середа, 10 листопада 2010 р.

Народ планомірно доводять до того, що така Україна йому не потрібна

"Нация пребывает даже не в апатии – в прострации.

Доминирующая тенденция, которую я почувствовал в Украине, – обессмысливание вообще всего, что только может быть.

Обессмысливание политики, обессмысливание национальной идентичности в ее нынешних двух редакциях, обессмысливание людей, которых называют элитой, обессмысливание государственного проекта.

Та же Партия регионов получила колоссальное количество власти. Но ее проблема в том, что она вообще не знает, что с нею теперь делать – кроме, разумеется, наращивания этой невидимой субстанции. Потому что иных смыслов ее руководители не знают в принципе." Андрій Окара


Осмислюючи траєкторію по якій рухається, чи точніше – падає – держава Україна годі не зауважувати того, що Андрій Окара висловив у своєму останньому блозі. Цитатою з цього блогу й розпочинаю.
Але для мене мотивацією була не проста констатація факту, а спроба передбачити, чим закінчиться це падіння.

Мені можуть заперечити – яке падіння – це ж проста і така потрібна Україні консолідація влади. Після цирку двох бім-бомів В та Ю хоч якесь впорядкування все ж дійсно потрібне. З перспективи можна погодитися.

Але що значить впорядкування? В Україні все, як в Україні – застав Богу молитися, так лоба розіб'ють. Впорядкування по-донецьки виявилося реалізацією формули "Молчать – я вас спрашиваю!" Все звелося до примітивної концентрації всієї можливої і неможливої влади на території в одних руках. Пишу – "на території" – бо державою це утворення вже не назвеш. Країна є тоді, коли якщо не весь, то більша частина народу бере участь у реалізації влади, відчуває свою спільність як у сьогоденні, так і у майбутньому. Натомість "Молчать – я вас спрашиваю!" повністю відчужила вже весь народ від здійснення влади в країні. І місцеві вибори майже завершили цей процес. Народ, не прийшовши на вибори, показав, що він вийшов з колись перспективного та красивого Проекту Україна. Така Україна більшості народу просто виявилася не потрібною – пояснюю тим, хто не знайомий з категорією відчуження. А хто й далі не втямив, то переходжу на домінуючий урядовий сленг – така Україна народу "по барабану". Цього хотіла і цього добилася теперішня правляча еліта.

Тоді як головним завданням всякої провідної верстви, якою вона не була б, є максимальне втягування якнайширших мас народу у проект творення держави у всіх її аспектах – від економічного до гуманітарного, прикладення всіх зусиль, щоб кожен і всі сприймали український проект як свій, запрошення всіх – в тім і політичних опонентів – до побудови спільної перспективи. Натомість маємо захекане розштовхування всіх і вся. Голодне донецьке дитинство дається взнаки. Синдром ненаситності, коли хочеться без кінця тільки їсти, їсти і їсти дається взнаки. Спасибо за это любимой советской родине.

І все б було чудово, якби ця територія мала такі залишкові ресурси, як після розвалу совка. Можна було б паразитувати на тілі народного соціалістичного господарства ще з два десятки років.

Ба більше – я б на багато що погодився, якщо б у Партії регіонів був і проект, як справді дати шанс цій території Україна. А тим більше, якщо б вона спробувала реалізовувати ці проекти. Натомість ми спостерігаємо якесь злидарську ненаситність гребти всю владу під себе. А навіщо – я вас спрашиваю?

Підсумовую: населення території Україна відчужене від здійснення влади. Населення вже майже не пов'язує свого майбутнього з будь-яким на сьогодні прокламованим проектом Україна. В тому числі і зовсім розводіловським проектом ПР "Новая Страна".

Так само тупо нищиться і всяка політична опозиція чи противага чи найменше корегування курсу з боку попутників. Навіть з стану союзників комуністів та сильноукраїнців. На сьогодні ця противага успішно розчавлена. І відповідати за всю територію у всіх її проявах має тільки один центр влади. Назвіть її президент Я чи назвіть її ПР – значеня не має. Іншого центру влади на сьогодні, через пів року після виборів президента, немає. А навіщо – я вас спрашиваю? Та ж тепер у розмовах з ВВ не зіскочиш з теми (а він хоче не "все більше і більше", а "всього"), як це свого часу робив Кучма, – мовляв – "у нас демократія 'ть..., що ж я можу зробити?..."

От і крутять на російському телебаченні принизливі пародії на когось, хто дуже подібний на президента Я. Щоб указати йому його місце у системі координат, яку він сам і будує. А зіскочити з теми нікуди – сам себе припер до стінки.

Підсумовую: опозиції як противаги немає. Партія регіонів і президент Янукович самотні на території Україна. Будь якого партнера для них не існує. Чого і добивались.

І тепер потрібно витягнути і себе і територію (якщо хочеш і далі її окучувати) з болота, як той Мюнхаузен – бо ж до безкінечності позичати у богопротивного для Московського патріархату Міжнародного Валютного Фонду не вдасться – колись ця натоптана ще пані Ю доріжка таки урветься.

А щоб витягти себе з болота потрібен народ чи хоча б ще хтось, як от політичні попутники. А їх катма. Народ все більше прикидається відсутнім. Точніше – мертвим. Тоді як історія з політичними попутниками нагадує технологію втеч рецидивістів з ГУЛАГу болотами Сибіру. Пахани брали у "бега" ще кількох зеків. Ті не тільки тягли пожитки паханів, але на якомусь етапі були й добрим харчем. Це я так – тигипкам і іже з ними.

А ситуація на жаль дійсно об'єктивно кепська. Якщо не буде інноваційних підходів – чогось справді радикального, то всій цій території прийде гаплик. Вона вже перетворюється у чорну діру для цілого світу. Ще не Сомалі, але вже близько до колишньої Албанії, яка, до речі, сьогодні отримала безвізовий режим з ЄС. Натомість територію У огороджують все густішим колючим дротом, щоб зараза у формі шаліючого СНІДу, масової і найдешевшої проституції, бандитизму, корупції і т.д. не ширилася далі. Коли інші країни якось рятуються, то територія У все більше грузне у безнадії та безперспективності...

Але не все так погано. Коли сонце сходить – то це комусь потрібно. Якщо з моєю країною відбувається таке, то напевно таки хтось з того щось матиме. Ну не може така велика територія та ще й з останніми не додерибаненими чорноземами та такою-сякою робочою худібкою комусь не придатися. Для деяких, і не важко здогадатися для яких, сусідів така траєкторія падіння території є, звичайно що найкращою.

Чи усвідомлюють безперспективність такого курсу більшість нових керманичів території? Боюсь, що ні. І в цьому жах. Це у них виходить не навмисно, від злоби. А з "оголодалости". І безнадійної безсердечності до країни України.

Хоча і між них, і тим більше поза територією, як я вже казав, є зацікавлені саме в такій динаміці розвалу українського проекту. Але для того, щоб реалізувати цей розвал, потрібно до безтяму втомити цю ж робочу худібку тією осоружною Україною. Втомити так, щоб будь яка інтервенція, окупація та розшматування території видавалися манною небесною. Ось для цього і потрібна саме така безнадійна чорна діра з назвою Україна.

А після того її боронити вийдуть знову 300 студентів-могилянців, якими ми мо' років через сто насиплемо могилу. А мо' й ні. Бо китайцям це "по барабану буде".

Підсумовую: після остаточного падіння розпочнеться не розпад, а шматування. Щось урвуть одні добрі люде, а щось інші.

І опиратися буде нікому. Бо народ планомірно доводять до того, що така Україна йому ну справді не потрібна. Чи, може, я помиляюся? І саме про таку країну ми мріяли. Чи, може, саме в такій країні, якій от уже 20 рочків мине, у народу за великим рахунком є перспектива? Чи знову будуватимемо комунізм, чи то пак Новую Страну?

Свого часу Совєтський Союз гигнув, хоч була ще і атомна зброя, і армія, і партія, бо був нікому не потрібним. Так само розійшлася і старосвітська Австро-Угорщина – її нікому було боронити, вона нікому виявилася не потрібною. Все більш нікому не потрібною роблять і державу Україну.

Не хочу руйнувати національних міфів, але кілька наших республік ХХ сторіччя впало саме тому, що вони втомили своєю неефективністю, вічними сутичками політичних провідників. Врешті-решт їх просто нікому стало боронити. Кількох тисяч патріотів замало. Київ боронило 300 студентів, а Варшаву, коли до неї підійшли червоні, кілька армій, і врешті польський народ у найширшому сенсі слова. Бо народ був. Печально, але факт. А чи є зараз в Україні народ? Чи просто відчужене від всього населення на території? Запитання, звичайно, провокативне. І тільки максима "Молчать – я вас спрашиваю!" на сьогодні є на це запитання відповіддю.

Немає коментарів: