Святий Дажбог Микола

19 грудня, тобто за три дні до зимового переходу-сонцестояння (21-22 грудня), українці святкують день Святого Миколи або, як раніше казали, Николи. В чому первинний, істинний сенс цього свята?

Дажбог

Відповідь захована в його назві, яка первинно звучала як «Ни-коло» або «Не-коло», що значить кінець («не», заперечення) річного циклу («кола»). Протилежністю до астрономічної події «Ни-коло» була наступна подія «Коло-да» (Коляда) – утвердження («да») нового кола, початок нового року.

Судячи з примітивності конструкції, слово Ни-коло дуже древнє, ще доарійське, тобто бореальне. Найвірогідніше, що цю подію наші пращури відзначали і 10, і 20, і 30 тисячоліть тому. 

Час настання «Ни-коло» визначали дуже просто: в землю встромляється палиця і щодня позначається довжина тіні від сонця. Починаючи з літнього сонцестояння тінь постійно збільшується, бо сонце рухається все нижче і нижче. І як тільки тінь перестала збільшуватися – значить «прийшов Ни-коло», а як тінь почала зменшуватися – «прийшов Коло-да». От і вся астрономія.

Когось може здивувати, що корені свята Миколая сягають часів кроманьйонської Борії. Але не менш дивними є протосвастичні меандри Мізинських браслетів 20 тисячолітньої давності, які без змін перейшли на традиційні українські вишиванки.


Отже, свято Никола – це свято завершення річного кола, кінець річного циклу. Саме в цей час остаточно визрівають плоди людської діяльності, за якими можна робити точні висновки про саму людину та якість її життя протягом року. Пам’ятаєте? «Ви пізнаєте їх за їхніми плодами; хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви? Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані. Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх» (Матвій 7.16-20).
Тому свято Никола – це священний час підведення підсумків. Він має велику виховну силу, яка здійснюється через ритуал обдарування. Особливо яскраво це проявляється з дітьми: слухняні й працьовиті діти отримують щедрі подарунки, а неслухняні й ліниві можуть зранку під своєю подушкою знайти різку чи інший прозорий натяк на необхідність вдосконалення.
Звідки Микола бере щедрі подарунки? Його багатство є результатом правильно здійсненої наполегливої праці протягом всього року. Тому Никола-Микола – це бог-егрегор багатства і матеріальних благ, а також володар найбільш матеріальних стихій – землі і води. Саме тому святий Микола з самого початку вважався захисником на землі і морі.

Пізніше, коли 7500 років тому наші пращури здійснили Велику Арійську революцію – сформували варнову структуру і перейшли до відтворюючих форм господарства – Микола, будучи покровителем землі і води, став головним богом-егрегором варни господарників (вайш’їв), покровителем землеробства і скотарства. Можливо, саме тоді цього подателя земних щедрот арії почали називати іменем Дажбог, а також Дагон (филистимляни), Дагда (кельти), Фрейр (скандинави). 


Після приходу Ісуса Хреста і поширення його вчення, яке було продовженням арійської традиції, Дажбогу повернули його первинне, архаїчне ім’я – Николо, Никола, Микола, Миколай. Він залишився покровителем сільського господарства, рятівником на суші і на морі. Зі всіх святих він найближчий до простих людей, готовий їм допомогти в будь-якій житейській ситуації – від заспокоєння бурі на морі до витягування воза з болота. Тому в Україні майже половина всіх храмів присвячена саме Святому Миколі. 


Зауважимо, що Святий Микола не має жодного стосунку до єпископа Мир Ликійських Николая. Цей чолов’яга найбільше прославився тим, що на Нікейському соборі в 325 році вів дискусію з Александрійським єпископом Арієм. Так от, коли в цього Николая закінчились аргументи, він брутально ударив Арія в обличчя. За це його інші єпископи позбавили священичого сану і навіть запроторили до в’язниці. Свята людина ніколи не вдарить свого співрозмовника. Всі наступні вигадки про чудотворство цього «святого» – це паразитування на силі і славі арійського Миколи – бога-егрегора варни господарників.

Протягом десятків тисячоліть українці успішно розвивалися завдяки тому, що у них були світлі, добрі, святі боги. Українці любили своїх богів – і вони любили українців.
Ми любимо святого Дажбога Миколу – і він любить нас!

Слава рідним богам!

Хай Буде! 


Ігор Каганець, Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV