MISCELLANEA

Провідна верства

Справжня провідна верства – «черпає закон з себе». Вона створює Порядок, оскільки сама є Порядком. Порядок – це сутність її внутрішньої природи. Тому істинна влада завжди йде попереду права. Іншими словами не суспільний договір творить закони, а еліта і її вподобання, що випливають з її єства.

Лібералізм і демократія

В наш час поняття лібералізм нерозривно асоціюється з ідеєю демократії. Хоча демократія сама по собі не є ідеологією, а лише формою правління, проте на її грунті може базуватись ідеологія, яка аналогічно до монархізму бере за основу тип правління. Її можна було б назвати ідеологією демократизму, подібно як є монархія (форма правління) і монархізм (ідеологія). Але послідовники такої ідеології повинні були б визнати, що не може бути єдиного «виду» демократії. Крім демократії ліберальної існують і неліберальні її форми. Найяскравішим прикладом такої є ісламська демократія сунітського взірця, яка передбачає виборність, але й керування принципами шаріату.

На сьогоднішній день не існує ідеології демократизму, існує химера демолібералізму, який, не зважаючи на всі його фарисейські фокуси, залишається «тоталітарогенним» універсалізмом. Саме поєднання двох термінів є нонсенсом, аналогічним поняттю дерев’яне залізо. Адже очевидно, що в основі ліберального культу – священна корова «невідчужуваних прав людини», а демократія передбачає принцип «голос народу – голос Божий», тобто волю більшості як керуючий принцип.

Проблема смертної кари в Україні є доброю ілюстрацією розколу між волею та потребами народу і насаджуваними світові ліберальними догмами.

Анархія і секс

Один з моїх опонентів в дискусії заявив, що бажання не мати над собою зверхника, начальника, керівника є таким самим природним прагненням , як статевий потяг, тож придушувати це прагнення є протиприродним. Тому можна зрозуміти людей, які ставлять його в центр ідеології, зокрема це стосується анархістів та крайніх лібералів.
Тут можна сказати лише те, що ставити такий принцип в основу ідеології, все одно, що ставити в її основу принцип доступності всіх бажаних для суб’єкта жінок. Це є рівноцінною утопією. Хоча таке прагнення і є сильним, та з природою речей слід змиритись, як і з прикрим фактом доступності далеко не всіх бажаних жінок. Реальність диктує закон ієрархії, оскільки всі ми нерівні.

Чи насильство породжує насильство?

Теза «насильство породжує насильство» не є до кінця вірною. Логічніше сказати «не доведене до кінця насильство може породити насильство». Довести насильство до кінця означає ліквідувати всіх потенційних месників. За таких умов продовжувати насильство буде нікому, оскільки «мертві бджоли не гудуть», і тим більше не жалять.

Дасії

Цікавими є висновки порівняльного індоєвропейського мовознавства, які дозволяють відтворити певні світоглядні уявлення наших предків. Так в давньоєвропейських мовах слово «ворог» – одного кореня з словом «слуга», в той час як в мовах аріїв Індостану «ворог» значить «демон». Ці висновки роблять прозорою логіку предків. Там, де білій людині доводилось зіштовхнутись з суб’єктами собі подібними, хаос уявлявся як те, що може бути підкореним, освоєним, впорядкованим. В той же час зіткнення з якісно іншими людськими істотами диктувало зовсім інші правила гри. Демон не може бути слугою, він може бути лише знищеним. Тут війна вже не змагання, а протистояння цілком чужих різнорідних світів і розв’язкою конфлікту може бути лише припинення існування одного з них. Іншими словами – тут хаос це те, що повинно бути ліквідованим.

Один мудрий дядько сказав «Мова – це дім буття». Справді є чому повчитись, вивчаючи живу тканину мови предків, як в плані світосприйняття, так і в плані світореагування.

Сакральна грань мистецтва

Мистецтво архаїчних культур можна назвати сакрально-прикладним. Все, що виготовлялось, мало конкретну «утилітарну» мету, в той же час кожен вид діяльності був священнодійством, магічним актом. Виготовлення предметів, основна функція яких приносити виключно естетичне задоволення, є характерним для достатньо десакралізованих культур.

Оскільки в нашому тотально розбожненому світі міф може існувати виключно в «формі політичної ідеології», то й «шаманом» сучасності можна вважати лише того митця, діяльність якого не є чистим «мистецтвом для мистецтва», а активною силою, яка надихає тих, чиє єство є охопленим полум’ям всепоглинаючого вогню Великої Ідеї і Чину.

Андрій Поцілуйко
«Орієнтири» (видання СНПУ), №3, 2000 р.