Тарас Шевченко ХОЛОДНИЙ ЯР

У всякого своє лихо, 

І в мене не тихо; 

Хоч не своє, позичене, 

А все-таки лихо. 

Нащо б, бачся, те згадувать, 

Що давно минуло, 

Будить бознає колишнє,— 

Добре, що заснуло. 

Хоч і Яр той; вже до його 

І стежки малої 

Не осталось; і здається, 

Що ніхто й ногою 

Не ступив там; а згадаєш, 

То була й дорога 

З монастиря Мотриного 

До Яру страшного. 

В Яру колись гайдамаки 

Табором стояли, 

Лагодили самопали, 

Ратища стругали. 

У Яр тойді сходилися, 

Мов із хреста зняті, 

Батько з сином і брат з братом 

Одностайне стати 

На ворога лукавого, 

На лютого ляха. 

Де ж ти дівся, в Яр глибокий 

Протоптаний шляху? 

Чи сам заріс темним лісом, 

Чи то засадили 

Нові кати? Щоб до тебе 

Люди не ходили 

На пораду: що їм діять 

З добрими панами, 

Людоїдами лихими, 

З новими ляхами? 

Не сховаєте! над Яром 

Залізняк витає 

І на Умань позирає, 

Ґонту виглядає. 

Не ховайте, не топчіте 

Святого закона, 

Не зовіте преподобним 

Лютого Нерона. 

Не славтеся царевою 

Святою войною. 

Бо ви й самі не знаєте, 

Що царики коять. 

А кричите, що несете 

І душу і шкуру 

За отечество!.. Єй-богу, 

Овеча натура; 

Дурний шию підставляє 

І не знає за що! 

Та ще й Ґонту зневажає, 

Ледаче ледащо! 

 «Гайдамаки не воины — 

Розбойники, воры. 

Пятно в нашей истории...» 

Брешеш, людоморе! 

За святую правду-волю 

Розбойник не стане, 

Не розкує закований 

У ваші кайдани 

Народ темний, не заріже 

Лукавого сина, 

Не розіб'є живе серце 

За свою країну. 

Ви — розбойники неситі, 

Голодні ворони. 

По якому правдивому, 

Святому закону 

І землею, всім даною, 

І сердешним людом 

Торгуєте? Стережіться ж, 

Бо лихо вам буде, 

Тяжке лихо!.. Дуріть дітей 

І брата сліпого, 

Дуріть себе, чужих людей, 

Та не дуріть Бога. 

Бо в день радості над вами 

Розпадеться кара. 
І повіє огонь новий 

З Холодного Яру. 

Вьюнища, 

17 грудня 1845




.