пʼятниця, 17 грудня 2010 р.

БРАТОВБИВЧИЙ бій! Щодо статті "Москалів добивали багнетами – сцена з фільму"

Щойно прочитав радісну галичанську статтю "Москалів добивали багнетами – сцена з фільму". Сумно, що в 21 столітті ми досі не можемо дати УКРАЇНСЬКОЇ оцінки тим трагічним подіям 1915 року, адже зі спогадів учасників бою на горі Маківка достеменно відомо, що з Московського та  Австрійського!!!! (а не українського) боків  БИЛИСЯ УКРАЇНЦІ! Тобто це був БРАТОВБИВЧИЙ бій!


Подаю тут епізод з книги Р.Коваля "Багряні жнива Української революції". 


Уже три місяці тинявся в Карпатах 3-й курінь Українських січових стрільців. Коли сонце вже хилилося на захід, від командира бригади надійшов наказ здобути нову позицію...
Ворог час од часу озивався, і тоді над головами галичан співали поодинокі кулі.  Раптом із гори, яку ось-ось мали штурмувати, долинула відома кожному українцеві пісня “Ми жертвою в бою”.
– Хто це співає?! – здивовано поглядали один на одного січові стрільці. – І де?
Спочатку ніхто не міг повірити, що пісня линула з гори, саме звідти, куди була спрямована їхня ненависть. Врешті зрозуміли, що йдуть до бою проти рідних братів...
Жах пройняв кожного. У багатьох на очах з’явилися сльози. “Кожний звук молитво-пісні” бентежив серця, “бо слова її не тільки нагадували батьків, але й прадідів...”
Та ось загукали гармати і слова пісні потонули в гуркоті. Праворуч 3-го куреня вже кипів завзятий бій.
Сигналу дожидалися нетерпляче, адже кожен хотів, щоб це моторошне очікування швидше закінчилося. Нараз курінний сурмач прорізав тишу і задума відлетіла.
Мелодія сурми була чудова: “Ой вернися, Сагайдачний”. Напевно, її почули і ті, що окопалися на горі. Напевно, і їхні серця збентежилися...
Ще не змовк сурмач, як пролунала команда: “Вперед!”
Здавалося, стрільці не чули пострілів, що посипалися з гори. Закривши очі, через кущі терну, стрілецтво несамовито дерлося вперед. Падали вбиті. Але стрільці продовжували оскаженіло дряпатися на верхівку.
Врешті дійшло до рукопашного бою. Зойки та крики розпачу полетіли над осінніми горами.
Хоч і запеклий був бій, та за 10 хвилин ворога з позиції збили. В траншеях і поза ними лежали трупи, ворушились поранені, з-під лоба дивилися полонені.
Під коренем ліщини лежав російський вояк, проколотий двома багнетами. Щоб встановити особу, санітари обшукали його кишені. Знайшли світлини дружини та малої донечки. І лист з Одеси на адресу Гриця Возняка. Перебігши його очима, санітар розгублено сказав:
– Та це ж зовсім українське ім’я!
“Всі затихли, бо, здається, соромилися вже дальше шукати правди”.
Санітар вголос почав читати листа дружини вбитого: “Вже Наталочка велика, щодня молиться Богу, щоби Ти, дорогенький, здоров вертався”.
Всі пригнічено мовчали... Після тихих слів панахиди заспівали пісню “Журавлі”. Слова “Видиш, брате мій, товаришу мій” вимовляли стрільці з особливим почуттям.



Б.О.

Немає коментарів: