пʼятниця, 23 квітня 2010 р.

ДОНЕЦЬК - Московська Кампучія

Донецьк, Рутченкове поле. Пляшки від алкоголю,
що пили НКВДисти під час звірячих вбивств
Донецьк, Рутченкове поле. Гори кісток вбитих українців
Донецьк, Рутченкове поле. Прострелені черепи 
Донецьк, Рутченкове поле. Наші замордовані діди
Донецьк, Рутченкове поле. Взуття замордованих українців
Донецьк, Рутченкове поле, 1989р.

Чиїх рук? Марсіан? Німців? Італійців? Червоних кхмерів?… Але ні, богообрані. Це ВАШІ діди і батьки палили з наганів в потилиці своїх односельців. Тисячами косили…Пригадуються безглузді міркування про те, що будинки в Москві та інших містах не могли власні російські служби висаджувати…Як же ж! Мирно сплячі жителі… А тут СВОЇ з гексогеном… Ні, не буває такого…Буває, буває. Ще й як буває. І висаджували СУКИ своїх, і стріляли в потилиці немічним у військово-польових лазаретах, коли німці були вже близько… А то й просто, висаджували червонопузі червонопузих, тому що ЦЕ ТАКИЙ НАРОД! Ім'я йому — РОСІЯНИ!

А може, це рештки собак?!

Донецьк. Рутченкове поле. Одне з тисяч…У пам'ятні сталінські часи місто прагнуло по максимуму відповідати чести носити це велике ім'я. І, отримуючи, як і всі населені пункти, рознарядки на арешти і розстріли громадян, просило збільшити їм норми і ліміти. І замість 1 тис. належних до розстрілу (дані по одному з наказів до виконання протягом 3 місяців 1937г.), отримувало додатково 4 тис. У музеї Мідного ми теж бачили перехідний прапор змагань серед відділів НКВД! — це був час перевиконання і зустрічних планів в усіх державних підприємствах. Розстрілювали в підвалах НКВД (нині в цій будівлі консерваторія) і на самому Рутченковому полі за високою огорожею з дошок, де всіх і закопували в 100-метрових ровах, заповнених багатошарово тілами вбитих. В особливо «урожайну» добу розстрілювали до 3 сотень, в одному документі є цифра 592! Розстріли тут йшли з 33 по 41 рр. У 1941г. німці, що захопили місто, знайшли це місце, (були й інші, але документація не збереглася) і, зігнавши народ, примусили розрити свіжі ще могильні рови і продемонстрували всьому народу ці лиходійства, кажучи: це зробили не ми! Довгі десятиліття це поле було покинутим, але мало погану славу. А в кінці 1988 р. на його краю почали будувати гаражний кооператив, і дітки автовласників почали обзаводитися простреляннимі черепами і кістками. Це стало відомо. І навесні 1989 р., не маючи ніяких планів і документів на це місце, з лопатами в руках сюди прийшли декілька студентів-археологів Донецького університету і правозахисників. І навмання почали розкопки. Перший рів заклали під самими гаражами, і відразу ж пішли кісткові рештки. Викликали прокуратуру і було заведено справу. Слідчий, що приїхав, кинув фразу; «А може, це рештки собак?!» Щоб не було шуму, студентам цю роботу зарахували за практику. Але вони демонстративно вийшли з комсомолу. Частково розкопкам допомогла стаття молодого журналіста з «Правди» — «Там, де вирішили будувати гаражі», — все ж таки центральна преса, на неї в Донецьку звикли орієнтуватися і реагувати із старанністю. Хлопці зробили величезну роботу, при цьому слідство вимагало справжніх археологічних розкопок, тобто пошарового розчищення і опису. Всі черепи мали один або декілька кульових отворів. В одній з ям вони знайшли цілу скриньку порожніх бланків на розстріл. Нагани, трьохлінійка, розсипи гільз і безліч порожніх пляшок з-під вина і горілки. Ми пригадали, що розстрільній команді в Бутовому ставили горілку у відрах. Але вражали не стільки вони, а скоріше, молочні пляшки, що попадаються, зубні щітки, гаманці, шахтарські жетони (віддаєш жетон- отримуєш лампу) — людей виривали з їх буденного життя і… Владислав, відповідаючи на наше питання, як вони переживали те, що відкривалося, сказав, що ними рухало бажання оголити всю правду, а з кістками археологам не звикати справу мати. Але специфіка цього місця була дуже важка, він досі пам'ятає русяву косу, що збереглася у важких глинах. У цих пластах взагалі ще не завершилося розкладання тіл, і виникла небезпека зараження. Але розкопки і слідство зупинило не це, а знахідки останків безлічі поранених червоноармійців, з приладдям військового госпіталю — кукси, гіпс, кисневі подушки, лікарняний посуд. І свідки — жителі міста, що приходили до місця розкопок, спочатку обережно, а потім все більш відкрито розповідали про розстріл своїх же ж поранених з шпипиталю перед входом в місто німців, — щоб не потрапили в полон! І ще було відкрито такий же ж страшний злочин — розстріл учнів ФЗУ, дітей «ворогів народу». Були знайдені дивом учнівські гімнастерки, що збереглися, скелети підлітків, пряжки ремісничого училища. 7 липня 1989 було постановлено згорнути розкопки і приступити до розробки заходів щодо перепоховання. Вже відриті останки 540 жертв (вважаючи по черепах, в яких було по 2–3 отвори) було складено в скрині і з помпою перепоховано тут же ж, неподалік, 16 вересня 1989 року.

Пройшло ще 20 років. Гаражний кооператив відгородився від своєї проблеми бетонною стіною, а безгоспне поле пам'яті використовується місцевою молоддю для пікніків, — навколо валяються пляшки, сміття. І недивно, на в'їзді сюди немає ні слова про те, хто вас тут чекає і з чим.Ніхто не знає точної кількості похованих тут, але Владислав говорить, що не менше 70–80 тисяч… І майже кожний з них має нащадків, і, швидше за все, саме в цьому місті.

Джерело: КЦ, Гулаг

Немає коментарів: