Незавісімая Газета. Росія на межі розвалу по трьом причинам: дефіцит грошей, брак призовників, заміна нафти на сланцевий газ

кацапстан

Росія в найближчі десять років зіткнеться з трьома надзвичайно небезпечними для неї в цілому стратегічними викликами. Якщо політична еліта не дасть на них адекватної відповіді, то до кінця наступного десятиліття країна з'явиться перед серйозною системною кризою. Експертну думку публікує в середу Незалежна газета.

Один з головних ризиків — це криза призовної системи озброєних сил РФ. Причини слід шукати не тільки в зниженні престижності військової служби і недофінансуванні армії, але і в зміні демографічної ситуації, вважає автор статті, співробітник Інституту економіки перехідного періоду Кирило Родіонов.

Призовна система комплектування збройних сил характерна для країн, що ще не зробили демографічний перехід і що знаходяться на ранніх етапах індустріалізації. Наприклад, в Китаї служба в армії є соціальним ліфтом для хлопців, що виросли в селі в багатодітних сім'ях і охочі вибратися з бідності.

У розвинених країнах, де міська сім'я з єдиним сином, що здобув як мінімум середню освіту, стала правилом, криза призовної армії — даність. Першою країною, що скасувала призов, стали США в 1973 році. Прикладу американців послідували всі західноєвропейські країни.

Росія до розвинених не належить, але за демографічними показниками вважається постіндустріальним суспільством, де нормою є добровольча армія, підкреслює експерт.

2009 рік став яскравим свідоцтвом кризи призовної системи: із-за скорочення терміну служби до одного року потрібно було щорічно набирати 700 тисяч молодих людей, тоді як кількість хлопців, що досягли призовного віку, склала трохи більше 800 тисяч чоловік.

Після цього Генштаб запропонував збільшити призовний вік з 27 до 30 років, зробити призов цілорічним і зобов'язати новобранців бути у військкоматі без повісток під страхом кримінального переслідування, нагадує видання. Проте для суспільства такі заходи абсолютно неприйнятні.

Криза розподільної пенсійної системи

На думку фахівця, глибинна причина довгострокових проблем існуючої нині в Росії пенсійної системи полягає в тому, що вона може забезпечити адекватний рівень пенсій тільки якщо співвідношення працюючих і пенсіонерів складає 3:1. Проте насправді це співвідношення складає 1,7:1.

У 2010 році дефіцит пенсійного фонду склав 1 трлн. 166 млрд. рублів — тобто, майже 3% ВВП Росії. Сьогодні фінансування дефіциту ПФ — одна з найбільших статей бюджету країни. Оскільки грошей на виплату пенсій катастрофічно не вистачає, уряд піднімає податки і відмовляється від подальшого підвищення зарплат бюджетникам.

Ці заходи не тільки не вирішують проблем пенсійної системи, але і ускладнюють вихід російської економіки з кризи, указує газета. Єдиним виходом в цій ситуації, на думку її автора, може бути тільки комплексний перехід до накопичувальної пенсійної системи.

Росія може за прикладом Норвегії створити Глобальний пенсійний фонд (ГПФ), передавши йому в управління надприбутки від оподаткування нафтового експорту, акції держкомпаній, засобів від широкомасштабної приватизації державного майна. Доходи від інвестування засобів ГПФ прямуватимуть на виплату пенсій тим, хто через вік не зможе повноцінним чином брати участь в накопичувальній системі.

Власне накопичувальна пенсійна система буде персональними пенсійними рахунками, внески на які робитимуться як громадянами, так і компаніями. Така система включатиме пенсійні фонди всіх форм власності, засобів, що конкурують за залучення на пенсійні рахунки на основі найбільш ефективного їх інвестування.

Росія мала шанс на відносно безболісний перехід до накопичувальної пенсійної системи в 2000-і роки, в умовах політичної стабільності, економічного зростання і сприятливої кон'юнктури на сировинних ринках. Проте цей шанс був втрачений.

У нинішніх умовах провести глибоку пенсійну реформу буде складно не тільки чисто технічно (буде потрібно ціле десятиліття), але і політично, проте це не скасовує необхідності її реалізації. Інакше уряду і далі доведеться йти на підвищення податків, попереджає експерт.

Останніми роками було прийнято говорити про Росію як про «велику енергетичну державу», але насправді виявляється, що в нафтовому і газовому секторі країни спостерігаються помітні погіршення. Унаслідок так званої «ренаціоналізації» галузі, посилення позицій держави в ній, практично припинилося зростання нафтовидобутку.

Якщо в 1997–2005 роках (після приватизації) за рахунок припливу приватного капіталу зростання було (з 300 до 485 млн. тонн), то за 2006–2009 роки, після початку ренаціоналізації, видобуток практично не збільшився. І те, що за підсумками 2009 року Росія вийшла на перше місце в світі по видобутку нафти (494 млн. тон), не може бути виправданням — із-за стагнації сектора цей статус може легко перейти іншій країні.

Ще менш оптимістично виглядають перспективи розвитку газової галузі. США вперше за сім років стали найбільшим виробником газу (624 млрд. куб. м), обійшовши Росію (582 млрд.). Зовсім недавно Росія (в особі «Газпрому») плекала надію захопити до 20% американського ринку газу, тепер же США практично відмовилися від імпорту газу і можуть стати найбільшим його експортером.

Причина — сланцевий газ. До недавнього часу видобуток сланцевого газу вважався дорогим і технічно складним. Проте високі ціни на природний газ зробили видобуток сланцевого газу економічно доцільним.

США всього за декілька років удосконалили технологію вертикального буріння, за рахунок якої здобувається цей ресурс, і родовища сланцевого газу, що раніше вважалися малоперспективними, перетворилися на комерційно вигідні активи.

Якщо в 2007 році в США було здобуто 34 млрд. куб. м сланцевого газу, то в 2009-му — вже 90 млрд. За попередніми оцінками, Канада і США володіють найбільшими запасами сланцевого газу (23% світового об'єму).

Крім цього сланцевий газ є в Європі. Навесні Польща оголосила про те, що в країні виявлені запаси сланцевого газу в 1,36 трлн. куб. м. Розробку пластів вже почали Голландія, Франція, Німеччина, Швеція. Якщо запаси сланцевого газу в країнах ЄС будуть підтверджені, Росія втратить до третини експорту газу. А це підірве позиції «національного надбання» під назвою «Газпром».

Все це представляється украй важливим на тлі «проблеми 2012», а саме, питань про те, хто займе президентське крісло, чи збережеться нинішня конфігурація виконавчої влади і що буде потім з країною. Згідно конституційним змінам, новий (або переобраний) глава держави перебуватиме на своїй посаді вже не чотири, а шість років — до 2018 року, а значить, йому належить визначати перспективи розвитку країни до кінця наступного десятиліття, підсумовує газета.

Джерело: КЦ