середа, 31 березня 2010 р.

Тарас Возняк: Табачнік і Анна на шию

бидлогламурний табачник
Пропоную дискусію на тему:

Скільки містечкових комплексів має родовитий російський дворянин Табачнік (не плутати з чеснягою Яном Табачніком), щоб виставити себе на посміховище, обвішавшись як новорічна ялинка орденами Сутулова?

Може хто з знавців перелічить ордени, якими за визначні заслуги був обсипаний цей шляхетний муж? Чи знову, як з полковничими пагонами, сам себе нагородив?


Пригадується орденами на кшталт Святого Станіслава був "жалуваний" міжнародними аферистами не лише наш юний "граф". Різного роду аферисти не одного марнославного "графина" нагріли на гроші за схемою – "Ти мені бабло, а я тобі фуфло".

В цей лохотрон потрапив і Азаров Ніколай Яновіч (чи не він виглядає з-під трипільського горщика?) – чи не співпадіння з нашим досвідченим прем'єром. Якщо співпадіння – то наперед вибачаюсь:). Бо ж і старий лис Кравчук Леонід Макарович посковзнувся на гнилій банановій шкірці. Тай Жіріновскій Владімір Вольфовіч у російському відділенні ордена – все, бач, аристократія з Вапнярки. Щось воно про цих людей говорить.

І ще одне:

Чи насправді граф чи князь Табачнік перейшов у трипільську віру Віктора Андрійовича (дивись симптоматичний горщик) – може на цей раз і Дмітрій знайшов і свої пракорені Великого Українця у цьому горщику? Бо мені як невеликоукраїнцю і не трипільцю а "злобному галичанину" цікавсько:).

Гадаю, що для психоаналітиків приклад Дмітрія Табачніка може стати хрестоматійним. Що ви на це?

Лукашенку потрібна українська труба, щоб захиститися від Росії

Нафтогон Одеса - Броди



Президент Бєларусі Олександр Лукашенко доручив урядові провести переговори з Україною про використання нафтогону "Одеса-Броди" для транспортування нафти в Бєларусь.
Відповідне доручення Лукашенко дав першому віце-прем'єр-міністрові Бєларусі Володимиру Семашку, повідомляє Обком з посиланням на УНІАН.
Як уже повідомлялося, президент Бєларусі Лукашенко і президент Венесуели Уго Чавес домовилися про організації постачань венесуельської нафти в Бєларусь.
Країна змушена шукати можливості диверсифікації шляхів постачань нафти через збільшення Росією мита при постачаннях своєї нафти на білоруські НПЗ.
Передбачається, що Венесуела в травні 2010 року поставить у Бєларусь через Одеський порт спробну партію нафти в обсязі до 80 тисяч тонн, а до кінця року планує поставити до 4 млн тонн.
25 березня посол України в Бєларусі Ігор Ліховой заявив, що Україна може запропонувати Бєларусі потужності нафтопроводу "Одеса-Броди" для транспортування нафти з Венесуели на білоруські нафтопереробні заводи.
Про можливості транспортування нафти в Бєларусь з Венесуели через "Одеса-Броди" також заявляв експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський.
Джерело: УП

ФСБ «зачищає» в інтернеті інформацію по події в Жовтневому (Башкірія)

Жовтневе (Башкортостан) Спецназ ФСБ готується до бою з моджахедами



Згідно міському інформаційному порталу башкирського міста Жовтневий з посиланням на неофіційні джерела, в ході боїв в місті моджахедами Ідель-Уралу 26 і 27 березня, можливо, було вбито близько 50 членів банди «ФСБ Росії», перекинутих в Жовтневий. Офіційно ця інформація владою РФ не підтверджується.

За неофіційною інформацією з Жовтневого, опублікованій на форумі башкирського телебачення, загін моджахедів складався з 54 бійців. У місті розповсюджуються чутки, що моджахеди Ідель-Уралу намітили якусь крупну операцію на 16 квітня 2010 року.

Між тим ФСБ почала «зачищати» усю інформацію, що не стикується з офіційною версією про те, що 23 березня якісь злодюжки пограбували склад з мукою, поранили касирку (до 27 березня про таку велику для невеликого міста НП не повідомило жодне місцеве ЗМІ), а потім міліція прийшла забирати злодюжок і виникла дрібна перестрілка).


Джерело: КЦ

Вашингтонський інститут світової безпеки: Росія — батьківщина терору

московський тероризм на Кавказі. Гори трупів - традиція кремля
Думка про те, що Росія є «жертвою терору», фундаментально помилкова. Росія сама народжує терор в собі. Саме Росія вважається в світі батьківщиною сучасного політичного терору.

Це засвідчив Вашингтонський інститут світової безпеки в особі його директора російських і азіатських програм, політолога Миколи Злобіна, який прокоментував вибухи в московському метро.

«З одного боку, дуже багато емоцій, з іншого — пройшло дуже мало часу для того, щоб написати холодний і зрозумілий текст. Але декілька аспектів події я все ж таки хотів би підняти», — відзначає Злобін.

Експерт констатує: «Зазвичай це називається громадянською війною. Вибухи в метро — чергові. Особливої драматичності їм додає те, що вони відбулися в Москві, а не на Північному Кавказі. Там вони вже давно стали буденними новинами», — відзначає Микола Злобін і продовжує:

«Думка про те, що Росія є «жертвою терору» — фундаментально помилкова. Росія сама народжує терор в собі. В світі саме Росія вважається батьківщиною сучасного політичного терору. За півтора століття вона багато зробила для його інтернаціоналізації».

Джерело: КЦ

Працівники феодосійського НДІ аеропружних систем-унікального підприємства з виготовлення парашутно-десантної техніки-перекриють трасу Сімферополь-Керч

козли


2 квітня співробітники феодосійського державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» мають намір перекрити трасу Сімферополь-Керч. Про це кореспондентові Кримського інформаційного агентства повідомив директор підприємства Ігор Пшеничний.

За його словами, такий захід буде вжитий для привертання уваги громадськості до проблем підприємства.

Ігор Пшеничний заявив, що виконавча служба Феодосії незаконно заарештувала всі рахунки і майно підприємства. «Більше року продовжується блокування фінансово-господарської діяльності інституту. Останній рахунок закритий 19 березня поточного року», — сказав директор.
І підкреслив, що вважає протиправними дії державної виконавчої служби Феодосії.
«Підприємство умисне доводять до банкрутства, щоб потім прибрати до рук 8,7 гектарів коктебельськой землі, які належать НДІ», — сказав Ігор Пшеничний.
На думку Ігоря Пшеничного, державні органи влади і президент країни зобов'язані в найближчий день розглянути це питання, щоб зберегти єдине в Україні стратегічне підприємство з виготовлення парашутно-десантної техніки.

При цьому трудовий колектив підприємства має намір йти до кінця. «Потрібно привернути увагу громадськості, тому перекриємо трасу. Якщо буде потрібно — виведемо на трасу і бронетехніку — транспортер і танк. Якщо нам негайно не розморозять рахунку, міжнародного скандалу не уникнути», — повідомили на заводі.
У випадку, якщо влада не зверне уваги на проблеми підприємства, колектив залишає за собою право продовжувати акції протесту. Зокрема, після письмового звернення до Президента України планується направити делегації, які проводитимуть пікети біля будівель органів влади в Криму і в Україні. Відповідні рішення були ухвалені на зборах трудового колективу минулого тижня.

На заводі також повідомили, що на підприємстві зберігається готової продукції майже на 1,5 млн. дол., укладено контрактів з різними країнами більш ніж на 5 млн. дол.
Джерело: Майдан

В Україні кількість бійців приватних армій олігархів перевищила чисельність Збройних сил

лялькові армії
В Україні чисельність працівників приватних охоронних структур уже перевищила чисельність Збройних сил країни — фактично, сьогодні можна говорити про появу приватних армій.

Про це у свіжому випуску пише київський журнал «Власть дєнєг».

«Приватні армії» в Україні — уже реальність. Вони маскуються під охоронні компанії, але коли справа доходить до корпоративних війн, люди в камуфляжі показують, хто в нашій країні є справжніми силовими структурами. На їхньому тлі державні правоохоронні органи виглядають усе жалюгідніше», — говориться в публікації.

Видання відзначає, що «приватні армії», як правило, обслуговують фінансово-промислові групи.

Зараз в Україні офіційно зареєстровано 4,5 тисячі ліцензованих охоронних фірм. Однак це — лише частина вітчизняного силового ринку. Не менша армія перебуває на службі в бізнесменів в якості штатних охоронців і сторожів. У такому випадку витрачатися на ліцензію (50 тис. грн. на рік) не потрібно, а рівень сервісу нітрохи не гірший.

Послуги одного досвідченого бійця з практичним досвідом рейдерських захоплень обходяться не менш ,5 тис. на місяць. Як правило, це кращі вихідці зі Збройних Сил або Держслужби охорони. Гарні зв'язки в «верхівці» ДСО — серйозна конкурентна перевага хазяїв «приватної армії». При необхідності вони можуть організувати оперативний візит на потрібний об'єкт декількох десятків автоматників.

Один з лідерів цього ринку — дніпропетровська компанія «Безпека. Охорона. Гарантії» («Б.О.Г.»). Вона береться за оборону або штурм об'єкта будь-якої складності. Єдина її умова замовнику — застосування сили не повинне суперечити інтересам… групи «Приват». Подібні обмеження досить поширені в «приватних арміях» — вони не допускають конфлікту інтересів з базовим клієнтом», — пояснює журнал.

Джерело: КЦ 

четвер, 25 березня 2010 р.

ЛОНДОН. Російські бомбардувальники вторглися в небо Британії

кацапня
Британські ЗМІ повідомляють, що 10 березня два російських стратегічних бомбардувальника-ракетоносця Ту-160 порушили повітряний простір Великобританії. В результаті ВПС Британії довелося підняти в повітря два винищувача класу Tornado F3 і примусити пілотів РФ залишити межі чужої країни. Про це повідомив журналістам командир авіаційного крила Марк Горіндж (111-а ескадрилья), пише The Times.

Міністерство оборони навіть опублікувало фото цих двох ракетоносців, щоб продемонструвати їх громадськості. За словами представника британських ВПС, пілотам Сполученого королівства вже більше 20 разів з початку 2009 року доводилося так само присікати порушення з боку Росії.

Він вважає, що в подібних випадках ВПС РФ переслідують дві цілі: моніторинг військово-морських навчань поблизу узбережжя Шотландії (зокрема спостереження за підводними човнами в районі гирла річки Клайд) і демонстрацію сили, передає InoPressa.ru.

Джерело: КЦ

«УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ»:Один з найбільших в Україні арсеналів зброї погрожують лишити без електрики

Україні - ядерну зброю!
Один з найбільших в Україні арсенал зброї на Прикарпатті отримав попередження про відключення через два тижні від електроенергії.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив підполковник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оброни України Тарас Грень.

За його словами, сьогодні, 25 березня, Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина (КЕЧ) отримала попередження про те, що через два тижні буде відключено від електропостачання військовий аеродром, на якому базується 114-та бригада тактичної авіації. Основна причина — блокування Держказначейством усіх рахунків. Т.Грень додав, що така ж доля чекає згодом і найбільший в Україні арсенал зброї, що розташований неподалік Делятина Івано-Франківської області.

«Складно уявити наслідки різкої зміни температурного режиму у сховищах ракет і снарядів, а також відключення пожежної та протизламної сигналізації», — підкреслив військовий.

Джерело: КЦ

МІНСЬК. Білорусь подала на Росію в суд

Лукашенко
Міністерство юстиції Білорусі звернулося до Економічного суду СНД, що виконує функції суду Евразес, з позовною заявою про правомірність стягування експортних митних зборів на нафтопродукти і нафтохімічну сировину, яка постачається з Росії до Білорусі, повідомляє в четвер прес-служба біларуського Мінюсту на своєму сайті.

У повідомленні Мінюсту сказано, що «застосування вивізних митних зборів на продукти переробки нафти, використовувані як хімічна сировина в безперервних виробничих процесах, серйозно утруднило, а по окремих позиціях — привело до повного припинення постачань таких продуктів на нафтохімічні підприємства Білорусі». По суті, відзначає відомство, це означає загрозу повної зупинки роботи ряду найбільших підприємств нафтохімічного комплексу Білорусі.

Білоруське відомство вважає, що вимога сплати експортного мита на продукти переробки нафти, що вивозяться з Росії, і нафтохімічну сировину украй негативно впливає на процес поглиблення економічного співробітництва, а також «протирічить цивілізованій практиці міжнародної торгівлі і підриває базові принципи добросусідства у взаєминах між Білоруссю і Російською Федерацією», передає «Інтерфакс».

Джерело: КЦ

В Україні до 9 травня може з’явитися пам’ятник Сталіну

Бидлоеліта
Напередодні 9 травня в Запоріжжі збираються встановити пам'ятник Йосипу Сталіну. Про це розповів секретар Запорізького обкому партії Олександр Зубчевський.

Як повідомили ZAXID.NET в прес-службі КПУ, за словами Зубчевського створення пам'ятника знаходиться на завершальному етапі.

«Для закінчення відповідних робіт потрібно не більше місяця. Місце розташування пам'ятника Й.Сталіну ми поки що не розголошуємо. Він буде встановлений напередодні 9 травня до 65-річчя Великої Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років. Де саме він буде встановлений, ми повідомимо через засоби масової інформації. Що стосується дозволів та інших узгоджень, то можу сказати тільки одне — установка пам'ятника проводиться в межах Конституції і законів України», — наголосив О.Зубчевський.

«Встановлення пам'ятника керівникові Радянської держави, Генералісимусу Йосипу Сталіну напередодні 65-річчя Великої Перемоги стане центральною подією не тільки в Україні, але й у країнах пострадянського простору. Відкриття пам'ятника І.В. Сталіну проведемо урочисто — це подія, що запам'ятовується. Ми також плануємо провести біля пам'ятника парад військової техніки і парад ветеранів Збройних Сил СРСР. Зрозуміло, без солдатської каші та наркомівських ста грам не обійдеться», — зазначив секретар обкому КПУ.

Він також розповів, що пам'ятник Й. В. Сталіну буде знаходитися під цілодобовою охороною. Передбачено цілодобове відеоспостереження.

О.Зубчевський розповів, що пам'ятник буде перебувати на постаменті у вигляді напівфігури. «І.В. Сталін зображений у маршальській формі з Зіркою Героя Соціалістичної праці. Загальна висота близько трьох метрів. Пам'ятник буде виготовлений із силуміну, постамент із червоного граніту. Інші цікаві моменти ви побачите в день відкриття пам'ятника. Розробкою проекту і створенням пам'ятника займається київський скульптор, що певну частину роботи робить безкоштовно. Тим не менш, ми продовжуємо збір коштів, тому що ще необхідна значна сума для завершення робіт. Крім цього, будуть потрібні витрати на транспортування, установку пам'ятника і будівництво постаменту», — зазначив О.Зубчевський.

За його словами, на сьогодні на спорудження пам'ятника зібрано понад 35 тисяч гривень.Кошти надходять не тільки від жителів Запорізької області, але й інших областей України.

Джерело: КЦ

Степан Бандера як дзеркало української влади та опозиції

Степан Бандера
За минулі десять років не пам’ятаю жодної значної міжнародної події, на яку б у Польщі та Росії не було протилежного погляду. Якщо в Росії лунає "слава", то в Польщі обов’язково відлунює "ганьба", або все зі знаком навпаки.

Що й говорити, у них різна цивілізаційна орієнтація.

І раптом сталося диво: офіційні представники обох країн "в один голос" заговорили в негативних тонах – про одне й те саме явище, точніше, особу. Здалося, що політичні полюси зрушили з місця, і над світом зникло силове поле геополітики, упали кордони, і стерлись межі понять − слон став моською, а моська – слоном.

Зауважте, негативне ставлення прозвучало не із приводу якихось антипольських чи антиросійських дій третьої сторони.

Воно стосується лише однієї окремо взятої людини − давно померлої і похованої далеко як від Росії і Польщі, так, власне, і від України. Прізвище цієї людини – Степан Бандера.

Формальна аргументація офіційних представників названих країн щодо присвоєння звання "Герой України" керівнику українського національно-визвольного руху 30-50-х років 20-го століття, делікатно кажучи, непереконлива.

Тому одразу виникає питання: що насправді криється за такою зворушливою однодушністю? Що є справжнім мотивом синхронної поведінки двох найбільших наших сусідів?

Про одне можна стверджувати однозначно: названа особа в мисленні державних еліт наших сусідів сприймається як певний знак, символ, що відображає загрозливу тенденцію для їхніх національних інтересів.

І вони намагаються її локалізувати.

Зовнішньополітичний аспект: позиція української влади

Характерною рисою зовнішньої політики української держави упродовж усього періоду новітнього існування були спроби вийти з-під впливу Росії. Тому політика "багатовекторності" Кучми й політика "євроатлантичних гасел" Ющенка насправді відображали лише різні форми однієї й тієї самої стратегії.

Сьогодні можна констатувати, що перша й друга фактично зазнали невдачі.

Звичайно, і Польща, і Росія мають щодо цих намірів різні інтереси. Польща зацікавлена, аби Україна максимально вийшла з-під впливу Москви, а Росія, як мінімум, хотіла б зберегти свій статус-кво.

При тому потрібно мати на увазі, що обидві країни надають цим стосункам вищого рівня значимості. Це їх "життєві інтереси", тобто такі, що є вирішальними для майбутнього обох держав.

Такий перший погляд на характер національних інтересів Польщі та Росії щодо України, безумовно, є правильним, але занадто загальним, тому схематичним.

На жаль, більшість українських політологів та журналістів далі цього висновку не йдуть, а глибший рівень аналітики одразу покаже, що окрім розходжень є в них і спільне. Росія й Польща не зацікавлені в становленні української держави як самодостатнього геополітичного гравця.

Наші політологи, що традиційно мислять у межах інструментарію "політики можливого", такий розвиток ситуації теж сором'язливо відкидають.

На відміну, скажімо, від російських і польських політичних прагматиків, які вважають його цілком можливим, і намагаються заблокувати. Вони вв'язують зовнішню політику України з її внутрішнім станом, розуміючи, що форма є лише відображенням внутрішнього змісту.

Тому вони прагнуть, звісно, з різним рівнем інтенсивності, впливати на внутрішньополітичний стан в Україні у вигідному для себе напрямку. Вони, якщо говорити прямо, перешкоджають еволюції українських політичних партій у бік державницького мислення.

Польщу й Росію цілком задовольняє сьогоднішній тип українського політика, який є похідним від панівного класу – "компрадорської буржуазії". Цей термін походить від іспанського слова comprador – покупець, тобто посередник між колонізаторами й автохтонним населенням.

Наша "компрадорська буржуазія" виросла зі штанців радянської номенклатури і їй психологічно комфортно відігравати подібну роль.

У глобалізованому світі їй відведена історична роль бути посередником між інтересами транснаціональних компаній і власним народом.

Ім’я Степана Бандери є символом зовсім іншого типу політика – основою якого є фанатичне служіння національним інтересам.

Звичайно, сьогодні подібної організованої сили в Україні немає. Але хто б у 1981 році сказав, що через десять років Україна проголосить свою незалежність? Або у 2000 році, що через чотири роки її струсне потужний вибух, який отримає назву "Помаранчева революція"?

Ніхто.

Філософія історії стверджує, що категорія "можливого" є неодмінною умовою будь-якого "розвитку", а розвиток людства ще нікому й ніколи не вдавалося зупинити. Народне прислів’я тут категоричне: хто стукає, тому відчиняють.

Зрозуміло, що український патріотизм (націоналізм, державницька ідеологія) корелюється у свідомості польських і російських геополітиків із завершенням становлення повноцінної політичної системи в Україні. А це, у свою чергу, сприятиме виникненню потужної української держави. Тобто перетворенню України з ринків збуту та ресурсів – у впливового геополітичного гравця Центральної Європи.

І такий розвиток ситуації їм здається загрозливим для власних національних інтересів.

Тому справжнім змістом їхніх вимог є спроба елімінувати, прибрати орієнтири державницького руху в Україні, вибудувати систему міжнародних, у тому числі й правових, перешкод для розвитку нашої політичної системи, а не банальна історична помста конкретній людині.

Підсумовуючи, можна сказати, що в діях Росії й Польщі в цьому питанні домінуючими є геополітичні, а не ідеологічні мотиви.

Тому дії нинішньої української влади щодо скасування звання "Герой України" Степанові Бандері, чи навпаки, ігнорування цих вимог, – найперше, свідчитимуть про зовнішньополітичні пріоритети команди Віктора Януковича, спроможність або неспроможність зробити Україну самостійним геополітичним гравцем.

По-друге, про здатність Партії регіонів – або еволюціонувати до державницького мислення, або так і залишитись, як говорять російські історики, партією "врємєнщіков", наміри яких не виходять за межі злодійського інстинкту "накрасти й утекти".

Українська опозиція: вихід за межі непослідовності та спекуляції

Якість політичної системи України залежить не лише від характеру поведінки її владної частини, але й від опозиції. Бо це – дві нерозривні складові одного процесу.

Тому ми повинні пильно придивлятися до поведінки як однієї, так й іншої сторони. Розуміючи, що ставлення до таких проблем, як присвоєння/скасування звання "Герой України" Степану Бандері, є лакмусовим папірцем їхньої сутності.

Сьогодні в стані опозиції можна виокремити три центри впливу.

Перший, найпотужніший, з розгалуженою партійною системою, великою парламентською групою, серйозним бізнесовим підґрунтям, безсумнівно представляє блок Юлії Тимошенко.

Другий – це роздроблена група партій, що колись входила до блоку "Наша Україна".

І третій центр впливу – позапарламентська опозиція патріотичного ґатунку. До неї входять організації, які себе позиціонують через проголошення радикальних гасел: "Свобода", УНСО та інші.

Офіційне ставлення БЮТу до постаті Степана Бандери виходить далеко за межі політичної дискусії "опозиція − партія влади ". Воно здатне позитивно вплинути на поглиблення еволюції поглядів усього суспільства в бік відновлення історичної пам’яті українського народу.

Тут особиста позиція Юлії Володимирівни має вирішальне значення.

До сьогодні Тимошенко старанно ухилялась від відповідей на подібні питання. Одні пояснювали це політичною кон'юнктурою – острахом втратити частину прихильників у Східній Україні, інші – таємними домовленостями із кремлівською верхівкою. Дехто навіть натякав, що її посадили на гачок компромату, і вона не може з нього зірватись.

Але під кінець другого туру президентських виборів Тимошенко зважилась зробити півкроку вперед.

На запитання кореспондента про її ставлення до присвоєння звання "Герой України" Степану Бандері, вона сказала, що "всі герої, які насправді захищали в історичних процесах незалежність, повинні бути героями".

Тепер залишилось набратись духу і подолати останні півкроку, під обстрілом з усіх боків, промовивши: "Бандера − герой всієї України!"

Якщо ж з її боку триватиме й далі мовчанка – ми, українці, теж повинні ігнорувати її політичні ініціативи.

Оцінка ставлення деяких "радикальних" груп до Степана Бандери прояснює зовсім інші підтексти проблеми.

Нещодавно, на презентації художньої виставки "Літорость порубаного саду", відома київська художниця Людмила Семикіна заявила, що поняття "націоналіст" найкраще розкривається через категорію "відповідальність". Особисту – безумовно.

Спробуємо застосувати цей принцип оцінки до висловлювань деяких політичних діячів, що називали чи називають себе націоналістами.

Так, на початку 90-х років Олег Вітович, тоді один із лідерів УНА-УНСО, на мітингу в Рівному проголошував, "що потрібно втопити жидів у москальській крові".

Звичайно, радянська преса радісно підхопила ці, як би мовити, "одкровення".

Згодом, після розколу в УНСО, Вітович перейшов працювати до СДПУ(о) – партії Віктора Медведчука. Так усе таємне колись стає явним.

Декілька штрихів до історії ВО "Свобода". Вона починається зі створення у Львові так званої "Варти Руху" – структури, що згодом першою почала дискредитаційну кампанію проти Народного Руху України.

Пізніше залишки "Варти" було переформатовано у Всеукраїнський Рух, а ще далі – в соціал-національну партію України. У 2004 році СНПУ перейменували в "Свободу".

7 липня 2004 року на горі Яворина Олег Тягнибок, лідер "Свободи", у розпал виборчої президентської кампанії почав патякати про "московсько-жидівську мафію".

Це – у критичний для України час, коли кожен голос виборця був на вагу золота. Для чого це було зроблено?

Або останній інцидент ще з одним лідером "Свободи" − Іриною Фаріон у дитячому садочку. Хочу застерегти надто довірливих: це – не вчинок малохольної пані, яка не знає, що робить, а добре продумана провокаційна операція. Опосередковано про це свідчить присутність великої кількості телекамер на рядовому заході провінційного політика. Очевидно, наперед чекали, коли вона в дитячому садочку почне "ліпити" з українського націоналіста "маніакального дебіла".

Різниця між справжніми українськими націоналістами і такими "фаріонами" − як між УПА і легендованими під УПА загонами НКВС. Вивіска та сама, а нутро – зовсім інше.

Українське суспільство мусить навчитись відрізняти проблему повернення імені Степана Бандери до української історичної пам’яті – від спроби спекулювати на ньому. Це два протилежні один одному процеси.

Ключем до правильного аналізу ситуації є безумовний факт, що без об’єднання навколо української ідеї більшості населення країни, щасливого майбутнього в нас не буде.

Тому такі вчинки окремих політиків, що ведуть до поглиблення розколу країни, вигідні кому завгодно, але тільки не українцям.

Щодо нормальних людей у радикальних організаціях, а їх там більшість, – то їм потрібно або звільнятися від подібних осіб, або самим покидати такі структури.

Історичні документи проти антиукраїнських міфів


Один із найпоширеніших радянських міфів звинувачує Степана Бандеру і ОУН у погромах євреїв та поляків. Деякі вітчизняні політичні сили в унісон із закордонними недоброзичливцями України про це постійно трублять на всіх можливих форумах.

Узгоджена в часі тематична одноманітність провокацій породжує припущення про їхню зкоординованість.

А це, у свою чергу, підштовхує до визначення, що таке сучасний колабораціонізм.

Це серйозна тема, і вимагає окремого дослідження, а зараз – про історичну правду.

6 лютого 2008 року в службі безпеки України відбулися громадські історичні слухання на тему "Звинувачення проти "Нахтігалю" – історична правда чи політичні технології".

На них були оприлюднені матеріали, що спростовують радянські фальсифікати.

Зокрема, співробітники органів держбезпеки повідомили, що в державному архіві СБУ зберігається документ під назвою "До книги фактів". Це внутрішній циркуляр ОУН, у якому до низових підрозділів доводиться думка керівних органів, рекомендації, опис найважливіших подій тощо.

Варто процитувати уривок із нього без змін, бо лише правда здатна прояснити затуманену свідомість: "4-7,7.1941. Представники прибувших до Львова у великому числі відділів гештапа звернулися різними дорогами до українських кругів, щоб українці урядили триденний погром жидів..." "Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв’язнів, помордованих більшовиками", – говорили вони, – "краще зробити велику відплатну акцію на жидах. Німецькі ані поліційні, ані військові не будуть в цьому перешкоджати..."

"Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст німецькій поліції до втручання й "роблення порядку". І найважніше – щоб відтягнути увагу й енергію українського загалу, від політичних проблем боротьби за державну самостійність – на слизьку дорогу анархії, злочинів і грабіжництва.

Уже 2-й Великий збір ОУН висказався рішуче проти будь-яких жидівських погромів. Такі тенденції засуджувались, як намагання окупантів відвертати увагу народних мас від корінних проблем визвольної боротьби.

В перші ж дні німецької окупації, ці постанови було реалізовано на практиці, забороняючи участь у погромах жидів, і протидіючи німецьким провокаціям.

Тільки завдяки рішучій позиції кадрів ОУН – не дійшло одразу по відходу більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, незважаючи на величезну хвилю обурення, яке викликало замордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів, і незважаючи на численні провокації німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”.


Хотів би наголосити, що цей документ видано не після війни, а під час піку військових успіхів Німеччини.

Чий герой Степан Бандера?

Ще одне питання: Степан Бандера – герой для всієї України, чи тільки Західної?

Автор цих рядків сам родом із центральної України, і в нього не було родичів, що мали хоча б опосередковане відношення до ОУН-УПА, чи якогось іншого руху опору. Виховувався в типовому радянському середовищі.

Наприклад, пригадую, як десь на початку 70-х років до нас, у звичайне подільське село, з’їхались родичі з Херсона, Одеси й навіть Хабаровська. Після двох-трьох чарок, хтось із них запитує мого діда по матері Олександра Ковальчука: "дядько Сашо, розкажіть, за що Вас нагородили медаллю "За відвагу"?

Після невеликої паузи дід починає повільно розповідати: "Я служив у роті особливого призначення. Мені й ще двом солдатам керівництво віддало наказ захопити "язика". Нас вивели на ділянку, де був розрив лінії оборони. І, як стемніло, ми перетнули лінію фронту й заглибились до 8-ми кілометрів на німецьку територію.

Найшли дорогу, яка добре проглядалась, але мала лощину на повороті, у якій ми і залягли. Наперед у нас була домовленість, що стрілятимемо зліва направо, останнього залишаємо в живих і спробуємо полонити.

Сім – шість німців йшли безпечно, у повний зріст, голосно розмовляючи. До передової ще було далеко. Коли наблизились до нас так, що в ранкових сутінках навіть проглядались їхні обличчя, ми із трьох автоматів ударили впритул по них. "Наш" німець, оглушений несподіваним шквалом вогню, упав на землю і ніякого спротиву не вчинив. Роззброївши його, ми одразу кинулись до лінії фронту, щоб німці не встигли оточити район бою. А тим часом зі всіх сторін у небо полетіли ракети, почали прострілюватись небезпечні зони...

Нам пощастило, і ми встигли неушкодженими повернутись до своїх, – завершив розповідь дід, − за цю операцію нас усіх нагородили, мене – медаллю".

Таку, чи подібну розповідь, чуло багато людей, родичі яких служили в Червоній армії.

Ми шануємо наших предків, і по-іншому бути не може. Вони чесно виконували свій обов’язок. І до тих, хто не брав участі в каральних операціях проти українського населення, відчуваємо лише повагу.

Але як би ми їх не любили, не шанували – їхня війна знищувала лише одне зло: фашизм.

Інше й, можливо, потворніше − комунізм − залишалось недоторканим.

Більше того, саме на їхніх стражданнях, пролитій крові, воно стало ще сильнішим. І Україна була віддана цьому злу на поталу . Ця війна вела до глухого кута.

Українська повстанська армія воювала як проти фашистів, так і проти комуністів.

У цієї війни було майбутнє: незалежна демократична Україна.

Нехай не одразу, через боротьбу наступних поколінь, але вона наближала свободу для українців.

Це фактично була священна війна. Вона мала всі ознаки релігійної місії: відторгнення абсолютного Зла, поверження сил, що повстали проти Бога.

І в цьому сенсі Степан Бандера та Роман Шухевич, як керівники цієї священної війни, стоять у великому історичному ряді поруч із найславетнішими українцями: Володимиром Великим, Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Симоном Петлюрою.

Ми – українці! Незалежно від того, у якій армії воювали наші предки – Червоній чи УПА. Незалежно, де живемо − на заході чи сході, незалежно, де працюємо − у правозахисній організації чи правоохоронних органах. Незалежно, скільки в кого якої крові...

І ми всі, кому не байдужа доля України, повинні скрізь і завжди одностайно відповідати: Бандера – наш герой, герой – України!


Олександр Ткачук, для УП

середа, 24 березня 2010 р.

20 березня виповнилося 370 років від дня народження Гетьмана Івана Мазепи

Портрет Гетьмана Івана Мазепи. Батурин. 1703 р.
Зберігається у Ґріпсхолмі у Швеції.
Невідомий художник.


Поезія Гетьмана Івана Мазепи «Дума ілі пісня» написана 1698 року.

Всі покою щіре прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть –
Той направо, той наліво.
А всі браття – того диво!
Не маш любови, не маш згоди
Од Жовтоі взявши води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали.
Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам панувати,
Не всім дано всє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо;
Однак стирник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна Матку має
І одної послухає.
Жалься, Боже, Украіни,
Що не в купі має сини!
Єдин живе із погани,
Кличе: «Сюди, Отамане!
Ідім матки ратовати,
Не даймо ій погибати!»
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраіні і той тужить:
«Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Ґди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не мала!»
Третій Москві тож ґолдує
І ій вірне услугує.
Той на Матку нарікає
І неволю проклинає:
«Ліпше було не родити,
Ніжли в таких бідах жити!»
От всіх сторін ворогують.
Огнем-мечем руйнують.
От всіх не маш зичливости,
Ані слушнои учтивости.
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Мати моя, старенькая,
Чом ти вельми слабенькая,
Чом ти братів не учила,
Чом од себе их пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбивати!
Я сам бідний не здолаю,
Хиба тільки заволаю:
«Ей, Панове Енерали,
Чому ж єсьте так оспали!
І ви, Панство Полковники,
Без жадноі політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть гіркой муки
Матці своій больш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!»

Поезія Гетьмана Івана Мазепи «Дума ілі пісня» написана 1698 року.
Одна з кількох поезій Гетьмана Мазепи, яка потрапила до сучасників, бо була власноручно написана Василем Кочубеєм на московському допиті під час тортур 21 квітня 1708 року.

Британці вчаться розпізнавати російських шпигунів і терористів

welcome to moscow
У зв'язку з різким посиленням останнім часом шпигунсько-терористичної діяльності російської банди ФСБ, кульмінацією якої поки стало зараження радіоактивним полонієм більше 1000 осіб в Лондоні в ході отруєння чекістською бандою Лугового, Ковтуна і Соколенка перебіжчика Літвіненка, у Великобританії готується до перевидання брошура про те, як розпізнати і протидіяти російським злочинцям.

Вперше книга була видана контррозвідкою MI5 у 1963 році. Злочинна діяльність росіян відтоді не змінилася як в методах, так і в звичках.

Брошура, крім інших порад, містить рекомендацію британцям, що живуть в Росії, прикидатися необачними простаками, щоб привернути увагу шпигунів і тим самим їх виявляти.

Тому перевидана брошура буде корисна також самим росіянам в Росії для розпізнавання і нейтралізації сексотів і стукачів з терористичної банди ФСБ.

Брошура «Their trade is treachery» («Їхнє ремесло — зрада») об'ємом в 59 сторінок у 1960-і роки розповсюджувалася серед громадян Великобританії.

Мета брошури — попередити британців, що займають стратегічні посади , про діяльність російських шпигунів і навчити громадян Великобританії розпізнавати цих злочинців.

У цій брошурі є розділи під назвою «Як перешкодити шпигунові», «Як стати шпигуном в очах росіян (за 6 простих уроків)» і «Як не стати шпигуном (за 6 геть не простих уроків)».

Брошура розповсюджувалася серед британських держслужбовців, дипломатів, військових, вчених-ядерників, бізнесменів та інших британців, хто був так чи інакше пов'язаний з військовими, комерційними таємницями або знаходився в Росії.

Вона попереджає британців про те, що російські шпигуни можуть підібратися до них в будь-який спосіб — шляхом надання сексуальних послуг, шантажу, хабарництва або стеження. Британцям слід бути якомога акуратнішими, щоб не дозволити російським шпигунам використовувати їх як інформаторів.

Газета The Daily Mail публікує уривки з книги. Так, в розділі «Як перешкодити шпигунові» мовиться, що не слід залишати ключі там, де їх можуть узяти невідомі особи, оскільки «восковий відбиток робиться в лічені секунди». Також MI5 настійно радить не носити важливі документи в їдальню, ресторан, туалет і не здавати їх в камеру схову.

У книзі також містяться рекомендації, як приспати увагу російського злочинця і використовувати його як джерело інформації. Наприклад, можна вигадати собі декілька пороків, щоб вас скомпроментували.

«Якщо не можете придумати собі одін-два порока, просто будьте дурником. Якщо не можете бути дурником, станьте необачним. Приймайте позики з боку офіційних осіб. Якщо вони попросять вас про нешкідливу послугу в обмін на хорошу винагороду, відразу погоджуйтеся», — свідчить рекомендація.

У книзі підкреслюється, що мета всіх цих дій — втертися в довіру до російського ворога, його викрити і з'ясувати, що ж йому потрібно.

В розділі «Як не стати шпигуном» MI5 попереджає британців: у разі несподіваного контакту з представником Росії необхідно негайно повідомити про це в поліцію.

«Якщо ви подружилися з іноземцем, задумайтеся — чи правда він хоче дружби, чи йому потрібна інформація? Якщо ви знаходитеся в Росії, не варто багато спілкуватися з місцевими громадянами. Запорука успіху для британця в країні ворога — це розсудливе і розмірене життя», — вказується в книзі.

Найближчим часом з розробленими MI5 методами боротьби з російськими шпигунами і терористами зможе ознайомитися широка громадськість. Книга повинна вийти друком в червні 2010 року.
Джерело: КЦ

«УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ»: У Києві майор міліції взяв у заручниці жінку

партія регіонів раком
У Києві працівники УБОЗ врятували заручницю, за звільнення якої викрадачі вимагали 86 тис. доларів.

Як повідомили УНІАН у Департаменті зв'язків з громадськістю МВС України, 18 березня 2010 року до столичного УБОЗ звернулась місцева жителька із заявою про викрадення її подруги.
Оперативниками було встановлено, що громадянин С. вистежив майбутню жертву і силоміць заштовхав у машину та повіз у невідомому напрямку. Згодом було з'ясовано, що жінку незаконно утримують у найманій квартирі і за її звільнення вимагають викуп у розмірі 86 тисяч американських доларів.

Під погрозами розправи над нею та її сім'єю, заручниця зателефонувала знайомому, у якого на її думку, могла бути потрібна сума, і попросила допомоги. У цей час оперативники вже встановили осіб, причетних до викрадення жінки, та розробляли план з її звільнення.

Вжитими заходами в приміщенні розважального закладу під час передачі грошей п'ятеро зловмисників були затримані, а полонена жінка звільнена.

За даним фактом прокуратурою міста Києва порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ст.147 (захоплення заручників) Кримінального кодексу України. На даний момент затримані перебувають під вартою.

Водночас, як стало відомо УНІАН, одним із викрадачів є майор міліції.

Джерело: КЦ

ЄВАНГЕЛІЯ ОД МОКСЕЛЬ

кацапстан
Уряд Федеративної республіки Моксель оголошує конкурс на кращого провокатора на території колишніх союзних республік, зокрема, в Україні.

Кращий провокатор в Україні зобов’язаний:

1. Вдавати, що він визнає і зберігає незалежність України, але ук­раїнський президент і його прибічники намагаються насильно українізувати моксельське населення.

2. Горлопанити на весь світ, що в усіх українських газетних кіосках та на книжкових столах і розкладках суцільна українська та американська преса і жодної моксельської.

3. День і ніч стверджувати, що Україна постійно краде газ й нафту і все те, що неправильно лежить у Федеративній країні по імені Моксель.

4. Запевняти громадськість, що Україна привласнила собі «ісконно моксельські тєріторії». Зокрема, в Криму, де до цього жили кримські татари, греки, німці, болгари, яких українці виселили в Узбекистан і Казахстан, захопивши і привласнивши собі «моксельський» півострів.

5. Доводити усьому світові, що Крим не сам попросився в Україну, коли не стало моксельським переселенцям, що їсти й пити (мається на увазі прісна вода) у 1954 році, а його насильно подарував українцям прихований «хохол» Микита Хру­щов із Курської Калинівки, де й досі розмовляють на «малоросєском язикє».

6. Переконувати Європу і світ, що за рахунок країни Моксель досі живе і процвітає територія, яка чомусь називається не Малоросія, а Україна.

7. Територію, на якій живе 50 мільйонне населення називати «моксельським», а тим хто в цьому сумнівається вбивати в голову, що назву українці придумали австро-угорці 150 років тому і їхній історик якийсь московський професор, що все свідоме життя ховався за густою моксельською бородою під псевдонімом Михайло Грушевський.

8. Безперестанно стверджувати, що українська мова – це зіпсована польська на Заході і моксельська – на Сході.

9. На всіх перехрестях кричати за всесвітньо відомим принципом «лови злодія» нас українізовують, пригнічують і навіть відрізають язики, якщо не «нє разговаріваєш на їхній державній мові».

10. Доводити, що в Україні панує нацизм, фашизм, неонацизм і тому подібні явища, чого не трапляється навіть у країнах расової дискримінації, сеґрегації та гноблення. Український апартеїд – типове явище і політична лінія, яку впродовж 20 років проводять правлячі кола території під назвою «Україна» проти моксельського населення, а також переселенців-втікачів з Азії, Африки, Індії і Китаю.

11. Усіма можливими і неможливими методами доводити світові, що в Україні усі моксельські школи українізовані і тепер навіть у Луганську, Донецьку та Криму, не знайдеш жодної школи, куди б могла піти і вивчити «родной язик» моксельське пригноблене українською дискримінацією дитя чого не скажеш про країну Мок сель, де всі народи розмов­ля­ють рідними мовами і ходять в національні школи відповідно свого походження.

12. Пропонувати зняти міністра освіти України тільки за те, що він настійно вимагає складати вступні іспити державною мовою, ос­кіль­ки в українських школах Ук­раїни вона відсутня. Як відсутня українська мова і у вищих учбових закладах, що є не чим іншим як асиміляцією мок­­сельської нац­меншини.

13. Стверд­жува­ти, що на кожному кроці в Укра­їні б’ю­ть морди не тільки мордвинам, але й моксельцям, які себе вважають корінним населенням з 33- 37 і 44 років минулого століття, якщо вони, корінні моксельці України, не спілкуються державною мовою.

14. В Україні на ксенофобському грунті переслідуються усі моксельці, яких насильно українізовують і найстрашніше – не дозволяють їм виїхати з України на «іконно моксельські землі» тільки тому, що територія під назвою «Україна» вперто намагається зберегти 50-ти мільйонне населення, яке чомусь й досі називається по австро-угорські – «українці».

15. Ночами не спати, а валити пам’ятники, а заодно й руйнувати могили національним героям, що боролися за волю України, вважаючи їх колаборантами, прислужниками, холуями різних імперій, окрім Моксельської. Представників країни Моксель, що постійно живуть на території України з 1933 року хвалити і возвеличувати за патріотизм і подавати подання президенту України на присвоєння їм звань Героя України за особливі заслуги перед вітчизною. Перед якою саме Вітчизною – не уточнювати і все це тримати в умі, як камінь за пазухою.

16. На всіх рівнях і всюди – в пресі, телебаченні, радіо «Ері», опаскуджувати національну гордість України – Козацтво, Гетьманщину, і вбивати в голову малоросам, що національні героїв України придумали гітлерівські головорізи чи турки разом з кримськими татарам. Насправді таких не було, нема і не буде. Все це вигадки щирих і ще недобитих до останнього рідною і братньою для них країною по імені Моксель.

17. Все найвидатніше і найгеніальніше, як і самих геніїв, повсюдно називати моксельськими. З хохлів створити образ селюків, а в кращому разі – селян-хліборобів, які не здатні ані на свою державу, ані на свою культуру, ані на свою мову, ані літературу, ані історію.

18. Заганяти в Україну, яка немає кордонів з Країною Моксель, всю непотріб з мокселької Федера­ції, і перемішати її населення так, як цього не трапилося навіть під час татаро-монгольського нашестя.

19. Якщо емігрантів українці й Україна не годуватиме, то кричати на весь світ, що це дика країна, країна ксенофобії, людиноненависництва, яка тільки те робить, що коле кабанів, п’є з них живу кров і закусює салом у шоколаді.

20. Загарбувати усі їхні заводи фабрики найважливіші об’єкти під маскою моксельських інвестицій і таким чином остаточно загнати україноїдів у Моксельську кабалу, забувши при цьому про братній народі і гасло «Навіки разом!».

21. Верещати на весь світ , що усі кольорові (і не кольорові також) революції експортує в Україну американський імперіалізм і ці революції нічого спільного не мають з волевиявленням самого народу, оскільки на цій території такого народу взагалі, як й історії, не існує.

22. Постійно називати Україну штучною територією, населеною вєркосмердючками без свого «язи­ка», культури, історії і традицій. Втовкмачувати в голову цьому населенню, що більшість території подаровано «Україні» Мокселією, а решту їм подарували моксельські вожді, відірвавши ті території від Польщі, Угорщини, Чехії, Румунії, а вона, Україна, сама нічого немає , бо такого й народу, як український ніколи не було, а Київську Русь населяли русскіє, про що сама назва свідчить уже з 1713 року.

23. Все що належить українам, має належати нам, країні Моксель. Якщо щось у Мокселії хочуть відібрати навіть за продажними українськими судами, піднімати веремію на весь світ, погрожуючи Євро­пейськими судами, Європейськими Хартіями і Європейськими конституціями, мотивуючи тим, що на території України живуть дикуни-самоїди, як і в часи Геродота у Моксельсько-Суздальських лісах, Заліссі.

24. На всіх форумах, конгресах, самітах й інших політичних збіговиськах звинувачувати в усіх внутрішніх і зовнішніх гріхах Україну. Привчати цивілізований люд Європи та й Америки, до того, що Україна – це зубний біль чи ракова пухлина в географічному центрі Європи, в якій зберігся ще досі за тисячолітню історію дикунський народ, який поїдає поїдом усіх підряд. А особливо сусідів на Півночі, в яких хоче відібрати не тільки газ, а саме екологічно чисте повітря і прогнати його по своїй трубі нібито в Європу, хоча насправді у свою хату, що скраю кожного українського села.

25. Уперто стверджувати перед усім світом, що україноїди ходять тільки в шароварах, вишиванках, а їхні жінки, як шотландці в спідницях і запасках. Носять не знімаючи кольорово-революційні чоботи навіть під час танців і експортують ці чобітки в чужі країни з «далекобійним» прицілом, тут був наш український чобіт, а, отже, це наша земля. Їдять україноїди виключно свиняче сало. Інколи з часником або цибулею, бо що таке хліб і коржі з маком вони з роду віку не чули.

26. Запускати на їхні території літаки, збивати їх із берегів Кубані, в той час, як йдуть російсько-укра­їнські військові навчання і все валити на українців, як на традиційних антисемітів і народофобів.

27. Вступати в різні партії, громадські організації товариства імені Пушкіна, Лермонтова, Нестора Літописця і постійно стверджувати в моксельській пресі, що «Повість временних літ» – це мокселька біблія, а «Слово про полк Ігорів» – найперша мокселька лірично-епічна поема про кохання до свого мужа, дружини й батьківщини, яка знаходиться на берегах Моксель – ріки.

28. Через кожних десять років святкувати тисячоліття Хрещення Моксельського царства на березі Моксель – ріки і бити поклони об монумент Хрещення Мокселії, яке відбулося нібито тисячу літ тому і тому на Моксель-ріці на честь цієї історичної події ще в 1998 році, за совітської більшовицько-атеїстичної влади, поставлено грандіозний пам’ятник.

29. Вбивати Європі в голову, а не в протилежне місце, що прийом України в НАТО стане для НАТО не початком, а кінцем натівського панування у світі.

30. Для щоденної профілактики звинувачувати у всіх земних і небесних гріхах Україну й українців, включаючи сюди релігійні війни і політичні баталії та платні шоу імені Савіка Шустера.
Активних учасників Всемок­сельського конкурсу в Україні що­річно й позачергово прийматимуть високопоставлені особи в Кремлі Мокселії і на Красній площі. Оплата дороги туди й назад, добові і номер в готелі «Мокселія» гарантується самим Моксельським гарантом. Кожному холую і члену «п’ятої колони» в Україні видається моксельський паспорт, громадянство, спеціальне посвідчення і мандат на прожиття в Мокселії без обмеження та реєстрації. Переможцям конкурсу вручатиметься валюта в конверті під гімн біло–червоної імперії: «Навік об’їдала Велікая Русь». Гран-прі і статуетка з білого золота у вигляді дегенерата – двоглавого орла, що водночас дивиться на Азію і Європу, особисто вручатиме глава Моксельської імперії під закодованим шифром ВВП. Молодіжне крило під справжньою моксельською назвою «Моксель», яке цілком і повністю схвалює участь в антиукраїнському конкурсі членів «п’ятої колони» в Україні та всіх холуїв – добровольців у прислужництві Мокселії заохочувати грошовими преміями і вручати конверти з золотою смужечкою під мелодію «Боже, царя храні!» у виконанні зведеного Моксельського хору і сучасних суперзірок українського походження.

На цьому ставимо крапку, чого не скажеш про «п’яту колону в Україні», яка випускає майже щодня словесні чорні гази зі свого чорно рота з чорним піднебінням, аби кинути тінь на гостинний народ, поміж якого живе і так його нахабно, цинічно і безсоромно зневажає.

ФОТО. СЕМАРГЛИ на капітелях Борисоглібського собору (12ст.) в Чернігові

СЕМАРГЛИ на капітелях Борисоглібського собору в Чернігові
СЕМАРГЛИ на капітелях Борисоглібського собору в Чернігові

вівторок, 23 березня 2010 р.

БИДЛОЕЛІТА: Новий голова Одеської ОДА: «І штоби я больше нє слишал про лжегєроєв, коториє стрєлялі нашим дєдам в спіни»

бидлоелітний українофоб матвійчук
Новий керівник Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук закликав відмовитися від «лжегероєв».Таку заяву він зробив на апаратній нараді в ОДА.

За словами губернатора, необхідно поважати справжніх героїв, а не тих, «яких дістали з підвалу».

«10 апрєля ми покажем, як ми чтім побєдітєлєй. І штоби я больше не слишал про лжегєроєв, коториє стрєлялі нашим дєдам в спіни», — підкреслив Матвійчук.

Джерело: КЦ

БИДЛОЕЛІТА: Коли Семиноженко чує український дубляж, його охоплює жах

шибениця - символ порядку та справедливості


Віце-прем'єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко вважає низькою якість українського дубляжу фільмів.
Про це він сказав у ході прямої телефонної лінії в "Комсомольской правде в Украине", повідомляють Українські новини.
"Я коли слухаю черговий фільм в українському дублюванні, мене охоплює жах від якості цього дублювання, якості української мови", - сказав віце-прем'єр.
Семиноженко підкреслив, що необхідно ставити питання не про дублювання всієї кінопродукції українською мовою, а про підвищення якості такого дубляжу.


БИДЛОЕЛІТНІ ВИРОДКИ: У київському метро обстріляли декілька вагонів з пасажирами

бидлоелітні виродки обстріляли київське метро


Минулої п'ятниці, 19 березня, близько 19:00, невідомі обстріляли вагони декількох потягів, що проходили по наземній лінії між станціями Гідропарк і Лівобережна, пише Кореспондент.

Як пише видання, молодики стріляли по вагонах на відстані декількох сотень метрів від станції метро Лівобережна з боку готелю Турист.

Ті, що стріляли, пошкодили три потяга, що слідували убік станції метро Лісова. В результаті стрілянини розбито три бічних шибки в пасажирських вагонах справа і лобове скло у машиніста. Ніхто з пасажирів не постраждав, пише видання.

На той момент, коли співробітники метрополітену викликали міліцію, ті, що стріляли, втекли з місця події.

Як пише видання, знайшлися також очевидці, які стверджують, що стрільці їздили на дорогих іномарках. Згідно коментарю одного з очевидців на форумі київського метрополітену, біля кінцевої станції маршрутів зупинилися автомобілі Lexus і Mercedes, в якого номер закінчувався нібито на ВР.

«З автомобілів вийшли декілька молодиків 18–20 років. Поводилися дуже агресивно по відношенню до оточуючих. Потім підійшли до шляхопроводу, дістали пістолети і почали палити по проїжджаючих потягах, при цьому намагаючись влучити в машиніста. Врятувало те, що вони були не зовсім тверезі і, відповідно, стріляли невлучно. Хтось їм крикнув: «Що ви робите?» — на що один відповів: «Я син помічника нардепа, мені ні…я не буде, а ти ще й винуватим станеш!». Номери однієї з машин ніби АА 22ХХВР», — мовиться в коментарі.

Джерело: КЦ

понеділок, 22 березня 2010 р.

Бельгійка і полька намагалися незаконно вивезти з України малюка


Двох іноземок, які намагалися незаконно вивезти з України маленького хлопчика, затримано в пункті пропуску «Краківець» на Львівщині.
Про це УНІАН повідомили у відділі з питань взаємодії зі ЗМІ Державної прикордонної служби України, зазначивши, що громадянки Бельгії та Польщі намагалися видати малюка за дворічну дівчинку.
Зокрема, за даними прикордонників, легковик «Фольксваген», яким керувала 56-річна бельгійка, в'їхав у пункт пропуску вчора близько 15.00. В машині також знаходилася 26-річна громадянка Польщі з дитиною. Разом зі своїм паспортом полька подала на контроль довідку про звернення в органи внутрішніх справ України із заявою про втрату паспорта доньки, з якою вона начебто приїхала. Однак згідно з базою даних Держприкордонслужби, іноземка перетинала кордон нашої держави без дитини.
Після того, як обох іноземок запросили для співбесіди, з'ясувалося, що «дівчинка» насправді є хлопчиком. Полька зізналася, що погодилася перевезти його через кордон за 3 тисячі євро. Цю суму начебто пообіцяв батько малюка — громадянин США. За словами перевізниці, мати хлопчика померла, а бабуся, яка живе у Львові, утримувати внука не хотіла.
На цей час прикордонники повідомили про спробу незаконного вивезення дитини органи СБУ та МВС. Обставини правопорушення з'ясовуються.
Джерело: КЦ

Ворог української нації Бойко їде в Москву здавати українську газо-транспортну систему

бидло еліта
У вівторок у Москву планують прибути представники режиму внутрішньої окупації України для проведення газових переговорів.
У складі делегації буде нове антиукраїнське керівництво паливно-енергетичного комплексу України.
Ця делегація пробуде в Москві до кінця тижня.
На цих переговорах планується обговорити зраду національних інтересів: питання створення газотранспортного консорціуму, надання імперській стороні можливості продавати газ безпосередньо споживачам України в ув'язуванні зі зниженням ціни на газ для України.
Джерело: Тризуб

Керувати поліційними структурами режиму внутрішньої окупації будуть одіозні кадри Кучми


Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Рівненській області очолить Олег Сало.
Про це повідомляють джерела Української правди.
Як відомо, до 2005 року Сало очолював міліцію Львівщини. Після Помаранчевої революції Генпрокуратура порушила проти нього кримінальні справи за порушення виборчого законодавства та зловживання службовим становищем. Він був оголошений у міжнародний розшук.
Пізніше кримінальні справи були закриті у зв'язку з відсутністю складу злочину. Сало вважався людиною Сергія Медведчука, брата глави адміністрації президента Леоніда Кучми Віктора Медведчука.
Крім того, управління МВС у Чернівецькій або Івано-Франківській області може очолити Василь Варцаба.
До 2004 року він очолював ГУ МВС у Закарпатській області. У грудні 2004 Варцаба був звільнений з цієї посади, а у червні 2005 його оголошували у міжнародний розшук. Ім'я Варцаби стало відоме після скандальних виборів мера Мукачевого у квітні 2004.
Також, за словами джерел, Закарпатську міліцію має очолити Віктор Русин.
До Помаранчевої революції він був першим заступником Варцаби. У вересні 2005 Русин був заарештований і півроку утримувався під вартою у слідчому ізоляторі.
Крім того, міліцію Запорізької області має очолити Валерій Нонік.
Як відомо, до 2005 року він був начальником ГУ МВС у Кіровоградській області. Також він був керівником служби охорони Блоку Литвина.
Під час виборів 2006 року його ім'я фігурувало в інциденті з побиттям кандидата в депутати до Корольовської райради Житомира від "Нашої України" Володимира Зубрицького.
Також джерела повідомили, що керівником Львівського обласного управління міліції стане Михайло Цимбалюк.
До цього часу він був начальником міліції Полтавської області, а у часи Кучми - губернатором Тернопільської області.
Речник МВС Костянтин Стогній не став коментувати Українській правді прізвища майбутніх керівників обласних управлінь міліції.
За його словами, призначення на ці посади мають відбутися з початку тижня: "З понеділка заступники міністра пороз'їжджаються по областям представляти нових керівників".
Джерело: Тризуб

Сергій Грабовський: Про новітню українську демократуру

бидло еліта
Тим, хто з-поміж нас претендує на роль безсторонніх теоретиків та аналітиків, вельми пощастило: на їхніх очах в Україні встановлюється новий політичний лад.
Зберігаючи певні, головним чином зовнішні, ознаки демократії, цей лад насправді нею не є. Ба більше: він навряд чи надається до зворотної трансформації у бодай недосконалу, але все ж представницьку демократію постсовєтського зразка.
Ну, а про рух до Європи і говорити не випадає. Та про це – якось іншим разом, тим більше, що такий лад у завершеному та досконалому його вигляді вже кілька років тому описали американець Хуан Лінц та білорус Андрій Санников.
На щастя, в Україні процеси творення "нового чудового світу" ще не досягли своєї досконалості, тому спершу – кілька спостережень, а потім уже, наприкінці – невеликий теоретичний фрагмент.
Почнімо з психологічного моменту, точніше, соціально-психологічного.
На Інтернет-форумах у ці тижні жваво обговорюється проблема типологічної схожості режимів, очолюваних Леонідом Кучмою з відповідною командою і Віктором Януковичем - теж, ясна річ, із командою. Мовляв, і для Кучми, і для Януковича держава – це таке собі велике підприємство, яким слід керувати жорсткою рукою і з якого треба мати зиск для себе і для своєї команди.
Певний резон у таких міркуваннях є. Але ж треба враховувати різницю між підприємствами: один із найбільших у світі заводів з випуску ракетної техніки – й автобаза.
Високотехнологічне підприємство із складною системою управління, із тисячами фахівців екстра-класу – і вантажівки розробки середини ХХ століття плюс шоферський пролетаріат. Продукція, випуск якої був одним із підґрунть радянського патріотизму, – і перехідний червоний прапор у змаганні на рівні Донецької області...
Ба, навіть досвід секретаря парткому "Південмашу" – це не тільки мінуси, а і плюси: слід тримати марку, слід у спілкуванні з норовливими інтелектуалами використовувати не лише батіг, а і пряник, слід дбати не лише про технологію, а і про ідеологію.
А що на автобазі? Засиджений мухами "червоний куточок" плюс галаслива Ганька, готова говорити на будь-яку тему, котру постійно випускають на трибуну під час партійних зборів, поки шофери кемарять у куточку, прийнявши законні сто грамів.
Який очільник – така і команда. Журналісти підрахували, що третина урядовців – з Донецької області, де провідні галузі виробництва базуються на технологіях ледь не столітньої давнини. Дніпропетровська ж команда бодай частково мала справу з іншими технологіями, іншими кадрами й іншими масштабами діяльності, хоча й у совєтську добу.
А відтак Леонід Кучма добре розумів значення певних політичних жестів – і робив їх, вводячи Україну до Ради Європи, беручи курс на вступ до НАТО, імплементуючи європейські правові норми у вітчизняне законодавство, - все це непослідовно, криво, з відступами, але ж певний рух уперед був, правда, одночасно із добре організованим грабунком усієї країни та творенням олігархічного ладу.
Ретельно підібрані "експерти" ще 1993 року переконали Леоніда Даниловича, тоді прем’єра, взяти курс на реалізацію сценарію економічних трансформацій, головними діючими персонами якого мали стати "акули" – хижаки великого бізнесу, які, мовляв, швидко пошматують неефективну радянську економіку, - і тоді почнеться економічне диво...
Постійні читачі УП добре знають, що автор цих рядків ніколи не перебував у лавах апологетів Кучми і кучмізму, але треба віддати належне Леоніду Даниловичу: він мав певні уявлення про управління складними об’єктами і навіть курс на побудову "розвиненого олігархізму" взяв на основі "науки".
Ну, а яка у нової команди наукова, чи хоча б квазінаукова основа її політики – хтось може підказати? І які методи психологічно, на рівні підсвідомості близькі тим, хто наразі взяв владу в Україні?
Крім екскурсу в минуле, ми можемо вирахувати ці методи на підставі аналізу поточної політичної практики останніх місяців. Принаймні, це не демократія, бо ж остання ґрунтується на реалізації політичної волі більшості громадян через представницькі інституції на основі законів і при повазі до меншості громадянської спільноти.
В Україні ж сьогодні йдеться про реалізацію політичної волі меншості громадян, і далеко не тільки через представницькі інститути, передусім через тіньові домовленості, при цьому – за відвертого нехтування законами, включно із Основним, і при не менш відвертій неповазі до більшості суспільства.
Іншими словами, у чомусь нова влада вже встигла відійти далі від демократії, ніж неблизький від взірців правової держави режим Леоніда Кучми.
Взірцево-показовою тут є ситуація з Дмитром Табачником. За часів Кучми цей персонаж ніколи не дозволяв собі публікувати "теоретичні" екскурси на кшталт тих, що бурхливим потоком полилися з нього за останні п’ять років. Якщо його погляди і були несумісними з державною діяльністю та історичною наукою, то він тримав їх при собі.
І ось таємне стало явним. Що ж далі? Виявляється, неприйняття нового міністра освіти і науки значною частиною суспільства та його анекдотичні під оглядом науковості погляди – все це не має жодного значення. Табачник не піде у відставку навіть у разі, якщо почнеться студентське голодування з такою вимогою.
А що це означає? Що не піде у відставку за будь-яких гріхів перед суспільством - немає значення, минулих чи нинішніх, ніхто з нового уряду.
Перестануть виплачувати зарплати і пенсії, наростять удвічі зовнішній борг, віддадуть за безцінь газотранспортну систему – попри масові протести, попри викриття преси, попри громадську думку герої владних коридорів залишатимуться на своїх місцях. І зовсім інша справа – якась провина перед власною командою - це буде покарано негайно і взірцево-показово.
При цьому, ясна річ, будуть лунати ритуальні слова про демократію – так само, як колись на партзборах автобази з трибуни говорилося про грандіозний трудовий ентузіазм совєтських людей та про одностайну підтримку мудрих дій партії в її черговій кампанії проти пияцтва...
Власне, отакий політичний устрій, який дозволяє позірно демократичній владі безкарно ігнорувати та порушувати інтереси більшості громадян, і зветься демократурою - саме це поняття вже приблизно два десятиліття циркулює у політичній науці та публіцистиці.
За такого устрою у державі наявний повний комплект "демократичних меблів", як влучно зве їх шотландський політичний оглядач Ніл Ашерсон, який пише на цю тему: конституція, парламент, номінально незалежний суд, регулярні вибори, громадські організації, опозиційні партії. Тільки при цьому владна еліта реально незалежна від народу і використовує у разі потреби всю силу державного механізму проти небезпечних для свого самовладдя опонентів.
Леонід Кучма в останні роки свого правління намагався, відійшовши від своєї відносної політичної стриманості і балансування між різними політичними силами, збудувати власну демократуру - приклад Лукашенка і Путіна був перед очима, домігшись, щоб Конституційний Суд визнав його другий президентський термін першим і відкрив тим самим шлях до переобрання на вищу державну посаду.
Проте хитрі ігрища у трикутнику "Кучма-Янукович-Ющенко" мали цілком несподіваний для всіх цих гравців наслідок: масове обурення проти нахабно-демонстративного нехтування владою нею самою задекларованих принципів.
І настала доба дещо божевільної української демократії...
Те, що вона закінчилася – самоочевидність. У дозовано-демонстративному вигляді допустити вплив громадської думки влада ще може при обранні учасника "Євробачення" від України, а от при обранні місцевої влади – аж ніяк. І тому місцеві вибори переносяться на строк, коли, на думку правлячої політичної сили, країна визріє для голосування за "правильних" кандидатів на основі "виправлених" законів.
Ну, а далі, якщо суспільство не чинитиме спротив, від демократури поїзд рушить до описаного Лінцем і Санниковим неототалітаризму. То вже буде, не приведи Боже, всерйоз і дуже надовго.
Джерело: УП

субота, 20 березня 2010 р.

Білорусь отримуватиме нафту через український нафтогін Одеса-Броди

Одеса - Броди
Венесуела в травні ц.р. поставить до Білорусі через Одеський порт пробну партію нафти обсягом до 80 тис. тонн, а до кінця року планує поставити до 4 млн. тонн.

Про це повідомляється на сайті Президента Білорусі.

Контракт із постачання нафти було підписано 17 березня ц.р. у Каракасі після закінчення переговорів президентів Білорусі та Венесуели Олександра ЛУКАШЕНКА і Уго ЧАВЕСА.
Крім того, протягом двох місяців планується створити спільне білорусько-венесуельське підприємство з постачання нафти, в якому 75% акцій належатиме Венесуелі, 25% - Білорусі. Сира нафта поставлятиметься через порт Одеси для подальшої її переробки на Мозирському НПЗ.

Також підписана ліцензія на право розробки Білоруссю газових родовищ і видобуток газу на шести родовищах у Венесуелі, а також договір про заснування спільного підприємства з надання сервісних послуг у галузі видобутку нафти. В 2010 році до Венесуели буде поставлено 2 тис. комплектів газового обладнання, контракт на постачання яких було підписано під час роботи в Каракасі 11-13 березня білорусько-венесуельської спільної комісії з торгівельно-економічної співпраці.

Джерело: Тризуб