Хто був прототипом мудрого царя Соломона і таємниця кратера царя Аріанта

Соломон – один із символів влади, багатства та мудрості єврейського народу… Ті, хто компілював Соломонову легенду, залишили нам чимало слідів, що вказують, на чому базуються підробки. І найголовніші з них – географічні назви та імена… Вигадники Соломона, його багатств, мудрості та вправності його майстрів пішли ще далі. Вони мусили переплюнути скитського царя Аріанта. Їхній брехні немає меж не тільки стосовно жертівника, а й храму, який цар будував протягом 30 літ…

Соломон – один із символів влади, багатства та мудрості єврейського народу. Посилаючись на біблійну Першу Книгу Царів, Вікіпедія наприклад, пише, що це “один із наймогутніших, розумних та заможних царів давньої держави Ізраїль. Згадується у Біблії як другий та улюблений син Царя Давида й Вірсавії. Під час царювання Соломона Ізраїль переживав мир та розквіт. Йшло широке будівництво, жвава торгівля, внутрішній та зовнішній спокій. Біля 966 р. до н.е. Соломон збудував один з найвеличніших єврейських Храмів єдиному Богу, створення якого тривало більше ніж 30 років та зайняло працю тисяч працівників. Через кілька сот років цей Храм був зруйнований Царем Вавілону Навуходоносором (586 р. до н.е.). Соломону приписують авторство таких творів Біблії, як Книга приповістей Соломонових, Книга Еклезіястова (або Проповідника), Пісня над піснями, а також декількох псалмів”.

Ми докладно і разом з тим якомога лаконічно розглянемо цю постать, не відволікаючись на описи розкоші та різноманітні помпезності компіляторів Біблії, розраховані на те, щоб шокувати читача і відволікти його від намагання тверезо мислити, аналізувати та оцінювати. До дослідження, окрім названих біблійних джерел, долучимо ще й біблійну Другу Книгу Хронік, на яку чомусь не дуже бажають звертати увагу коментатори Біблії, що видко навіть з уривку Вікіпедії.

Отже Х ст. до н. е., Соломон син Давида, цар Ізраїлів. Звідки появилося це ім’я? Чому про нього жодним словом не обмовляється Геродот, який описує історію навколо Середземномор’я і Чорномор’я, і мав би знати про таку велику людину? Немає в нього згадки й про сам Ізраїль, який, якщо судити з Біблії, був надзвичайно великим і могутнім царством. Судіть самі: “І зібрав Соломон колесниць та верхівців, і було в нього тисяча й чотири сотні колесниць та дванадцять тисяч верхівців, і він порозміщував їх по колесничних містах та при царі в Єрусалимі. І цар зібрав в Єрусалимі срібла та золота, мов каміння, а кедрів зібрав, щодо численности, як сикомор, що в Шефелі. А коней, що були в Соломона, приводили з Єгипту та з Кеве; царські купці купували їх з Кеве. І ходили вони, і вивозили з Єгипту колесницю за шість сотень срібла, а коня за сотню й п’ятдесят” (2-га Кн. Хр. 1:14-17). “І відлічив Соломон сімдесят тисяч чоловіка носіїв та вісімдесят тисяч чоловіка каменотесів у горах, а керівників над ними три тисячі й шість сотень”(2-га Кн. Хр. 2:1). Соломон наказує хіттейському цареві Хірамі, щоб той доставив дерево для будівництва його палацу та храму Господнього і той беззаперечно виконує наказ (2-га Кн. Хр. 2:2)… Як Батько історії міг не помітити таку силу і жодним словом не згадати про “найбільшого від усіх земних царів, щодо багатства та мудрости”, якого “вся земля хотіла бачити” (1 Цар 10:23-24)?

Соломон будує небувалий до нього Храм Господній, оздоблений золотом, прикрашає його незрівняними різьбленнями, в т. ч. двома позолоченими херувимами, довжина крил яких сягає 20 ліктів – більше 10 метрів (одне крило по 5 ліктів – понад 2, 5 м.). Його диво-палац теж весь у золоті, великий царський трон зроблено зі слонової кості і покрито золотом, до трону покладено шість ступенів, обабіч яких поставили дванадцять левів і т. д. і т. п. “По всіх царствах не було так зробленого” (Перша Книга Царів 10:20).

Невже і про такі дива не чув Геродот? Чому він описав мідяний кратер (казан) з Ексампею, що збудував скитський цар Аріант, а ще більшого, що виплавили на замовлення Соломона “мідяного жертівника”, і багато чого іншого пропускає повз увагу?..

На “мідяному жертівнику” і зупинимося. Порівнявши насамперед обидва його описи – в 1-й Кн. Царів (7:23-30) і 2-й Кн. Хронік (4:1-5), а потім і з кратером Аріанта.

Читаємо за Першою Книгою царів: “І зробив він лите море, десять ліктів від краю його аж до краю його, навколо круглясте, і п’ять ліктів височина його. А шнур на тридцять ліктів оточив би його навколо. А здолу на краях його оточували його подоби огірків, по десять у лікті, вони оточували море навколо. Було два ряди тих огірків, вилитих при литті його. Воно стояло на дванадцятьох волах, три обернені на північ, і три обернені на захід, і три обернені на південь, і три обернені на схід. А море на них зверху, а ввесь зад їх до нутра. А грубина його долоня, а краї його подібні до краю келиха, як квітки лілеї. Містило воно дві тисячі батів. І зробив він десять мідяних підстав, чотири лікті довжина однієї підстави, і чотири лікті ширина її, а три лікті вишина її. А оце робота підстави: у них лиштви, а ті лиштви поміж прутами. А на лиштвах, що між прутами, леви, воли та херувими. А на прутах зверху підніжки, а під левами та волами китиці, зроблені розложистими. І чотири мідяні кола для однієї підстави та мідяні осі. А на чотирьох рогах їхні рамена, під мідницею рамена литі, з кожного боку китиці”.

За Книгою Хронік: “І зробив мідяного жертівника, двадцять ліктів довжина йому і двадцять ліктів ширина йому, і десять ліктів височина йому. І зробив він лите море, десять на міру ліктем від краю його до краю його, навколо круглясте, і п’ять на міру ліктем височина йому. А шнур тридцять на міру ліктем оточував його навколо. А під ним постать волів, що зо всіх сторін оточують його, на десять ліктів на міру ліктем оточують море навколо; два ряди волів відлиті при відливанні його. Воно стояло на дванадцятьох волах, три обернені на північ, і три обернені на захід, і три обернені на південь, і три обернені на схід. А море на них зверху, а всі зади їх до нутра. А грубина його долоня, а край його як робота краю келіха, квітки лілеї. Містило воно три тисячі батів”.

Одразу звертаємо увагу га грубі невідповідності вказаних розмірів одного й того ж жертівника. У першому випадку його діаметр складає 10 ліктів (близько 5 м.), висота або радіус – 5 ліктів (близько 2,5 м.), виходить, що це половина ємності, що мала форму кулі. Опис жертівника в Книзі Хронік вдвічі більший. Однак і перший, і другий жертівник можна було охопити шнуром однакової довжини – в 30 ліктів. І це ще не всі арифметичні нестиковки. При тій самій товщині стінки за місткістю жертівник з Книги Хронік більший за перший не в 2 рази, як це мало б бути, а лише в 1,5. Вражають також показники в конкретних мірах: місткість жертівника з Книги Царів складає 2000 бат (близько 72800 літрів), а з Книги Хронік – 3000 бат (майже 110000 л.). Чудеса та й годі. Та маємо ще запитання до того, як під круглим дном казана, що має лише 5 метрів діаметру, можна розмістити фігури 12 волів, 10 мідяних підстав 2х2 м., а ще левів, херувимів і в завершення все це поставити на колеса?

Запитуєте, як того могли не бачити творці Біблії? А може не хотіли бачити. Віруючий повинен вірити, а не думати, і не дай, Боже, піддати сумніву написане у такій “священній” книзі.

Однак повернемося до жертівника, точніше на цей раз до кратера (казана) скитського царя Аріанта. Геродот (чи його редактори) не залишив нам його розмірів та описів. Натомість в його “Історіях” можна зустріти інші кратери, які, не виключено, були подібними, або й такими ж, але приписувалися оповідачами іншим царям, для їх возвеличення. Більше того, один навіть збігається за місткістю. Щоправда, Аріантовий кратер розрахований на 600 амфор, що на нинішні мірки складає близько 24000 літрів, а другий – царя Лідії Креза, який він подарував в Дельфи [30, І 50], на 600 амфореїв, але скільком літрам відповідає амфорея, автору цих рядків ніде не вдалося знайти. Утім про тисячі тут не може йтися, адже Крезовий кратер умістився “в куті храмового передпокою”.

Отже, не виключено, що легендарний Аріантовий кратер не такий вже й великий, як він уявляється сучасним дослідникам (приписують йому п’ять і більше метрів у діаметрі). В оману завело чиєсь тлумачення, що одна амфора рівняється 40 літрам.

Вигадники Соломона, його багатств, мудрості та вправності його майстрів пішли ще далі. Вони мусили переплюнути скитського царя. Їхній брехні немає меж не тільки стосовно жертівника, а й храму, який цар будував протягом 30 літ. Та сам Соломон у книгах Приповістей, Еклезіяста і Пісні над піснями, що нібито належать йому, жодним словом не згадує про храм. Більше того, у них він більше переймається проблемами людської мудрості та глупоти, знаннями, просвітництвом та чистотою кохання. А з Другої Книги Царів (23:13) довідуємося, що Соломон був побудував священні пагорби “для Астарти, гидоти сидонської, і для Кемота, гидоти моавської, і для Мілкома, гидоти Аммонових синів”, із чого випливає, що він був сонцевірником.

Приписувані Соломонові значні багатства та розкоші, велика кількість рабів теж не відповідають тому, що він говорить у своїх творах, зокрема: багатство то лихо болюче, що не раби, а сам цар обробляє поле (Екл. 5:8). Не узгоджується з його принципом “Хто чинить перелюб, не має той розуму, – він знищує душу свою… а ганьба його не зітреться” (Пр. 6:32-33) і те, що в Соломона було 700 жінок та 300 наложниць (1 Цар 11:3).

То де ж правда?

А правда така, що творці міту про богообраність ізраїльського народу брали за зразок найславетніший у давнину орійсько-антський рід царя Скитії Аріанта (Оріанта). Оповідки про їхніх царів мали бути давнішими за скитські, досягнення – помпезнішими. Це був період творення Біблії – ІV-V ст. н. е. Звісно, компілятори користувалися “Історіями” Геродота і не могли уникнути запозичень. Певен, на той час у Геродота було дещо більше про жертівник Аріанта – згадувалися у нього і “воли”, і “лілеї”, і “колеса”, але як зображення на кратері, а не опори до нього.

І цьому свідчення кратер V-ІV ст. до н. е., знайдений на Дніпропетровщині видатним українським ученим Д. Яворницьким (див. світлину). Саме так виготовлялися всі скитські кратери для священних дійств. На них обов’язково відображався світ Нави, Яви і Прави (до речі, за таким самим принципом створено пам’ятник Світовіту): нижня частина – підземне царство у вигляді зустрічних гострих кутників (потусторонній світ – Нави); середня частина – життєвий простір, Явний світ – в даному випадку у вигляді лілей, що ніби рухаються уверх-вниз (розквіт-згасання) і верхня частина – світ Прави, світ Богів, що його символізують роги священної тварини Тура (вола) та Сонця (зображення кіл, які творці Соломонових мітів прийняли за колеса) в загальній кількості – дванадцять (жертівника Соломона поставили на 12 волів).

Давній символ русів-українців роги згадуються і в одному із псалмів, можливим автором якого був Соломон. Отже, до чого тут Ізраїль? У Приповістях та Книзі Еклезіяста згадуються загадкові “коло” і “руни”, які ніяк не тлумачаться біблієзнавцями, але які ми зустрічаємо у Велескнизі та в Каратепських написах. Впевнений, якби ми отримали оригінали цих “Соломонових” творів і прочитали їх, як Велесову книгу, ми побачили б чимало цікавих паралелей з нею, зокрема те, що “ізраїльському Соломону” не тільки запозичили кратер скитського царя Аріанта, а й приписали твори Солона (чи Олена) – скитського поета.

Ті, хто компілював Соломонову легенду, залишили нам чимало слідів, що вказують, на чому базуються підробки. І найголовніші з них – географічні назви та імена. Зокрема цар Соломон “мав на морі таршиські кораблі” (1 Цар10:22), однак, якщо звернутися до Книги пророка Ісаї (23,1), то бачимо таке: „Голосіть, кораблі Таршішу, бо Тир поруйнований: без домів і без входу з кіттейського краю”. Як тут не згадати місто Тир (сучасний Білгород-Дністровський) і скитсько-киттейський (хіттенський) край?

Про жертівники 1-а Книга Царiв (7:46) пише: “На Йорданській рівнині повідливав їх цар у глибокій землі між Суккотом та між Царетаном”. Друга Книга Хронік (4:17) про це саме висловлюється вже інакше: “На Йорданській рівнині повідливав їх цар у глинистій землі між Суккотом та між Цередою”. Так от: Суккот ще можна знайти на біблійних картах, а от Царетана чи Цереди там щось не спостерігається. Натомість Геродот однозначно вказує адресу Царської країни, що знаходилася в Скитії: „За Герросом лежить так звана Царська країна” [32, ІV 20].

У 1-й Кн. Царів ті, хто зробив мідяного жертівника перед скинією, не згадуються зовсім, а от у 2-й Книзі Хронік (1:5) вони є: “Веселіїл, син Урії, сина Хурового”. І зрозуміло чому, бо імена цього майстра, його батька та діда відповідають тим, що панували на нашій землі, і які, зокрема, доволі часто зустрічаються у Велескнизі та Каратепських написах: Урій – Орій, Хурів – Хор-Хорів-Хоровато і ясно, що Веселіїл це насправді Василь.

Ще одне спостереження. 2-га Книга Хронік (2:12-13), слова царя тирського Хірама Соломону: “А тепер я посилаю мудрого чоловіка, що має знання, Хурам-Аві, сина жінки з Данових дочок, а батько його тирянин, що вміє робити в золоті та в сріблі, в міді, в залізі”. Бачимо те саме “тирянин” (житель міста Тира на Дністрі) і Данова донька (тобто із Дунаю), але у 1-й Книзі Царів (7:13-14), про це пишеться вже так: “ І послав цар Соломон, і взяв із Тиру Хірама, це син однієї вдови, з племені Нефталимового, а батько його тирянин, що робив на міді”. Як бачимо, тут Хірам вже не цар, і син не жінки Дани, а однієї вдови Нефталими…

І найголовніший доказ того, що Соломон це насправді Солон – відомий законодавець, поет, один із семи мудреців античності – криється у його Книзі, що називається Еклезія стовою. Батьком Соломона був нібито цар Давид, а Солона – Ексеке стид. Зважаючи на збіг складових, цілком очевидно, що назва Соломонової Книги це видозмінене ім’я батька Солона. Тобто бачимо, що Книга Еклезіястова немає нічого спільного із Соломоном.

До висновку про невідповідність принципових положень Біблії історичній реальності дійшли також ізраїльські археологи. Зокрема на думку Зеєва Герцога, біблійного періоду в історії Ізраїлю не було, як не було Виходу з Єгипту, мандрів у Сенаї, облоги Єрихону Ісусом Навином, великих держав Давида і Соломона... 70 років розкопок на землях нинішнього Ізраїлю й Палестини не дали жодного підтвердження фактів, викладених у Старому Заповіті 

(“Новое русское слово” 2.11. 1999, №31258).

Уривки з книги «Священні тексти України-Русі. Золоті руни»

Нікола Пуссен. Суд Соломона. 1649р.
 

Хадатр Шеделт (1440-1514р.)

Raffaello Sanzio da Urbino (1483-1520)

Суд Соломона, Луї де Булонь, Париж, (1654 - 1733)