег Соскін. В ході відео-онлайн-конференції Олег Ігоревич розповів про те, чому не варто класти грошей в українські банки, чим небезпечний Держбюджет-2012, людей якого типу не можна допускати до влади, і про багато що інше.
Пропонуємо вашій увазі список поставлених питань і відповідей на них.

Олена: — Ви неодноразово пророкували дефолт України, говорили, що він повинен трапитись ще в минулому році, але, як мовиться, «не судилося». Чи не боїтеся Ви, що Вас перестануть сприймати серйозно? Адже виходить, в держави є ресурси? Зараз за рахунок чого може Україна мінімізувати фінансовий удар?
І друге питання, що стосується виборів. Ви конкретно кому симпатизуєте в цій країні, якій політичній силі?
О. Соскін: — Дефолт вже повинен був настати, це однозначно. Але і попередній уряд і теперішній затягують ситуацію дефолту за допомогою засобів, яких не може використовувати жоден нормальний уряд. Що робив і попередній уряд Тимошенко, і продовжує старанніше робити уряд Азарова? Вони втягують країну у все більший борговий мішок, глибоку боргову яму. І для цього досить подивитися, що відбувається з державним боргом і гарантованим державним боргом. Загальна сума на сьогоднішній день перевищила вже 60 мільярдів доларів. Це було на 31 липня 2011 року. А досить сказати, що коли прийшли «помаранчеві», на 1 січня 2006 року державний борг був всього лише 15,5 мільярдів доларів. Можна порівняти ці дві цифри? От тому немає дефолту, тому що в нормальній країні люди б вже не мовчали, всіх нас роблять боржниками. А якщо узяти зовнішній борг — це державний плюс корпоративний, — на початок 2004 року цей борг був близько 24 мільярдів доларів, ми винні були зовнішнім кредиторам всього 24 мільярди, а на сьогоднішній день, на 1 липня 2011 року, наш держборг склав майже 124 мільярди доларів. За яких-небудь сім років він збільшився при нинішній владі на 100 мільярдів доларів. Тому і немає формально дефолту. Просто основна маса людей живе на побутовому рівні самосвідомості, і вони не можуть усвідомити, що означає зростання якогось боргу. Для розуміння ситуації я назву цифру нашого валового внутрішнього продукту — він склав близько 130 мільярдів доларів. Тобто наш зовнішній борг майже зрівнявся з ВВП. А сукупний вже зрівнявся, а державний плюс гарантований вже наблизився до 50 %. От чому не відбувся формальний дефолт, але насправді реальний дефолт вже є, і ми вже живемо в нім другий рік. Фактично я б порівняв ситуацію з хворим, в якого прогресуюча гангрена, і замість того, щоб лікувати, йому колють наркотики і знеболюючі, щоб він не відчував болю, і говорять, що у вас все добре, гангрена ще не дійшла до внутрішніх органів. Поки ви втратили тільки ноги. Це ціна того, що люди терплять владу олігархату в разних її іпостасях.

Нікому не симпатизую, симпатизую тільки простому народу. Всі політичні сили на сьогоднішній день продажні — і ті, що в парламенті, і майже всі ті, хто поза парламентом. Я думаю, буде все одно народний бунт і буде тотальна зачистка політичного простору.

Владислав: — чи є сенс Україні відмовлятися від гривні і в перспективі переходити на рублі або євро?

О. Соскін: — Будь-яка країна має свою національну валюту. Національна валюта є одним з атрибутів державності. Природно, що якщо при владі в країні знаходяться люди, які не є злодіями і бандитами, то вони бережуть стійкість національної валюти і підтримують її непорушність, її статус-кво. На жаль, в Україні ситуація інша. Правлячий 20 років олігархат наживається за рахунок знецінення національної валюти. Це було і в період сурогатної нашої валюти — карбованця, і в період, коли була введена національна валюта гривня на початку жовтня 1996 року. 1 жовтня ми святкуватимемо її 15-річчя. Відтоді, як була введена валюта, вона була знецінена більш ніж в 4 рази. І зробили це і Ющенко, і Кучма, і Павло Лазаренко, і Тимошенко, і Стельмах, і нинішня влада. Аксіома: національна валюта повинна бути стабільною. Держава і нація тим сильніші, чим стійкіша і стабільніша національна валюта. Я останні 10 років говорю про те, що гривню необхідно прив'язати до корзини валют. Найбільш прийнятною в цьому плані є розрахункова грошова одиниця МВФ — це SDR, вона, як відомо, складається з 4 валют в певній пропорції: це американський долар, євро, ієна і англійський фунт. Є ще ідеальніший еталонний варіант — це повернутися до принципів паризької і генуезької валютних систем і прив'язати нашу гривню до золота. Використовувати так званий золотодевізний стандарт. Природно, що до рубля прив'язуватися нема чого, тому що російські рублі — це ерзац-валюта, яка тримається на газі, що видобувається в Росії, нафті. Росія — це дуже відстала країна з тоталітарним режимом. Що стосується євро, то в лютому 2011 року під час круглого столу в Інституті світової економіки і міжнародних відносин я зробив прогноз, що зона євро повинна у найближчі 2 роки скоротитися. Із зони євровалюти повинні вийти Греція, Іспанія, Португалія, Ірландія і, мабуть, навіть Італія. Тому прив'язуватися до цих двох валют немає сенсу. Ну і до американського долара тим більше.

Спартак: — чи Окупляться витрати на Євро-2012? Хто отримає прибуток від турніру?

О. Соскін: — Практика таких заходів, як європейські або світові чемпіонати з футболу показує, що після їх проведення в країни, де проводився даний чемпіонат, виникають складні фінансові проблеми. Приклад тому Португалія. Країни із слабкою економікою, на мій погляд, не повинні проводити подібні заходи. Тим більше, не треба було проводити чемпіонат в Україні, де при владі знаходяться могутні організовані бандформування. Фактично, УЄФА себе цим чемпіонатом зганьбить, оскільки в Україні Євро-2012 використовується правлячими бандгрупами для відмивання кримінальних грошей. Таким чином, керівництво УЄФА теж підпадає під підозру, що вона працює разом з нашими злодіями в єдиній корупційній схемі. На мій погляд, краще за все, якби УЄФА негайно перенесло Євро-2012 з України до Німеччини.

мічман відставний: — Пане Соскін, що найнебезпечніше в діях влади: грабунок країни; здача національних інтересів (Севастополь, ГТС, культура, мова); кріміналізация органів влади (міліція, СБУ, суди, ради всіх рівнів ); «поліцейський режим» по відношенню до ВСЬОГО народу, ЗМІ; РЕПРЕСІЇ по відношенню до малого і середнього бізнесу з метою знищення соціальної протестної бази..?

О. Соскін: — Все важливо, тому що автор питання дуже повно охарактеризував всю систему тотального знищення українського народу, яку здійснюють правлячі кланово-олігархічні сім'ї на чолі з єнакіївською сім'єю, лідерами якої є Янукович та Іванющенко. Настає час, коли народ повинен перестати бути бидлом, карнавальною нацією і узяти свою долю в свої руки. Для цього є відмінна конституційна база — 5-а стаття Конституції. Хто її не вивчив, хай вивчить і читає її кожну годину, щоб розвинути в собі воїна-громадянина і вичавити, як говорив Чехов, по краплині з себе раба.

Євгенія, Львів: — Як відомо, в розвинених країнах один з головних показників розвитку економіки це рівень споживчого попиту. Наша «печерна влада» підвищує тільки свій рівень, народ заганяє в злидні. Але все ж таки, оптимістично дивлячись на речі, — з приходом до влади нормальних, цивілізованих людей, який комплекс заходів потрібно зробити для прориву в цьому найважливішому для всіх громадян питанні?

О. Соскін: — Необхідно, щоб почало зростати споживання серед широких мас населення, для цього слід створити купівельну спроможність. А щоб в людей з'явилися гроші, необхідно всіляко сприяти самозайнятості населення. Тобто люди мають самі займатися будь-яким видом підприємницької діяльності. Найкраще — це приватний сімейний бізнес. А влада на всіх рівнях має всіляко цьому сприяти. Критерієм успішності будь-якої влади, будь-якого органу влади повинно бути те, скільки підприємницьких одиниць реально функціонують і скільки робочих місць цьому органу влади вдалося створити або сприяти створенню. Друге: необхідно повернути в народну власність природні багатства, перш за все, корисні копалини — це копальні, залізняк, марганцева руда, і так далі. Це нафтопереробні заводи. Це порти морські і річкові, це металургійні заводи, хімічні комбінати, облгази, «Укрнафту». І необхідно буде, звичайно ж, серйозним чином розкуркулити наших мільярдерів Ахметова, Пінчука, Коломойського, Боголюбова, Тігипко, Азарова, Януковича, Кучму. Загалом, маємо легіон. Ну, хоч би це. Все інше, решта всіх заходів щодо формування моделі народного капіталізму викладена в моїх наукових працях.

Степан: — Я от коли дивлюся на офіційні доходи громадян — ми бідна країна Європи. А як глянеш на кількість люксових автомобілів і ціни в міських ресторанах — так ми на передовій… Моє пояснення, що ці невраховані доходи дає тіньова економіка. Скажіть як компетентний експерт, як Ви пояснюєте ситуацію дисбалансу цін і рівня життя? І яке приблизне місце за добробутом в Європі ми могли б займати, якби робота держави в економіці була б компетентнішою?

О. Соскін: — Питання дуже правильне, єдине, що необхідно сказати, що в Україні суспільство поділене на два нерівномірні полюси: на одному полюсі — олігархат, надбагачі, їх небагато, разом з сім'ями і тими, хто їх обслуговує, не більше 4 %. У кількісному виразі це не так вже й мало, близько 2,5 мільйонів. Ось вони-то і є головними споживачами предметів розкоші, а 70 % у країні — це бідні люди. Надбагаті хочуть загнати бідних в цифрову в'язницю-резервацію, щоб вони не заважали їм споживати розкішні товари. На жаль, в Україні все більш слабким стає середній клас, фактично відбувається його деградація. У нас в країні залишилося умовного середнього класу не більше 25 %, а повинно бути хоч би 70 %. Ось це і є головною суперечністю країни. А щоб тіньова економіка зійшла у небуття, необхідно перейти до моделі розвитку суспільства, основою якого є середній клас, а його центром — мала і середня національна буржуазія, що працює на базі сімейних підприємств. А головним житлом цієї буржуазії повинні бути малі і середні міста, а не великі мегаполіси-мавпятники, де править бал олігархат, а людей перетворюють на біологічних істот, на карнавальну націю.

Ілона Марик: — Шановний Олег Соскін! Оценіть бюджет наступного року, якщо Ви його бачили або чули компетентні думки. Кому від нього жити добре буде?

О. Соскін: — Ми з вами знаємо, що уряд заявив, що йому, щоб вирівняти прибуткову і витратну частину, необхідно здійснити внутрішніх і зовнішніх запозичень майже на 100 мільярдів гривень. Тобто знову витрати бюджетні більші, ніж доходи. Основний тягар наповнення прибуткової частини бюджету покладений на громадян, на податки від їх доходів. Збільшені також витрати на утримання силових поліцейських структур, на утримання бюрократичного апарату. По суті, вся логіка бюджету підпорядкована продовженню пограбування широких мас народу і надзбагачення правлячих в Україні кланів мільярдерів. Якщо нарід і далі погодиться терпіти подібне знущання, тоце не нарід, а просто якась сукупність біологічних істот. Цей бюджет приведе до остаточного фінансового краху України, якщо він буде прийнятий і нинішній уряд залишиться при владі.

Ростік: — Поважний експерте, нещодавно зіткнувся з реплікою про те, що готівкова грошова маса, яка обертається в Україні, тільки на третину або навіть чверть складається з гривні. А в основному це долар і євро. Наскільки правдиві такі відомості і чи може в такій ситуації бути стабільною національна валюта?

О. Соскін: — На сьогоднішній день в Україні грошова маса, готівка і безготівка, — це М1. На 1 вересня вона склала 663,4 мільярди гривень. Тільки за 8 місяців Нацбанк і уряд збільшили грошову масу на 11 відсотків. Готівкова грошова маса гривни на сьогоднішній день збільшилася практично до 194 мільярдів гривень. Вона зросла на 6 %, Нацбанк надрукував за 8 місяців 11 мільярдів гривень. Відомо, що тіньова економіка, точніше неформальна, сьогодні складає в країні в сукупності, якщо брати всю вироблену масу валового внутрішнього продукту, мінімум 65 %. Велика частина цієї економіки обслуговується у вільноконвертованій валюті. Таким чином, якщо для обслуговування ВВП близько 80 мільярдів доларів, можна сказати, що ще мінімум 160 мільярдів обслуговують неформальну економіку. Я давно писав про штучний поділ економіки, щоб його подолати — це поділ на три сектори: на офіційну, неформальну і натуральну, де продукти праці не приймають грошову форму. Необхідно вивести тіньову економіку, неформальну на поверхню, а для цього треба повністю змінити податкову і соціально-пенсійну системи і роль державної машини. І забрати командні державні висоти в олігархічних сімей. Необхідно відібрати гроші і власність в олігархічних сімей. Без цього ніяких трансформацій здійснити не вдасться.

donbass: — Добридень!
Я думаю, Ви не станете заперечувати тенденції (яка от вже двадцять років) так званої злодійської незалежності від закону, існує в нашій колись країні, а нині помийній ямі, а полягає вона в наступному — чим дешевше Росія нам відпускає газ, тим дорожчий він для населення, чим більший в нас урожай зернових і цукрового буряка, тим дорожчі у нас хліб і цукор, чим дешевша в світі нафта, тим дорожче в нас пальне і т.д.

Я вважаю, що Росія повинна відпускати нам газ за найвищою ціною в світі, ну десь по 1000 доларів за куб, а ще хотілося б, щоб видався неврожайний рік на все, що росте у нас. Поки не відбудеться катаклізм, що включає людські втрати, голод і повне зубожіння, — шансів на якісь зміни в нас дорівнюють нулю.

Як Ви вважаєте, що повинно ще відбутися, щоб стадо, зване у нас народом, нарешті прокинулося і піднялося захищати свої інтереси.

Дякую за відповідь.

О. Соскін: — Питання дуже правильне, і по суті ситуація вже складається така, що карнавальна біомаса, що живе на території України, вже вагітна національними війнами і повинна їх найближчим часом народити. На мій погляд, ми знаходимося на фазі початку щонайпотужнішого руху — гайдаматчини. Правлячий олігархат настільки знахабнів, що вже не приховує своїх україно-ненависницьких інстинктів. Ухвалення так званої пенсійної реформи Тігипка — Азарова, ухвалення закону про біометричні паспорти, ухвалення закону, про те що банки забиратимуть майно і нерухомість в людей і виселятимуть їх з квартир — це практично акції відкритого геноцидного характеру. Далі терпіти подібні приниження неможливо. Правильно наголошується, що спусковим гачком, який висадить ситуацію, може стати ще більше підняття цін на газ з боку Росії. Оскільки в газових сховищах є великий брак газу на зиму, і ми не зможемо забезпечити тиску газу для транзиту його до Європи в зимовий період, то, швидше за все, відключатимуться від газових систем цілі міста. Наприклад, такі як Одеса, Херсон, Миколаїв. І ось коли народ почне замерзати в своїх багатоповерхівках, де не буде ні електрики, ні тепла, ні води, тоді нарід згадає, що він не біомаса, що в нього є відповідальність за себе і своїх дітей. Можливо, тоді і почнеться Коліївщина — ніч довгих ножів, тоді почнуть різати жирних свиней в їхніх особняках. Я думаю, що ми вже близькі до цього, хоча не хотілося б.

Роман Кучеренко: — Пане Олеже! У Ваших статтях Ви завжді прогнозуєте досить песимістичну соціально-економічну картину українського майбуття. Насправді вони не справджуються, або справджуються частково. Чи не пояснюється це Вашим неспрійняттям з певніх причин пануючої політичної силі?

О. Соскін: — На жаль, всі мої прогнози справджуються. Єдине, я помиляюся в часі. Вважаю, що краще лікувати хворобу у зародку, ніж потім боротися з її наслідками, краще швидко усунути причини, ніж потім намагатися зупинити лавиноподібний процес негативних наслідків. Адже якщо проаналізувати основні соціально-економічні показники, які є в нашій країні, то картина буде ще чорніша, ніж я її показую. Я вже говорив про фінансово-економічне банкрутство України. Але є ще й соціальні показники: фактично сьогодні Україна займає 5-е місце в світі за вживанням чистого алкоголю і друге місце за вживанням нашим населенням сигарет. У нас палить 50 % чоловіків, 25 % жінок і 17 % підлітків. Ми займаємо 6-е місце в світі за кількістю увязнених у в'язницях. У нас у в'язницях і СІЗО сидить майже 200 тисяч — це більше, ніж в США, трохи менше, ніж в Китаї. Якщо брати будь-які показники, економічні, фінансові, Україна за ними займає в Європі останнє місце. У нас найкоротша тривалість життя серед країн Європи. Ну хіба це неправда? Просто більшість населення поводяться подібно до страусів, коли ховає голову від страху і проблем в пісок. А це неправильна, помилкова позиція. Ворога треба зустрічати обличчям до обличчя, інакше його перемогти не можна. Треба ясно розуміти, що правляча бандократія безжальна і хижацька за своєю суттю, і ніякої пощади мільйонам українців вона давати не буде. Олігархічні сім'ї поводяться в Україні гірше, ніж окупанти, тому вони підлягають знищенню. І це повинні зрозуміти всі прості українці.

П'ятак: — В чому Ви порадите тримати гроші? Як зберегти і по можливості примножити невеликі заощадження звичайному українцеві в сьогоднішніх реаліях?

О. Соскін: — Якщо маленькі є гроші, ну, скажімо, є в сім'ї від 10 до 40 тисяч в доларах, то їх краще за все тримати в різних валютах: у євро, доларі, швейцарському франку. В усякому разі, від цього людина не втратить свої заощадження. Можна покласти частково невеликими сумами на валютні депозити, але тільки в дуже хороші західні банки, яким можна довіряти. Але класти треба не більше ніж на 3 місяці. Хай це буде невеликий відсоток, але ви будете спокійні. І у жодному випадку не класти грошей в українські банки, майже всі вони — шахрайські структури. Це твердження добре продемонструвала фінансово-економічна криза восени 2008 року. По суті жоден із збанкрутілих тоді близько 20 банків на сьогоднішній день не відновлений. Гроші вкладників були розікрадені. Цьому тоді суттєво допомогло керівництво Нацбанку, уряд і особисто президент Ющенко разом з Балогою. Тому якщо більше, то тоді краще ще купити банківського золота, але з хорошим сертифікатом і з дуже якісним клеймом. Зараз також з'явилася в деяких банках послуга «Золотий депозит» — це теж достатньо хороша форма збереження грошей. У всьому іншому, по суті, гроші тримати неможливо — ні в землі, ні купуючи нерухомість. Це все дуже небезпечно, обтяжливо і не обіцяє великих доходів. Тим більше, криза посилюватиметься як в Україні, так і в світі. Черговою жертвою кризи, я прогнозую, наступного року повинен стати Китай. Тому тим, хто веде бізнес в Китаї, вже сьогодні варто думати про запобіжні заходи, щоб не мати великих втрат.

ломачкин: — Шановний Соскін! Ваша думка: На Україну чекають в ЄС або це все фарс? Чи не здається Вам, що економічні перспективи у нас реальніші в Митному союзі, ніж в ЗВТ? Аргументуйте, де краще, чому. Спасибі.

О. Соскін: — Звичайно до ЄС ми вступити у найближчі 15 років не зможемо, ні ми до цього не готові, ні Європейський союз. Але Україна — це центрально-європейська країна за своєю суттю, яка більше 350 років знаходилася під окупацією Московського царства, а потім Російській імперії, в різних її формах. Природно, тому в нас сильні в соціумі московські атавізми. Але треба вибудовувати продуктивні взаємовигідні відносини з Європейським Союзом, необхідно добиватися ЗВТ з ЄС і безвізового режиму. І для цього сьогодні в України є всі підстави. ЄС для України цікавий тим, що до нього входять держави, орієнтовані на побудову моделі народного капіталізму, а саме розвиток середнього класу. На розвиток принципів свободи особи, захисту її прав, розвиток малих і середніх міст, місцевого самоврядування. Це те, до чого повинні сьогодні прагнути Україна і український нарід. Європейський Союз — це сьогодні наймогутніший світовий економічний суб'єкт. У нім проживає більше 500 мільйонів населення, він виробляє на рік ВВП більш ніж на 15 трильйонів доларів і має один з наймогутніших експортних потенціалів і науково-технічних можливостей. Ясно, що його ринок для нас вкрай важливий, я б сказав, життєво важливий. І досвід країн Європейського Союзу для нас дуже необхідний. Що стосується МС, то в нім зібралися країни-ізгої: авторитарна Росія, напівдиктаторська, дуже бідна країна, в якій щодня відбуваються технологічні катастрофи з сотнями смертельних випадків, а при владі знаходяться кагебісти-мільярдери; убожіюча, нещасна, диктаторська Білорусь, яка вже дійшла до того, що ставить кіоски з білоруськими продуктами в Україні, тому що продукцію білоруську вже ніхто в ній не купує; диктаторський Казахстан з величезним полем убогості і правлячим партійно-кагебістськім кланом. Це все країни-невдахи, які, по суті, не мають навіть якого-небудь ринку. Їхні народи жебракують. Невже в цьому бараку концтабірному, комуністично-кагебістському Україна повинна шукати своє майбутнє? Висновок напрошується сам по собі — народу України необхідно змінити своє майбутнє, треба змінити існуючу соціально-економічну і політичну модель розвитку. Треба перейти від кланово-олігархічного, дикого капіталізму, до моделі народного будинку, народного капіталізму, який побудований в скандінавських країнах, в Австрії, Швейцарії, і по цьому шляху йдуть Польща, Чехія і Словаччина.

ххх: — Ви були радником в Кравчука і Кучми. Ви, коли рвете на собі вишиванку в нападах укрофілії, віддаєте собі хоч трохи звіт в тому, що Ви причетні до того, що ці двоє злодіїв зробили з Україною?

О. Соскін: — В нападах укрофілії я не рву на собі вишиванки, я, до речі, взагалі не є прібічником українського бутафорського шароварного патріотизму, яскравими представниками якого є Ющенко і Капітальман — Тимошенко. На жаль, ні Кравчук, ні Кучма не сприймали тих пропозицій про стратегічний розвиток України, які я їм давав. Через це у нас виникали постійні з ними конфлікти. В ході своєї роботи штатним радником у Кучми і Кравчука я дійшов висновку, що людей, якими керує золоте теля і абсолютне жадання наживи, а такими є і Тимошенко, і Ющенко, і Тігипко, і Азаров, і Янукович, виправити не можна. Людей такого типу не можна просто допускати до влади. Як тільки вони її отримують, вони переходять до нестримного особистого грабунку. За своєю суттю, це хижаки, а, як відомо, кращим засобом зупинити хижака є його знищення. Ось це я можу порадити всім тим молодим людям, які хочуть стати радниками у нинішніх і майбутніх представників олігархічних сімей, як правлячих, так і не правлячих. Треба чітко вивчити аксіому: олігарх — це хижак, і він підлягає знищенню. А будь-якого радника і консультанта він використовуватиме тільки з метою реалізації свого генерального інстинкту — отримання максимального прибутку. Їм не можна йти на поступки і не можна йти до них на роботу в будь-якій якості. Дане твердження є абсолютом.

777: — Скажіть, на які гроші ви існуєте? Хто Вас утримує?

О. Соскін: — Ніхто ніколи в моєму житті мене не утримував. У 17 років я почав заробляти гроші самостійно. Я вважаю себе представником середнього класу, тому утримую себе сам, свою сім'ю і свою команду сам. Вважаю, що я достатньо компетентний і професійний, щоб навіть в нинішніх умовах підтримувати свій статус-кво. Але можу з визначеністю сказати, що останні 3 роки інтенсивність моєї праці і моєї команди зросла мінімум на 50 %. По суті, доводиться працювати по 14–15 годин на добу. Я вже починаю подумувати, що, може, треба створювати співтовариство своїх прихильників, які запропонують олігархам поділитися своїми грошима і власністю. Може, треба починати Коліївщину?

Олександр: — Шановний п. Соскін! З'явилися цифри структури доходів держбюджету на 2012 рік, де доходам з фізосіб відведена провідна роль! Як я був раніше упевнений, основні доходи бюджету повинні приносити податки з підприємств! Що це за джерела, наскільки вони «революційні»? Як їх об'єм (доходів з фізосіб) кореспондується з однією з найнижчих питомою часткою зарплати в Європі? З повагою, Олександр.

О. Соскін: — Питання дуже правильне. По суті, правлячі сім'ї хочуть за рахунок тотального пограбування пересічних українців зберегти свої мільярдні доходи, і не тільки зберегти, але й примножити. Тобто замість того, щоб перекласти тягар складнощів, які зараз переживає Україна, на багатих, на їх корпорації, витягнути гроші з їх офшорів, примусити їх продати свої маєтки, замки, яхти, нерухомість за кордоном і в Україні, скоротити їх доходи істотно, натомість уряд вирішив ще більше пограбувати мільйони бідних українців. Я вважаю, що громадяни України, незалежно від свого соціального статусу, чи то вони пенсіонери, вчителі, лікарі або робітники, чи то фермери, чи то хтось інший, повинні припинити терпіти цю наругу над собою і своїми сім'ями. Повинні створювати загони самооборони та згідно 5-ої статті Конституції брати владу в свої руки. Правлячі олігархічні сім'ї чітко відкрили свої плани: хочуть перетворити Україну на концтабір, а нас зробити оцифрованими рабами. Я точно знаю, що на це ніколи не погоджуся. Я думаю, що і десятки мільйонів українців ніколи не приймуть написане для них «жирними сім'ями» концтабірне життя. Треба повернути мільярдерів, які вийшли з бандитів, в той стан, в якому вони знаходилися в кінці 80-х років. Треба почати новий розвиток соціуму, який живе на території під назвою Україна. Треба збудувати модель, запропоновану мною під назвою «Народний капіталізм». Це буде нашим порятунком.

***

Дуже вдячний ресурсу ФРОМ-УА і всім читачам, які користуються цим ресурсом і сьогодні брали участь в нашій Інтернет-конференції. Оптимізму, надії, сили духу і упевненості в завтрашньому дні. Треба пам'ятати, що тільки спільними зусиллями ми можемо перемогти правлячу в Україні бандократію. Нам треба зараз об'єднатися, незалежно від політичних переконань, для того, щоб врятувати себе, свої сім'ї і дати майбутнє своїм дітям. Треба усвідомити, що олігархи — безжальні і нещадні звірі, і вони підлягають знищенню. І не треба нікого боятися, вони самі всіх бояться. І ніякі десятки тисяч міліціонерів-гоблінів і продажні судді їм не допоможуть, тому що всі, хто стане на бік олігархату, відповідатимуть перед народом, а нас десятки мільйонів, і ми повинні перемогти. За нами майбутнє! Спасибі.

Олег Соскін