Василь Вишиваний. Вірші зі збірки "Минають Дні"

Василь Вишиваний з Митрополитом Андрієм Шептицьким 

Фото з архіву ченця Василя Стеця (УГКЦ)

Василь Вишиваний

Вірші зі збірки "Минають Дні" (1921), яку Василь Вишиваний присвятив українським братам по зброї. У пам'ять про тих, хто віддав життя в боротьбі за свободу України він писав:

До зброї! До зброї, стрільці!

Товаришів рідних згадайте,

Що мріють про волю в холодній землі, —

Всі сили до бою з'єднайте!

Минають дні…

Минають дні розкішного кохання,

Минають дні журби,

Минають дні великого страждання,

Важкої боротьби…

Одна по них у нас луна остане

Із тих минулих днів,

Що в серце наше мов весна загляне,

Мов привид майських снів,

Минають дні розкішного кохання,

Минають дні журби,

Минають дні великого страждання

Важкої боротьби…

Весело, гей!

Покинув я село, дівчата,

Пішов до рідних верховин.

Зі мною вівці і ягнята

І воля полонин.

Весело, гей! тут добра паша

І в раю тих полонин

Цвіте, як май, свобода наша

І втіха для маржин…

Весело, гей! трембіта трембітає

І вітер гомін в доли рве…

Хай мила вчує і пізнає,

Що милий вольним ще живе.

Весело, гей! я світ вітаю,

Як володар той нарід свій,

І кличу дзвінко, голосно, бо знаю,

Що гірський світ - він мій!

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять.

Яких ніхто не знає;

Які на віки вже мовчать,

Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен

Земля, мов рідна мати;

Цілує їх в ночі і в день,

Щоб їм любов віддати.

«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:

По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.

На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10 лютого 1921 р.

Василь Вишиваний»