неділя, 8 липня 2012 р.

Де і коли відбулась Троянська Війна


“Сьогодні починається одна з тих епох, коли історія повинна бути переписана наново. Старі картини людського минулого поблякли, контури дійових осіб видаються невірними, їхні внутрішні рушійні сили витлумачені невірно, уся їхня сутність недооцінена. Нове відчуття життя, яке вважає себе, тим не менше, визнаним здавна, прагне до оформлення, світогляд зароджується і починає сперечатися зі старими формами, священними звичаями й відбитим змістом. І вже не історично, а принципово. ” Альфред Розенберг, “Міф XX століття”, 1929 рік (Розенберг А., 1998,С. 24)



Вже не одне покоління істориків хвилює історія Трої – могутньої Пріамової (правильно, мабуть, Періанової) держави. Достеменно й на сьогодні невідомо, де вона знаходилася і предки яких народів її населяли. Літописні та мітичні джерела дають про неї суперечливі свідчення. Ми ж перед тим, як перейти безпосередньо до розгляду заявленої теми, зробимо невеличкий відступ про вправність грецьких географів тлумачити відомий Геродотові світ на свій лад. Всіляко намагалися підтримати та возвеличити їхні фантазії, нібито, точні і педантичні німці. Але якщо вникнути в карти держав, що знаходилися, нібито, на грецькій території в середині 1-го тис. до н. е. ми будемо вражені грубими фальсифікаціями та інсинуаціями. Особливо вони очевидні в німецькому „Словнику античності”, виданому російською мовою у Москві. Лише кілька прикладів. Перше: про такі держави як Афіни і Спарта в багатьох місцях Геродот пише, що вони знаходяться по сусідству на Пелопоннесі (наприклад, кн. I, гл. 56-68), тим часом на німецькій карті Пелопоннес разом із Спартою бачимо досить далеко від Афін. Друге: з Геродотової історії цілком очевидним є те, що Аркадія якщо не область Спарти то принаймні її сусідка, а отже і Афін, а на карті вона теж в іншому краю. Третє: Іонію всі довідники та карти показують на сході сучасної Туреччини, - здавалося б десь тут мало б бути також Іонійське море, але ми його бачимо аж з іншого боку Балкан...


Такий зразок викрутасів грецьких та німецьких світил географічної й історичної науки показуємо, щоб підготувати читача до того, як ліпилася історія легендарної Трояні до чужого тіла.

На початку „Історії” Геродот окреслює своє творче завдання так: „далі я розповім, однаково описуючи малі та великі міста людей. Отже, ті з них, що колись були великі, багато таких стали малими, а ті, що за моїх часів були великими, перед тим, були малими” (І ,5). Тобто, йдеться про те, що історія народів має свій логічний розвиток: піднесення і падіння. Малі приходили на зміну великим і, звісно, щоб возвеличити себе, переписували історію великих на свою користь. Засновуючи нові держави, вони також не гребували можливістю використовувати назви країн та міст своїх попередників, одночасно всіляко знищуючи тих, кого вони обікрали.

Уважний дослідник Геродотових праць не може не помітити, що вони також зазнали значних сторонніх втручань. Звичайно, робили це ті, кому першому пощасливилося прибрати до рук чужі творіння. Пізніше ловці романтики і слави, не вникаючи в тексти, не вдаючись до глибокого аналізу, шукали „наукові” підтвердження відвертим фальсифікаціям на ґрунті. Так, незважаючи на очевидні афери, історична наука визнала, що в результаті археологічних розкопок у Туреччині Генріх Шліман зробив сенсаційне відкриття, мовляв, знайшов справжнє місцезнаходження Трої. Проте мусимо нагадати, що в другій половині 19 ст., коли здійснювалися зоорганізовані Шліманом розкопки, археологія, як наука, робила лише перші кроки. Тому знайденими речами успішно користувалися різного роду шарлатани та пройдисвіти. Робилося це досить просто – купив, наприклад, на базарі якусь стару річ, а потім можеш вдавати, що ти її шукаєш у певному місці і в один момент вигукуєш „еврика!”.

Так само діяв німець Шліман. Знайшов якесь древнє поселення і почав копати. Однак „свої” безцінні знахідки він показав лише в Німеччині. Незважаючи на те, що в розкопках брало участь до сотні людей, ніхто не бачив як і в якому місці він їх відкопав. Потім з його слів стане відомо, що зробив він це разом з дружиною, яка одразу замотала цінні артефакти від сторонніх очей у свою хустину і винесла непомітно. Згодом виявиться, що в цей час його дружина була далеко від Туреччини – аж в Італії, але це не завадить вченим славити Шлімана за його відкриття. Тут також необхідно сказати, що згідно угоди все знайдене на місці уявної Трої Шліман мав передати уряду Туреччини. Натомість він цього не зробив, і нібито, вивіз його контрабандою до Європи.

Насправді, зять одного багатого петербурзького адвоката, торговець селітрою Г. Шліман усі ті золоті, бронзові та інші древні цінності придбав у Криму і контрабандним чином вивіз їх до Німеччини. Там він задумався, як легалізувати незаконно вивезене. Досвідчений лихвар уловив тогочасну кон’юнктуру – світова громадськість захоплено читала Гомера і дискутувала: чи справді легендарна Троя історичне місто і де воно знаходилося? Маючи чималі заощадження, Шліман не упустив шансу прославитися. Прочитавши „Іліаду”, він вирішив, що Трою необхідну шукати в Малій Азії, за яку вважали Туреччину, і зробив своє велике відкриття. Втім на „відкритті Трої” його „внесок” в археологічну та історичну науку не закінчився. Згодом у грецьких Мікенах він „знайде” знамениту маску Агамемнона і знову жодними чином це не буде зафіксовано на місці. Тобто, те, що він робив, не можна назвати навіть наближено до науки – то було наукове шулерство.

Про те, що пагорб Гіссарлик, зовсім не Троя, про що навіяли вченому світові шахрай Г. Шліман та підкуплені ним журналісти, довів у своїй книзі „Мимо острова Буяна” мій земляк Павло Гарачук. Нам же залишається лише довести, де насправді знаходилася Троя. Причому наші доводи мають опиратися на беззаперечну доказову базу, якими можуть бути свідчення давніх істориків, мовні та літописні джерела, а не припущення і вигадки заангажованих вчених.

Найголовнішим вказівником, де слід шукати легендарну Трою, на який чомусь досі ніхто не звертав уваги, на мою думку, має бути зауваження древнього історика Страбона. „В гомеровську епоху, - писав він, - Понтійське море взагалі вважали як би другим Океаном і думали, що плаваючі в ньому настільки далеко вийшли за межі землі, як і ті, хто мандрує далеко за Геракловими Стовпами. Адже Понтійське море вважалося найбільшим з усіх морів у нашій частині населеного світу, тому переважно йому давалось особливе ім’я „Понт”, подібно до того як Гомера назвали просто „поетом” (Кн. 1, ІІ-10).

Отже, якщо в гомеровську епоху Понтійське (Чорне) море уявляли Океаном і воно вважалося найбільшим у частині відомого поетові населеного світу, чи не говорить це про те, що події Троянського циклу відбувалися десь в межах Чорного моря, а не Егейського?
Цілком очевидно, що саме так. Навіть у вже не раз редагованій і перередагованій „Іліаді”, знаходимо багато чого свого знайомого. Наприклад, „Іліада” (2,537-538) згадує багату на виноград Гістею, що біля моря, і Дія „високе місто”, тим часом якраз однією із назв Чорного моря було Гостинне, а отже Гістея, назва якої має однакову основу з ним, знаходилося на березі цього моря. „Високе місто Дія” – також історично зафіксоване місто в гористій місцевості Криму... 

Уважне прочитання „Історії” Геродота з картою в руках взагалі дає вражаючі результати. Причому диву даєшся, як цього досі не помічали вчені? Або всі вони перебували під гіпнозом якихось сил, або просто сліпо виконували чиєсь замовлення дурити нас з вами.
Читаємо IV кн., 37 і 38 гл.: „Перси мешкають у країні, що простягається до Південного моря, званого Червоним; на північ вище від них живуть мідяни, за мідянами саспіри, а за саспірами колхи, країна яких сягає Північного моря, що в нього впадає ріка Фасіс. Ці чотири народи мешкають від моря до моря. Звідси на заході знаходяться два півострови і опускаються в море; їх зараз описую.

Один з півостровів починається від Фасіса й тягнеться вздовж Понту й Геллеспонту аж до Сігея в Троаді. А на півдні той самий півострів починається від Міріандінської затоки поблизу Фінікії й тягнеться морем аж до Тріопійських гір. На тому півострові (тобто, вже на Кримському – С.П.) живе тридцять народів.”

Наведемо грецько-німецькі тлумачення цих місць: Фасіс – річка в Колхіді (тепер Ріоні); Понт – Чорне море; Геллеспонт – протока між Егейським морем і Пропонтидою; Сігея – місто на північному заході Малої Азії (територія сучасної Туреччини); Міріандінська затока – в Середземному морі; Тріопійський мис (а не гори) – на півдні Малої Азії; Північне море дуже не охоче тлумачиться, хоча в деяких місцях все ж можна знайти, що це теж Чорне море.

Але зауважте, в Геродота йдеться не про один, а два півострови на одному, тобто, цей один півострів, очевидно роздвоєний. Нічого подібного ми не бачимо на прикладі земель Туреччини. Більше того, на карті Птоломея Малою Азією називається зовсім не територія Туреччини (Передня Азія), а Таманський півострів, до речі, справді роздвоєний. Отже, маємо всі підстави засумніватися в таких наукових висновках греко-німецьких географів і запитати, як вони могли пов’язувати Колхіду з Егейським морем, які знаходяться на різних полюсах, чи річку Ріоні із Середземним морем? Або таке: чому Геллеспонт, тобто, очевидно щось таке, що має бути поруч із Понтом (Чорним морем) перенесли аж до Егейського моря?

Таємниця розкривається дуже просто. Перси, як читаємо в приведеному уривку, займають територію, що на півдні сягає Червоного моря. Сміємо заявити, що саме так за Геродота називалося Середземне море, бо в іншому місці читаємо, що „всі моря, на яких плавають елліни, навіть і те, що є за Геракловими стовпами, так звана Атлантида, як і Червоне море, з’єднуються між собою”. Тим часом сучасне Червоне море ніяким чином не могло єднатися з іншими, де плавали елліни. На північ землі персів пролягають до країни мідян, далі живуть саспіри (очевидно, каспірикаспійці), а за ними колхи, країна яких сягає Північного моря.

Тут варто зауважити, що найпівнічнішим морем, яке знав Геродот, було сучасне Азовське (Азійське) море і найвірогідніше саме воно називалося Північним, а не Чорне. Ці чотири народи мешкають від моря до моря, тобто, від Червоного до Північного, читаємо далі в Геродота. Один з півостровів починається від річки Фасіс, яка впадає в Північне (Азовське/Азійське) море. Тобто, очевидно, що тут йдеться зовсім не про Ріоні, що вливається в Чорне море, а про Кубань, яка дійсно впадає в Азовське море і мала відповідну з ним назву – Фасіс/Азіс, натомість річка Ріоні в Геродота – Галія.

Цей півострів, тягнеться на захід вздовж Понту та Геллеспонту, тобто, вздовж Чорного моря і Азовського, яке греки називали Меотидою, а місцеве населення – Геллепонтом (без „с”), бо воно впадало в Понт і на його берегах мешкали елли-оли, від яких і отримало море свою назву. Півострів тягнеться аж до Троади (Трояні) міста Сігеї (в межах сучасної Керчі). На півдні той самий півострів, зазначається в Геродота, починається від Міріандінської затоки (нині Таманська затока) поблизу Фінікії (Фанагорії) й тягнеться морем аж до Тріопійських гір (тобто, в напрямку Кримських гір).

Те що Триопійські гори це вже територія Криму засвідчують згадувана Троада і міти про Одісея, де Крим – острів бога Геліоса – називаєтьсяТронакрією. Між іншим, чомусь Тріопійські гори і Міріандійську затоку історики теж не дуже охоче згадують у своїх коментарях, мабуть, важко ліпляться вони до Передньої Азії або до Греції. В той же час у кн. І (144) Геродот згадує Тріопійське святилище і Тріопійського Аполлона, на честь якого проводилися Триопійські ігри, а переможці в нагороду отримували бронзовий триніжок. У гл. 174-ій тої ж книги згадується частина суходолу Тріопій, де мешкали карійці та елліни (елли/оли), а це також територія Криму, який, як випливає із наведеного вище уривку, входив до складу Троади/Трояні.

Причому отримуємо все більше свідчень, що Троя не місто, а щось більше. Наукові довідники подають дві назви міста: Троя та Іліон. Але якщо це місто-держава, вона мусила б мати одну назву. А якщо їх дві, скоріше одне з них позначає місто, а інше державу. Щоб вияснити, що було чим, необхідно повернутися до засновників міста, враховуючи Страбонове: „що стосується імен, то тут перш за все треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо що-небудь назвати ми часто добавляємо одні літери, віднімаємо інші, а також міняємо наголоси” (Платон, собр. соч. В 4-х томах, т. 1, с. 632, М. 1990). Тобто, подаватимемо варіанти назв та імен, які могли бути до виправлення Страбоновими послідовниками.

Як відомо, засновником міста був Іл (Ол) – правнук сина Зевса Дардана і плеяди Елек три (зверніть увагу на присутність складових „ел/ол” та „три”, що слідують в парі досліджуваних нами понять). Дардан прийшов до Теукра – першого царя Трої з Аркадії. Теукр віддав Дардану в дружини свою доньку, а в придане дав йому частину своєї землі, на якій було засноване місто Дарданія... Уже по цьому видно, що Троя не місто, і що цар Теукр володів великими територіями, які міг дарувати для окремого володіння своїм зятям. Внуком Дардана був Трос (Рос), а сином Троса – Іл/Ол. Саме останній став засновником міста, яке отримало його ім’я – Іліон (Олен). Варті уваги також ще кілька божественних імен: дерев’яна статуя Афіни Паллади (Атени Пал-Лади) знайдена на місці будівництва міста; участь у споруджені мурів навколо міста бога Аполлона (Апол Ола, який опікувався землями від Дунаю до Дніпра) та бога Посейдона (той, що жив по сей бік Дону, а, отже, і володарював над землями від Дону до Дніпра). Це свідчить, що в споруджені міста на березі моря (лиману) в Аполлонії, яка за Геродотом знаходилася над Евксинським Понтом (IV 90), брали участь мешканці обох частин древньої української держави.

Отже, напрошується висновок, що Троя (Троянь) це величезне державне утворення, яке на період Гомера (а тим більше до нього) займало територію всієї тогочасної східної Європи – щонайменше від Дунаю до Дону (за Доном вже була Азія). Цьому підтвердження десятки топонімів, які донині збереглися на українських землях Троянка, Трояни, Троянівка, Трипілля, Ятрань... Всьому світові також відомо, що саме на півдні нинішньої України п’ять тисяч років тому було приручено коней, а Гомер саме троянців називав їх „упокірниками” (Іліада, 7,361). Стосовно ж Іліона то це місто швидше всього було головним якоїсь частини величезної імперії, якою володіли сини та зяті Теукрові і, безумовно, справжня його назва Ол/Олен (за сучасними довідниками – Ольвія, південь Миколаївської області).

Наведемо ще кілька аргументів на користь того, що Троянська війна сталася саме на українській землі. Зокрема, участь у ній карців (корів), які згадуються на ольвійському пам’ятнику. Ось, що писав про них Гомер в „Іліаді” (2,867): „Наст на чолі був у карів, що мовою грубою мовлять, Тих, що в Мілеті ( очевидно, сьогоднішній Мелітополь – С. П.) живуть, живуть і на Фтірі (Тірі), горі тій лісистій, На узбережжях Меандру ( мабуть, Меотиди), на прикрих узгір’ях Мікали. Йшов на чолі у них Наст ( чи не від нього сьогодні українки мають таке славне ім’я як Настя?) із братом своїм Амфімахом ( друга частина Маха є іменем одного з отців, що за Влескнигою „слов’ян до Коша привів, і єдність земель удіяв”), Наст з Амфімахом (Антимахом), обидва Німіона світлі синове.” Цікаво, що приблизно на території сучасного Приазов’я Птоломей показав поселення Карія (Carњa vicus). Стосовно ж ахеїв (Аchei), які відігравали головну роль у союзному війську, що наступало на Трою, то судячи з карти Птоломея, вони мешкали на південному узбережжі Тамані, а не в грецьких Мікенах. І, як бачимо з „Іліади”, розмовляли такою ж мовою, що й їхні вороги троянці.

Є ще одна особливість, яка також допоможе у доведені теореми, що троянці це колишні українці. У четвертій книзі Геродот згадує про землеробів максіїв (маки-сіячі), „які прийшли з Трої” і які стрижуть лише частину голови, та просто маки – ці стрижуться, „залишаючи на тімені чуб”. Тобто, як пізніше було на Вкраїні: українські козаки залишали „оселедець” – символ хоробрості і сили, а селяни стриглися під „макітру”.

В пригоді досліджуваного питання стануть також імена героїв Троянської війни. АГАМЕМНОН (Гогаман) – вождь, що очолював, згадуваних вище ахейців. Не виключено, що саме він згадується в Біблії (Кн. пр. Єзекіїля, 38) під іменем Гога – князь багатьох володінь Росі, Мешеху та Тувалу – та сама Троада: Рось – Правобережна Україна, Мешеху – Лівобережна Україна аж до Волги(за Геродотом масагети), Тувал – Таврія. Похований очевидно на Придніпров’ї в могилі, яку до сьогодні називають Гегилина (Гоголина). Також Гога (Гіг) – син Даскіла (Скіла – сколота) згадується у першій книзі Геродота (8-15), тиран Лідії, яка була однією із складових володінь Агамемнона. Доречно тут згадати також українське прізвище Гоголь та записану в Заонежжі легенду про те, що гоголь (як водоплавний птах) був Богом і саме він створив земний світ. АХІЛЛ – син Пелея (Пала-Палія) і Феміди, дочки Нерея (Орія), який був сином Понта (Чорного моря). Ахілл воював на боці данайців (назва ахеї могла піти від його імені, так як богунці, бандерівці). За деякими твердженнями похований на безлюдному острові Зміїний, проте в гирлі Гіпакірісу (Інгулу) Геродот не випадково згадує Ахіллів шлях, бо Ахілл – син нашої землі! Звідси він вирушав у похід, сюди, на батьківщину – в Царську країну, було доставлено його тіло для захоронення. І даремно дехто посміюється із припущень, що розкопаний у 2008 році в місті Нікополь кістяк з наконечником стріли у п’яті може належати Ахіллу. Теукр ЕНЕЙ (або Аней) син Анхіза та Венери мав сина Асканія – назва заповідника в Херсонській області Асканія Нова історично справедлива. Після зруйнування Трої Еней вирушив у пошуках нової землі, досяг італійських берегів і став засновником римської нації („Антична міфологія”, ст. 228).

Виявивши фальсифікацію місця Троянської війни, постає питання: а чи не зробили те саме нечисті на сумління і руку люди з її часовими вимірами? Адже якщо Гомер жив у VIII ст. до н. е., звідки він міг знати деталі подій, десятки її учасників та їх родовідні, якщо вони жили і воювали на чотири століття раніше нього? Опис поетом бойового спорядження та зброї також видається значно новішим, аніж воно могло бути на ХІІ-ХІV ст. до н. е. Тобто, весь виклад воєнної кампанії в Трояні говорить про те, що Гомер мав бути її безпосереднім учасником, інакше відтворити картину війни і навколо воєнних дій він ніяк не міг. Друге. Історична наука доводить, що італійське місто Рим було засноване у VIII ст. до н.е., а його засновником був один із героїв Троянської війни Еней, який прибув на південь Італії після зруйнування Іліона. Знову не стиковка. Але ще більше вражає повідомлення Геродота про те, що він мав розмову із жерцями, які чули про Троянську війну від самого Менелая, через дружину якого і спалахнув військовий конфлікт. А якщо Геродот застав живими ще тих, хто міг спілкуватися з безпосереднім учасником війни, то її роки необхідно перенести щонайменше ще на 100 років ближче до нашої доби. Одночасно приблизно ж на стільки років це робить молодшим Гомера та його „Іліаду”.

Отож, повідомлення Геродота, що, нібито, Гомер і Гесіод жили до нього не більше як за 400 років (ІІ 53), найвірогідніше належить зовсім не йому, а його пізнішим редакторам-фальсифчукам. Саме опираючись на його свідчення, викладені в попередньому абзаці, Троянську війну слід окреслювати періодом VІІ-VІІІ ст. до н. е. До підручників історії потрібно вносити поправку. Але вона буде не єдиною. Вже проситься на світло правда про похід Дарія на скитів.
Примітка. Якщо слідувати Гомеру та його „Іліаді”, то Троя (Іліон) мала бути на місці сучасної Керчі, адже згідно цього союзні війська, очолювані Агамемноном, формувалися в Беотії (Таманський півострів) і саме звідти наступали на Трою. Але не будемо забувати, що Крим був колонізований лише в VІІ ст. до н. е., тобто, очевидно, якраз після Троянської війни. Тому не виключено, що Гомерівська Беотія це або вигадка грецьких істориків, або була ще одна Беотія, на Кінбурнському півострові, який омиває з одного боку Бузько-Дніпровський лиман, а з іншого Ягорлицька затока.

Немає коментарів: