середа, 30 вересня 2009 р.

ВІЛЬНЮС. Литовці каратимуть всякого, хто заперечує московську окупацію Литви

Прапор Литви
Литовський парламент схвалив поправки до кримінального кодексу цієї країни, що вводять покарання за заперечення або виправдання радянської (російської) агресії проти цієї держави.

За ухвалення даних поправок, ініційованих консерватором Вілією Алякнайте-Абрамікене, в першому читанні проголосував 41 парламентар.

Згідно змінам в КК, штраф, арешт або позбавлення волі строком до двох років загрожує тому, хто публічно висловив «схвалення агресії СРСР проти Литви, заперечував або применшував її».

Також пропонується ввести аналогічні покарання за наклеп на учасників литовського опору, які в 1944–1953 роках здійснювали організований збройний опір радянській (російській) окупації.


Джерело: КЦ

вівторок, 29 вересня 2009 р.

Україна без своєї святої рідної тисячолітньої Свастики

Сварги в інтер'єрі Св.Софії Київської
(натисніть на фото для збільшення)
Хто коли чому знищив хрест на стелі Софіївського собору в Києві? Фашисти його не чіпали! Комуняки його не рухали! Чому знищили: це був хвостатий хрест, інакше званий свастика. Хто – здогадатися неважко: це вони воюють зі знаком Сонця по всьому світі: навіть в Індії і Китаї!


Вперше побував у Софіївському соборі лишень в 2002-2003 роках і поряд з усім іншим був надзвичайно вражений саме цим: просто над головою на стелі в самому центрі собору величезний ХРЕСТ ХВОСТАТИЙ, тобто справжня СВАСТИКА! Символ вічності! Як в Індії! Як в Тибеті! Як в Китаї!

Мандруючи світами завжди згадував його. І от я знову в Софіївському соборі. 26 вересня 2009 року. Навмисно пішов туди саме задля ХРЕСТА. Хотів показати його синові. А ХРЕСТА нема! Питаю присутніх музейних чергових жіночок. Кажуть тут "ніколи ніякого хреста не було". Вже й син кепкує. Каже "певно це Вам, тату, приснилося у Ваших китайських мандрах."

Я не відступаю. Питаю тихенько в екскурсоводки "Де ХРЕСТ зі стелі?". Вона каже "Не було там ніякого ХРЕСТА". Питаю тихенько в іншої. "Ніколи там не було нічого". Вже хочу йти геть в безнадійній впертості, переконаний, що вони або брешуть, або бояться сказати правду.

Йде ще одна екскурсоводка. Питаю напролом голосно при гостях закордонних: "Хто і коли забрав ХРЕСТА зі стелі?" Раптом чую: "Кілька років назад була спецкомісія реставраторів (?), яка визнала, що цей хрест не відповідає українській ментальності і тому його слід прибрати."

Хто коли чому знищив хрест на стелі Софіївського собору в Києві? Фашисти його не чіпали! Комуняки його не рухали! Чому знищили: це був хвостатий хрест, інакше званий свастика. Хто – здогадатися неважко: це вони воюють зі знаком Сонця по всьому світі: навіть в Індії і Китаї!

Необхідно хреста повернути Україні! Це – головний знак духовного центру України!!! А "діти диявола" борються з головним світовим солярним знаком по всьому світі. Включно з Індією. Включно з Китаєм.

Саме в Китаї, як і в Тибеті, цей знак у винятковій пошані. Його можна зустріти, окрім храмів, просто на машинах і на людях. Як знак щастя і удачі.

Але останнім часом його все важче купити. Питався чому так є. Мовчать. Один продавець каже нарешті, що "цей малюнок радять не випускати і не продавати".

Отакої, панове! Зовсім незабаром цей "вибраний нарід" захазяйнує у нас достеменно і відкрито і все усюди "познімає: де яка іконка". І не стане навіть України. Скажуть "тут ніколи нічого не було!"


Закликаю всіх живих українців зібратися разом у згоді вимагати повернення ХРЕСТА на стелю головного ХРАМУ УКРАЇНИ! Без цього знаку храм мертвий! Без цього храму мертва Україна!

Не можна жити самим лишень пивом і футболом, самим лишень джазом із цигарками, срати-спати-срати-спати! Люди-хто-ще-живий! Прокидайтеся, не можна мовчати! На 2-метровому чорноземі люди бідні і голодні, бо дурні й безвільні як проститутки останні в стервозній Європі, "курві хижій".

Далі вже нема куди – прокидаймося, зголошуймося, опираймося! Вимагаймо і перемагаймо – це наша земля!


Ось мій контакт: stepanmariya@gmail.com тел. 80939296766 Дерега Ярослав Степанович


середа, 23 вересня 2009 р.

FEMEN: прочани-хасиди не поважають жінок Умані!

Жиди
19 по 20 вересня в Умані на святкування 5770 Нового року зібралися тисячі прочан-хасидів. Таким чином, вони пошанували пам'ять свого духовного наставника Цадика Нахмана, який був похований на місці знищеного єврейського кладовища.

Тим часом, із цього приводу жіночий рух FEMEN надіслав відкритого листа до Служби безпеки України.

Зокрема, в листі жіночого руху FEMEN до СБУ йде мова про те, що "щоосені до Умані з'їжджаються тисячі прочан-хасидів для святкування Нового року - Рош Ха-Шана - у могили ребе Нахмана, засновника брацлавського хасидізма. Цього року місто відвідало понад 10 000 хасидів. Такий наплив представників ортодоксальної форми єврейської релігії, з особливостями культури і поведінковими стереотипами спричиняє за собою певні загрози".

"Тоді як в ЗМІ з'являється інформація про контроль за ситуацією з боку українських правоохоронних органів, на практиці виявляється, що взаємини з хаcидською общиною будуються не на користь уманчан, а особливо жіночої половини населення. Часто паломники демонструють повне ігнорування місцевих традицій, а деякі з них навіть не можуть виразно сказати, на території якої країни вони перебувають. Замість того, щоб приструнити гостей, місто йде їм на поступки, ймовірно, мотивуючись прибутком від такої кількості приїжджих.

Жінок ввічливо просять "поважати віру" і уникати відвідин Пушкінського мікрорайону, а також намагатися не показуватися паломникам на очі, оскільки під час святкування Нового року їм заборонено дивитися на жінок. Але, що найжахливіше, опинившись в далечіні від общини, часто паломники перестають чітко слідувати традиціям своєї віри, дозволяючи собі "відпочинок" від релігійних заборон.

Щоб бути упевненими в безпеці, батькам доводитися діяти самостійно, - одягати своїх дочок в одяг "під хлопчика". Жінки вже не можуть вільно гуляти вулицями міста - вони, як злочиннці, повинні сторонитися гостей і сидіти вдома. Часті факти домагань, нападів і навіть зґвалтувань хасидами українок не піддаються розголосу і не розслідуються на догоду псевдо-толерантності і релігійній терпимості.

Складається вибухонебезпечна ситуація, що розігріває радикально-націоналістичні і антисемітські настрої. Тому ми, від імені жінок Умані, звертаємося до Служби безпеки України з вимогою сфокусувати свою увагу на проблеми, що виникають у зв'язку з потоком, що збільшується, паломників-хасидів і застосувати заходи щодо їх усунення. Сподіваємося на ваше сильне плече і підтримку українських жінок.

Україна славиться своєю гостинністю і відвертістю. Але будь-які спроби посягань на нашу культуру повинні присікатися. Тому наше загальне завдання - не допустити того, щоб українки стали заручницями у власній країні", вважає Ганна Гуцол, лідер жіночого руху FEMEN.

Джерело: Аратта

пʼятниця, 4 вересня 2009 р.

ЕЛІТА



Козак Мамай, 19 ст. с. Боровиця, Чигиринський р-н, Черкаської обл. Полотно, олія, 70 х 105
Національний Художній Музей України

Ми мусимо довести, що наш світогляд кращий, бо те, що ми робимо, скеровано проти тих, хто виступив проти задуму Божого.


I. ВОНИ І МИ

Уперше з нашою «елітою» я познайомився у Москві. Тоді я працював в охороні («лічкє») одного чоловіка. Команду дібрали добру, саме для охорони. Різниця між «бичками» з виголеними потилицями і нормальними охоронцями (до речі, популярне «тєлохранітєль» там, у Москві, ніхто не вживає) якраз і полягає в тому, що перших наймають, щоб «понти гонять», а других — щоб людину по-справжньому вберегти.

«Хазяїн» (назвемо його В. С.) був уже у літах. За радянських часів його прізвище можна було зустріти на перших сторінках газет однієї з «братніх республік», особливо в жовтневі дні. На початку «пєрєстройкі» він вийшов із лав комуністичної партії, — відверто кажучи, вийшов чи не вийшов, того я напевне не знаю, але бізнесом займатись почав. Оскільки ж такі люди починають не з «лотка», то й справи свої він вирішував в основному на Старій Площі. З повагою згадую його — то був справжній хазяїн. За радянських часів він обіймав високу посаду, але в комуністичні ідеали не вірив ніколи. Гадаю, по життю його вів саме вроджений інстинкт хазяїна. У ньому не було нічого, розрахованого на публіку; він не тішився владою, якої мав удосталь, не був скупим, але й грошима не сипав. Просто, спокійно дивився в очі тим, хто жадав спіймати його погляд, і так само спокійно дивився в очі своїм ворогам. Одне слово — мужчина.

Спливав час. Я робив свою роботу, він — свою. І от якось, по дорозі додому, він раптом запитав мене у машині: «Ти — хахол?». — «Ні. Я — українець». — «А я хахол», — незвично м’яко відказав він. Із виразом обличчя, котрий у маргелівців називається «бодрий дєсантний оскал», я повторив: «А я — українець». Ось така розмова сталася між нами, але після неї я не тільки не втратив місця, а й наші стосунки змінилися. Між нами ніколи не було зайвих слів, а проте від того часу я був присутнім майже на всіх його перемовах. У тому не було абсолютно ніякої необхідності, і я тоді не розумів, навіщо він це робить. Тепер, здається, розумію.

Я бачив відомих людей, які вранці виступали по телебаченню, а ввечері підходили «до ручки» можновладців, бачив службовців і артистів, політиків і бандитів, бізнесменів і генералів, депутатів і просто шахраїв. Я бачив, як вони вирішують свої справи. Це було море нечистоти. Тоді я щойно прийшов з іншого світу — ще зовсім недавно я бачив людей, які могли віддати своє життя за товариша, а тут весь простір заповнювався тими, хто легко міг відібрати чуже життя тільки заради грошей. Через якийсь час усі ці «обличчя» злилися у моїй свідомості в суцільне «кишло». Я бачив світ, вивернутий назовні, — той тип особистості, що його у творінні Маргелова розтоптували ще в зародку, тут буяв у всій своїй красі.

На перший погляд, усі ці люди були зовсім різними, але було щось невловиме, що єднало їх. І тільки через якийсь час випадок з одним попом допоміг мені розібратися в цьому. Це сталося, коли наша «двійка» зупинилася одного разу на перехресті біля Трьох Вокзалів. Ще до того, як ми загальмували на червоне світло, я помітив хлопчину, який стовбичив на узбіччі. Високий, модно і охайно одягнений, і тільки одна незвичайна деталь чіпляла за око — на грудях у нього була дешева репродукція ікони Володимирської Божої Матері, недбало прив’язана якимось шнурком. Коли ми зупинилися, він упевнено обігнув нашy другу машину, яка прикривала нам правий борт, і підійшов прямо до вікна, де сидів В. С. Його вуста ворушилися, однак слів не було чути. «Дай єму», — простягнув нову 50-рубльову купюру В. С. Скло поповзло донизу, і стало чути плутані слова: «...да святіцца імя твайо, да пріддьот царства твайо, да святіцца імя твайо, да пріддьот царства твайо...». Я тицьнув йому папірець, але він продовжував свій речитатив. Ще одна купюра впала йому в руки. Обірвавши свій «отче наш» на півслові, хлопчина почимчикував до «Cherokeе», а проте довго там не затримався. Легко можна собі уявити, що йому сказали наші хлопці...

І тут озвався наш бородатий «пасажир» — він благословляв «дающую руку»! Це був такий собі огрядний попик з вимовою, яка виказувала його поморське походження. Ситуація була настільки кумедною, що я не втримався, аби не позирнути на нього. І диво дивнеє — я побачив, що обличчя «жебрака» і цього попа схожі. А найбільше вражало те, що колись я вже бачив точнісінько такі ж самі лукаві очі. Декілька років тому, у ПМП. Туди мене, нашвидкуруч забинтованого, притягнув на собі молоденький лейтенант. «Тримайся, землячок. Ще на Псел з тобою з’їздимо», — навіщось усе приказував він дорогою. Так от, про очі, — я лежав на підлозі, скарлючившись на плащ-наметі, і бачив немиті пальці ніг тих, хто стояв наді мною. Вони вже зняли ремінь (десантні ремені в радянській армії дуже цінувалися, бо виготовлялися зі шкіри, — всі інші вояки задовольнялися «дерев’яними» ременями) і питали мене про щось. Я нічого не міг утямити, бо кращий світ уже чекав на мене. Тоді вони почали стягувати з мене чоботи. Новенькі — тільки-но поміняв. Я не чинив ніякого спротиву — мені було вже все одно. Байдуже дивився я, як вони нишпорять по моїх кишенях, як відкривають конверта з материним листом: «Ат баби. Па почерку віжу». — «Всьо. Пустой», — закінчили вони. То був рід щурів. «Пріколи» — називали їх у військах. Не так, щоб краснокнижна, але й не дуже поширена на тих афганських «курортах» порода. Ці щурі, мабуть, у чомусь завинили перед Богом, бо не потрапили у ті місця, де вони звичайно мостять собі гнізда, — поближче до папок і мамок — і змушені були тяжко трудитися писарями і кухарями при штабах, а потім, під дємбіль, за вторговані від продажу тушонки гроші купляти «нагороди Родіни», — щоб було чим бряжчати, виступаючи в ролі клоунів у парку Горького на 2 серпня...

Та лихо не в тих пацюках, які стали клоунами, а в тих подібних до них людях, котрі прагнули «досконалості» і пішли у владу. Перебуваючи при цій владі, я бачив їх безліч. Либонь, Бог і справді почув те попикове «благословенне слово», бо зглянувся на його сусіду, тобто на мене: я раптом ясно побачив, що все це одна порода — і оті «пріколи» з ПМП, і цей попик, і все оце кишло високопоставлених лярв. Так, саме поставлених, бо майже ніхто з них не мав нічого такого, що б дозволяло йому стати над іншими. Люди ці потрапляли нагору зовсім іншими шляхами. Гідними цих шляхів були і вчинки «високопоставлених» людців — тут було чимало «героїв», які зводили свої рахунки чужими руками. Власне кажучи, спостерігаючи за ними, я спостерігав чудеса жорстокості слабких людей. Повірте мені — сильні люди на таку жорстокість не здатні... Терлися тут і ті, хто день і ніч мордувався думкою, як би це його якнайбезпечніше привласнити народне добро. Були навіть і такі, які повторювали «духовні подвиги» одного з біблійних праотців своїх, а саме того, який мужньо підкладав свою жінку під фараона...

Відтоді, як той випадок з попиком подвигнув мене на таке узагальнення, я став замислюватися над питанням — чому вся наша еліта складається з морально і духовно слабких людей? Так, саме слабких, бо на той час я уже виніс із служби в армії розуміння ЗАКОНУ СИЛИ. Армія пропустила нас через сито — там кожен ставав тим, ким був народжений. Слабкі — ламалися, сильні — загартовувалися. Там поважали не за слова, а за вчинки, там неможливо було набити собі ціну, бо все сказане швидко піддавалося перевірці; там простягнути руку допомоги дуже часто означало поступитися власними інтересами, а підлі вчинки дуже часто знаходили гідну винагороду. На цій базі і створювалася своя ієрархія. Якщо хочете — еліта.

Увійти до цієї еліти було дуже важко, а бути викинутим з неї — дуже легко. Ніякі зірочки і лички не були перепусткою, і тільки реальні якості, підтверджені вчинками, давали змогу посісти там своє місце. Широкі плечі також ще не гарантували місця нагорі (хоча, зрозуміло, у того, хто мав завузькі, взагалі ніяких шансів на те не було). Тут потрібні були певна гармонія, різнобічність, треба було поєднувати здоров’я і суто фізичну силу з волею і високими моральними якостями. Інакше кажучи, ЗАКОН БРУТАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ СИЛИ суттєво обмежувався ЗАКОНОМ ЕФЕМЕРНОЇ ШЛЯХЕТНОСТІ. Кожен, хто не розумів цього принципу, мав досить великі шанси не повернутися з наступного розвідвиходу. В цій системі завжди вирує життя, там є місто вчинкам, там постійно йде селекція. В основу цієї системи закладено прагнення досконалості, і якби не жорстока специфіка завдань, задля яких і створюються десантні підрозділи, то можна було б без усяких вагань сказати, що то і є сама досконалість. Така система неодмінно витворює нове, і це нове завжди є досконалішим у порівнянні з тим, що передувало йому.

Усе це сказано про «маргелівську» систему. А що ж я побачив серед іншої еліти? Я побачив, що ця порода є настільки слабкою — маю на увазі — морально, — що вона б не мала геть ніяких шансів вижити, якби вона штучно не відгородилася від конкуренції. Тільки звівши навколо себе глухий мур із законів, кодексів, правил писаних і неписаних, «телефонного права» тощо, вона може почуватися більш-менш безпечно. На противагу «маргелівській», вона збудувала іншу систему. В її основу закладено нищення всього, що здатне до зростання, всього, що хоч би якось підноситься над загальним рівнем, спроможне виказати фізичну, духовну, моральну непересічність. Це «творіння» прагне законсервувати все слабке, немічне і виродкове. Я побачив, що творці (вірніше, «користувачі») цієї системи не мають шляхетності і зовсім не поважають законів — ні людських, ані Божих. Вони збудували «реальність, яка тримається на підпорках правил і законів, скерованих на єдину мету — видурити собі місце у іншої, сильнішої за них, породи. Ця система є у самій своїй суті дегенеративною, бо це система слабких людей, котрі тримаються свого замкненого гурту. З логіки завдань, що їх ставить перед собою така машинерія, випливають і критерії добору людей для її верхнього рівня. Тому міністром повинна бути саме така людина, яка не користується повагою серед підлеглих, а «дуполиз» буде завжди в ціні. Ця система відкриває «зелене світло» всьому найпідлішому, що є у суспільстві, бо не допускає добору за здоровими критеріями і здібностями, не допускає прямих зіткнень, не допускає випробування сили, замінивши все це на «боротьбу під килимом». Вона «жаліє» всіх, запроваджуючи у суспільство СЛАБКІСТЬ як норму. Результати такої «жалості» бачимо сьогодні — коли наша Вітчизна може бути продана будь-кому.

Для повнішої характеристики цієї фабрики дегенерації слід згадати її важливу складову — культ СТРАХУ. Сама вирісши зі СТРАХУ, ця система цілком логічно відвела йому гідне місце у своїй «світобудові». Коли вона існує в чистому вигляді — вона просто насаджує СТРАХ, у «ліберальні» ж часи якщо прямо і не насаджує, то дає йому, страху, зачіпки і виправдання. Так, вона завжди має напоготові довжелезний список «високоморальних» виправдань СЛАБКОСТІ, які, за правилами цієї підлої гри, будуть сприйняті суспільством. І тоді наш smart guy («спритний хлопець») з «чистою совістю» скаже собі: «Я не захистив цю жінку, до якої чіплялися хулігани, бо вони їй нічого такого не зробили. Вони її лаяли, але то були тільки слова. Та й втручатися було б нерозумно, бо їх було троє (четверо, п’ятеро, шестеро тощо)». Ця система культивує саме отакого smart guy. Вона оточує його своєю опікою ще з дитинства. А наскільки глибоко це сидить у суспільстві, ти, читачу, можеш судити сам. Бо ж хіба ти ніколи не чув у свої малі роки від матері: «Поступися, синку — будь розумнішим». І казалося це саме тоді, коли під маркою «поміркованості» до твоєї дитячої свідомості уже входив «дорослий» СТРАХ. Ні, мати не бажала тобі зла, вона хотіла лише, аби ти залишився у цій системі живим. О бідолашна українська жінка! Ти — найкраще, що ми ще маємо. Ти мрієш усе своє життя про Щастя і Любов, але сама ж своїми руками і вбиваєш все те. Ти заховала свого батька, чоловіка і сина собі під пелену і ніяк не утямиш, чому за тебе вже ніхто не може стати...

...Отже, я «відкрив» (принаймні для себе) існування цієї машини. Після цього «відкриття» я не дуже довго сходив жовчю, відшукуючи нові підлі риси у моїх «опонентах» та у створеній ними системі самозахисту. Мій мозок огорнуло вже інше питання: що спільного мав В. С. з оцим «кишлом»? Я бачив, що він був зовсім не такий, як вони. Він був явно вищий за них. Порода настільки сильно була виявлена в ньому, що не витруїлася навіть за довгі роки радянсько-номенклатурної «шліфовки». У відповідь на попикове «благословіння» я помітив тоді у дзеркальці на обличчі В. С. тільки задертий догори правий кутик верхньої губи. Той самий вираз був і на моєму обличчі. Мені було легко зрозуміти його — ми ж бо з В. С. були чимось схожі. Не розумів я тільки одного — навіщо йому все це?..

Пізніше я побачив, що В. С. — це я. Я, котрий став грати за чужими правилами, зрісся з ними. Ціна, заплачена ним за це, була велика: ніхто не любив його — ні дочка, ні дружина, ні коханка. Його «друзі» дихали йому в потилицю, і він не довіряв нікому. Я перестав співчувати йому, коли побачив його і своє місце, — місце, відведене нам системою.

«Еліта» потребує не тільки отого smart guy, — їй потрібні також сміливі і чесні люди. Потрібні спецнази і «лічка», опери, які сумлінно роблять свою роботу, їй потрібен навіть цей капітан СБУ, котрий, можливо, читає зараз оце «писання». А хто він, цей капітан? Ти, може, думаєш, читачу, що то такий собі упир? Та ні, зовсім ні. Скоріше за все, цього чоловіка привели ще до радянського КДБ його найвищі ідеали, любов до Батьківщини, розуміння Обов’язку. Налий собі гранчака, капітане, і поміркуй над тим, що зробили з твоїми ідеалами і з тобою особисто ці люди...

СБУшники, «беркутівці», В. С. — то дуже часто сміливі і щирі люди. Система ставить їх Тоді і Туди, де вони їй потрібні. Одного разу запровадивши їх до свого річища, система бажає бачити їх надалі тільки у якості воїнів і завзятих хлопців і всіляко намагається витиснути їх на периферію життєдіяльності, коли вони прагнуть знайти інші форми та сфери застосування своєї активності.

...Невдовзі стався випадок, якому я тоді не надав ніякого значення, а зараз сприймаю його як одкровення. Я побачив інтимну сцену в одній із «бань», куди ми приїхали з В. С. Я робив свою роботу, оглядаючи приміщення. В одній із кімнат якась напівп’яна миршава тушка пробувала мені щось розтлумачити. Переконавшись, що тут усе чисто і не маючи часу слухати п’яні теревені, я прочинив двері до іншої кімнати і застав там дівчину. То була справжня красуня — довге волосся природної блондинки, породна стать... А над нею скарлючилася якась потвора — стареча шкіра в розтяжках, лиса голова з червоною маківкою, конвульсивні рухи, сало, яке стрясалося від кожного зіткнення плоті... Більш неприродного сполучення я ніколи в житті не бачив. Тоді була просто огида. Тепер я розумію — ТАКА «ЕЛІТА» МАЄ БУТИ УСУНУТА.

II. ЇХНЄ

Суспільство складається з трьох частин:

Перша репрезентує один з двох крайніх полюсів людської природи. Це — еволюційний авангард, сюди входять люди ідеалістичні, здатні до творчості і самопожертви заради високого. Тут народжуються всі ідеї і шляхетні поривання. Тут можна зустріти розмаїття вдач, але є одне, що єднає їх усіх: ці люди здатні жертвувати власним задля суспільного. Через цю верству реалізується адаптивна функція популяції.

На іншому полюсі сконцентрованa темна сила — люди брехливі й лукаві, корисливі, малодушні, підлі й переконані у правоті власного гріха. Ця частина нутром чує інший полюс, ненавидить і боїться його і за кожної нагоди нищить усе вище. Проте обидва ці полюси, виявляючи у собі «безкомпромісну наднапругу» протилежних людських життєдіяльницьких сил, чисельно перебувають у меншості у порівнянні з «поміркованою серединою» — третьою складовою суспільства.

Тут, у третій складовій, стихія не така сильна, як на полюсах. Оце і є так звані «нормальні» люди. У життєвій боротьбі вони ніколи не виявлять такої твердості і завзятості, яка виявляється на «полюсах». Самою природою вони призначені для того, щоб їх вели. У цих нормальних людей немає вибору — «полюси» б’ються саме за них. Чия візьме — за тими вони і підуть. Саме ці нормальні люди досить просто можуть і охреститися, і зректися віри. Саме їхніми руками творилося найбільше зло у світі, і тими ж руками це зло знищувалося. Це — нормальні люди. Не треба їх зневажати — то їхня природа.

Усе це говорилося про соціальну структуру людського виду. Але ж він має також і біологічну структуру. Уже давно визнано, і не тiльки в природничих науках, що найпрогресивнішою в еволюційному плані є двостатева система організації виду. Мовою кібернетики, система (у даному випадку біологічний вид) складається з двох підсистем (статей). Кожна з цих підсистем відповідає за реалізацію певної функції. «Чоловіча» підсистема відповідає за адаптивну функцію. Ця функція «чоловічої» статі реалізується на всіх рівнях організації виду. Приміром, на молекулярному рівні саме через «чоловічу» частину до генофонду запроваджується найбільша кількість мутацій. На більш високому рівні організації ми бачимо явні, конститутивні відмінності в поведінці статей, — зокрема, пошукова активність завжди вища у самців, вони агресивніші, ніж самиці, тощо. Усе нове приходить через самців, «жіночій» же частині відведена не менш важлива функція — закріпити в генофонді набуті «чоловіками» прогресивні риси і відсіяти непотріб. Отож у людей жінка має прийняти найоптимальніше рішення — вибрати собі чоловіка, який мав би найбільшу кількість позитивних і найменшу кількість негативних рис, та народити від нього дітей. Цим функціям відповідають морфологічні особливості будови тіла, а також психіка обох статей. Складовою частиною адаптивної функції є збереження і розширення ареалу (території проживання), а тому чоловік є завжди агресивнішим, його психіка розрахована на прямі зіткнення з конкурентами; частка того, що називається хитрістю, у порівнянні з жінкою є в його свідомості меншою, бо хитрість дає переваги тільки за дуже специфічних умов, і з цієї ж самої причини не має шансів закріпитися у поведінці популяції як домінанта.

Ви можете називати мене циніком чи ще як там вам заманеться, але те, про що я кажу, — існує. Є єдино можливий і вірний шлях того, як усе має бути, а все, що збочує від цього шляху, нещадно нищиться самою природою. Це — одна з частин задуму Божого.

Однак я не пишу зараз статтю з еволюційного вчення, а міркую над нашими українськими справами. Отож давайте спробуємо через призму всього вищесказаного проаналізувати стан сучасного українського етносу. Якщо брати до уваги тільки довготривалі популяційні процеси, то на сьогодні в Україні спостерігається таке: українська популяція зменшується кількісно; її ареал звужується; її якість погіршується (ідеться про здоров’я фізичне, психічне й духовне); вона явно не здатна конкурувати з іншими популяціями.

Усе це є наслідком недостатньої реалізації адаптивної функції нації. І провина за це лежить виключно на чоловіках. Жінки в цьому процесі відіграють лише опосередковану роль.

ВОРОГ скерував свої основні зусилля на підрив еліти, тобто адаптивної сили української нації. Це його стратегічний напрямок. Тільки цим шляхом він може досягти мети. Стосовно ж техніки і тактичних рішень, за допомогою яких реалізується ця стратегічна лінія, то тут можна виокремити такий комплекс заходів:

1) фізичне знищення найактивнішої частини популяції (без коментарів);

2) спаралізування волі в уцілілої частини еліти. Це досягається запровадженням до життя магічної формули: «Інтелiгенція повинна боротися виключно духовною зброєю, а Армія повинна бути поза політикою». Звісно, за цією формулою нічого не стоїть, але діє вона, повторюся, магічно. Та й застосовують її час від часу тільки з тактичних міркувань;

3) зменшення репродукції еліти. Це досягається шляхом накидання світогляду, який веде популяцію до виродження. Тут усе, що веде до виродження, називається добрим, а все, що хоч якось опирається цьому, — поганим. У даному випадку маємо справу з «комплексом», який складається з таких двох частин:

А. Накидання жіночій частині суспільства в якості позитивного дегенеративного стереотипу чоловіка. Оскільки природний добір у людей не діє, то добір на рівні селекції чоловіків жінками грає ключову роль у закріпленні тієї чи іншої частини генофонду в популяції. Саме цим шляхом дегенерати і пролазять у МАЙБУТНЄ.

Б. Розгортання пропаганди усіх видів виродження серед чоловічої частини суспільства (зниження особистих і суспільних стандартів, розмивання поняття «норми» і відмінностей між статями, штучне усунення конкуренції, протягування у суспільну свідомість боягузства під маркою «помір¬кованості» та безвідповідальності під маркою «суспільної необхідності» тощо);

4) закріплення цього виродкового світогляду у структурі суспільства (створення нових «екологічних ніш» для тих груп і рухів, напрямків суспільної думки, головним завданням яких є підрив здорових засад суспільства, ДЕЗОРГАНІЗАЦІЯ І ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ ЕЛІТИ);

5) скерування — шляхом, зокрема, гри на її природному честолюбстві та ідеалізмі — ДЕЗОРІЄНТОВАНОЇ частини ЕЛІТИ на нищення її ДЕЗОРГАНІЗОВАНОЇ частини. (Моя особиста думка — велика частина недобитої еліти була залучена до КДБ. Саме там, точніше, в його правонаступницьких структурах, ще й дотепер можна часто зустріти Офіцерів з великої літери. Упереджуючи усі можливі заперечення з цього приводу, нагадаю лише, що ця організація не лише викручувала руки дисидентам, а й ефективно боролася із соціальними лихами, — такими, наприклад, як наркоманія.)

Результатом реалізації цього комплексу заходів є зниження фізичної частки еліти в українському суспільстві, витиснення її на периферію буття. Це ніколи б не сталося, якби ВОРОГ не знайшов правильного тактичного рішення, — він знав, що справжню еліту не перемогти у прямому зіткненні (як фізично, так і морально). І навіть якби така перемога була можливою, закріпити її все одно не вдалося б: справжня еліта неодмінно відродиться, бо має свої світоглядні засади і суспільну структуру, зумовлену цими засадами. Розуміючи це, ВОРОГ вирішив вдарити у самісіньке серце — в якості основного інструменту нищення еліти він обрав нову систему цінностей, нове світобачення.

Це було геніальне рішення. Протиставивши свою систему цінностей системі цінностей справжньої еліти, ВОРОГ заклав у неї «принаду» для пересічної людини. Він запропонував свою «дружню» руку слабкому і немічному (а більшість нормальних людей — це просто звичайні слабкі істоти), але зовсім не для того, щоб піднести його вище, а щоб поблажливо поплескати його по плечу: «Ну що ж, ти не хочеш боротися за своє місце у житті? У тебе нема для цього сили чи сміливості? Не переймайся, ми подаруємо тобі таку систему, де все це не буде потрібно. Ми зробимо так, що жінки більше не відвертатимуться від тебе, а твоїх дітей захистить замість тебе хтось інший, бо відповідальність — це так важко... Ми навіть зможемо поставити тебе на місце отих звірів — еліти». Ключем до успіху цієї системи є легкість. Боягузом бути вже не так і соромно, набагато гірше не вміти «крутитися». ВОРОГ подарував простим людям «спокій». Ба навіть більше того — ця система таки й справді поставила smart guy на місце еліти. Так-так, «еліта», про яку я писав, у своїй більшості якраз і складається із smart guy. Хто він такий, наш сучасний «елітарний» герой? Та просто такий собі «негордовитий пан» — результат процесів, у котрих якість було принесено в жертву кількості. Однак тут є й інший бік медалі — це бидло може мати скільки завгодно грошей, «куражитися», грати у владу, але ніколи не зможе стати хазяїном на цій землі. То йому не дано.


...Уже було сказано про стратегію, тактику і технікy, задіяні в системі самозахисту «еліти», а проте для повнішої її характеристики необхідно згадати ще одну з її фундаментальних властивостей — здатність до самозбереження.

Подивіться-но, як з Божої волі життя поширилося по всій Землі, як воно проникло у найменші шпаринки і набуло такої багатогранності, що знищити його навряд чи зможуть найжахливіші катаклізми. Навіть після гіпотетичної космічної катастрофи, коли на нашій планеті залишаться тільки найпростіші біологічні форми, поява чимдалі складніших і досконаліших організмів буде, як то кажуть, лише питанням часу...

Лукавий розум ВОРОГА бачить ту досконалість задуму Божого і, намагаючись за своїм звичаєм обернути світло на темряву, заклав у свою систему великий потенціал самозбереження.

Хто стоїть над нами? Коли доля закинула мене до Києва, я побачив тут те ж саме, що й у Москві, тільки з деяким накипом провінційності. Мене це анітрохи не здивувало, позаяк я уже знав, що можновладці є саме такими і бути іншими просто не можуть. Але у Києві я зустрівся з новим типом «еліти» — різного роду борцями за національну ідею, за краще майбутнє, одне слово, з тими, хто любить Україну. Я зустрівся з цими людьми у буквальному розумінні цього слова — я їв і пив з ними. Дехто з них на той час був депутатом Верховної Ради, дехто очолював досить масові громадські організації, а дехто обіймав немаленькі державні посади. І все вони робили правильно, я маю на увазі — казали правильні слова. А втім, коли доходило до діла, то частенько море усіляких негараздів і «накладок» не давали змоги здійснити замислене. І, зійшовшися з ними поближче, побачив я, що вони і ті зайди, проти яких вони «борються», — це одне й те ж.

Хто стоїть над нами? «Еліта» в Україні у своїй масі має неукраїнське етнічне походження. Що то не є нормальним і що з цим треба робити — про це я зараз не говоритиму, бо всі слова на цю тему уже давно сказані. Моє слово про інше: так, над нами стоять зайди. Дуже легко тицьнути в них пальцем і виголосити, що вони і є причиною усіх наших лих. А звідси і простий метод: вигнати їх — і заживемо щасливо! А я кажу — ні, не заживемо щасливо, бо хай би ми навіть тут усіх повиганяли, а коріння нашої слабкості все одно залишаться на своєму місці. І це буде тільки питанням часу, коли зайди повернуться.

Усі оті «поводирі», з якими я пив у Києві, більше нагадували мені навіювачів, аніж вождів. Слабкі душі... Такі не вмирають, а коли це нещастя раптом і трапиться, то, мабуть, і в останню свою хвилину вони залишаться клоунами. Своїми солодкими промовами або закликами до ненависті вони присипляли свою паству. Вони кликали до дії, а проте вся їхня дія — у тому гіпотетичному випадку, якби вона була і справді реалізована в дійсності — звелася б до того, що на місце ублюдків-кацапів неодмінно насадовили б ублюдків-хахлів. Але ж від того нічого б не змінилося. Ото і є генеральний задум ВОРОГА — підмінити Еволюцію Ротацією та, змінюючи форму, не змінювати сутності. Тому місце однієї падлюки обов’язково має заступити інша, а службовець, хай би що він там накоїв, ніколи не випаде з цієї, сто разів перетасованої, колоди карт.

Ці «вожді» навіювали силу» — говорили про славну історію нашу, про ницість ворогів, про необхідність боротьби, про... та про будь-що, тільки не про те, що слабкість звила собі гніздо в душах наших, і в тій слабкості — коріння усіх наших лих. Ними не сказано жодного люблячого, живого і жорстокого слова до пастви своєї. Вони тільки закликали до помсти... Живу у «всесвітньому Вавілоні» — Америці, а перед цим бачив інші країни. Я знаю, як чинять за одних і тих же обставин люди різних національностей. Бачу слабкі і сильні сторони різних народів. І маю тверде переконання, що народ мій є одним із найздоровіших народів світу. У наших людей є здоров’я фізичне й духовне. Це стає очевидним, коли живеш серед чужих. Також знаю і те, що всі вади і «виключно національні риси вдачі», які нібито властиві тільки нам, українцям, — дуже легко знайти у інших народів.

То є народ, здатний підвестися і змести усю оту наволоч. Питання тільки у тому, що буде потім? Ми уже не раз довели, що можемо зруйнувати себе і без допомоги будь-яких зайд. Ми показали, що можемо визискувати з братів своїх сильніше за будь-якого чужинця. Ми постійно вичищали гній, але ніколи не чіпали стін стайні, в якій живемо. Ми не пробували замінити ту стайню на будинок...

Ці ж «вожді помсти», перетворивши націоналізм на антимосковську (чи ще там якусь) рефлексію, понад усе прагнуть перейняти місце зайди в системі, створеній тим же зайдою. Вони зовсім не бажають її знищити і замінити на свою власну. Smart guy відчуває свій кінець.

Ким є отой неодноразово згадуваний ВОРОГ — того ні православним, ні католикам в Україні нема ніякої потреби пояснювати, а проте, як для стороннього вуха, про нього тут і так забагато вже сказано...

III. НАШЕ

Усунувши конкуренцію на нормальних засадах, ВОРОГ витворив нову «еліту». Вона тримається не стільки на багнетах, скільки на пануючому у суспільстві світогляді. «Еліта» може час від часу викликати обурення деякими своїми діями, але сутність її влаштовує більшість населення, бо вона (тобто «еліта») потурає слабкості тієї більшості. З цієї ж самої причини не слід очікувати великого ентузіазму з боку народу, коли він побачить наше бажання повернутися до нормального, повнокровного життя. Він нас пошанує і покохає тільки після того, як ми переможемо. То здоровий народ, він чує і любить силу. Ми знищимо Ротацію і поставимо на її місце Еволюцію. І та народна більшість швидко добере сутність цієї зміни. Знайдуться серед тої більшості такі, що захочуть вибити нас із сідла. Коли це їм вдасться, то на добре від цього не стане. На добре поведеться тільки тоді, коли нас переможуть кращі за нас.

Але то все буде потім. Зараз скажемо кілька слів про справи насущні. Коли б люди з такою ідеологією раптом опинилися біля важелів влади, то їм знадобилося б лише десь з десяток років (за умови належних реформ), щоб зібрати перший урожай, — нова молода справжня еліта здатна швидко посісти належне їй місце. Однак реальність є іншою. Цим людям ніхто не дасть важелів влади. Отож перед нами стоїть поки що значно складніше завдання — виховання еліти в умовах недоступності влади.

Я уже писав вище про маргелівську систему, про її особливості, про наслідки її реалізації. Також було писано і про специфіку завдань тих колективів, в яких вона застосовується. Ця система створювалася, щоб перемагати. Проте я хотів би застерегти читача від спокуси звести її виключно до мілітарних суспільств або до військових еліт. На одну з модифікацій маргелівської системи мені випало натрапити в демократичному Гарварді. У цьому дописі я кажу про два діаметрально протилежні принципи добору й організації еліт та про неприродність заміни Еволюції Ротацією (неприродність, бо така заміна прямо веде до виродження). І насмілюся ствердити, що той, хто спробує проповідувати антимаргелівську систему добору еліти в Гарварді, виглядатиме там досить кумедно. Мабуть, саме тому, що в Гарварді добре розуміють ціну усім отим закликам до «гуманності» — Гарвард залишається Гарвардом і не має ніяких перспектив стати Воронезьким університетом. Повторюся ще раз — маргелівська «негуманна» (з погляду наших міщан) система створювалася, щоб перемагати і чавити всіх, хто перебуває не на своєму місці.

Бачу велику користь у тому, щоб познайомити з нею нашого українця. Щоправда, треба гадати, що вона не стане для нього чимось аж дуже новим, до цього зовсім незвіданим, бо ж тіло і дух його, які дісталися йому від пращурів, явно мають сліди «контакту» з подібними, але куди давнішими системами. Необхідно тільки правильно нагадати йому про ці системи, і він сам повернеться до них.

Хто він є, сучасний український мужчина? Які чоловічі чесноти зараз найбільше пошановуються в українському суспільстві? Не будемо брати крайні випадки. Найкращий середній українець — то добрий господар, хазяїн. І боягуз. Так, саме боягуз, але він не такий боягуз, як онук Авраама, — то не вроджений страх, то інше. Ти, українець, мене зрозумієш без зайвих слів. Просто знай, що ти повинен усіма засобами вбити в собі СТРАХ.

Жодне писання не виправило нічого в цьому світі. Мертва буква не сильніша за живе слово. Проповідь не може зрівнятися в силі з прикладом. Тому потрібна орга¬нізація, яка б на своєму прикладі показала вищість системи, про яку я зараз кажу.

Отже, організація. Ми ніколи не будемо гнатися за кількістю — якість для нас головне. Там кожен має посісти своє місце, і те місце не буде випроханим чи видуреним. Чоловік, піднімаючись нагору в такій системі, мусить знати, що чим вище він підніметься, тим більшу відповідальність має нести. І він не нестиме якоїсь там абстрактної «відповідальності», а відповідатиме своїм майном, здоров’ям і головою. Останнє правило є запорукою того, що на верхівку в тій ієрархії не дертиметься smart guy, якщо його нелегка і занесе до нас.

На противагу нинішній системі добору «еліти», до підґрунтя нашої системи буде покладено селекцію на основі найкращих людських якостей — мужності, волі, сили, розуму. У своїх лавах ми не терпітимемо нічого слабкого. Сильні люди здатні швидко створювати ієрархічні структури. Про це виразно свідчать не тільки дані історії та археології, а й практика сьогодення.

Своїм прикладом ми притягатимемо молодь, бо вона є найчутливішою до Сили. Але при цьому на один рівень із Силою ми поставимо Справедливість.

Усе це надасть змогу створити передовий загін майбутнього нового суспільства. Цей загін складатиметься з людей виняткових якостей. Приходячи до нас, вони мають знати і розуміти, що їхні імена будуть вимащені брудом, а якась частина їх просто загине. Так повинне бути, позаяк ми йдемо не проти влади, не проти зайд, а проти світогляду, а зміна світоглядів на зламах епох, як про те свідчить історія, завжди супроводжувалася найжорстокішою боротьбою. Ми мусимо довести, що наш світогляд кращий, бо те, що ми робимо, скеровано проти тих, хто виступив проти задуму Божого.

На шляху реалізації усіх цих завдань ми маємо витворити таку структуру, яка б дозволила нам уникнути:

СЕКТАНТСТВА. Від найперших своїх кроків ми повинні бути максимально відкритими для суспільства. Ми не повинні мати «двох правд» — для внутрішнього і зовнішнього вжитку. Люди мають право знати, Що, Для чого і Як ми робимо. Це необхідно для того, щоб перемогти чужий світогляд.

ТЕРОРИЗМУ. Бо тероризм нам не потрібен. Коли ми прийдемо до влади, то просто ухвалимо закон, згідно з яким будуть розстріляні торговці людьми, наркотиками і Батьківщиною. На інші категорії є кримінальний кодекс. Усі чесні люди зітхнуть із полегкістю.

РОЗКОЛІВ усередині організації. Це убезпечуватиметься за рахунок ієрархічної структури і беззастережного прийняття усіма членами організації ідеології нашого руху. Після того, як ця ідеологія у початковий і дуже короткий період буде «відшліфована», вона більше не підлягатиме сумніву та обговоренню. Усі не згодні з нею виключатимуться з лав організації.

ЗАЙВИХ РОЗМОВ. Піднявшись в ім’я Боже, ми будемо утримуватися від спекуляцій на релігійні теми, розтоптувати найменші зародки «нових релігій» і релігійних вождів серед нас. Ми розуміємо, що якась частина людей здатна вірити до самозречення, якась частина має межу своїй вірі — там, де потрібно поступитися чимось суттєвим, а якась частина нездатна вірити взагалі. То є природа людей, і не нам її міняти. Можете називати це віротерпимістю. Наше завдання полягає тільки в одному — дати суспільству структуру замість того «киселю», що його воно має зараз. В усьому ж іншому ми довіримось Церкві. Але довга борода не буде для нас авторитетом — отці сами повинні бути прикладом того вчення, яке проповідують.

ВИРОДЖЕННЯ. Наша система повинна бути дуже надійною, забезпечуючи, зокрема, такі умови:

А. Перекриття можливості для smart guy займатися мімікрією — він не повинен потрапляти до нас ні через накачування м’язів у спортзалах, ні через вивчення української мови, — одне слово, через усе те, що називається імітацією. Кожен з нас має виявляти природні якості і посідати те місце, яке відповідає цим якостям.

Б. Наша система, заснована на Праві Сили (розуму, волі, суто фізичної сили), має відкинути принцип колективного прийняття рішень. Рішення пропонуватимуться на радах, але прийматимуться виключно лідерами руху. Ці ж лідери нестимуть персональну відповідальність за наслідки. Лідери обиратимуться на загальних зборах прямим голосуванням, перед цими ж зборами вони повинні будуть бути готовими дати відповідь у будь-який час. Про види відповідальності було сказано вище. Упроваджуючи в життя принцип — той, хто не може нести відповідальності, не має права приймати рішення, — ми отримаємо низку суттєвих переваг у порівнянні із сучасною системою: мобільність, гнучкість, адекватність. Ми не повинні дати втопити наш рух у нескінченних балачках на зборах і нарадах.

В. Ми повинні повернути принцип гуманності в суспільство. І почнемо те з власних лав. Культ гуманності дозволить нам уникнути виродження. Щоб було зрозуміло, про що йдеться, наведу цитату з однієї праці: «Якщо якийсь вид має соціальну організацію, то відбір проходить як на рівні окремого організму, так і на рівні популяції, отари, зграї, сім’ї... Класичний приклад на вовках, його можна розглядати як модель. Є вовча зграя, вона складається з десятка чи десятків вовків. Серед них є вожак. Як правило, це найдосвідченіший i найспритніший вовк. Він — найголовніший. Він тримає порядок у зграї. Він — командир, менеджер, управляючий. Він — президент. Час працює проти нього. З кожним роком він втрачає силу, спритність, у нього випадають зуби. Час грає на користь молодих. Один з молодих набирає сили, стає спритним і досвідченим. Він прагне стати вовком-президентом. Одного дня інстинкт йому підказує, що його час прийшов. Старий схиблює у стрибку чи просто дає слабинку. Молодий оголошує себе вожаком. Старий насправді ще не старий, а тільки старший, і навіть якщо одного зуба вже нема, то це не означає, що ікла стерті. Вони б’ються. Здається, що на смерть. Але в якийсь момент молодий побачить, що інстинкт його обманув, він програє, він зарано став проти вожака. І що він робить? Здається нелогічним, але він стає у «позу покори». Цю позу всі мали бачити на прикладі собак чи цуценят, коли на них замахуються, щоб вдарити, — голову повертають набік, а шию вигинають так, що артерія, якою кров тече в мозок, стає доступною для смертельного ікла. І що робить старий вовк? А нічого. Він пробачає виступ молодого. Молодий залиже свої рани і чекатиме другої або третьої спроби... Може, довше чекатиме, але настане такий момент, що він буде сильнішим і затисне вовка-президента, і той виставить артерію, і молодий його відпустить. Біологічний сенс: якщо старий вбиватиме свого наступника-конкурента, то таким чином у зграї вовків будуть вбиватися найдаровитіші молоді вовки, і коли старий помре, то на його місце стане кращий з гірших. Якщо молодий вбивав би старого, то зграя залишалася б без екс-президента, хай старого, але все-таки досвідченого вовка. Популяція вовків при втраті цього інстинкту ненападу на одноплемінника в позі покори вироджується протягом кількох генерацій. У людей цей інстинкт є не у всіх. Він притуплений, майже непомітний».

Те говорено про справжню першородну гуманність. Ми ж стверджуємо, що гуманність уже давно відкинута сучасним суспільством, а те, що smart guy видає за гуманність, є просто жалістю. Більше того, ми стверджуємо, що тільки ми і є здатними повернути гуманність у суспільство, бо ми єдині, хто ризикує зникнути, якщо гуманність не буде повернуто.

НАШЕ ЗАВДАННЯ — НЕ ВИДЕРТИСЯ НАГОРУ ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ, А ДАТИ СУСПІЛЬСТВУ ПРАВИЛЬНИЙ ЛАД.

В Україні є стара легенда, що її той, хто виріс «на асфальті», може, і не чув ніколи: коли настане найважча година і нікому вже буде стати ні за Правду, ні за Землю, ні за Бога нашого, тоді розкриються могили і прийдуть з небуття невмираки, воїни Меча і Духа, — ті, хто поклав голову за святі речі. Через них усі і спасуться.


27.08.2006 © Олег ЄМЕЦЬ, Пітсбургський університет, доктор філософії (США)