 |
| Слава Нації! Смерть Ворогам! |
Стисла історія УНА-УНСО
30 червня 1990р. створено Українську Міжпартійну Асамблею, котра об’єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991р., для боротьби з ГКЧП, УМА створює УНСО. 8 вересня 1991 р. УМА перейменовано в Українську Національну Асамблею (УНСО стає її структурним підрозділом) та отримує в народі назву УНА-УНСО.
На Донбасі була припинена бурхлива діяльність депутата ВР СРСР Гончарова, спрямована на утворення Донецько-криворізької республіки та створення під це "національної гвардії". Після короткої виховної бесіди в кабінеті Гончарова, йому стало так "соромно" за свої дії, що він припинив займатися політикою взагалі .
Трохи складніше було припинити діяльність промосковської організації "Отєчєствєнний форум", створеної за принципом прибалтійських "інтерфронтів". Апогеєм протистояння УНА-УНСО з "Отєчєствєнним форумом" став розгін унсовцями їхнього конгресу, що проходив у Київському політехнічному інституті восени 1991 року. "Побоїще в КПІ", завершилось перемогою УНСО та широко висвітлювалась різноманітними вітчизняними та іноземними ЗМІ.
Навесні 1992 р. 700 стрільців УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів. В Одесі унсовці відбили бажання ініціювати створення Новоросійської республіки. Вплив організації відчутний був на Буковині та в Закарпатті, де також активізувались антиукраїнські структури. Відвідання львівською командою УНСО румунського конгресу в Чернівцях 7 червня 1992 року, на якому звучали провокаційні заклики про об'єднання Буковини з Румунією, теж не залишилось поза увагою, як преси, так і владних структур.
З початків конфлікту в Придністров’ї УНСО бере під захист українське населення, отримує перший бойовий досвід, показує яскраві зразки дисципліни та бойового духу. Більше 50 унсовців нагороджені медаллю “Защитник Приднестровья”. Одночасно УНА-УНСО організувало повернення більше шести тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.
На початку 1992 року російські демократи заявили про перегляд кордонів, про необхідність негайного повернення до російської федерації Криму, Донбасу, Слобожанщини і т. д.; про недопустимість “насильницької українізації” тощо. УНА-УНСО активізувала роботу в середовищі етнічних українців Росії і, в першу чергу, на Кубані, де представники нашого народу чекали допомоги від матері України. На VII сесії Української Національної Асамблеї спільно з делегацією від Кубанського Чорноморського війська був створений фонд “Кубань” (заразВсеукраїнський Комітет повернення Кубані в Україну)
На початку липня 1993 р. до Грузії для допомоги у боротьбі проти абхазьких сепаратистів направляється добровольчий корпус УНСО “Арго”, котрий особливо відзначився в боях під Сухумі. Семеро унсовців полягли смертю хоробрих. Тридцять нагороджені найвищою державною нагородою Республіки Грузія – орденом Вахтанга Горгасала. І до цього часу грузинський народ з величезною повагою ставиться до України. У вересні 1993 р. у відповідь на загрозу втрати незалежності України УНСО проводить потужну акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.
20 березня 1993 з ініціативи УНА-УНСО в приміщенні Будинку вчителя відбулася конференція, присвячена проблемам військово-промислового комплексу (ВПК) та ядерного статусу України. В роботі конференції взяли участь представники Токійського, Київського, Одеського університетів, Києво-Могилянської академії, Інституту ядерних досліджень АН України, делегації заводів ВПК, представники Міністерства оборони, дипломатичного корпусу.
Учасники конференції прийняли постанову, в якій застерігали керівництво держави від ліквідації ядерного потенціалу України. “Відмова від ядерного статусу означає для України повний політичний, економічний та оборонний крах, відкидає її назад у технічному розвитку, робить неконкурентноспроможною на світовому ринку новітніх технологій, ставить у повну залежність від агресивних ядерних і без’ядерних держав”.
З боку учасників наради було оголошено повну підтримку зусиль УНА-УНСО, направлених на збереження ядерного статусу України.
У лютому 1994 р. в Києві відбувається масове затримання активістів УНА-УНСО та утримання декотрих, в т.ч. кандидатів у народні депутати, у СІЗО з метою зірвати передвиборчу кампанію організації. Незважаючи ні на що, УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та багатьох місцевих рад.
У Чечні унсовці показали себе високоорганізованими, професійними воїнами. Увесь Кавказ складає про них легенди, а у світі скажуть: “Вони зберегли честь української нації”.
18 липня 1995 року УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли переломити всю державну машину і поховати Патріарха УАПЦ Володимира на Софіївському майдані. Під час розгону поховання першими беруть на себе удар “Беркуту”, захищаючи власними тілами стариків, жінок та дітей. У відповідь тодішній режим знімає УНА з реєстрації.
26 квітня 1996 року на прохання білоруських патріотів до Мінську прибуває підрозділ УНСО. Після антилукашенківської акції сім членів організації відбули покарання у білоруських в’язницях. У травні1996, у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з’їзду філії ЛДПР Жириновського.
29 грудня 1997 року УНА вдалося знову зареєструвати. Але зрада Дмитра Корчинського завадила пройти на виборах до Верховної Ради, хоча організація мала реальні шанси.
1999 р. участь УНА-УНСО у виборах стала одним із чинників, що перешкодили Григорію Суркісу стати київським мером.
У 2000 р. близько 150-ти унсовців дислокуються в таборах під Мінськом, ведуть підготовку до білоруської революції. Нажаль, білоруси не наважились на виступ. Ми пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації. Спецслужби довго шукали УНСО на Кавказі, аж поки всі бійці не повернулись в Україну.
Вбивство Гонгадзе, касетний скандал, спричинили масові протести та акцію “Україна без Кучми”. УНА-УНСО виконує найскладніші та найнебезпечніші завдання. Апогеєм протесту стали події 9 березня 2001 року, котрі призвели до репресій проти Організації. Близько трьохсот унсовців були затримані, а 19-ть з них, в тому числі члени керівництва, були засуджені до 2-3 років ув’язнення, що тимчасово ослабило організацію.
Звільнившись, активісти УНА-УНСО гуртують навколо себе якісну й дієздатну частину організації, котра взяла найактивнішу участь у президентській виборчій кампанії. Акція сумських студентів, що стала переломним моментом, робота в штабах “Нашої України”, охоронні функції та силові операції під час “Помаранчевої революції”, зокрема блокування Адміністрації Президента – далеко не повний перелік проведеної роботи.
15 жовтня 2005 р ХІХ З”їзд УНА, завершив процес відродження організації. Головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, багатолітнього політв’язня, сина легендарного головнокомандуючого Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича.
Немає коментарів:
Дописати коментар