пʼятниця, 30 липня 2010 р.

Православне талібанство. Або Чому я боюся Володимира Гундяєва?

28 липня, у День Хрещення Руси-України, в моєму рідному Запоріжжі, куди я як раз приїхав в гості до батьків, стався терористичний акт. У місцевому Святопокровському соборі, що біля запорізького "Малого ринку", вибухнув саморобний фугас, який забрав життя 80-річної парафіянки.
Восьмеро людей отримали поранення. П'ятеро - потрапили до лікарні. Саме цього дня завершився 9-денний «пасторський» візит в Україну російського Патріарха Кирила...
Коли протягом усіх 9-ти днів "пасторських торжеств" я бачив на екрані телевізора виступи Володимира Гундяєва (Патріарха Кирила), постійно запитував себе - що мені нагадують менторський голос та інтонації цієї поважної у російському церковному світі людини?
На що схожі ці залізні нотки та майже "по-партійному" поставлена дикція? Нарешті, згадав. Промови російського Патріарха лунали наче урочисті заяви відомого радянського агітатора та пропагандиста часів другої світової Юрія Левітана. Пам'ятаєте, "...в результате тяжелых и продолжительных боев советские войска овладели городом Киевом...".
Володимир Гундяєв не приховував, що приїхав "на Україну" як до себе додому. Приїхав, аби зміцнити православ'я, об'єднати "руські народи", активно втілювати у життя давнє гасло екс-керівника ФСБ Росії Володимира Путіна - "Православ'я - це щит Росії".
Як сказав торік сам Патріарх Російської православної церкви, виступаючи на корабельному заводі у російському Северодвінську: "Не варто стидатися ходити до храмів, вчити дітей православ'ю. Тоді нам буде, що захищати своїми ракетоносцями...".
Російський громадянин Гундяєв має слухатися свого прем'єр-міністра Путіна. Давню російську приказку "Бєз царя в головє" ще ніхто не відміняв. Але чи потрібна вона Україні?
Говорячи про єдність православ'я в Україні за всі 9 днів свого "пасторського" візиту Володимир Гундяєв втім принципово не зустрівся з жодним представником Української церкви Київського патріархату. А парафіяни УПЦ (КП), що намагалися організувати мирні пікети проти візиту Кирила, потрапили до відділків міліції лише за це своє законне прагнення...
Навіть не розгорнувши своїх "мирних" плакатів.
14 мільйонів українців (а саме на таку кількість своїх віруючих вказують священики УПЦ Київського патріархату), залишилися без спілкування з Патріархом Кирилом, наче "відступники від віри".
Спеціально під візит Кирила частину столичної вулиці імені іншого "відступника" від російської церкви українського гетьмана Івана Мазепи, на прохання УПЦ МП, перейменували на Лаврську. Щоб не "псувати" "пасторську пошту".
Як тут не згадати червень 2001-го року, коли парафіяни Московського патріархату водили хресні ходи навколо Лаври та молилися за те, щоб літак Папи Римського Івана-Павла другого не сів у Борисполі. Мовляв, це - "канонічна територія Московської церкви".
Тоді попри усю абсурдність та навіть безбожність подібних виступів та заяв, жоден із мітингувальників затриманий міліцією не був. І це за часів так званого "режиму Кучми"!
Папа прилетів, Папа спілкувався зі своїми віруючими, Папа служив службу рідною для нас УКРАЇНСЬКОЮ мовою! І це був справжній пасторський візит, без жодної політики, "ракетоносців" та "щитів".
Папа говорив лише про віру у Христа, Христові цінності, добро, чесність та справедливість... Лише одне богослужіння 26-го червня 2001-го року у львівському мікрорайоні Сихів зібрало понад 600 тисяч (!) прочан!
Порівняйте з 3-5 тисячами, які організовано приходили послухати проповіді Патріарха Кирила.
Тоді, майже 10 років тому, багато хто з моїх друзів казали, що хочуть стати католиками... Дехто, певно, дійсно перехрестився... Такий Папа і справді викликав глибоку повагу, ніс щиру віру, налаштовував на Добро.
Натомість нинішнє керівництво московської церкви швидше схоже на проповідників ортодоксального православного "талібанства". Головний принцип якого - це давній сталінський вислів "хто не з нами, той проти нас!". Де віру плутають з ракетами, церкву - з імперською державою, а щиру благодійність - з можливістю носити на своїй руці годинник Breguet за 30 тисяч євро.
І ось тепер вибух у Запоріжжі. І хоча українські правоохоронці як чимдуж намагаються переконати усіх, що це - лише хуліганство або "боротьба за майно", втім такі жахливі збіги у часі та просторі трапляються вкрай рідко. Аж надто це схоже на початок великої операції спецслужби нашого північного сусіда, у співпраці з якою так активно та наполегливо звинувачують російські опозиційні ЗМІ самого Володимира Гундяєва.
Надто нагадує це почерк людей з Лубянської площі. Де спочатку - провокація, а потім - жорстка "зачистка".
Тому не здивуюся, коли з'ясується, що кінцевою метою "великої гри", яка розпочалася з вибуху у Запоріжжі 28-го липня, врешті стане ліквідація "головного ворога" російської церкви в Україні - "відступницького" Київського патріархату. Сьогодні ця теорія виглядає малоймовірною. А завтра?
Після того, що сталося в моєму рідному місті, мені стало страшно жити в Україні. Стало страшно ходити до храму... Стало страшно за мою країну...
Єгор Чечеринда, журналіст, для УП

Немає коментарів: