 |
| Генерал Роман Шухевич |
Чи може архів Служби безпеки України допомогти дослідникам установити могилу командувача УПА ?
Упродовж 1991—2007 років до Служби безпеки України надійшли десятки запитів та звернень від політичних та громадських діячів і родини Головного командира УПА з проханням надати інформацію про місце поховання Романа Шухевича. Однак документів про те, що вчинили з тілом Шухевича, виявити не вдалося. Адже від 13–томної оперативно–розшукової справи МГБ на нього, де вони могли б зберігатись, лишився один том, решту знищили. Перше розслідування щодо місця поховання генерал–хорунжого СБ організувала на початку 1990–х років, за часів головування Євгена Марчука. Виявилося, що комендант УМГБ Львівської області Климчук, який займався похованням тіл убитих учасників ОУН(б), помер у 1991 році. Інші опитані колишні співробітники УМГБ Львівської області про поховання Шухевича нічого не знали або мовчали. Розкопки на території Управління СБУ у Львівській області результатів не дали.
Розповідь чекіста
Лише у 2004 році радник голови СБУ Олександр Гнап (також учасник боротьби з підпіллям ОУН і УПА) повідомив, що старенький ветеран органів держбезпеки УРСР погодився дати свідчення про події тих років. Він назвав себе учасником спеціальної таємної операції МГБ УРСР зі знищення тіла Романа Шухевича. Це був колишній старший оперуповноважений управління 2–Н МГБ УРСР старший лейтенант Олександр Болдін (1915 року народження). Його свідчення знято на відеокамеру. Як розповів Болдін, після операції 5 березня 1950 року тіло Шухевича доставили з Білогорщі у Львів. Там воно перебувало до 9 березня.
«Пам’ятаю, як нас, групу оперативних працівників Управління 2–Н МГБ УРСР, зібрав заступник начальника цього Управління полковник Іван Кирилович Шорубалка і поставив перед нами завдання: вивезти Шухевича за межі Західної України і конспіративно спалити його тіло», — розповідав Олександр Болдін. За його словами, полковник Шорубалка радився з підлеглими, де краще це зробити. На той час єдина добре впорядкована дорога була в напрямку Львів—Рівне—Житомир—Київ, тому спершу вирішили їхати цією дорогою на Житомирщину. Утім досвідчений полковник запропонував вивезти тіло на територію Хмельницької області, в напрямку Кам’янця–Подільського.
Готувати групу оперативників до поїздки доручили полковнику Кагановичу. Крім «оперів», до справи залучили чотирьох військовослужбовців десятого полку внутрішніх військ МГБ УССР. Їхали на вантажівці, з накритим брезентом кузовом. У кузов наклали відповідну кількість дров і бочку з бензином. Туди ж мали покласти мертвого Романа Шухевича, загорнутого в тканину. Болдін розповів, що, крім нього, до складу групи входили: майор Іван Підтепа (заступник начальника першого відділення Управління 2–Н МГБ УРСР, у березні 1954–го переведений із МГБ у МВД УРСР, помер, похований у Києві); капітан Василь Педченко (старший оперуповноважений Управління 2–Н, помер і похований у 1993 році в Маріуполі); старший лейтенант Григорій Конопльов (старший оперуповноважений, у 1954 році переведений в органи міліції). Водієм легкового авто ГАЗ–67, на якому виїхала група попереду вантажівки, призначили старшину Петра Пономаренка (помер і похований у Києві).
Місце в пам’яті
За словами Болдіна, перед виїздом зі Львова з групою зустрівся представник МГБ СССР генерал–лейтенант Павло Судоплатов, а також заступник міністра держбезпеки УРСР генерал–лейтенант Віктор Дроздов. У той час у Львові, в оперативній групі МГБ УРСР перебував і тодішній міністр державної безпеки УССР генерал–лейтенант Ковальчук. Болдін наголошував, що «рішення про операцію приймали ці керівники».
Це було 9 березня 1950 року. Болдін розповів, що вже після виїзду зі Львова вирішили їхати в напрямку Тернопіль — райцентр Великі Бірки — Скалат — Гримайлів і Скала–Подільська, перетнути річку Збруч і виїхати на її лівий берег. «Потрібно було підшукати конспіративне місце, щоб запобігти увазі сторонніх людей, — пояснював «опер». — Переїхавши Збруч, група і вантажівка з військовослужбовцями повернули ліворуч і виїхали на окраїну молодого ліска, де й вирішили почати кремацію тіла Шухевича. Усю фізичну роботу з розвантажування дров і виносу з машини тіла здійснили військовослужбовці». Тіло поклали на велику купу дров, политих бензином. Оперативники в цей час пильнували, аби «дійство» не побачили сторонні люди. Усе тривало, за словами старенького «опера», години зо дві. Коли вогонь погас і попелище захололо, золу змели на брезент, знесли вниз до Збруча і з мосту кинули в річку. Збруч тоді, мовляв, розлився широко, і з місця кремації виднівся бурхливий потік річки.
Болдін розповів, що вони з Олександром Гнапом розшукали те місце. Мовляв, Гнап дуже наполягав та ще й територію добре знав. Наприкінці березня 2002 року вони вдвох установили на місці спалення хрест, на якому написали роки народження і смерті Романа Шухевича.
Керівництво СБУ у кінці 2004 р. повідомило цю інформацію одному з відомих українських політиків, який постійно цікавився місцем поховання Шухевича — Василю Червонію. Далі ця не до кінця перевірена інформація поширилася у пресі. У 2005 році в ЗМІ повідомили про встановлення пам’ятного хреста та перше відзначення у Гукові роковин із дня смерті Романа Шухевича. Чимало людей повірили, що документи СБУ підтверджують поховання Шухевича біля села Гуків. Деякі мешканці села Гуків навіть почали говорити, що знали про спецоперацію МГБ, лише боялися і мовчали.
Множина «спецоперацій»
Однак, окрім свідчень Болдіна, ніяких документальних підтверджень версія про місце поховання Шухевича не має. Відшукати документи, які на 100 відсотків підтвердили б інформацію Болдіна, в архіві СБ не вдалося. Автор цієї статті влітку 2004 року за завданням керівництва архіву СБУ розшукував документи, які могли б висвітлити питання про знищення тіла Головного командира УПА Романа Шухевича. Виявилося, що збереглися документи про обставини спецоперації 5 березня 1950 року. Однак інформації про знищення тіла в них не виявилося. Тоді автор вирішив пошукати інформацію про можливе нагородження учасників розшуку Шухевича керівництвом МГБ УССР: можливо, хтось із них міг бути задіяним у знищенні його тіла.
Після тривалого розшуку у фонді наказів МГБ УРСР (№ 9) архіву СБ разом із трьома наказами МГБ УРСР №№ 0066–0068 від 16 березня 1950 року про заохочення співробітників МГБ УССР та УМГБ Львівської області — учасників розшуку та ліквідації Романа Шухевича, було виявлено підписаний того ж дня наказ № 0069 «Про заохочення співробітників Управління 2–Н МГБ УССР та військовослужбовців 8–ї стрілецької роти 10–го стрілецького полку внутрішніх військ МГБ Українського округу» за виконання якогось особливо важливого завдання.
У наказі, підписаному тодішнім міністром Миколою Ковальчуком, не вказується, за що саме заохочуються співробітники та військовослужбовці, однак співставлення змісту заяви Болдіна, інших трьох указаних наказів та документів про операцію у Білогорщі дає підстави вважати, що наказ № 0069 стосується саме подальших дій із тілом Шухевича. У ньому йдеться про виконання невідомого спецзавдання МГБ УССР трьома оперативними співробітниками — Кагановичем А. Г., Болдіним О. І. та Конопльовим Г. І., одним сержантом і шістьма рядовими військовослужбовцями 8–ї стрілецької роти 10–го полку внутрішніх військ МГБ Українського округу, а також двома водіями Автобази МГБ УССР.
Не все втрачено
Між свідченнями Болдіна і змістом наказів є розбіжності. Зокрема, у наказі № 0069 не вказано названих Болдіним Подтепу, Педченка та водія Пономаренка. Окрім того, Болдін свідчить про чотирьох оперпрацівників, чотирьох солдатів і одного водія (імовірно, вважав несуттєвим наявність водія машини, на якій їхали солдати). Під час розшуку автор дійшов висновку, що необхідно спробувати розшукати матеріали про знищення тіл інших керівників підпілля ОУН(б) і УПА, щоб з’ясувати, чи має під собою заява Болдіна якість підстави, і чи чекісти дійсно здійснювали такі секретні спецоперації.
Після ретельної перевірки наказів МГБ УРСР за 1950 рік автор виявив аналогічний до документа про заохочення О.Болдіна наказ МГБ № 00298 від 22 липня 1950 року, у якому за успішне виконання невідомого спеціального доручення МГБ УРСР премійовано 4 оперробітників (в т. ч. згаданих О. Болдіним Педченка В. І., Подтепу О. Х, а також водія Пономаренка П. М.), одного сержанта і 6 військовослужбовців внутрішніх військ МГБ Українського округу тієї ж самої 8–ї стрілецької роти 10–го полку ВВ МГБ Українського округу. У результаті перегляду оперативно–розшукової справи на члена Проводу ОУН Романа Кравчука — «Петра» виявилося, що 4 липня 1950 р. співробітники МГБ УССР дійсно убили в Бережанському районі Тернопільської області керівника одного з проводів ОУН(б), якого впізнали заарештовані підпільники як керівника крайового проводу ОУН(б) на західноукраїнських землях Романа Кравчука — «Максима». І лише через кілька місяців, у серпні–жовтні 1950 р., чекісти встановили, що загинув не він, а один із провідників підпілля на Бережанщині, зовні дуже схожий на Кравчука.
Ще не знаючи цього, чекісти вивезли його тіло за межі Західної України — на територію Житомирщини та потай спалили в лісі. Попіл зібрали, рештки кісток подрібнили і розвіяли у полі. Про це зберігся відповідний акт, підписаний виконавцями операції. Отже, радянські спецслужби справді використовували такі методи. Крім того, прізвища учасників спецоперації та осіб, нагороджених наказом міністра М. Ковальчука від 22 липня 1950 р., повністю збігаються.
Можна з великою ймовірністю припустити, що високі посадовці МГБ УССР давали доручення знищувати тіла убитих керівників ОУН(б) приблизно у такий же спосіб, як свідчить Болдін. Але де тепер шукати документальні підтвердження, що саме так учинили з Романом Шухевичем, і як дізнатися, де ж він насправді похований? У київському архіві СБУ їх немає, а тому питання залишається відкритим. Можливо, що документи можуть зберігатися у Центральному архіві ФСБ Російської Федерації, оскільки участь в організації розшуку Шухевича брав начальник 4 управління МГБ СРСР генерал–лейтенант Павло Судоплатов.
Олександр ІЩУК, начальник Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ
Упродовж 1991—2007 років до Служби безпеки України надійшли десятки запитів та звернень від політичних та громадських діячів і родини Головного командира УПА з проханням надати інформацію про місце поховання Романа Шухевича. Однак документів про те, що вчинили з тілом Шухевича, виявити не вдалося. Адже від 13–томної оперативно–розшукової справи МГБ на нього, де вони могли б зберігатись, лишився один том, решту знищили. Перше розслідування щодо місця поховання генерал–хорунжого СБ організувала на початку 1990–х років, за часів головування Євгена Марчука. Виявилося, що комендант УМГБ Львівської області Климчук, який займався похованням тіл убитих учасників ОУН(б), помер у 1991 році. Інші опитані колишні співробітники УМГБ Львівської області про поховання Шухевича нічого не знали або мовчали. Розкопки на території Управління СБУ у Львівській області результатів не дали.
Розповідь чекіста
Лише у 2004 році радник голови СБУ Олександр Гнап (також учасник боротьби з підпіллям ОУН і УПА) повідомив, що старенький ветеран органів держбезпеки УРСР погодився дати свідчення про події тих років. Він назвав себе учасником спеціальної таємної операції МГБ УРСР зі знищення тіла Романа Шухевича. Це був колишній старший оперуповноважений управління 2–Н МГБ УРСР старший лейтенант Олександр Болдін (1915 року народження). Його свідчення знято на відеокамеру. Як розповів Болдін, після операції 5 березня 1950 року тіло Шухевича доставили з Білогорщі у Львів. Там воно перебувало до 9 березня.
«Пам’ятаю, як нас, групу оперативних працівників Управління 2–Н МГБ УРСР, зібрав заступник начальника цього Управління полковник Іван Кирилович Шорубалка і поставив перед нами завдання: вивезти Шухевича за межі Західної України і конспіративно спалити його тіло», — розповідав Олександр Болдін. За його словами, полковник Шорубалка радився з підлеглими, де краще це зробити. На той час єдина добре впорядкована дорога була в напрямку Львів—Рівне—Житомир—Київ, тому спершу вирішили їхати цією дорогою на Житомирщину. Утім досвідчений полковник запропонував вивезти тіло на територію Хмельницької області, в напрямку Кам’янця–Подільського.
Готувати групу оперативників до поїздки доручили полковнику Кагановичу. Крім «оперів», до справи залучили чотирьох військовослужбовців десятого полку внутрішніх військ МГБ УССР. Їхали на вантажівці, з накритим брезентом кузовом. У кузов наклали відповідну кількість дров і бочку з бензином. Туди ж мали покласти мертвого Романа Шухевича, загорнутого в тканину. Болдін розповів, що, крім нього, до складу групи входили: майор Іван Підтепа (заступник начальника першого відділення Управління 2–Н МГБ УРСР, у березні 1954–го переведений із МГБ у МВД УРСР, помер, похований у Києві); капітан Василь Педченко (старший оперуповноважений Управління 2–Н, помер і похований у 1993 році в Маріуполі); старший лейтенант Григорій Конопльов (старший оперуповноважений, у 1954 році переведений в органи міліції). Водієм легкового авто ГАЗ–67, на якому виїхала група попереду вантажівки, призначили старшину Петра Пономаренка (помер і похований у Києві).
Місце в пам’яті
За словами Болдіна, перед виїздом зі Львова з групою зустрівся представник МГБ СССР генерал–лейтенант Павло Судоплатов, а також заступник міністра держбезпеки УРСР генерал–лейтенант Віктор Дроздов. У той час у Львові, в оперативній групі МГБ УРСР перебував і тодішній міністр державної безпеки УССР генерал–лейтенант Ковальчук. Болдін наголошував, що «рішення про операцію приймали ці керівники».
Це було 9 березня 1950 року. Болдін розповів, що вже після виїзду зі Львова вирішили їхати в напрямку Тернопіль — райцентр Великі Бірки — Скалат — Гримайлів і Скала–Подільська, перетнути річку Збруч і виїхати на її лівий берег. «Потрібно було підшукати конспіративне місце, щоб запобігти увазі сторонніх людей, — пояснював «опер». — Переїхавши Збруч, група і вантажівка з військовослужбовцями повернули ліворуч і виїхали на окраїну молодого ліска, де й вирішили почати кремацію тіла Шухевича. Усю фізичну роботу з розвантажування дров і виносу з машини тіла здійснили військовослужбовці». Тіло поклали на велику купу дров, политих бензином. Оперативники в цей час пильнували, аби «дійство» не побачили сторонні люди. Усе тривало, за словами старенького «опера», години зо дві. Коли вогонь погас і попелище захололо, золу змели на брезент, знесли вниз до Збруча і з мосту кинули в річку. Збруч тоді, мовляв, розлився широко, і з місця кремації виднівся бурхливий потік річки.
Болдін розповів, що вони з Олександром Гнапом розшукали те місце. Мовляв, Гнап дуже наполягав та ще й територію добре знав. Наприкінці березня 2002 року вони вдвох установили на місці спалення хрест, на якому написали роки народження і смерті Романа Шухевича.
Керівництво СБУ у кінці 2004 р. повідомило цю інформацію одному з відомих українських політиків, який постійно цікавився місцем поховання Шухевича — Василю Червонію. Далі ця не до кінця перевірена інформація поширилася у пресі. У 2005 році в ЗМІ повідомили про встановлення пам’ятного хреста та перше відзначення у Гукові роковин із дня смерті Романа Шухевича. Чимало людей повірили, що документи СБУ підтверджують поховання Шухевича біля села Гуків. Деякі мешканці села Гуків навіть почали говорити, що знали про спецоперацію МГБ, лише боялися і мовчали.
Множина «спецоперацій»
Однак, окрім свідчень Болдіна, ніяких документальних підтверджень версія про місце поховання Шухевича не має. Відшукати документи, які на 100 відсотків підтвердили б інформацію Болдіна, в архіві СБ не вдалося. Автор цієї статті влітку 2004 року за завданням керівництва архіву СБУ розшукував документи, які могли б висвітлити питання про знищення тіла Головного командира УПА Романа Шухевича. Виявилося, що збереглися документи про обставини спецоперації 5 березня 1950 року. Однак інформації про знищення тіла в них не виявилося. Тоді автор вирішив пошукати інформацію про можливе нагородження учасників розшуку Шухевича керівництвом МГБ УССР: можливо, хтось із них міг бути задіяним у знищенні його тіла.
Після тривалого розшуку у фонді наказів МГБ УРСР (№ 9) архіву СБ разом із трьома наказами МГБ УРСР №№ 0066–0068 від 16 березня 1950 року про заохочення співробітників МГБ УССР та УМГБ Львівської області — учасників розшуку та ліквідації Романа Шухевича, було виявлено підписаний того ж дня наказ № 0069 «Про заохочення співробітників Управління 2–Н МГБ УССР та військовослужбовців 8–ї стрілецької роти 10–го стрілецького полку внутрішніх військ МГБ Українського округу» за виконання якогось особливо важливого завдання.
У наказі, підписаному тодішнім міністром Миколою Ковальчуком, не вказується, за що саме заохочуються співробітники та військовослужбовці, однак співставлення змісту заяви Болдіна, інших трьох указаних наказів та документів про операцію у Білогорщі дає підстави вважати, що наказ № 0069 стосується саме подальших дій із тілом Шухевича. У ньому йдеться про виконання невідомого спецзавдання МГБ УССР трьома оперативними співробітниками — Кагановичем А. Г., Болдіним О. І. та Конопльовим Г. І., одним сержантом і шістьма рядовими військовослужбовцями 8–ї стрілецької роти 10–го полку внутрішніх військ МГБ Українського округу, а також двома водіями Автобази МГБ УССР.
Не все втрачено
Між свідченнями Болдіна і змістом наказів є розбіжності. Зокрема, у наказі № 0069 не вказано названих Болдіним Подтепу, Педченка та водія Пономаренка. Окрім того, Болдін свідчить про чотирьох оперпрацівників, чотирьох солдатів і одного водія (імовірно, вважав несуттєвим наявність водія машини, на якій їхали солдати). Під час розшуку автор дійшов висновку, що необхідно спробувати розшукати матеріали про знищення тіл інших керівників підпілля ОУН(б) і УПА, щоб з’ясувати, чи має під собою заява Болдіна якість підстави, і чи чекісти дійсно здійснювали такі секретні спецоперації.
Після ретельної перевірки наказів МГБ УРСР за 1950 рік автор виявив аналогічний до документа про заохочення О.Болдіна наказ МГБ № 00298 від 22 липня 1950 року, у якому за успішне виконання невідомого спеціального доручення МГБ УРСР премійовано 4 оперробітників (в т. ч. згаданих О. Болдіним Педченка В. І., Подтепу О. Х, а також водія Пономаренка П. М.), одного сержанта і 6 військовослужбовців внутрішніх військ МГБ Українського округу тієї ж самої 8–ї стрілецької роти 10–го полку ВВ МГБ Українського округу. У результаті перегляду оперативно–розшукової справи на члена Проводу ОУН Романа Кравчука — «Петра» виявилося, що 4 липня 1950 р. співробітники МГБ УССР дійсно убили в Бережанському районі Тернопільської області керівника одного з проводів ОУН(б), якого впізнали заарештовані підпільники як керівника крайового проводу ОУН(б) на західноукраїнських землях Романа Кравчука — «Максима». І лише через кілька місяців, у серпні–жовтні 1950 р., чекісти встановили, що загинув не він, а один із провідників підпілля на Бережанщині, зовні дуже схожий на Кравчука.
 |
| Останнє посмертне фото Генерала Романа Шухевича |
Можна з великою ймовірністю припустити, що високі посадовці МГБ УССР давали доручення знищувати тіла убитих керівників ОУН(б) приблизно у такий же спосіб, як свідчить Болдін. Але де тепер шукати документальні підтвердження, що саме так учинили з Романом Шухевичем, і як дізнатися, де ж він насправді похований? У київському архіві СБУ їх немає, а тому питання залишається відкритим. Можливо, що документи можуть зберігатися у Центральному архіві ФСБ Російської Федерації, оскільки участь в організації розшуку Шухевича брав начальник 4 управління МГБ СРСР генерал–лейтенант Павло Судоплатов.
Олександр ІЩУК, начальник Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ
Джерело: Сварга
Немає коментарів:
Дописати коментар