середа, 16 травня 2012 р.

Як москалі в України Колобка поцупили

Світлина з видання «100 казок» від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Не повезло росіянам із фольклором. А все тому, що їхня нація творилася згори, від правлячої еліти, яка мала мужика за пусте місце, через те навіть назви місяців не народні, нема народного гімну, ба навіть жодної пісні, яку б народ слухав чи співав стоячи. 

Взагалі з піснями біда, дуже мало таких, що годяться для співу, наприклад, за столом чи для обробки сучасною естрадою. 

Російські народні пісні дуже рідко виконують навіть народні хори, воліючи співати щось, що вийшло не з вуст мужиків, а створене поетами і композиторами: "Ой мороз, мороз", "Из-за острова на стрежень", "Коробейники", "В далеких степьях Забайкалья", "Ямщик, не гони лошадей", "Однозвучно звенит колокольчик" або ж пісні на мелодії поцуплені у січових стрільців ("Дан приказ ему на запад", "Там вдали за рекой", "Поручик Голицын" ба навіть "Катюша", яка спочатку існувала у стрілецькому варіанті ще під час Першої світової, а вже у Другу світову прикрасилась приспівом "Ой ти Галю, Галю, з Нахтіґалю!" 

З казками та сама біда. При чому не тільки з народними. Алєксєй Толстой переписує "Піноккіо" Карла Колоді і видає "Буратіна", Корнєй Чуковський робить ту саму процедуру з казкою Х'ю Лофтінґа "Доктор Дулітл" і маємо "Доктора Айболита", а ще він позичає в англійців малюка Бібігона. 

Ще хитріше вчинив А. Волков, поцупивши у американця Л. Ф. Баума цілу країну Оз та сотворивши на тій основі п'ять книг, шоста начебто оригінальна, але надто поступається за художністю попереднім. 

Дехто вважає, що все нормально: Волков переписав книги Баума для совєтських дітей. Тоді насувається думка: а що як узяти та й переписати "Анну Каринину" або "Мертвые души"? А потім видати під своїм іменем? Яка буде реакція? 

Ось брати Капранови зредагували "Сестер Річинських" Ірини Вільде і повикидали усе, що було там написане на догоду радянській ідеології. Але роман вийшов під іменем Ірини Вільде, а не Капранових. 

Більшість казок Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казка про золоту рибку походить з Німеччини. "Конек-горбунок" Єршова походить з українських записів. 

"Маленький цветочек" Аксакова – це англійська казка. Як і казка Толстого "Маша и три медведя". Жодна з цих казок ніколи не було зафіксована у фольклорних записах до того, як з'явилася в літературному опрацюванні. 

Казки про "Снігурочку", "Колобка", "Ріпку" – усе це позичено в українців, а казка "По щучьему веленью" у фінів. Коли візьмете в руки три томи "Народных русских сказок" А. Афанасьєва, то побачите там цілу купу українських і білоруських казок, одні з них в оригіналі, інші – в перекладі, а ще доволі багато казок, про які скоромно не вказано, де записані. 

 Хоча сумніватися не доводиться. У примітці до казки №56 про дурного вовка читаємо: "К словам "Ну, уж никому так не достанется, как кургузому" дано пояснение "У малороссиян существует поговорка "Кому, кому, – а що куцому, то вже не минецця". До чого тут українська приказка, якщо казка російська? Але, де вона записана – знову мовчок. 

Більшість записів російських казок були сфальсифіковані. У той час, як українці не мали в Росії своєї літератури, а казки існували винятково в усній формі, росіяни уже з XVІІІ ст. масово поширювали серед народу так звані лубочні книги.

Їх розносили по селах разом з гребінцями й люстерками коробейники, по-теперішньому комівояжери. Відтак селяни, прочитавши німецькі, французькі чи там арабські казки, залюбки потім пригощали ними фольклористів. 

У зібранні Афанасьєва у примітках до казок так і пишеться: "Текст перепечатан с лубочного издания" або "Текст представляет собой літературно-повестовательную обработку былины об Илье Муромце и Соловье-разбойнике". 

Питається: на якій-такій підставі ці казки приписані до народних? А що серед народних російських казок роблять авторські казки українських письменників Миколи Тихорського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Максимовича, Левка Боровиковського? А казки записані у Башкирії, Татарстані, Мордовії? 

Та й казки, записані на якій-небудь Тамбовщині, викликають тиху підозру про фальсифікат: "Сивко бурко, вещий воронко", "Две Доли", "Марко Богатый", "Лихо". Казка "Людська доля" подається чистою українською мовою, але... записана в "Малмыжском районе Кировской области".

І ось на фоні усього цього розкрадання чужого фольклору раптом дізнаємося, що автори "Казкової карти України" посварилися з укладачами аналогічної карти Росії, звинувачуючи росіян у тому, що вони привласнили собі таких казкових героїв як Колобок, Ілля Муромець, Курочка Ряба та інших. 

Герої українського фольклору відтепер будуть представляти світові Росію. Корінними російськими значаться ще й Дід Мороз і Снігуронька, Золота рибка, соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Мара, Баба Яга, Іван-дурень та інші. 

Згідно з "Казковою картою Росії", батьківщиною Колобка вказана Ульяновська область. В Ульяновську вже прийняли програму з популяризації цього казкового бренду". 

Насправді найдавніший російський варіант було записано в Архангельській області, але перед тим уже існував український. Саме слово "Колобок", як і "Сивко-бурко" не російське. 

Ілля Муромець, давно уже доведено, теж не в Росії жив: "Коли князь покликав Іллю Муромця захищати Київ, то він дістався до міста за 5 годин, тобто фактично дійсно він міг дістатися з Чернігівської області за 5 годин до Києва, але ніяк не з міста Мурома", – заявила керівник Казкової карти України Марина Применко. Та й похований Ілля Муромець у Києві. Але це ще не все!

"Російський виробник дитячих іграшок "Комета-Плюс" (Смоленськ) подав позов до Господарського суду Криму з вимогою припинити на півострові нелегальне виробництво м'яких іграшок, що нагадують мультиплікаційного персонажа Чебурашку". 

Ну, мультиплікаційний персонаж справді має своїх батьків і тут нічого не попишеш. Але ось казкова істота Чебурашка – це не що інше як український чеберяйчик. 

Судячи з української народної пісеньки він схожий на зайчика, чеберяйчики зустрічають у казках, у віршах і навіть у романі Павла Загребельного "Євпраксія", де чеберяйчикам присвячено цілий розділ. 

Саме слово Успєнскій сконструював з чеберяйчика та з назви танцю "чабарашка", "чеберячка" (дивись словник Б. Грінченка).

"Чеберяйчиків ніхто ніколи не бачив, хоч і відомо, що живуть вони в лісах і серед трав, – читаємо у П. Загребельного. – Мабуть, а може, й напевне, чеберяйчики всі однакові. Побачити одного - однаково, що побачити всіх. 

Тому ніхто не може сказати, чи вони вмирають, чи живуть вічно. Їдять вони добре й часто, як у князя, хоч і не працюють. Що їдять? Може, росу, може, пахощі квітів... Яка в них робота? Дивуватися зі світу, з його чудес і багатств, ніколи не знаючи ні спочинку, ні втоми в цьому. 

Ще – розносять вони згуки. Луна – то справа чеберяйчиків. Вони залюбки підхоплюють кожен гарний звук і розносять його повсюди. Коли ж звук їм не подобається, вони нікуди не хочуть його нести і він умирає. Скажімо, хрюкання дика. Або лайка поганого чоловіка... 

 Взимку вони переважно сплять. Бо прокинешся серед снігів – умреш від тиші й таємничності. Адже світ, хоч і дивний, але таємничий, і на це нема ради.

Не поможуть ні молитви, ні книги, поможе хіба що мова. У мові вони кохаються. Кожен чеберяйчик мав свою власну мову. Як розуміють один одного? Називають кожен своє. Той квітку, той струмок, той дерево. 

Тоді розповідають один одному, обмінюються словами-назвами. І все називається неоднаково, але всім зрозуміло". 

Ото ж бо й воно, що поки одні у мові кохаються, інші – цуплять.

Джерело: tsn

До теми:
І це теж вкрали! Матрьошка, як символ москальської душі


МОСКАЛЬСЬКІ ТРАДИЦІЇ. Расєяні паразитують також і в спорті

Москалям знову не дають спокою українські танки!

Московська традиція красти. УКРАЇНСЬКИЙ ТАНК "ОПЛОТ" НА КАЦАПСЬКИХ МОНЕТАХ!

Московська традиція красти. Нацистський (СС) і сучасний російський нагрудні знаки

НАВІТЬ ЦЕ ВКРАЛИ: АК-47 розробив не Калашніков, а полонений Гуґо Шмайссер

Як совкова кацапня крала нацистський креатив

1 коментар:

Микола Болілий сказав...

Нація "жуліков і воров". Крадуть УСЕ!