ΜΟΛΩΝ ΛΑΒΕ!

Іван Компанієць,
сотник кінного загону
 козаків Холодного Яру.
Загинув у бою з більшовиками

Коли я був малим хлопцем, плем'я Сіокс панувало всюди. Сонце вставало й сідало на їх землі; вони посилали десять тисяч воїнів на бій. Де ці воїни зараз? Хто їх знищив? Де наші землі? Хто їх привласнив?
Sitting Bull (Lakota), вождь індіанського племені Сіокс

І коли прийде час, і ти побачиш щось перед собою, щось що не біжить і не задкує, а б'є тебе так, що ти навіть дихнути не можеш. Якщо ти таке відчуєш, - чудово. Тому що це справжнє бойове хрещення! Ти пройдеш через нього й знайдеш єдину повагу, яка має значення в цьому світі, - самоповагу. Martin, "Rocky Balboa"

Кажуть, історія - це мертва фігня, якою не варто займатися. Бо вона про тих, хто лежить у землі, а ми всі ще живі. Але мені здається, що інколи краще лежати в землі, не втративши самоповаги, аніж ходити нею по ноги в лайні.

Так, принаймні, вважали багато людей, які міняли хід історії.

Наприклад, спартанці на чолі зі своїм царем Леонідом І, які лягли під Фермопілами восени 480 року до нашої ери. У відповідь на пропозицію персів скласти зброю греки відповіли: ΜΟΛΩΝ ΛΑΒΕ! "Прийдіть і візьміть її".

Лише після кількаденних боїв, за допомогою хмар стріл, перси врешті здолали спартанців. Ці відчайдухи не лише добряче пошматували в десятки разів більшу за себе ворожу армію, у тому числі й елітну гвардію "безсмертних", вбили двох братів перського царя, а й фактично зупинили азійську військову експансію в Європу.

Тобто зберегли нашу з вами цивілізацію.

Але повернімось до більш сучасних подій.

В українській історії теж є чимало прикладів героїчних вчинків, не гірших за Фермопіли. І, напевно, однією з найбільш яскравих і найменш відомих історичних подій є збройна боротьба із червоним терором у Холодному Яру на Черкащині в 1919-22 роках.

Саме там, у серці України, під носом у більшовиків, кілька десятків сіл поставили кулеметні гнізда, вивісили жовто-блакитний прапор і сказали комуністам "прощайтє, таваріщі". Адже "таваріщі", яких в 1917-му багато хто в Україні вітав як братів-революціонерів, виявилися азійськими шизоїдами, у порівнянні з якими фільм "Пила 3" - це мелодрама.

Документи

"Надо поощрять энергию и массовидность террора против контрреволюционеров..."
Ленін в листі Зінов'єву, 2 червня 1918 року

"Необходимо произвести беспощадный массовый террор против кулаков, попов и белогвардейцев; сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города."
Ленін - Пензенському губвиконкому, 9 червня 1918 року

"Прекрасный план! Доканчивайте его вместе с Дзержинским. Под видом "зеленых" (мы потом на них свалим) пройдем на 10-20 верст и перевешаем кулаков, попов, помещиков. Премия: 100.000 р. за повешенного."
Ленін в листі застголови Реввоєнради Латвії Склярскому щодо новин про організацію антибільшовистських "зелених" загонів у Прибалтиці, серпень 1920 року

Вказівки згори по всій вертикалі більшовицької влади виконувалися з аж надмірним ентузіазмом.

Відкриємо Мельгунова, "Красный террор в России: 1918-1923". Ось спогад очевидця про людські бійні у Київській ЧК: "Весь <...> пол большого гаража был залит <...> стоявшей на несколько дюймов кровью <...> стены были забрызганы кровью, на них рядом с тысячами дыр от пуль налипли частицы мозга и куски головной кожи <...> Рядом с этим местом ужасов в саду того же дома лежали наспех поверхностно зарытые 127 трупов последней бойни".

На червоний терор чекістів повстанці були змушені відповідати національним терором.

Сучасник подій Юрій Горліс-Горський у своїй книзі "Холодний Яр" згадує: "Під'їжджаємо. На обрізаного молоденького ясена нанизано через прорізи тринадцять людських черепів із вишкіреними зубами. До чола верхнього черепа прибито табличку з написом: "Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонений". Чомусь здається, що й самі кістяки сміються над цим жартом.

- Оцих сім верхніх, біліших, - це штаб ударної групи Бобринської ЧК на чолі з уповноваженим Станайтісом, латишем. А нижчих не знаю. Це мельничанські хлопці пожартували.

- Де вони їх набрали?!

- Хіба мало їх тут по лісах валяється?! Торік лисиць трупами так обгодували, що перестали курей красти по хуторах. Отак, по-людськи, подумаєш - жаль людей. Але що зробиш? Слова "боротьба" і "жаль" взаємно виключають одне одного... Ще прийдеться лисиць годувати, якщо нами не нагодують..."

І, як свідчать документи, вмирати холодноярці теж вміли не гірше спартанців.

З рапорту начальника Лук'янівської буцегарні Ріхтера, від 10 лютого 1923 року: "В 8 часов 30 минут 9-го февраля красноармейцем внутреннего караула места заключения был подан обычный утренний кипяток в камеру № 1, где находилось 14 человек, приговоренных чрезвычайной сессией КГРТ к высшей мере наказания.

Вырвав из рук красноармейца кипяток, один арестованный облил им красноармейца, завладел его револьвером и выбежал из камеры.

В это время остальные арестованные проникли из камеры в коридор, оттуда в канцелярию Тюрпода, где вооружились находившимися там 5 винтовками и открыли стрельбу из верхнего и нижнего этажа Тюрпода".

Історик Володимир Кравцевич-Рожнецький так описує цей останній бій, який відбувався в Лук'янівській в'язниці: "Бій тривав чотири години, повстанці стріляти вміли. Прорвавшись до виходу з в'язниці, вони наразилися на кулемет, поставлений біля дверей надвір. Тоді вони повернулися в камеру й продовжували вести вогонь, доки вистачало боєприпасів. Потім ті, у кого залишалося ще кілька патронів, за запорізьким звичаєм, вистрілили одне в одного, і шістнадцять тіл упало на підлогу камери.

Решта здаватися не збиралася: вони підпалили тюремні матраци, дим повалив коридором до виходу, де стояв кулемет. Прикриваючись димом, повстанці із гвинтівками без патронів пішли на кулемет".

І це відбувалося в центрі Києва, а не в на знімальному майданчику в Голівуді!

Пам'ять

"...Уяви собі, що було б із нашими бідними ворогами, якби хоч пів-України охопила така Холодноярщина. От я, простий собі Андрій Чорнота, можу вдарити зараз у великий монастирський дзвін, і шість-сім найближчих сіл за годину-другу дадуть десять тисяч бійців, дивізію війська, яке не знає полону, не має права на відступ, бо залишить ворогові хати і родини. А скільки дала вся Україна на заклик свого уряду?

Якби ми цього року перемогли, з усієї України лише холодноярці мали б право сказати: "Ми не пустили ворога у свої хати, не годували його своїм хлібом, не дали йому своїх синів на гарматне м'ясо".

Юрій Горліс-Горський, "Холодний Яр"

Зараз багато людей клянуться в любові до України. Але коли доходить до конкретних справ, то починають знаходити виправдання й тицяти пальцем, мовляв, "ось цей чи ця мені перешкодили й не дали зробити те, що я задумав". Або щось роблять, але тільки задля непереможного бажання потрапити у владу й отримати таким чином індульгенцію від власної совісті.

Бо якщо вона, совість, є - то неодмінно десь там глибоко шкребеться, і тихо так запитує: "А чи дійсно я зробив усе можливе? І чи зробив я це безкорисливо, не задля грошей чи власного еґо, а задля цієї країни та її народу?"

Я особисто вірю у дві речі.

Перш за все - смерть наших героїчних предків не є марною. Бо їхній приклад надихає, а отже, вони живі. Живі в наших думках і наших справах. Тому ми несемо подвійну відповідальність, не тільки перед своїми дітьми, але й перед дідами та прадідами.

По-друге, місця, пов'язані з людьми, які зі зброєю в руках загинули за свої й наші з вами переконання - особливо важливі. Бо вони є основою історичної пам'яті й місцем зв'язку поколінь.

Тому пропоную 9 жовтня приєднатися до автопробігу в Холодний Яр на Чигиринщині, - до місць, де впали смертю героїв ті, хто на пропозицію ворога здати зброю відповідали: "Прийди та візьми її".

*     *     *

"Думка побігла до дорогих, зрівняних із землею могил, по степах Херсонщини, лісах і узгір'ях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лису гору... Розтинала землю й приглядалася до кістяків борців... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвинтила гарматну гільзу... Хоч і потемнів прапор, та ще видно слова пророка - "І повіє новий вогонь з Холодного Яру"...
Юрій Горліс-Горський, "Холодний Яр"

Деталі автопробігу можна дізнатись тут.

Назар Гриник, спеціально для УП

До теми: Час борців, час героїв. Час воїнів

В Ганівці відкриють пам’ятник Костю Степовому-Блакитному (Костянтинові Пестушку), отаману Степової дивізії, Головному отаманові Холодного Яру