Озброєний загін Молдови вчинив збройний напад на Дністровську ГЕС-2

Дністровська ГЕС 2

Рівно 8 років тому посеред білого дня і без будь-якого спротиву українських прикордонників озброєний загін із сусідньої Молдови вчинив збройний напад на Дністровську ГЕС-2, що є суверенною територією нашої держави. Виставили на греблі свій пост, який досі там стоїть, чим, по суті, засвідчили роль загарбника. Агрессор – він і є агресор. Стосовно Молдови, то не забулось, як її до зубів озброєні молодчики, за активної підтримки спецназу із ще однієї дуже сусідньої нам держави, перед кидком на Придністров’я вчинили різню мирного населення в Дубосарах. І лише грізне застереження колишнього командуючого 14-ою армією генерала Олександра Лебедя, яка стала на захист Тирасполя, зупинила спецнази двох держав. І ось черговий конфлікт Молдови з Україною, в процесі якого, слава Богу, не пролунало пострілів і не пролилася кров. Хоча питання є: чому ми не дали рішучої відсічі й чому ми такі собі ніякі? Про непросту, якщо не сказати вибухонебезпечну ситуацію в зоні Дністровської ГЕС-2, на третині греблі якої хазяйнує Молдова, розмовляємо з начальником стратегічного об’єкта А.М.Мельником.

– Анатолію Михайловичу, що б ми не говорили, але потоптані наші честь та гонор. Пам’ятаєте заяви двох попередніх президентів України, які запевняли, що не потерплять зухвальства і зроблять все від них залежне, аби, послуговуючись міжнародним правом, поставити амбітну Молдову на місце. На жаль, з того нічого не вийшло, ситуація досі тупикова. Ваше бачення проблеми?

– За колишніх президентів казати не можу, бо мусили ж щось заявляти, аби заспокоїти суспільну думку. Але ситуація на віроломно захопленій частині ГЕС-2 була і залишається тривожною. Молдова не збирається покинути захоплену територію. До того ж, на лівому березі Дністра ліквідовано наш прикордонний пост. Як, скажіть, після цього не складеться враження, що нам уже нічого не треба: беріть нас, «дорогі сусіди», голими руками.

– Колектив буферної гідроелектростанції і ви особисто відчуваєте дискомфорт, працюючи під пильним поглядом молдовських прикордонників?

– Не те слово. Єдине, що більш-менш втішає, на сьогодні досягнута письмова угода між сторонами, згідно з якою на обидвох постах, тобто нашому і молдовському, охоронники чергують без зброї.

– Виходить, ми знову дали задній хід на своїй же території. Ну як можна залишати стратегічний об’єкт, яким у державі є Дністровська ГЕС, без зброї?

- Поділяю  ваше справедливе обурення, але хіба це від мене залежить?

- Так, не  доведи, Боже, і біди дочекатися можна. Хіба мало терактів на подібних об'єктах трапляється зараз навіть і   в найблагополучніших державах?.. Будь ласка, ще раз окресліть роль, яку виконує буферна ГЕС-2.

– Свого часу вона проектувалася і будувалася, щоби виконувати конкретне стратегічне завдання в найнижчій точці каскаду. Функція одна – регулювання стоку річки Дністер (нижній б’єф), причому незалежно від режиму роботи пікових ГЕС-1 і ГАЕС, на якій запущено перший агрегат. Повторюю: не було б такого буферного гідровузла, яким є ГЕС-2, від паводків продовжували б потерпати десятки і десятки населених пунктів Молдови та нашої Вінницької області. Кому- кому, а сусідам варто було б взяти це до тями. Одначе не взяли, вчинили віроломство.

– Сьогодні буферний гідровузол працює вже в повному режимі. Як ви справились з великою водою 2008 року?

– Повна проектна потужність станції ще попереду. Та попри це з великою повеневою водою 2008 року справилися, пропустивши її транзитом з ГЕС-1, яка, в свою чергу, погамувала стихію.

– ГЕС-2, яка в комплексі будувалася за часів СРСР, має прив’язку до надзвичайно важливих об’єктів уже на самій території Молдови, що на лівому березі Дністра. Час від часу їх треба обслуговувати. Служби Молдови всіляко унеможливлювали доступ до них ваших фахівців. Як зараз?

– Проблеми залишаються, бо досі законодавчо не врегульована лінія кордону між обома державами. Тому стверджувати, що згадані об’єкти станції вже на молдовській території, однозначно не можна. Щодо переліку об’єктів, які періодично треба обслуговувати. Це насамперед естакада ремонту затворів водозливної греблі та вся мережа вимірювальних засобів.

– Як часто треба це робити?

– Двічі на рік. Дається перевірка вкрай складно. Раніше процедуру пропуску узгоджували на прикордонній заставі, якій підпорядковано незаконно виставлений на нашій території пост. Зараз складніше, бо з питанням треба виходити безпосередньо на МЗС Молдови. А це гора паперів. Раз вдається, іншого разу не зовсім. Одне слово, мороки на цілий віз. З тієї причини, що часто змінюється керівництво відомств двох держав, які займаються ситуацією на ГЕС-2. Підмітив особисто, що їхнє керівництво частіше прибуває на об’єкт, ніж наше. Наче власне майно на суверенній території України нам уже не потрібне. Абсурд та й годі. Тепер – знову щодо об’єктів, на обслуговування яких дорогою для нас ціною треба вимолювати дозвіл у Молдови. З огляду на обставини, з її території на свою перенесли електромережу в 35 кіловат, яка іде на підстанцію в Сокиряни. Це добре, одна проблема знята. Але ж на чужій стороні залишаються ще ряд інших об’єктів, і як вирішувати питання щодо обслуговування їх в аварійних ситуаціях – одному Богу відомо.

– Анатолію Михайловичу, задля вирішення спірних питань безліч разів засідали міждержавні відомчі та урядові комісії. У чомусь сторони погоджувалися, на іншому розходилися в думках. Найболючішим є питання щодо визначення середини гідроспоруди, на половину якої претендує Молдова. Так?

– Коли б то по-людськи, по-сусідськи. Тим часом молдовани в своїх домаганнях постійно наполягають збільшити свою половину. А гідроспоруда – це єдине ціле. Як, скажімо, можна ділити той чи інший агрегат та ще й на суверенній території України?

– Яку ще й всіляко треба боронити. Розумію, не вам це вирішувати, але, як громадянин держави, скажіть, чи можна було того серпневого дня 2003 року дати рішучу відсіч озброєним молдованам, які ввірвалися на нашу територію?

– Справді, все відбувалося на очах наших прикордонників і озброєних охоронців ГЕС-2. З одного боку соромно, що не відстояли і не дали відсічі. Але, скажіть, якби тоді пролунали постріли, в що б то перетворилося? Слава Богу, обійшлося. Але конфлікт все одно існує, і його треба негайно вирішувати. Відстоюючи на всіх рівнях до сантиметра суверенну територію держави, частиною якої є ГЕС-2. назад...

Іван АГАТІЙ

(Опубліковано: газета "Буковина")

Довідка "BukNews":

У липні 2011 року виповниться вже 8 років з часу, коли 11 озброєних автоматами молдовських прикордонників на чолі з трьома офіцерами, під загрозою застосування зброї, вступили зі сторони своїх постів "Козлів" та "Неславча" на територію Дністровської ГЕС-2 і виставили охорону на греблі Дністровського буферного гідровузола. Траплялося, що на території цього важливого гідротехнічного об'єкту молдовські прикордонники навіть влаштовували заняття зі стройової підготовки, а українських фахівців углиб своєї території пропускали не далі ніж на 100 метрів, та й то у супроводі конвою. Позаяк українсько-молдовський кордон ще з радянських часів проходить по фарватеру Дністра (правий берег молдовський, лівий – наш), тобто перетинає греблю навпіл, то формально молдовські прикордонники, як і українські, мають право перебувати на цій греблі - кожні з власного боку кордону. Проте тепер тих 17,35 га землі, на яких розташована друга частина греблі Дністровської ГЕС-2 та нижнього водосховища Дністровської ГАЕС, опинилися відрізаними від решти об'єкта: де-факто за кордоном української держави. (Для порівняння: під час створення рукотворного Дністровського водосховища було затоплено 16 тисяч (!) га землі). Відтак затягування Києвом вирішення даного питання не може не турбувати.

Очевидно, що у разі закриття доступу на молдавську частину території будівництва, Україна ризикує так ніколи й не завершити спорудження шостої (!) за масштабами будови подібного типу у світі, яку видно навіть із космосу. (При глибині понад 28 метрів кожного з семи шахтних колодязів для майбутніх турбін їх діаметр сягає 22 метрів). Можливі претензії молдавської сторони ускладнять залучення кредитів, необхідних для завершення будівництва ГАЕС й загальмують строки її здачі. Хоча ще в грудні 2005 року голова Державної прикордонної служби України Микола Литвин, під час свого приїзду на Буковину,  переконував, що "той "грибок" і ті два молдовських прикордонники, які там стоять, ніяк не впливають на функціонування і діяльність ГАЕС. Але це питання лежить у площині демаркації і вирішенні майнових питань на рівні урядів".

Ще раніше колишній директор гідровузла Анатолій Жук не раз попереджав, що робота буферного гідровузла ГЕС-2 багато в чому залежить від десятка контрольно-вимірювальних приладів підземного стану гідротехнічних споруд, кабельної та електричної мереж (до 10 кілометрів), а також лінії зв'язку розміщених саме на території Молдови. Деякі з них треба обслуговувати ледь не щотижня. З огляду на те, що головним завданням ГЕС-2 залишається регулювання водного режиму Дністра, у тому числі під час паводків, можливі наслідки виконання молдовською стороною ультиматуму про недопущення на свою територію українських фахівців страшно навіть уявити.

Створення гідробар'єра на річці обґрунтували не лише економічною вигодою, але й потребою захищати населення регіону від руйнівних повеней.  Очевидно й тієї катастрофічної, що трапилася тут у липні 2008 року. Захищаючи села Вінницької та Одеської областей, Молдови від великої води, Дністровська ГЕС дві доби справді тримала її у водосховищі. Однак уникнути форсованого скиду до 3900 тонн води за секунду тоді не вдалося.  Попри те, що такі потужні попуски несуть реальну загрозу для розташованих нижче за течією Дністра населених пунктів, зробити це все одно довелося. Головно, щоб не допустити прориву дамби і одночасного скиду води всього водосховища. Хоча енергетики переконують: якби на Дністрі не було цього гідробар’єра, затоплення пониззя було б значно масштабнішим.

 Якщо не вживати заходів з якнайшвидшої добудови об'єкта, то вбудована в аргелітову (від контакту з повітрям – руйнується) скелю ГАЕС разом з усім своїм обладнанням може просто зсунутися у Дністер. За оцінками спеціалістів МНС, у різі катастрофічного зсуву вузьке русло Дністра перекриється суцільним масивом заввишки 20 метрів і тоді вже точно не обійтися без прориву греблі і затоплення цілих населених пунктів.

Джерело: BukNews
Дякую Олегу Бойкові